Владика Ярослав: Дотримання заповідей є обов’язковим, але тільки знати їх і формально виконувати не є достатнім

19 січня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на тридцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні можемо виокремититри важливі моменти: зустріч Ісуса із знатним чоловіком, з якої навчаємося важливості дотримання заповідей; навчання Ісуса про багатство та запитання слухачів: хто може спастися. Найбільш вражаючим у цій зустрічі є контраст між відкритістю цього знатного чоловіка до слів Ісуса на початку розмови та його закритістю на заклик Христа: «Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк. 18,22). Таким чином цей момент стає ще більш драматичним, бо коли той, хто вже змалку йде шляхом заповідей, став на дорогу спасіння, має бажання йти далі, чує заклик Ісуса, але, на жаль, не приймає його. Євангелист Лука, розповідає про цей драматичний момент, щоб продемонструвати, яким великим ризиком може бути багатство – мамона світу цього та формальне виконання заповідей для спасіння людини. Таким чином Євангельський уривок розповідає нам, що належить робити, щоб успадкувати «вічне життя», про яке згадується на початку і в кінці розповіді. Цей уривок про фундаментальну проблему кожної людини, тобто її спасіння в співвідношенні до її вільного вибору діянь. Священне Писання пригадує нам, що раніше з таким запитанням натовп людей звернувся до Йоана Хрестителя, а пізніше звернеться до апостола Петра, в часі П’ятидесятниці (пор. Лк.3,10.12.14; Дії.2,37). Те саме запитання поставив законовчитель Ісусові (пор. Лк.10,25). Тобто питання про умови та спосіб успадкування вічного життя не є новим. Учні ставилийого своїм вчителям. Це було класичне запитання у дискусіях і при обміні різними богословськими думками. Якщо багач очікував від Ісуса якогось нового твердження, то, очевидно, залишився розчарованим. Ісус відсилає його до заповідей, які стосуються ближнього. Однак дотримання цих заповідей не дають певності цьому чоловіку, тому що їх зберігання повинно бути у світлі першої заповіді: «Я – Господь, Бог твій, … нехай не буде в тебе інших богів крім мене» (пор. Вих.20,2-3). Господь не пригадує першої частини Декалогу, яка відноситься до любові щодо Бога (пор. Вих.20,2-11; Втор.6,5; 5,6-15), бо їх сповнюємо в нашому житті тоді, коли ідемо за Христом. Отже дотримання заповідей є обов’язковим, але тільки знати їх і формально виконувати не є достатнім. Життя – це любов до Ісуса, виражена з цілого серця, а також бажання йти за Ним. Це Небесний Отець веде нас до Ісуса, щоб ми були разом з ним (пор. Йо.6,44). Саме так віднаходимо нашу християнську ідентичність, бо без Бога ми загублені і перебуваємо поза власною ідентичністю. Цей «шляхетний» багач є подібний до людини, яка працює в поті свого чола на полі, але без радості і надії знайти скарб (пор. Мт.13,44). Ісус хоче просвітити його, щоб він звернув увагу на те, що скарб, який він так шукає, знаходиться перед ним. Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має стати вільним: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк.18,22). Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має зректися всього. Коли багатство залишається, то тільки для того щоб його роздати, бо учень є покликаний до братерства. Однак, знатний чоловік, почувши це, «засмутився вельми». Замість прийняти одіж радості спасенних, багатий чоловік покрився смутком (пор. Пс.30,12). Цей стан є початком того, хто свідомо позбавляє себе трапези життя вічного (пор. Лк.14,24). Цей смуток є протиставленням великій радості тієї людини, яка знайшла скарб (пор. Мт.13,44). Щоб піти за Ісусом, треба бути вільним від усього. Вільним від грошей, влади, слави, різних вигод. Треба бути вільним від себе самого. А хто таким не є, залишається сумним, невдоволеним, бо земські речі ніколи не заповнять людського серця, завжди чогось буде бракувати. Апостол Павло називає надмірну прив’язаність до земних розкошів ідолопоклонством (пор. Кол. 3,5; Еф. 5,5). А Христос говорить: «Ніхто не може двом панам служити… Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6,24). Прив’язаність і покладання на власне багатство, згідно зі Священним Писанням, є свого роду ідолопоклонством, тому що Божі чесноти віра, надія, любов закорінені вже не в Бозі, а в багатстві. Ісус не засуджує багатство і земні блага самі в собі. Серед учнів і близьких Йому людей був й заможний Йосиф з Ариматеї та інші. На дім Закхея зійшло спасіння, коли він вирішив роздати половину майна вбогим. Те, що Ісус засуджує – надмірна прив’язаність до багатства. Вважати нагромадження багатств основною метою свого життя Христос називає безумством (пор. Лк. 12,20). Багатство – це тільки загальна назва