Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2023)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. У Христовому Різдві найближче біля Ісуса бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже з перших віків у день після Різдва вірні соборно, тобто разом, збиралися, щоб подякувати Пречистій Діві Марії та віддати Їй честь як Божій Матері. Саме тому це свято називають Зібранням – Собором. Це також нагода пригадати велику подію в історії давньої Церкви − Собор в Ефесі, на якому було сформульовано догму про Боже материнство Марії: Марія − не лише матір людської природи Ісуса, як стверджував Несторій, але Вона є правдивою Матір’ю Бога, бо Той, Кого Вона народила, − Єдинородний Син Бога. Похвальними піснями та гимнами величаємо сьогодні Богородицю, бо через Неї незбагненний та одвічний Бог приходить на землю і змінює історію всього людства. Завдяки Їй «Слово сталося тілом і замешкало між нами». У містерії різдвяних подій убога стаєнка слугує притулком для Творця і Володаря всього світу. Бог стає всім нам дуже близький і доступний. Той, перед Яким трепечуть ангели небесні, Своєю безкінечною любов’ю вчиняє Собі з Діви Марії живий Кивот, вмістилище Невмістимого. «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським − Діва, оселею − ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог [...]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної Утрені. Пресвята Діва Марія у Своїй особі сповнила стремління всього людства, бо через Її досконале смирення «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» уможливлюється величний план Божий – спасіння всього людства. Бог посилає у світ Свого Сина, Який у Вифлеємську ніч народжується від Діви, щоб згідно з Його відвічним планом здійснилося те, що захоплює людські серця настільки, щоб можна було сказати до Бога: «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Однак це відвічне прагнення людини було спотворене на самому початку. Воно стало предметом первородної спокуси злого духа. Апостол Павло в Посланні до Галатів сказав промовисті слова: «А що ви − сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває “Авва, Отче!”» (Гал. 4, 6). Отож, були потрібні ці два Божі посланництва Сина і Святого Духа, щоб зреалізувати глибоке прагнення людини порозумітися та спілкуватися з Богом Отцем. Потрібне було Різдво Христове. Потрібно було, щоб Предвічний Син, зачатий від Духа Святого iМарії Діви, стаючи людиною, народився тієї Вифлеємської ночі. Свята людська природа Христа утворена співдіянням Святого Духа та Діви Марії з Назарета. Це виразно підтверджує євангелист Матей, пригадуючи слова ангела, сказані до Йосифа: «[...] бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20), а євангелист Лука, записуючи слова Гавриїла в часі благовістування, додає: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Святий Дух формує святу людську природу Христа: Його тіло і душу, розум, волю і здатність любити; формує любов, яка приймає грішників і прощає їм, милосердя, яке схиляється над бідністю людини, ніжність та чутливість, з якою благословляє і приймає убогих та дітей, розуміння, яке заспокоює біль терплячих. Від Духа Святого походить мудрість, яка наповнює Ісуса й дивує знавців Закону та сусідів. Дух Святий провадить Ісуса й підтримує в тяжких хвилинах, зокрема супроводжує в Єрусалим, де Христос складає жертву Нового Завіту, завдяки якій розпалився вогонь, який Він приніс на землю (пор. Лк. 12, 49). З іншої боку, людська природа Христа є також наслідком співпраці Пресвятої Діви. Як Матір, Вона свідомо й цілком вільно приймає спасительний план Бога Отця. З трепетом і в мовчанні, наповненому захопленням і прославою, Марія слідує за таємницею Життя, Яке в Ній зачалось і розвивається. Як вихователька, спільно зі святим Йосифом формує серце Свого Сина, навчаючи Його традицій ізраїльського народу, виховуючи в любові до Божого Закону та передаючи Йому духовність «убогих Господа». Розуміння того, що Дитятко перевищує Її та є «Сином Всевишнього» (пор. Лк. 1, 32), зовсім не применшило Її опіки над людським вихованням Ісуса (Лк. 2, 51), тому можемо слушно стверджувати, що в серці Христовім ясніє прекрасний вплив Духа Святого і водночас сяє блиск серця Його святої Матері Марії. Над цим розважаємо в Таїнстві Різдва нашого Господа, а також у сьогоднішньому святі. Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія просто не могла не роздумувати над тими подіями. Жодна жінка не могла б забути ангельського привітання, яким Предвічний Отець вчиняє Марію Матір’ю для Свого Сина: «Ось Ти зачнеш у лоні й народиш сина та даси Йому ім'я Ісус» (Лк. 1, 35). Марія була дівицею та бажала залишитися нею, а тому запитує, як таке може статися. Каже ангел: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить, тому й Святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). Марія запам’ятала ці слова й буде роздумувати над ними ціле своє життя, а також цілу вічність. У такий спосіб Вона зрозуміє таємницю воплочення Слова Божого, Яке стало людиною в Її дівичому лоні. «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Події, над якими роздумувала Богомати, − найважливіші для Неї. Для Неї і для нас. Марія усе Своє життя пам’ятатиме їх. Вона пам’ятатиме ніч, у яку народився Ісус, велику турботу Йосифа, якого Бог також попередив про небезпеки, що загрожували Дитятку. Марія пам’ятатиме втечу до Єгипту і слова, які сказав Симеон, коли Вона принесла Дитя до святині. Марія пам’ятатиме й те, що почула з уст самого Ісуса під час відвідин Єрусалимського Храму, коли Йому було дванадцять років: «Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» (Лк. 2, 49). Марія пам’ятає всі ці події та розважає над ними у Своєму серці. Можемо припустити, що певного часу Вона розповіла про це апостолам і учням, Луці та Йоанові. У такий спосіб правда про Її Боже материнство опинилася на сторінках Євангелія та в традиції святої Церкви. Богородиця − перший свідок великої таємниці Божого народження та великої пасхальної таємниці. Перш ніж апостоли були покликані звіщати смерть і воскресіння Христа, а апостол Павло розпочав євангелізацію поган, лише Вона була покликаною і посланою. Її свідчення − непомітне, скромне, материнське − супроводжує Церкву Христову з перших її днів, а Материнство Богородиці перемінюється в нову постать − постать Матері Церкви. У Церкві Вона стає Матір’ю всіх людей і всіх народів. Богородиця перебуває з нами. Марійські духовні святині розкидані по всьому світі і свідчать про Її предивну присутність. Марія вразлива на потреби кожної людини, а також старається запобігти всякому злу, яке загрожує не лише поодиноким особам чи сім’ям, але цілим народам. Хіба не так маємо розуміти присутність Богоматері, Її заклик у мексиканській Гваделупі, у багатьох святинях Європи, Люрді, Фатімі на початку ХХ століття, а також в наших місцях прослави Богоматері − Самборі, Грушеві, Биличах, Зарваниці та інших? У сьогоднішній соборовій молитві щиро благодарім Богоматір, що так багато учинила для нашого спасіння. Учімося від Неї з відкритим серцем слухати Бога, приймаючи покірно Його волю в нашому щоденному житті. Вона й нам допоможе відновити християнську гідність улюблених дітей Божих та завжди пам'ятати, що в Його предвічному задумі кожна людина є цінною та покликана до важливої ролі у здійсненні Божого плану спасіння незалежно від її місця в суспільстві. У сьогоднішній день, присвячений Пресвятій Богородиці, просімо в Неї миру і спокою для нас і нашої Батьківщини України. Благаймо, щоб Вона покрила нас Своїм чесним омофором – знаком постійного піклування й заступництва. Молімося, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була непохитною. Незважаючи на важкі часи війни для нашого народу та держави, не забуваймо, що завдяки молитві до Всевишнього та заступництву нашої Небесної Матері зможемо перебороти всі негаразди, бо коли ми з Богом, хто може нас перемогти? Своїм життям Марія засвідчує і навчає нас про вагомість молитви. Тільки в молитві можна зробити щось важливе для світу – явити йому Бога. Щоб наші вчинки та зусилля були плідними та приносили користь, їх потрібно переплітати з молитвою. Цю мудрість добре засвоїв наш народ і зрозумів, що тільки з Божою допомогою можна досягти чогось справді великого. Тому з благанням звертаємось до Пресвятої Богоматері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі. У повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти своїм Покровом свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Тройці Святій Єдиного. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 грудня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим

  25 грудня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава. Детальніше...

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії [відео]

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ із Різдвом Христовим! У своєму слові єпископ наголосив: "Ми переживаємо різдвяну подію як радість втіхи; як радість від усвідомлення того, що ми не забуті і не покинуті Богом; як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з наших очей і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Одкр. 21, 4). Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2023)

Небо і земля сьогодні хай радіють (…)Бог-бо в тілі появився (…) Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.Стихира на Литії Різдва Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Як і кожного року, цими днями святкові богослужіння дають нам можливість таїнственно пережити подію приходу у світ Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Серед багатьох прикрих обставин ми нині стаємо свідками чудесного явління вифлеємським пастушкам Господнього ангела й чуємо його небесний голос, який благовістить: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість (…): Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Ми вслухаємося у спів численного небесного воїнства, яке урочисто проголошує: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14), наповнюючи всесвіт гармонією, любов'ю і спокоєм. Ми споглядаємо, як за світлом незвичайної зорі Божому Дитяткові приходять поклонитися стародавні східні мудреці, простягаючи Йому дорогоцінні дари – золото, ладан і миро (пор. Мт. 2, 1−2, 10−11). Нині для кожної людини, яка блукає в темряві світу цього, запалюється Вифлеємська зоря нескінченної Божої любови, невичерпної надії на вічне спасіння у Христі Господі. Ця дороговказна зірка своїми променями сягає потаємної глибини людських сердець і збуджує в них покаянні почуття, спонукає до виправлення помилок життя і творення добрих справ. Нині, за висловом святого пророка Авакума, «Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна Його слави» (Авк. 3, 3). Так, Безпочатковий народжується в часі, Безтілесний стає плоттю, Невидимий стає видимим і ангелам, і людям.Тож у Різдві Всемогутній Бог зволив народитися вразливим Дитям і явив найвищу солідарність Творця зі Своїм створінням. Віднині людські очі можуть подивитися на Нього й не осліпнути, людські вуха – почути, людські руки – торкнутися Того, Хто більший за сотворений Ним Всесвіт. Для кожної людини Різдво Христове стає даром, який треба навчитися приймати з радістю та вдячністю. Різдво Ісуса Христа − це не тільки історична подія, що давно минула, а реальність, яка надихає сучасність. Блага вістка сьогоднішнього свята продовжує доносити важливі сенси й теперішньому людству, кожній людині. Розмірковуючи над тайною Боговтілення, ми відкриваємо для себе «багатство доброти й довготерпеливости» Божої (Рим. 2, 4) і водночас вчимося бути вдячними нашому Спасителеві за те, що ми «пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16). Різдво Христове дає змогу глибше усвідомити сутність нашої власної природи – природи людини, відновленої Ісусом Христом. Втілившись, Бог прийняв людську природу, створивши непорушний зв'язок між Собою і людиною. Знизившись до людини, Бог дає їй можливість піднестися до Нього. Святий Лев Великий, Папа Римський, пояснює, яке це має значення для нас: «Зложімо із себе "стару людину" з ділами її (Еф. 4, 22) і, ставши співучасниками народження Христа, зречімося справ гріховних (Гал. 5, 19). Зрозумій, християнине, покликання своє і, ставши "причасником Божественної природи" (2 Пт. 1, 4), не повертайся до старої нікчемности. Пам'ятай, Чиєї Глави й Чийого Тіла ти частина (1 Кор. 6, 15). Згадай, що, вирваний з-під влади темряви, ти перенесений у світло й Царство Боже (Кол. 1, 13)» (Лев Великий, Слово на Різдво Христове, І, 3). Різдво Христове є подією Божественного смирення, у якій нескінченний і самодостатній Бог служить людині, сприяючи справі її спасіння. У Своєму служінні Господь перевершує межі єства! Бог Предвічний приходить до нас серед нічної пітьми. Своїм Втіленням Він показує всьому людству, що Йому не чужі людські прикрості й біди. Ісус народжується серед нас. Він – Еммануїл, «Бог з нами», Який приходить, щоб супроводжувати наші будні та розділити з нами радість і смуток, сподівання і тривоги. Земля, яка прийняла Новонародженого Христа, стає для нас місцем Божої присутности – небом, бо «з нами Бог». Прийшовши у світ беззахисним Немовлям, Господь пройшов земний життєвий шлях, зійшов на хрест, помер і воскрес, указуючи всім нам благодатний шлях до воскресіння та вічного життя. На жаль, дивовижну ангельську пісню «Слава на висотах Богу й на землі мир людям» (Лк. 2, 14) нині намагаються заглушити жахливі звуки повномасштабної російської збройної агресії, яка щоденно несе Україні страждання та