Упродовж 9-10 червня до с.Биличі, що на Старосамбірщині, прибували тисячі паломників з різних куточків Львівської області, щоб занести перед престол Всевишнього за посередництвом Пресвятої Богородиці свої молитви й прохання. Щороку тут в неділю Всіх святих відбувається зальноєпархіальна проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь в паломництві беруть понад 10 тисяч вірних.

Автор світлин - Лілія ЛЕВИЦЬКА

Цей монастир у районному центрі Дрогобич, на Львівщині, зараховують до значущих духовних осередків цього регіону. Це також один із найрозкішніших взірців сакральної архітектури краю та й держави в цілому. Окрім масивного мурованого храму, тут розміщено кілька монастирських споруд, які знаходяться у дрогобицькому середмісті за адресою вул. Стрийська, 1.

Перше неплідна днесь Христового предтечу родить і він є сповненням усякого пророцтва, бо кого пророки проповідували, на того він у Йордані руку поклав. Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча.
(Кондак свята)

7 липня наша Церква святкує великий празник – Різдво Івана Хрестителя. Серед великого числа святих тільки Іван Хреститель удостоївся честі, щоб ми святкували Його Різдво. Чому ми відзначаємо народження Івана Хрестителя? Святий Бернард дає точну вичерпну відповідь: "...бо це народження було святим".

Кожна дитина потребує реальної присутності батька. Для правильного розвитку дитини навіть найкращої опіка матері недостатньо. Чому таким важливим є батько? Більшість з нас виховувалася в повній сім'ї, однак так часто образ батька залишається в нашій пам'яті сумним і болісним.

Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.

Ласкаве літо, здавалося б, мало дарувати усім навколо тільки невимовну радість свята життя – сонечком, кольорами веселки, блакитно-прозорим небом. Але це не про героїв нашої кінострічки. Хлопчина на ім'я Яніс (Тібо Ле Геллек, на фото) у цій порі року втрачає свою маму, а його батько-рибак (Емір Кустуріца) – вірну люблячу дружину. Вони залишаються віч-на-віч із проблемою, яку вирішити не вдасться вже ніяк. Саме таким сумним і безбарвним виглядає початок фільму «Пелікан Нікостратос». Однак чорні полоси людського буття можуть різко змінюватись на білі, якщо на це є воля Всевишнього. У житті юнака майже випадково з'являється пернатий друг – пелікан, якого він вимінює на золотий мамин хрестик. З цього моменту і починається хід зовсім нової історії. Весь свій вільний час Яніс проводить разом із птахом: годує його, навчає виконувати різноманітні команди, трюки і навіть показує, як потрібно літати. Але, попри все те, якісь невидимі крила виростають і у нього самого. До юнака знову, зовсім непомітно і тихо, повертається давнє почуття ніжного щастя, яке поступово передається усім навколо – монахам, співмешканцям, туристам, батькові...

"Ми виділи світло істинне,
ми прийняли Духа небесного,
ми знайшли віру істинну,
нероздільній Тройці поклоняємося,
Вона бо спасла нас"
(Стиховна вечірні П'ятдесятниці)

Назву П'ятидесятниці цей день отримав за старозавітним празником, який відзначався після юдейської Пасхи в 50-й день. В цей день згадувався дар Синайського Закону, отриманого юдеями через 50 днів після визволення з єгипетської неволі і юдейський народ сходився до Єрусалимського храму з найвіддаленіших земель, щоб принести вдячну пожертву Господеві. Таким світлим днем став і християнський празник П'ятидесятниці, що у гимнографії закарбувався як празник, предвіщений старозавітніми пророками.

Страх або сором, який людина відчуває, коли йде до Сповіді, є спокусою і походить від Злого духа. Як вже згадувалося в одній з попередніх публікацій (Див. «Чи потрібно сповідатися зі спокус» № 8 (137), жовтень, 2011), спокуса сама по собі не є гріхом, але гріхом буде їй піддатися. У даному випадку людина піддається спокусі, якщо або взагалі не піде до Сповіді, або, ще гірше, вчинить святотатську Сповідь, тобто умисно затаїть якийсь важкий гріх.