Від початку окупації Кримського півострову та Донбасу зокрема. З перших місяців березня 2014 року до нас на Західну Україну у Дрогобич приїхало майже 100 кримсько-татарських сімей, котрі безпосередньо проживали у приміщенні Карітасу та отримували як фінансову так і моральну допомогу. З часом кількість переселенців почала колосально збільшуватись, оскільки їхали вже не лише кримці, але й особи з Луганської та Донецької областей. Найгарячішим та найскладнішим період став січень - лютий 2015 коли регулярна російська армія безжалісно продовжувала знищувати увесь Донбас та околиці – руйнувати житлові будинки, дитячі садки, школи та всю інфраструктур Східної України. Саме тому уся команда Карітасу СДЄ вирішила активно розширювати діяльність центру допомоги внутрішньо-переселеним особам. І до сьогоднішнього дня проекти написані до іноземних донорів є успішно підтримані Європейським Союзом. Окрім фінансової підтримки, ми дуже активно працюємо над тим, щоб надавати їм в першу чергу моральну підтримку та реабілітацію, бо без сумніву, діти чи навіть дорослі , які на власні очі бачили знущання російськими найманців на українській землі потребують довготривалої реабілітації.

22 лютого в м. Старий Самбір, вшанували пам’ять Героїв Небесної сотні, зокрема старосамбірчанина Богдана Сольчаника. З цієї нагоди у храмі св. Миколая Чудотворця відбулась Божественна Літургія, яку очолив о. Богдан Прах, ректор Українського католицького університету, у співслужінні о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, та місцевого духовенства. Участь в богослужінні взяли також священики з Українського католицького університету, де працював викладачем Богдан Сольчаник.

19 лютого на сайті dybensvit.org відбулась жива Internet-зустріч з о. Михайлом Олійником – керівник Літньої іконописної школи, та Катериною Солодько – учасниця Літньої іконописної школи.

20 лютого на площі Ринок дрогобичани помолились Панахиду у річницю жертв Героїв Небесної сотні Майдану. «Ця річниця засвідчує про невмирущість, про воскресіння, яке завжди слідує після Голготи», - звернулись зі словами підтримки священослужителі до громади міста. І це, на їхню думку, важливо сказати собі тепер, «коли наша свобода і незалежність є сіллю в оці для багатьох, хто звик до рабства».

У неділю, 15 лютого, в день Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа, святкову Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Ярослав (Приріз), правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви.

Високопреосвященні та Преосвященні владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Великий піст – це особливий період літургійного року, час духовного пробудження і очищення. Сам Господь спонукає нас до особливої уваги та роздумів над особистим життям, нашим ставленням до Бога і ближнього; запрошує нас перевірити, наскільки правильно ми переживаємо ті історичні обставини, в яких нам доводиться проходити цьогорічний шлях Великого посту.

Наше ставлення до Бога ми, християни, називаємо вірою. Живучи в повній довірі до Бога та досвідчуючи Його діяльну присутність у нашому житті через молитву, ми знаходимо в Ньому джерело надії – стаємо сильні Його силою та відроджуємося в Його любові. Жити з вірою в Бога – означає постійно оновлюватися. Зокрема, упродовж великопісної мандрівки ми повинні пережити «духовну реформу-оновлення» – навернення до Бога.

Це навернення ми традиційно називаємо покаянням: скеруванням усіх думок, бажань і сподівань до Бога, відновленням здатності до боротьби зі злом, підсиленням опору неправді. Справжнє покаяння має не лише глибоко внутрішній характер та стосується не тільки наших особистих стосунків із Богом. Подібно як гріх поширює навколо нас смерть і руїну, наше навернення до Творця має здатність благодатно впливати на все наше суспільство. Ось чому піст – період навернення, покаяння і молитви – ми називаємо часом відродження, відновлення та зцілення віруючої людини, а через неї всього суспільства – силою і діянням Святого Духа.

Боротьба зі злом, неправдою та гріхом є справою не лише окремих осіб. Як народ здатний протистояти агресії нападника тільки об’єднаними, спільними зусиллями, так само відродження особистого духовного життя християнина не можливе без оновлення його стосунків із ближнім. Немає справжнього посту й молитви без милостині, як також не можна любити Бога, не зауважуючи болю ближнього. З цього приводу Господь каже нам: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58, 6–7). Подібно навчає святий Августин, зауважуючи, що першим кроком у великопісній мандрівці має бути крок до ближнього: «Полюби ближнього і тоді поглянь у своє нутро, де зароджується ця любов, і побачиш Бога, наскільки тобі буде це можливо» (Трактат на Євангеліє від Івана 17, 7–9).

