Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2025)

«Радуйся благодатна, Господь з тобою …!» (Лк. 1, 28). Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні – одне з найбільших свят літургійного року. Літургійні священнодійства цього дня мисленно переносять нас у світлицю, у якій Архангел Гавриїл через Пречисту Діву Марію приносить світові благу вість про народження Спасителя світу. Тому Церква називає сьогоднішнє свято «главизною нашого спасіння». Архангел Гавриїл вітає Марію з Назарету настільки піднесеними словами, що вони лякають Її: «Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Вперше звучить на землі месіанська радість. «Господь з тобою!» – Бог є з тією, яку вибрав з людського роду на матір Еммануїла – «Бога з нами». Отець посилає свого Сина як спасителя світу, і відтепер Бог завжди буде з людством, щоб спасти його. Марія є живою і конкретною запорукою цієї спасительної присутності Бога у світі. «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову…» (Лк.1,38). Ці слова Марії з Назарету сповнюють наше серце радістю, коли роздумуємо про те, як Слово Боже сталося одним із нас За словом євангелиста Йоана Богослова: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого(пор. Йо. 1,14). Сьогоднішнє свято є наповнене як марійським, так і христологічним змістом. Марія висловлює свою згоду перед Архангелом Гавриїлом, який Їй благовістує величне покликання. Зі спілкування між Марією й Архангелом Гавриїлом відкриваються перед нами й інші основні істини, як-от: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька. (…) Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (пор. Лк.1,31-32.35). Ці слова вказують на прихід того, хто походить від Адама і з родоводу Авраама і Давида (пор. Мт.1,1-17; Лк.3,23-28). Він походить з родоводу божественних обітниць, але, приходячи у світ, не потребує людського батьківства, а, навпаки, приходить з родоводу непорочної віри. Вся Пресвята Трійця є присутньою в цьому задумі, як звіщає це Архангел: Ісус є Спасителем і «Сином Всевишнього», «Сином Божим». Під час розмови Марії з Архангелом присутній Отець, який оберігає Марію. Присутнім є і Святий Дух, який сходить на Неї, щоб вона зачала Сина Божого. Надзвичайно витончено і детально розважає над цим уривком Євангелії від Луки святий Амвросій Медіоланський. Він навчає, що того дня вперше відбулося одкровення Святого Духа, ба більше, й увірувано в Нього: «почула і повірила» (пор. Лк.1, 38). Архангел Гавриїл просить Марію дати свою згоду на прихід Слова у світ. Всі очікування на сповнення обітниць минулих століть зосереджується в цьому моменті: від нього залежить спасіння людини. Святий Бернард, коментуючи подію Благовіщення, в захопленні висловлюється, звертаючись до Марії: «Увесь світ чекає, лежачи біля твоїх ніг; не дарма так, бо від уст твоїх залежить розрада скорботних, спокута в'язнів, звільнення засуджених, ба більше, порятунок всіх синів Адама, всього його роду. Поспіши, Маріє, з відповіддю». У Святі Благовіщення Пречиста Діва Марія постає перед нами як смиренна слугиня Господня, яка поручає саму себе Богові, дозволяючи, щоб Господь Бог вчинив над нею згідно зі своїм спасенним словом, відповідно до своєї спасенної волі. І таким чином Марія з Назарету дає початок здійсненню у світі Божого плану порятунку, визволення від зла і дарування спасіння не лише власному народові, а й усьому людському родові. Під час хресних страждань нашого Спасителя Богородиця за Його дорученням стала Матір’ю для всіх християн (пор. Йо.19,25-27). Як у створенні світу Єва стала матір’ю всіх людей, так Пресвята Діва Марія у відкупленні тановому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою в Божого Сина Ісуса Христа та благодаттю дарів Його спасіння. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Ми з особливою силою відчуваємо, що Пречиста Богоматір вислуховує тих, хто з вірою і любов’ю до Неї прибігає, допомагає всім нам і своєю материнською любов'ю покриває всі наші печалі й випробування. Пресвята Богородиця, стоячи перед престолом Божим, заступається за нас. Значення Її в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Немає такої людини, яку не почула б Богоматір, немає такої молитви, яка залишилася б не вислухана Нею. «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла», – співаємо в нашому побожному народному гімні. Звертаючись до Богородиці, отримуємо тілесні зцілення або духовні дари. Божа Матір завжди перебуває з нами і завжди допомагає нам у важкі хвилини життя, захищає нас від ворогів видимих і невидимих. Вже минуло три роки від повномасштабної хвилі страшної війни московії проти мирного українського народу. Україна встояла, молиться і бореться, переживаючи випробування і страждання, яких наш народ не зазнавав від часу Другої світової війни. В цих випробуваннях у нашому житті ми потребуємо Божої допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тож неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів – захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила війну в Україні та поступ зла у світі. Ми молимо Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирається наш народ. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми прохаємо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги нашим воїнам, пораненим. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії московії. Ми сьогодні дякує Богові за новопоставлених священнослужителів о. Тараса й о. Івана, які також сказали Богові «Так». Це Боже запрошення прийняли у своє життя, як силу Божого слова, щоб його проповідувати, щоб цим Божим словом зігрівати серця людей. Нехай сила Всевишнього огорне вас (пор. Лк. 1, 35). Поручаємо ваше священниче служіння особливій опіці Пресвятої Богородиці, Матері Найвищого Архиєрея — Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, нехай Вона донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 25 березня 2025 року Божого,м. Стебник Детальніше...

