Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,

всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

«Воскресіння день − просвітімося люди!
Пасха Господня, Пасха, від смерті бо до життя
І від землі до небес Христос Бог нас перевів, −
Перемоги пісню співаємо!»
Воскресна Утреня, Канон Пасхи

Сьогодні, у день світлого празника Христового Воскресіння, цими словами Канону Пасхи Свята Церква прославляє свого Спасителя, який воскрес із мертвих. Подібно як і колись, у перший день створення світу, нині із темряви гробу, що звичайно є темрявою небуття, розпачу і безвиході, засяяло божественне і несотворене світло життя. «Воскресіння день − просвітімося люди!» Це світло божества, яке випромінює із пошматованого і зраненого, але воскреслого тіла Ісуса, пронизує сьогодні всіх нас, проникає у нашу особисту темряву гріха, немочі, безнадії та зневіри і просвічує, оживляє та воскрешає − відкриває двері до нового життя.

Пасха Господня, яку ми сьогодні святкуємо, є запрошенням воскреслого Христа йти за Ним від смерті до життя. Сьогодні Він, як новий Мойсей, кличе нас покинути єгипетське рабство і служіння всьому тому, що забирає у нас гідність дітей Божих. Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ, врочистий акт зарахування якого до лику блаженних – беатифікація - відбудеться 1 травня цього року, назвав це сучасне невільництво культурою смерті, тобто сукупністю правил сучасного життя, які пропагують насилля над ненародженими і хворими, поширюють зневагу християнської сім'ї та моралі, відбирають нашу свободу Божих дітей, примушують плазувати перед різноманітними земними ідолами та кумирами сучасності.

Цього року, святкуючи десятилітній ювілей приїзду цього святця до України, пригадаймо собі його девіз: «Христос – дорога, правда і життя!» – та його батьківські слова, якими він наставляв нас на дорогу життя, записану в десяти Божих Заповідях. Пасха Господня – це рух цим шляхом, це початок мандрівки від землі до небес. А здійснюється цей рух силою Божою, яка сьогодні здолала найсильніше у цьому світі – саму смерть. «Від смерті бо до життя, і від землі до небес Христос Бог нас перевів». Не стіймо осторонь цього божественного прогресу, не даймо викинути себе на узбіччя життя фальшивими приманами, і тоді у цій пасхальній процесії, як об'єднаний Божий люд, вийдемо разом із нашим Спасителем від землі до небес.

Дорогі у Христі сини і доньки Української Греко-Католицької Церкви! У цей світлий день, прямуючи назустріч воскреслому Христові, ми не йдемо мовчки − ми «перемоги пісню співаємо»! Як важливо для нашого народу, що живе на різних континентах і сьогодні часом є розгубленим, пригніченим та зневіреним у власній гідності та силі, заспівати цю урочисту пасхальну пісню перемоги! Нехай сьогодні її величні слова вирвуться з кожного українського серця, пройнявши душу й тіло, і полинуть до небес. Бо ж у воскреслому Спасителеві є сила, незламність і перемога українського духу. «Господь − просвічення моє і спаситель мій. Кого маю боятися?» − співає пророк Давид (Пс. 26, 1).

Нехай ця пасхальна пісня перемоги залунає сьогодні у кожному нашому домі, у кожній родині! Разом із пасхальною крашанкою та благословенним хлібом несімо її сьогодні убогим і стражденним, в'язням і тим, хто поневіряється на рабських роботах, хворим і тим, хто сумує та плаче під тягарем щоденних життєвих хрестів. Нехай сила воскреслого Спасителя, який сьогодні переможно виходить із запечатаного гробу, буде вашим світлом, вашою силою та вашою піснею!

Христос воскрес!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
7 квітня 2011 року Божого,
на празник Благовіщення Пречистої Діви Марії

Ісус промовив: «Спраглий я!»

