Христос народжується – славте!
Христос із небес – зустрічайте!
Христос на землі – бадьортеся!
Канон Утрені Різдва Христового

Дорогі у Христі!

Цими словами із канону різдвяної Утрені хочу привітати всіх вас зі світлим святом Різдва Христового. Сьогодні Христова Церква закликає нас не просто вкотре відзначати це свято, а й запрошує прославляти, зустрічати Бога, який прийшов до нас у людському тілі, та кріпитися присутністю цього небесного Дитяти.

«Христос народжується – славте!» Це запрошення набирає для нас особливого значення, коли приєднаємося до безпосередніх учасників і свідків події цього дивного народження. Ті, хто славить новонародженого Божого Сина, – це передусім небесні ангели. Це вони відкривають перед пастирями, які стоять вночі на сторожі своїх отар, чудесну новину про народження Сина Божого, співаючи величну пісню: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Чи не вперше ангельські сили стають поруч з людьми і разом з ними творять один-єдиний народ, небесний і земний хор. Ця вселенська прослава, яка лунає єдиним багатоголоссям неба і землі, наче показує, що у таїнстві воплочення Сина Божого небесна і божественна дійсність поєднується з людиною, з її історією, минулим, сучасним і майбутнім. У цьому таїнственному поєднанні в особі новонародженого Ісуса Христа, Бога і людини, відбувається обмін дарами між ними: Творець відкриває повноту свого вічного життя людині, а життя людини вповні відкривається Богові, стає простором Його присутності та діяння. Ось чому славити новонародженого Спасителя – означає насамперед відкрити Його присутність у нашому житті. Сьогодні Бог дійсно є з нами, у сучасному моменті історії нашого народу, того об'єднаного Божого люду, який від ангелів вчиться, як гідно предстояти перед Богом і Його величати. Прославляючи різдвяною колядою народженого Спасителя, ми разом з ангелами сповіщаємо прихід небесної радості, що усуває земний смуток і розпач, даруючи людині дар вічного життя із Богом.

«Христос із небес – зустрічайте!» Зустрічаючи Сина Божого, який в людському тілі прийшов на світ, ми визнаємо, що сам Бог захотів увійти в життя кожного з нас, аби на себе взяти всі наші провини, недуги, болі й негаразди, а нам дарувати своє вічне блаженство та щастя. Момент, коли Спаситель торкається кожного із нас зокрема та силою і діянням Святого Духа вносить своє вічне життя у наше людське життя, ми називаємо Святим Таїнством. Таких Таїнств у Христовій Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Священство, Подружжя та Єлеопомазання. Ці Таїнства є плодами і наслідками народження Бога у людському тілі. Щоразу, коли ми приймаємо і беремо участь у тому чи іншому Святому Таїнстві, нам дається великий дар зустрічі з Христом-Господом, а ця зустріч переображує наше життя, наповнюючи його любов'ю Отця, благодаттю Сина і силою Святого Духа. Таким чином Божа присутність через Святі Таїнства робить нас учасниками Божого життя, згідно зі словами св. Атанасія: «Бог став людиною, щоб людина могла стати богом за благодаттю». Цю благодать Христового Різдва особливо важливо для нас відкрити і оцінити у цьому Новому 2012 році, який наша Церква, у її підготовці до святкувань 1025-річчя Хрещення Русі-України, присвячує Святим Таїнствам. Отож, зустріти новонародженого Христа сьогодні можна передусім у Святих Таїнствах, особливо в Євхаристії, яка є центром і вершиною всього життя Церкви. Нашою живою участю у Святих Таїнствах, зокрема Покаянні та Євхаристії, ми найкраще зможемо підготуватися та відсвяткувати цьогорічне Різдво Господа нашого Ісуса Христа. А впродовж цього Нового року стараймося глибше збагнути і відкрити для себе безцінний скарб Святих Таїнств у Христовій Церкві та користати з них на наше освячення і спасіння.

«Христос на землі – бадьортеся!» У цю таїнственну різдвяну ніч небесний ангел-благовісник каже нам, як колись вівчарям: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу!» (Лк. 2, 10). Сьогодні ми, на жаль, мусимо ствердити, що в наше українське суспільство повертаються різні страхи минулого. Навіть після двадцятьох років будівництва Української держави ми є чомусь надалі стривожені тим, чи справді збережемо її незалежність, волю та українську самобутність. Страхаємося некерованості світових економічних криз і новітніх форм соціального та національного поневолення. Тому ця ангельська благовість: «Не бійтеся!» – має з особливою силою промовити нині до наших сердець. «Христос на землі – бадьортеся!» – співає сьогодні Христова Церква. Бадьорімося всі ми, бо присутність на землі воплоченого Христа – нашого Спаса – це для нас джерело невимовної сили й надії в нашому земному житті з його змаганнями та випробуваннями. Лише у Його народженні, у Різдві незмінного і вічного Бога, народжується нове й краще майбутнє, яке дає зміст і певність нашому теперішньому. Хто сьогодні віднайшов свою надію у маленькій Дитині – новонародженому Спасителеві, той вже знайшов допомогу і силу для свого непростого, мінливого та непевного сьогодення.

Дорогі в Христі! У цей світлий і радісний день славмо новонародженого Ісуса нашою прабатьківською колядою. Нехай вона сьогодні усуне з наших сердець усякий страх і смуток. Зустрічаймо сьогодні Предвічного Бога відкритим серцем і сповняймося Його небесною благодаттю, радістю та миром. Нехай ця різдвяна радість підбадьорить і скріпить нас у нашій щоденній праці та молитві, дарує єдність і злагоду в наших громадах. Нехай різдвяна зірка, що колись привела мудреців до вертепу, де спочивав Цар віків, освітить нам дорогу до нашого майбутнього в Христі-Ісусі.

Христос рождається! Славімо Його!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Соборі Воскресіння Христового,
4/21 листопада в день Праздника Введення в храм Пресвятої Богородиці

Дорогий наш владико Ярославе, нововведений єпископе Самбірсько-Дрогобицький! Високопреосвященні наші митрополити і архиєпископи: Іване з Перемишля, Володимире з Івано-Франківська, Василіє з Тернополя! Дорогий наш брате, архиєпископе й митрополите Мечиславе, архиєпископе Львівський! Дорогі владики, які прибули на сьогоднішнє свято! Зокрема хочу привітати владику Мілана із Закарпаття, владику Володимира з Вроцлава, владику Петра з Мюнхена і всіх дорогих владик Синоду єпископів нашої Церкви! Всечесне духовенство: високопреподобні, всесвітліші, всечесні отці тут присутні! Дорогі у Христі брати і сестри! Дорога українська молоде!

Сьогодні духовні очі усієї нашої Помісної Української Греко-Католицької Церкви звернені на цей святий храм - собор Пресвятої Трійці. Сьогодні усе тіло, уся повнота нашої Церкви переживає непересічну подію - впровадження на єпископський престол єпархії нового правлячого архиєрея. Ця інтронізація завершує особливий рік в історії нашої Церкви, який назавжди буде позначений уведенням на престоли різного рівня: Верховного Архиєпископа, Митрополитів, єпископів - як в Україні, так і закордоном. Дивний подув Святого Духа, за який ми сьогодні дякуємо Господу Богу, а відтак просимо у Нього сил і благодаті, щоб нам ніколи не забракло відваги й мужності йти за Його голосом та бути веденими Святим Духом. Для того, щоб сьогодні поглянути духовними очима на оцю подію, яку ви щойно бачили, пропоную вам послухати голос сьогоднішнього святого Євангелія.

У сьогоднішньому Євангелії є начебто дві частини. Перша говорить про скарб. Скарб людини є наче центром гравітації її особи. Тому недаремно каже Христос: "Там де ваш скарб, там буде і серце ваше". Але, заохочуючи шукати справжній скарб, Христос говорить, що цим найбільшим скарбом, який має Церква і передає його з апостольських часів аж до кінця віку, є скарб присутності Царства Божого між нами. Це є скарб вічності, яка існує і б'є ключем у нашому дочасному житті. Однак Христос закликає нас шукати цей скарб у дуже цікавий спосіб, згідно з логікою людини, яка збирається в дорогу. Коли хтось вирушає в дорогу, він, очевидно, починає наново оцінювати все те, що він має і що він знає. Щось він мусить залишити, щось продати, щоби щось здобути, і взяти з собою найцінніше, що він має у своєму житті. Отож Христос наче впроваджує нас у певний рух.

У другій частині Євангелія ми чуємо заклик мати стан підперезаний, мати свічники засвічені і чекати. Цей заклик Христовий має глибокий пасхальний характер. Згідно з такими приписами, Господь наказував ізраїльтянам їсти першу Пасху у Єгипті. З неї почався вихід - рух до Обітованої землі, рух до Бога, до свободи, до землі "молоком і медом текучої". І мета цієї подорожі - невтомне очікування зустрічі з Христом, з Господарем, який має прийти в час, коли ми найменше цього сподіваємось, в час, коли найменше про це думаємо, але коли маємо бути завжди готовими. Отож Церква сьогодні живе в історичному періоді між першим і другим приходом Христа, між тим вже присутнім Царством Божим між нами і його повнотою, яка настане у другому страшному приході нашого з вами Спасителя. Цей період - це напруга між "вже" і "ще ні", між завдатком і повнотою. Завершується ж сьогоднішнє Євангельське читання дуже цікавим жестом. Каже Христос, коли слуги дочекаються повернення свого Господаря з паленими світильниками і з підперезаним поясом, що станеться? Каже Господь, той Господар прийде і серед ночі посадить своїх слуг за свій стіл і сам підперезається, і сам почне їм служити. У такий спосіб ми бачимо Христа на Тайній Вечері, Який підперезується рушником і вмиває учням ноги, садить їх за Свою трапезу царства для того, щоб їм послужити і сповнити їх вічним життям в Богові.

Ми бачили з Вами, що чин інтронізації мав немовби три частини. Спочатку ми впроваджували на єпископський престол новойменованого архиєрея. Це горнє сідалище не є царським троном земного царства - це ікона присутності між нами Царя слави, Яким є Сам Господь. Це є унікальна ікона присутності вже тепер між нами Царства Божого. Це до нас каже Христос у цій події: "Не бійся мале стадо, бо панові вашому сподобалося дати вам царство".

Також ми бачили, як нововведеному архиєреєві вручено жезл, яким він має управляти і пасти Боже стадо, має дбати про те, щоб духовний світильник кожного з нас ніколи не загас, щоб кожний з нас все ж таки очікував повернення у славі нашого Господа; щоб те наше очікування ніколи не приспалося; щоб ми в будь-якій хвилині дня чи ночі могли гідно без остраху стати на Страшному Судищі. Відтак те служіння, яке сьогодні розпочинає владика Ярослав є справді служінням того, хто прийшов не царювати, не панувати, але послужити.

Згідно з апостольським вченням, єпископ має потрійне завдання: освячувати, навчати й управляти. Освячувати - це означає будувати Царство Боже на землі за допомогою всеосвячуючої божественної благодаті, уділяючи Святі Тайни, благословляючи все те, що збирає нас у Церкву Господню, для того, щоб кожен віруючий християнин центром гравітації свого життя поклав саме Христа і Його Слово як найбільший скарб, який він може здобути під час земної мандрівки. Навчаючи Божим Словом, єпископ наче підперезує наш стан, поправляє наш світильник, щоби ми могли справді гідно й достойно відчути і бути добре приготованими до цієї зустрічі з нашим Господом. Керуючи ж, він не адмініструє на взірець якогось міністра, чи земного володаря. Своїм жезлом він показує дорогу до Христа, нашого Спасителя, образом Якого є єпископське служіння.

Дорогий наш брате, владико Ярославе, нехай всемилостивий Господь буде твоїм прикладом, а твій великий попередник - владика Юліан - буде взірцем, духовним батьком твого служіння. Ти приходиш не для того, щоб тобі послужили, але щоб послужити і дати своє життя як викуп за багатьох. Сьогодні ми прикликаємо на тебе, дорогий брате, благодать Святого Духа, щоб твій світильник ніколи не погас, щоб твій стан був завжди підперезаний, і щоб ти в будь-яку хвилину дня чи ночі міг дати достойний одвіт за твоє служіння перед Господом, іконою Якого ти сьогодні є. Нехай Пречиста Діва Марія, Мати Божа неустанної помочі, буде твоєю Покровителькою і Учителькою на Божу славу і на спасіння людського роду! Амінь.

+ Блаженніший Святослав,
 м. Дрогобич // 24 грудня 2011 

Ваша Святосте Патріарше Святославе, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всесвітліші і преподобні Отці, преподобні сестри, вельмишановні представники влади області, районів і міст, дорогі у Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Дякую сьогодні Всевишньому Богові за дар Його любові, за покликання до життя, до віри і служіння. Прагну також подякувати і всім тим, кого Господь поставив на моїй дорозі життя і через кого виявляв мені Свою любов і Свою ласку.

Дякую Священному Синодові на чолі з Його Святістю Патріархом Святославом за виявлене мені довір'я бути учасником єпископського грона УГКЦ.

Ваша Святосте, Дорогий наш Патріарше Святославе! Христос доручив свою Пресвяту Матір Апостолові Йоанові; Той самий Христос доручив і Вам нашу Матір Церкву. Ваше слово і Ваше життя перебувають в гармонії, і в цій гармонії проявляється Ваша мудрість, второпність і далекоглядність як Глави і Пастиря. Тому й народ так очікує Вашого прибуття – і в Україні, і на поселеннях. Це є свідченням того, що в проводі нашої Церкви існує спадкоємність – новий Предстоятель Церкви продовжує та розвиває те, що заклали великі його попередники Митрополит Андрей, Патріархи Йосиф, Мирослав Іван та смиренний Любомир... Для вас, Блаженнійший, ми вимолюємо Божих ласк, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11).

Щиро дякую Владиці Юліянові за довгі роки його Архиєрейського служіння у Самбірсько – Дрогобицькій єпархії. Своїм архипастирським служінням владика поєднав покоління вірних нашої Церкви часів переслідування і часів відродження. Скільки вклав він – здебільшого непомітно для нас – своїх молитов, своєї праці, своїх жертв і терпінь, щоб наша Церква і, зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу. Дорогий Владико, нині благодаримо Бога за Ваше життя і служіння. Дозвольте від себе особисто та всіх вірних нашої єпархії – духовенства, монашества і мирян – висловити Вам нашу велику вдячність і глибоку повагу.

Засилаю подяку і всім Преосвященним владикам, котрі запросили мене до свого товариства – бути гребцем у човні Церкви, керманичем якої є Христос. Усвідомлюю, що це велика відповідальність, а тому прошу вашої підтримки, щоб міг сповнити Божу Волю, гідно послужити нашій Церкві й таким чином виправдати вашу довіру. Усвідомлюючи свою людську неміч, цілковито віддаюся у Божі руки, з довір'ям промовляючи: „Ось іду, щоби сповнити Твою волю, Боже" ( Євр. 10,9).

Сьогодні також складаю щиросердечну подяку всьому нашому духовенству та нашим братам і сестрам у монашестві, які ревно й жертовно служать Богові та Церкві в нашій єпархії. Ваше свідчення і ваша жертва є дорогоцінним скарбом, на якому росте і розвивається наша Церква. Нехай сьогодні і по всі дні вашого життя Господь наповнює вас своєю божественною любов'ю, кріпить своїм Тілом та Кров'ю, говорить з вашої душі Словом життя вічного. Христос у сьогоднішньому Євангелії називає щасливими тих своїх співробітників, які невсипущі, підперезані, із засвіченим світильником... Ми не знаємо, коли наш Господь прийде у славі, тому чуваймо над скарбом нашої віри і служіння, порученого нам Церквою (Лк.12, 35-40).

Вітаю Вас, дорогі брати і сестри, як священний Божий Люд моєї землі, як парості Христового виноградника. Я щиро вдячний за вашу любов до рідної Церкви. Вороги різними способами намагалися її знищити, але вона вистояла завдяки вашому подвигу й вірності Христові як Главі Церкви, яка є Його тілом (Еф.1, 22-23). За словами Апостола Павла, «не перестаю дякувати Богові за вас і згадувати вас у своїх молитвах, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам духа мудрости та об'явлення, щоб його добре спізнати» (Еф.1, 16-17). Господь і нині посилає нам своє пастирське слово підтримки та заохоти: «Не бійся, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалось дати вам Царство Боже...» (Лк.12, 32-40). Небесний Отець знає наші справжні потреби, тому дарує кожному у Христі своє небесне Царство, впроваджує нас до життя вічного, джерелом та передсмаком якого є Пресвята Євхаристія.

