Проповідь на Собор Йоана Хрестителя (2024)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Традиційно після великого свята Христова Церква молитовно вшановує тих осіб, які виконували головну роль в його подіях. У хрещенні Ісуса на Йордані особливу місію виконував святий Йоан Предтеча. Тому з найдавніших часів вірні збиралися наступного дня після Богоявлення, щоб прославити Йоана Предтечу. Від цього зібрання і саме свято називаємо Собором, тобто Зібранням. У цей день ми духовно пригадуємо і збираємо, «творимо собор» найважливіших подій з життя Йоана Хрестителя, які описані на сторінках Євангелій. Так ми можемо отримати «собор» чеснот цього великого святого і праведного мужа, аби їх наслідувати у власному житті. У сьогоднішньому святі Йоан Христитель прославляється Церквою як ангел і апостол, мученик і пророків печать, серед народжених пречесніший і Божого Слова Голос. Таким урочистим почитанням Церква хоче вказати на важливість цього святого для нас. Йоан Предтеча свідчив про Ісуса Христа, але до цього його провадить довга дорога, духовна мандрівка, про яку дещо нам розповідає Євангелії. Спершу настає зустріч Йоана з Месією за посередництвом найближчої людини – матері. Євангелист Лука розповідає, що «як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні» (Лк 1, 41). Ця зустріч є ще несвідома, але вона вже має вплив на майбутнє Предтечі. В материнському лоні він досвідчує на собі благодатне діяння близькості Бога. Далі має настати його особиста зустріч з Богом. Для цього він покидає світ, відходить на самоту, щоб в пустині почути Боже Слово, скероване особисто до нього. Перед тим, як зможе сказати, що Бог говорить іншим людям, мусить спершу почути, що Бог говорить до нього самого. З цієї точки зору цікавим є початок третього розділу Євангелія від Луки. Натхнений автор дуже детально описує обставини, серед яких Боже слово досягло Йоана: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, ... за первосвященників Анни та Каяфи слово Боже було до Йоана, сина Захарії, на пустині» (пор. Лк. 3, 1-2). Слово Боже дуже конкретне, воно досягає Йоана у конкретних обставинах його особистого та суспільного життя. Йоан, в свою чергу, має навчитися чути цього Бога, Який промовляє до нього, розуміти Його Слово, проникатися Божими думками і Божими планами. Для унаочнення своєї проповіді Йоан використовував образи, які були добре відомі для його сучасників: прихід Месії буде схожий до того, як селянин бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови. Пшеницю він складе до своєї клуні, а полову спалить (пор. Лк 3,17-18). Тим Йоан звіщає, що незабаром Господь втрутиться в історію, й суд вже близький. Але чи готовий народ до цієї події? Тому Йоан і закликає людей до покаяння, без якого неможливо прийняти дари Месії Спасителя, що має прийти. Він хрестив, тобто омивав, у Йордані всіх, хто з вірою відгукнувся на його звістку. Це Йоанове хрещення було зовнішнім знаком внутрішньої переміни і навернення. Йоан Хреститель завдяки своїй проповіді із закликами до покаяння і хрещенню як знаку цього покаяння став відомим серед народу настільки, що священники з Єрусалиму відправили посланців спитати, хто він. Знаючи їхні месіанські очікування, Йоан відповів: «Я не Христос» (Йо. 1,20). Після інших запитань про свою особу він називає себе голосом вопіющого в пустині і відразу вказує на Христа, який вже є серед свого народу: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі» (Йо. 1,26-27). У цих словах Хрестителя чуємо заклик до пізнання Того, хто має прийти після нього. А коли Христос приходить на Йордан Йоан представляє Його словами: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо. 1,29). Таким чином Предтеча звіщає, що Ісус є Сином Божим, котрий знищить владу гріха. Йоан Хреститель є той, як чуємо з Євангелія, хто свідчить. Його свідчення походить від споглядання: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним» (Йо. 1,32). Йоан Предтеча засвідчує, що Святий Дух не тільки сходить на Ісуса під час Його хрещення в Йордані, але й надалі постійно перебуває над ним. Йоан Предтеча називає себе «голосом вопіющого в пустині», він є голосом Слова. Словом є сам Ісус Христос. Голос є інструментом слова, без слова голос не має сенсу. Тому вся місія Йоана Хрестителя звернена до Ісуса Христа. Ми також