Ваше Блаженство, наш дорогий Патріарше Святославе, Високопреосвященні Архиєпископи, Митрополити, Преосвященні Владики, Високопреподобні, Преподобні, Всесвітліші, Всечесні отці, дорогі брати семінаристи, дорога родино, шановні представники владики, дорогі брати і сестри у Христі!

Милосердний Господь для кожної людини має свій великий і незбагненний задум. Кожного з нас Господь провадить до спасіння і вибирає для кожної людини ту дорогу, яка їй найбільше підходить; ту дорогу, яка доведе її до цієї остаточної цілі. Я нині дуже дякую Богові за те, що поставив мене на дорогу священства, за те, що дарував мені покликання бути Його служителем, священиком, а від нинішнього дня – єпископом у Його святій Церкві. Стою із острахом перед найвищим Архиєреєм – нашим Господом Ісусом Христом, Якого маю наслідувати у своєму служінні.

Відчуваю свою гріховність, свої людські обмеження і боюся за те, чи зможу гідно сповнити те, чого Господь від мене очікує і до чого мене Він покликав. Уповаю на заступництво Пречистої Діви Марії, якій смиренно віддаю своє майбутнє і також усіх тих, до кого мене Господь пошле, усіх тих, хто є мені любий і близький моєму серці. І знаю, що вона мене не залишить, так як і не залишила до цього моменту. У чині хіротонії, архиєрейського найменування, у тих молитвах, які читав Блаженніший та Співсвятителі, дуже виразно представлено переді мною образ архиєрея. Коли я чув, що маю бути світильником серед світу, проводирем для тих, хто у темряві, учителем і пастирем, то, звичайно, питав себе і питаю, чи я зможу це зробити. Відповідь є однозначною: якщо буду задивлений на себе, надіятимусь на якісь свої здібності, людські можливості, то ніколи цього не сповню. Але якщо я буду дивитись на Христа, як це багато хто радив мені у ці дні, підбадьорюючи: «Дивіться на Христа! Просіть у Нього ласки і благословення!», - тоді я сповню це покликання.

Дякую Господу за цю велику благодать! Я пам’ятаю слова Ісуса до апостолів: «Не ви мене вибрали, але я вас» (Йо. 15, 16). Я дякую у нинішній день Святішому Архиєрею Франциску, Папі Римському – доброму, дбайливому пастиреві за те, що поблагословив рішення нашого Священного Синоду про обрання мене єпископом. Цю свою подяку складаю на руки тут присутнього папського нунція Високопреосвященного Архиєпископа Томаса. Дякую йому також за особисту присутність, за його молитву, за все те, що він робить як папський представник для нашої Церкви і нашого народу. З преси дізнаємось, що ці його зусилля є справді великі.

Дякую Блаженнішому Святославові за те, що очолив мою хіротонію. І не тільки за це. Хочу подякувати йому, що під час мого навчання в Львівській семінарії був для всіх нас семінаристів прикладом ревного і доброго священика, за те, що вмів прищепити любов до богослов’я, до богопізнання, за те, що відкривав перед нами глибини цього богомислення.

Дякую співсвятителям: Нашому митрополитові Високопреосвященному Владиці Ігореві, Владиці Ярославові. Мені було так безпечно в їхніх руках, коли вони обводили мене довкола престолу. Я подумав, що коли вони й надалі будуть мене так впевнено вести, тримати близько Божого престолу, будуть далі провадити до цього таїнства, то я буду дуже щасливий. Владиці Ярославові бажаю зложити особливу подяку і як співсвятителеві, і як нашому єпархіальному єпископові, у співпраці з яким Господь поблагословив мені провести кілька останніх років мого життя. Тепер я розумію, що це зовсім невипадково під його рукою та поглядом Господь готував мене до сьогоднішнього дня. У своєму декреті, який вчора зачитав владика Богдан, Блаженніший Святослав нагадав мені, щоб я був добрим сином для Владики Ярослава. У ту хвилю я подумав не стільки про своє синівство, як про його батьківство. Я втішився, що тепер я буду мати батька. Тому прошу вас, Владико Ярославе, прийняти мене як сина. Добрий батько є завжди вибачливим до помилок своїх дітей. Я багато їх робив до сьогодні, і, напевно, ще багато зроблю. Але твердо знаю: він усе це дуже легко і лагідно поправить.

