Проповідь на дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії взаємно переплітаютьсядві головні теми.Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, –Господьнаш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки надзвичайній присутності та благодаті словаІсуса Христа,який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, - це Я не страхайтеся!» (пор. Мт. 14,27). Після розмноження хлібівІсус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт. 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалилиза Його розпорядженням, аСам Він пішов на гору молитися насамоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учнів кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані.«Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?»- питали себе учні. «О,якби Ісус був тут!» - часто ці слова є й на нашихустах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!».У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!».У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашогожиття, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем(пор. Мт. 14, 26). І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – таких же ж бурхливих, як і на Галилейському озері. Одним з найбільших відкриттів у нашому житті є те, як потрясіння, хвороби, різного роду труднощі можуть раптово привести до Бога. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій. Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічнувідсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі. Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселеної.Все Йому підкорене,і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися.Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа,каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога. Святі отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання.В свою чергу: віра являє собою наслідок чуда, породжує його в душі тих, хто чудо досвідчив або став його свідком. Відомо, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення – Богоявління. І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі.Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім.Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен,а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир.І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!». Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні  море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. І сьогодні у розбурханому морі – світі, хто вагається у вірі або уповає лише на свої сили, той потоне. Хто ж не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія додавала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру у перемогу страждаючого і воскреслого Христа. Ці саміслова,що Ісус сказав Петрові,він говорить до нас сьогодні: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя». Якщо тебе, скосить хвороба, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по хвилях цієї хвороби до Тебе». Якщо фінансова криза зруйнувала твоє життя, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по хвилях цього лиха». Якщо у тебе виникли проблеми у подружньому житті, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по розбурханих хвилях мого шлюбу». Ця сама влада, ця сама віра, той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Саме Ісус дає нам силу переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги. Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, нещирості, спокус тощо. Я не знаю, які хвилі та вітри зустрічаються у вашому житті, але сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може все поміняти в нашому житті. Застановімось, як Христос відповів на крик апостола Петра про допомогу у небезпеці. Негайно! Коли Ісус подивився на море і побачив своїх учнів у загрозі, Він негайно пішов до них. Коли ж побачив потопаючого Петра, негайно простягнув cвою руку, щоб його врятувати. Це є найважливішим посланням сьогоднішнього Євангелія. Коли наше життя стає подібне до бурхливого моря, повного труднощів та викликів, Господь є поруч з нами. Саме Він здатний нам допомогти, принести нам мир і спокій у наше життя. Таким чином сьогоднішнє Євангелія свідчить, що Ісус може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього те, що насправді маловартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного та Божого.  Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Бога ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні і, подібно як потопаючий Петро, потребуємо Божої допомоги, потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього надто загрозливого секуляризованого світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  Сьогодні в обставинахсучасної війни,яку  на нашій землінав’язаламосковія, ми вкотрепереживаємо те саме, що й апостоли серед розбурханого Галилейського моря. Сьогодні ми стоїмо серед бурі нашого українського буття. Шукаймо з вірою спасаючу руку нашого Господа і одразу ж її знайдемо. Жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Той мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога, який тут разом у ці хвилини є з нами на цій Божественній молитві.Благаймо Його, щоб благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа була з нашими воїнами, з нашим многострадальним українським народом. Амінь! + Ярослав 25 серпня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Григорій: Саме внутрішня свобода стала запорукою того, що ми змогли в певний історичний момент нашого українського буття здобути зовнішню свободу-незалежність, утворивши Українську Державу

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архиєрейську Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Владиці Ярославу співслужив владика Григорій, єпископ-помічник, о. Андрій Нискогуз і о. Роман Андрійовський. Детальніше...

Звернення з нагоди 33-ої річниці відновлення Незалежності України (2024)

