Упродовж 1-2 квітня з благословення Правлячого Архиєрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ у Трускавці відбулись передвеликодні реколекції для вчителів християнської етики з терен єпархії. Реколекції провів о. Тарас Рисей, капелан Самбірської Районної Лікарні. Духовним сповідником для вчителів впродовж цих днів був о. Василь Нестер, Голова Комісії у справах родини. Учасники реколекцій, а це 55 вчителів, мали добру нагоду застановитися над рівнем власної духовності, над християнським покликанням до виконання вчительського обов’язку. 

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико, Всесвітліші і Високопреподобні отці, Преподобні Сестри

Дорогі гості та учасники монашої конференції нашої єпархії.

Споглядаючи лик розп’ятого й прославленого Христа і даючи світові свідчення Його любові, монашество УГКЦ радісно приймає настійливий заклик Святішого Отця Йоана Павла ІІ на початку третього тисячоліття відчалити на глибінь: "Поступи во глубину!" (Лк 5:4). Відлуння цих слів спонукало чернецтво УГКЦ зібратися 21-23 липня 2003 року - вперше після доби переслідувань – на Конференцію монашества і, вдивляючись в ікону Преображеного Господа, у світлі сопричастя Пресвятої Тройці звернутися наново до духа засновників  східного монашества, пригадати подвиг наших попередників та у щирому діалозі обговорити актуальний стан цілого монашества нашої Церкви.

Ми, священнослужителі, монахи і монахині та миряни УГКЦ, усвідомлюємо, що сильне та віддане чернецтво є опорою Церкви та джерелом відродження суспільства, яке переживає складні випробування. На цьому неодноразово наголошував блаженної пам’яті Святіший Отець Йоан Павло ІІ: «Церква покладається на постійну самопосвяту цієї громади своїх синів і доньок, на їх прагнення до святості, на їх ентузіазм у служінні, щоб плекати й підтримувати стремління до досконалості кожного християнина і збагатити нашу спільну зичливість до ближніх, особливо до тих, які в найбільшій потребі. Так буде засвідчено любов Христову поміж усіма народами» [1].

Для належного виконання Богом даної місії та повного розуміння свого покликання монашество має усвідомити, ким воно є, пізнати своє ім’я, окреслити власну тотожність. Тому Монаший Собор Києво – Галицької митрополії нашої Церкви, на своїй першій сесії (8-11 вересня 2004 року) дав нам нагоду в атмосфері християнського сопричастя та спільної молитви пригадати й висвітлити ідентичність монашества, яка заснована у Пресвятій Тройці, сформована во Христі, проявляється в Церкві через Св. Духа. Це ті традиційні, основні лінії ікони монашої ідентичності, з якої отримуємо відповідь хто ми є. 

Сьогодні відкриваємо конференцію монашества нашої єпархії, на тему: «Богопосвячені особи в Церкві і для Церкви». Спільнота Церкви – ікона спільноти Осіб Пресвятої Тройці – є найорганічнішим контекстом існування монаших спільнот і монашества в цілому як спільноти спільнот. У Церкві монашество діє, кажучи словами Христа, подібно до дріжджів у тісті. Це «Божі дріжджі» в «тісті» людської спільноти і середовища творіння. Тому монах, монахиня «за своєю суттю завжди є людиною спільноти. Монашество показує нам, що немає справжнього покликання, якщо воно не народжується в Церкві і для Церкви».[2] У зачинателів монашества завжди було живе відчуття Церкви, яке проявлялося в їх повній участі в церковному житті в усіх його вимірах і в охочому послухові душпастирям. Оскільки монашество є в Церкві животворящим подихом Духа, то «оновлення чернечого життя може означати правдиве процвітання Церкви» [3], чого ми щиро бажаємо.

