Преосвященніший Владико, всесвітліші і всечесніші отці, представники місцевої й районної влади, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри!

Перш за все, дозвольте мені виразити свою радість та привітати всіх вас, що прибули до цього чудотворного місця – Биличі, щоб поклонитися і прославити нашу Небесну матір – Пресвяту Богородицю. Кожен із нас приніс до Неї якесь своє особливе прохання і надію, але всі ми маємо для Богоматері один спільний дар – нашу любов і вдячність за її заступництво і покров над нашим народом.

В цьому році виповнюється 20 річниця відродження Української держави. Із сьогоднішньої перспективи можемо назвати, що відпустові місця у Грушеві і Биличах стались Благовіщеням української свободи, про яку мріяли і боролися сини і дочки нашого народу. З волі Божої це сталось, а події Пресвятої Богородиці ніби передвістили ці переміни, свідками й учасниками яких були більшість з нас. Тому ми ведені благодаттю Святого Духа, зібралися тут в Биличах, на чудотворному місці, освяченому Пресвятою Богородицею, щоб подякувати, прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа.

Бог не забуває нічого з того, що ми Йому даруємо. Він збирає кожний біль нашого серця й душі, кожну нашу покуту та зодягає у світло кожен жест любові. Потім, у визначений час, Він з'єднає все і з цього цінного матеріалу стане вінець, який подасть нам перед Своїм троном. Тому жертвуймо наш душевний і фізичний біль, спрагу, втому, у цій прощі для єдності Церкви. Молімося за посередництвом Богородиці, щоб Вона допомогла нашому народові вийти з духовної, політичної та економічної кризи. Молімось, щоб припинилась ненависть, конфлікти й непорозуміння між людьми, кожен з нас має подбати про власне перемінення в Ісусі Христі. Приклад Марії допоможе нам. Вона є новим зразком людства, новою Євою. Богородиця жила в єдності з Богом, довіряючи йому Свої плани. Вона всім серцем полюбила Божий дар, яким для Неї став Ісус. Коли людина пізнає Бога, вона відкриває гідність Божого Сина та нову гідність усіх людей, яких Він відкупив. Пізнавши гідність Божої дитини, така людина стає спроможною любити себе та інших, бути відкритою на діалог та допомогу. Така людина стає миротворцем, бо вже не сприймає інших людей як потенційних ворогів, але як братів і сестер у Христі Господі.

Сьогодні в першу неділю по Зісланні Святого Духа, яку ми іменуємо Неділею Всіх Святих. Христова Церква звертає наш духовний зір вже на самі плоди Діяння Святого Духа, тобто на святих і праведних Божих угодників, що возсіяли у Божій славі завдяки своєму праведному житті у співдіянні з Святим Духом. Церква урочисто святкує пам'ять всіх святих ще й для того, щоб надихнути нас уподібнюватися їм у вірі і благочесті, щоб їхній спосіб життя робити своїм, наслідувати їхні думки і почуття, їхню непохитну стійкість у виконанні Божих Заповідей, їхній постійний подвиг в очищенні власної душі через покаяння, молитовні труди та невтомну працю.

Почитання святих також показує нам, що Церква живе, і що вона є завжди актуальною, постійно зростає у святості своїх вірних, це доказ також того, що Бог діє у цьому світі, що Він запрошує цей світ до себе, Він прагне освячення і спасіння наших душ.

Євангельське читання, котре ми сьогодні почули, звертає нашу увагу на дві думки, котрі є важливими в отому процесі святості. Найперше Христос заохочує всіх нас стати Його живими та діяльними свідками у світі. Кожен християнин зобов'язаний вирізнятися у щоденному житті своєю боголюбивою поставою, вірністю християнським чеснотам та моральним засадам, не соромлячись того перед людьми: «Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм Небесним». Адже ж нам так дуже зараз потрібні оці правдиві свідки Христові, котрі б незалежно від свого суспільного становища, чи то в простій родині звичайного робітника, чи в у високих владних структурах, зуміли завжди ставити вище Боже, ніж своє, не боялися визнавати свою приналежність до життя Божого, до життя у вірі, надії та любові.