покликані бути тим голосом. І наше життя без Христа втрачає сенс так як голос без слова. Разом з Йоаном Предтечею цими днями ми стаємо свідками важливого дійства. Церква впроваджує нас в знаменну подію в житті Ісуса Христа – Його Хрещення у Йорданських водах. Весь християнський люд із великим подивом заглиблюється в таємницю Богоявління. І в цій незбагненій для людського розуму події відкривається нам важлива правда: Бог об’явився нам у людському тілі, щоб обновити й освятити нас і цілу Вселенну. Богослужіння свята представляють нам глибинну суть події Христового хрещення в Йордані – спасіння первозданного Адама, а в Адамі – всіх його нащадків. Таким чином усі ми, земні покоління від Адама і до сьогодні, святкуємо у торжестві Богоявління своє власне спасіння, а не лише споминаємо історію життя нашого Господа. Кожен християнин, подібно як і Христос, переживає своє Хрещення. Християнське Таїнство Хрещення, занурення чи обмивання водою в ім'я Пресвятої Тройці, є обмиттям з гріхів і народженням людини до надприродного життя, адже своїм хрещенням Христос освятив воду і вчинив її таїнственним знаком відпущення гріхів. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними вустами чи вустами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести своє обмите йорданською водою сумління чистим впродовж усього життя. Покаяння і віра в Христа Спасителя – це дві необхідні умови досягнення Царства Небесного. Святий Йоан Предтеча і нині взиває до нас, як колись закликав до ізраїльського народу: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство… Принесіть же плід, гідний покаяння» (Мт. 3, 2-8). Тому коли, знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дану в Святому Хрещенні обітницю, у своєму милосерді Господь дає нам шанс через Таїнство Покаяння повернутися до Йордану та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод прощення. Кожне Таїнство Сповіді може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз або силою наших переживань і розкаяння перед Господом, воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищальної купелі, маємо пам’ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб надалі не втрачати присутності Христа у своєму щоденному житті. Дорогі брати і сестри! Сьогодні варто згадати і всіх тих, хто був в нашому житті дороговказами до Бога; згадати, щоб подякувати Богові за тих осіб. Сьогодні варто пригадати собі, що і ми можемо і повинні бути такими особами, щоб іншим вказувати на Бога в прямий, чи в посередній спосіб. Нехай молитвами і заступництвом Святого пророка, Предтечі і Христителя Господнього Йоана, нам буде дарована благодать служити таїнству Божого провидіння щодо нас, нашого народу і Церкви. Нехай постать святого пророка і предтечі Йоана Христителя заохотить нас до щирого наслідування його прикладу служіння правді, любові до Бога та людей. Неустанно молімо Бога за українське воїнство, наших дівчат і хлопців на фронті, з надією прямуймо у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод.Нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 7 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: У Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці [фото]

6 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа (2024)

«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Зовсім недавно ми раділи приходу в світ Сина Божого у Вифлеємську ніч, а кілька днів тому святкували Його обрізання і найменування. Сьогодні ж ми споглядаємо ці події з перспективи тридцятирічного земного життя Ісуса Христа. І хоча ми ще повернемося до дитячого періоду Ісуса на свято Стрітення, однак швидко залишаємо період укритого Його життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоби стати на поріг месіанської діяльності Спасителя. У свято Хрещення Господнього ми з радістю вслухаємось у слова Євангелія: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Голос Небесного Отця підтверджує здійснення пророцтв про Спасителя. Рівно ж у наших серцях звучать слова архангела, звернені до Марії: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,35), а також слова східних мудреців: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2,2). Тепер, коли ми вже пережили таємницю Різдва Господнього та Богоявлення, хочемо закликати і свідчити іншим людям, щоб і вони