Дякую Владикам нашої Церкви і нашого Синоду, які так чисельно прибули до Дрогобича, щоби бути з нами та усіх нас зміцнити своєю архиєрейською молитвою і благословенням. Дякую за те, що вважали мене гідним бути зачисленим до єпископського лику. Сьогодні уважніше придивлявся до кожного з них, бо вони тепер мої старші брати. Я поміж ними наймолодший, тому потребую поради і проводу. Про це їх прошу і радо від них це прийму.
Господь поблагословив на те, щоби я народився як син українського народу. За цей дар життя, можливість бути українцем я дякую своїм покійним батькам, за яких я сьогодні молився. Це справді велика честь бути сином українського народу, який сьогодні так багато терпить. Але своєю мудрістю, своїм прагненням до свободи дивує цілий світ. Тому кожен з нас може впевнено сказати: «Я - українець! Я - українка!».

Святі таїнства хрещення і миропомазання мені уділив отець-мітрат Олексій Дем’яновський. Це була наша перша зустріч. Потім через багато років Боже Провидіння вирішило нас знову звести разом: його як пароха, а мене як сотрудника. Дякую отцеві, що був для мене добрим учителем, порадником, наставником, передавши мені багато що зі своєї пастирської мудрості та досвіду.

Хочу дякувати моїм вчителям зі школи, які тут присутні. Вони відкривали переді мною двері до знання. Вони вчили мене як живе світ. Мої ж духовні наставники - зокрема о. Іван Федько, який був на той час парохом у Брониці, - вчили мене як на світі жити. Дякую отцеві, що він добачив моє священиче покликання і допоміг його розвинути, щоб я його не загубив, не втратив, а тоді супроводжував мене на цій дорозі приготування до священства.
Я мав чудових вихователів і викладачів у семінарії. Ви їх добре усі знаєте, бо багато хто з тут присутніх був також під їх виховним учительським впливом: тодішній ректор Львівської семінарії, а тепер Владика Степан (Меньок), єпископ Донецький, якому зараз так дуже не просто, за якого маємо молитись, а також о. Роман Мірчук. Пізніше цю естафету від них перейняв о. Богдан Прах, Блаженніший Патріарх Святослав. У Львівській богословській академії моїми добрими вчителями були: Владика Борис (Гудзяк), єпископ Паризький, о. Михайло Димид та ціле гроно працівників академії, які зважились на велику справу - будувати богословський дім, дбати про богословську освіту нашої Церкви і народу. Ми щойно починаємо пожинати перші плоди і бачимо, яким рясними і благодатними вони є. Коли я поїхав до Риму, то мав велике щастя запізнатись із о. Генезієм, який був ректором нашої укр. колегії св. Йосафата, а нині є протоархимандритом оо. Василіян. Тоді його помічником був о. Стефан Стареправо.

Після студій я прийшов у Дрогобицьку семінарію під крило отця-ректора д-ра Мирона Бендика. Тепер розумію як сильно його постать вплинула на мене, як багато я зміг від нього навчатись. Тому я сердечно вдячний йому та всім працівникам семінарії, єпархії, моїм друзям, однокурсникам. Вони були і надіюсь залишаться моїми добрими порадниками.

Дякую нашим отцям з єпархії, до яких сьогодні приходжу. Дорогі отці, знаю, що кожен із вас у глибині своєї душі має те саме покликання, що і я, і хоче те ж саме робити, і так само ревно Богові служити. Ми будемо взаємно один одному в цьому допомагати. Часто під час мого навчання в семінарії я відвідував Англію, де в одному з невеликих міст душпастирює о. Франко, який є тут присутнім. Через нього дякую всім його парафіянам, які щедро допомагають нашій Церкві, зокрема нашій семінарії.

