Вже традиційно щороку з нагоди празника святого Онуфрія відбувається проща від храму Різдва Пресвятої Богородиці, що у Самборі,до Лаврівського монастиря святого Онуфрія чину святого Василія Великого. Щороку сотні молільників долають майже тридцятикілометровий шлях до цієї обителі у своїх наміреннях.

Вже стало доброю традицією в неділю після Зіслання Святого Духа до Чудотворного джерела, що на околиці села Биличі звідусіль прямують тисячі прочан, щоб відвідати це святе місце задля прослави Бога, почерпнути небесної благодаті, звеличити Богородицю та отримати зцілення душі і тіла. Биличі направду стали центром нашої духовності тим Відпустовим місцем, де тисячі паломників приступивши до Святої Тайни Покаяння та прийнявши Пресвяту Євхаристію вернуться додому з вірою у здійсненні найважливіших побажань та зціленню цілющою водою Чудотворного джерела.

Рівно рік пройшов із того часу як владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько – Дрогобицької єпархії, урочисто освятив Храм священномученика Омеляна Ковча, що знаходиться у селі Рихтичі. 26 червня  там був Храмовий празник, а також Молитва за оздоровлення від алкоголізму та наркоманії. Божественну Літургію очолив о.Ігор Козанкевич, директор БФ «Карітас СДЄ УГКЦ», а співслужителями були отці, які є у комісії «За Тверезість». На Службі Божій були присутні родичі молодих людей, які проходять реабілітацію у ВРЦ «Назарет», жителі спільноти «Наша Хата» із іноземними волонтерами, працівники БФ «Карітас», миряни та жителі навколишніх сіл. Охочі мали можливість приступити до Тайни Сповіді, яка відбувась на подвір’ї церкви.

Катехитична комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ організувала літній табір для дітей із дитячих будинків, які є на території єпархії. Близько 30 дітей, з різних міст та різного віку, були учасниками цього, створеного спеціально для них, табору у Рік Божого милосердя.

16 червня офіційно було відкрито інтеграційний табір у місті Трускавець організований БФ «Карітас СДЄ УГКЦ». Табір гостинно прийняв більше 70 осіб з Східної України, а саме із Донецької області, а також дітей з нашого міста, сусідних міст Самбора та Трускавця та інших міст Львівської області віком від 4 до 13 років. До табору завітали не лише діти, а й їхні вихователі, які приймають активну участь у організації дозвілля. А от, наприклад, вихователь наймолодшої групи Мар’яна завітала до табору разом зі своїми чотирма дітлахами:

25-26 червня у відпустовому місці с. Биличі на Старосамбірщині відбувся Єпархіальний День Молоді і загальноєпархільна проща.

20 червня в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича в день храмового празника відкрилась документальна присвячена Блаженним Дрогобицьким мученикам - ієромонам Дрогобицького Святотроїцького монастиря Северіяну Баранику, Якиму Сеньківському, Віталію Байраку, котрі загинули від рук НКВД за віру і за Україну.

Для будь-якої держави незалежність – найбільша цінність. Її виборють роками, за неї віддають своє життя найсміливіші. Українська історія свідчить, що протягом років наш народ завжди ставив свободу на рідній землі на перше місце. Не мало значення, яку ціну потрібно заплатити, головне – самостійність, не підконтрольність чужим бажанням та інтересам.

У 21 і 22 червня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив заупокійну і заздоровну Божественні Літургії в наміреннях вірян з усіх парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

Коли ми йдемо до когось на день народження, то думаємо, що побажати цій особі, що їй подарувати. Ми в ці дні святкуємо день народження Церкви. Це наше спільне свято, свято кожного християнина. Що я з цієї нагоди подарую собі?

Подивімося на початок, на свідоцтво про народження Церкви, бо до цього часу ще не було Церкви як такої. Було, правда, певне коло учнів, але вони після Воскресіння були в сумнівах, перестрашені. З цього ніколи б не вийшло Церкви, зеніт якої відбувся у день П’ятидесятниці. Тому для апостолів важливо було зустріти Воскреслого, який повторює «Мир вам», бо бачить їхню непевність. Воскреслий Ісус має також рани, які означають, що терпіння, а навіть смерть не можуть нас від’єднати від Божої любові. Відтоді апостоли вже були сильні. Ми як діти Нового Завіту і люди 21 століття маємо теж усі підстави бути сильними, незважаючи на виклики сьогодення.

В час П’ятидесятниці ми є запрошені разом з апостолами і Богородицею піти на прощу до єрусалимської горниці (світлиці).

Горниця рівнозначна до материнського лона, з якого народжується Церква. У цій зародковій клітині перших учнів, які моляться, визріває щось нове, що заволодіє невдовзі цілим світом.

Святого Духа тяжко зрозуміти людським розумом, багато хто вважає, що Він – щось недосяжне, абстрактне. Багато людей не можуть собі з цим порадити. Ми не можемо нашим людським розумом зрозуміти також Святу Тройцю. Тоді переходимо на дорогу віри, використовуючи певну символіку. Ця символіка наближує нас до великої таємниці.

Віддавна Біблія змальовує Духа Божого подихом, диханням та бурею. Треба сприйняти реально різноманітні порухи вітру. Він лагідно колише травами, але пам’ятаймо, що він здатний перекидати дерева з корінням, пошматувати землю непохитною силою. Святий Дух може гладити мене ніжним дотиком подуву вітру. Серед сильної бурі вітер провіває мене наскрізь, стріпує з мене усе присипане порохом. Він здатний мене розрухати і погнати вперед, так що я не в силі оборонитись, протистояти бурі. Святий Дух відчутний в моєму диханні. Дихаючи, я вбираю в себе не лише кисень, а й Божого Життєдайного Духа. Тим самим я вдихаю Його любов, яка пронизує мене наскрізь.