пізнали у Христі Еммануїла – Бога з нами. Сьогоднішнє свято запрошує нас задуматися над Євангельською благовістю про Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Всі євангелисти описують цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1,9-10). Ісус прибув на Йордан з Назарету, де провів роки «укритого життя». Його прихід був проголошений Йоаном, який на берегах Йордану закликав до «хрещення на відпущення гріхів». І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1,7-8). Пророцтво Йоана завершувало довгий період підготовки, що тривав упродовж Старого Завіту. До берегів Йордану, де Йоан закликав до покаяння як підготовки до приходу Царства Божого, тягнулися натовпи людей, щоб слухати його голосу. Ісус, який скоро повинен був приступити до виконання своєї місії, бажав подати їм приклад власною поставою покори. Він ішов із натовпом грішників, які приходили, щоб прийняти Йоанове хрещення. Предтеча, однак, упізнав Його і не бажав хрестити Його: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3,14). Ісус повторив своє прохання, сказавши: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів уподібнитись до нас – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення. Цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і хрещального діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2-3). Колись пророк Ісая взивав до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63,19). У момент хрещення Ісуса на Йордані, Бог, здається, відповідає на цей пророчий заклик і виконує цю молитву зішестям на Христа Святого Духа у вигляді голуба. Це видима ознака того, що молитва пророка була почута і що його пророцтво здійснилося. «Це Син мій любий, що його я вподобав», – ці урочисті слова звучать під час хрещення Ісуса Христа над Йорданом (Мт 3,17). Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Сина Божого. Таким чином у Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Трійця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Варто згадати і про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8,10-11). Таким чином голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в Новому Завіті завдяки Ісусу-Спасителю і Святому Духу. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов у своєму воскресінні. Подія сходження Ісуса у води Йордану завершує попередній етап скритого життя Ісуса та започатковує Його публічне служіння, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голгофи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Над Йорданом Господь являє себе як «Христос», тобто як «помазаний» Богом Отцем через Духа Святого. Його місією є проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Він хрестить людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передає їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його пасхальну таїну смерті і воскресіння, учасниками наслідків якої стають ті, хто приймає Таїнство Хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таїни Пресвятої Тройці. На згадку про хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужбові тексти свята підкреслюють, що воно було необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, ніби набрала благодатної сили. Повний простоти та строгий обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за гріхи, відкривав розум і серце для прийняття таємниці спасіння. Тайна ж Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас синами Божими в Його Єдинородному Сині і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. Дорогі брати і сестри! Таким чином сьогодні Бог об’являє нам особливу благовість, ми є улюблені діти, яким Бог дарував найвищу гідність. У Богоявлінні Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні. Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з надією, що з нами Бог. Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Дубрівка на Самбірщині [фото]

1 січня, у свято Обрізання Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Василія Великого у с. Дубрівка на Самбірщині. З нагоди храмового свята єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужіння о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), о. Любомира Григеля (адміністратора парафії) і священиків Самбірського деканату. Єпископ також здійснив чин освячення накупольного хреста. Детальніше...