Тепер маємо сприятливий момент, щоб переживати радість монашого життя. Мабуть, ніколи в історії Церкви не було такого живого усвідомлення того, що означає і в чому полягає монаше життя у Божому народі й людстві. Ця ясність спонукує нас до єдности, свідчення, пророцтва. Як монахи і монахині, ми реалізуємо наше покликання настільки, наскільки інтенсивно переживаємо таїнство, сопричастя і місію Церкви. Ми не єдині і не самі; ми – люди, Богом покликані і послані, щоб уприсутнювати і чинити дієвою тайну Пресвятої Тройці в історії, відтворюючи той самий стиль життя, яким жив Ісус, Син Отця, помазаний Духом, аби звіщати убогим Добру Новину. Ми робимо це разом з іншими членами Божого люду, вносячи у цю місію специфіку нашого посвячення.

Ми покликані, особливо в нинішній час, бути свідками і пророками надії у суспільній спільноті нашого часу. Чого найбільше сьогодні потребує молодь? Це впевненість у християнській надії, в пасхальному таїнстві Христа. Постать Ісуса поряд з двома учнями, які прямують до Емаусу, – прекрасна ікона нашої діяльності. В ній збережено пам’ять про Боже Слово, про Євхаристію, про Спільноту, про Місію.

Дорогі співбраття і сестри в монашестві,  спробуємо відповісти на заклик блаженної пам’яті Папи Йоана Павла ІІ і Патріарха нашої Церкви Любомира „відплисти на глибину”  монашого життя, щоб наповнити глибшою барвою вже накреслені лінії монашої ідентичності.

Вітаємо всіх присутніх учасників конференції, понад усе – Високопреподобних Отців і Матерів, через яких Господь послуговується у проводі монаших спільнот нашої єпархії, а через вас - і монаші спільноти. Щиро вітаємо тут присутніх гостей, вітаємо всіх доповідачів і співдоповідачів конференції і дякуємо за вашу згоду долучитися до спільних наших зусиль.

Ваші Блаженства, еміненції, ексцеленції,
Високопреосвященні та Преосвященні Владики, члени Синоду Єпископів УГКЦ,
улюблені браття у священстві, преподобні монахи й монахині,
високодостойні представники української влади та дипломатичного корпусу,
Дорогі у Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!

Цими словами величає сьогодні Христова Церква чесний і животворящий Хрест Господній. Саме сьогодні, коли переходимо половину великопісного шляху, це живоносне древо дарується нам для того, щоб ним ми скріпилися, у ньому знайшли джерело сили й відваги прямувати далі до Воскресіння Христового, щоби поставили це хресне знамення у центрі свого життя.

Святий апостол Павло у своєму Посланні до филип'ян залишив нам унікальний ранньохристиянський гімн, який молода, щойно зроджена Святим Духом Церква, мабуть, урочисто співала у Літургії. Апостол народів звертається до нас ось так:

«Плекайте ті самі думки в собі, що були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини; Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому і Бог вивищив Його, та дав Йому Ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед Іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 6-12).

У цих словах слово про Хрест має центральне значення. Тут, з одного боку, бачимо ікону земного шляху Ісуса Христа, який, ставши людиною, щодня прямував до смерті хресної. Хрест є моментом Його найбільшого приниження, крайнього упокорення і божественного низходження. Проте у другій частині цього гімну зображено Христа, якого прославляє сам Отець. Саме з моменту хресної смерті починається возходження, прославлення, тріумфальне виявлення Його божественної слави, що і є славою Отця.

Кожен християнин, котрий як учень Христа слідує за своїм Господом, повинен відкрити і у власному житті дієвість Його пасхального таїнства. У небесну славу воскресіння можна ввійти лише через єдині двері - Його чесний і животворящий Хрест. Нашим покликанням є йти за Спасителем до кінця, можливо аж до смерті хресної. Таїнственність Його животворящого Хреста полягає в тому, що ця найнижча ступінь упокорення, знеславлення й безчестя є тим місцем, з якого Небесний Отець починає нас возвишати, підносити, прославляти своєю божественною славою, перед якою приклонить коліно все, що на небі, на землі і під землею.

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо!»

