¹ Дух виразно каже, що за останніх часів деякі відступлять від віри і пристануть до духів обманних і навчань бісівських;

² зведені лицемірними брехунами з таврованим сумлінням,

³ вони заборонятимуть одружуватися і волітимуть стримуватись від страв, що їх Бог створив для вірних і для тих, які спізнали правду, щоб їх споживати з подякою.

⁴ Бо всяке Боже створіння -добре, і не слід нічого відкидати, коли його з подякою приймати,

⁵ бо воно освячується словом Божим і молитвою.

⁶ Як будеш усе це братам викладати, то будеш добрий слуга Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, якій ти був завжди вірним.

⁷ Щождо нечистих, бабських байок - то ти їх вистерігайся. Вправляйся у благочесті;

⁸ бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього.

⁹ Вірне це слово й повного довір'я гідне.

¹⁰ На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних.

¹¹ Це наказуй і навчай.

¹² Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті.

¹³ Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та навчанню.

¹⁴ Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накладанням рук збору пресвітерів.

¹⁵ Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний.

¹⁶ Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе.

¹ Вірне слово: Коли хтось прагне єпископства, - бажає доброї справи.

² Треба, отже, щоб єпископ був бездоганним, однієї лише жінки чоловіком, тверезим, розважливим, чесним, гостинним, здібним навчати,

³ не п'яницею, не розбишакою, а сумирним, не сварливим, не грошолюбом;

⁴ щоб власним домом добре правив та щоб дітей тримав у послусі з усякою повагою, -

⁵ бо хто не знає рядити власним домом, то як він буде дбати про Церкву Божу? -

⁶ не новонавернений, щоб, розгордівши, не потрапив під дияволів осуд.

⁷ Треба також, щоб він мав гарне свідчення і від тих, що зовні, щоб не опинився у ганьбі та у диявольських тенетах.

⁸ Диякони - так само треба, щоб були поважні, не двоязичні, вина багато щоб не вживали, не були віддані брудному зискові;

⁹ щоб тайну віри берегли в чистім сумлінні.

¹⁰ Але й таких спочатку слід поставити на пробу, а потім нехай служать, якщо будуть бездоганні.

¹¹ Жінки також нехай поважні будуть, не обмовливі, тверезі, вірні в усьому.

¹² Диякони нехай будуть кожен лиш однієї жінки чоловіком, добре правлять дітьми і власним домом,

¹³ бо ті, що виконують гаразд свої обов'язки, здобувають собі почесний ступінь і велику сміливість у вірі в Христа Ісуса.

¹⁴ Пишу тобі це, надіючися, що незабаром прийду до тебе.

¹⁵ Коли ж загаюся, то щоб ти знав, як слід поводитися в домі Божім, яким є Церква Бога живого, стовп та основа правди.

¹⁶ А то річ певна, що тайна побожности - велика: Христос явився у тілі, засвідчений у Дусі, показався ангелам, проповідуваний поганам, увіруваний у світі, вознісся у славі.

¹ Раби, що під ярмом, нехай уважають своїх панів достойними всякої поваги, щоб не зневажалось ім'я Боже й наука.

² А ті, що мають панів вірних, хай ними не нехтують через те, що вони брати, а навпаки, нехай ще більш їм служать, - власне, тому, що ті, які зазнають від них послуг, вірні та любі. Цього навчай і умовляй.

³ А коли хтось навчає інакше й не притримується здорових слів, слів Господа нашого Ісуса Христа та побожної науки,

⁴ той засліплений гордістю, нічого не розуміє, хворий на пусті змагання та словесні суперечки. З цього виникають заздрість, сварка, зневаги, лукаві підозри,

⁵ постійні спори людей із зіпсованим розумом та позбавлених правди; гадають бо, що побожність то засіб зиску.

⁶ Великий це зиск - побожність, вона бо дає вдовілля.

⁷ Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо.

⁸ А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені.

⁹ А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель.

¹⁰ Бо корінь усього лиха - грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбились і прошили себе численними болями.

¹¹ Ти ж, чоловіче Божий, утікай від цього. Шукай праведности, побожности, віри, любови, терпеливости, лагідности.

¹² Змагайся добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками.