Проповідь на Обрізання Господа нашого Ісуса Христа (2024)

Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив. Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя. Цей світ тління і смерті колись закінчиться, але не для того, щоб зануритися в темряву небуття, а щоб прийняти «інший образ», коли «Бог буде всім у всьому» (1 Кор. 15, 28). Отці Церкви називали «восьмим днем», – час всеосяжного тривання і перебування в Божій любові. Восьмий день – це час спасенної дії Бога, котрий у своєму воскресінні перевершив час, простір і будь-які межі законів буття та матеріального світу (зійшовши до аду і з’явившись своїм учням живим). Тому час, коли Він це здійснив, стає немов новим днем і початком відліку в історії боголюдських відносин, передсмаком вічності Бога і людини, днем поза часом і воднораз у часі. Як би ми не намагалися тепер описати цю майбутню дійсність, наші слова будуть лише слабким натяком на неї, бо «тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя» (1 Кор. 13, 12).Саме тому у восьмий день також розпочинаємо Новий рік в Ім’я Боже. Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Тому ми, переживаючи цикл Різдвяних свят, гідно прославляємо Бога, котрий своїм приходом на землю освятив історію людства, наповнив своїм світлом та добром кожен наш день. Сьогодні ж ми віддаємо хвалу Богові Творцеві, дякуємо за прожитий час і просимо у Господа благословення на Новий рік для особистого, духовного і національного життя нашого народу. З вірою та надією на Бога прикладаймо зусилля, щоб освятилося Боже ім'я у світі, запанувало Боже царство правди і добра між людьми, щоб постав мир і добробут у людському роді, а між народами і людьми запанувала добра воля. Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє так нам  про це говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і зберігав. За законом Мойсея, кожне хлоп’я восьмого дня після народження через обряд обрізання отримувало ім’я. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно для євреїв було символом союзу з Богом. Бог сказав до Авраама: “Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. (…) На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (Бт.17,9-12). Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Апостол Павло каже: «Свідчу знову кожному, що обрізується, він мусить увесь закон чинити» (Гал.5,3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення й обітниць, даних Богом його народові. Отож восьмиденне хлоп’ятко, народжене від Діви Марії, згідно з Законом Старого Завіту, обрізується і отримує ім’я Ісус, «Бог спасає». Зі Святого Письма дізнаємось й про інші імена Месії. Пророк Ісая звіщав: „Ось Діва зачне і породить Сина, і дадуть ім'я Йому Емануїл, що означає: З нами Бог”. Цей пророк Ісая провіщає ще й інші імена Месії: „Що Хлоп'ятко народилося нам, Син даний нам, власть на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Дивний порадник. Бог Сильний, Отець Вічності, Князь Миру...”(Іс. 9.5). У повноті часу архангел Гавриїл об’являє Марії: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус» (Лк.1,31). Також це ім’я ангел об’явив святому Йосифові перед Його народженням (пор. Мт.1,21). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Ді 4, 12). Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я вихваляли натовпи людей і закликали хворі, коли Ісус публічно проповідував. Воно вказує на Його ідентичність і місію – Спаситель. Це благословенне ім’я було написане на хресті як пояснення, за що його розіп’ято (пор. Йо.19,19). Однак, в найбільшій жертві на горі Голгофі, це ім’я проголошено як ім’я Життя, через яке Бог уділяє всім людям благодать миру, єдності і спасіння. В цьому імені Церква відкриває всі свої ласки і добро, призиває його безнастанно і проповідує з новим запалом. Це Боже ім’я дарує спасіння й Ісус сам вказує на спасительну силу свого імені, коли дає нам це радісне запевнення: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я» (Йо.16,22). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк.6,19). Старозавітне обрізання було тільки прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).У Новому Завіті обряд обрізання був замінений святою тайною Хрещення, прообразом якої він був. Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя нашого Спасителя, нагадують нам, що ми так само вступили в Новий Завіт з Богом і носимо тепер на собі ім’я Христове. Таким чином всі ми підчас хрещення приймаємо ім'я і називаємося християнами, а хрещення – це основа всього християнського життя. Це перше таїнство, двері, які дозволяють Христові знайти в нашій особі пристанище для себе, а нам – стати причасниками в Його Таїнствах. Силою Святого Духа хрещення занурює нас у смерть і воскресіння нашого Господа. У хрищальній купелі потопає стара людина, підвладна гріху й відокремлена від Бога, а народжується нова, наново створена в Христі Господі. В Ісусі всі сини і дочки Адама покликані до нового життя. Тобто хрещення – це відродження до нового життя, і ми віруємо, «що Бог спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (пор. Тит. 3, 5) Занурюючи у Христа, хрещення робить нас також членами Його Тіла – Церкви, учасниками її місії у світі. Життєва сила, яка плине з хрестильного джерела, виражена такими словами Ісуса: «Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро» (пор. Йо. 15, 5). Те саме життя, що походить від Духа Святого, плине від Христа до охрещених, об’єднуючи їх в одне тіло (пор. 1 Кор 12, 13), Хрещення дозволяє Христові жити в нас, а нам жити в єдності з Ним, співпрацювати в Церкві, кожен у своєму покликанні, задля переображення світу. Коли Бог надає нам ім'я, він творить нас. Коли Він нас кличе нашим іменем, Він удержує нас при існуванні, даючи нам своє благословення, що значить захист, опіку, порятунок, а перш за все, певність щасливої будучності, повноти життя в Ньому. Святе Письмо пригадує нам, що: «Ісус Христос – вчора, і сьогодні, той самий навіки (Євр.13,8). Тому ми, християни називаємо рік не просто роком нової ери, не просто роком після Христа, але роком Божим, роком Господнім, часом сприятливим днем спасіння (пор. 2 Кор. 6, 2). Сьогодні ми також споглядаємо постать святого Василія Великого, який у своїй особі наче ввібрав усе те, про що говорить нам Священне Писання. Святий Великій належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). Його родина належала до перших християнських родин цієї території, яка зазнала переслідувань за часів імператора Діоклетіана. Василій Великий був проповідником Христової істини, реформатором і засновником спільнотного чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється вона десять разів у літургійному році. Він — один із трьох каппадокійських Отців Церкви, що фактично завершили формулювання догми про Пресвяту Трійцю; Василій Великий брав участь у Нікейському соборі, що засудив вчення Арія, а згодом боровся з його послідовниками. «Хто іде, за Василієм іде за Святим Духом», — говорив Теодор Студит. А праведний митрополит Андрей Шептицький у вступі до Аскетичних Творів святого Василія Великого так сказав про нього: «Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян». Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому звання Великого». Тому сьогодні, на початок Нового року, Св. Василій Великий кличе кожного з нас бути  справжніми християнам, являти світові Христа, бо в Ісусі Христі Бог увійшов у людську історію, щоб перемінити її, відновити, наповнити новим значенням і новим змістом. Відтепер історія людства вже не є історією гріха і невірності, але історією спасіння. То ж в ім’я Боже почнімо цей Новий рік, в ім’я Бога, Котрий називається Ісус Христос – Месія, що спасає. Нехай це Ім’я нас супроводжує кожної хвилини у Новому році, а тоді цей рік напевно стане для нас роком сприятливим, роком Божої благодаті і Божої любові, часом нашого спасіння. Дорогі брати і сестри, на початку Нового року, ми особливо молимося за українське воїнство, наших дівчат і хлопців на фронті. Дякуймо нашим захисникам, волонтерам, медикам і капеланам за те, що захищають нашу Батьківщину. Ми неустанно молимо Бога про новий благословенний, світлий, переможний рік для України і з надією прямуймо у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод.Нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 січня 2024 року Божого,с. Дубрівка, Самбірщина Детальніше...

Владика Ярослав: Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність

31 грудня, у неділю після Різдва Христового, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Андрію Якиміву, випускникові Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на неділю після Різдва Христового (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри У східній традиції відразу після Різдва Христового християни соборно прославляють Пресвяту Богородицю, позаяк Вона породила Божого Сина, тоді як пам’ять святого Обручника Йосифа, а також царя Давида та Якова брата Господнього вшановується у найближчу неділю. Таким чином неділя по Різдві Христовому пригадує нам осіб, що мали близьке відношення до Ісуса Христа: царя Давида, що став Його праотцем, святого Йосифа, що Ним опікувався від народження, Якова, що разом з Ним зростав та став вірним Його послідовником. З