¹ Через п'ять днів прибув первосвященик Ананія з кількома старшими та захисником, якимсь Тертулом, й обвинувачували Павла перед правителем.

² Коли його покликали, Тертул почав його винуватити, кажучи: «Великий мир, що ми завдяки тобі зазнаємо, та поліпшення, зроблені передбачливістю твоєю для народу цього,

³ - ми їх у всьому наскрізь приймаємо, вельможний Феліксе, з усякою подякою.

⁴ Та щоб тобі занадто не надокучати, благаю тебе вислухати нас коротко у твоїй ласкавості.

⁵ Ми переконалися, що чоловік цей - зараза, що між усіма юдеями всього світу збиває колотнечі, і що він провідник секти назореїв.

⁶ Він навіть пробував і храм опоганити, та ми його схопили й хотіли судити за нашим законом,

⁷ але тисяцький Лісій надійшов і вирвав його силоміць з наших рук,

⁸ звелівши його винуватцям з'явитися у тебе. Від нього можеш сам, як схочеш, дізнатися про все, в чому ми його винуємо.»

⁹ Юдеї ж те ствердили, кажучи, що воно так справді є.

¹⁰ Як же намісник дав знак Павлові говорити, цей озвався: «Знаю що ти багато літ суддя над цим народом, тому й з довір'ям буду себе самого боронити.

¹¹ Можеш розвідатися, що нема більш, ніж дванадцять днів, як я прийшов у Єрусалим на прощу,

¹² і що мене не знайдено ні в храмі, ані у синагогах, ані в місті, щоб я сперечався з кимось чи робив заколот у народі.

¹³ Та й того, в чому вони перед тобою мене тепер винуватять, вони не можуть доказати.

¹⁴ Однак, я тобі признаюся в тому, що я, згідно з путтю, яку вони звуть сектою, служу Богові батьків наших і вірую усьому, що написано в законі та в пророків,

¹⁵ маючи на Бога надію, яку й вони самі теж мають, що буде воскресіння праведних і неправедних.

¹⁶ Тому і я сам стараюсь завжди мати чисту совість перед Богом і перед людьми.

¹⁷ Отож, по багатьох роках прибув я, щоб зробити милость моєму народові і принести офіри.

¹⁸ Тому вони мене і знайшли очищеного у храмі, без натовпу й без колотнечі.

¹⁹ Це були деякі юдеї з Азії, - їм то належало б з'явитися перед тобою й обвинуватити мене, коли щось мають проти мене.

²⁰ Або нехай оці принаймні скажуть, який злочин вони знайшли в мені, коли я стояв перед синедріоном,

²¹ - якщо не йдеться тут про те єдине слово, що я був крикнув, стоячи між ними: За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!»

²² Фелікс, дуже точно ознайомлений з тим, що стосувалося до путі цієї, відклав їм (справу), кажучи: «Як тільки прийде тисяцький Лісій, я розберу вашу справу.»

²³ І звелів сотникові стерегти Павла, але дати йому полегшу й не боронити нікому з його близьких, щоб йому служили.

²⁴ А через кілька днів прибув Фелікс із Друзіллою, своєю жінкою, що була юдейка, покликав Павла й слухав його про віру в Христа Ісуса.

²⁵ Коли ж Павло почав говорити про справедливість, про здержливість та про майбутній суд, Фелікс, злякавшись, мовив: «Тепер іди собі! Як буду мати час, тебе покличу.»

²⁶ Він, зрештою, ще сподівався, що від Павла дістане грошей, тому й частенько прикликав його до себе і розмовляв з ним.

²⁷ А як скінчилися два роки, Фелікс дістав на наступника Порція Феста. Бажаючи ж юдеям догодити, Фелікс лишив Павла у в'язниці.

¹ Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.»

² Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах.

³ Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?»

⁴ Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!»

⁵ А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.»

⁶ Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!»

⁷ Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори;

⁸ бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге.

⁹ І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?»

¹⁰ Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню.

¹¹ А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»

¹² Коли настав день, деякі з юдеїв, скликавши збори, урочисто склали клятву, що не будуть нічого ні їсти, ні пити, поки не вб'ють Павла.

¹³ Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову.

¹⁴ Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: «Ми поклялися клятвою нічого не споживати, поки не вб'ємо Павла.

¹⁵ Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити.»

¹⁶ Та син сестри Павла, довідавшися про засідку, пішов у твердиню, увійшов і попередив Павла.