¹³ Благаю тебе перед Богом, який усе оживлює, і перед Христом Ісусом, який при Понтійському Пилаті склав добре визнання,

¹⁴ щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани - аж до появи Господа нашого Ісуса Христа,

¹⁵ яку свого часу з'явить блаженний і єдиний Володар, Цар царів і Владика владик;

¹⁶ єдиний, що безсмертя має, що в світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може. Йому честь і влада вічна! Амінь.

¹⁷ Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише - на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку;

¹⁸ щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо

¹⁹ і тим робом збирали собі скарб - добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве.

²⁰ О Тимотею! Бережи передання. Уникай світського пустословства та суперечностей неправильного знання,

²¹ що його деякі визнаючи, відхилилися від віри. Благодать з вами!

¹ Братня любов нехай перебуває!

² Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили.

³ Про в'язнів пам'ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі в тілі.

⁴ Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців.

⁵ У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, сам бо говорив: «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину»,

⁶ так що ми сміло можемо сказати: «Господь - мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?»

⁷ Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру.

⁸ Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки.

⁹ Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм.

¹⁰ Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать.

¹¹ Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м'ясо палиться за табором.

¹² Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров'ю, страждав поза містом.

¹³ Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його,

¹⁴ бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.

¹⁵ Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім'я.

¹⁶ Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.

¹⁷ Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, - бо це для вас некорисно.

¹⁸ Молітеся за нас, бо нам здається, що маємо добре сумління, бажаючи у всьому поводитись добре;

¹⁹ тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскоріше мене вам повернено.

²⁰ Нехай Бог миру, що підняв з мертвих того, хто кров'ю вічного завіту став великим Пастирем овець, - Господа нашого Ісуса, -

²¹ зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава по віки вічні. Амінь.

²² Благаю вас, брати, прийміте це слово попередження, бож я коротко написав вам.

²³ Знайте, що наш брат Тимотей уже випущений, і як прибуде скоро, то я з ним вас побачу.

²⁴ Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.

²⁵ Благодать хай буде з усіма вами! Амінь!

¹ Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам,

² вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.

³ Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом.

⁴ Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха.

⁵ І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає,

⁶ бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає.»

⁷ На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає?

⁸ Коли ж вас виховано без картання, - якого всі зазнають, - то ви незаконновроджені, а не сини.

⁹ А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити?

¹⁰ Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же - нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї.

¹¹ Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности.

¹² Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна

¹³ і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало.

¹⁴ З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить.

¹⁵ Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох;

¹⁶ щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство.

¹⁷ Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами.

¹⁸ Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі,

¹⁹ ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити;

²⁰ бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.»

²¹ І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!»

²² Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів,

²³ до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх - Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости,

²⁴ і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева.

²⁵ Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба.

²⁶ Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.»

²⁷ Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, - переміниться, щоб перебувало непохитне.

²⁸. Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом.

²⁹. Бо Бог наш - вогонь, що пожирає.

¹ Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих.

² Через неї предки були добре засвідчені.

³ Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.

⁴ Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.

⁵ Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові.

⁶ Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають.

⁷ Вірою Ной, повчений об'явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри.

⁸ Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде.

⁹ Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці.

¹⁰ Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник.

¹¹ Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю.

¹² Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа.

¹³ У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі».

¹⁴ А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини.

¹⁵ І якби вони пам'ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися.

¹⁶ Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто.

¹⁷ Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав,

¹⁸ до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство»,

¹⁹ думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ.

²⁰ Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє.

²¹ Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї.

²² Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості.

²³ Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу.

²⁴ Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона;

²⁵ волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи,

²⁶ бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту.

²⁷ Вірою він покинув Єгипет, не побоявся царського гніву, бо стояв твердо, як той, що Невидимого бачить.

²⁸. Вірою відсвяткував Пасху й скроплення кров'ю, щоб губитель не торкнувся їхніх первородних.

²⁹. Вірою перейшли Червоне море, як по суходолі, що спробувавши єгиптяни, потопились.

³⁰ Вірою єрихонські мури по семиденнім обході впали.

³¹ Вірою Рахав, блудниця, прийнявши мирно вивідувачів, з невірними не загинула.

³² І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків,

³³ що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам,

³⁴ силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали.

³⁵ Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння.

³⁶ Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці;

³⁷ їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені;

³⁸ вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.