Святі, котрих ми сьогодні почитаємо, сяяли побожним життям не тільки своїм сучасникам, але й промовляють до майбутніх поколінь. Це ті, що все своє життя занурили у чисте джерело Любові до Бога та до Правди. Вони стали справжніми добродіями людства, адже ми так часто, може інколи і не знаючи про це, крокуємо дорогами, прокладеними їхньою жертовністю, їхньою добротою і їхньою людяністю. Правдою є також те, що ця дорога є інколи важка та терниста, адже часто вимагає від нас зречення своїх інтересів та амбіцій задля інтересів вищих, ця дорога – це хресна дорога жертви та свідоцтва у мучеництві. І цю наступну важливу думку також відкриває перед нами сьогоднішнє євангеліє: «Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той мене недостойний».

Дорогі брати та сестри, і ми сьогодні покликані докладати щоденно всіх зусиль, щоби бути вірними у всьому Богові. Адже ж маємо так багато взірців та прикладів в тому соньмі святих, про яких ми повинні нині не тільки згадати, але і повчитися від них. Тим більше, що у цій небесній родині святих ми бачимо святих усілякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасалися у тяжких подвигах апостольства, мучеництва чи пустинного життя, але є й такі, котрі угодили Богові живучи у світі сімейним життям, займаючись сумлінно щоденними обов'язками.

Ми благодаримо Всевишнього за те, що в Його Небесній славі, є і ті, котрі жили посеред нас, ходили нашими вулицями, служили в наших храмах, скріплювали нас та свої родини прикладом свого ревного служіння. Ми дякуємо їм, нашим українським братам і сестрам, отим тисячам відомим і невідомим справжнім свідкам вірності своїй Церкві та народу, котрі своєю мученицькою жертвою відкрили нам перспективу нашого Воскресіння: нашого відродження, можливість розвитку Церкви та незалежної Батьківщини. Саме про них блаженний папа Іван Павло ІІ тому десять років назад, підносячи частину з них до гідності блаженних, сказав: «Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця перейшли переможним шляхом. Це шлях, який переходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голготі...»

З приємністю згадуємо про оцю подію десятилітньої давності особливо тому, що зовсім недавно відбулася беатифікація папи Івана Павла ІІ. Так Церква зробила перший крок до проголошення його святим. Цей справді святий муж, котрого кожен з нас добре пам'ятає, був справді совістю світу. В ці дні сповнюється 10 років, відтоді як наш народ мав змогу радісно вітати його під час паломництва до святинь нашої землі у Києві і Львові. Напевне не в останню чергу завдяки молитвам і сміливим проповідям цього папи світ визволився з-під омани комуністичної атеїстичної ідеології. На жаль, вороги не можуть простити цьому святцю його великого служіння на користь Церкви і людству, а тому й після смерті всілякими способами зневажають його пам'ять. Молімось до Господа, щоб Він заступництвом бл. папи Йоана Павла ІІ дарував нам Божу мудрість і вміння розрізняти євангельське зерно правди від полови брехні і підступу.

Сьогодні тут на чудотворному місці, у славних Биличах, ми особливим чином споминаємо і почитаємо Богородицю і Приснодіву Марію. Вона – найбільша і найперша між святими. Тому на Божественній літургії ми молимось до неї, називаючи Її Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною... Стоячи на цьому святому місці прослави Богоматері, що постає на Її честь, заохочую всіх Вас дорогі прочани, вимолювати у Неї того, чого ми найбільше потребуємо у нашому житті. Але найперше благаймо, щоб вона супроводжувала нас дорогою святості, на яку кожен з нас ступив у Святому Хрещенні. Молімось, щоб вона дала нам сили крокувати по цьому шляху. Молімось, щоб вона допомогла нам повернутись на цю дорогу, якщо ми зійшли з неї. Материнській опіці Пречистої Діви віддаю кожного з Вас тут присутніх, щоб ви могли з вірою пройти цей шлях земного паломництва, готові виконати все, чого буде очікувати від нас Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

19 червня в неділю Всіх святих паломники звідусіль поспішили до відпустового місця у Биличах на Старосамбірщині. Божественну Літургію очолив правлячий архиєрей владика Юліян (Вороновський) у співслужінні єпископа-помічника – владики Ярослава (Приріза) – та близько 20-ти священиків.

