У місяці травні віруючі вшановують перенесення мощей святого Миколая Чудотворця з міста Мир, де святитель був єпископом, до міста Барі, що знаходиться на півдні Італії. Ця знаменна подія відбулась 1087 року, в неспокійні часи, коли невірні нищили християнські землі та плюндрували храми та святині. Серед інших розорили і місто Мири в Ликії, де спочивали святі мощі. Осквернення святинь обурювало всіх християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая вірні в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі, спорядивши кораблі, які вирушили на пошуки.

На цьому наголосив священик-реколектант – о.Володимир (Груца) – під час ІІ-туру реколекцій для духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Дні духовної віднови, які відбувались у Трускавці впродовж 8-11 жовтня, розпочались спільною молитвою.

«Ви ж – рід вибраний, царське священство, 
народ святий, люд, придбаний на те, 
щоб звістувати похвали того, 
хто вас покликав з темряви 
у дивне своє світло» (1 Пет. 2, 9).

Улюбленим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви
мир у Христі, Господі нашому!

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, зібравшись на черговому Священному Синоді в місті Вінніпег, Канада, засилаємо вам наші сердечні вітання та архипастирське благословення. Хочемо щиро подякувати вам, що своїми молитвами підтримували нашу синодальну працю, допомагаючи нам у спільних пошуках Божої волі для нашої Церкви.

Проводячи синодальні засідання у Вінніпезі з нагоди 100-річчя прибуття до Канади першого єпископа для українських греко-католиків – блаженного священномученика Микити Будки, спілкуючись із духовенством, монашеством і мирянами та спогадуючи історію нашої Церкви й рідного народу, ми сміливо могли промовляти словами святого апостола Павла: «Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі» (Рим. 1, 8). Тож цими днями ми заносили подячні молитви до престолу Всевишнього за дар святої віри, яким Господь поблагословив наш народ, учинивши його «родом вибраним, царським священством, народом святим, людом, придбаним на те, щоб звістувати похвали того, хто нас покликав з темряви у дивне своє світло» (1 Пет. 2, 9). Зокрема ми дякуємо Господу Богу за вас, мирян нашої Церкви, які спільно з єпископами, духовенством і монашеством завжди підтримували полум’я Христового світла, отриманого в Хрещенні, та зв’язок із рідною Церквою, даючи світові свідчення своєї стійкої віри, живої надії та діяльної любові. Це свідчення в особливий спосіб проявилося в нелегких обставинах еміграції та впродовж десятиліть жорстоких переслідувань на рідних землях. Нехай буде прославлений Господь, який підтримав нас своєю благодаттю та допоміг усім нам витривати у святій батьківській вірі!

Святий апостол Петро, нагадуючи всім вірним, ким вони є і до чого покликані (див. епіграф), бачить у Христовій Церкві здійснення Божої обітниці: «Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля. Ви будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих. 19, 3–6). А святий апостол Павло вказує на те, як саме християни завдяки Христові стали спадкоємцями цієї обітниці: «Ви того часу були без Христа... без надії і без Бога в цьому світі. Тепер же у Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою… Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 12–13.19).

Цей Божий вибір народу та кожної особи зокрема означає також і важливе та відповідальне завдання, покликання – бути святими, тобто бути місцем присутності на землі Господньої святості, – місцем, де кожен і всі зможуть зустрітися з Богом. Крім того, цей Божий народ, як «царство священиків», має не тільки представляти Спасителя перед народами і народи перед Ним, а й бути священиком для всіх народів, тобто посередником їхнього освячення та Божого благословення для них. Миряни, отже, «зодягнуті» в Христа у таїнстві Хрещення, становлять Божий народ та, помазані Святим Духом у таїнстві Миропомазання, беруть участь у Христовому пророчому, священичому і царському служінні для спасіння світу.

Своє пророче служіння миряни здійснюють «в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі» (Катехизм УГКЦ, 425). Бог хоче, щоб усі люди спаслися і тому колись «промовляв устами слуг своїх пророків» (пор. Євр. 1, 1), які, закликаючи до навернення та передбачаючи спасіння, звіщали прихід Христа. Сьогодні ж миряни є свідками Божого спасіння, вже здійсненого в Христі, і тому продовжують закликати всіх до навернення та до прийняття Царства Божого не тільки словами, а й своєю працею, присутністю у всіх сферах людського життя: від соціальної до економічної, від науково-дослідницької до політичної… Нема такої ділянки людського життя, де Слово Боже не мало б звучати, де спасіння не мало б проповідуватися!

Наслідуючи Христа – Вічного Архиєрея, який приніс себе самого в жертву примирення на Хресті (пор. Євр. 9,11-28), миряни звершують своє священиче служіння, приносячи, за словами святого Папи Лева Великого, «на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя». Усі діла віруючих мирян – молитви, сімейні справи, щоденна праця, відпочинок душі й тіла, якщо вони звершуються у Святому Дусі, а навіть життєві випробування і терпіння, пережиті у віддаванні себе спасенній Божій волі, – стають «духовними жертвами, приємними Богові, через Ісуса Христа» (1 Пет. 2, 5).

А царське служіння мирян ґрунтується на тому, що Христос бажає зробити нас учасниками Його перемоги над смертю і Його прослави у Воскресінні та робить нас спроможними у співпраці з божественною благодаттю своїм самовідреченням перемогти в собі царство гріха і провадити християнське життя у Святому Дусі (пор. Рим. 6, 12), а також послужити нашим ближнім, тому що саме служити іншому – це і є царювати з Христом (пор. Мр. 10, 42–45).

У цьому листі, дорогі брати і сестри в Христі, прагнемо закликати вас до щоразу більшого усвідомлення власного покликання бути Божим народом і до способу життя й дій, які з цього випливають. Насамперед читайте і вивчайте Святе Письмо. Тут доречно згадати слова слуги Божого Митрополита Андрея: «Святе Євангеліє є предметом, що хату освячує і стягає на неї благодать. Воно стереже їх [жителів хати] перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ... Тому звичай читати Святе Письмо кожного дня, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини». Рівно ж пам’ятайте про обов’язок глибше пізнавати правди святої віри, навчати їх інших, зокрема дітей і молодь. У цьому вам допоможе  Катехизм нашої Церкви «Христос – наша Пасха», який має стати настільною книгою кожного віруючого, оскільки містить фундаментальні для нашого християнського життя істини.

Не занедбуйте молитви – особистої, щоденної. А особливо – вчіть щоденних молитов своїх дітей, найкраще через особистий приклад і спільну родинну молитву, щоб українські сім’ї стали справжньою школою молитви та християнської любові. Спільна молитва є надзвичайно милою Богові, оскільки сам Христос запевняє, що «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там і я є серед них» (пор. Мт. 18, 20), а також: «Все, що попросите в моє ім’я, вчиню вам» (пор. Ів. 14, 13). Цінуймо як найбільший дар Воскреслого Спасителя Його таїнственну присутність між нами у літургійному зібранні та в Євхаристії і не пропускаймо нагоди брати активну й повну участь у Божественній Літургії та інших богослужіннях не лише в неділі та свята, а і в інші дні тижня.

Ця літургійна дія церковної спільноти повинна також проявлятися в «літургії життя» – в побуті, в родинному колі і серед друзів, в місцях праці і відпочинку, у зустрічах і спілкуванні з іншими. Нехай у вашій любові одне до одного, у ділах милосердя, у турботі про потребуючих, у піклуванні про хворих і немічних кожен побачить Божу любов та милосердя. Підтримуйте діяльність різних об’єднань, братств і сестрицтв, ставайте їхніми членами, а там, де їх ще немає, разом із душпастирями творіть нові, щоб об’єднати спільні зусилля в служінні Богові й ближнім. Святий Павло закликає: «Поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6, 10). Посеред «рідних у вірі» нашої Церкви сьогодні особливо потребують підтримки представники четвертої хвилі еміграції, які знаходяться в різних країнах Європи та Північної Америки. Тому просимо наших вірних, які вже тривалий час проживають на поселеннях, виявити до новоприбулих християнську гостинність, допомагаючи їм інтегруватися в життя місцевої парафіяльної спільноти та підтримати їх рівно ж в їхніх побутових потребах.

Будьте готові відгукнутися на заклик своїх душпастирів брати активну участь в апостоляті і місії Церкви, зокрема звіщати Євангелія тим, які його ще не чули, щоб Боже Слово проповідувалося усім народам. Сподіваємося, що завдяки активній участі кожного з вас у житті своєї церковної спільноти громади віруючих УГКЦ стануть справді «живими парафіями» – місцем зустрічі з Христом і виявом Його присутності у світі.

Вдивляймося у святі постаті наших мучеників-мирян, а саме: святих страстотерпців Бориса і Гліба, які віддали своє життя за те, щоб не проливалася братня кров; святих Пратулинських мучеників, котрі були розстріляні, бо не зреклися батьківської віри;  і блаженного мученика Володимира Прийми, який своїм життям та мученицькою смертю дав свідчення жертовної співпраці зі своїм душпастирем в нероздільній єдності Христового Тіла. Берімо за приклад їхнє життя та наслідуймо їхній приклад святості.

Дорогі в Христі! Засвідчуймо всі разом, у єдності Христової Церкви, своєю святістю, своїм служінням ближньому, своєю працею та присутністю у всіх сферах приватного й публічного життя той дар Хрещення, що його ми прийняли, і ту силу Святого Духа, яким ми були помазані та завдяки якому ми спроможні освячувати й переображувати цей світ.

Віддаємо всіх вас під опіку блаженного мученика Володимира Прийми, призиваючи на вас і ваші родини, на нашу Церкву та весь улюблений український народ щедре благословення Всемогутнього Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Вінніпезі,
дня 15 вересня 2012 року Божого

На цьому 7 жовтня наголосив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії у с. Берестяни Самбірського району. У цей день парафіяни на чолі з настоятелем храму о.Андрієм Мелішем святкували 100-літній ювілей свого храму. Участь у святковій молитві взяли також священики Самбірського та Рудківського деканатів.

Нещодавно Бібліотека Дрогобицької Духовної Семінарії отримала щедрий подарунок. 4 жовтня 2012 р.Б. протоієрей Михайло Мельник, священик-емерит Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, подарував семінарії частину своєї власної домашньої бібліотеки. Передана колекція налічує більше 700 найменувань, серед яких переважає духовна література, зокрема рідкісні видання кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ректорат, викладацький склад та семінаристи вдячні о. Михайлу Мельнику за його гарний жест, який серед всього іншого є ще й глибоко символічним, бо є промовистим свідченням зв'язку священичих поколінь. Це значить, що старше покоління духовенства дбає про духовно-інтелектуальний рівень майбутніх душпастирів і готове пожертвувати для цього дорогими для себе речами. О. Михайло, напевне, збирав свою бібліотеку не одне десятиліття, хоч як не легко було це йому робити за часів панування в Україні атеїстичного режиму, а тому його подарунок Дрогобицькій Духовній Семінарії є справді надзвичайно цінним.

Упродовж вересня та жовтня у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії відбувається другий етап навчально-практичних семінарів для духовенства. Під час спільних зустрічей священики роздумують на окремими пунктами синодальної стратегії розвитку УГКЦ – «Жива парафія – місце зустрічі з Христом». Цього разу протягом 4 регіональних зустрічей священики обговорюватимуть два напрямки синодальної стратегії – «Літургія і молитва» та «Служіння ближньому».

30 вересня у м. Дрогобичі відбулось освячення оновленого храму в честь святих мучениць Віри, Надії, Любові. Цього ж дня парафія святкувала 5-річний ювілей з дня свого заснування.

26 вересня працівники церковного Суду СДЄ на запрошення Судового Вікарія Стрийської єпархії прот. Степана Кузишина взяли участь в одноденному практичному семінарі, який провадив д-р Гельмут Прее (Helmuth Pree). Доктор Гельмут Прее є професор канонічного права, магістр теології та керівник кафедри канонічного права при Католицькому богословському факультеті Інституту ім. Клауса-Мюрсдорфа університету Людвіг-Максиміліан в м. Мюнхені (Німеччина), окрім того професор Прее є радником Святішого отця Бенедикта XVI при папській Комісії по автентичній інтерпретації канонічних текстів Католицької Церкви.

23 вересня у с. Довжки на Сколівщині відбулись святкування з нагоди 100-літнього ювілею місцевого храму. З цієї нагоди місцеву громаду вірних відвідав владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Перед входом до храму єпископа процесійно зустріли вірні на чолі з настоятелем храму о. Василем Нагиною.

Вступ

З 9 до 16 вересня 2012 року Божого у м. Вінніпезі  (Канада) відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у якому взяли участь 38 єпископів з України, США, Канади, Австралії, країн Центральної та Західної Європи і Латинської Америки.

Нагодою для проведення цього Священного Синоду саме в Канаді стали святкування 100-річчя прибуття до цієї країни першого українського єпископа – блаженного священномученика Микити (Будки). Ієрархія УГКЦ з усього світу зібралася в цій країні, щоб спільно з місцевою Вінніпезькою архиєпархією  відсвяткувати цей ювілеї та подякувати Богові за опіку над нашим народом упродовж цього часу. Синодальні отці, беручи участь у святкуваннях та спілкуючись із вірними в різних парафіях Вінніпезької митрополії, з радістю ствердили, що, незважаючи на час та обставини, українські греко-католики в Канаді зуміли зберегти свою церковну та національну ідентичність. Ключову роль у цьому відіграла УГКЦ, а також різні українські громадські організації та наукові інституції.  Водночас було зауважено, що сьогодні необхідно застосовувати нові пастирські підходи, щоб підтримувати та розвивати церковно-культурну свідомість наших вірних, а особливо молоді.

Початок Синоду

8 вересня єпископи УГКЦ відвідали храм Святого Йосифа, в якому перебувають мощі блаженного священномученика Василя (Величковського). Синодальні отці відслужили Молебень до Святого Духа та помолилися при мощах блаженного.

Офіційний акт відкриття Синоду відбувся 9 вересня у вінніпезькому катедральному соборі Святих рівноапостольних Володимира і Ольги урочистою Архиєрейською Божественною Літургією, в якій взяли участь численні єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни. Під час проповіді Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ, привітав усіх з нагоди святкування 100-літнього ювілею від дня призначення і прибуття до Канади блаженного священномученика Микити (Будки). Глава УГКЦ відзначив, що з прибуттям першого єпископа до Канади можна говорити про започаткування в цій країні ієрархії УГКЦ з власною структурою та східнохристиянською ідентичністю. Звертаючись до тексту Євангелія 14-ї неділі після Зіслання Святого Духа, в якому йдеться про запрошення на весільний бенкет, Блаженніший Святослав порівняв греко-католицьких єпископів, котрі вперше зібралися на Синод в Канаді, зі слугами, що їх Небесний Отець посилає, щоб запросили кожну людину взяти участь у бенкеті Царства Божого. «Сьогодні, святкуючи цей божественний бенкет і споминаючи подію прибуття блаженного Микити до Канади, наша Церква поновлює запрошення на трапезу Божої любові, закликаючи всіх у цій країні – українців і неукраїнців, тих, хто має українське походження, і всіх людей доброї волі, стати синами й доньками Небесного Отця». Глава УГКЦ також закликав усіх присутніх усвідомити собі єдність УГКЦ, пам’ятаючи, що вони є членами «великої Божої сім’ї, – сім’ї, яка пам’ятає про них, любить і бажає їх підтримати і просить про їхню підтримку».

На відкриття Священного Синоду Єпископів УГКЦ прибули гості: Владика Джеймс Вернер (Вайсгербер) – представник Конференції Римо-Католицької Церкви в Канаді, Архиєпископ Вінніпезької архидієцезії, і Владика Юрій (Каліщук) – Архиєпископ і Митрополит Української Православної Церкви Канади в єдності з Константинопольським Патріархатом. Гості виступили з привітальним словом, висловлюючи радість з приводу проведення Синоду саме на теренах Канади та побажання благодаті Святого Духа для успішної роботи під час засідань. Від імені Синоду Блаженніший Святослав подякував гостям за зичливість і висловив сподівання щодо поглиблення співпраці між УГКЦ та канадськими дієцезіями Римо-Католицької Церкви, як рівно ж із Українською Православною Церквою.

Робочі засідання розпочалися у понеділок, 10 вересня. У своїй Програмній доповіді першого дня Синоду Блаженніший Святослав проаналізував минулий і сучасний стан розвитку УГКЦ, актуальні завдання, що стоять перед УГКЦ, та внутрішні і зовнішні чинники, які можуть сприяти або стояти на заваді Церкві у сповненні її святої місії у світі.