³⁹ І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного,

⁴⁰ бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

¹ Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.

² Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?

³ Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,

⁴ бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.

⁵ Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.

⁶ Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.

⁷ Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»

⁸ Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:

⁹ «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.

¹⁰ Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.

¹¹ Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.

¹² Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,

¹³ чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.

¹⁴ Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.

¹⁵ Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:

¹⁶ «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.

¹⁷ Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»

¹⁸ А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.

¹⁹ Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,

²⁰ який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,

²¹ і маючи великого священика над Божим домом,

²² приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.

²³ Держімо непохитне визнання надії, - бо той, хто обіцяв, вірний.

²⁴ І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;

²⁵ не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.

²⁶ Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,

²⁷ а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.

²⁸. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.

²⁹. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?

³⁰ Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.

³¹ Страшно впасти в руки Бога живого!»

³² Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:

³³ ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.

³⁴ Ви бо й разом із в'язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.

³⁵ Не покидайте, отже, цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду.

³⁶ Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.

³⁷ Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.

³⁸ А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.

³⁹ Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.

¹ Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну.

² Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе».

³ За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих»,

⁴ із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту.

⁵ А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно.

⁶ І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби,

⁷ в другий - раз на рік - лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.

⁸ Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет.

⁹ Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить.

¹⁰ Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення.

¹¹ Христос же, з'явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, -

¹² і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю, - увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення.

¹³ Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла,

¹⁴ то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!

¹⁵ Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб - після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту - вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства.

¹⁶ Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника.

¹⁷ Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник.

¹⁸ Тому навіть і перший завіт був освячений кров'ю.

¹⁹ Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ,

²⁰ кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.»

²¹, Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров'ю.

²² Зрештою, за законом, майже все очищується кров'ю, і без кровопролиття відпущення немає.

²³ Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, багато ліпшими від отих.

²⁴ Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з'явитися за нас перед обличчям Божим.

²⁵ Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров'ю;

²⁶ інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з'явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою.

²⁷ І як призначено людям раз умерти, потім же суд,

²⁸. так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з'явиться тим, що очікують його на спасіння.

¹ Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі,

² служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік.

³ Усякий бо архиєрей настановляється на те, щоб приносити дари й жертви: ось чому й він мусить щось мати, щоб принести.

⁴ Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом

⁵ та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: «Гляди, - мовив, - зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі.»

⁶ Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки він посередник кращого завіту, що заснований на кращих обітницях.

⁷ Коли б же той перший завіт був бездоганний, то не було б місця для другого.

⁸ Бо Господь, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт:

⁹ не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв», - говорить Господь.

¹⁰ Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: «По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом.

¹¹ Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати.

¹² Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливосте, і їхніх гріхів не буду згадувати більше.»

¹³ А коли каже «новий», то об'являє перший старим. А що передавнене й застаріле - те близько заникнення.

¹ Оцей Мелхиседек, цар Салему, священик Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його;

² якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім'я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салему, тобто «цар миру»;

³ без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, - зостається священиком повіки.

⁴ Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі!

⁵ Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за законом наказ брати десятину з народу, тобто з своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама.

⁶ Той же, який не походить з їхнього роду, взяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці.

⁷ Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим.

⁸ Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там - той, про кого свідчать, що живе.

⁹ І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама,

¹⁰ бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч.

¹¹ Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з'являтись іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звався б за чином Арона?

¹² Бо як міняється священство, конче міняється і закон.

¹³ Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику.

¹⁴ Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священиків.

¹⁵ Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик;

¹⁶ він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного,

¹⁷ бо він прийняв таке свідоцтво: «Ти - священик повіки за чином Мелхиседека.»

¹⁸ Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність -

¹⁹ закон бо не зробив нічого досконалим, - уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога.

²⁰ Тим більше, що це не сталося без клятви: бо коли інші настановлялися священиками без клятви,

²¹ то цей мав клятву того, який сказав до нього: «Господь поклявсь, і каятись не буде: Ти - священик повіки.»

²² Ось чому Ісус став запорукою кращого союзу.

²³ Крім того: отих священиків було більше, бо смерть не дозволяла їм зоставатися;

²⁴ цей же, тому що перебуває повіки, має священство непроминальне

²⁵ і тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися.

²⁶ Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса,

²⁷ який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву.

²⁸. Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий.