Бог запрошує людину до досконалості і з цього запрошення розпочинається духовна мандрівка. Про це 28 грудня, в неділю Праотців, сказав владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Бісику, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,
возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу:
сьогодні народився вам у місті Давидовім
Спаситель – Христос Господь
(Лк 2, 10–11).

Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем.
У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!

Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого.

Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування.

Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.

Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви».

До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що поріг людської чутливості до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі.

У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням.

Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов. Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі.

Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди... З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!

Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї.

Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну.

Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди!
Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2014 року Божого

Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог
(Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9).

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Господь знову сподобив нас зустріти величне свято Христового Різдва. Святкуючи Різдво Христове, ми згадуємо подію, яка докорінно змінила весь хід людської історії, бо завдяки їй Бог перебуває посеред нас. Предвічний Син Божий стає людиною, приймає на себе людські немочі і слабкості, щоб звільнити нас від нестерпного тягаря наших гріхів. Нині, за словом св. Іринея Ліонського, «Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зробити синами Божими». Тому, усвідомлюючи велич події Різдва, ми духом радіємо та словами літургійного гімну разом з усією Церквою взиваємо: «Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло… Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог» (пор. Іс. 9, 1.5).

У цьому закликові «З нами Бог!» приховане джерело нашої надії та запевнення теперішніх і прийдешніх перемог над силами зла, які не раз загрожували чи й нині загрожують нам. Справді, історія знає чимало прикладів, коли наш народ, поклавши все своє уповання на Бога, долав труднощі по-людськи нездоланні. Із переможною піснею «З нами Бог!» на вустах наші предки протистояли навалам ворогів, змагалися з труднощами та долали випробування, скріпившись духом у непрості моменти національного буття. Минулого року ворог знову підступно напав на нашу Батьківщину, захопив частину нашої землі, а іншу роздирає щоденними атаками, завдаючи невимовних страждань сотням тисяч наших братів і сестер. На захист рідної держави виступив об’єднаний народ – від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі. Чоловіки і жінки, а навіть особи похилого віку та діти дають приклад великої посвяти та самопожертви, бо твердо вірять, що кожне зусилля і кожна, навіть найменша, жертва наблизить спільну велику перемогу добра над злом, правди над оманою, любові над ненавистю. Віра ця закорінена не тільки у розумінні справедливості нашої боротьби: адже не ми почали цю війну, не ми були агресором, не ми зазіхнули на чуже. Ця віра закорінена передусім у свідомості, що Господь з нами, бо Він завжди стає на бік покривджених, знедолених, заплаканих і пригнічених. Тому посеред цих випробувань, коли кращі сини й дочки нашого народу стали на захист рідної землі, нас надихають слова пророка Ісаї: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш !.. Він прийде й спасе нас» (Іс. 35, 3 - 4). Натомість до загарбників разом із пророком кличемо: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс. 8, 9 -10)!

Ангел Різдва звістив усьому людству радісну звістку про народження Спасителя, а водночас – приніс на землю благовість миру, – того найбільшого дару, за яким так тужить людське серце в усі часи. На жаль, часто людям нелегко зрозуміти важливість цієї ангельської благовісті миру. Стається це, між іншим, тому, що люди забувають, яким великим горем і нещастям є відсутність миру. Інші ж просто не сприймають цієї звістки, бо звуки військових канонад приносять їм шалений зиск. То ж у своїй нестримній жадобі збагачення вони нехтують не тільки криком відомих і безіменних жертв війни, а й голосом власного сумління. Утім, різдвяна благовість миру є близькою і зрозумілою для всіх тих, хто страждає і потерпає від воєнних злодіянь. Нині з сердець мільйонів українців на рідних землях і на поселеннях сущих несеться палке благання до небес словами псалмопівця: «Хай гори принесуть народові мир, і пагорби – справедливість. Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче» (Пс. 72, 3-4).

А Господь, вислуховуючи ці благання, посилає нам із неба благовість миру: «Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише нехай не повертаються назад до божевілля. Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім» (Пс. 85, 910). Святе Письмо не раз пригадує нам, що мир є Божим даром і Божою обітницею, яка дається кожному, хто вирушає за новонародженим Христом дорогою правди і любови, дорогою Божих заповідей і блаженств. Ця дорога – нелегка, вона вимагає труду, витривалості, а часом – і великої посвяти та жертовності. Усе ж віримо, що тільки ця дорога приведе до тривкого миру, котрий є Божим даром усім тим, котрі не хочуть повертатися «назад до божевілля». Ставши на шлях свободи дітей Божих і Божого закону, не розчаровуймося і не знеохочуймося на цій дорозі, але радше єднаймося в молитві та праці, щоб силою Всевишнього остаточно утвердити в нашому краї справедливість, мир і правду. На цій дорозі нашим небесним покровителем і провідником нехай стане слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, якому наша Церква посвятила цей 2015 рік Божий. Перечитуймо його послання, а ще більше – сповнюймося духом його мудрості і любові до рідного краю та до святої Матері-Церкви, вчімося від нашого Мойсея, як на фундаменті Божого закону «будувати рідну українську хату».

Дорогі в Христі! У цей світлоносний день Христового Різдва, зібравшись за святковою вечерею, згадаймо тих, хто не діждався цьогорічної різдвяної радості; молімося за тих, хто захищає свій народ в окопах і засніжених степах; пам’ятаймо про тих, хто був змушений покинути рідні домівки, рятуючись від небезпеки; духовно єднаймося з тими, хто перебуває в полоні чи на окупованих територіях; поспішімо з різдвяною колядою і словом розради та потіхи до тих, хто втратив рідних, до поранених, засмучених, хворих та ув’язнених. Нехай усіх скріпляють слова пророка: «Надіятися буду на Господа, і він спасе мене: Бо з нами Бог»!

Вітаю Вас із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Христовим Різдвом! Молюся, щоб різдвяна радість увійшла до кожної домівки, зігріла кожне серце. Нехай світло Вифлеємської зорі провадить нас у Новому 2015 році Божому, нехай зішле на нашу землю Божий мир і Його прещедре благословення! Нехай у серці кожного завжди лунає радісна ангельська пісня: «Слава на висотах Богу й на землі мир, людям його вподобання» (Лк. 2, 14). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

+ ЯРОСЛАВ (Приріз),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

Дано в Дрогобичі,
при катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, Чудотворця,
19 грудня 2014 року Божого

АУДІОЗАПИС

21-22 грудня в домі «Самарянина» м. Дрогобич відбулись реколекції для членів руху «Справжня Любов Чекає». Комісія у справах родини Самбірсько-Дрогобицької єпархії на чолі з о. Василем Нестером підготувала проведення цього заходу для молоді, котрі бажали переосмислити цінність та гідність дошлюбного життя.

Бог відвідує людину, яка надіється на Нього та перебуває в праведності. Задля цих відвідин варто духовно трудитись впродовж цілого життя. На цьому 22 грудня наголосив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час душпастирських відвідин парафії св. Анни в м. Борислав. З нагоди храмового празника єпископ відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Романа Василіва, декана Бориславського, та священиків Бориславського деканату.

Саме подякою і діленням тепла своїх сердець, була дружня зустріч спільноти УМХ, яка згуртувалась при парохії Пресвятої Трійці с. Дережичі.

18 грудня у Дрогобичі, в приміщенні Єпархіального управління, відбулась робоча зустріч владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, з головами єпархіальних комісій. Участь в засіданні взяв також о. Василь Копичин, економ єпархії.

У Народному домі Самбора 14 грудня відбувся вечір пам’яті Глави УГКЦ у 1900-1944 роках митрополита Андрея Шептицького «Слідами митрополита», приурочений 70-м роковинам його відходу до вічності.

14 грудня у м. Добромилі на Старосамбірщині владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, освятив розпис храму св. Андрія Первозванного. Після завершення чину освячення єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Віктора Коцеміри, декана Добромильського, та священиків Добромильського деканату.

Пізнавши доброго Отця, Бога любові, людина більше не втікає від Нього, а, навпаки, шукає Його. На цьому 14 грудня наголосив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння владика Ярослав уділив дияконські свячення бр. Олегу Турківу, випускнику Дрогобицької духовної семінарії.