9 квітня, у Світлий понеділок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в храмі Воскресіння Христового по вул. Самбірській у м. Дрогобич. У богослужінні, яке відбувалось з нагоди 25-ліття з дня заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії і 5-літнього ювілею освячення храму, взяло участь духовенство Дрогобицького деканату.

8 квітня, у свято Христового Воксресіння , владика Григорій Комар, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, відслужив пасхальні богослужіння у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м.Самбора. Єпископу співслужили священики парафії о.Володимир Коркуна,о.Флор Дашинич,о.Дмитро Сенейко.

8 квітня, у день празника Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослуження у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії. Молитовним співом урочисте богослужіння супроводжував парафіяльний хор і семінаристи.

5 квітня, у Страсний четвер, архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії відслужили Вечірню з Літургією св. Василія Великого та чин омовіння ніг. Владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича, а владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, — в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбора.

Останнього дня березня в погожу днину вихованці сиротинця у селі Корналовичі спільно зі студентами ДМК ім. В. Барвінського відвідали чудове місце, яке обрала собі сама Богородиця - с. Гошів. Під проводом о. Євгена Макогона - капелана ДМК - діти відвідали чоловічий монастир на Ясній Горі, приступили до Святих Тайн Сповіді та Причастя, мали змогу молитовно просити допомоги в Гошівської Богородиці.

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,

Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,

Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії

Христос Воскрес!

Усі чотири євангелисти описали подію Воскресіння Ісуса Христа. Господь багато разів повторяв своїм учням, що Він воскресне, вони чули це, але не сприймали й не розуміли. Син Божий говорив глибоку правду, апостоли сприймали як могли, або не надавали цьому значення. Коли Христос говорив учням, що необхідно йти в Єрусалим, там Він буде страждати від фарисеїв та книжників, Його вб’ють, але Він на третій день воскресне, апостол Петро зреагував: «… Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою! Він обернувся і сказав Петрові: Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт 16,22-23).

Господь ступав глибокими духовними водами, виконуючи волю Небесного Отця, натомість Петро тонув у своїх мізерних міркуваннях, страх та недовіра до Бога огортали його. Майже увесь народ очікував зміни, але навіть віруючі ізраїльтяни бачили це по-своєму, як от Натанаїл промовив до Христа: «… Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів» (Ів 1,49). Люд очікував царя-визволителя з-під політичного й фізичного панування римлян, а Ісус прибув у світ з волі Отця: «Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня» (Ів 6,40). Ісус проголосив: «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19,10). Син Божий прибув із неба, щоб переблагати Отця за людські беззаконня, які сягають прогрішень людей від першого гріхопадіння аж до кінця світу. Його завдання – привернути синівство, встановити життя любові між людьми, дарувати вічне щастя у небі та звільнити увесь людський рід від диявольських гріховних кайдан.

Людські гріхи розіп’яли Ісуса Христа, Він помер на хресті, був покладений у гріб, щоб тріумфально воскреснути. Тому правда про Воскресіння стала переможною, більш тріумфальною від потрібного розп’яття, на що добровільно погодився Спаситель! Не допомогла навіть сторожа, марні були печаті та не затьмарили Воскресіння гроші, що юдеї дали військовим! Христос воскрес, переміг смерть, гріх, диявольську та людську злобу й пекло, відчиняючи людям вічне щасливе небо та життя в любові з Богом!

Євангелисти описали правду про початкову віру апостолів у Воскресіння Ісуса. Жінки – Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія – купили пахощів, щоб піти та намастити Його тіло (пор. Лк 24,1). Вони були здивовані, коли побачили відкочений камінь від гробниці, а тіла Христа не знайшли, натомість побачили двох чоловіків у блискучих одежах, які сказали, що Ісуса немає тут. Жінки-мироносиці дивовижно остовпіли, боячись, щоб не померти, нахиляючись низько обличчям до землі. Не знали що думати про відсутність тіла у гробі. Прийшли намастити тіло пахучими олійками, а його не було. В діалог вступали ангели, які направляли жінок та учнів, щоб спішили у Галилею, де побачать Ісуса.