всіх тих пороків, які поневолюють людину. Багатство стає інструментом домінування над людиною, тому ніхто не може служити двом панам. Хто не зречеться всього, що поневолює людину, не може бути учнем Ісуса (пор. Лк. 14,33). Ісус не закликає знатного чоловіка викинути чи знищити його багатство, навпаки – не змарнувати, а роздати бідним. На цей епізод можна поглянути у світлі коротеньких притч про чоловіка, який знаходить скарб на полі, продає все і купує те поле та купця, який знаходить дорогоцінну перлину продає все, щоб її придбати (пор. Мт. 13,44-46). Для того, щоб успадкувати це більше багатство, яке прагне дати Христос, необхідно відмовитися від прив’язаності до земних скарбів, бо прив’язаність до грошей, говорить апостол Павло, корінь усякого лиха (пор. І Тим. 6,10). Ісус не вимагає від учня бідності в негативному сенсі, але в позитивному – Він хоче, щоб той використовував свої блага для підтримки тих, які потребують. Акцент робиться на даруванні й любові. Ісус бажає, щоб учень чинив діла милосердя. Відмова від багатств не є достатньою, якщо вона не є творчою, якщо не є зорієнтованою на вищі людські і духовні цінності. Христос дарує неспівмірно більше благо – Царство Боже. Прив’язаність до багатства чинить трудним або й неможливим вхід в Царство Боже. Стає перешкодою, щоб успадкувати життя вічне, якого прагнув багатий чоловік. Він не приймає Боже Царство, проповідуване Ісусом, бо воно вимагає любові ближнього, не дозволяє померти Лазареві перед дверима. Він не готовий поділитися своїм багатством з бідними та потребуючими. Коли слухачі Ісуса у відповідь на метафору про верблюда і вушко голки, засмучені, питають: хто може спастися, Господь відповідає: те, що неможливе в людей – можливе в Бога (пор. Лк.18, 27). Головним є не людина, а Бог, який спасає, Ісус не залишає нікого без надії, навіть цього багатого чоловік. Тому питання не в тому чи може багатий спастися, а який багатий може спастися. Багатим Ісус пропонує конвертувати свої земні багатства у скарби, що на небі (пор. Мт. 6,20; Лк. 16,9). Апостол Павло у настановах до Тимотея змальовує своєрідний портрет багатого християнина, перелічуючи, що він повинен робити чи не робити, аби спастися: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише - на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і тим робом збирали собі скарб – добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве» ( І Тим. 6,17-19). Дорогі брати і сестри, щоб увійти в життя вічне – кінцеве і найвище благо людини, потрібно відректися від фальшивих скарбів, прив’язань і ставши на завершальний етап пошуку, знайти скарб на небі, і тим скарбом є сам Господь. Отож, якщо людина навчиться на перше місце у своєму пошуку ставити Бога і усвідомлювати Його як свій найбільший скарб, то її життя набере цілком іншого змісту. Тож застановімося і ми найперше над питанням знатного чоловіка, і поставмо його також від власного імені: «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк.18,18). Християнське життя – це наслідування і любов до Ісуса (пор. Лк.5,11; 9,23), бо Він є нашим життям (Фил.1,21). У Старому заповіті слідували за законом. У сьогоднішньому Євангелії Ісус і нам пригадує основні заповіді, бо вони необхідні, але закон є лише вихователем, який провадить нас до Христа (див. Гал. 3, 23 – 25). Щоб досвідчити Царства Божого, мусимо вірити, що Отець усиновив нас у своєму Єдинородному Сині, а отже, ми – «співспадкоємці Христа» (Рим. 8, 17). Тепер ми слідуємо за Христом, Словом Божим, яке стало тілом. В ньому разом з людською природою перебуває повнота божества (пор. Кол.2,9). І саме Ісус перебуваючи разом з нами, дає нам можливість прийняти відвічну Божу любов, а також можливість відповідати взаємністю на цю любов. Тож просімо Небесного Отця, щоб вічний скарб добра, який відкривається нам у Його Сині Ісусі Христі і подається нам як дар Святого Духа, ми прийняли, цінували, багатіли в Ньому і стали здібними до Царства Небесного, бо тоді все інше ми здобудемо, як каже Христос: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться» (пор. Мт. 6, 31-33). Отож неустанно молімо нашого Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 січня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі відбувся фестиваль вертепів «Різдвяна зірка 2025»

19 січня у Дрогобичі відбувся фестиваль вертепів «Різдвяна зірка 2025», що об’єднав понад 25 творчих колективів Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Розпочалося свято біля церкви Святого Юра, де учасники співали колядки, після чого вертепи пройшли вулицями міста, завершуючи дійство у Народному домі ім. Івана Франка, де колективи представили різдвяні вистави про народження Ісуса Христа. Детальніше...