¹⁷ Покликавши одного з сотників, Павло сказав до нього: «Запровадь цього хлопця до тисяцького, бо має йому щось сказати.»

¹⁸ Той узяв його, привів до тисяцького й каже: «В'язень Павло покликав мене і просив відвести цього хлопця до тебе: він має щось тобі сказати.»

¹⁹ Взяв тисяцький його за руку, відвів набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти?»

²⁰ «Юдеї, - відповів той, -змовилися просити тебе, щоб ти завтра припровадив Павла у синедріон, наче, щоб докладніше розпитатися про нього.

²¹ Та ти не вір їм, бо з них більш ніж сорок чоловік на нього засідають, поклявшися ні їсти, ані пити, поки його не вб'ють. І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди.»

²² Тисяцький, отже, відпустив хлопця, наказавши йому: «Нікому не розповідай, що ти мені відкрив це.»

²³ І покликавши двох сотників, він мовив: «Тримайте вже з третьої години вночі готовими в дорогу до Кесарії дві сотні піхотинців, сімдесят комонних та дві сотні легко озброєних.

²⁴ Нехай також будуть готові коні, щоб посадити на них Павла та привезти живим-здоровим до правителя Фелікса.»

²⁵ І написав листа такого змісту:

²⁶ «Клавдій Лісій вельможному правителеві Феліксові привіт!

²⁷ Оцього чоловіка, що його юдеї були схопили й намірялися вбити, я, прибувши із загоном, вирвав, довідавшися, що він римський громадянин.

²⁸. Бажаючи дізнатися про причину, за яку вони його винуватили, я привів його на їхню раду;

²⁹. я пересвідчився, що його винуватять у спірних точках їхнього закону, а немає в нього ніякої вини, що потягала б за собою смерть або кайдани.

³⁰ Тому ж, що мені донесено було про змову, яка готувалася на цього чоловіка, я його зараз послав до тебе, звелівши й винуватцям оскаржити його перед тобою. Бувай здоров!»

³¹ Отож, вояки, згідно з одержаними наказами, взяли Павла і вночі повели в Антипатриду.

³² Другого ж дня, зоставивши комонних, щоб ішли з ним далі, повернулися в твердиню.

³³ Прибувши в Кесарію, вони передали правителеві листа й поставили перед ним також Павла.

³⁴ Той, прочитавши лист, спитав його, з якої він країни; а як дізнався, що з Кілікії, мовив:

³⁵ «Я тебе вислухаю, коли прийдуть теж твої винуватці.» І велів стерегти його в Преторії Ірода.

¹ «Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.»

² Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше притихли.

³ І він промовив: «Я - юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні.

⁴ Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок;

⁵ як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв'язаними в Єрусалим, щоб їх покарати.

⁶ І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене;

⁷ я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш?

⁸ А я озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я - Ісус Назарянин, що його ти переслідуєш.

⁹ Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене.

¹⁰ Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити.

¹¹ Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску.

¹² А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв.

¹³ Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені: Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього.

¹⁴ А він мовив: Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос;

¹⁵ бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив.

¹⁶ Чому ж іще зволікаєш? Встань, охристися та обмий твої гріхи, призвавши його ім'я.

¹⁷ І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у храмі: я потрапив у захоплення.

¹⁸ І я побачив його, який до мене мовив: Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене.

¹⁹ А я сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в'язниці та бив по синагогах тих, що вірують у тебе.

²⁰ А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу.

²¹ Та він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко.»

²² І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!»

²³ І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох,

²⁴ тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали.

²⁵ А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»

²⁶ Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік - римський громадянин.»

²⁷ І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!»

²⁸. Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.»

²⁹. І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв'язав.

³⁰ Наступного дня, бажаючи довідатися достеменно, в чому юдеї його винуватять, він зняв з нього кайдани і звелів зібратися первосвященикам і всій раді, і привівши Павла, поставив його перед ними.

¹ І розлучившися з ними, ми попливли простою дорогою і прибули на Кос, а другого дня на Родос, звідси ж - у Патару.

² Найнявши корабель, що плив у Фінікію, ми сіли і попливли.

³ Коли виринув перед нами Кіпр, ми лишили його ліворуч і попливли в Сирію та й пристали до Тиру, бо там мав корабель скинути вантаж.

⁴ А знайшовши учнів, ми перебули там сім день. Вони під впливом Духа говорили Павлові не йти в Єрусалим.

