¹ А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів,

² сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив'язану ослицю й осля з нею; відв'яжіть і приведіть до мене.

³ А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.”

⁴ Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив:

⁵ “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.”

⁶ Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм:

⁷ привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї.

⁸ Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі.

⁹ Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!”

¹⁰ І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?”

¹¹ Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.”

¹² Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів,

¹³ і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.”

¹⁴ І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх.

¹⁵ Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися

¹⁶ і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.”

¹⁷ І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував.

¹⁸ Уранці, повертаючись до міста, він зголоднів.

¹⁹ Побачивши одну смоковницю край дороги, він підійшов до неї, та не знайшов на ній нічого, крім самого листя, тож сказав до неї: “Нехай повік не буде з тебе плоду!” І негайно же смоковниця всохла.

²⁰ Побачивши це, учні здивувались і говорили: “Як це смоковниця в одну мить засохла?”

²¹ Ісус у відповідь сказав їм: “Істинно кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з смоковницею, але й коли горі цій скажете: Двигнись і кинься в море! – воно станеться.

²² І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите.”

²³ А коли він увійшов у храм і почав навчати, прийшли до нього первосвященики і старші народу і мовили: “Якою владою ти це чиниш? Хто тобі дав цю владу?”

²⁴ Ісус у відповідь сказав їм: “Я теж спитаю вас про одну річ, і як ви мені на неї відповісте, то й я вам теж скажу, якою владою я творю це.

²⁵ Йоанове хрищення – звідки було? З неба чи від людей?” Вони почали розмірковувати між собою: “Якщо ми скажемо; З неба, – то він нам скаже: Чого ж тоді ви не увірували в нього?

²⁶ А скажемо, що від людей, – страхаємося народу, всі бо Йоана вважають за пророка.”

²⁷ Тож вони відповіли Ісусові: “Не знаємо.” Тоді й він мовив їм: “То й я вам не скажу, якою владою я творю це.

²⁸ Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику.

²⁹. Той озвався: Піду, Господи, – і не пішов.

³⁰ Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але, потім розкаявшись, пішов.

³¹ Котрий з двох учинив волю батька?” – “Останній”, відповіли ті. Тоді Ісус їм: “Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім.

³² Прийшов бо був до вас Йоан дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому.

³³ Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов.

³⁴ Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні.

³⁵ А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували.

³⁶ Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме.

³⁷ Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

³⁸ Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину.

³⁹ І взявши його, вивели геть з виноградника й убили.

⁴⁰ Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?”

⁴¹ “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.”

⁴² Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.

⁴³ Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його.

⁴⁴ Хто впаде на цей камінь, розіб'ється, а на кого він упаде, того роздушить.” –

⁴⁵ Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить.

⁴⁶ І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.

¹ “Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник.

² Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник.

³ А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку.

⁴ Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.

⁵ І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев'ятої години, зробив так само.

⁶ Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте?

⁷ Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник.

⁸ Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших.

⁹ Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію.

¹⁰ Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію.

¹¹ А взявши, стали ремствувати на господаря,

¹² кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини.

¹³ Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною?

¹⁴ Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі.

¹⁵ Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?!

¹⁶ Так то останні будуть перші, а перші – останні!”

¹⁷ Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм:

¹⁸ “Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть.

¹⁹ І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп'яли його; а третього дня воскресне.”

²⁰ Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити.

²¹ Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.”

²² У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.”

²³ Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.”

²⁴ Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів.

²⁵ Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх.

²⁶ Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.

²⁷ І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.

²⁸ Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”

²⁹. Коли вони виходили з Єрихону, йшло за ним багато народу.

³⁰ Отож два сліпці сиділи собі край дороги, а коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!”

³¹ Люди ж картали їх, щоб замовкли. А ті ще більше голосили: “Змилуйся над нами, Господи, Сину Давида!”

³² Ісус же зупинився, закликав їх і мовив: “Що бажаєте, щоб учинив я вам?”

³³ Вони кажуть йому: “Господи, щоб очі нам відкрилися.”

³⁴ Змилувався Ісус, доторкнувсь їхніх очей, і негайно же прозріли й пішли слідом за ним.

¹ І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом.

² Сила народу йшла за ним, і він їх оздоровив там.

³ І підійшли до нього фарисеї і, спокушаючи його, запитали: “Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якоїбудь причини?”

⁴ Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою,

⁵ і мовив: Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом,

⁶ так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає.”

⁷ Кажуть вони до нього: “Чому ж тоді Мойсей звелів дати розвідний лист і відпустити її?”

⁸ А він сказав їм: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так.