євангельської розповіді бачимо, що головним протагоністом подій, які відбулися після Христового Різдва, є Йосиф Обручник. У своїх вчинках він керується не власними міркуваннями, а волею Божою, яку йому звіщає ангел Господній. Його власна воля проявилася у рішенні відпустити Марію, що була з ним заручена, коли довідався, що вона носить Дитятко. І це рішення було наслідком його праведності (Мт. 1,19), однак Господь бажає, щоб він став активним учасником цих спасенних подій: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1,20). Господь виявляє Йосифові привілей: дати ім’я дитяткові, ім’я Ісус, в якому вписана Його місія спасіння людського роду. Від цього моменту, як чуємо зі слів Євангелія, і надалі Йосиф слухає і досконало виконує те, що йому говорить Господь. Ангел звертається до Йосифа словами: «Йосифе, Сину Давидів…». Згодом і до Ісуса так часто звертатимуться люди: «Ісусе, Сину Давидів…». Євангелист Матей у своїй розповіді акцентує на тому, що Йосиф походив з дому і роду Давида. Можна сказати, що цей момент є ключовим для Матея, бо в цих подіях євангелист бачить здійснення Божої обітниці Давидові і сповнення слів пророків. Давид є центральною постаттю у родоводі Ісуса Христа, який нам подає євангельське читання неділі перед Різдвом (Мт 1,1-17). Другі чотирнадцять поколінь цього родоводу (від Давида до вавилонського переселення) – це, в основному, царі, спадкоємці Давида. Серед них були і благочестиві і нечестиві, але про всіх них біблійний автор розповідає, порівнюючи їх з Давидом, як той чи інший цар ходив слідами Давида. Біблія не приховує гріхів і поневірянь Давида, однак разом з тим, він залишається прикладом, взірцем для всіх його нащадків царів. Книги Самуїла та Царів дуже гарно відкривають стан душі Давида і його щирість перед Богом. За його царювання ізраїльське царство набуло великого розквіту. Збудувавши собі великий палац, він задумав збудувати також дім Господеві, храм,  адже Ковчег Завіту на той час ще був у наметі зборів. Однак пророк Натан звіщає йому Боже слово, що не Давид побудує Господеві дім, а, навпаки, Господь збудує йому дім (ІІ Сам. 7,11), а його нащадкові скріпить царський престол повіки. Господь дає Давидові таку обітницю: «Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки» (ІІ Сам. 7,16). Ісус у своїй проповіді відкриє природу цього царства, яке не від світу цього (Йо. 18,36), Він прийшов, щоб заснувати на землі царство небесне. Але Христос не тільки Син Давидів, але і Господь Давида (Мт. 22,42-45), бо у псалмі Давид називає Його Господом: «Сказав Господь Владиці моєму: “Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком”» (Пс. 110,1). Так через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці. Також сьогодні вшановуємо і Якова, брата Господнього, який був сином Клеопи і Марії, родички Пресвятої Богородиці і одним з братів (кузенів) Ісуса, про яких декілька разів згадується у Євангеліях (Мт. 13,55). Яків був учнем і ревним послідовником Ісуса Христа, учасником собору апостолів в Єрусалимі (Ді. 15,13), а згодом став першим єпископом Єрусалиму. Апостол Павло згадує, що воскреслий Христос з’явився після дванадцятьох окремо Якову (І Кор. 15,7), а також – про свою зустріч з ним у Єрусалимі (Гал. 1,19). Своє навчання святий Яків залишив нам у своєму посланні, в якому стиль викладу схожий до його промови на соборі в Єрусалимі (Ді. 15,13-21). Свою вірність Христові він засвідчив мученичою смертю приблизно у 62 році. Їхня пам'ять, сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність. Євангельське читання неділі після Різдва оповідає про три події, які відбулися невдовзі після народження нашого Спасителя: втеча до Єгипту, перебування та повернення звідтам Пресвятої Родини. Коли мудреці з Вифлеєму пішли іншою дорогою у свій край і не поверталися більше до Ірода. Для людини, яка вперше чує чи читає цю історію, виникає запитання: що чинитиме Ірод? І відразу Євангеліє дає відповідь у словах ангела у сні Йосифові про те, що Ірод розшукуватиме дитя, а Йосиф повинен втікати до Єгипту з Дитятком і Його матір’ю. Не чекаючи ранку, він бере Марію з Дитятком і йде до Єгипту. У Старому Завіті читаємо багато розповідей про втечу ізраїльтян до Єгипту. Це стало також причиною того, що у Єгипті колись ізраїльтяни були рабами довгих чотириста тридцять років (Вих. 12,40). Євангеліє нічого не розповідає про перебування Пресвятої Родини в Єгипті. Навіть Йосиф не знав скільки йому доведеться там перебуватиоднак слова ангела він виконує в досконалому послусі і перебуває в очікуванні звіщення Божого задуму. Перебування і повернення з Єгипту Ісуса Христа євангелист Матей бачить як здійснення Божого задуму, об’явленого у словах пророка Осії: «З Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11,1). Ці слова насамперед відносилися до ізраїльського народу, який Господь вивів з єгипетської неволі.