⁵ Коли скінчились нам дні побуту, ми вирушили, і як ми йшли, то нас проводжали всі з жінками і дітьми аж за місто. На березі ми стали на коліна і помолилися.

⁶ Потім поцілували ми одні одних на прощання і сіли на корабель; вони ж вернулися додому.

⁷ А ми, скінчивши плавбу, прибули з Тиру у Птолемаїду і, привітавши братів, перебули в них один день.

⁸ На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього.

⁹ Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували.

¹⁰ І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім'я, прибув з Юдеї.

¹¹ Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв'язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв'яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.»

¹² Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму.

¹³ Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса.»

¹⁴ Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.»

¹⁵ А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим.

¹⁶ Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися.

¹⁷ Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли.

¹⁸ На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались.

¹⁹ І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі.

²⁰ А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону.

²¹ Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв.

²² Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.

²³ Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв'язані обітом.

²⁴ Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону.

²⁵ Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м'яса, крови, задушеного м'яса та розпусти.»

²⁶ Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об'явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра.

²⁷ Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки,

²⁸. гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!»

²⁹. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму.

³⁰ Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері.

³¹ А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився.

³² Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.

³³ Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв'язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив.

³⁴ А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню.

³⁵ Коли Павло дійшов до сходів, - вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;

³⁶ народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!»

³⁷ І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому?

³⁸ То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»

³⁹ «Я - відповів Павло- юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.»

⁴⁰ Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою:

¹ А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії.

² Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію,

³ де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію.

⁴ Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим.

⁵ Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді;

⁶ ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п'ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули.

⁷ А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі.

⁸ Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить.

⁹ Один юнак, Євтих на ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим.

¹⁰ Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.»

¹¹ Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу.

¹² А хлопця привели живого і втішились безмірно.

¹³ А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом.

¹⁴ Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену.

¹⁵ На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет.

¹⁶ Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі.

¹⁷ З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви.

¹⁸ Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами,

¹⁹ служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських;

²⁰ як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах,

²¹ засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.

²² І ось тепер, зв'язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає,

²³ - тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають.

²⁴ Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, - звіщати Євангелію Божої благодаті.

²⁵ І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство.

²⁶ Тому й свідкую перед вами нині, що я - чистий від крови всіх.

²⁷ Я бо не ухилявся вам об'явити всю волю Божу.

²⁸. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною.

²⁹. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада.

³⁰ Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів.

³¹ Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.

³² А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими.

³³ Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого.

³⁴ Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки.

³⁵ У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.»

³⁶ Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

³⁷ Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його,

³⁸ смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.

¹ Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;

² але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.

³ Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.

⁴ Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.

⁵ Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!

⁶ Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших,

⁷, хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,

⁸ так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.

⁹ Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.

¹⁰ Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.

¹¹ Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,

¹² просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.

¹³ І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді - як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.

¹⁴ Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,

¹⁵ які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.

¹⁶ Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх. гнів.

¹⁷ А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.

¹⁸ Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, - раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.

¹⁹ Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?

²⁰ Так! Ви - наша слава й наша радість.

¹ Павло, Сильван і Тимотей солунській Церкві, що в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир!

² Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, коли згадуємо про вас у молитвах наших.

³ Маємо в пам'яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любови та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим,

⁴ знаючи, люблені Богом брати, про ваше вибрання,

⁵ бо наша до вас євангельська проповідь була не тільки у слові, але й у силі і в Дусі Святім та в повнім переконанні. Ви ж знаєте, як ми поводилися між вами заради вас.

⁶ І ви заходилися наслідувати нас і Господа, прийнявши слово посеред численних утисків, з радістю Святого Духа

⁷ і, таким чином, ви стали зразком для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї.

⁸ Від вас бо рознеслося слово Господнє не тільки в Македонії та в Ахаї, але ваша віра в Бога розійшлася по всіх усюдах, так що не треба нам і говорити про те.

⁹ Про нас бо там оповідають, який ми успіх мали у вас і як ви від ідолів повернулися до Бога, щоб служити Богові живому і правдивому

¹⁰ та очікувати з неба його Сина, якого він воскресив з мертвих, - Ісуса, що визволює нас від грядучого гніву.

¹ А втім, брати, ми просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб, як то ви від нас навчилися як слід жити на вподобу Богові, - як ви і живете, - щоб так досягали дедалі більшого поступу.

² Ви бо знаєте, які накази ми дали вам від Господа Ісуса.