Всюди точилася розмова про Ісуса, порожній гріб, невдачу охорони при гробі, землетрус та заляканий спокій учнів. Марія Магдалина при гробі почула ніжні слова воскреслого Месії: «Маріє!» Не розгубилася, зраділа й радісно промовила: «Раввуні!». Двоє з учнів віддалялися від Єрусалиму, наближалися до Емаусу, до них приєднався воскреслий Ісус. Слухали Його пречудного навчання, але не пізнали Його, бо щось заступило їм очі на воскреслого Христа. Хоч віддалялися в розчаруванні, однак Спаситель бажав потішити їх, запобігти недовірі, привернути їм віру в Його навчання та переконати про світле воскресіння. Він не покидає нікого, навіть, маловірам запалює вогонь надії та любові: «… Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» (Лк 24,32).

Життя апостолів продовжувалося згодом у правильному руслі: усе оберталося навколо особи Ісуса Христа, Його розп’яття, а головне – Воскресіння з мертвих! Так повинно проходити життя кожної людини, яка має в усьому шукати й віднаходити Бога. Жити без Бога – означає втрачати життя! Хто від Бога далекий, той близький до зла!

Велика необхідність кожної людини запитувати себе про життя з Богом, про шукання Господа, відповідальність за життя, про вічність, безсмертність душі, про вічну нагороду чи покарання… Як і чи ми віримо в Бога, вічну нагороду чи покарання?  Як пристосовуємо наше життя, щоб бути щасливими в небі? Взагалі чи віримо в те, що маємо в смертному тілі безсмертного духа? Ось воскрес Христос, який підвів з мертвих Лазаря, що лежав чотири дні у гробі: «А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» (Ів 11,43). Також Христос воскресив хлопця, якого вже мали поховати: «… Тоді Ісус сказав: Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк 7,14). Подібно Ісус воскресив дочку начальника синагоги, промовивши: «… Дівчино, пробудися!» (Лк 8,54). Тіла згаданих осіб були мертві, а душі – живі, їх призвав Господь, і вони, повернувшись в тіло на голос Бога, оживили його. Усі воскреснемо, бо так постановив наш Творець!

Святий апостол Павло писав до коринтян: «Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки?» (1Кр 15,30). Або інші слова Його до солунян: «Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним» (1Сл 4,14). Якщо ми віримо, що Христос воскрес, тоді Він у силі воскресити нас так, як воскресив Лазаря, що вже чотири дні перебував у гробі!

Бажаю усім радості свята Христового Воскресіння! Хай ця велика правда надихає нас до гідного та чесного християнського життя!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Благословення Господнє на Вас!

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові

при Архикатедральному Соборі св. Юра

Дня 28 березня 2018 року Божого

Великоднє послання Архиєпископа і Митрополита Львівського

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви!

Христос воскрес!

Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився.
Ми ж, народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши,
Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній.

Пісня 4 Канону Воскресної утрені

Дорогі в Христі!

Сьогодні в усій Україні та на поселеннях християни сповнюються невимовною радістю. У ту мить, коли вперше чуємо наше традиційне великоднє привітання «Христос воскрес!», у душі кожного з нас, від наймолодшого до найстаршого, відбувається якась глибока зміна. Ми відчуваємо, як зникають усі проблеми і виклики нашого життя, як змиваються всі турботи та кожна журба, наче «тане віск від лиця вогню». Оця радість є плодом Святого Духа та правдивим знаком, що воскреслий Господь присутній у наших серцях.

Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився…

У шостій главі другої книги Самуїла читаємо, як цар Давид на початку свого правління постарався, щоб ковчег Завіту був перенесений до столиці, до Єрусалима. У цій реліквії зберігалися таблиці Божого закону, переданого Мойсеєві: вони вважалися найціннішим посіданням Ізраїлю. Ковчег був запорукою непереможності старозавітного народу та сили його царя. Тому Давид зустрічав його з великою радістю, з танцями. Ця Божа присутність серед свого народу і відчуття з боку людей священного обов’язку жити за Господніми заповідями пізніше дозволять Псалмоспівцеві промовити: «Над праведником сходить сонце, над щирим серцем – радість. Радуйтеся, праведні, у Господі, і прославляйте Його святе ім’я» (Пс. 97, 11-12).