Головна тема

У вівторок, 11 вересня, Синод Єпископів УГКЦ зосередився на розгляді головної теми – «Роль мирян у житті і місії Церкви». Було представлено доповіді і співдоповіді, у яких висвітлено: біблійно-богословське обґрунтування покликання і місії мирян у Церкві (о. Тарас Барщевський); історичний контекст розвитку мирянських рухів в УГКЦ (д-р Олег Беген, УКУ); активність мирян у парафіях УГКЦ сьогодні (о. д-р Андрій Онуферко), а також результати опитування мирян щодо їх бачення своєї ролі в житті та місії Церкви [Митрополит Лаврентій (Гуцуляк) та Вікторія Адамс]. Тему літургійного життя в парафії синодальним отцям представив Владика Венедикт (Алексійчук) – голова Патріаршої літургійної комісії.

Основною думкою доповідей було те, що миряни належать до посвяченого Богові народу, є спадкоємцями союзу і адресатами обітниці спасіння. Одночасно було констатовано, що зараз стоїть питання не так про ідентичність мирян, як про їх місію, як членів єдиного Божого народу, бути «живим камінням» (1 Пт. 2, 5) для побудови самої Церкви та свідками Божої святості у світі. Церква потребує таких чоловіків і жінок, які зуміли б бути активними й творчими співробітниками пастирів у церковному житті та залишалися протагоністами у різних сферах, даючи християнське свідчення в сім’ї, на роботі, у побуті. Миряни мають бути співробітниками єпископів і священиків у душпастирській праці та служити своїми талантами й здібностями розбудові Тіла Христового, яким є Церква, і проповідуванню Царства Божого у світі.

Під час обговорення доповідей єпископи з вдячністю згадали посвяту і жертовність мирян УГКЦ, їхню роль у збереженні віри в нелегких суспільно-політичних обставинах ХХ століття. (Святість мирян УГКЦ була визнана всією Католицькою Церквою, зокрема через беатифікацію Пратулинських мучеників і блаженного мученика Володимира Прийми). Наголошуючи на великій ролі мирян, синодальні отці звернули увагу на особливу потребу духовної опіки і душпастирства родин, а також катехизації дітей, молоді та дорослих.

Після пленарних засідань отці Синоду працювали у двох тематичних групах: «Роль та покликання мирян у здійсненні посланництва Церкви у світлі Пастирського послання Блаженнішого Святослава про живу парафію» та «Аналіз внутрішніх чинників та зовнішніх обставин, які можуть сприяти чи утруднювати сповнення мирянами своєї місії у Церкві та світі».

За підсумками розгляду головної теми члени Синоду прийняли низку рішень, які мають допомогти мирянам краще усвідомити свою місію у Церкві, зростати у вірі й любові та ставати щоразу більше здатними ділитися своєю вірою із іншими. Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому у Церкві, єпископи проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви. Синодальні отці скерували окреме Пастирське послання до мирян УГКЦ. У ньому вони подякували Богові за дар святого Хрещення, яким Господь поблагословив наш народ, і висловили визнання мирянам за збереження святої віри, особливо в нелегких умовах еміграції та в часи комуністичного режиму в Україні. Владики також наголосили на дальшій важливій ролі мирян у розбудові Тіла Христового та у здійсненні місії Церкви. Було підкреслено особливу вагу родини, яка повинна стати «справжньою школою молитви і християнської любові». Члени Синоду рівно ж запросили мирян до активної участі у життя парафії, беручи до уваги програму розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Інші теми

Важливою частиною Стратегії УГКЦ на період до 2020 року стане застосування для сьогоднішніх душпастирських потреб Церкви стародавньої практики катехуменату, що полягатиме в поступовому і системному впровадженні в таїнства християнської віри дорослих, які бажають прилучитися до УГКЦ через Святі Таїнства християнського втаємничення, а також поглибленні віри охрещених членів Церкви, котрі свого часу не мали змоги пройти належну катехизацію.

