18 жовтня у приміщенні Народного дому «Просвіта» відбулась урочиста академія з нагоди 50-літнього ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького педуніверситету. На відкриття заходу був запрошений владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, а також представники духовенства УГКЦ: о. Григорій Комар (протосинкел єпархії), о. Тарас Гарасимчук (канцлер єпархії), о. Олег Кекош (капелан університетської молоді) та о. Мирослав Соболта (священик Катедрального собору м. Дрогобича).

Вельмишановна пані Ректор
Високоповажні професори, шановні педагоги,
Любі студенти,

Дорогі дрогобичани та гості святкових урочистостей!

Сьогодні ми урочисто відзначаємо 50-річний ювілей музично-педагогічного факультету нашого Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Це свято тих видатних знавців, митців та творців музичного мистецтва, хто своєю працею започатковували вищу школу музики на наших землях, хто були її численними випускниками і хто сьогодні становить плеяду професорів-викладачів і талановитого студентства цієї плідної гілки нашого педуніверситету.

Хочеться пригадати, що, згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це час для того,  щоб поставити себе в особливу Господню благодатну присутність; це  також час для особливої подяки Богові за усі його щедрі дари. Під час ювілейних святкувань ми також маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність і подякувати Господеві за все, що вдалося звершити, починаючи з далекого 1962 р. і по сьогодні.

Знаю, що здобули Ви за цей період чимало: за час свого існування факультет підготував понад чотири тисячі фахівців, які працюють у педагогічних інститутах, училищах, загальноосвітніх та музичних школах, закладах культури, підтримуючи та розвиваючи надбання культурної спадщини нашого народу; маєте три кафедри, де працюють 60 викладачів; ви славитеся кількома музично-педагогічними та художніми колективами; не можна оминути увагою й матеріально-технічну базу, котру має музично-педагогічний факультет... За все це маємо подякувати насамперед Богові.

Не можемо сьогодні не згадати й тих першопрохідців, які започатковували музично-педагогічний факультет. Це попередні викладачі, чотири перші декани, а також сьогоднішній декан вельмишановний професор пан Степан Дацюк, який стоїть біля керма цієї мистецько-навчальної структури ось уже 25 років. Сьогодні в його імені хочу привітати всіх Вас – працівників і студентів музично-педагогічного факультету, а також висловити вдячність Вашим попередникам, що внесли свою лепту в розвиток факультету зокрема, та загалом музичної спадщини нашого народу, якого всі ми є нащадками.

У своїй творчій праці зродження нових музичних світочів та естетів нашої держави, Ви, напевне, зустрічаєтеся з перешкодами, недосконалостями і навіть спокусами. Все це не повинно знеохочувати Вас! Не забувайте, що праця, яку виконуєте, є важливою: Ви доносите оточуючим красу співу та музики, закладаєте підвалини для народження нових естетико-мистецьких витворів, надихаєте до праці у музичній сфері і тим самим плекаєте та творите національну культуру.

Своє привітання хочу завершити словами Святого Йоана Золотоустого, котрий малює нам ідеал досконалого в Божих очах музиканта: «Співаючи за навіюванням Святого Духа, він і нас навчає завжди співати духовно. Він не обмежується співом для задоволення слуху, але й на душу впливає словами чи то красою мелодії. Для слуху він подає напоумлення та пізнання істини, а душу утверджує і зміцнює в спасінні». Щиро бажаю саме таких плодів Вашій творчій праці і досягненням: щоб музика, яка становить осердя Вашої праці, могла підносити думку над всім земним, примиряти зі самим собою і ближніми, зменшувати немочі, полегшувати скорботу, зігрівати серце небесною любов'ю. Бажаю, щоб творена Вами музична краса не лише розвивала у Вас самих, у ваших студентах і слухачах смак до прекрасного, але й облагороджувала і витончувала почуття, та підносила бажання. Щоб під час лекцій і концертів, співом та виконанням творів мистецтва, Ви виражали захоплення вашого духа, заспокоювали тривожні почуття, відганяли нудьгу, полегшували важкість у праці, бідності й скорботі, збільшували радість, звеселяли юність та оживляли старість! З Ювілеєм Вас, дорогі педагоги!

+ Ярослав,

18 жовтня 2012 року Божого
м. Дрогобич 

18 жовтня подячним молебнем завершився ІІІ-тур реколекцій для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослав (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції провів єромонах Чину Найсвятішого Ізбавителя – о.Володимир (Груца). Упродовж трьох реколекційних циклів о.Володимир виголосив науки для 260 священиків єпархії.