Нещодавно священик на цій парафії під час проповіді розказував дітям, що о. Григорій стане невдовзі єпископом. Відтак запитав дітей: «Чого єпископ найбільше потребує?». Діти відповіли: «Єпископові потрібні священики!». Це відповідь від Духа Святого. Дорогі отці ви нам, єпископам, потрібні. На ваш пастирський досвід, ревність владики уповають, щоб через вас донести Боже Слово і Його любов до людей.

Дякую своїй родині! Дякую моїй духовній родині - братам-семінаристам! У семінарії я служив 11 років як проректор. Дорогі братчики, я вас дуже люблю і дуже радію, що тепер як єпископ зможу ще більше вам послужити.

Дякую парафіян моїм зі Стебника та Дрогобича - це також моя родина. Дякую вам за те, що ви давали мені широкий простір для духовного розвитку. Дякую вам за молитви та сердечні побажання. Наприкінці хочу подякувати моїм односельчанам з с. Брониці, які приїхали зі своїм священиком о. Степаном.

Наприкінці хочу подякувати нашому покійному єпископу Юліяну. Апостол Павло каже: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). Він уділив мені тайну священства. Владика Юліян був для мене, як і для вас, добрим пастирем та архиєреєм. І ми маємо наслідувати його святу віру, а особливо його смирення, про яке він Бога просив як перший для себе дар.

Апостол Павло в листі до Тимотея просить, щоб той зберігав дар, який отримав через покладення його рук. Я прошу всіх вас моліться за мене, щоб той дар, який я сьогодні отримав за Божою благодаттю, завжди був найвищим!

+ Григорій

22 серпня 2014 року Божого,
м. Дрогобич

Прийняти з пошаною та любов’ю нового єпископа закликав Глава УГКЦ вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З такими словами 22 серпня, перебуваючи у Дрогобичі, звернувся Блаженніший Святослав під час Божественної Літургії у катедральному соборі Пресвятої Трійці. Глава і Отець УГКЦ у співслужінні владики Ігора (Возьняка), Митрополита Львівського, владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та єпископів УГКЦ звершив єпископську хіротонію протоієрея Григорія Комара.

Увечері, 21 серпня, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні владики Ігора (Возьняка), Митрополита Львівського, та владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, здійснив чин найменування владики-номіната Григорія (Комара).

Катехитична комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ вже втретє організувала літній християнський табір у смт. Стрілки, який подарував 45 дітям незабутні враження. Аніматорами, як і завжди, були брати Дрогобицької духовної семінарії. Цього року - Микола і Андрій Витівські, Роман Садовий і Микола Лутчак. У всьому їм допомагали Мар’яна Павляк, Світлана Кілочко і особлива гостя з Києва - Діана Абдуллаєва, активна учасниця подій на Майдані у Києві.
Дітей розділили на 3 гуртки, кожен з яких мав свій колір таборових хустинок (синій, жовтий і зелений) і повинен був щовечора представляти короткий виступ:

На цьому наголосив єпископ Самбірсько-Дрогобицький під Божественної Літургії у новоосвяченому храмі Успення Пресвятої Богородиці в м. Стебнику на Дрогобиччині. Чин освячення храму владика Ярослав здійснив у співслужінні владики Тараса (Сеньківа), єпарха Стрийського, владики-номіната Григорія (Комара), єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії та понад 50-ти священиків з різних деканатів єпархії. Богослужіння співом супроводжували 5 церковних хорів. Після завершення чину освячення храму владика Ярослав освятив іконостас, літургійні ризи та хоругви.

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші та Всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Господа добігало до кінця. Зближався час Його страстей і голгофської смерті, а разом з тим і час випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загально прийнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Під впливом таких упереджень були також апостоли, і тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий.

Через це Христос скріплював віру своїх учнів беззаперечним доказом свого Божества. Необхідно було явити учнями Свою славу — ту славу, яку Він мав в Небесного Отця перед сотворенням світу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також і сьогоднішньому євангельському читання про неї дізнаємось: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8).