Члени Синоду також міркували над окремими питаннями канонічного та адміністративного характеру. Зокрема, обговорили проект нової редакції Партикулярного права УГКЦ, заслухали звіти про діяльність Патріаршої курії, комісій та відділів патріаршого рівня, звіт голови Робочої групи із впровадження Стратегії розвитку УГКЦ до 2012 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», звіт генерального керівника Управління справедливості, а також звіти поодиноких синодальних комітетів. Цього року ширший звіт представили: Комітет у справах молоді, Комітет у справах мігрантів і біженців, Канонічно-правничий комітет та Комітет катехизації і християнської освіти. На основі цих звітів були прийняті окремі рішення задля покращення діяльності Церкви в різних сферах душпастирського та суспільного служіння.

Аналізуючи явище міграції в сучасному світі, становище українських мігрантів і діяльність Церкви задля забезпечення належної опіки над ними, синодальні отці висловили стурбованість тривалим і масовим відтоком людей з України. Було прийнято низку рішень щодо їхньої підтримки за кордоном та недопущення втрати ними релігійної та культурної ідентичності.

Обговорюючи питання катехизації, єпископи вирішили включити вивчення Катехизму УГКЦ у навчально-формаційні програми духовенства і мирян, розробляти нові катехитичні програми на основі Катехизму УГКЦ та в дусі християнської традиції Володимирового Хрещення, покращити катехизацію в країнах, де немає структур УГКЦ.

Важливою подією цьогорічних засідань стало обрання нового складу Постійного Синоду. Членами Постійного Синоду на наступні п’ять років стали владики: Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, Кен (Новаківський), Єпарх Нью-Вестмінстерський, Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, Борис (Ґудзяк), новоіменований Апостольський екзарх для українців-католиків Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії.

Робота синодальних отців супроводжувалася особистою та літургійною молитвою. У день духовної застанови, який 13 вересня провів о. д-р Андрій Онуферко, вони  роздумували над Божим Словом, а також над біблійно-духовним значенням Синоду та в молитві просили благодаті Святого Духа, щоб своїми рішеннями чинити Господню волю. Щодня єпископи служили Божественну Літургію, під час якої визначені проповідники з-посеред учасників Синоду виголошували проповіді на духовні теми.

Синод Єпископів УГКЦ надіслав привітання Святішому Отцю Венедиктові XVI. Відгукнувшись на ініціативу Вселенського Архиєрея, Синод проголосив 2013 рік в УГКЦ Роком віри та створив оргкомітет, який повинен запланувати відповідні духовні заходи на загальноцерковному рівні в контексті Ювілею 1025-ліття Хрещення Русі-України. Синодальні листи були скеровані рівно ж до Архиєпископа Ричарда Сміта – Президента Канадської Єпископської Конференції, до українських православних ієрархів Північної Америки, до Генерал-губернатора і  Прем’єр-міністра Канади, до українських громадських організацій, які діють на території Канади, та до Канадського відділення Рицарів Колумба.

Наступний Синод Єпископів УГКЦ відбудеться в Україні, у Києві, 11–18 серпня 2013 року Божого. Головною його темою буде: «УГКЦ і нова євангелізація». У рамках проведення Синоду Єпископів 2013 року його члени візьмуть участь в урочистостях з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі-України, що проходитимуть у Києві. Зокрема, Синод постановив провести 17–18 серпня Всецерковну прощу до Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві та закликав духовенство, чернецтво і мирян усієї Церкви чисельно взяти в ній участь.

Завершення Синоду

Після закінчення синодальних засідань, у неділю, 16 вересня, архиєреї відслужили Божественні Літургії в українських греко-католицьких парафіях Вінніпега та околиць, подякувавши Богові за Його опіку над своїм народом, особливо впродовж понад 120 років із часу прибуття перших іммігрантів з України до Канади та 100-літнього ювілею прибуття першого українського єпископа – блаженного священномученика Микити (Будки).

Єпископи УГКЦ висловили подяку Митрополитові Лаврентієві (Гуцуляку) та оргкомітетові Синоду за ретельну підготовку та зразкову організацію синодальних засідань. Синодальні отці щиро дякують усьому Божому людові Української Греко-Католицької Церкви за молитовну підтримку та закликають до дальшої співпраці в розбудові Церкви в Україні та на поселеннях.

Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