У Єпархіальному музеї м.Трускавця 8 травня 2012 року відкрилася фотовиставка «Блаженний Папа Іван Павло ІІ та Україна», присвячена 11- річниці паломництва Вселенського Архиєрея до України (2001 – 2012). Виставка підготовлена та надана до експонування Інститутом історії Церкви Українського Католицького Університету.

6 травня у м. Дрогобичі Божественною Літургією на подвір'ї старовинного храму св. Юрія Переможця розпочався Єпархіальний день молоді.

Адреса:
Благодійний греко-католицький дошкільний навчальний заклад «Ангелятко»
вул. Козловського, 59
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна 
Тел.: +380324438312

Ел. пошта:info@angeliatko.com
Веб-сайт:www.angeliatko.com

Благодійний греко-католицький дошкільний навчальний заклад «Ангелятко» заснований 22 вересня 2007 р. з благословення бл. пам’яті владики Юліяна Вороновського, єпископа Самбірського-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Засновниками виступили релігійна громада УГКЦ у м. Дрогобичі (парафія Пресвятої Трійці) та Згромадження сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Це перший і єдиний християнський дошкільний навчальний заклад у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, який діє на підставі Статуту і Ліцензії (АГ №287763).

Головною метою дошкільного закладу є забезпечення реалізації права громадян на здобуття дошкільної освіти, задоволення потреб громадян у нагляді, догляді та оздоровленні дітей, створення умов для їх фізичного, розумового і духовного розвитку.

Дошкільний заклад має три групи загального розвитку для дітей віком 3-6 років з 10, 5 годинним режимом роботи. Групи комплектуються за віковими та родинними ознаками. Працює 8 педагогів, медсестра, бухгалтер та 5 працівників обслуговуючого персоналу. Директором дитсадка з 2010 р. є с. Євфросинія - Надія Сеник. Окрім с. Євфросинії з дітьми працюють ще 2 сестри Дрогобицької чернечої спільноти сестер св. Йосифа ОПДМ – с. Марія й с. Єремія. Згідно договору між засновниками сестри керують навчально-виховним процесом, забезпечують втілення місії всебічного розвитку дошкільнят інтегруючи принципи християнського виховання у всі види діяльності дітей.

26 квітня 1987 року відбулася подія, яка не лише зворушила серця вірних села Грушова, його околиць, зрештою - Галичини, а й сколихнула весь християнський світ. Напередодні доленосних для народу подій - виходу УГКЦ з підпілля, розпаду Радянського Союзу, утворення незалежної Української держави, - 12-річна дівчинка Марія Кізин побачила на балконі храму постать Божої Матері[1].

«На прощі паломники мають здобути очі Ісуса Христа», - сказав о. Тарас Рисей, настоятель храму Святого великомученика Пантелеймона, що в Самборі на Львівщині, у своїй катехизі. Опісля розвинув цю тему в проповіді на Літургії в неділю мироносиць, яку очолив у церкві монастиря Святого Онуфрія в с. Лаврів. «Щоб ці очі здобути, треба дивитись на себе, у себе і просити в Бога того, що гідне людини, а не малого чи дріб'язкового», – стверджує священик.

«Люди впускають ворога в свої уста, який викрадає їхній розум» 
Вільям Шекспір

П'ять років тому, 2 квітня 2007 року, в Польщі відбулося чудо із з'явленням папи Івана Павла ІІ у вогні. Тоді багато хто це розцінював як доказ святості папи. Однак тепер, коли відбулася беатифікація папи, навпаки, в інтернеті з'являються повідомлення, в якому це чудо трактується як перебування папи в пеклі. Яка відповідь на це Церкви?

Храм Гробу Господнього в Єрусалимі вважається головним храмом світу для усіх християн. Величний у своїй простоті собор постав на місці розп'яття, поховання та воскресіння Ісуса Христа. Тут Голгофа, на якій Христос перетерпів хресну смерть за гріхи наші. Тут ложе, де протягом трьох днів спочивало тіло Богочоловіка і де відбулось Його славне воскресіння з мертвих.

На одній із передподружніх наук священик попросив молодят зобразити у символах своє майбутнє подружнє життя. Безхмарне небо і яскраве сонечко, сплетені сердечка і усміхнені амурчики... і ще багато інших відомих нам «валентинівських» піарних символів у яскравих тонах лягли на папері «розмальованого майбутнього». Слова «любов» і «щастя» чи не в кожному малюнку ще більше підкреслювали мрії і бажання про це омріяне «колись».

Старець Микита вже багато років подвизався в одному із валаамських скитів. Протягом дня він безперервно молився, а їв одні лиш овочі та фрукти. Але це зовсім не відбирало у нього сил. Святець завжди був енергійним, усміхненим, сповнений миром та благодаттю. Часто у його келію стукали учні, шукаючи тих чи інших порад та духовних настанов. Отець Микита ніколи нікого від себе не відганяв. Кожному він намагався подарувати хоч би шматочок Неба.

Коли його питали, що робити, аби досягти Божого Царства, він загадково посміхався і відповідав: «Та це ж не складно! Просто треба навчитися завжди і за все дякувати Богові: як у добробуті, так і у невдачах! Особливо ж ревними у благодаренні ми маємо бути тоді, коли нам випадає спасенна нагода нести на свою Голгофу хрест».

Якось відразу після закінчення Літургії монахи почали неквапом виходити із храму. Надворі, хоч і була весна, та все ж моросив осінній дощик. Якийсь чернець подивився на хмари, скривився і незадоволено випалив: «Ох! Як жаль, що така препогана погода! Знову не зможу піти працювати на городі! Тьху!». За кілька секунд після промовленого на порозі монастирського храму з'явився старець Микита. Його уста ще ворушились від безнастанної молитви. Простягнувши свою старечу долоню вперед, щоб зловити побільше крапель, він блаженно посміхнувся, перехрестився, а тоді тихенько сказав: «Слава тобі, Господи, за рясний дощик! Ото радість усім селянам – земля знову буде ситою!».