⁹ А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб.”

¹⁰ Кажуть до нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.”

¹¹ Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано.

¹² Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне.”

¹³ Тоді приведено до нього дітей, щоб він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм.

¹⁴ Ісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.”

¹⁵ І поклавши на них руки, пішов звідти.

¹⁶ Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?”

¹⁷ Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.”

¹⁸ “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво,

¹⁹ поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.”

²⁰ Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?”

²¹ “Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.”

²² Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно.

²³ Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство.

²⁴ Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”

²⁵ Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?”

²⁶ Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.”

²⁷ Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”

²⁸ Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.

²⁹. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.

³⁰ Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”

¹ Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?”

² Ісус покликав дитину, поставив її серед них –

³ і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.

⁴ Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві.

⁵ Хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає.

⁶ А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря.

⁷ Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!

⁸ Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний.

⁹ І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло.

¹⁰ Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця.

¹¹ Бо Син Чоловічий .прийшов спасти те, що загинуло.

¹² Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?

¹³ І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали.

¹⁴ Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.

¹⁵ А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого.

¹⁶ Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків.

¹⁷ І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар.

¹⁸ Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі.

¹⁹ Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним;

²⁰ бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них.”

²¹ Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”

²² Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.”

²³ “Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.

²⁴ Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів.

²⁵ А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати.

²⁶ Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну.

²⁷ І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той.

²⁸ Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.

²⁹. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну.

³⁰ Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.

³¹ Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне.

³² Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав.

³³ Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?

³⁴ І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу.

³⁵ Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

¹ По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору

² і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло.

³ І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли.

⁴ Озвавсь Петро й каже до Ісуса: “Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.”

⁵ Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.”

⁶ Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми.

⁷ Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!”

⁸ Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса.

⁹ Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: “Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.”

¹⁰ Учні його тоді спитали його: “Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?”

¹¹ Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе доладу.

¹² Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.”

¹³ І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Христителя.

¹⁴ Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг,

¹⁵ каже: “Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду.

¹⁶ Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.”

¹⁷ “Роде невірний та розбещений”, – відповів Ісус, – “доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!”

¹⁸ Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті.

¹⁹ Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: “Чому ми не могли його вигнати?”

²⁰ Ісус сказав їм: “Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого.

²¹ А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.”

²² Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: “Син Чоловічий має бути виданий у руки людям,

²³ і вони його уб'ють, але третього дня він воскресне.” І вони тяжко зажурились.

²⁴ Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: “Чи заплатить ваш учитель дидрахму?”

²⁵ “Так”, – каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: “Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?”

²⁶ А коли відповів: “З чужих”, – Ісус сказав до нього: “Отож, сини вільні.

²⁷ Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе.”

¹ І приступили фарисеї та садукеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба.

² А він у відповідь сказав їм: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо;

³ а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?

⁴ Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти.

⁵ Коли перепливли учні на той бік, забули взяти хліба.

⁶ Ісус сказав їм: “Глядіть, бережіться закваски фарисейської і садукейської.”

⁷ Вони ж перемовлялись між собою і говорили: “Бо ми не взяли хліба.”

⁸ Помітив це Ісус і каже: “Чого перемовляєтесь між: собою, маловіри, – тому, що не взяли хліба?

⁹ І досі не збагнули? Чи ж ви не пам'ятаєте п'ятьох хлібів для п'ятьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

¹⁰ Ані тих сімох хлібів для чотирьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

¹¹ Тож як же не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: Бережіться закваски фарисейської і садукейської?”

¹² Тоді ті зрозуміли, що він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а фарисейської та садукейської науки.

¹³ Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?”

¹⁴ Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.”

¹⁵ “На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?”

¹⁶ Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.”

¹⁷ У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний.

¹⁸ Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають.

¹⁹ Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.”

²⁰ Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він – Христос.

²¹ З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

²² Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!”

²³ Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.”

²⁴ Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.

²⁵ Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде.

²⁶ Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?

²⁷ Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами.

²⁸ Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.”

¹ Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть:

² “Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?”

³ А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням?

⁴ Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть.

⁵ А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! –

⁶ той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу.

⁷ О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая:

⁸ Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене.

⁹ Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів.”

¹⁰ І прикликавши людей, сказав їм: “Слухайте й розумійте!

¹¹ Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”.

¹² Тоді приступили учні й кажуть йому: “Чи знаєш, що фарисеї взяли тобі за зле, як почули, що ти так говориш?”

¹³ Ісус озвався: “Кожна рослина, яку не посадив мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням.

¹⁴ Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму.”

¹⁵ Тоді Петро заговорив до нього й каже: “З'ясуй нам оту притчу.”

¹⁶ Він же відповів: “То ви також без розуму ще й досі?

