19 червня в неділю Всіх святих паломники звідусіль поспішили до відпустового місця у Биличах на Старосамбірщині. Божественну Літургію очолив правлячий архиєрей владика Юліян (Вороновський) у співслужінні єпископа-помічника – владики Ярослава (Приріза) – та близько 20-ти священиків.

Дорогий отче Ректоре, дорогі викладачі, улюблені в Христі брати і сестри, дорогі браття семінаристи, випускники Дрогобицької духовної семінарії!

Наш Господь Ісус Христос у Євангелії закликає нас до вдячності Богові за отримані від Нього дари. Отож йдучи за заповіддю Христа, ми сьогодні зібрались довкола Євхаристійної трапези, щоб подякувати Творцеві за час навчання у духовній семінарії наших випускників. Цим нашим благодаренням Богові є літургійна молитва, від якої ми, славлячи Бога, освячуємось через прийняття Пречистих Його Тайн. Дякуючи Богові, ми пригадуємо також собі самим, що Він є джерелом благ у нашому житті.

Людське життя складається з певних логічних етапів, серед яких навчання займає визначне місце. Це час, коли ми з особливими стараннями та допомогою досвідчених осіб здобуваємо і розвиваємо у собі якості та навики, від яких у майбутньому залежатиме успішність нашого служіння іншим. Приготування до священства відбувається у духовній семінарії. Тут через участь в літургійній молитві та навчанні покликаний готується до гідного прийняття тайни священства. Нам добре відома притча Ісуса про покликаних на царський бенкет. У ній Господь зазначає, що не кожен покликаний до Царства Божого зможе увійти до нього. Слова, якими Христос завершує притчу: «Багато покликаних, але мало вибраних», – безпосередньо стосуються тих, хто готується до тайни священства. У таємничий спосіб та у сприятливий час кожного з вас Господь Своєю благодаттю покликав до навчання у семінарії. Цей поклик Божий – це дар Всевишнього, даний у ваші руки. Через невтомну духовну працю покликаний засвідчує Богові перед обличчям Церкви, що він гідний отримати дар «вибраності» і почути голос народу Божого: «Аксіос» - «Достойний». Тому, дорогі семінаристи, бажаю звернути вашу увагу на те, що бути покликаним до священства ще не означає бути обраним до священства.

Добрий священик – це муж молитви, нею живиться його дух, вона пробуджує його до подвижництва. Перші паростки молитовного життя мають завиднітись у житті кандидата до священства ще до прийняття цього святого таїнства. Отож за напутнє батьківське слово прошу вас взяти слова апостола Павла, які він сказав своєму учневі Тимотею, «перш за все благаю вас чинити молитви» (1 Тим. 2, 1). Дотримуйтесь усталеного молитовного правила та беріть активну участь в церковному житті при своїй парафії.

Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній молоді. Бог живе. Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас. Він настільки великий, що в Нього вистачає часу на наші маленькі справи: «А вам ж все волосся на голові пораховано» (Мт 10, 30). Бог живе й потребує людей, які будуть жити для Нього й будуть нести Його іншим.

Святий Єфрем Сирієць, оспівуючи велич священства, вказує на чесноти, якими має бути увінчаний той, хто готується до цього таїнства: «Будь палким ревнителем як ціломудрений Йосиф, чистим як Ісус, гостинним як Авраам, відкритим до знедолених як Йов, сповненим любові як Давид, лагідним як Мойсей; заблуканому допоможи віднайти шлях, слабкого укріпи, впалого підійми, немічного захисти». Можливо, ці побажання святого Єфрема видадуться вам складними до здійснення. Дійсно, осягнути їх вдається не швидко. Проте цей заклик святого вказує на керунок, в якому має рухатись духовна внутрішня праця майбутнього священика. Змагаючи до цих чеснот, ви ставатимете «Христові за духом» (Рим. 8, 1).