Дорогий отче Ректоре, дорогі викладачі, улюблені в Христі брати і сестри, дорогі браття семінаристи, випускники Дрогобицької духовної семінарії!

Наш Господь Ісус Христос у Євангелії закликає нас до вдячності Богові за отримані від Нього дари. Отож йдучи за заповіддю Христа, ми сьогодні зібрались довкола Євхаристійної трапези, щоб подякувати Творцеві за час навчання у духовній семінарії наших випускників. Цим нашим благодаренням Богові є літургійна молитва, від якої ми, славлячи Бога, освячуємось через прийняття Пречистих Його Тайн. Дякуючи Богові, ми пригадуємо також собі самим, що Він є джерелом благ у нашому житті.

Людське життя складається з певних логічних етапів, серед яких навчання займає визначне місце. Це час, коли ми з особливими стараннями та допомогою досвідчених осіб здобуваємо і розвиваємо у собі якості та навики, від яких у майбутньому залежатиме успішність нашого служіння іншим. Приготування до священства відбувається у духовній семінарії. Тут через участь в літургійній молитві та навчанні покликаний готується до гідного прийняття тайни священства. Нам добре відома притча Ісуса про покликаних на царський бенкет. У ній Господь зазначає, що не кожен покликаний до Царства Божого зможе увійти до нього. Слова, якими Христос завершує притчу: «Багато покликаних, але мало вибраних», – безпосередньо стосуються тих, хто готується до тайни священства. У таємничий спосіб та у сприятливий час кожного з вас Господь Своєю благодаттю покликав до навчання у семінарії. Цей поклик Божий – це дар Всевишнього, даний у ваші руки. Через невтомну духовну працю покликаний засвідчує Богові перед обличчям Церкви, що він гідний отримати дар «вибраності» і почути голос народу Божого: «Аксіос» - «Достойний». Тому, дорогі семінаристи, бажаю звернути вашу увагу на те, що бути покликаним до священства ще не означає бути обраним до священства.

Добрий священик – це муж молитви, нею живиться його дух, вона пробуджує його до подвижництва. Перші паростки молитовного життя мають завиднітись у житті кандидата до священства ще до прийняття цього святого таїнства. Отож за напутнє батьківське слово прошу вас взяти слова апостола Павла, які він сказав своєму учневі Тимотею, «перш за все благаю вас чинити молитви» (1 Тим. 2, 1). Дотримуйтесь усталеного молитовного правила та беріть активну участь в церковному житті при своїй парафії.

Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній молоді. Бог живе. Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас. Він настільки великий, що в Нього вистачає часу на наші маленькі справи: «А вам ж все волосся на голові пораховано» (Мт 10, 30). Бог живе й потребує людей, які будуть жити для Нього й будуть нести Його іншим.

Святий Єфрем Сирієць, оспівуючи велич священства, вказує на чесноти, якими має бути увінчаний той, хто готується до цього таїнства: «Будь палким ревнителем як ціломудрений Йосиф, чистим як Ісус, гостинним як Авраам, відкритим до знедолених як Йов, сповненим любові як Давид, лагідним як Мойсей; заблуканому допоможи віднайти шлях, слабкого укріпи, впалого підійми, немічного захисти». Можливо, ці побажання святого Єфрема видадуться вам складними до здійснення. Дійсно, осягнути їх вдається не швидко. Проте цей заклик святого вказує на керунок, в якому має рухатись духовна внутрішня праця майбутнього священика. Змагаючи до цих чеснот, ви ставатимете «Христові за духом» (Рим. 8, 1).

Дорогі браття, сьогодні ви – випускники Дрогобицької духовної семінарії. Тут впродовж шести років ви пізнавали глибини Божої Премудрості. За ці роки навчання вона стала для вас alma mater – матір'ю-вихователькою. Ви, ж як добрі її сини, завжди у молитві та з пошаною згадуйте про роки проведені у батьківському домі. Не забувайте своїх вчителів і наставників, які так багато зробили для того, щоб ви могли стали добрими і святими священиками та отримали все те, що є необхідне для успішного пастирського служіння.

Завершення навчання у семінарії – це, з одного боку, свідчення певної зрілості того, хто готується до священства. Про це, зокрема, засвідчує диплом, який кожен з вас отримає. З іншого боку, відтепер та частина відповідальності за ваш духовний зріст у Христі, яка дотепер лежала на сумлінні ваших духовних наставників, передається вам. Отож закликаю вас з уважністю та з острахом Божим продовжувати готуватись до таїнства священства.

До вас, дорогі семінаристи випускники, Господь сьогодні звертається такими словами: „Підведіть очі ваші та погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного" (Ів. 4, 35-36). Цей заклик Господній спонукує з радістю прийняти на себе подвиг священства і продовжувати робити все можливе, щоб воно стало угодним Богові та спасительним для людей. Не забувайте, що пастирський хрест є надзвичайно важкий і нести його потрібно до кінця. Наставляючи пресвітерів в Церквах Іконії й Антіохії, апостол Павло повчав: „Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже" (Ді. 14, 22). Ці слова є підтвердженням того, що священство – це неустанна, цілопальна жертва. Світ потребує добрих священиків, пастирів – сьогодні, завтра і завжди, до кінця віків. Тож благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

"Пастирський хрест є надзвичайно важкий, однак нести його потрібно до кінця," - зазначив владика Ярослав (Приріз) під час подячної Архиєрейської Літургії, яка відбулась 17 червня в каплиці Дрогобицької духовної семінарії. Цього дня 16 випускників отримали дипломи як свідчення успішного завершення навчання у Дрогобицькій духовній семінарії.

29 червня 2011 року Божого Святіший Отець Венедикт XVI святкуватиме 60-річчя своїх священичих свячень. За Божим Провидінням цей Вселенський Архиєрей став Христовим священиком саме в той день, коли Церква святкує празник Святих верховних апостолів Петра і Павла (за григоріанським календарем). Цей ювілей спонукає нас до вдячної молитви за дар Христового священства, що його прийняв 60 років тому Глава Католицької Церкви, а водночас дає нам гарну нагоду застановитися над важливістю його служіння у Вселенській Церкві.

Місце і роль, які Єпископ Рима посідає у Христовій Церкві, визначені самим Христом-Спасителем. Святе Передання пов'язує місію Римського Архиєрея у Христовій Церкві з євангельською подією, коли апостол Петро першим визнав віру в Христа: «Ти – Христос, Бога живого син» (Мт. 16, 16), – а у відповідь почув слова Спасителя, скеровані до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 17–18). Цими словами Христос довірив виняткову місію та першість у зібранні дванадцятьох апостолів саме апостолу Петрові. Господь молився за нього, щоб не похитнулася його віра, в якій той мав утверджувати своїх братів: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 32). Ця Христова молитва і сьогодні є запорукою того, що Петро і його наступники у своїй турботі про Церкву скріплені особливою благодаттю Святого Духа. Саме тому літургійні тексти називають апостола Петра «начальником усього світу, учнем Христовим й підвалиною Церкви, справжнім стовпом і стіною, божеською сурмою Христових навчань» (Стихира на «Господи, взиваю» свята Петра і Павла).