До покаяння кличе нас наше сумління – голос Божий у нашій душі, наше справжнє «я», що чекає зустрічі зі світлом Божої Правди. Правильно пережитий час Великого посту підсилює цей голос, дозволяє, щоб ми краще його чули, не заглушували його, не втрачали сяйва Божої істини в нашому серці та не збилися на манівці.

Проте не лише поодинокі люди можуть замулювати своє сумління і вдаватися до самообману. Історія та дійсність нам показують, що в такий стан впадають цілі суспільства. Тому, як кожна людина, суспільство також потребує оновлення, навернення і погляду на себе у світлі Правди.

Християнська любов у суспільному вимірі проявляється як соціальна справедливість. І навпаки: соціальна несправедливість є водночас злом, неправдою та гріхом. Ось чому першим етапом у всенародному покаянні має стати відродження справедливості стосовно тих, хто найслабший, найменш захищений і найбільш потребуючий. «Блажен, хто дбає про нужденного і вбогого, – в лиху годину Господь його врятує!» (Пс. 41, 2).

Одним із показників суспільного сумління в державі є судова система, а свідченням морального здоров’я держави є справедливий суд, що має за основу життєдайний Божий закон. Такий суд є моментом зустрічі між Божою правдою та особистим і суспільним буттям громадянина. Він перестає бути справедливим тоді, коли не шукає правди, а суддя – коли діє проти Божої істини та Його закону. Господь наказує суддям словами Священного Писання: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 5–7). Земні судді не сміють забувати, що перед лицем Бога і вони підсудні, бо сам Господь називає себе Суддею і останній суд – «найвищої інстанції» – залишає собі, бо Його «суд є справедливий» (пор. Ів. 5, 30).

Ми всі добре знаємо, що несправедливий суд може бути інструментом насилля та розправи над людиною, засобом репресій і зневаги гідності цілого народу. Кожна кривда і несправедливість вражає, але кривда і несправедливість, яких людина зазнає там, де її мають захистити від несправедливості, вражає і болить набагато сильніше та позбавляє надії. У нашій державі людина почувається найбільш беззахисною саме перед судовою системою, тому потреба реформи судочинства є в нас чи не найгострішою.

І піст, і реформи вимагають самообмеження, праці над собою, яка може бути навіть болісною. Цього року підготування до Пасхи Господньої буде позначене лихоліттям війни та економічної скрути. Тож нехай наша витривалість у боротьбі за свободу і кращу долю рідного народу оновиться через добровільне самозречення задля оновлення приватного і суспільного життя, особисту жертву задля перемоги любові над ненавистю.

Ми, християни, знаємо, що результат цієї реформи-оновлення залежить не лише від нас самих, а передусім від нашої співдії з Богом через дотримання ще двох передумов справжнього посту - молитви і милостині. Молитва відкриває нас до Бога, запрошує Його діяти в нас, а милостиня, допомога ближнім, сприяє подоланню несправедливості, що є в світі, є добровільним умертвленням наших злих нахилів задля паломництва до воскресіння.

Нехай оновлена сила християнської віри, надії й любові дарує нам певність у неминучості перемоги Божої справедливості над кривдою, – перемоги над усяким ворогом, зовнішнім і внутрішнім, що повстає проти Бога й гідності людини, сотвореної на Його образ і подобу. «А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами!» (ІІ Кор. 13, 11).

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого,
12 лютого 2015 року Божого

12 лютого, у день свята Собору Трьох Святителів, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив Божественну Літургію у Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння архиєрей уділив дияконські свячення брату Володимиру Богенчуку, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.

9 лютого миряни разом зі священиком парохії Преображення Господнього, о. Любомиром Митником, здійснили прощу до реліквії, Нерукотворного образу Христа, яка знаходиться в Архикатедральному соборі св. Юра у Львові.

8 лютого у Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича відбулась Божественна Літургія з нагоди початку 2-го семестру 2014/15 навчального року. Богослужіння очолив о. Олег Кекош, капелан університетської молоді, у співслужінні священиків, які є капеланами навчальних закладів м. Дрогобича. Участь у Святій Літургії взяли студенти та викладачі вищих навчальних закладів Дрогобича.

8 лютого владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужив Божественну Літургію у Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння архиєрей уділив дияконські свячення брату Івану Змінчаку, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.