Всечесні і преподобні отці!Преподобні сестри!Дорогі в Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! 24 серпня 2024 року Божого відзначаємо велике національне свято – відновлення Незалежності України. Про день, який стався 33 років тому, мріяли мільйони синів і дочок українського народу. Українська незалежність – вимолена вірними, оспівана поетами й кобзарями, здобута довготривалою віковою боротьбою та скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Відзначаючи 33-роковини відновлення Незалежності України, ми схиляємо голови у пам’ять про тих, хто поклав своє життя за волю і кращу долю нашої Батьківщини впродовж багатьох століть, зокрема й за час новітньої збройної агресії московії супроти нашої держави. Наша Батьківщина не постала 33 роки тому, її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення беруть початок із десятого століття, коли паросток нашого народу був прищеплений до животворної лози християнської віри. З тих пір український народ утверджував свою духовність, культуру, освіту, державність, прямуючи дорогою християнських цінностей, якою є Господь наш Ісус Христос, Котрий сказав про Себе: «Я є дорога, правда і життя» (Йо.14,6). Євангельські істини були настільки глибоко закорінені у свідомості українців, що виражалися переконанням: краще вмерти вільним, аніж жити рабом; краще зберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, йдучи на компроміси зі злом і неправдою. Як християни, ми знаємо, що зло не має в собі буття, але здавна уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму, а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяності. Нажаль, сьогодні Україна переживає непрості часи російської збройної агресії, але ми знаємо, що Господь допоможе нам з гідністю подолати усі випробування. Пам’ятаймо, що Бог на боці тих, хто відстоює правду, справедливість та добро. Сьогодні, всюди, де б’ється українське серце, до неба лине молитва за Україну, щоб у цей непростий час український народ зміг вистояти духовно, морально і фізично, перемагаючи видимих і невидимих ворогів. Молімося за нашу спільну перемогу; працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу. Небесна поміч була необхідна для відновлення незалежності нашої держави, вона вкрай потрібна й сьогодні – як у боротьбі з видимою небезпекою північного агресора, так і з прихованими загрозами світоглядного характеру, що, прикриваючись красномовними гаслами, підступно намагаються знищити споконвічні українські моральні устої і таким чином підрізати коріння української державності. Тепер, у період новітніх випробувань і викликів, які переживаємо, саме на нас із вами Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу самим взяти відповідальність за наших сучасників і за майбутні покоління, як це зробили герої – воїни Небесної сотні й тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність, соборність і кращу долю України. Перед лицем теперішніх загроз і викликів об’єднуймося в обороні дару української незалежності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших предків. Улюблені брати і сестри, щиро вітаю Вас, у це свято національного Великодня! У 33-ту річницю Незалежності України дякуймо Богові, нашому Творцеві і Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Божа мудрість хай веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. Нехай Пресвята Богородиця заступається за всіх нас своїм небесним Покровом, а всі святі землі української вимолюють для нас благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Слава Україні! + Ярослав Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав у День Незалежності: Небесна поміч була необхідна для відновлення незалежності нашої держави, вона вкрай потрібна й сьогодні

24 серпня, у День Незалежності, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся зі словом до духовенства, монашества й вірних єпархії. Детальніше...

У Дрогобичі на Перехресті Героїв відбулося освячення та підняття Державного прапора

  23 серпня, у День державного прапора, у Дрогобичі, на Перехресті Героїв відбулося освячення та підняття синьо-жовтого знамена. Чин освячення на молебен до Пресвятої Богородиці очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні місцевого духовенства. Захід об’єднав навколо себе представників територіальних громад Дрогобиччини, керівництва району, військовослужбовців та небайдужих мешканців. Долучились до урочистого дійства також представники офіційної делегації з польського міста Пьястове, які другий день перебувають з офіційним візитом у Дрогобичі. Детальніше...

«Ви кріпите віруючий люд Божим словом надії»: Блаженніший Святослав привітав владику Григорія Комара з 10-річчям хіротонії

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав особисто та від імені Синоду Єпископів УГКЦ привітав владику Григорія Комара, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії й голову Патріаршої літургійної комісії, з нагоди 10-річчя архиєрейської хіротонії. Детальніше...

У с. Монастир-Дережицький відсвяткували 125-ліття місцевого храму [фото]

18 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит на парафію Успення Пресвятої Богородиці с. Монастир- Дережицький. З нагоди 125-ліття місцевого храму єпископ у співслужінні о. Юрія Сільника (адміністратора парафії) та місцевого духовенства відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!   Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співчуття з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт. 14,14), через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб – Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби – до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі. Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» – каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі. Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 125 річницю храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української духовності і національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Також і сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. Наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Уже третій рік ми живемо в умовах війни, страждають міста і села, від обстрілів гинуть люди, по всій лінії фронту ідуть важкі бої, і для того щоб захистити сьогодні нашу землю, країну, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок. Маємо відчути, як українське суспільство, як народ, що ми повинні боронити свою Батьківщину відповідно до дарів, завдань і покликань кожного з нас. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). І хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік (пор. Пс. 125, 1). Тож милість Твоя, Господи, нехай буде на нас, бо ми надіємося на Тебе (пор. Пс. 33, 22). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь!   + Ярослав 18 серпня 2024 року Божого,с. Монастир-Дережицький       Детальніше...