Дорогі браття, сьогодні ви – випускники Дрогобицької духовної семінарії. Тут впродовж шести років ви пізнавали глибини Божої Премудрості. За ці роки навчання вона стала для вас alma mater – матір'ю-вихователькою. Ви, ж як добрі її сини, завжди у молитві та з пошаною згадуйте про роки проведені у батьківському домі. Не забувайте своїх вчителів і наставників, які так багато зробили для того, щоб ви могли стали добрими і святими священиками та отримали все те, що є необхідне для успішного пастирського служіння.

Завершення навчання у семінарії – це, з одного боку, свідчення певної зрілості того, хто готується до священства. Про це, зокрема, засвідчує диплом, який кожен з вас отримає. З іншого боку, відтепер та частина відповідальності за ваш духовний зріст у Христі, яка дотепер лежала на сумлінні ваших духовних наставників, передається вам. Отож закликаю вас з уважністю та з острахом Божим продовжувати готуватись до таїнства священства.

До вас, дорогі семінаристи випускники, Господь сьогодні звертається такими словами: „Підведіть очі ваші та погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного" (Ів. 4, 35-36). Цей заклик Господній спонукує з радістю прийняти на себе подвиг священства і продовжувати робити все можливе, щоб воно стало угодним Богові та спасительним для людей. Не забувайте, що пастирський хрест є надзвичайно важкий і нести його потрібно до кінця. Наставляючи пресвітерів в Церквах Іконії й Антіохії, апостол Павло повчав: „Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже" (Ді. 14, 22). Ці слова є підтвердженням того, що священство – це неустанна, цілопальна жертва. Світ потребує добрих священиків, пастирів – сьогодні, завтра і завжди, до кінця віків. Тож благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

"Пастирський хрест є надзвичайно важкий, однак нести його потрібно до кінця," - зазначив владика Ярослав (Приріз) під час подячної Архиєрейської Літургії, яка відбулась 17 червня в каплиці Дрогобицької духовної семінарії. Цього дня 16 випускників отримали дипломи як свідчення успішного завершення навчання у Дрогобицькій духовній семінарії.

29 червня 2011 року Божого Святіший Отець Венедикт XVI святкуватиме 60-річчя своїх священичих свячень. За Божим Провидінням цей Вселенський Архиєрей став Христовим священиком саме в той день, коли Церква святкує празник Святих верховних апостолів Петра і Павла (за григоріанським календарем). Цей ювілей спонукає нас до вдячної молитви за дар Христового священства, що його прийняв 60 років тому Глава Католицької Церкви, а водночас дає нам гарну нагоду застановитися над важливістю його служіння у Вселенській Церкві.

Місце і роль, які Єпископ Рима посідає у Христовій Церкві, визначені самим Христом-Спасителем. Святе Передання пов'язує місію Римського Архиєрея у Христовій Церкві з євангельською подією, коли апостол Петро першим визнав віру в Христа: «Ти – Христос, Бога живого син» (Мт. 16, 16), – а у відповідь почув слова Спасителя, скеровані до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 17–18). Цими словами Христос довірив виняткову місію та першість у зібранні дванадцятьох апостолів саме апостолу Петрові. Господь молився за нього, щоб не похитнулася його віра, в якій той мав утверджувати своїх братів: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 32). Ця Христова молитва і сьогодні є запорукою того, що Петро і його наступники у своїй турботі про Церкву скріплені особливою благодаттю Святого Духа. Саме тому літургійні тексти називають апостола Петра «начальником усього світу, учнем Христовим й підвалиною Церкви, справжнім стовпом і стіною, божеською сурмою Христових навчань» (Стихира на «Господи, взиваю» свята Петра і Павла).

Після смерті апостола Петра його наступники, Єпископи Рима, від апостольських часів і досі продовжують виконувати цю його особливу роль у Церкві. Святі отці Церкви підкреслюють важливість особи і служіння Римського Архиєрея, називаючи його «Богом піднесеним пастирем овець Христових, що має ключі Царства Небесного», «каменем віри, на якому збудована Католицька Церква», «першим джерелом правдивої віри, тихою і певною пристанню цілої Церкви і захистом від усякого єретичного урагану» (Теодор Студит, Послання 71, До Папи Пасхалія). Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький), розвиваючи думку про Петра як «скалу, на якій збудована Церква», розмірковує так: «Будову святої Церкви зв'язав Христос із апостолом Петром – так, як будівничий в'яже хату з її основою. Петро став для Церкви тим, чим підвалина для дому. Де Церква Христова, там мусить бути й Петро, а де Петро – там й Церква. він – силою і тривкістю Церкви, через нього й ціле пекло її не побідить» (Правдива віра, 4).

Дорогі у Христі! Наша Церква, що народилася з Володимирового Хрещення, від початку свого існування виявляла незмінну пошану до Єпископів Рима як носіїв Петрового служіння. Не можна забувати, що саме на нашій землі здійснював своє апостольське служіння та зазнав мученицьку смерть за Христа другий після святого Петра Глава Вселенської Церкви – святий Климент. Знаменно, що всі християнські Церкви, в тому числі і Православна Церква в Україні, почитають цього святого, вшановуючи та зберігаючи його чесні мощі як велику і цінну святиню. Київський Митрополит Іларіон, прославляючи святого Климента, визнає його «мучеників похвалою, святителів прикрасою і непохитною основою Церкви Христової, котру ворота пекла не подолають» (Слово з нагоди оновлення Десятинної церкви). У 1596 році на Берестейському соборі, виконуючи Христову заповідь «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), Київська Церква відновила своє сопричастя з Римською Церквою та наступником святого апостола Петра. Відтоді аж донині сини і дочки нашої Церкви виявляли свою вірність Єпископові Рима навіть ціною власної крові. Досить згадати святого священномученика Йосафата, блаженних Пратулинських мучеників і численних мучеників та ісповідників віри ХХ століття. Усі вони, віддавши власне життя за «єдину, святу, соборну і апостольську Церкву», збудовану на скалі Петра (пор. Мт. 16, 18), нагадують нам, що наше сопричастя з наступником апостола Петра не є питанням суто адміністративного чи канонічного характеру, а питанням нашої віри та запорукою нашого церковного буття впродовж історії. І нині ми твердо переконані, що лише опершись на «скалу Петра», не захитаємося повіки.

Дорогі у Христі! У ці дні, коли Святіший Отець Венедикт XVI святкує 60-річчя свого священичого служіння, у всіх єпархіях та екзархатах нашої Церкви будуть служитися Божественні Літургії в його наміренні, тобто за дар святих і чисельних покликань до священичого стану. Вірних нашої Церкви закликаємо молитовно єднатися з усією Церквою у підтримці наступника святого апостола Петра, а зокрема – жертвувати Божественну Літургію та приймати Святе Причастя у його наміренні 26 червня та 3 липня 2011 року Божого. Спільноти богопосвяченого життя заохочуємо провести молитовні говіння напередодні ювілею священства Святішого Отця. Віримо, що це буде нашим найкращим даром Вселенському Архиєреєві, бо так ми ще раз засвідчимо нашу з ним євхаристійну єдність у Христовому Тілі, якого кожен із нас є членом. Молімося, щоб служіння Папи Римського приносило рясні плоди та завжди було свідченням любові Доброго Пастиря, який життя своє кладе за своїх овець (пор. Ів. 10, 11).

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
17 червня 2011 року Божого

Всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям-душпастирям доручаю прочитати це Звернення в усіх храмах УГКЦ в неділю, 26 червня 2011 року Божого, під час Божественної Літургії.

Впродовж 10 та 11 червня, молячись за оздоровлення душі і тіла, люди вирушили у пішу прощу з Дрогобича до Самбора, до Чудотворного образу Самбірської Богоматері. Незважаючи на холодну, дощову погоду, прочани прямували, під спів духовних пісень.

Сьогодні молодь є пріоритетом для УГКЦ. Що Церква повинна робити, щоб молодь могла себе реалізувати, як вдосконалити координацію молодіжних спільнот та сприяти їхньому розвитку – питання, що потребують першочергового вирішення.

