Про це зазначив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, 1 січня під час богослужіння у прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці в м. Самборі. Цього дня архиєрей очолив Божественну Літургію у прокатедральному храмі у спіслужінні прот.Богдана Добрянського (декана Сабмірського), прот.Володимира Коркуни (адміністратора парафії) та священиків УГКЦ м. Самбора. Зазначимо, що це є перший пастирський візит владики Ярослава до прокатедрального храму після його сходження на престіл Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Високопреосвященні та Преосвященні Владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Колись у Вифлеємі Пресвятій родині, яка прибула до міста і дому Давида за наказом імператора Августа, не знайшлося місця в заїзді. Син Божий, котрий прийшов, щоб принести спасіння світові, народився в бідному вертепі, в яслах на сіні. Сьогодні Він знову стукає до нашого сумління, бо хоче народитися в нашому серці та ввійти в наше життя. Наша Церква-мучениця повторює у своїй історії шлях нашого Спасителя. Сьогодні і їй не знайшлося місця у київських храмах, які будували наші предки. Однак саме ця Церква, ми переконані, послана на спасіння нашого народу в цей непростий період його історії.
Многомилостивий і всещедрий Господь обдарував нашу Церкву великими благодатями. Час переслідувань у підпіллі, відбудова в селах і містах знищених та сплюндрованих храмів, відродження і розвиток церковних структур, повернення осідку Предстоятеля УГКЦ до Києва, перша за 400 років інтронізація Глави УГКЦ у колисці християнського сходу і, врешті, проголошення трьох нових митрополій УГКЦ - це лише видимі благодаті Його милосердя, яке цеглина за цеглиною відбудовує життя нашої Церкви і собори наших душ.
На лівому березі Дніпра вже завершується будівництво величного Патріаршого собору Воскресіння Христового, що збирає і кличе з усього світу один народ Божий на Київських горах. Ця Господня щедрість взиває до глибокої вдячності й любові до Нього, до нашої Церкви і нашого «єрусалимського храму», кличе нас промовити словами Патріарха Йосифа: «Світися, світися, наш Єрусалиме, і востанеш у древній славі твоїй!»
Спорудження Патріаршого собору стало можливим завдяки спільній жертві всієї нашої Церкви: духовенства і мирян. Хочу подякувати вам, вірним нашої Церкви всього світу, передусім за молитву під час його будівництва і за «цеглини» любові та жертви, які ви вклали у наш спільний храм. Цей внесок у розбудову святині в столиці України є жертвою на вічність. Щодня на Літургії у «серці» Київської Церкви підноситиметься моління до Господа за душі тих, хто сьогодні молитовно чи матеріально долучається до зведення собору Воскресіння Христового.
У період Різдвяних свят, за рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, відбудеться акція «Колядуймо на собор!», згідно з якою традиційні різдвяні пожертви колядникам належатимуть Патріаршому соборові в Києві. За допомогою цієї загальноцерковної збірки сподіваємося довершити будівництво цього всенародного храму. Жертвуючи на цю історичну будівлю, ви відкриваєте своє серце новонародженому Спасителю, який стукає сьогодні до дверей вашого християнського сумління. Наслідуймо тих мудреців зі Сходу, котрі пройшли довгий шлях до Ісуса, щоб принести Йому свої дари.
Нехай новонароджений Спаситель, якого ви приймаєте до свого серця і свого дому ділами покаяння та милостині, щедро винагородить вас небесними благодатями, миром і різдвяною радістю. Колядуймо, прославляючи Дитятко Ісуса! Колядуймо на собор!
З усього серця вітаю вас із Різдвом Христовим та Новим роком і уділяю вам своє батьківське благословення.
† СВЯТОСЛАВ
Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 23 грудня 2011 року Божого
Ніхто ніколи і не здогадувався, що зовсім недалеко від нашого світу, майже поруч, у чарівній країні мешкають дивні створіннячка – гномики із чудернацькою назвою – смурфики. Ці блакитного кольору чоловічки якраз готувалися до свого величного торжества – свята Голубого Місяця (точнісінько так, як це робимо ми перед Різдвом Христовим), коли зненацька на них напав злий чарівник – Гаргамель. Втікаючи від нього, маленькі друзі на чолі з Папою Смурфом через магічний портал потрапляють у сучасний Нью-Йорк, а саме – у його Центральний Парк. Вслід за ними у ХХІ століття вирушає маг-лиходій Гаргамель і його котяра Азраель. Тут, оселившись в квартирі молодого подружжя Патріка та Грейс, блакитні гномики роблять все, щоб, перемігши впертого ворога, якось повернутись назад – у затишну країну «смурфового» світу.