Владика Ярослав у Самборі: Молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є неспроможною [фото]

15 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора. У співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського і адміністратора парафії), о. Михайла Николина (декана Старосамбірського) та місцевого духовенства, архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2024)

У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світане оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти дожиття, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого воїнства; молити, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над російським агресором і справедливий мир для України. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло було покладене до гробу. Апостол Тома, запізнившись, прагнув  попрощатися з Пречистою Дівою Марією, але коли апостоли відкрили гробницю, Її тіла у гробі вже не знайшли, бо в день Успіння тіло Пресвятої Богородиці разом із душею було взяте Ісусом Христом на небо.  Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і вселитися в оселі Небесного Отця. Завершенням Її земного життя став перехід до вічного блаженства. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу? Через смирення і глибоку віру Вона удостоїлася вмістити у своїй утробі Слово Боже, яке сталося плоттю. Діва Марія є Новим Кивотом Завіту, Яка носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і радості. Подібно до того, як Кивот у Старозавітній Скинії був особливим місцем присутності Бога під час виходу з Єгипту, так і тепер, у житті й Успінні, Діва Марія стала особливим місцем перебування Божої слави в новому виході з неволі гріха і смерті до свободи – Небесного Єрусалиму.  Чому Святі Отці говорять, що Марія є Новим Кивотом Завіту? Чим був і що сталося з Кивотом у Старому Завіті? У Старому Завіті вперше згадується про Кивот у книзі Виходу, коли Ізраїль виходив з Єгипту та сорок років подорожував пустелею. Після прибуття на гору Синай і отримання Десяти Заповідей (пор. Вих 19-20), Бог дає Ізраїлю вказівки на побудову святилища, щоб Він міг перебувати серед Свого народу. Це мав бути переносний храм – шатро, відомий як скинія. Вона була місцем перебування Бога на землі. Найголовнішим священним предметом у cкинії був Кивот Завіту – священна скриня, яка вміщала скрижалі з Десятьма Божими Заповідями, золотий посуд з манною та «чудесно розквітлий» жезл первосвященика Аарона. Кивот був виготовлений із твердого дерева, яке було настільким міцним, що не змогло зіпсуватися. Він був покритий чистим золотом, без зайвих домішок. Його не можна було торкатися, адже він був святим, а переносили лише за допомогою золотих нош.  Кивот і Скинія стали тим місцем, де «хмара слави» сходила з неба. Хмара слави була не лише видимим знаком присутності Бога, але й жестом, яким Він провадив Свій народ через пустелю до обіцяної землі. Якщо ізраїльтяни боролися зі своїми ворогами, маючи Кивот Завіту, вони перемагали (пор. Іс. Нав. 6, 1-21), проте, якщо Кивот був відсутній, вони зазнавали поразки.  Близько 1000 р. до Різдва Христового цар Давид вирішив перенести Кивот до Єрусалиму, щоб там залишити його на постійно. Ця подія символізувала прихід самого Бога на єрусалимську гору, адже Давид розумів: де є Кивот, там є присутність Господа. Лише після того, як священики внесли Кивот до Святая Святих Єрусалимського храму, хмара з небес зійшла і наповнила храм (пор. 1 Цар 8,10-11). Тепер, коли Кивот був на своєму місці, люди могли споглядати Бога, Який знову перебуває зі Своїм народом. Після смерті царя Соломона відбулося розділення Ізраїльського царства на дві частини (див. 1 Цар. 11-12), а згодом Єрусалим разом з Храмом були зруйновані. Пророк Єзекиїл описує, як хмара слави Божої відійшла від Єрусалиму перед тим, як храм був зруйнований вавилонянами. Що ж сталося зі Старозавітнім Кивотом? Дехто вважає, що він схований у невідомому місці. Інша стверджують, що Кивот знаходиться в Ефіопії, у святині, куди мають доступ лише монахи. Але давні єврейські перекази свідчать, що пророк Єремія сховав Кивот на горі Нево, де Бог дозволив Мойсею побачити обіцяну землю перед смертю (див. Втор. 34, 1-4). Згідно з цими переказами, Кивот буде віднайдено, коли Бог знову виявить Своє милосердя і поверне Свою славу у вигляді «хмари» (2 Мак. 2, 8).  