Улюблені у Христі, преображення Господнє належить до одних з найбільш знаменних подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам - ким справді був - тобто Богом. Тому й пише Євангелист Іван: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1.14).

Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що хто слідуватиме за ним на Голготу, то йому на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя - з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини - стреміти до звершенного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра.

Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо, Христос осяяний славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва приватна, чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Отже добра сердечна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння.

Для прикладу погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленьким та непридатним до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали приємним на смак. Під дією усердної молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення.

На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа : «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління: «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини. Бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою, йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою, слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям, слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо 6, 63).

У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (Пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом» — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7. 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу і осліп (Дії 22, 10).
Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати. Пряма постава відрізняє людину від тварини. Завдяки їй людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання, готовності...

Сьогодні наша країна переживає дуже непрості часи військової агресії жорстокого сусіда. На 23-ій річниці незалежності, яку Україна відзначатиме за кілька днів, її громадяни сповнені страху і непевності в майбутньому. У цій ситуації нехай Господній дотик усуне страх і непевність також із наших сердець, нехай наповнить силою і відвагою до дальших кроків на дорозі нашого життя і покликання свідчити і захищати правду, свій народ і свою Батьківщину... «Устаньте, не страхайтесь!» - ці слова підтримки Вчителя звернені особливо сьогодні до нас, до народу України... .

Сьогодні, у м. Стебнику, ми посвячуємо храм. Це дім Божий, який вдячні люди будували кільканадцять літ. Богослови називають храм – «небом на землі», «переображеним творінням». Це плід людських рук, який силою освячувальних молитов стає Божим даром, місцем, де молитва стає особливо мила Богові. Також це простір, де молільники мають переображатися – ввійшовши в нього, змінюватися і ставати кращими, одухотворюватися. Тому можемо сказати, що храм – це гора Тавор, на якій, згідно з Переданням, відбулося Господнє Переображення.

Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. Стараймося щоби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

19 серпня 2014 року Божого
м. Стебник

22 серпня 2014 року в Дрогобичі відбудеться єпископська хіротонія владики Григорія (Комара), єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Напередодні своєї хіротонії єпископ-номінат дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода». У розмові владика-номінат ділиться своїм досвідом, здобутим упродовж 11 років перебування на посаді проректора Дрогобицької духовної семінарії. Майбутній єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії розповідає також про те, яким був його шлях до священства та хто допомагав йому вже на священичій стезі. Владика Григорій ділиться думками про те, яким має бути священик, а також як Церкві реагувати на нові виклики часу.

22 серпня 2014 року в Дрогобичі відбудеться єпископська хіротонія владики Григорія (Комара), єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Напередодні своєї хіротонії єпископ-номінат дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода». У розмові владика-номінат ділиться своїм досвідом, здобутим упродовж 11 років перебування на посаді проректора Дрогобицької духовної семінарії. Майбутній єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії розповідає також про те, яким був його шлях до священства та хто допомагав йому вже на священичій стезі. Владика Григорій ділиться думками про те, яким має бути священик, а також як Церкві реагувати на нові виклики часу.

17 серпня владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит на парафію с. Головецько Сколівського району. З цієї нагоди архиєрей відслужив Божественну Літургію та освятив іконостас, бічні престоли, тетрапод храму. Єпископу співслужили: о. Роман Качала (декан Тухольківський), о. Андрій Мичко (адміністратор парафії) та священики Тухольківського деканату.

Дорогі в Христі!

Цього року Всевишній знову сподобив нас радості святкувати Свято Незалежності нашої Батьківщини України. У нових драматичних, але водночас величних історичних обставинах, які нам доводиться сьогодні переживати, ми по-новому відкриваємо для себе неоціненність скарбу жити у вільній, суверенній і незалежній державі.