Владика Ярослав: Проповідь Христа продовжує звучати через читання Святого Письма під час богослужінь

  12 січня, у неділю після Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на неділю після Богоявленням (2025)

«Покайтесь, бо Небесне Царство близько».(Мт. 4, 17). Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Богоявленні, євангельська благовість розповідає нам про перші кроки прилюдної діяльності нашого Господа (Мт. 4, 12-17). Після розповіді про хрещення Ісуса в Йордані від євангелиста Марка дізнаємося, що Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мк. 1.15). Євангелист Матей пише коротше: «З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтесь, бо Небесне Царство близько"» (Мт. 4,17). З цих слів і починається «Євангеліє», тобто «добра новина Ісуса Христа» - «вістка, проголошена Ісусом», а не просто «звістка про Ісуса». У Євангелії читаємо: «Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся…». Таким чином ми дізнаємося, що, по-перше, Господь проповідує; а, по-друге, нам стає відомим зміст проповіді – покаяння. Проповідь Христа відбувається в певному місці і в певному часі: вона відбувається «в Галилеї», «після того, як Йоан Предтеча був ув’язнений». Сьогоднішній євангельський уривок є переходом від проповіді Предтечі до проповіді Месії. Після відходу Ісуса на пустиню й ув’язнення Йоана Хрестителя Христос повертається до Галілеї, щоб збулось сказане пророком Ісаєю: «О, земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло» (Мт. 4,15-16; пор Іс. 8,23).Ісус не йде до свого міста, а вирушає до Капернауму, який стає другим важливим місцем. Це місто знаходиться на березі озера, яке ще називали морем і яке було більш пристосованим для діяльності Господа. Капернаум стане другим родинним місцем для Ісуса, де Він покличе своїх перших учнів і в якому буде перебувати аж до того моменту, коли вирушить в Єрусалим (Мт.19.1). Коли євангелисти говорять про проповідь, вони дають нам зрозуміти, що йдеться про щось нове не тільки в житті Ісуса, але й в самій історії спасіння. Починається особливий час, новий kairos – час спасіння, який буде тривати приблизно три роки, тобто до часу Його смерті. Це є час проповідування Царства. Ісус надавав цій своїй діяльності великого значення, адже Він був посланий Отцем і освячений помазанням Святого Духа саме для того, «щоб нести Добру Новину бідним» (Лк. 4,18). Одного разу, коли Його хотіли затримати, Він закликав апостолів піти, сказавши їм: «Ходімо деінде, в сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов» (Мк. 1,38). Це слово Христової проповіді звучало дві тисячі років тому в Юдейській землі, але воно продовжує звучати через наші богослужіння – кожного разу, коли ми читаємо Боже Слово – Біблію. Отці II Ватиканського собору ствердили: «Христос є присутній у своєму слові, бо саме Він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо» (Конституція «Священний Собор», 7). Як в історії спасіння після проповіді Христом Царства Божого Він відправився в Єрусалим, щоб принести себе в жертву ради нашого спасіння, так і в Божественній Літургії після проголошення Божого слова Ісус повторює свою жертву Отцеві під час ламання Євхаристійного Хліба. Ми на Божественній Літургії, властиво, повертаємося в цей момент, коли Ісус входить в Єрусалим, щоб відсвяткувати Свою Пасху. Коли закінчується час проповіді, починається час таїнственної жертви страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. У своїй проповіді Христос не виголошує ідеологічних промов і не подає філософсько-богословських пояснень, а публічно і приватно проголошує кожному Істину, на яку очікувало людство: наблизився день Господній, для якого Хреститель, разом з іншими пророками, був наче ранішньою зорею (пор. 2 Пет.1,19). Зміст першої проповідницької діяльності Ісуса Христа можна звести до однієї фрази, яку знаходимо в сьогоднішньому Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Небесне». Що означає покаятися? У Святому Письмі єврейське слово, яке вживається для того, щоб описати покаяння, має два значення. По-перше, це – зміна шляху, повернення, а друге – відвернення від зла і повернення до Бога. У грецькій мові вживається переважно слово метаноя, дослівний переклад якого – зміна ментальності, зміна думок, мислення, тощо. Біблія також говорить нам, що правдиве покаяння приводить не просто до зміни мислення, але й до зміни вчинків (пор. Лк. 3, 8–14; Ді. 3,19). У книзі Діяння Апостолів говориться: «А проповідував – щоби покаялися і навернулися до Бога та чинили діла, достойні покаяння» (Ді. 26,20). Таким чином покаяння означає кардинальну зміну людської істоти, її відродження, зміну способу думок, переміну життя, заперечення гріха всім серцем. Покаяння є безперервним і постійним станом тих, хто прагне з’єднання з Богом. Воно полягає в безперервному аналізі своїх вчинків, слів і думок на предмет їх відповідності Божим заповідям, а також звернення до Бога з благанням про прощення. Саме у покаянні людина розуміє всю свою недосконалість і віддаленість від Бога. Це пізнання всієї глибини свого падіння і розуміння неможливості своїми силами прийти до тієї досконалості, до якої закликає нас Господь. За