Бог прагне людини, а людина Його уникає, зводячи стіну поділу (Пор. Еф. 2,14). Прибитий цвяхами на Хресті, Ісус говорить: «Спраглий я!», - і приймає оцет. Жовч і оцет нашої нелюдяної злоби, погорди і невдячності супроти Божої любові і милосердя щодо нас!

Дорогі у Христі брати і сестри! Ми з благоговінням зближаємося до визначального таїнства нашої християнської віри – Христової смерті й воскресіння. Церква запрошує нас у любові йти слідом за Христом, який зближається до Голгофи, до Хреста, до своїх страждань та розп’яття. Для того, щоб ми могли бути у цій подорожі поруч із Ним, нам потрібно зберегти у своїх серцях Божий мир, віддалитися від наших проблем, клопотів та звернути свій погляд на Господа, який йде, щоб страждання і смерть прийняти задля нас, заради нашого спасіння. Ці страждання і смерть принесуть радість усьому світові, подарують нам Божу силу і мудрість .

Увесь цей час піснеспіви, молитви, повчання, особлива покаянна атмосфера Великого посту, глибокі богословським змістом, готували нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати наш духовний подвиг, скріплювали нас у духовній боротьбі, котрою ми протистоїмо злу, що присутнє в світі, - в кожному з нас і навколо нас. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя та не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. У зв'язку з цим нового значення набуває для нас настійний заклик Ісуса узяти кожному свій "хрест" і слідувати за Ним з покорою та довірою (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом.

Хрест дарує нам для цієї боротьби Божу силу і мудрість  ( 1 Кор 1, 24), яка відрізняється від людської мудрості і сили, бо: " Нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили" (1 Кор1. 25). Історія, навіть зовсім недавня показує перемогу Хреста, а  не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо тоді, коли виникають спокуси шукати людських рішень та розв’язок, забуваючи, що сила Божа здійснюється в немочі, в упокоренні в самозреченні та упованні.

Приближаємося до часу Страсного тижня, часу Христових страждань і смерті, щоб збагнути силу Божої любові. Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного. З цієї великої любові й милосердя виникає і вічне питання: Чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Бо гріх увійшов у світ, а з ним смерть – таку відповідь дає нам св.ап. Павло (див. Рим. 5, 12). Ісус же на хресті умер за наші гріхи, щоби ми стали вільними дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. Його хрест стає джерелом нашого життя. Без нього у світі панували б темрява і зло. Він дарунок милосердя Божого не тільки людині, але і всьому творінню. Приймаючи цю любов,– можемо змінити себе, можемо змінити світ.

Через наші богослужбові тексти  Великого посту поступово проходила вся історія людського роду: від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства Воскресіння, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення і любові.

Пастирю добрий, заколений в жертву, візьми нас на руки Твої і приведи до свого Отця! Нехай кожний з нас як заблуканий грішник знайде, відповідь у Тобі. Слава Тобі, Ісусе, Боже наш, бо Ти перетворюєш наш хрест відчаю на хрест пасхальний, тому спрямовуємо наш погляд у світанок Твого нового дня, відчуваючи радість та сяйво Твого Воскресіння. Амінь.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші та всечесніші отці!

Дорогі у Христі брати та сестри!

Сьогодні ми зібрались на хресну дорогу вулицями древнього м. Самбора. У цей момент особливої ваги та актуальності набирають для нас слова Ісуса Христа: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною...” (Мат.16,24; пор. Мр.8,34).

В цьому й полягає правдива суть нашого християнського життя. Так, можливо слова ці часто  непопулярні і неприйнятні для світу цього, проте Христос ніколи не намагався притягнути до себе людей, обіцяючи їм легке та безтурботне життя. Насправді Господь такими словами робить виклик приспаній в людській душі християнській гідності, пропонуючи іти шляхом, котрий дійсно може привести до справжньої свободи та бажаного щастя.

Христос найперше наголошує: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Людина повинна відмовитися від поведінки, основаної на свавіллі та користолюбстві. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на службі ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, - той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям.

Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”.  Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, з якими ми зустрічаємось в житті. Це також праця, сполучена із самовдосконаленням, праця на благо родини і суспільства, хрест – це щоденний подвиг в ім’я ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху. Мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи біди наших ближніх, близьких та рідних.

І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий, на який ми всі сотворені. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу.

Нехай Господь благословить усіх нас на цей хресний похід. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь.

Пастирське послання
Преосвященного Владики Юліана, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького,
з приводу 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи

Мир у Господі та моє архиєрейське благословення!

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос воскрес!

Цього року виповнюється 25 років з дня Чорнобильської катастрофи. Внаслідок вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року сотні тисяч людей були змушені покинути свої радіоактивно забруднені домівки; збільшився рівень захворюваності мільйонів людей, а особливо дітей; численні ліквідатори аварії стали інвалідами або померли; ліси, поля і водні ресурси зазнали радіаційного забруднення; суспільство витрачає величезні матеріально-економічні ресурси на ліквідацію наслідків атомного лиха… Впродовж чверті століття жертвами цієї катастрофи визнані мільйони наших братів і сестер, але з певністю можемо стверджувати, що дотепер ще не народилися всі потерпілі і ми ще довго відчуватимемо її жахливі наслідки і щоразу глибше усвідомлюватимемо її глобальний згубний вплив.

Дорогі у Христі! В ці сумні роковини ми аналізуємо минуле та намагаємося зробити висновки, які допоможуть нам не допустити подібних помилок у майбутньому. Чорнобильська катастрофа показала всьому людству, що необережне, безвідповідальне і легковажне поводження навіть з маленькою частиною створеного світу – з атомом – може становити смертельну небезпеку для мільйонів жителів нашої планети. Здавалося б, весь світ повинен використати цей гіркий досвід і з надзвичайною пошаною та відповідальністю ставитися до природних ресурсів. Однак, на жаль, він не засвоїв жахливий чорнобильський урок. Ми і сьогодні стаємо свідками, як нехтування людиною Божих законів природи та недбале й злочинне ставлення до Божого створіння: бездумне втручання у природу, безжальне використання її ресурсів, безвідповідальне вирубування лісів, недбале господарювання - призводять до різноманітних техногенних катастроф і природних аномалій (повеней, буревіїв, тощо).

Створивши світ, Господь доручив людині «наповнювати землю та підпорядковувати її собі; панувати над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (пор. Бут. 1, 28). Так він покликав людину до відповідального використання природного довкілля. Боже доручення «панування у світі» (Бут. 1, 28) не означає свавільної експлуатації створіння. Людина створена на «образ та подобу» Бога (Бут. 1,26), а тому її завданням є бути образом Бога у створінні, бути добрим управителем створіння, не забуваючи при цьому, що вона є інтегральною частиною створеного світу. Правильне і успішне виконання цього завдання можливе лише тоді, коли людина слухає Бога, дотримується Ним встановленого порядку та визначеної мети. Наслідком заперечення Бога чи ігнорування Його заповідей і природних законів є деградація самої людини та нищення природного довкілля. Руйнуючи Боже створіння, людина грішить не лише стосовно створіння, а й стосовно самої себе та Бога. Цей «екологічний гріх» є надзвичайно важким, оскільки є злочином проти життя не тільки сьогоднішніх земних жителів, а й майбутніх поколінь.

Проблеми і виклики, що стоять перед сучасним світом, можуть бути вирішеними лише за умови, якщо людина усвідомить, що земля з її ресурсами – це цінний дар, який ми отримали від Бога, а тому до нього потрібно ставитися дуже відповідально. Розвиток альтернативних відновлюваних енергоносіїв і застосування енергозберігальних технологій, про що так багато сьогодні говорять, могло б бути тими чинниками, що сприяли б зменшенню загрози для людини та природного довкілля. Проте особливої ваги у цьому контексті набирає необхідність дотримання Божих заповідей та плекання духовного життя. Неможливо позитивно вирішити питання техногенних катастроф і кліматичних змін, не змінивши свій стиль життя, своє ставлення до того, що нас оточує. У ситуації глобальних загроз, перед якими зараз стоїть людство, ми покликані засвідчити свою віру, надію і любов стосовно Бога, а рівно ж і виявляти пошану до Божого створіння. Творімо навколо себе такий стиль життя, який запобігав би зловживанню Божими дарами.