Другий образ, через який зображена П’ятидесятниця в Діяннях Апостолів, є образ вогню. В такий спосіб невидиме стає видимим. Вогонь очищує і відновлює, він має властивість випалювати все недосконале. Наприклад, золото очищується у вогні, усі шлаки спалюються, щоб залишилося тільки чисте золото. Святий Дух і в нас бажає попалити все, що перешкоджає життю.

У нас міститься гнів, присутнє невдоволення і багато інших немочей. Вони заважають нам у житті. Ми нездатні прийняти розумні рішення, якщо вони затьмарені страхом чи почуттями меншовартості. І ми потребуємо того вогню Святого Духа, який випалить все затьмарене і непотрібне, щоб жити чистим серцем.

Вогонь також є образом життєвості. Якщо людина має вогненний погляд і випромінює добро, позитив, радість, то ці іскри переходять і на інших людей. Неможливо від них ухилитися. Проте крім зігріваючого вогню є також і нищівний вогонь. Тоді ми відчуваємо в такій людині зло і непередбачуваність. Багато людей почуваються сьогодні порожніми і вигорілими, цей синдром можна назвати «емоційним згорянням». Така людина забуває зберігати і підтримувати внутрішній вогонь, тобто духовне життя. В такому випадку залишається у серці лише попіл. Ми святкуємо П’ятидесятницю для того, щоб горіти вогнем, біля якого грітимуться і інші, радітимуть і віднайдуть власну життєвість. Люди люблять збиратися довкола ватри, де вогонь має таку об’єднуючу роль.

Вогонь Святого Духа спалив у апостолів страх і непевність, вони почали мужньо проповідувати. Цілий світ став адресатом Доброї Новини, бо присутні люди почули свої рідні мови. Цей образ нагадує нам про змішання мов, як нам розповідає книга Буття. На початку усі люди розмовляли однією мовою: «Уся земля мала одну мову й одні слова» (Бут. 11,1). Та людьми опанувала гордість і почуття величі, вони вирішили збудувати вавилонську вежу, яка сягала б аж до неба. Тоді були помішані їхні мови, щоб не розуміли одне одного (пор. Бут. 11, 7). Коли одна людина не розуміє, що інша має на увазі чи говорить, тоді неможливо творити будь-яке спільне діло. А коли люди розмовляють «однією мовою», щось їх об’єднує, то можна робити великі спільні справи. П’ятидесятниця є відповіддю Бога на вавилонське змішання мов. Бог хотів би, щоб люди говорили спільною мовою і творили щось стійке, тобто Церкву, яка існує в різних культурах і народах, творячи одну спільну християнську родину. Вже не мало місце питання, чому жив і помер Ісус Христос, чи Він відкупив всіх чи лише вибраних.

Також і сьогодні хочеться бажати Церкві такої ревності захоплення. В цей спосіб ці побажання скеровуємо і до нас самих, бо ми є членами Церкви. З цієї нагоди питаймо себе особисто: Чим наповнене моє серце? Бо християнські свята не є лише згадкою історичних подій, але також зверненням до конкретного актуального часу і життя.

П’ятидесятниця – це празник відкритих дверей, це свято свіжого повітря. Свіже повітря, кисень необхідний не лише для легень, але й для життя цілого людського організму.

Сьогодні святкуємо свято Святої Тройці. Кожне свято протягом року зображує чи пригадує якусь подію. Сьогодні ми стоїмо не перед подією, а схиляємо голови перед таємницею. Бог показується не в світлі свого діяння, а глибині власної таємниці. Церква плекає віру в Святу Трійцю. Хоча в історії Церкви були єресі чи секти, які це заперечують, їх не бракує і зараз. Для цього відбувалися Вселенські Собори, для цього було написано Символ Віри, який нас провадить. Де людський розум виходить на свої межі тоді починається стежина віри. Письменник GrahamGreene казав, щоб не відважувався б вірити в такого Бога, якого можна до кінця зрозуміти.

Є знане пояснення св. Кирилом, апостолом слов’ян, Святої Тройці на прикладі створіння, зокрема сонця: бачимо на небі вогняне коло, яке випромінює світло і теплоту. Сонячне коло – це образ Бога Отця. Коло не має ні початку ні кінця – так і Бог є безконечний і безначальний. Проміння світла є образом Божого Сина. Від сонячного кола народжується промінь світла і ніколи його не покидає, так від Бога вічно народжується і ніколи не відділяється Син Божий. Теплота, яка виходить від сонця і променя, - це образ Святого Духа, що предвічно від Отця (і Сина) ісходить. Отже сонячне коло, світло і теплота не три, а одне сонце, так і три Божі особи Пресвятої Тройці – це один істинний Бог.

Щодо нашої віри в Святу Тройцю є різні можливості:

-         Ми можемо засумніватися, зайти до власного дому, тісно закрити вікна і двері пізнання.

-         Може бути байдужа віра: «А може так і є»

-         Відповідь у вигляді подяки і радості за Святу Тройцю – спільноту любові.

Нехай сьогодні на цій Святій Літургії лине молитва прослави Отця і Сина і Святого Духа, бо так часто згадуємо цю спільноту Божих осіб. В цьому часі робимо знак хреста. Але чи робимо це з належною повагою чи радше механічно? Хочемо над тим задуматися. Нехай мудрість, яка є першим даром Святого Духа, провадить нас! Це буде великим подарунком з нагоди дня народження.  

+ Володимир

20 червня 2016 року Божого
м. Дрогобич