словами святих Отців Церкви, покаяння — суть християнського життя; все життя християнина є покаянням, зміною старої людини на нову, створеної на образ і подобу Божу. Покаяння передбачає кардинальну зміну вартостей, нове бачення життя, поведінку на основі слів і прикладу Ісуса Христа і, перш за все, перехід від смерті гріха до життя ласки, яке виявляється в сопричасті з Отцем і Сином у Святому Дусі. Покаяння – це не тільки сповідь з гріхів, це щось більше – пізнання Бога і себе, постійне духовне зростання. Пізнаючи Бога, людина пізнає також себе і бачить свою недосконалість, яка не дає її бути подібним до свого Творця у любові. Пізнання Бога стає для людини духовним дзеркалом, в якому людина має можливість краще побачити стан Божої подоби у собі, свою подібність до Бога у власних вчинках і відмінність від Нього, духовні здобутки, але і гріхи, які ще потрібно виправити у собі, щоб стати досконалішою, тісніше з’єднатися з Господом у молитві і Таїнствах. Коли говоримо про покаяння, то потрібно пам’ятати, що визнання гріхів, це лише частина покаяння. Щоб покаятися за свої гріхи, спочатку треба пізнати стан душі, пізнати Бога, аби побачити власні гріхи, свою відмінність від Бога. Це пізнання людина здобуває за допомогою частої особистої молитви, участі у богослужіннях, святих Тайнах, розважання Святого Письма. Тому покаяння, це справа не одного дня, а всього життя. Бо скільки живемо, стільки пізнаємо себе, пізнаємо Бога і Його любов, і це пізнання будемо поглиблювати всю вічність, відкриваючи і поглиблюючи велич Божої любові до нас. Свята Мати Церква продовжує у часі Христовий заклик до покаяння, яке має стати головною метою нашого життя. Святий Августин сказав: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас»!Бог завжди є поверненим до нас і лише очікує, щоб ми повернулися до Нього. Це є найбільший вираз нашої свободи. Людина має визнати себе такою, що потребує Світла і просвічення. Царство Небесне – це сам Бог Ісус Христос, який наблизився до людини. Він особисто почав просвіщати свій народ світлом Божого Євангелія. А тим світлом є Істина, правда про єдиного вічного Бога, який у постаті свого Єдинородного Сина скеровує своє Слово життя до людини. Заклик покаятися означає навернутися до світла і розплющити очі, бо це є єдиною можливістю, щоб увійти в день, який вже настав. Таким чином покаяння є закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікальним, що його навіть важко окреслити людськими словами: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» - каже апостол Павло (1 Кор. 2,9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха, а вкінці пережив муки і смерть, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві. Євангелист Йоан говорить, що Ісус є світлом, «що просвітлює кожну людину» (Йо. 1,9; 8,12). Це Христове світло сходить на території між землею Ізраїля і поганськими країнами та поширюється до всіх народів. Це світло освітлює приморський шлях, яким трохи згодом йтимуть благовісники Євангелія. Це світло лише сходить. Ісус тільки розпочинає свою місію. Після Його воскресіння це світло освітить увесь світ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19). Тоді вже апостоли продовжать голосити добру новину про те, що «Царство Боже близько», що воно вже є серед нас і настало з приходом Ісуса Христа. Це Боже царство не схоже на будь яке інше царство, йому не буде кінця. Дорогі у Христі! Сьогоднішня неділя після Богоявлення в нашій Церкві особливо присвячена Божому слову і має особливо нам допомогти звернути увагу на наше відношення до Святого Письма. Як християни, ми не лише віримо, що Бог є з нами, але що цей Бог своїм словом промовляє до нас і кормить нас. Як про це каже святий Амвросій Медіолянський: «Коли ми молимося, то ми промовляємо до Бога. А коли ми читаємо Святе Письмо, то Бог промовляє до нас». Ми знаємо, що слово Господнє – це незамінна допомога, щоб не загубитися, і це розуміє псалмоспівець, коли звертається до Господа: «Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119, 105). Чи зможемо ми звершувати земне паломництво, повне труднощів і випробувань, якщо нас регулярно не просвітлюватиме Слово Боже. Тож ласкаво запрошую всіх нас відкривати для себе красу Святого Письма, дозволити Богові говорити до нас через своє Слово і втілювати його в практичне життя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,12 січня 2025 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Подія Богоявлення Господнє закликає до духовного переосмислення власної віри, нагадуючи про велич Божої любові

6 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа (2025)