³ Це ж саме воля Божа: святість ваша - щоб ви стримувались від розпусти,

⁴ щоб кожний з вас умів тримати своє тіло у святості й пошані,

⁵ не в пристрасті жагучій, як погани, які не знають Бога;

⁶ не надуживаючи і не кривдячи в цій справі свого брата, бо Господь за те все відплачує, як ми про це вам уже казали та засвідчили.

⁷ Бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святости.

⁸ Тому, отже, хто на це не зважає, той не чоловіка зневажає, а Бога, що нам дає свого Святого Духа.

⁹ А щодо братньої любови, то ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчені від Бога любити один одного,

¹⁰ і це чините супроти всіх братів по всій Македонії. Та ми благаємо вас, брати, досягати в цьому дедалі більшого поступу.

¹¹ Пильно старайтеся жити спокійно, клопотатися кожен своїми справами та працювати власними руками, - так, як ми були наказали,

¹² - і щоб поводилися чесно супроти тих, що зовні, - і ні в чому не зазнавали нестачі.

¹³ Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, - щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії.

¹⁴ Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним.

¹⁵ Бо це ми вам кажемо словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, - не випередимо тих, що поснули.

¹⁶ Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі.

¹⁷ Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди.

¹⁸ Отже, втішайте один одного цими словами.

¹ Тому, не спроможні більше витримати, ми вирішили зостатися самі в Атенах

² і вислали Тимотея, нашого брата і слугу Божого в Євангелії Христовій зміцнити вас і підбадьорити у вашій вірі,

³ щоб ніхто не хитався в цьому горю; самі бо знаєте, що така наша доля.

⁴ Бо коли ми були між вами, то ми наперед вам казали, що маємо страждати, як воно й сталось, і вам відомо.

⁵ Ось чому я, не спроможний більше витримати, послав довідатися про вашу віру, щоб, бува, не збентежив вас спокусник і щоб наш труд не був даремним.

⁶ Тепер же, як повернувся до нас Тимотей від вас і приніс нам добру звістку про віру та любов вашу, а й що завжди нас гарно згадуєте, бажаючи побачити нас, як і ми вас,

⁷ то й ми, брати, втішилися вами посеред злиднів та клопотів наших, заради вашої віри;

⁸ ми тепер ожили, бо ви стоїте в Господі.

⁹ Яку подяку можемо віддати Господеві за всю радість, якою ви нас врадували перед нашим Богом?

¹⁰ Ніч і день якнайревніше молимося, щоб побачити обличчя ваше та доповнити те, чого бракує вашій вірі.

¹¹ Нехай же сам Бог і Отець наш та Господь наш Ісус вирівняє нашу до вас дорогу!

¹² А вас нехай Господь примножить і наповнить любов'ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас,

¹³ щоб він зміцнив ваші серця бездоганними у святості перед Богом і Отцем нашим за дня приходу Господа нашого Ісуса з усіма його святими.

¹ А втім, молітеся, брати, за нас, щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося, як і у вас,

² і щоб ми визволилися від безпутніх та поганих людей, бо не в усіх - віра!

³ Господь же вірний і він вас зміцнить, і збереже від злого.

⁴ Ми певні в Господі щодо вас, що те, що ми наказуємо вам, ви чините й далі будете чинити.

⁵ Господь же нехай направить серця ваші на любов Божу й на Христову терпеливість.

⁶ А вам, брати, наказуємо в ім'я Господа нашого Ісуса Христа сторонитися кожного брата, який живе в ледарстві, а не за переданням, що ви його прийняли.

⁷ Самі бо знаєте, як треба нас наслідувати. Ми ж безладдя поміж вами не коїли,

⁸ ані не їли ні в кого дармо хліба, а вдень і вночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого.

⁹ Не тому, що не маємо на це права, а тому, щоб дати себе вам за зразок, щоб ви нас наслідували.

¹⁰ Бо коли ми були у вас, ми вам це наказали: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть.

¹¹ Та проте чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві й не роблять нічого, тільки байдикують.

¹² Таким то наказуємо і велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно працювати і споживати хліб, що самі заробили.

¹³ А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити.

¹⁴ Коли ж хтось не послухається нашого слова, що в цім листі, затавруйте такого й не приставайте з ним, йому на застидження.

¹⁵ Однак, за ворога його не вважайте, лише напоумте як брата.

¹⁶ Сам же Господь миру нехай дасть вам мир завжди й усяким робом. Господь з усіма вами!

¹⁷ Привіт моєю, Павловою, рукою. Це знак у кожнім моїм посланні: так пишу.

¹⁸ Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усіма вами!