¹ І ви були мертві вашими провинами й гріхами,

² в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту.

³ Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші.

⁴ Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас,

⁵ мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом - благодаттю ви спасені! -

⁶ І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі;

⁷ щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі.

⁸ Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий.

⁹ Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися.

¹⁰ Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.

¹¹ Тож пам'ятайте, ви, колись погани тілом, - яких звуть “необрізанням” ті, що звуться “обрізанням”, довершеним рукою на тілі, -

¹² що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі.

¹³ Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою.

¹⁴ Бо він - наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, - своїм тілом

¹⁵ скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,

¹⁶ і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому.

¹⁷ Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько;

¹⁸ бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.

¹⁹ Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі,

²⁰ побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем - сам Ісус Христос.

²¹ На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі;

²² на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

¹ Павло, волею Божою апостол Ісуса Христа, святим, що в Ефесі і вірним у Христі Ісусі:

² благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

³ Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі.

⁴ Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові.

⁵ Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі,

⁶ на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині.

⁷ У ньому маємо відкуплення його кров'ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті,

⁸ що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі.

⁹ Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі),

¹⁰ щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне.

¹¹ У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням того, хто все чинить за радою своєї волі,

¹² щоб ми були на хвалу його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа.

¹³ У ньому й ви, - почувши слово правди, благо-вість вашого спасіння, в яке ви повірили, - були запечатані обіцяним Святим Духом,

¹⁴ що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі.

¹⁵ Тому і я, почувши про вашу віру в Господа Ісуса і про любов до всіх святих,

¹⁶ не перестаю дякувати за вас і згадувати вас у моїх молитвах,

¹⁷ щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам дух мудрости та об'явлення, щоб його добре спізнати;

¹⁸ щоб він просвітлив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії він вас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими,

¹⁹ і яка безмірна велич його сили для нас, що повірили, за діянням могутности його сили,

²⁰ яку він здійснив у Христі, коли воскресив його з мертвих і посадовив на небі праворуч себе,

²¹ вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде.

²² І він усе підкорив під його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви,

²³ яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх.

¹ По тому Ісус з'явився своїм учням при Тиверіядському морі. З'явився ж так:

² Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших його учнів були разом.

³ Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу.» А ті йому: «Підемо й ми з тобою.» Отож пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого.

⁴ А як настав уже ранок, стояв над берегомІсус, та не знали учні, що то - Ісус.

⁵ Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з'їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.»

⁶ Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби!

⁷ Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То - Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, - та й кинувся в море!

⁸ А інші учні припливли човном, -були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, - та й притягнули сіті з рибою.

⁹ Коли, отже, вийшли на землю, бачать - жар розкладено, а на ньому риба й хліб.

¹⁰ І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.»

¹¹ Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби - сто п'ятдесят три! - і хоч стільки її було, сіті не перервалися.

¹² Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» -знали бо, що то Господь.

¹³ Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж.

¹⁴ Це втретє вже з'явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес.

¹⁵ Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»

¹⁶ І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»

¹⁷ І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!

¹⁸ Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.»

¹⁹ Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!»

²⁰ І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»

²¹ Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?»

²² «Якщо я хочу, - відрікає йому Ісус, - щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!»

²³ Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?»

²⁴ Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення - правдиве.

²⁵ Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, - та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

¹ Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить - камінь відкочено від гробниці.

² Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено його!»

³ Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці.

⁴ Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим;

⁵ нахилившися, бачить - лежить полотнище. Однак, не ввійшов.

⁶ Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить,

⁷ а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці.

⁸ Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, - і побачив, і увірував.

⁹ Вони бо ще не знали Писання, за яким мав він з мертвих воскреснути.

¹⁰ Тож повернулись учні знов до себе.

¹¹ Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу,

¹² і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять - один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове.

¹³ І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» - «Узяли мого Господа, -відвічає їм вона, - і не відаю, де покладено його.»

¹⁴ Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус.

¹⁵ І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, - а я заберу його.»

¹⁶ Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» - що у перекладі означає: «Учителю!»

¹⁷ А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.»

¹⁸ І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», -та й що він це їй повідав.

¹⁹ А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!»

²⁰ Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа.

²¹ І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас.»

²² Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого!

²³ Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються.»