За часів Ісуса Христа єврейський народ ще чекав на повернення втраченого Кивоту. В Єрусалимському храмі бракувало двох ключових ознак: хмари слави Господньої і самого Кивоту. Вони чекали об’явлення місця знаходження Кивоту та повернення Божої слави, присутньої у хмарі. Вони сподівалися на повернення обох, але Новий Завіт відкриває нам нове місце перебування Божої слави і Новозавітного Кивоту.. У подіях Нового Завіту Пресвята Богородиця виявляється тісно пов’язаною з хмарою Господньої слави і Кивотом. Першим знаменним уривком є подія Благовіщення, у якій Архангел Гавриїл з’являється Діві Марії і проголошує що вона в чудесний спосіб зачне і породить Сина Божого, Спасителя світу. Це була також історія повернення, давно відсутньої «хмари» Божої «слави». Це можна простежити, якщо уважно придивитися до слів Гавриїла до Діви Марії. Після того, як ангел сповістив Марії, що вона зачне і народить сина, вона відповіла, питаючи: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа» (Лк. 1,34). «Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий». (Лк. 1,35). Ось, цей важливий момент – образ «хмари» слави Господньої із Старого Завіту. Можна побачити явну паралель між сходженням хмари слави Господньої на Скинію у Старому Завіті та зішестям Святого Духа на Діву Марію у Новому Завіті. Таким чином, як Кивот у Скинії був місцем присутності Бога в часи виходу з Єгипту, так і через Благовіщення Діва Марія стала місцем перебування Божої слави в новому виході. Ще одна паралель між Дівою Марією і Кивотом присутня в історії відвідин Марією своєї родички Єлизавети (пор. Лк 1, 39-56). Як Йоан Предтеча зрадів в утробі своєї матері, так і цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Лука зазначає, що Марія залишилася з Єлизаветою «три місяці» (Лк. 1, 56), що нагадує про те, як Старозавітній Кивот перебував у домі Оведедома три місяці (2 Сам. 6,11).  Марія як Новозавітній Кивот є місцем перебування Бога на землі. Вона стала священною посудиною для Воплоченого Слова – Законодавця Благодаті, Хліба Життя і правдивого Первосвященика. Діва Марія є Новим Кивотом Завіту, а Ісус – Новим Давидом. Він возносить Її на небо, щоб вона завжди була з Ним у небесному храмі. Якщо старий Кивот був святим і не піддавався зіпсуттю, то тіло Марії, Нового Кивоту, повинно бути не тільки святим, але й вільним від тління після смерті. Саме в тілі Марії «Слово стало тілом» (Йо. 1, 14). Тому доречно, щоб Її тіло, справжній Кивот, було вознесене до небесної Святая Святих.  Тепер повернемося до питання, де є втрачений Кивот? Його заховали і досі шукають? У Новому Завіті чітко говориться, де саме знаходиться справжній Кивот – «на небі» (пор. Од. 11, 19). Старий Кивот був перевищений новою оселею Бога – Дівою Марією, Матір’ю воплоченого Сина Божого. Завдяки Божій благодаті, вона була збережена від тління і вознесена до небесної Святая Святих, щоб бути з воскреслим Спасителем на віки. Образ Діви Марії як нового Кивоту, освяченого Божою благодаттю, збереженого від тління і прийнятого на небо, проливає світло на наше покликання. Ісус Христос вмирає і воскресає, щоб тіло людини могло бути перемінене, завдяки благодаті, у «храм Святого Духа» (1 Кор. 6,19). Успення Марії і показує нам кінцеву мету, якої кожен із нас може досягти через Божу благодать – воскресіння з мертвих і вічне життя з Богом. Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Наше життя стає повноцінним. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Коли саме настане цей кращий світ, ми не знаємо. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо в порожнечу − на нас очікують. Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас − і це є радістю нашого життя і радістю нашої надії.  Дорогі у Христі! Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Зло не має в собі буття, але здавна воно оживало й уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяности. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає всіх вірних у їхній боротьбі зі злом. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є неспроможною. У ці важкі часи ми повинні звертатися до Марії з молитвою і надією. Вона є нашою Небесною Матір’ю, яка не залишає свого народу у часі випробувань. Ми можемо знайти у ній захист і допомогу, бо вона завжди поруч з нами, заступаючись перед Богом за наш народ. Військо, яке мало з собою старозавітний Кивот, під час бою було непереможне. Пам’ятаймо, що Марія як Новий Кивот просить Господа про перемогу і справедливий мир. Вона захищає нас своїм покровом, веде нас у нашій боротьбі і допомагає нам зберігати віру і надію під час війни. Як ізраїльтяни вірили, що з Кивотом Завіту вони непереможні, так і ми повинні вірити, що поруч з Пресвятою Богородицею ми здолаємо всі труднощі.  Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькості Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 15 серпня 2024 року Божого,м. Самбір    У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші. Тропар свята Детальніше...