Дорогі у Христі! Сьогодні, в сумні 25-ті роковини Чорнобильської катастрофи, ми вшановуємо пам'ять загиблих, віддаємо належне мужності тих, що вижили, і дякуємо героїчним зусиллям тих, що ціною власного життя і здоров’я ліквідовували наслідки аварії. У спільній молитві ми поминаємо численних померлих від чорнобильського лиха та виявляємо свою солідарність з тими жертвами, які страждають і потребують нашої допомоги, бо знаємо, що ніщо не сприяє поширенню зла так, як ігнорування проблем ближнього і людська бездіяльність. Вимолюємо також у Господа просвічення нашого розуму, щоб ми могли знайти мудрі шляхи подолання наслідків цієї катастрофи та не допустили повторення подібної трагедії.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця,
і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Дано у Дрогобичі,
при катедральному соборі Пресвятої Трійці,
22 квітня 2011 р. Б.,
у Страсну п’ятницю 

Великоднє послання
преосвященного владики Юліана (Вороновського), 
Єпископа Самбірсько-Дрогобицького

Мир у Господі та моє архиєрейське благословення!

Цей день учинив Господь,
радіймо й веселімся в нім!
(Приспів до стихир Пасхи, Пс.118, 24)

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Христос Воскрес!

Сьогодні ми святкуємо Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця подія, хоч і відбулася багато сотень років тому, але є завжди актуальна, бо сповнює сенсом існування світу, проповідь Церкви і життя людини. Саме тому апостол Павло пише: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Наші літургійні тексти називають Христову Пасху «смерті умертвінням, аду зруйнуванням, іншого життя вічного началом»! (тропар 7 пісні Канону Пасхи). Ось чому це свято є осердям нашої християнської традиції. Ось чому Церква, як добра Мати, так наполегливо готує нас до нього впродовж благодатного часу Великого посту – Чотиридесятниці, а нині закликає сповнити все наше життя пасхальною радістю.

Для нас, християн, Пасха є справді днем радості. Вона є днем радості через нове життя, яке ми отримали во Христі через таїнство Хрещення. Вона є днем радості, бо припадає на той час у році, коли наші брати і сестри повернулися до Христа через таїнства Сповіді та Євхаристії. Вона є днем радості, бо в цей день у досконалій єдності містичного Тіла Христового небеса веселяться і земля радується, празнує весь світ видимий і невидимий, бо Христос востав – радість вічна (пор. тропар 1 пісні Канону Пасхи).

Христове Воскресіння – це подія, яка виходить далеко поза межі людського розуміння. Це подія, яку тільки Господь міг учинити, бо неможливо, щоб людина самостійно могла звільнитися від кайданів гріха, смерті, диявола. Це подія, якою Бог звільняє людину від поневолення і дарує їй перспективу нового життя. Це подія, яка додає нам, християнам, сили й наснаги під час нашої земної мандрівки.

Пасха Христова сповнює впевненістю, що життя торжествує над смертю, що любов сильніша за ненависть, що добро перемагає зло. Це свято тріумфу істини над брехнею, справедливості над несправедливістю, добра над злом. У Страсний тиждень ми роздумували над подіями, коли Христос був звинувачений у злочинах, котрих Він не скоював, і несправедливо засуджений до смерті, якої Він не заслужив. Ми бачили Христа, якого бичували, з якого насміхалися, якого розіп’яли, який за кілька годин помер і був поспішно похований. Дуже часто й у нашому житті ми спостерігаємо подібні історії зради і неправди, нечесності й підступності, насильства над невинними і безпомічними. У такі непрості моменти нам може здаватися, що все втрачено.