«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Хрещається!Дорогі в Христі брати і сестри! Нещодавно ми з радістю святкували народження Сина Божого, коли у Вифлеємську ніч засяяло світло надії для всього людства, а кілька днів тому ми згадували Його обрізання і найменування, розуміючи, що кожна подія Його земного життя відкриває перед нами нові горизонти Божої любові. Сьогодні ж, у світлі ювілейного року надії, ми дивимося на ці події крізь призму тридцятирічного земного життя Ісуса Христа, що стало утіленням Божого задуму спасіння людства. Ми ще повернемося до дитячих років Ісуса на свято Стрітення, однак зараз залишаємо період Його укритого життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоб ступити на поріг месіанської діяльності Спасителя. У святі Хрещення Господнього ми чуємо голос надії в словах Небесного Отця: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Ці слова підтверджують здійснення старозавітних пророцтв і нагадують про Божу вірність своєму народу. Сьогоднішнє свято Хрещення Господнього стає для нас могутнім джерелом надії, що відкриває перед нами двері Божої любові та спасіння. Ми бачимо Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Євангелист Макро так описує цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1, 9-10). Ісус залишає Назарет, де провів роки «укритого життя», і приходить до Йоана, голос якого лунав на берегах Йордану, закликаючи до покаяння. Йоан проповідував «хрещення на відпущення гріхів», готуючи людей до приходу Царства Божого, і говорив: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1, 7-8). Пророцтво Йоана завершує довгий період підготовки, що тривав протягом Старого Завіту. Люди приходили до Предтечі, щоб вислухати його заклик до покаяння. Ісус, розпочинаючи свою місію, приєднується до цього натовпу, бажаючи власним прикладом смирення та послуху виконати волю Отця. Йоан, упізнавши Господа, вагається: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт. 3, 14). Та Ісус наполягав: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Приймаючи хрещення, Ісус, вільний від будь-якого гріха, хотів уподібнитись до нас – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення… Цей жест стає виразом Його солідарності з людством. У цьому Воплочене Слово Отця виявляє силу спасительного діяння, що веде до нашого спасіння. З цього моменту розпочинається Його публічне служіння, позначене смиренням і готовністю до самопожертви, як про це пророкував Ісая: «Не кричатиме й не підійматиме голосу, і не дасть почути його на вулиці. Надломаної очеретини не доломить, і тліючого ґнота не погасить» (Іс. 42, 2-3). Ця подія, здається, є відповіддю на молитву пророка Ісаї: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63, 19). У момент хрещення Ісуса небо відкривається, і Святий Дух сходить у вигляді голуба. Це є знаменням, що Бог відповів на пророчий заклик, принісши надію через Свого Сина. «Це Син мій любий, що його я вподобав», – ці урочисті слова звучать під час хрещення Ісуса Христа над Йорданом (Мт. 3, 17). Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки Йордану і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Сина Божого. Таким чином у Богоявленні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Трійця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Варто згадати і про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8, 10-11). Таким чином голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в Новому Завіті завдяки Ісусу-Спасителю і Святому Духу. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов у своєму воскресінні. Подія сходження Ісуса у води Йордану завершує попередній етап скритого життя Ісуса та започатковує Його публічне служіння, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голготи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Над Йорданом Господь являє себе як «Христос», тобто як «помазаний» Богом Отцем через Духа Святого. Його місією є проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Він хрестить людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передає їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його пасхальну таїну смерті і воскресіння, учасниками наслідків якої стають ті, хто приймає Таїнство Хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таїни Пресвятої Тройці. На згадку про хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужбові тексти свята підкреслюють, що воно було необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, ніби набрала благодатної сили. Обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за гріхи, відкривав розум і серце для прийняття таємниці спасіння. Тайна ж Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас синами Божими в Його Єдинородному Сині і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми є свідками великого одкровення любові та сили Божої. У святі Богоявлення Господь об’являє себе як люблячий Отець, Який не покидає своїх дітей, але, як Спаситель Животворчий Дух, стає солідарним із кожним із нас у наших випробуваннях, і наповнює надією. Святкуючи ювілейний рік надії, це послання набуває особливого значення. Ми живемо в час великих викликів: у часі війни, у часі боротьби за правду, за свободу і за життя. І саме у ці моменти Господь промовляє до нас: «Не бійтеся, бо Я з вами!» Він приходить у водах Йордану, щоб бути поруч з нами, щоб стати на нашому боці у цій боротьбі. Він – наша сила, наша правда і наша перемога. Нехай сьогоднішнє свято стане для нас нагадуванням про ту величну гідність, якою Бог обдарував кожного з нас. Ми – Його улюблені діти, Його боголюбивий народ, і Він не залишить нас. Це правда, яка має надихати нас долати зневіру і страх, наповнювати наші серця новою надією і рішучістю йти вперед до перемоги.