Наша Пасхальна утреня бачить у поведінці царя прообраз нинішньої пасхальної радості. І хоч прообраз-ковчег зник у часи вавилонської навали в VI столітті до Христа, воскреслий Господь присутній вічно серед нас: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Уже не прообраз чи провіщення якогось непевного та неосяжного майбутнього, а сам Христос, який воскрес із мертвих, приходить до нас, своїх учнів, як джерело нашої сили і перемоги над злом. У Воскресінні, у новині про Його перемогу над смертю, – вершина радості і здійснення всіх пророцтв і прагнень людини.

Веселитися в Бозі - означає дозволити перемозі воскреслого Господа проникнути в мене, звершитися в моєму особистому житті. Ідеться не про якесь тимчасове почуття, а про дійсну участь та причастя Христового Воскресіння. Святий апостол Павло пише: «Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою Його смерті, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Святкувати Пасху – це значить воскреснути разом із Христом, перемогти в Ньому і з Ним. Тож наша радість у Ньому та з Ним не скороминуща емоція, а постійний стан того, хто живе вірою у воскреслого Господа.

Ми ж, народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши…

Сучасна людина в теперішньому світі не вміє радіти – вона тішиться лише тим, що має, і здебільшого плаче від того, що хотіла б мати, але не посідає. Сьогодні існує ціла індустрія розваг, яка «продає радість», пропонує «купити радість» у вигляді порожніх і хвилевих веселощів, насилля чи наркотиків, обіцяє швидке задоволення без відповідальності, пробує заманити втечею у віртуальну дійсність чи земне багатство.

Людина шукає радості, але в цих речах її не знаходить. Бо радіти без Бога неможливо. Веселощі без Бога – це примара, яка швидко розсіюється; це залежність, яка так само швидко поневолює та відбирає силу.

Як часто в нинішньому суспільстві в ролі «торговців радості» виступають безвідповідальні політики, новоявлені месії. Порожніми гаслами вони апелюють до ницих людських бажань. Коштом крові та сліз невинних скривджених людей чи цілих народів обіцяють радість «для вибраних», які належать до штучно створеного ними «міра», і розраховують, що чинитимуть беззаконня, а все «на всіх язиках» – перефразуємо слова великого Кобзаря – буде мовчати. Але така радість збудована на піску кумирів, брехні та насильстві, тому неминуче раніше чи пізніше завалиться під власним тягарем.

Ми, натомість, покликані будувати своє щастя і свою радість як свята спільнота дітей Божих. Жити Господньою радістю нелегко, особливо в нинішніх обставинах. Часто ставимо собі запитання: чи можемо ми сьогодні радіти? чому ми страждаємо? чому з нами це сталося? чи має сенс наша боротьба, кров і страждання, смерть і розруха? Без пасхального таїнства ці запитання залишилися б без відповіді. Однак сам воскреслий Христос відкриває нам зміст людського страждання – перемінюючи його в пасхальній ході на радість у Господі. Святий Максим Ісповідник писав: «Якщо Бог терпить у тілі, коли Він стає людиною, чи ми не повинні радіти, коли терпимо? Оце спільне терпіння відкриває нам Царство. Бо істинно промовив той, хто сказав: якщо страждаємо разом з Ним, то разом з Ним і прославимося (пор. Рим. 8, 17)». Стражденний і воскреслий Господь присутній у кожній людині, яка зазнає терпіння, аж до кінця світу, - у кожному людському болю, у кожній пролитій сльозі та краплі крові, - і Він вводить нас у своє Воскресіння, даруючи нам радість у ньому. Хто терпить в ім’я любові до Бога і ближнього, той вміє веселитися в Бозі, радіти істинною та вічною радістю Воскреслого.

Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній

Отож дивімося на наші теперішні страждання, особисті, сімейні, місцеві, всенародні, у світлі пасхального ходу за воскреслим Христом, переходу в радість, руху в надії на цей світлий день, створений Всевишнім. Пасха Господня відкриває нашому народові істину, що наша боротьба - це вхід у Його радість. Наша любов до Батьківщини, що кличе нас до самопожертви в ім’я її свободи і незалежності - це насправді дорога до Воскресіння. Наш непереможний дух дає свідчення перед світом, що не треба боятися перед смертоносною брехнею та насильством, бо «воскрес Христос як всемогутній»!