Після смерті апостола Петра його наступники, Єпископи Рима, від апостольських часів і досі продовжують виконувати цю його особливу роль у Церкві. Святі отці Церкви підкреслюють важливість особи і служіння Римського Архиєрея, називаючи його «Богом піднесеним пастирем овець Христових, що має ключі Царства Небесного», «каменем віри, на якому збудована Католицька Церква», «першим джерелом правдивої віри, тихою і певною пристанню цілої Церкви і захистом від усякого єретичного урагану» (Теодор Студит, Послання 71, До Папи Пасхалія). Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький), розвиваючи думку про Петра як «скалу, на якій збудована Церква», розмірковує так: «Будову святої Церкви зв'язав Христос із апостолом Петром – так, як будівничий в'яже хату з її основою. Петро став для Церкви тим, чим підвалина для дому. Де Церква Христова, там мусить бути й Петро, а де Петро – там й Церква. він – силою і тривкістю Церкви, через нього й ціле пекло її не побідить» (Правдива віра, 4).

Дорогі у Христі! Наша Церква, що народилася з Володимирового Хрещення, від початку свого існування виявляла незмінну пошану до Єпископів Рима як носіїв Петрового служіння. Не можна забувати, що саме на нашій землі здійснював своє апостольське служіння та зазнав мученицьку смерть за Христа другий після святого Петра Глава Вселенської Церкви – святий Климент. Знаменно, що всі християнські Церкви, в тому числі і Православна Церква в Україні, почитають цього святого, вшановуючи та зберігаючи його чесні мощі як велику і цінну святиню. Київський Митрополит Іларіон, прославляючи святого Климента, визнає його «мучеників похвалою, святителів прикрасою і непохитною основою Церкви Христової, котру ворота пекла не подолають» (Слово з нагоди оновлення Десятинної церкви). У 1596 році на Берестейському соборі, виконуючи Христову заповідь «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), Київська Церква відновила своє сопричастя з Римською Церквою та наступником святого апостола Петра. Відтоді аж донині сини і дочки нашої Церкви виявляли свою вірність Єпископові Рима навіть ціною власної крові. Досить згадати святого священномученика Йосафата, блаженних Пратулинських мучеників і численних мучеників та ісповідників віри ХХ століття. Усі вони, віддавши власне життя за «єдину, святу, соборну і апостольську Церкву», збудовану на скалі Петра (пор. Мт. 16, 18), нагадують нам, що наше сопричастя з наступником апостола Петра не є питанням суто адміністративного чи канонічного характеру, а питанням нашої віри та запорукою нашого церковного буття впродовж історії. І нині ми твердо переконані, що лише опершись на «скалу Петра», не захитаємося повіки.

Дорогі у Христі! У ці дні, коли Святіший Отець Венедикт XVI святкує 60-річчя свого священичого служіння, у всіх єпархіях та екзархатах нашої Церкви будуть служитися Божественні Літургії в його наміренні, тобто за дар святих і чисельних покликань до священичого стану. Вірних нашої Церкви закликаємо молитовно єднатися з усією Церквою у підтримці наступника святого апостола Петра, а зокрема – жертвувати Божественну Літургію та приймати Святе Причастя у його наміренні 26 червня та 3 липня 2011 року Божого. Спільноти богопосвяченого життя заохочуємо провести молитовні говіння напередодні ювілею священства Святішого Отця. Віримо, що це буде нашим найкращим даром Вселенському Архиєреєві, бо так ми ще раз засвідчимо нашу з ним євхаристійну єдність у Христовому Тілі, якого кожен із нас є членом. Молімося, щоб служіння Папи Римського приносило рясні плоди та завжди було свідченням любові Доброго Пастиря, який життя своє кладе за своїх овець (пор. Ів. 10, 11).

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
17 червня 2011 року Божого

Всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отцям-душпастирям доручаю прочитати це Звернення в усіх храмах УГКЦ в неділю, 26 червня 2011 року Божого, під час Божественної Літургії.

Впродовж 10 та 11 червня, молячись за оздоровлення душі і тіла, люди вирушили у пішу прощу з Дрогобича до Самбора, до Чудотворного образу Самбірської Богоматері. Незважаючи на холодну, дощову погоду, прочани прямували, під спів духовних пісень.

Сьогодні молодь є пріоритетом для УГКЦ. Що Церква повинна робити, щоб молодь могла себе реалізувати, як вдосконалити координацію молодіжних спільнот та сприяти їхньому розвитку – питання, що потребують першочергового вирішення.