Слова пророка Осії, які цитує Матей, насправді вже були сповнилися, бо Ізраїль вже вийшов з Єгипту. Однак тепер, на думку євангелиста, це пророцтво сповнюється у новому вимірі. Титул сина тепер відноситься до Ісуса Месії. Він уособлює новий Божий народ, який звершить новий вихід – шлях спасіння. Але свій правдивий вихід Ісус звершить від цього світу до Отця. Тому якщо дари мудреців прообразували страсті, то повернення, вихід з Єгипту – воскресіння. Другий важливий момент сьогоднішнього Євангелія – вбивство Іродом вифлеємських дітей. Ця розповідь співпадає з історичними даними, які свідчать про страх Ірода за свій трон і про його жорстокість навіть до власних дітей. Але Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). А євангелист Матей згадав ці слова пророка Єремії так, ніби Рахиль уособлює плач матерів повбиваних у Вифлеємі дітей. В Ізраїлі завжди був смуток тоді, коли народ покидав свого Бога. Для євангелиста Матея ці слова Єремії постають також як актуальне пророцтво до народу, який тепер відкидає Месію. Священики в Єрусалимі не бажали слухати слів мудреців і, навіть, слова пророка Міхея про народження Христа у Вифлеємі (Міх. 5,1-3). Третя подія – поверненння Пресвятої родини в ізраїльську землю.Після смерті Ірода Йосиф у сні від ангела чує ті самі слова: «Встань, візьми дитятко, його матір…», але тепер вже він має повертатися в ізраїльську землю, землю обітниці. У голосі ангела звучить голос Бога, який кличе з Єгипту свого сина. Це новий Божий народ, який в Ісусі Христі звершує новий вихід з Єгипту. Очолює, провадить цей вихід Йосиф у досконалому послусі Богові. Зачувши про Архелая, сина Ірода, Йосиф вирішує йти в Галилею, а саме: в Назарет, містечко в Галилеї, про яке не згадується жодного разу в історії Ізраїля. Звідси й здивування Натанаїла: «Що доброго може бути з Назарету?» (Йо. 1,46). Однак і в цьому євангелист Матей бачить сповнення сказаного пророками. Вже не наводить конкретної цитати, але має на увазі загалом сповнення месіанських пророцтв. Насамперед того, що Ісус є паростком (євр. «нецер») із пня Єссея (Іс. 11,1) і що з Галилеї, де в той час зосередилося багато народів і культур, Ісус Назарянин, Спаситель світу, розпочне своє діло відкуплення людського роду. Усі ці події євангелист Матей представляє нам як сповнення старозавітніх пророцтв. Себто новонароджений Ісус неначе вбирає в себе історію старозавітнього Божого люду. Сам її повторяє, переживає у собі. Сповнення усіх цих пророцтв говорить насамперед про вірність Бога своїм обітницям і те, що Бог провадить історією до її сповнення. А сповнення в Його задумі – це спасіння всіх людей. Дорогі брати і сестри, Різдво Христове, ми завжди святкуємо в контексті наближення нового року і люди часто лякаються нового періоду, бо не знають, що він їм принесе. Однак Таїнство Різдва дає нам світло, надію, що з нами Бог. Бо Ісус, народжений у Вифлеємі, взяв на себе не лише історію ізраїльтян, а й історію кожного з нас. Він і нині співстраждає з народом України і Його правда переможе. Бо сила Його Божественної любові, єдності і солідарності дає нам змогу переживати випробування війни, відважно протистояти ворогу, мужньо нести тягарі болючих втрат, з надією прямувати у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод. Тож нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення у Катедральному соборі

  27 грудня, у свято св. первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Тарасу Гринашу. Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Стефана (2023)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Упродовж оцих радісних святкових днів Христового Різдва, ми в різний спосіб звеличуємо це Таїнство, яке хоч і сталось вже понад дві тисячі років тому, проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти крізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило й українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості віруючих людей, висловлена у віршах пісень про воплочення та народження Божого Сина. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти Його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Господь приходить до нас. У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя – Творця вселеної. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним Дитятком, щоб кожен з нас зміг Його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зорею і прийшли поклонитись Божому Синові та принесли Йому дари. Таким чином ми споглядаємо  як Бог увійшовши через Різдво в людську історію, щоб її змінити і наповнити сенсом, Він і сьогодні входить у наше тривожне життя, щоб преобразити своєю присутністю наше майбутнє. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть є пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Стефана, що загинув, бо свідчив про Господа Ісуса, якого відкинули «будівничі» Ізраїля. Але Його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою. Про життя первомученика Стефана нам відомо досить небагато. Святе Письмо, мабуть, виступає єдиним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про святого. Священне  Писання називає архидиякона Стефана «чоловіком, сповненим віри та Духа Святого» (пор. Ді. 6,5). Архидиякон Стефан не був з числа Христових апостолів, але є першим великим свідком Господа. Зрештою, слово «martire», яке ми перекладаємо як «мученик», етимологічно має значення «свідок», тобто говорить про тих братів і сестер, хто своїм життям показує нам Ісуса Христа, який переміг зло милосердям.   Діяння Апостолів говорять нам насамперед про те, що святий Стефан був одним із семи дияконів, яких для єрусалимської громада апостоли настановили для здійснення служіння милосердної любови (пор. Ді. 6.5-6). Це означає, що його перше свідчення було дане не словами, але відбувалося через любов, із якою він служив потребуючим. Стефан не обмежувався несенням допомоги, але тим, кого зустрічав, говорив про Христа, ділився вірою у світлі Божого слова та апостольської науки. Це становить другий вимір його свідчення: прийняти Євангельську благовість і переказувати його красу, розповідати про те, як зустріч з Ісусом перемінює людське життя. І для Стефана це було до такої міри важливим, що він не піддався залякуванню погрозами. Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і Його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії, святий Стефан демаскує всю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, однак він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, згідно з Писанням, була переходом у щасливість Царства – перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: «Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Ді. 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Таким чином, крім милосердної любові та благовіствуванням, найбільшим свідченням святого Стефана було поєднати любов і оголошення Доброї новини. Це тоді коли він свідчить у момент смерті, коли за прикладом Ісуса простив своїх убивць: «Господи, не постав їм цього за гріх»”! (пор. Ді.7.60),  прощення підтвердження любов’ю. Отже, і ми можемо покращити своє свідчення, — через нашу любов до ближніх, через вірність Божому слову та через прощення. Таким чином мучеництво Стефана є посланням до наших днів, щоб і ми, як він, витривали силі Духа до кінця нашого життя. Це є кличем нинішнього свята – бути людьми, сповненими мудрості та сили, бути людьми відданості, людьми, які відважно можуть йти проти течії часу. Задля Бога і спасіння ближніх не соромитися та не боятися давати вірогідне свідчення своєї віри. Варто наголосити, що празник святого первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Степан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Звертаючи увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва всіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Йоана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому «Домі Хліба» Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького «Ірода» – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, «бо з нами Бог»!. Дорогі у Христу! І сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців, як про це влучно зазначив відомий американський історик Тімоті Снайдер: «Якби українці не оборонялися, ми б говорили про них зовсім з інших позицій… Але саме українці та їхній спротив дали нам можливість інакше подивитися не лише на Україну, а й на світ, у якому ми живемо». Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Колись вивчатимуть на уроках історії про цю безмежну любові до своєї Батьківщини та християнських цінностей, які ми сьогодні відстоюємо найвищою ціною власного життя. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. + Ярослав 27 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Пресвята Діва Марія у Своїй особі сповнила стремління всього людства

26 грудня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очоли богослужіння в Прокатедральному соборі м. Самбора. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Юрію Соболю. Детальніше...