Сьогодні сам Господь нас потішає – перемінює наш смуток на радість, як це сталося із жінками-мироносицями. Вони йшли до Господнього гробу плачучи, а повернулися сповнені істинною радістю в Бозі. Ішли в темряві безнадії, а отримали світло Воскреслого і звістили апостолам й усьому світові, що Христос воістину воскрес. Нехай перемінить нас це «чудо, чудо всіх чудес», а через нас - наше суспільство і країну, хоч би де ми жили.

Дорогі в Христі браття і сестри! Хай перемога Ісуса Христа над смертю і злом розвіє наші сумніви та відновить у наших серцях надію і радість. Усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання разом із щирими молитвами. Усім військовим та їхнім сім’ям, усім переселенцям, усім, що плачуть на окупованих територіях і в Криму, усім полоненим і ув’язненим сумління свого ради і ради любові до України, усім хворим і стражденним, тим, що на далеких заробітках за кордоном, - кожному з вас зичу передусім радості Божої! Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у п’яту неділю Великого посту, 25 березня 2018 року Божого

«Cмерті празнуємо умертвіння,

аду зруйнування, іншого життя вічного начало…».

Тропар 7 пісні канону Пасхи

Всесвітліші та всечесніші отці,

Преподобні ченці та черниці,

Дорогі В Христі брати і сестри!

Христос Воскрес!

Звершивши великопісну мандрівку, ми нині з трепетом святкуємо велике торжество Христового Воскресіння – події з історії спасіння, яка є перемогою правди, добра і життя над темними силами брехні, ненависті та смерті. Сталося незбагненне для людського розуму таїнство: після трьох днів «воскрес Ісус із гробу, як і провістив, подав нам життя вічне і велику милість». Христова перемога над смертю є запевненням воскресіння людини, а також запорукою наших перемог над темними силами зла, що нам загрожують. Бо Христос воскрес із мертвих і показав безсилля гріха.

Воскресіння Христове – настільки важлива подія, що св. апостол Павло визначає ним істинність усього християнського віровчення: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Воскресіння дало новий напрямок життю людини, зробило наше земне життя осмисленим і цілеспрямованим. Тому Церква – Мати закликає нас не просто згадувати Пасху як чергову історичну подію, а духовно пережити її як реальність, яка стосується нашої сутності. Своїм воскресінням із мертвих Христос утверджує в нас віру в майбутнє блаженне життя та дає силу вже тепер жити новим життям у Святому Дусі, що Його Він нам дарує у Святому Хрещенні. Святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові, усвідомлюючи цей невимовний дар божественного життя, джерелом якого є Воскреслий Христос, закликає до святкування всіх: тих, хто постив, і тих, хто не постив; тих, хто вчинив великий духовний подвиг, і тих, хто тільки розпочинає свій шлях у Христі. Отож радіймо і веселімся, бо «Христос воскрес – радість вічна» (Тропар 1 пісні канону Пасхи).

Христова Пасха не тільки відкриває перспективи нашого майбутнього, – вона має бути рівно ж наснагою до теперішнього. Хто вірить у Воскресіння, той не боїться смерті, а хто не боїться смерті, той духовно непохитний і свобідний. Тому Воскресіння Господнє – це свято не одного дня, а всього життя! Христос торжествує щоразу, коли ми перемагаємо зло і несемо любов нашим ближнім. Пасха Господня покликана стати поштовхом для нашого особистого воскресіння, тобто для зміни способу поведінки, поглиблення духовного життя через живу і діяльну віру у воскреслого Христа та виконання Божих заповідей. Перемога Сина Божого над смертю і силами зла зміцнює нас на цій духовній дорозі.

Пам’ятаймо, що наша християнська віра без діл залишатиметься мертвою (пор. Як. 2, 20). Тому нам слід докласти зусиль, щоб дозволити Богові змінити нас, знищити в нас гріх і пристрасть, адже ніщо нечисте не увійде в Царство Небесне (пор. Одкр. 21, 27). Маємо преобразити також наш навколишній світ добротою, сіючи в ньому любов і милосердя через допомогу ближнім, щоб наприкінці віків почути від Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Нехай Христова Пасха зробить нас вразливими до людської біди, смутку і недолі, щоб, допомагаючи іншим, ми дали їм відчути і пізнати присутнього в нас воскреслого Спасителя.