Однак Євангеліє несе нам благу звістку про те, що смерть – не кінець! Христос воскрес із мертвих і вознісся до вічної слави зі своїм Отцем, ще раз засвідчивши, що Істина – безсмертна. Можна намагатися придушити Істину, називати Її неправдою, засудити Її, насміхатися над Нею, вбити і поховати Її, але Вона завжди воскресне і свідчитиме про себе з новою силою. Ми можемо переживати дуже важкі часи, але оскільки Христос переміг, то й ми знаємо, що у Ньому нам вдасться подолати всі труднощі й узяти гору над несправедливістю. Ось чому Церква нині закликає нас радіти і веселитися.

Пам’ятаймо про це і не відмовляймося від правди, навіть тоді, коли інші зреклися її. Не порушуймо Божих і церковних заповідей, ніколи не знеохочуймося жити праведно, завжди чинімо так, як нас вчить Христос, як каже Церква, як підказує наше просвічене Божим світлом сумління. Не наслідуймо Пилата, який заради кар’єри знехтував власними переконаннями і послухався тих, хто вимагав учинити несправедливо і засудити Христа, який є «Дорогою, Істиною і Життям» (Ів. 14, 6).

Дорогі у Христі! Цього року сповнилося 65 років відтоді, як наша Церква в Україні після Львівського псевдособору ступила на свій хресний шлях. Її, як і Христа, зрадили, засудили, оголосили поза законом, розіп’яли і вважали мертвою. Але з Божою допомогою наша Церква пройшла крізь терни катакомб і наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. воскресла, вкотре ствердивши правдивість Христових слів про те, що «пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). Нещодавно ми святкували її духовну весну – введення на престол нового Предстоятеля УГКЦ, що вперше після декількох сотень років знову відбулося на берегах Дніпра – у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. Ми благодаримо Господа за служіння Блаженнішого Любомира, чиїми стараннями наша Церква скріплювалася й упевнено зростала в Божій благодаті. Ми сердечно дякуємо Великому Патріархові, який вчив нас довіряти Богові та своїй Церкві, який так виразно показав нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори. Ми також вимолюємо Божих ласк для її нового Глави – Блаженнішого Святослава, щоб через нього Святий Дух явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних діл Божих» (Ді. 2, 11).

Наш народ радісно святкує Пасху згідно з прекрасними українськими християнськими традиціями. Наша радість виявляється через участь у пасхальних Богослужіннях, через жвавий передзвін церковних дзвонів, через веселі співи церковних пісень, через спільні родинні трапези в наших домівках... Але пам’ятаймо, що Христове Воскресіння не може залишатися тільки згадкою про давно минулу подію чи нагодою для застілля; воно має сповнювати наше щоденне життя особливим сенсом. Церква запрошує всіх нас до особливої зустрічі з воскреслим Господом, а тому в ці дні запитаймо себе, чи справді ми впустили Його до свого життя; чи діємо так, як Він каже нам чинити; чи поводимося, як християни? Він стоїть біля дверей нашого серця і стукає, лагідно й терпеливо чекаючи, щоб ми погодилися впустити Його в наше життя. Не даймо, щоб шум і суєта цього світу відволікали нас та перешкоджали почути цей прихід Господа! Отож щоденно вершімо власну Пасху, перехід від старого життя в грісі до нового – у Христі-Господі.

Дорогі у Христі браття і сестри! Прийміть найщиріші привітання з нагоди величного празника Христового Воскресіння. Бажаю, щоб у ці дні пасхальна радість не оминула й тих, хто сьогодні з різних причин не радіє разом з нами, – хворих і ув’язнених, забутих і самотніх, наших родичів і близьких, котрі нині перебувають далеко від рідної землі! Знайдімо спосіб розділити радість Христового Воскресіння з усіма!

А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

+Юліан (Вороновський),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі, при катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у Квітну неділю 2011 року Божого