Святий Йоан Золотоустий навчає, що: «…диявол тому насилає на нас думки зневіри, щоб знищити в нас надію на Бога, – цей безпечний якір, цю опору нашого життя, цього провідника в дорозі, що веде до неба …». Запрошую кожного з вас сьогодні відкрити своє серце до цієї надії. Прийдімо до Господа зі своїми болями, ранами, страхами і сумнівами, але також із вірою і сподіванням.Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу і справедливий мир Україні. Господь – той, хто може змінити наші сльози на радість, нашу слабкість на силу, а нашу зневіру – на впевненість. Ми знаємо, що Христос, Який у водах Йордану стає солідарним із людством, уже переміг гріх і смерть. Його перемога – це наша перемога, Його життя – це наше життя. І сьогодні, коли ми боремося за мир і свободу, Його слова: «Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт. 28, 20) повинні бути для нас джерелом незламної надії. Нехай всемилостивий Господь наповнить наші серця миром, вірою та рішучістю стояти за правду. Не даймо гріху, страху чи зневірі принижувати нас. Ми – Божі діти, і наша гідність у тому, що ми створені для світла, для правди і для добра. Сьогодні Господь промовляє до кожного з нас: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 січня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Господь прагне зустрітися з нами. Наше завдання – приготувати Йому дорогу

5 січня, у надвечір’я Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на неділю перед Богоявленням (2025)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! У період Різдвяних свят ми, зокрема, роздумували про те, що Різдво Христове не повинно залишитися однією з визначних подій давноминулої епохи, а має бути пережите нами: Христос має народитися в нашому серці, щоб Його являти і свідчити кожного дня. Але як можна це звершувати? Відповідь на це запитання дає нам Йоан Хреститель у сьогоднішньому Євангелії. В неділю перед святом Богоявлення Предтеча кличе нас на пустиню. Пустеля – це не лише географічне місце, але й стан душі та сучасного світу, сповненого браку сенсу, незадоволеної спраги та відчуття порожнечі. Проте саме в цій «пустелі» Господь прагне зустрітися з нами. Наше завдання – приготувати Йому дорогу. «Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки Його» (Мк 1, 3). Цей заклик Предтечі наповнений надією: Бог приходить, щоб спасти людину. Господь Ісус прийшов, щоб принести справжнє визволення і надію для всього людства. Він не лише проголошує ювілейний рік, але й втілює його сутність у своєму служінні. Господь Ісус зцілює хворих, відновлює справедливість і проголошує Царство Боже. Під час свого прилюдного служіння Ісус неодноразово підкреслює визвольну силу Своєї місії: «Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йо. 8, 36). Ця свобода, яку дарує Христос, є основою нашої надії навіть у найважчі часи. Йоан Хреститель, відповідаючи на запитання ізраїльських лідерів, наголошує: «Я – голос вопіющого в пустині…» (Йо. 1, 23). Він свідчить, що є голосом, який указує на вічне Слово – Христа. Святий Августин пояснює цей образ так: «Йоан є голосом. Про Господа ж сказано: “На початку було Слово”. Йоан це голос, який проминає, а Христос є Слово вічне, яке було на початку. Якщо в голосу забрати слово, то що залишиться? Де немає зрозумілого значення, то те, що залишається, є некорисним звучанням. “Голос без слова потрапляє на слух, але не будує серця”».. Покаяння, до якого кличе Йоан, – це не лише внутрішнє очищення, а й конкретні дії. На запитання воїнів, митарів і натовпу: «Що ж нам робити?» (Лк. 3, 10), він відповідає: чиніть справедливість, будьте чесними та діліться з потребуючими (Лк.3,11-14). Ці поради особливо актуальні в ювілейний рік надії, адже дорога до Бога – це шлях милосердя і любові. Ювілейний рік вказує на безмежне Боже милосердя і здатність змінити навіть те, що здається безнадійно втраченим. Старозавітні приписи стосовно його відзначення є повчальними: майбутнє будь-якого народу залежить не тільки від справедливих законів, їх виконання та чесних судів, а й від милосердя, тобто небайдужості, співчуття до ближнього і здатності до взаємного прощення. Закон може бути справедливим, але людина є немічною і недосконалою, що часто призводить до накопичення боргів, провин і боргового рабства. Без справедливості народ не має розвитку, а без милосердя — не має майбутнього. Сьогодні, в умовах нашої «пустелі» – викликів, втрат і невизначеності – ми запрошені не лише шукати сенсу, але й стати свідками надії для світу. Готуючи дорогу Господу, ми творимо простір, де Христос діє через нас, даруючи світу світло й надію. Ювілейний рік надихає до глибшого розуміння нашої місії як християн — бути світлом у світі (пор. Мт. 5, 13), надією для тих, хто впадає у відчай, і джерелом підтримки для тих, хто потребує допомоги. Проповідуючи над Йорданом, Йоан Хреститель показує свою особливу поставу, яка є важливою для нас: «Я не є гідний розв’язати ремінець на сандалях Того, який йде за мною» (Йо. 1, 27). Ці слова Йоан вимовляє з глибоким смиренням. Відомо, що ремінець на сандалях розв’язували слуги пана, але Йоан, усвідомлюючи