Нині Церква закликає нас розділити радість Воскресіння Господнього, а ще зовсім недавно, під час Страсного тижня, ми співстраждали з Христом, який зазнав людської зради й невдячності та розп’яття на хресті. У Воскресінні Христовому ми, віруючі люди, черпаємо тверду надію, що після Страсної п’ятниці наших земних страждань і випробувань обов’язково настане світлий великодній ранок нового преображеного життя. Що більше, світло Христового Воскресіння вже тепер освічує наші терпіння, надаючи їм новий сенс і спасенне значення. Відблиск цього пасхального світла ми бачимо всюди, де люди переживають страждання і випробування в єдності з Христом розп’ятим і воскреслим, а найважливішим мотивом їхніх дій та рішень є любов. Воістину, кожне страждання, кожна жертва, принесена з Христом і задля Христа, веде до воскресіння і до нового життя в Господі!

У цій надії ми линемо думками і молитвою до всіх людей у нашій Батьківщині, кого безпосередньо зачепило лихо воєнних дій, спричинених російською агресією проти України: до родин загиблих, до поранених, до біженців і переселенців, до наших воїнів-захисників на Сході України та в інших місцях їхнього перебування – із ними всіма прагнемо сьогодні розділити нашу пасхальну радість і надію. У світлі Христової Пасхи ми кріпимося переконанням, що зло, насильство і неправда не мають життєвої сили і тому раніше чи пізніше проминають, а добро, любов і правда – неодмінно перемагають.

Дорогі в Христі! Дві тисячі вісімнадцятий рік є ювілейним для Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже виповнюється 25 років від її заснування. Історія нашої єпархії підтверджує пасхальну істину. Як впокорення і розп’яття Христа, а потім привалений до Його гробу камінь і поставлена сторожа не змогли завадити Господньому воскресінню, так безбожному комуністичному режимові в минулому столітті не вдалося знищити зерна Христової віри, яке проросло на українських землях завдяки Свято-Володимировому Хрещенню 1030 років тому. На початку 90-х років минулого століття наша Церква воскресла з катакомб, ще активніше розвиваючи своє служіння серед Божого люду в Україні і на поселеннях, зокрема й у нашій єпархії, створеній у 1993 році. Уже 25 років душпастирі Самбірсько-Дрогобицької єпархії відроджують рукотворні храми та храми людських душ і голосять благовість воскреслого Христа навіть там, де колись її неможливо було почути: у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях… Вдивляючись у прийдешнє, ми наполегливо працюємо над втіленням синодальної програми «Святість об’єднаного Божого люду», долаючи виклики новітніх загроз для нашого особистого, родинного і національного буття. Передусім мусимо чувати над сімейними цінностями, яким загрожує новітня ідеологія так званого гендеру, як рівно ж усіма способами оберігати святість і гідність людського життя, починаючи від зачаття і до природної смерті.

Як улюблені діти Божі, вірні учні Христові, спільнота віруючих у воскреслого Спасителя людей, продовжуймо невпинно прямувати шляхом, відкритим нам через Христову Пасху, – шляхом часом вузьким і тернистим, але надійним, бо ним світло, що засяяло нам у Воскресінні нашого Спасителя, провадить нас до спасіння.

Дорогі в Христі! Вітаю Вас зі святом Христової Пасхи і зичу Вам великих милостей та щедрот воскреслого Спасителя, духовної радості, миру і блаженства! Нехай невечірнє світло Господньої Пасхи просвічує Ваше життя та допомагає долати всі труднощі й перешкоди. Нехай воскреслий Христос оберігає всіх нас у єдності й любові та принесе в наші серця мир, радість і надію, щоб жодна скорбота і тривога не затьмарили нашої пасхальної радості! Хай вона зігріває і тих, хто віддалився від Бога, хто ще не пізнав правдивого сенсу свого земного життя і покликання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

+ Ярослав (Приріз),

Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,

у Хрестопоклонну неділю, 11 березня 2018 року Божого

1 квітня у Народному домі м.Самбора з нагоди 25-ліття з дня заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії відбувся показ вистави-трагедії «Дрогобицька Голгофа» Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім.Юрія Дрогобича. У виставі відтворено події, пов’язані з мученицькою смертю Дрогобицьких Блаженних священомучеників Северіяна, Якима та Віталія. Автор сценарію трагедії -Тарас Метик, головний режисер - Олександр Король.

1 квітня, у свято Входу Господнього в Єрусалим, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.