¹⁷ Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить?

¹⁸ А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину;

¹⁹ із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства.

²⁰ Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину.”

²¹ Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську.

²² Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.”

²³ Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.”

²⁴ А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.”

²⁵ Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!”

²⁶ Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.”

²⁷ А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.”

²⁸ Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години.

²⁹. Звідти Ісус, знову перейшовши над Галилейське море, зійшов на гору й сів там.

³⁰ Сила народу прийшла тоді до нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг, а він зціляв їх.

³¹ І дивувались люди, бачивши, що німі говорять, каліки знову одужують, криві ходять і сліпі бачать, – і прославляли Бога Ізраїля.

³² Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо мною, і не мають що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі.”

³³ Кажуть до нього його учні: “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”

³⁴ Ісус спитав їх: “А скільки в вас хлібів?” “Сім”, – кажуть, – “і кілька рибин.”

³⁵ Тоді він звелів людям сісти на землю,

³⁶ взяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, поламав і заходився давати учням, а ті людям.

³⁷ Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів.

³⁸ Тих же, що їли, було яких чотири тисячі чоловік, окрім жінок та дітей.

³⁹ І відпустивши народ, Ісус сів до човна і прибув у сторони Магадану.

¹ Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника,

² і він сказав до своїх слуг: “Це Йоан Христитель! Це він воскрес із мертвих і тому чудодійні сили діють у ньому!”

³ Бо Ірод був схопив Йоана, зв'язав його і вкинув у темницю – через Іродіяду, жінку брата свого Филипа;

⁴ Йоан бо говорив до нього: “Не можна тобі її мати.”

⁵ Він хотів його вбити, та боявся народу, бо його мали за пророка.

⁶ Коли настав день народження Ірода, дочка Іродіяди танцювала перед усіма й догодила Іродові;

⁷ отож, клянучись, обіцяв їй дати, чого тільки попросить.

⁸ Та, під намовою матері своєї, сказала йому: “Дай мені тут на полумиску голову Йоана Христителя.”

⁹ І засмутився цар, але задля клятви і тих, що разом за столом сиділи, звелів дати, –

¹⁰ тож послав стяти голову Йоанові в темниці.

¹¹ Принесли, отже, на полумиску його голову й дали дівчині, а та піднесла своїй матері.

¹² І прийшли його учні, взяли тіло й поховали його; і пішли та сповістили про те Ісуса.

¹³ Почувши це, Ісус відплив звідси човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це, пішов за ним з міст пішки.

¹⁴ А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих.

¹⁵ Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.”

¹⁶ А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.”

¹⁷ Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі.”

¹⁸ Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.”

¹⁹ І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям.

²⁰ Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних.

²¹ Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей.

²² І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.

²³ І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.

²⁴ Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний.

²⁵ О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем.

²⁶ Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку.

²⁷ Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!”

²⁸ Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!”

²⁹. “Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса;

³⁰ але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!”

³¹ Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”

³² І як увійшли до човна, вітер ущух.

³³ А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”

³⁴ І перепливши, прибули в землю генезаретську.

³⁵ Пізнали його люди цього місця і розголосили по всій тій околиці вістку про нього. І принесли до нього всіх недужих

³⁶ та й просили його, аби тільки приторкнутись їм до краю його одягу. І скільки їх доторкалося, одужували.

¹ Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.

² І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі.

³ Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.

⁴ І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.

⁵ Інше впало на ґрунт кам'янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока.

⁶ Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.

⁷ Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його,

⁸ Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.

⁹ Хто має вуха, нехай слухає.”

¹⁰ І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”

¹¹ А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.

¹² Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.

¹³ Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.

¹⁴ На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, –

¹⁵ бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, –щоб я зцілив їх.

¹⁶ Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують.

¹⁷ Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.

¹⁸ Слухайте, отже, притчу про сіяча.

¹⁹ До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги.

²⁰ А той, хто був сприйняв його на кам'янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає,

²¹ але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється.

²² А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду.

²³ Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, – це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.”

²⁴ Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі.

²⁵ Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов.

²⁶ Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився.

²⁷ Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?

²⁸ Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо?

²⁹. Ні! -каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці.

³⁰ Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”

³¹ Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.

³² Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”

³³ Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” –

³⁴ Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,

³⁵ щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”

³⁶ Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”

³⁷ А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно – це Син Чоловічий;

³⁸ поле – це світ; добре зерно – це сини Царства; а кукіль – це сини лукавого;

³⁹ ворог, що його посіяв – це диявол; жнива – це кінець світу; женці – це ангели.

⁴⁰ Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу:

⁴¹ Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,

⁴² і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.