Авва Аввакум, будучи вже сивочолим старцем, дуже любив подорожувати. Ні, не для своєї розваги робив він це, і навіть не для власного інформативно-пізнавального збагачення. Він ніс людям Христа, даруючи Його сяйво мудрим словом та порадою. Якось, увійшовши в одне село, подвижник постукав у двері першої-ліпшої хатинки і попросився на нічліг. Чоловік та жінка, які мешкали там зі своїми діточками, радо прийняли благочестивого гостя. Однак серед глибокої ночі старець пробудився від страшних криків та прокльонів. Ця подружня пара, не поділивши щось між собою, у жахливому гніві лаялась. І так тривало аж до ранку.
Наступного дня, коли прийшов час прощатися і простувати далі, авва Аввакум відвів у сторону господиню дому та вручив їй дивну плящинку з невідомою рідиною. Коли вона запитала, що це таке, він відповів: «Це чудесний еліксир примирення. Кожного разу, коли знову назріватиме буря сімейного конфлікту, набирай 15 капель, клади їх собі під язик, але ні в якому разі не ковтай!». Сказавши це, вони розпрощалися.
Через кілька років авва Аввакум знову проходив через це село. Як і тоді, старець постукав у двері того самого дому. Побачивши подвижника, господарі з радістю та любов'ю заходились частувати його і запитувати: «Скажи, отче святий, у чому ж полягає секрет цілющого еліксиру? З яких складників він готується?». Аввакум посміхнувся і відповів: «Та то була звичайнісінька вода, а секрет – це ваша віра у примирення! Христос посеред нас!».
"Щедрик" – одна з найвідоміших обробок відомого українського композитора Миколи Леонтовича, знана не тільки в Україні, але й по цілому світу під назвою "Колядка дзвонів" (англ.Carol of the Bells).
Що таке природні методи планування сім’ї? Альтернатива контрацептивам? Застарілі методи родом зі XVII століття, які зовсім не співпадають з сучасним життям? А може це християнський спосіб життя, який включає в себе задум самого Бога, навчання Церкви та здобутки сучасної медицини?
Я й досі пам'ятаю отой по-дитячому мандариновий запах ялинки і таке загадкове зоряне небо, яке буває таким незвичайним лише один раз у рік... Ще з дитинства кожного Святвечора я завжди шукала на небі зірку, яка світила найяскравіше, і уявляла собі, як мудрі царі зі Сходу невтомно йшли за нею, щоб зустрітися із новонародженим Ісусиком. Я теж завжди мріяла подорожувати разом з тими мудрецями до Вифлеєму, шукаючи Ісуса, бігти з пастушками, щоб побачити Бога, який прийшов цієї ночі на землю...
Різдво вважають святом сім'ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року.
Різдвяні свята. Радісні та веселі. До храму спішать батьки зі своїми діточками, адже в ці дні по-особливому відчуваємо, що Різдво Христове – це родинне свято. Ісус приходить у світ через родину, Він і надалі шукає для себе місця, щоби народитися в кожній християнській сім'ї. Батьки щиро моляться, прославляють Новонародженого, дякують Йому за всі отримані ласки.Вдивляючись у щасливі обличчя цих маленьких християн і їхніх батьків, чомусь щоразу глибше й з більшою тривогою усвідомлюємо загрози, приготовані для них за порогом храму. Як же зберегти усім нам батькам оту добру та радісну дорогу до храму не тільки по великих празниках, але виховати в дітях оте постійне бажання ходити до Божого храму, а понад усе любити Господа і з Ним жити?
Якщо взяти чотирьох осіб, які були свідками однієї і тієї ж події, і доручити їм її описати, то зауважимо, що кожен з них її переповідає інакше. І ніякої суперечності в цьому немає. Тим більше, що євангелісти писали в різний час і для різних категорій осіб. Та й самі євангелісти були людьми різних суспільних станів.