свою недостойність, каже, що навіть не вартий бути слугою Христовим. Це смирення виявляє глибоке усвідомлення того, що Господь приходить до тих, які глибоко відчувають свою негідність і виявляють її через смирення, покаяння і навернення. Ювілейний 2025 рік надії – особливий час, коли Церква закликає нас до покаянного переосмислення власного життя, повернення до витоків нашої віри, роздумів про те, якими є наші стосунки з Богом і ближніми. Це запрошення до оновлення нашого зв’язку з Господом через поглиблену молитву. Це заохочення до конкретних вчинків любові та милосердя щодо ближніх. Предтеча Христа звіщає об’явлення кульмінаційного моменту в історії спасіння. Бог Отець, Який «багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків» (Євр.1,1), тепер має остаточно сказати своє слово через Сина. У цьому є не тільки сповіщення про Божу справедливість, а й надія, яка оживляє наші серця. Покаяння, до якого закликає Йоан, є не просто зміною поведінки, а початком зустрічі з Божим Сином — початком нової надії, яка може змінити наше життя. Священна історія спасіння, яку ми пізнаємо через Святе Писання та історичні події, демонструє актуальність чесноти надії як передумови для позитивних змін. Від моменту створення світу, незважаючи на різні біди, проблеми та катаклізми, Бог завжди перебуває поруч зі своїм народом, підтримуючи і скеровуючи його стежками свого Провидіння. Надія в Христі (пор. I Тим. 1, 1) — це не лише почуття чи мрія про краще майбутнє. Це жива сила, що спонукає нас до позитивних змін. Заклик до навернення, проголошений Йоаном, актуальний і для нас сьогодні. Це заклик, який охоплює всі аспекти нашого життя: особисте, родинне, суспільне. У ювілейний рік ми повинні приготувати дороги наших сердець і вирівняти стежки, які ведуть до Бога. Це завдання є надзвичайно важливим у сьогоденні, особливо в часи випробувань і труднощів. Бо у Христі Бог прийняв конкретну постать Доброго Пастиря, який був заповіданий пророками, а одночасно стається й Агнцем, який бере гріх світу. Він приходить не лише для того, щоб дати нам надію, а й щоб принести визволення. Коли Ісус приєднався до натовпу, що йшов до Йоана, і прийняв хрещення з його рук, це був акт солідарності з кожною людиною, щоб передати їй, зі своєї сторони, Святого Духа, ту Божу силу, яка чинить нас здібними до визволення з гріхів і співпраці з Божою благодаттю. Це є джерелом надії для нас: що навіть у нашій слабкості Господь дає нам силу змінитися і піти шляхом спасіння. Йоан уділяє хрещення через покаяння, але одночасно сповіщає про прихід Христа, Який буде хрестити «буде вас христити Духом Святим і вогнем» (Лк.3,16). На шляху до Бога не достатньо лише дотримуватися заповідей — необхідно очистити душу від прив’язаності до гріха, пристрастей і жадібності. Щоб пояснити це, Йоан використовує у своїй проповіді дуже промовистий образ. Як вітер відділяє пшеницю від полови, так і благодать Божа очищує нашу душу від злих схильностей і вад, щоб була вона сховищем – клунею для чистої пшениці. Це очищення іноді буває важким і болісним, але саме в ньому ми знаходимо ту надію, яка дає можливість нашій душі зберегти в собі те, що є шляхетне, чесне і чисте. У Ювілейний рік надії ми покликані до цього очищення, до глибокого преображення наших сердець. Це важливий шлях, який має велике значення для кожного з нас. Полову необхідно спалити, щоб залишилась лише пшениця, яка потрібна для приготування хліба. Ось чого навчає Йоан Хреститель над Йорданом. Духовне життя християнина, як співпраця з Ісусом Христом у молитві і святих Тайнах, повинно в кожному з нас зроджувати щораз глибше відчуття Божої всемогутності та благодаті, провадячи до зміцнення віри, надії та любові. Особливо в цей рік надії ми покликані зміцнити нашу надію на Бога, довіряючи Його провидінню. Міцна віра і непохитна надія на Бога пробуджують в нашому серці любов до Нього, що робить нас сильнішими духовно і сміливішими у боротьбі зі спокусами, гріхами та життєвими труднощами. Це єднає нас з Господом і дає нам сили пройти через випробування. Як свідчить апостол Павло: «Я все можу в тому, хто мене скріпляє» (Фп. 4, 13). Коли наша душа позбувається гріха, пристрастей і вад, Бог наближається до нас, і ми можемо відчути Його присутність. Ця близькість виявляється в молитві, бо людина «виявила Богові всі свої прохання молитвою і благанням, і перебуває в подяці» (Фил. 4, 6). Молитва відкриває наші серця для Божої підтримки, зміцнює нас і допомагає нам довіряти Господу. Вона додає нам сил, щоб ми не впадали у відчай, і нагадує про Божу присутність у нашому житті. Очищення душі приносить із собою «мир Божий, що вищий від усякого уявлення…» (Фил. 4, 7). Цей мир і радість, які дарує Бог, є тим, що ми шукаємо і до чого прагнемо в нашому житті. У цей ювілейний рік надії ми особливо запрошені йти дорогою Господньою, яка веде до справжньої радості і внутрішнього миру, адже саме в Бозі ми знаходимо те, чого не можуть дати пристрасті та земні втіхи. Прямуючи стежками світу цього, людина не знайде миру, допоки не зміцниться в надії на Бога. Цей «неспокій» дуже влучно описує святий Августин: «Це ж Ти спонукаєш нас шукати радощів у