⁴³ І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!

⁴⁴ Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле.

⁴⁵ Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел.

⁴⁶ Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.

⁴⁷ Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини.

⁴⁸ Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають.

⁴⁹ Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і

⁵⁰ кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.

⁵¹ Чи ви це все зрозуміли?” – “Так!” – йому відповіли.

⁵² Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.”

⁵³ Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти.

⁵⁴ Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна?

⁵⁵ Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?

⁵⁶І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?”

⁵⁷ І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.”

⁵⁸ І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри.

¹ Того часу Ісус проходив ланами в суботу. Учні ж його, зголоднілі, заходилися рвати колосся і їсти.

² Побачили це фарисеї і кажуть до нього: “Он твої учні роблять те, чого не можна робити в суботу”.

³ Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів був він і ті, що були з ним?

⁴ Як ото він увійшов у .дім Божий і спожив хліби покладання, яких, за винятком самих священиків, не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були,

⁵ Або хіба ви не читали в законі, як священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають?

⁶ Я ж: кажу вам, що тут більше, ніж храм.

⁷ Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили.

⁸ Бо Син Чоловічий – Господь і суботи.”

⁹ Звідти пішов Ісус в їхню синагогу.

¹⁰ А був там чоловік з сухою рукою. І вони питають його: “Чи можна зціляти в суботу?”, – щоб його обвинуватити.

¹¹ Він же до них каже: “Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму?

¹² А скільки ж: чоловік над вівцю вартісніший! Тим то й в суботу можна добро чинити.”

¹³ Тоді сказав до чоловіка: “Простягни твою руку!” Простягнув той, і вона стала здорова, як і друга.

¹⁴ А фарисеї вийшли звідти й радили на нього раду, щоб його погубити.

¹⁵ Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідси. Слідом за ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх,

¹⁶ але суворо наказав їм його не виявляти,

¹⁷ щоб збулося сказане Ісаєю пророком:

¹⁸ “Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, що його душа моя собі вподобала. Я покладу на нього духа мого, і він звіщатиме поганам .правосуддя.

¹⁹ Він не буде ні змагатися, ні кричати і голосу його ніхто не буде чути на майданах.

²⁰ Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги.

²¹ На його ім'я будуть надіятися погани.”

²² Тоді приведено до нього біснуватого, сліпого та німого, і він зцілив його, так що німий і розмовляв і бачив.

²³ І здивувалися всі люди й говорили: “Чи не є часом цей син Давида?”

²⁴ А фарисеї, почувши це сказали: “Отой не інакше виганяє бісів, як тільки Велзевулом, князем бісівським.”

²⁵ Знаючи думки їхні, Ісус сказав їм: “Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встояться.

²⁶ І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому; як же тоді вдержиться його царство?

²⁷ І коли я Велзевулом виганяю бісів, то сини ваші ким виганяють? Тому то вони будуть вашими суддями.

²⁸ Коли ж я Духом Божим виганяю бісів, то прибуло до вас Царство Боже.

²⁹. Або як може хтось увійти в дім сильного й пограбувати його майно, якщо він перше не зв'яже сильного й аж тоді дім його розграбує?

³⁰ Хто не зо мною, той проти мене, і. хто зо мною не збирає, той розкидає.

³¹ Тому кажу вам: Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься.

³² І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому.

³³ Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий; а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду.

³⁴ Гадюче поріддя, як можете ви говорити слова добрі, злі бувши? З повноти бо серця уста промовляють.

³⁵ Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить.

³⁶ Кажу бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього.

³⁷ Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений.”

³⁸ Тоді деякі з книжників та фарисеїв озвались до нього: “Учителю, ми хочемо побачити якийсь знак від тебе.”

³⁹ А він у відповідь сказав їм: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони.

⁴⁰ Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі.

⁴¹ Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони, а тут є – більше, ніж Йона!

⁴² Цариця півдня стане на суді з цим поріддям і його засудить, бо вона прибула з кінця світу, щоб побачити мудрість Соломона, а тут є – більше від Соломона!

⁴³ А коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить.

⁴⁴ Тоді промовляє: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним.

⁴⁵ Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше. Так буде й з цим лукавим поріддям.”

⁴⁶ Коли він промовляв ще до народу, то його мати та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити.

⁴⁷ Каже один до нього: “Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.”

⁴⁸ Тоді він відповів тому, що говорив до нього: “Хто моя мати і хто брати мої?”

⁴⁹ Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: “Ось моя мати і брати мої!

⁵⁰ Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.”