У контексті проведення 2012 року як Року Святих Таїнств Катехитична комісія Києво-Галицького Верховного Архиєпископства запрошує дітей і молодь до участі у християнській інтелектуальній грі брейн-ринг на тему «Святі Таїнства в житті Церкви».

14 жовтня у с.Биличі на Старосамбірщині відбулось урочисте богослужіння з нагоди храмового празника відпустової каплиці Покрова Пресвятої Богородиці. Напередодні свята, у суботу, о.Володимир Нестер, настоятель парафії, відслужив Божестенну Літургію, після якої усі бажаючі взяли участь у молитвах на оздоровлення. Увечері вірні разом зі священиком молились Вечірню з литією, а опісля приступили до мощей св. Івана Хрестителя, які в ці дні перебували у Билицькій парафії.

Дорогі в Христі!

Молячись у Вічному місті, біля гробів святих апостолів Петра і Павла та мощів святого священномученика Йосафата, у колі єпископів Вселенської Церкви, щоб разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI розпочати Рік віри в Католицькій Церкві, думками і серцем лину до України, котра напередодні чергових виборів із тривогою вдивляється у власне майбутнє.

Запрошую вас спільно поглянути на нинішню суспільну ситуацію в Україні у світлі Божого Слова, щоб воно розвіяло страх і безнадію, які так сильно проявляються в житті багатьох наших співвітчизників. Справді, страх і безнадія – це два почуття, які підживлюють одне одного, тоді як усвідомлення присутності Господа долає і одне, і друге. Це добре ілюструє Євангеліє 20-ї неділі по Зісланні Святого Духа, у якому вміщено розповідь про воскресіння померлого юнака, сина вдови з міста Наїн.

Похоронна процесія, яка супроводжує бездиханне тіло юнака до гробу, є образом людини і людської спільноти, що несуть на нарах історії свої несповнені надії, нездійснені проекти, втрачені сподівання. Здається, ніхто й ніщо не зможе вже змінити цієї безвихідної і трагічної ситуації.

Однак прихід Христа докорінно все змінює: Ісус бачить горе вдови, милосердиться над нею і воскрешає юнака. В Ісусі, який перемагає смерть, довершується визволення людини з фундаментальної неволі, якою є притаманний усім нам страх перед смертю. Господь визволяє всіх тих, «що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр. 2, 15). Своєю всемогутньою правицею Він зупиняє похоронну процесію зневіри й страху, а своїм життєдайним Словом закликає померлого до життя: «Юначе, кажу тобі: встань!». Цим Словом Господь звертається до кожного із нас, закликаючи до обновленого життя, згідно з Його волею, яка взиває до нас голосом Церкви і голосом сумління.

Дорогі в Христі! Щоразу, як Україна готується до чергових виборів, Українська Греко-Католицька Церква нагадує своїм вірним, а також людям доброї волі про три важливі речі: (1) вибори – це Божий дар, який ми зобов’язані шанувати шляхом активної в них участі; (2) слід голосувати за тих кандидатів, котрі своєю діяльністю найбільше довели, що дбають про загальне благо; (3) кожен виборець має моральний обов’язок голосувати чесно, тобто згідно з волею власного сумління.

Проте очевидно: що дужче недобросовісні політики маніпулюють процесом виборів, то більше заклик Церкви голосувати чесно повисає в повітрі, оскільки зростає число людей, яким він видається наївним і утопічним. Надто багато людей, навіть усвідомлюючи незаконність і аморальність маніпуляцій, визнає за краще підкоритися владному тискові чи піддатися примітивному підкупу. Чому?

Відповідь на це питання одна: СТРАХ, – страх, що за відмову коритися маніпуляціям тебе виженуть з університету; страх втратити роботу; страх перед карою, яку можуть застосувати за потуранням органів влади негідні та жорстокі люди. Такий страх морально ламає людину, оскільки нашіптує їй: «Усі ці загрози реальні, вони висять над тобою вже тепер. Ти маленька людина, ніхто тебе не захистить – тобі краще підкоритися».

Таким є перший із можливих розв’язків, до якого може вдатися людина: дати себе зламати і слухняно виконувати те, що від неї вимагають. Як вона після цього почувається – залежить від уразливості її серця. Комусь вдається приглушити голос свого сумління, але здебільшого прості люди терплять від такого насилля і відчувають тягар гріха.

Другий розв’язок – це махнути на все рукою і не йти голосувати. У такому разі людина начебто й не вчинила нічого проти своєї совісті. Але чи справді діяла вона згідно з власним сумлінням?

Третій розв’язок – це не дати себе зламати, голосувати згідно зі своїми переконаннями, хоч якими вони є. Така поведінка вимагає духовної сили, відваги та усвідомлення власної людської гідності.

Утім, часом виявити героїзм психологічно легше, коли ворог є видимим, а небезпека – прогнозована. Виявити ж героїзм перед авторитарною владою складніше, бо ворог не персоніфікований, а небезпека – розмита. Тут людину лякає радше уявлення про те, що може з нею статися. Пасивність і громадянське дезертирство в цьому разі видаються більш безпечними, ніж активний спротив.

Чи є ліки від такого страху? Невже він стане фатумом нашої історії, який перекреслить майбутнє наше і наших дітей?

Найперший лік від цього липкого почуття – міжлюдська солідарність. Адже страх живиться тим, що людина почувається самотньою. Він всесильний, якщо особа не знаходить опертя у своїй родині, серед друзів і загалом у спільноті.

І навпаки, людина, яка відчула плече свого однодумця й усвідомила його солідарність, здивовано помічає, що страх її покидає. Навіть більше, на його місце приходить розкішне почуття побратимства. Тому згуртовані люди помножують свої сили.

Ще один лік від страху – голос людського сумління. Він тихий, але набагато сильніший, ніж хтось із нас собі думає. Історія Церкви знає численні випадки раптових навернень і щирого каяття, причиною яких є лише одне: нестерпний докір сумління. Історія людської культури була б немислимою без цього осяйного преображення людини, за яким стоїть рішуче подолання нею власного страху.

А в основі будь-якого подолання страху є перемога, що її здобуває в людині божественне над гріховним. Блаженний Папа Іван Павло ІІ, напередодні третього тисячоліття, коли багато-хто снував апокаліптичні сценарії, закликав увесь світ не боятися і переступити поріг надії! Це означає, що в людини, яка поклала свою надію на Господа, страх перед владою чи іншою земною загрозою поступається місцем визвольному страхові Божому.

Хтось скаже: та це ж явна ілюзія чи парадокс. Адже страх насправді начебто не зникає, а просто замінюється на інший. Що ж, придивімося до цих двох почуттів ближче.

Земний страх паралізує людину й позбавляє її миру в душі. Людина постійно перебуває в тривозі, що помножує страх. Натомість «Господній острах – життєдайний: насичений ним – у спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає» (Прип. 19, 23).

Коли людина боїться, вона не зможе захистити навіть найріднішу їй особу, а тому зрікається любові та інших Божих заповідей. А страх Господній – це готовність виконувати Його заповіді, зокрема любити свого ближнього. І ця любов робить дива, бо «страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові» (1 Ів. 4, 18).

Ось чому це не парадокс і не ілюзія, а навпаки: «початок мудрости – острах Господній» (Пс. 111, 10). Навіть більше, цим шляхом можна досягти тієї мети, якої ми саме й прагнемо: «милосердям і правдою покутується гріх, а острахом Господнім ухиляється зло» (Прип. 16, 6).

Знаменно, що євангелист Лука зауважує, що всі присутні під час воскресіння юнака з Наїна «сповнилися страхом і прославляли Бога, кажучи: ‘Бог навідався до народу свого’» (Лк. 7, 16). Це – здивування і благоговійний острах людини, яка щойно стала свідком здійснення Христових слів: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19, 26).

Тому не обманює людину Церква, коли пропонує сповнитися острахом Господнім, що означає довіритися Йому, відчути Його присутність біля себе і Його всеоживляючу десницю на собі, і тому позбутися земного страху та почуття самотності. Хто довіриться цьому великому почуттю, той перестане боятися і сповниться надією.

А щоб відчути цю спасенну руку на своєму плечі, згадаймо молитву, з якою ми вже зверталися до Господа минулими роками.

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Римі,
при соборі Святої Софії,
12 жовтня 2012 року Божого

Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії в неділю, 21 жовтня 2012 року Божого.

МОЛИТВА ЗА СПРАВЕДЛИВІ Й МОРАЛЬНО ЧИСТІ ВИБОРИ

Милосердний Боже!

Стою перед Тобою в покорі й надії, складаючи на порозі Твого храму всі марноти свого життя й омиваючи свою душу цією молитвою від усякого бруду, щоб постати перед Тобою чистим і гідним Твоєї любові.

Твої милосердя й любов потрібні мені повсякчас, але тим більше в ті вирішальні хвилини мого життя, коли мушу правильно скористатися Твоїм особливим даром – даром відповідальності за зроблений мною громадянський вибір.

У час, який «вагітніє безправ’ям і породжує неправду» (Пс. 6, 15), подай мені точку опори, щоб не хиталася моя душа між добром і злом – і в маловірстві щоб не тонула в морі неправди.

Ти, що так несхибно подолав спокуси, пошли мені здатність встояти перед їхньою притягальною силою й навчи розрізняти Твій тихий голос у гучному стоголоссі облуди.

Ти, що офірував своє життя за нас, грішних, пошли мені мужність пожертвувати моїм малим благом, щоб утвердилося в нашій державі спільне і справедливе благо для всіх.

Ти, чия душа також «жахалась і тривожилась» (Мр. 14, 33), прийди мені на поміч, коли я з тривогою в серці відмовлятимусь коритися лихій волі й не допускатиму, щоб моїм голосом і голосом мого ближнього маніпулювали на догоду чиїмсь корисливим інтересам.

У час, коли Ти, Спасителю, блукаєш з нагими й бездомними, терпиш муки з хворими та несправедливо ув’язненими, бідуєш зі спраглими та голодними (пор. Мт. 25, 35–36), дай мені духовну силу виконати свій обов’язок перед Тобою і думати не лише про себе, а й про тих, з ким Ти сьогодні переносиш незаслужену кривду.

Ти, що засіяв Царство Небесне з малого гірчичного зернятка (пор. Мт. 13, 31), пошли мені певність, що з мого маленького рішення, помноженого на правильне рішення моїх ближніх, зросте благодатне суспільство, оперте на правді, справедливості та моралі.

Ти, що сам зазнав чудо Преображення, благослови мене на такий крок, який допоможе Тобі здійснити чудо преображення всієї моєї землі. Амінь.

14 жовтня у м. Самборі відбулось святкування храмового празника у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці. У цей день прокатедральну парафію відвідав владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький. За участю священиків Самбірського деканату та великої кількості вірних архиєрей відслужив Божественну Літургію.

У 19 неділю по Зісланні Святого Духа, 14 жовтня 2012 року Божого, у празник Покрова Пресвятої Богородиці, з благословення Преосвященнішого Владики Ярослава, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, по звершенні Божественної Літургії було закладено наріжний камінь храму на честь Самбірської ікони Божої Матері.

«Коли я виросту, хочу бути схожим на свого тата!» - часто можна почути такі слова з уст маленької дитини. Бо справді ще з дитинства батько для малюка є захисником, особистим охоронцем при перших маленьких невдачах, мужнім плечем, яке завжди висушить дитячі сльози. Уже з перших днів життя дитини батько має старатися стати для неї гідним прикладом для наслідування.

Отець Андронік жив у давні часи, коли ще не було машин і автобусів. Якось йому потрібно було потрапити в одне село, щоб висповідати вмираючу людину. Він довго не вагався, взяв на плечі торбу і пішов. Його дорога пролягала через дрімучий ліс. Старець добре знав, що тут живуть жорстокі розбійники. Коли звечоріло і стало дуже темно, отець угледів посеред гущавини якийсь вогник і попростував туди. Підійшовши ближче, він побачив страшних бородатих чолов'яг, котрі грілися біля багаття. Отець Андронік зрозумів – це розбійники, але відступати було пізно. Він сміливо став перед ними і привітався: «Слава Ісусу Христу!». На хвилю запала мовчанка, а потім – страшний регіт. Якийсь молодий розбійник зніяковіло промовив: «Слава на віки!». Андронік поблагословив його, а тоді звернувся до ватажка: «Чи можна трохи погрітися біля вогню?» - «Грійся», - відповів отаман. Його пригостили чаєм. Коли він подякував і вже хотів іти, ватажок заревів страшним голосом: «А тепер давай, викладай усі гроші, котрі маєш!». Священик не упирався. Розбійник перепитав: «Це все?». Отець сказав: «Господь свідок, що я вам віддав все, що мав!». Тоді вони його відпустили. Старець уже був далеко, коли в кишені ряси відчув, що там є ще одна монета, яку він не знайшов спочатку. «Що робити?», - подумав він, - «Адже я призвав ім'я Господнє, присягаючись, що більше нічого не маю?!». Він розвернувся і пішов шукати розбійницьке кубло. Це забрало багато часу, але таки відшукав. Коли бандити побачили знову перед собою старого священика, то дуже здивувалися. Він підійшов до них і сказав: «Ось ще одна монета. Я приніс її вам». Почувши це, розбійники розчулились і віддали все, а потім покаялись.