Кількома словами важко передати всю велич генія отця Маркіяна. Великий поет, визначний лінгвіст, а передовсім – невтомний, ревний і святий священик, якого Господь послав нашому народові в часи великого духовно-культурного занепаду, щоб пробудити його, показати йому його гідність і велич, скерувати його на шлях національного та духовного відродження. Маркіян Шашкевич прожив лише 32 роки, проте його внесок у формування українського національного духу та національне пробудження нашого народу є неоціненним. За словами Митрополита Андрея, могутня ідея Маркіяна була поштовхом всього нашого національного відродження. Подібно до рибалок, які стали Христовими апостолами і словом своїм струснули старим світом, Шашкевич став апостолом нашого національного пробудження і струснув свідомістю мільйонів русинів-українців.

Це про нього колись влучно сказала Наталя Кобринська, що в Галичині Шашкевич першим «ударив палицею Мойсея у зледенілу скалу народних почуттів. І бризнув струмінь живого слова і живої народної літератури». В ті смутні часи занепаду, зневіри та збайдужіння, коли провідна верства народу залюбки послуговувалася польською чи німецькою мовою, вважаючи власну мову некультурною, чи навіть непристойною, отець Маркіян одним із перших в Галичині звернувся до українців із проповіддю Божого Слова їх рідною мовою. Це було слово до сумління «національної еліти», до кожного русина-українця: «Руська мати нас родила... чому ж мова єй немила?»

Пророчий дух великого Маркіяна, на думку Митрополита Шептицького, полягав у тому, що він був насамперед святим і ревним священиком. «Саме його апостольський дух, його священича ревність підказували йому, що душпастир повинен потрапити до сердець вірних. А щоби потрапити до сердець вірних своєю проповіддю, треба промовляти до них їхньою мовою. Думка скромненька, без шуму, без претензій, а однак вона стала підставою нашого народного відродження» (Митрополит Андрей (Шептицький)), Промова на могилі отця Маркіяна Шашкевича про обов'язки і завдання духовенства, 5 листопада 1911 року).

Аналізуючи минуле, можемо ствердити, що Маркіян Шашкевич був визначним, але водночас і типовим прикладом священства, яке впродовж історії у величезній кількості зродила Українська Греко-Католицька Церква. Способом існування та станом душі цього духовенства було звернення до народу всього свого серця та життя, щоб цей народ «підносити, просвічувати, боронити, щоби його спасати, щоби за нього вмирати» (там само). В наш час, коли простежується велика прірва між народом та його правителями, коли так мало є людей, які справді дбають про майбутнє українців, Церква, дивлячись на постать цього свого славного сина, закликає священиків і всіх, хто не байдужий до долі власного народу, наслідувати ідеал, що його втілив отець Шашкевич: щиро любити свій народ, бути завжди близько до нього, ревною працею йому служити, відважно захищати його права і свободи, невтомно підносити його культуру і духовність, щоби цей народ міг сповнити своє покликання в історії та вповні розвинути свої, Богом дані, таланти.

Сьогодні, в річницю смерті отця Шашкевича, ми хочемо подякувати Господу Богу за те, що дав нам цього праведника духу, який так ревно і жертовно служив народові й Церкві. Наполегливо закликаємо духовенство та всіх наших вірних наслідувати його приклад у молитві, праці та жертовності для рідного народу. Заохочуємо всіх брати активну участь у заходах із вшанування його святої пам'яті. Нехай він знову пробудить в усіх нас Духа Божого, навчить любити свій народ, не забуваючи, що «люд – це наша сила; що праця для нього – це наше завдання; що його добро – це наша будучність» (Слуга Божий Митрополит Андрей).

Нехай за молитвам святих і праведних української землі Всемилостивий Господь береже наш народ і нашу улюблену Батьківщину та благословить усіх своїми щедрими дарами!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
6 червня 2011 року Божого