невимовний біль. Уже котрий рік ми святкуємо Різдво Христове в обставинах важких воєнних злочинів агресора. І цьогоріч колядка «Сумний Святий вечір…», яку наші предки уклали в далекому 1946 році, на жаль, залишається актуальною для нашого народу, бо «по всій нашій Україні плач на кожнім кроці». Світ навколо України сьогодні також досвідчує непрості часи: конфлікти, війни, стихійні лиха, злочини, які переживаємо і за якими спостерігаємо через засоби масової інформації, ніби не залишають місця для добра і світла, а породжують відчуття самотности й безсилля. Однак на тлі небезпеки ще відчутніше сприймаються батьківське Боже піклування, милосердне співчуття й допомога ближнього, надія і втіха, породжені підтримкою близьких. Тому, переживаючи цьогорічні Різдвяні свята, коли спостерігаємо, за словами апостола Павла, як сила Божа проявляється в людській немочі (пор. 2 Кор. 12, 9), дозвольмо, щоб наше відчуття безсилля і тривоги перетворилося на втішення, а розгубленість і невпевненість – у переконання, що «з нами Бог», тому «надіятися буду на Господа, і Він спасе мене». Під впливом благодаті Святого Духа усвідомлення присутності Божої між нами стає силою, яка перемагає різні випробування та небезпеки. Історія спасіння вчить, що злу не вдасться перемогти добро, як Іродові, попри його жорстокість і підступність, не вдалося перешкодити втіленню Божого задуму. Прикладом цього слугує недавня історія нашої Церкви й народу. Хоча у ХХ ст. ми зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил, проте з Божою допомогою впевнено подолали труднощі й перешкоди та 2024 року Божого відзначатимемо 35-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Нехай ця Божественна педагогіка надихає нас і в теперішніх різноманітних труднощах та випробуваннях. «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32), – навчає нас Христос. Дорогі у Христі! У ці святкові дні нехай утішає нас усвідомлення того, що Спаситель світу є з нами. Не переставаймо бути носіями Доброї Новини надії, любови та радости. З особливою вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться й бореться. Нехай святе Різдво Христове увійде радістю та новими надіями в життя кожної людини, а світло Різдвяної зорі хай осяє наші душі й серця світлом Христовим! Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перетворить його! Дозвольмо, щоб Цар Всесвіту зацарював і в нашому житті – у помислах, словах і ділах, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної Любови, Милості й Істини. Усім Вам, дорогі у Христі, з нагоди Христового Різдва бажаю міцного здоров’я, непохитної надії, миру та благословенного Нового 2024 року Божого! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця,6 грудня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння

17 грудня, в Неділю Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

    Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня - вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі! Сьогоднішня неділя називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, тож не біймося прийняти Боже запрошення до таїнственного споглядання Христового Різдва, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець. Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Таїнственної Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від споглядання та спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові, який молиться і бореться проти агресора московії. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 17 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 35-річчям священничих свячень

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав особисто та від імені Синоду Єпископів УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза, єпарха Самбірсько-Дрогобицького і голову Богословського відділу УГКЦ, з нагоди 35-річчя священничих свячень. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра –  і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось  чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати  вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра,  Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але  і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри, вже більш ніж дев’ять років ми живемо в умовах війни, з них понад півтора року триває повномасштабне вторгнення московії в Україну. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй»,  що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

  19 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Постать св. Йосафата заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада [фото]

12 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Йосафата Кунцевича, в м. Дрогобич, де відслужив Божественну Літургію. Єпископу співслужив о. Іван Паньків (декан Дрогобицький), о. Василь Чава (адміністратор парафії) і священики Дрогобицького деканату. Детальніше...