Твоїх похвалах, бо ж Ти створив нас для Себе, і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі» (Св. Августин, Сповідь, I, 1.) Перебуваючи в такому стані навернення, людське серце може співати разом з пророком Ісаєю: «Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, він – моє спасіння» (Іс. 12, 2). Ці слова відображають стан душі людини, яка живе в Божій благодаті, яка в особливий спосіб відчуває надію, що Бог є нашим спасінням. Однак дорога Господня не завершується лише переживанням внутрішньої радості й спокою. Людина має прагнути поділитися цією благодаттю, надією та радістю з іншими, набираючи води «з джерел спасіння» (Іс. 12, 3). Той, хто живе в Божій благодаті, стає носієм надії для інших, прагне, щоб і вони пізнали Божу близькість. Тому, як каже пророк: «Ликуйте й веселіться, мешканці Сіону! Бо Святий Ізраїля – великий серед вас» (Іс. 12, 6). Це заклик до того, щоб радість спасіння стала спільною, щоб кожен мав можливість пережити цю благодать. Ми не можемо залишатися байдужими до ситуації в Україні, звикаючи до страждань, спричинених війною. Будьмо світлом для тих, хто сьогодні втратив віру, підтримкою для тих, хто потребує розради, і прикладом для дітей і молоді, які дивляться на нас як на свідків Христа. Справжня солідарність полягає в тому, щоб бути готовими підтримати тих, хто поряд, і зробити все можливе, щоб полегшити їхнє становище. За словами апостола Якова, «віра без діл мертва» (2, 26). Через допомогу ближнім ми виявляємо свою християнську сутність. Людина, яка переживає Божу любов, стає вісником і апостолом цієї любові, як каже Священне Писання: «Хваліте Господа, признавайте його ім'я! Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне» (Іс. 12, 4). Вона прагне поширювати надію і любов Божу серед інших, ділитися світлом і добром, яке сама отримала від Господа. Отже, наше приготування до святкування хрещення Ісуса повинно спонукати нас до глибших роздумів над рівнем нашого духовного життя, особливо у цей ювілейний рік надії. Кожен із нас носить у собі «глас вопіющого в пустині», яким є наше сумління. Особливо відчутним це стає, коли ми стоїмо перед Богом, у всій своїй наготі, відкриваючи Йому наші серця. Той голос сумління говорить нам правду про наше життя і наше відношення до Господа. Тож застановімося, наскільки наша віра провадить нас до тіснішого з’єднання з Богом, спонукає до частішої і більш щирої, витривалої молитви, частішого прийняття Святих Тайн, глибшого духовного очищення. Чи наші труднощі та проблеми, наші рани на душі і на тілі є місцями, в яких ми можемо і повинні зустрічати Ісуса Христа. Адже ж Він сам сказав: «Не здорові потребують Лікаря, але хворі. Я прийшов не праведників кликати, але грішників до покаяння» (пор. Мк. 2, 17). Дорогі у Христі! У нашому глобалізованому та технічно розвиненому світі все більше стає очевидним, що численні досягнення науки, технологій і засобів комунікації не здатні зробити людину по-справжньому щасливою. Попри величезний потік інформації та нескінченний доступ до можливостей, багато людей відчувають глибоку самотність, порожнечу та безцільність у своєму житті. Повсякденні турботи, прагнення до матеріального і кар'єрного зростання, часто не залишають місця для того, що справді важливо — для Бога, для істинної внутрішньої гармонії і миру. Це нагадує нам про людей, які, приходячи до Йоана Хрестителя, шукали глибшого сенсу і надії в пустелі. Вони вирушали на пошуки відповіді на свої душевні потреби, адже, на відміну від сучасного світу, пустеля — це місце тиші і спокою, де можна почути справжній Божий голос. Сьогодні, коли світ буквально захоплений шаленим ритмом життя і постійним шумом, ми, можливо, більше ніж коли-небудь потребуємо цієї тиші — тиші, в якій Господь говорить до нашого серця. Божий голос звучить не в хаосі, а в мирі та спокої нашої душі. Саме в цей ювілейний рік надії ми покликані дійсно зупинитись, послухати і відчути, як Бог приходить до нас, дарує надію і нас перемінює. У цей рік, присвячений надії, ми можемо знову відкрити наші серця для Божої благодаті, яка дає справжню свободу від страхів, тривог і сумнівів. Нехай цей час стане для нас можливістю пережити особливу зустріч з Господом. Коли ми звертаємось до Нього з вірою і надією, ми переконуємося, що Господь завжди з нами, що Його любов не залишає нас. Ювілейний 2025 рік надії — це ще одне нагадування нам про те, що Господь-Еммануїл ніколи не покидає свого народу, що Бог є з нами, і для тих, хто довіряє Йому, немає нічого неможливого. Бажаю, щоб ми свято пережили дні Богоявлення і відчули, що Господь є Той, Хто приходить та визволяє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 5 січня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Григорій: Важливо побажати собі те, що Богові є миле, поблагословити себе так, як Бог благословляє нас

1 січня, у свято Обрізання Господнього і св. Василія Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці. Владиці Ярослав співслужив владика Григорій, єпископ-помічник, о. Тарас Гарасимчук, парох парафії Пресвятої Трійці, та о. Роман Андрійовський, секретар єпископа і проректор Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...