²⁴ Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус.

²⁵ Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!»

²⁶ По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, - а двері були замкнені! - стає посередині та й каже: «Мир вам!»

²⁷ А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!»

²⁸. І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!»

²⁹. І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»

³⁰ Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів.

³¹ А ції -списано, щоб увірували ви, що Ісус - Христос, Син Божий, а вірувавши, - щоб мали життя в його ім'я.

¹ Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати.

² А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю

³ і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя.

⁴ Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.»

⁵ І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!»

⁶ Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.»

⁷ А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.»

⁸ Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту.

¹⁰ «Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп'ясти тебе?»

¹¹ І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.»

¹² Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!»

¹³ Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському - Гаввата.

¹⁴ А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.»

¹⁵ Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп'ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!»

¹⁶ І тоді видав він його їм на розп'яття.

¹⁷ І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота,

¹⁸ де його і розіп'яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж - посередині.

¹⁹ Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.»

²⁰ Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському.

²¹ Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: «Не пиши: Цар Юдейський, - але, що він сказав: Я - Цар Юдейський!»

²² Та Пилат відрік: «Що написав я, те написав.»

²³ Тоді вояки, розіп'явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий.

²⁴ Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.» А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб.» Отож і вчинили так вояки.

²⁵ А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина.

²⁶ Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.»

²⁷ А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе.

²⁸ А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»

²⁹. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом.

³⁰ І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.

³¹ Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста.

³² Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий.

³³ Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому,

³⁴ лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода.

³⁵ І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували.

³⁶ Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.»

³⁷ А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.»

³⁸ Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, - але потайки, страхався бо юдеїв, - удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло.

³⁹ А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто.

⁴⁰ І взяли вони тіло Ісуса та обв'язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм.

⁴¹ А був на тому місці, де розіп'яли його, сад, а в саду тому - нова гробниця, в якій нікого ще не клали.

⁴² Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, - покладено Ісуса.

¹ Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні.

² Юда ж, який його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні його часто там збиралися.

³ Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю.

⁴ Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?»

⁵ «Ісуса Назарянина», відповіли ті. «Це я», каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який його зрадив.

⁶ І коли він їм сказав: «Це я!» - подалися назад і припали до землі.

⁷ Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?» А вони: «Ісуса Назарянина.»

⁸ «Сказав же вам, - озвавсь Ісус, - що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі»; -

⁹ щоб слово те здійснилось, яке був вирік: «З-поміж тих, що їх ти передав мені, не погубив я ні одного.»

¹⁰ Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу.

¹¹ Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, - чи не мав би я її пити?»

¹² Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв'язавши його,

¹³ повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року.

¹⁴ А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.»

¹⁵ За Ісусом же слідував Симон Петро з ще іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом.

¹⁶ Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра.

¹⁷ Слугиня ж одвірна й каже до Петра: «Чи й ти не з учнів отого чоловіка?» - «Ні», відрік той.

¹⁸ Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся.

¹⁹ І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання.

²⁰ Ісус же відказав йому: «Говорив я світові отверто. Завжди навчав я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив я потайки.

²¹ Чому мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив я.»

²² На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: «Ось так відказуєш первосвященикові?»

²³ Озвався ж Ісус до нього: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б'єш мене?»

²⁴ І відіслав його Анна зв'язаного до первосвященика Каяфи.

²⁵ А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: «Чи і ти не з його учнів?» І відрікся той, і відказав: «Ні!»

²⁶ Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: «Чи ж не тебе я бачив у саду з ним?»

²⁷ Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв!

²⁸ Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху.

²⁹. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?»

³⁰ А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!»

³¹ Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» -

³² Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти.

³³ І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?»

³⁴ Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?»

³⁵ «Хіба ж я юдей? - озвався Пилат. -Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?»

³⁶ «Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.»

³⁷ «То ти таки цар?» - мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.»

³⁸ «Що таке - істина?» - озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому.

³⁹ Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?»

⁴⁰ «Ні, не його!» - знову, закричали ті, - але Варавву!» А був же Варавва розбійник.

¹ Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив,

² згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому.

³ А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого - Ісуса Христа.

⁴ Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання.

⁵ Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!

⁶ Я об'явив твоє ім'я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє.

⁷ Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені - від тебе;

⁸ слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав.

⁹ Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої.

¹⁰ І все моє -твоє, твоє ж - моє, і в них я прославився.

¹¹ Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!

¹² Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім'я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання.

¹³ Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.

¹⁴ Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, - не від світу бо вони, так само, як і я не від світу.

¹⁵ Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише - щоб зберіг їх від лихого.

¹⁶ Вони не від світу так само, як і я не від світу.

¹⁷ Освяти їх у твоїй істині: слово твоє - істина.

¹⁸ Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ.

¹⁹ Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.

²⁰ Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене,

²¹ щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав.

²² І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно.

²³ Я - в них, і ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене.

²⁴ Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу.

²⁵ Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене.

²⁶ І об'явив я їм твоє ім'я, і об'являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, - а я в них!»

¹ «Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися.

² Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові.

³ Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали.

⁴ Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам того, бо я був з вами.

⁵ Тепер же я іду до того, хто послав мене, - і жаден з вас мене не питає: Куди йдеш?

⁶ Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося.

⁷ Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас.

⁸ І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді:

⁹ щодо гріха - бо не вірують у мене,

¹⁰ щодо справедливости - бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите;

¹¹ щодо засуду - бо князь цього світу засуджений. 12. Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині.

¹³ Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, - він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане.

¹⁴ І прославить він мене, бо з мого візьме і звістить вам.

¹⁵ Усе, що Отець має, - моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам.

¹⁶ Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, - і побачите мене: я бо йду до Отця.»

¹⁷ Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?»

¹⁸ Казали, отже: «Що воно означає, оте "трохи", про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!»

¹⁹ Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене?

²⁰ Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться.

²¹ Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко - з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам'яті про болі нема!

²² Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере.

²³ І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я.

²⁴ В ім'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж - і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть.

²⁵ Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише - одверто про Отця звістую вам.

²⁶ Ось того дня проситимете ви в моє ім'я, - і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати:

²⁷ Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов.

²⁸ Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.»

²⁹. Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі.

³⁰ І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.»

³¹ Відповів їм Ісус: «Віруєте нині?

³² Ось надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною - Отець.

³³ Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»

¹ «Я - виноградина правдива, а мій Отець - виноградар.

² Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала.

³ Уже і ви чисті -, словом, яким промовляв я до вас.

⁴ У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені.

⁵ Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете.

⁶ Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють!

⁷ Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, - просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас.

⁸ Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, - тож і учнями моїми станете.

⁹ Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!

¹⁰ А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю.

¹¹ Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна.

¹² Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!

¹³ Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає.

¹⁴ Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви - друзі мої.

¹⁵ Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об'явив, що чув від Отця мого.

¹⁶ Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім'я, дав вам.

¹⁷ Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!

¹⁸ Ненавидить вас світ - то знайте: мене він ще перед вами зненавидів.

¹⁹ Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ.

²⁰ Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене - переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали - зберігатимуть і ваше.

²¹ Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене.

²² Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх!

²³ Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить.

²⁴ Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, - гріха не мали б вони. А так - ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого.

²⁵ Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини!

²⁶ Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене.

²⁷ Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.»

¹ Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене.

² В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце.

³ І коли відійду і вам місце спого-тую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я.

⁴ Куди ж я йду - ви знаєте путь.»

⁵ «Господи, - каже до нього Тома, - не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?»

⁶ Ісус до нього: «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене.

⁷ Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.»

⁸ А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.»

⁹ «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця?

¹⁰ Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла.

¹¹ Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.

¹² Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, - бо я вже йду до Отця мого.

¹³ І все, що попросите в моє ім'я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився.

¹⁴ Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім'я.

¹⁵ Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете.

¹⁶ І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки,

¹⁷ Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас.

¹⁸ Не полишу вас сиротами; я прийду до вас.

¹⁹ Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити.

²⁰ І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас.

²¹ Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе.»

²² Юда ж - не Іскаріотський - мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об'явиш?»

²³ Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло.

²⁴ А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене.

²⁵ Це мовив я до вас, коли з вами перебував.

²⁶ А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам.

²⁷ Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!

²⁸ Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я.

²⁹. Нині сказав я вам те, - перед тим, як воно настане, - щоб, коли настане, - увірували ви.

³⁰ Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого.

³¹ Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!»