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2025)

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,і святеє Воскресіння Твоє славимо» Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор. Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Священне Писання говорить нам, що Господь узяв на себе кожне людське страждання від початку історії і до її завершення. І зміст нашого особистого болю ми можемо віднайти в Його ранах. Тому каже нам апостол Павло: «Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, — ми проповідуємо Христа розп’ятого: — ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків — Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (І Кор. 1, 22–24). Про ту силу, яка виходить із ран Христа, пророкував Ісая, кажучи: «Та Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі… Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Тож християни несуть у світ слово про Бога, який не полишив свого творіння, не заховався від зраненої людини, а страждає разом із нею і в ній. Бог знає, що означає людське страждання, не тому, що ми Йому про це розказуємо, а через власний досвід нашого болю у своєму воплоченому Синові Ісусі Христі силою і діянням Святого Духа (пор. Євр. 4, 15). Щоб полегшити нам біль і вказати на дорогу зцілення та визволення, Господь говорить до нас словами апостола Марка: «Хто хоче іти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за Мною» (Мр. 8, 34). Ці слова, є ніщо інше як правилами християнського життя, трьома кроками які ведуть до неба. Відректися самого себе означає сказати собі «ні», щоб сказати Богові Так! Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», – каже апостол Павло (пор. І Кор. 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? – Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших прародичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто «годують» одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те, щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (пор. Бут.3,15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, коли є сприйняті як спасенний план Бога щодо нас. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг, непередбачених обставин, тощо. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт. 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, «втратив» все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла на Голготу аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! + Ярослав 23 березня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Хрестопоклонну неділю відбулась Хресна дорога вулицями м. Дрогобича [фото]

23 березня, в Хрестопоклінну неділю, коли Свята Церква вшановує Чесний і Животворящий Хрест, вулицями Дрогобича пройшла Хресна дорога, яку очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Ця подія зібрала численних вірян, які спільно молилися за мир в Україні. Процесія розпочалася від Катедрального собору Пресвятої Трійці та пройшла центральними вулицями міста. Особливу увагу приділили молитві за українських воїнів, поранених, полонених, а також за всіх, хто постраждав від війни. Детальніше...

Владика Ярослав: Мудрість Хреста перевершує людську мудрість

23 березня, у Хрестопоклонну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав поспілкувався з громадськістю Дрогобича на тему "Бути людиною" [фото]

  4 березня в Народному Домі імені Івана Франка у Дрогобичі відбулася зустріч громадськості міста із владикою Ярославом, єпископом Самбірсько-Дрогобицьким, на тему «Бути людиною». Зустріч із владикою розпочали із Хвилини пам’яті та Гімну України, які виконав Муніципальний камерний хор «Боян Дрогобицький» під керівництвом Володимира Осташа. Детальніше...