Як по-особливому звучать для нас сьогодні ці слова! Для нас – Церкви мучениці, що, як вірна спадкоємниця віри апостолів, співає їх у цьому Патріаршому соборі Воскресіння Господнього! Чи ж це не є промовистим знаком Божим для всіх нас, що в цей день, коли поклоняємося чесному і животворящому Хресту Господньому, чинимо це у соборі Воскресіння?

Наша Церква у ХХ столітті пішла за своїм Спасителем до кінця – аж до тотальної заглади на своїй рідній землі й, здавалося б, смерті. Однак ця смерть сотень тисяч наших мирян, священиків, монахів і монахинь на чолі з нашим єпископатом, була смертю хресною, а тому і животворящою! Наші батьки, діди і прадіди тим самим об'явили нам, своїм нащадкам, а через нас – вільній Україні, силу і непереможність чесного і животворящого Хреста Господнього. У своєму знеславленні, приниженні і низходженні наша Церква стала саме на цьому місці - місці воскресіння, коли Небесний Отець прославляє її воскреслу своєю нетлінною славою, що перед нею зігнеться всяке коліно, і всякий язик через силу свідчення цієї Церкви у Святому Дусі визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!

Для мене, молодого Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, ці слова є підсумком її минулого, сенсом сучасного і дороговказом на майбутнє.

Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового хрещення, відчуваємо єдність і тяглість з нашою історією та традицією, переймаємо дорогоцінний спадок наших великих попередників: Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), Патріархів Йосифа, Мирослава-Івана та Любомира. Сьогодні ці мужі теплою рукою Любомира благословляють нас та роблять цей скарб живим, промовистим і просвітлювальним для сучасного українця. «Святість об'єднаного Божого люду» є і буде стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе і діє як єдине тіло у всьому світі як Церква вселенського масштабу, вона є і буде душею українського народу, щоб його освячувати, відкрити його серце до свого брата й сусіда, щоби зберегти наш люд як люд Божий і вести його до спасіння та життя вічного.

Сьогодні ми переживаємо весну нашої Церкви, яка у своєму воскресінні починає молодіти Святим Духом і усміхатися до світу світлом Христового Євангелія. Це про неї, древньої і вічно сучасної, співає псалмоспівець, кажучи: «Він насичує твій похилий вік благом, й оновляється, як орел, твоя юність» (Пс. 102,5). Сьогодні, зокрема у цей торжественний день, усвідомлюємо, що ми є оновленою й омолодженою Церквою. Тому особливо хочу звернутися до нашого, здебільшого ще молодого, духовенства, монашества та до всієї української молоді! Сьогодні Христос покликає до відповідальності за Його Церкву нас, молодих! Переймімося нею, поставмо чесний і животворящий Хрест нашого Спасителя в центрі нашого життя - і Він осолодить його, як жезл Мойсея осолодив гіркі води Мерри в пустелі! Приймімо та відважно здійснюймо наше християнське покликання в сучасному світі, і разом зможемо обновити обличчя нашого народу і його держави.

«Покланяємся страстям Твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє воскресіння!»

Амінь.

28 березня у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у м. Києві було возведено на престол Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука). Для участі в інтронізації, яка водночас стала урочистим завершенням виборчого Синоду УГКЦ, прибули близько 60 єрархів УГКЦ та Східних Католицьких Церков, зокрема єпископи Мелхітської Греко-Католицької Церкви на чолі з Патріархом Антіохії Григорієм ІІІ (Лагамом), Секретар Конгрегації для Східних Церков Архиєпископ Кирил Василь, Апостольський екзарх для католиків візантійського обряду в Сербії та Чорногорії Преосвященний Владка Юрій (Джуджар), Архиєпископ Пряшівський для католиків візантійського обряду Високопреосвященний Владика Іван (Баб'як), архимандрит Ян Сергій (Гаєк) з Білоруської Греко-Католицької Церкви.

а) дню:
!a322!
!mr35!

б) Богородиці:
!a320!
!lk54!