Хочу подякувати за присутність на цій молитві також представникам влади. Дуже сподіваюся на нашу плідну співпрацю задля добра всіх людей рідного прикарпатського краю. Будь-яка влада – це насамперед служіння і жертва. Нехай Господь дарує вам мудрість і силу, щоб сповняти своє служіння самовіддано і чесно, пам'ятаючи слова Христа: «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26).

Обіймаю в душі тебе, дорога молоде, і закликаю, щоб ти якнайцінніше використала отой молодечий вік, пам'ятаючи, що він швидко минає. Майбутнє Церкви й України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Характер і зміст опіки, яку сьогодні наша Церква прагне нести своїм дітям, подібний до тієї делікатної чуйності, з якою воскреслий Христос супроводжував своїх учнів, побачивши їхнє розпорошення та зневіру після свого розп'яття, - а потім повернув їх з дороги до Емаусу назад до сіонської світлиці в Єрусалимі, зібрав їх для того, щоб одягнути силою з висоти – оновити їх Святим Духом.

Дорогі брати і сестри, хочу запросити всіх вас у мандрівку з Господом, щоб разом іти шляхом, який веде до справжнього щастя. Цей шлях нам вказує Його свята Церква, «...яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників; живе передання Володимирового Хрещення, подвиги Антонія і Теодосія Печерських, змагання Йосифа Рутського і жертву Йосафата Кунцевича ». У цій мандрівці віри скріплюймося навчанням Андрея Шептицького, стражданням Йосифа Сліпого, терпеливістю Мирослава Любачівського, смиренням Блаженнішого Любомира, енергійністю Патріарха Святослава. Нехай нашим прикладом стане святість і вірність всіх тих, хто страждав у новітніх катакомбах, імена яких нам відомі або невідомі. Наша мета – це відновлення єдності Церкви Володимирового Хрещення, щоб український народ, об'єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами.

На завершення хочу сердечно подякувати всім Вам, любим у вірі братам і сестрам, які прибули сьогодні на цю євхаристійну молитву, щоб разом зі мною молити Господа про щедрі Божі ласки для нашого народу і його святої Церкви; дякую хористам і всім, хто спричинився до організації та проведення сьогоднішнього торжества.

Уповаючи на Господа, запевняю всіх вас: буду звершувати своє архиєрейське служіння так, щоб бути гідним наслідником тієї спадщини, яку передали нам мученики й ісповідники нашої Церкви. Нехай їхні святі молитви мене у цій постанові скріплюють і навчають.

Вірю, що молитвами мучеників та ісповідників Української землі й усієї рідної Церкви Господь не покине мене, а в Своєму незбагненному милосерді поблагословить на служіння, щоб на Господньому народові об'явилася Його мудрість, сила і слава. Амінь.

"Ця інтронізація завершує особливий рік в історії нашої Церкви, який назавжди буде позначений уведенням на престоли різного рівня як в Україні, так і закордоном", - наголосив Блаженніший Святослав під час інтронізації єпископа Самбірсько-Дрогобицького владики Ярослава (Приріза), яка відбулась 24 грудня у м. Дрогобича у катедральному храмі Пресвятої Трійці .

У четвертому засіданні Катехитичної комісії  Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, яке відбулося 16 грудня 2011 року в приміщенні Дрогобицького Інституту Пресвятої Трійці, взяли участь  о. Микола Витівський (Голова Єпархіальної Катехитичної Комісії), Осип Коцюба (референт з питань катехизації) та голови деканальних катехитичних осередків: о. Роман Каденюк (Дублянський д-т), о. Ігор Стецьків (Самбірський д-т),  о. Ярослав Олива(Судововишнянський д-т), о. Павло Коляса(Старосамбірський д-т),  о. Осип Славич(Мокрянський д-т), о. Дмитро Заміщак (Дрогобицький д-т), о. Петро Підлубний (Бориславський д-т), о. Андрій Осередчук (Трускавецький д-т), о. Андрій Древняк(Добромильський д-т), о. Ярослав Мельник (Сколівський д-т), о. Анатолій Демченко (Мостиський д-т), о. Василь Нагина (Тухольківський д-т),  о. Роман Шибунька (Висоцький д-т), о. Андрій Смольський (Турківський д-т), о. Василь Сенечин (Лішнянський д-т), о. Мирослав Хом`як  (Меденицький д-т).