Проповідь у Неділю Сиропусну (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Впродовж кількох останніх тижнів свята Церква приготовляла нас до Великого Посту, кожен з яких був присвячений якійсь події зі священної історії, що стосується нашого спасіння. Для християнина ця великопісна пора має стати черговою нагодою до справжнього духовного оновлення і навернення. Кожного року у цей благодатний період маємо нагоду для того, щоб поглибити своє розуміння сенсу і цінності нашого християнського буття та по-новому відкрити Боже діяння у нашому житті. Сьогоднішньою Сиропусною неділею ми вступаємо в цей благодатний час. Нинішнє євангельське читання безпосередньо впроваджує нас у Велику Чотиридесятницю, подаючи критерії посту, який подобається Господеві: прощення, щирість, молитва та милостиня. Ісус вчить постити перед Богом і зовнішніми ознаками не виявляти свій піст перед іншими. Своє навчання Він подає як сповнення Закону і пророків. У біблійному розумінні піст насамперед є виявом навернення до Бога та послуху Його волі. Пророки критикували фарисейський піст, бо він часто ставав формальністю, тому вони наголошують на праведних вчинках та братній любові (див. Іс. 58, 1-12; Зах. 7, 5-10). Вслухаймося в слова пророка Ісаї: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс. 58,6-10). Цей уривок з Книги пророка Ісаї, хоча і написаний кількасот років перед Христом, ніби пояснює Його слова. В сьогоднішньому Євангелії Христос вказує на ознаки угодного Богові посту: він поєднаний з молитвою і знаходить своє автентичне вираження у милостині, допомозі бідним. Піст, молитва та милостиня – це підвалини, на яких основуються наші відносини з Богом та ближніми. Ісус наголошує, що вони мають бути щирими, без лицемірства. Інакше ризикуємо знецінити піст так, як це роблять книжники і фарисеї. Христос навчає, що Його учні найперше мають боротися з лицемірством. Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не пошуком слави від людей. Не розголошувати – це справжня риса доброго вчинку, який є по-справжньому добрий лише тоді, коли випливає з любові до Бога та ближнього. Піст на показ не принесе користі. Вчора у літургійних текстах Вечірні і Утрені ми згадували про Райський сад, який людина втратила через упадок Адама і Єви. Зі Святого Письма знаємо, що людина була створена для життя в раю, аби бути щасливою, щоб бачити Бога і спілкуватися з Ним. Книга Буття розповідає, що наші прародичі згрішили, бо не послухались Господа і спожили заборонений плід. Цей біблійний епізод традиція пояснює так: Адам і Єва згрішили, бо не постили. Таким чином їх гріх непощення позбавив людину райського життя і тому наше існування на землі зробилось вигнанням. Як і Адам і Єва, сучасна людина часто зосереджує свою увагу не на Бозі і Його заповідях, а на матеріальному «плоді», який вабить погляд. Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини надзвичайну роль. Це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Ще у Старому Завіті Господь перестерігає людину перед захланністю, коли після виходу з Єгипту, хоч і дарує ізраїльтянам манну, по-суті рятуючи їх, але ця манна є поживою для них лише певний період доби, потім псується, а тому нема сенсу її нагромаджувати (Вих. 16, 14-21). На жаль, часто ми забуваємо, що матеріальні речі є дарами від Бога. Ось чому в Євангелії читаємо, що слід шукати «скарб правдивий», до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробаки, ані злодії. Цей скарб – той, що не нагромаджується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип. 19, 17). Рівно ж і апостол Павло навчав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді. 20, 35). Прихід Христа, Спасителя світу, на землю відкриває знову двері до раю кожному, хто йде за Ним. А Церква, показує нам красу Царства Божого і заохочує всіх нас іти цією прощею до небесної Батьківщини. Ця дорога це перш за все дорога щирого покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, через покаяння прощено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаяння апостола Петра повернуло йому апостольську гідність, стараймось і ми наслідувати цю дорогу спасіння й освячення Також Господь у сьогоднішній благовісті застерігає нас від фальшивих життєвих пріоритетів кажучи: «Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє» (Мт. 6,21). Святий мученик Юстин, великий християнський мислитель II ст., говорив: «Де скарб людини, там її розум». Де розум людини, там її скарб. Із цього випливає динаміка нашого життя, наших дій, вибору, правди нашого життя. Tе про що ми мріємо, чим живемо, що думаємо, чим наповнене наше серце, і є нашим скарбом. Господь хоче, щоб ми були вільні від усього, що може нас поневолювати, закривати нам дорогу до Нього. Ніщо не повинно нами володіти, маніпулювати, викрадати наш час і вічне спасіння. Тому ми повинні визначитися з пріоритетами. Не можемо витрачати зусилля на марні та дріб’язкові справи, залежати від швидкоплинних матеріальних речей. Дуже важливо вкладати наше життя в те, що має вічну вартість. Господь приготував для нас надзвичайний скарб – життя майбутнього віку, вічне життя. Тому і нашим справжнім скарбом, нашою перлиною має бути Христос – наш Бог і Спаситель. В Ньому є повнота мудрості і знання, як каже Боже слово, в Ньому є життя вічне. Сьогоднішню неділю також називають Неділею прощення. Про те, наскільки важливою є ця чеснота, ми дізнаємося навіть з молитви, якої нас навчив Господь – «Отче наш» (Мт 6, 9-13). «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», - молимося щодня, навіть кілька разів на день. Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мт.6,14-15). Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні людина знаходить душевний мир і вступає на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але, можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед впокоренням, наша гордість противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (пор. Лк 15, 25-32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів. Якщо не простимо, тоді не маємо досвіду, що таке прощення, а отже не знаємо, що просимо у Господній молитві. Також наш навіть найстрогіший піст не буде угодним Богові, якщо не примиримося з ближніми. «Прости і зазнаєш миру», – сказав святий папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань і звернувся до всіх людей доброї волі з закликом, щоб намагалися осягнути мир на дорозі прощення: «Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід». Бог нам завжди готовий простити наші безчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім. Дорогі в Христі! З перспективи більше трьох років широкомасштабної війни московії увесь світ тепер ставить собі питання: у чому полягає таємниця стійкості, мужності українського народу, який наважився протистояти агресору? Секретом нашої стійкості є сила Божа, яка постійно в нас народжується та проявляється навіть у нашій немічності. Цю силу дає нам Бог, бо Він є Господом сил. Наші воїни керуються принципом не ненависті до чужого, а любові до свого. Любов виявляється в невтомній праці волонтерів, у щедрих пожертвах мільйонів людей й у щирій тихій молитві. Любов народжує героїв, а ненависть – злочинців. Жорстокість війни дегуманізує, тому ми, як народ, що захищається, і Церква, що гуртує народ у Христову родину, мусимо докладати всіх зусиль, щоб зберегти свою гідність і людяність, у жодному разі не опустившись до нелюдяності та звірств агресора. Бережімо серця наших воїнів від зла, щоб вони залишалися воїнами світла і добра! Бережімо свої серця! Перетворюймо свій гнів і кривду на мужність, незламність, правдиву мудрість і перемогу Божої правди. Святий Павло закликає «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Вступаючи в період Великого посту, спробуймо стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наше самолюбство і гордість. Тому, усвідомивши це, відкиньмо зі свого серця всілякі образи і від душі пробачмо наших кривдникам. Тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій Тайні Сповіді та зробити монолітною нашу націю. Браття та сестри, у ці спасительні дні Великого посту намащуймо наші голови, як вчить сьогоднішньє Євангелії, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих. Вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші. Здержуймося не тільки від м’ясних страв, але й від різних узалежнень та гріхів. Тоді, напевне, наш піст буде прийнятний і Богові милий. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 2 березня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину [фото]

  2 березня, в Сиропусну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Юрію Маціборку. Детальніше...

Владика Ярослав: Спасіння – це дар Бога, а не заслуга людини

9 лютого, в неділю митаря і фарисея, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на неділю митаря і фарисея (2025)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Цими днями Свята Церква своїми богослужіннями розпочала готувати нас до Великого посту, який церковні автори називають духовною весною. В попередній неділі – про Закхея – ми роздумували над важливістю бажання споглядати Христа, а це – перший крок на дорозі спасіння. Другий крок цього шляху описаний у сьогоднішньому євангельському читання, в якому чуємо притчу про митаря і фарисея. З неї ми дізнаємося, що, окрім бажання бачити Бога, ми маємо навчитись бачити себе такими, якими ми є насправді, з нашими слабкостями, упадками, гріхами та пороками. У сьогоднішній євангельській благовісті Ісус навчає нас, як ми повинні молитися, вести діалог з Богом. В єврейському суспільстві часів Ісуса клас фарисеїв вважав себе найблагороднішим виявом завіту між Богом та обраним народом з огляду на виконання Божих обіцянок даних праотцям. Фарисеї були переконані, що прихід спасіння у цей світ буде підготовлений та прискорений через ретельне дотриманням усіх приписів Закону. Це, вважали вони, «змусить» Бога спасти людину. Керуючись цим принципом, фарисей висловлює це переконання у своїй молитві. Цікаво, що замість того, щоб прославляти Бога, у храмі фарисей починає прославляти себе самого. Митар натомість пізнає себе в убогості свого серця, як бідного грішника. Стояння перед присутністю Божою у храмі дає митареві усвідомлення своєї нескінченної віддаленості від Божої справедливості. Внутрішні почуття, які надихали на молитву цих двох молільників, відображаються у їхній зовнішній поставі; фарисей, вважаючи себе праведним, молиться напереді з піднятою головою. Натомість, зовнішня постава митаря демонструє внутрішнє каяття і смирення: «Не смів і очей звести до неба» (Лк. 18, 11-13). Фарисей, відчуваючи, що має заслугу перед Богом, стає у перших рядах і обертається, щоб порівняти себе з іншими; митар же, «ставши здалека», ніби схиляється, відчуваючи тягар свого гріха, і відкривається лише Богові та Його милосердю. Зовнішня постава в храмі підкреслює зміст молитви цих двох осіб. Фарисей символічно представляє самовпевнених людей. У своїй молитві фарисей починає творити гімн хвали і подяки Богові («дякую тобі»), але це одразу ж перетворюється у пісню самопрослави та гордості. Фарисеї вважали себе людьми вищого класу і спиралася на помилковому розумінні важливості зовнішнього зберігання норм закону, ритуальних приписів. Вони забули, що єдиною мірою справжньої справедливості є сам Бог, Єдино Святий і Справедливий. Тож на відміну від фарисея, митар перебуває у присутності Бога, покладаючись на Його нескінченну милість. Суть молитви митаря відповідає його внутрішній і зовнішній поставі: «Митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк.18, 13). У цих коротких словах євангелист Лука повторює нам вчення Ісуса про те, як правильно стояти перед Богом, як піднести нашу молитву до Нього. Людині щоб вступити в розмову з Богом, насамперед потрібно прийняти поставу смирення, тобто правди, визнаючи себе грішником. Зустрічаючись з безмежною святістю Бога та Його милістю, людина не може не промовити слідом за Давидом: «Боже, помилуй мене грішного»! (Пс.50). Саме цей вислів покаяння за свій гріх міститься у благанні митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Це – псалом, у якому народ Божий віднаходить себе, щоденно молячись ним і довіряючись Господньому милосердю. Молитва фарисея характеризується марнославством, майже зарозумілістю, а молитва митаря – смиренням. Митар виходить з храму виправданим, бо він прибув у храм, щоб зустрітися із Божим милосердям. Натомість фарисей, який у своїй безглуздості порівняв свою «праведність» із нескінченною праведністю Бога, повертається додому не тільки не оправданим зі своїх попередніх гріхів (яких він не бачив через власну зарозумілість), але ще й з додатковим гріхом – гордині. Молитва митаря прийнята Богом, бо вона випливала зі смирення й усвідомлення