Насамперед незалежність відкривається нам як невід’ємна складова свободи та гідності кожної особи і всього нашого суспільства. А цей дар гідності та свободи Божих дітей ми отримали від самого нашого Творця. Про це навчає ап. Павло, звертаючи до нас слова Отця Небесного: «Буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6, 18). Кожен народ має природне право жити в самостійній і незалежній державі, зберігаючи свою самобутність та вповні розвиваючи всі свої дари й таланти. Коли хтось зазіхає на це право народу, то заперечує даровану йому Творцем гідність і взагалі можливість існування.

Свобода і незалежність України, як Божий дар, є водночас плодом багатовікових героїчних змагань наших предків. Неустанна боротьба за суверенність Батьківщини часто була сповнена жертвами і скроплена кров’ю героїв. Проте наш народ ніколи не звертав зі своєї дороги, що нею прямував до свободи, - дороги віри, - дороги, якою є Господь наш Ісус Христос, що сам про себе сказав: «Я є дорога, правда і життя» (Ів. 14, 6).

Ця євангельська істина була настільки глибоко закорінена у свідомості українців, що навіть виражалася переконанням: краще вмерти вільним, ніж жити рабом; краще вберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, ідучи на внутрішні компроміси із злом та неправдою. Про тих, хто йшов цією християнською дорогою правди, великий Кобзар написав:

…Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава − заповідь моя.

У ці чи не найскладніші часи вільної України, - часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України.

Церква супроводжує їхній подвиг неустанною молитвою до Господа, вимолюючи для загиблих вічної небесної нагороди, а для живих – захисту від ворогів, припинення війни та утвердження на наших землях тривалого і всеохопного миру. Ми твердо віримо, що Господь зглянеться на молитви і страждання свого народу, визволить його від напасті агресора й виведе на шлях оновлення та розбудови національного буття на фундаменті життєдайного Божого Закону.
Знаменно, що в цей нелегкий час наша Церква дякує Господу Богу за 25-річчя дару свободи на рідних землях. Воскресіння Церкви-мучениці серед хаосу комуністичного режиму, що розпадався на очах усього світу, стало провісником, доброю новиною про близьке воскресіння України та проголошення її незалежності. Цим ювілеєм Господь ще раз хоче наголосити всім нам, що це Його силою, діянням Святого Духа наша Церква змогла вистояти в найтяжчі роки переслідувань, коли здавалося, що смерть перемагає життя. Сьогодні ми сповнюємося надією на те, що життя і розвиток нашої воскреслої Церкви в Україні є джерелом Божого благословення і підтримки для нашого народу в його теперішній боротьбі за своє буття.

У воскресінні Сина Божого ми відкриваємо зміст Хресної Жертви нашого Спасителя, через яку прийшло спасіння світові та свобода від гріха і смерті. У воскресінні Його Церкви ми здатні побачити славу наших мучеників, гідність і велич Божих дітей. У воскресінні України можемо збагнути значення та ціну тих жертв, які сьогодні кладуть на вівтар Батьківщини найкращі сини й дочки України задля запевнення її щасливого майбутнього.

У це свято свободи молімося до Господа за мир в Україні. Наша Церква, як добра мати, цього дня особливо благає у Всевишнього захисту і життя для своїх дітей. Тому спільно просімо в нашого Небесного Отця в ім’я Його єдинородного Сина Ісуса Христа припинення кровопролиття, горя і сліз на нашій землі. Поспішімо з християнською любов’ю послужити всім постраждалим унаслідок агресії проти нашої держави.

Відстоюючи в нових обставинах нашу незалежність, навчімося бачити образ стражденного Христа в кожному, хто втратив домівку чи вимушено покинув свою землю, у кожному пораненому, полоненому чи викраденому. Наполегливо продовжуймо підтримувати українських воїнів та зміцнювати нашу державу молитвою, працею та активною громадянською позицією. При цьому витривало йдімо дорогою правди і добра, - Христовою дорогою, - яка єдина провадить до повноти життя у свободі та радості.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Пам’яті його освячення,
18 серпня 2014 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати це Звернення після кожної Божественної Літургії у неділю, 24 серпня 2014 року Божого, у День Незалежності України