«Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг.
Тепер же приготований мені вінок справедливости,
що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя»

ІІ Тим. 4,7-8.

Дорогі у Христі!

Цими словами апостола народів, якими він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі, можна узагальнити життя й працю Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького). Він був не тільки людиною вийняткових якостей, але й надзвичайних чеснот, тому Кир Іван Бучко (+1974) розпочав 28 січня 1955 року беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея.

Вступаючи у Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького), який за задумом Глави і Синоду Єпископів УГКЦ розпочався 1 листопада 2014 р.Б., коли ми споминали 70 років з дня переставлення великого Митрополита, завершиться в цьому, 2015 році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо добру нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування.

Митрополит Андрей був ієрархом, що мав найбільший вплив на католицькому Сході впродовж першої половини ХХ століття, бо його діяльність та наміри виходили далеко поза межі Галицької Митрополії на Заході України. Митрополит дбав про українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Тому саме йому маємо завдячувати, що УГКЦ сьогодні є не тільки українською, але глобальною Церквою, яка присутня в цілому світі – в Західній Європі, Північній і Південній Америці, Росії, Казахстані, Австралії…

Нелегко охарактеризувати таку велику особистість, висвітлити всі грані її діяльності. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві – все це далеко неповний перелік сфер зацікавлень Великого Митрополита. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів митрополита вимальовується образ душпастиря, богослова, вченого-соціолога, великого Батька, якого пізніше наш народ назве своїм Мойсеєм. Святіший Отець Папа Пій ХІІ (1876 – 1958) писав, що Митрополит Андрей «працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення»[1]. Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького констатують, що він був одночасно «справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[2]

Водночас не можна забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні».[3]

Вивчаючи пастирські послання та душпастирську діяльність митрополита Андрея (Шептицького) можемо зрозуміти, що його духовність не абстрактна, а, якщо так можна висловитись, дуже «соціальна». Охоплюючи різні сфери людського життя і діяльності, митрополит аж ніяк не зраджує харизмі свого архиєрейського служіння. Навпаки, він наголошує: “Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не  лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько”.[4] З огляду на величезне значення діяльності митрополита Андрея (Шептицького) український народ вважає його своїм великим Учителем та Добродієм, а також молиться за його якнайшвидшу прославу серед святих.

На закінчення хочу навести слова Блаженнішого Любомира, які хоч і промовлені з нагоди 65 річниці смерті Великого Митрополита, проте не втрачають своєї актуальності сьогодні: «Слуга Божий Андрей промовляє до нас і в нинішні непрості часи. Нас приваблюватимуть нові геополітичні союзи і жахатимуть старі форми рабства, спокушатимуть блага сучасного світу й насторожуватимуть рецидиви давніх утопій. Але хай дух наш вознесеться понад цими буремними хвилями, щоб ми, як і наш великий Митрополит, незмінно бачили гавань Христового спасіння».[5]

20 червня на Старосамбірщині, у відпустовому місці Самбірсько-Дрогобицької єпархії, с. Биличі, відбулася перша єпархіальна проща для учасників військових дій, їхніх родин, капеланів, волонтерів.

Напевно, нема такого мешканця міста Самбора, який би не знав, що у неділю по-обіді, завжди можна провести гарно і корисно час на «Ноєвому Ковчезі». У своїй суті, він є чудовим капеланським центром при лікарняному храмі святого великомученика Пантелеймона, що об’єднує як молодь, так і сивочолих старців. Тематичні вечори, які проводить священик Тарас Рисей, здавна стали унікальною родзинкою цього затишного просвітницького духовного осередку.

12 червня у Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка відбувалася перша Всеукраїнська студентська науково-практична конференція, під час якої студенти розважали над реаліями, викликами та перспективами християнства у Україні. Участь у конференції взяли семінаристи Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Дрогобицької, Київської семінарій УГКЦ, Васильянського інституту філософсько-богословських студій ім. Йосифа Велямина Рутського та студенти Українського Католицького Університету, Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (КНУ) та Київського університету ім. Бориса Грінченка. Ініціатором проведення такої конференції була Київська Трьосвятительська духовна семінарія.

У Старому Заповіті дійсно жінка в часі критичних днів вважалася нечистою і тому їй був заборонений контакт з оточуючим середовищем (Лев. 15, 19 - 27). Зрозуміло, що весь цей час вона не могла заходити до храму. Дехто думає, що ці приписи дійсні і в Новому Заповіті. Але чи так воно є насправді?

16 червня у храмі Преображення Господнього в с. Хітар на Сколівщині відбулась заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним протоієреєм Романом Диміцьким. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, в співслужінні священиків єпархії.

Субота, 13 червня 2015 року Божого, для медичних працівників Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ запам’ятається надовго, адже саме у цей день відбулась ІІІ Всеукраїнська проща для людей у білих халатах. Багато автобусів, з усіх куточків нашої Батьківщини, ще вдосвіта вирушили у напрямку міста Івано-Франківськ до села Шевченкове, яке розкинулось неподалік славетного Галича. Храм святого великомученика Пантелеймона, який зберігся у чудовому стані ще з князівських часів (ХІІ століття), неначе воїн-дружинник Князя Христа, очікував під своїми склепіннями особливих гостей.

У Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, неподалік від Дрогобича, на землях колишньої військової частини, які нині в підпорядкуванні Церкви, діє притулок для людей без постійного місця проживання.

13 червня відбулася проща парохіян храму Преображення Господнього м. Дрогобича у Зарваницю. Півсотні мирян з родинами, хор "Вірую", молодь та духівник паломництва, о. Любомир Митник, адміністратор храму, просили заступництва Пресвятої Богородиці для України.

З глибоким сумом повідомляємо, що 14 червня 2015 року Божого на 42-му році життя і 18-му році священства відійшов у вічність протоієрей Роман Диміцький, адміністратор храму Преображення Господнього с. Хітар та храму Вознесіння Господнього с. Кальне Сколівського р-ну. Висловлюємо родині покійного щирі співчуття.