власної гріховності. Ще зі Святого Письма Старого Завіту дізнаємося, що «смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи», – каже Ісус син Сираха (Сир.35,17-18). Митар покладався на довіру у всемогутність Божого милосердя. Його молитва заслуговує на похвалу Бога, оскільки це справжній гімн прослави Божого милосердя, вихваляння Його любові. У митарі збувається те, що ми читаємо в псалмі: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс.33, 3.18-19). Сьогоднішня притча вчить нас, що якщо грішник визнає себе винним, визнає, що спасіння – це дар Бога, а не заслуга людини, то досвідчує Боже милосердя та отримує спасіння. Увесь її зміст міститься в останньому реченні, яке є прямим підсумком діяння «двох людей»: «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений» (Лк. 18,14). Ці слова мають христологічну суть і знаходять повноту свого сенсу у Христі Господі. Вони відображають пасхальну таїну Ісуса: шлях прославлення і спасіння проходить через хрест. Ісус досягнув піднесення і слави через воскресіння, але перед тим він пройшов через приниження і страждання на хресті. Доля християнина також є подібною до цього шляху Ісуса Христа (Йо.15, 20). Замислившись над сьогоднішнім євангельським читанням, запитаймо себе, стоячи перед найвищою Божою справедливістю: в кому з двох осіб, описаних у притчі, я бачу себе? Відкриваючи глибину своєї совісті перед Богом, ми зауважуємо, що дуже часто ми проявляємо фарисейську зарозумілість. Адже нерідко ми, християни, вважаємо себе добрими лише тому, що беремо участь у літургії у неділю і свята або тому, що не вчинили трьох класичних гріхів: «не вкрав», «не вбив», «не проклинав». Одна з найбільших труднощів у нашому житті – це вміння бути чесними із собою. Один з видатних людей одного разу сказав: «Будь чесним перед самим собою». Однак це легше промовити, аніж зробити. Диявол, який є великим брехуном, підступно штовхає нас на шлях самообману й ілюзій. Хтось одного разу сказав: «Найлегша річ – це дурити себе самого». Схильність до самообману не є чимось новим. Гріх засліпив людину ще тоді, коли змій спокушував Єву, розказуючи їй, що якщо вона не послухається Бога, то її очі відкриються і вона стане як бог. Бог у Христі приходить, щоб визволити нас від цього стану духовного самообману і засліплення. Той, хто сам не знаходить у собі провини, потребує погляду зі сторони. Хворий потребує лікаря, який, об’єктивно і неупереджено проаналізувавши його стан, вкаже йому шлях виходу з хвороби. У святій тайні Покаяння Бог дає нам отой «погляд збоку», у духівниках та сповідниках – духовних лікарів. Рівно ж апостол Йоан пригадує нам: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (І Йо. 1,9). А святий Іван Ліствичник зазначає: «Якщо хтось може бачити свої пороки без пелени любові до себе, він більше ні про що в житті не буде турбуватись крім спасіння». Дорогі у Христі! Ми готуємось до того, аби ввійти у Великий Піст – благодатний час покаяння. Думаю, що не буде перебільшенням сказати, що найкращі уроки покаяння можемо навчитись від розкаяних грішників – від тих, які не ховали свої гріхи під надуманими відмовками, які бачили себе такими, якими є насправді. Від таких, хто як митар смиренно падають на коліна перед Спасителем, благаючи милосердя, а тому отримують оправдання, прощення, очищення, духовну радість і мир у серці. Це також може статися і з нами. Тож стоячи у Божі присутності, просімо Господа, щоб змилувався над нами грішними. Нехай Його милосердя виявиться сильнішим за нашу гріховність. Випрошуймо Божого милосердя для захисту Україну, нашого воїнства, справедливого миру за молитвами Пресвятої Богородиці, праведників та ісповідників яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 9 лютого 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У с. Сможе на Сколівщині освячено новозбудований храм [фото]

2 лютого, у свято Стрітення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив новозбудований храм у с. Сможе на Сколівщині. Відтак єпископ очолив Архиєрейську Літургію у співслужінні о. Романа Качали (декана Тухольківського), о. Петра Горічка (адміністратора парафії) та священиків Тухольківського, Сколівського, Висоцького, Трускавецького деканатів. Детальніше...