У реколекційному центрі “Самарянин” Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ у Дрогобичі, 23-24 листопада 2021 року Божого проходив Медіа-тренінг від Живого ТБ, організований Комісією у справах молоді СДЄ, яку очолює о.Андрій Бунь.

21 листопада, у свято святого архистратига Михаїла, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії відвідав парафію с. Лішня, де з нагоди 200-ліття місцевого храму освятив новий престіл. Відтак єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Анатолія Полянка (декана Лішнянського), о. Олега Кекоша (адміністратора парафії), о. Мирона Бендика (ректора Дрогобицької семінарії) та священиків Лішнянського, Дрогобицього, Трускавецького деканатів.

Ось Бог – моє спасіння!
Я уповаю і не боюся,
бо Господь моя сила й моя пісня,
Він – моє спасіння! (Iс. 12, 2).  

Дорогі в Христі! 

Упродовж року, що минає, наша Батьківщина переживає нові виклики, пов’язані із загостренням гібридної війни проти нашого народу та Української Держави, яка відзначає тридцяту річницю відновлення своєї незалежності. Довкола наших кордонів накопичена небачена кількість російських військових угруповань, погіршується гуманітарна ситуація та штучно створюється тиск на наше суспільство політично вмотивованими цінами на енергоносії.

Останні тижні були позначені відновленням кровопролитних боїв на Сході України та смертями і важкими пораненнями наших воїнів-захисників. Перед лицем новітніх небезпек народ України знову єднається у своїй готовності захищати Вітчизну, обстоювати її соборність і право кожного громадянина жити у вільній, демократичній та європейській державі.

Неабияк турбує нас швидке зубожіння народу та щоразу нові прояви соціальної нерівності, що загострюються в умовах нових хвиль пандемії коронавірусу. Багаті стають ще багатшими, а бідні ще біднішими. Ці виклики спричиняють значне збільшення числа трудових емігрантів, зростання безробіття та зникнення цілих соціальних прошарків суспільства, таких як середній клас і мале підприємництво. Державна влада в Україні оголошує про свої наміри долати ці явища і впроваджувати реформи для покращення життя громадян та їх правового і соціального захисту, проте ми часто не розуміємо її кроків.

Наша Церква завжди дбає про свій народ, його здоров’я та добробут, про суспільний лад та про опіку над потребуючими. Ще 1899 р. праведний митрополит Андрей Шептицький в одному зі своїх послань сказав: «Бо чи ж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько».

Відчуваючи обов’язок батьківської опіки над нашим зболеним і стривоженим народом, ми, ваші душпастирі, вже не вперше закликаємо вас до молитви і посту за мир в Україні. Наше християнське сумління каже нам: для того щоб вистояти в цей тяжкий для нашого народу час, сповнений зовнішніх і внутрішніх викликів, ми не маємо допустити того, щоб зневіра та розчарування запанували над нами, не маємо права опускати рук, а повинні надалі тривати в молитві, пості та творенні добрих діл. Тому настійно благаймо в Господа миру для нашої землі та повсякденно дбаймо про внутрішню національну злагоду та взаємну підтримку.

Прохаємо вірних нашої Церкви, усіх християн та людей доброї волі продовжити на наступні чотири місяці безперервний піст і молитву за мир, відвернення ворожої загрози та краще майбутнє України. Практичні вказівки стосовно продовження цього духовного подвигу додаємо до цього Заклику. Просимо отців-душпастирів оголосити цей порядок та належним чином його підтримувати.

Пам’ятаймо, що в нашому стоянні перед Божим обличчям за правду ми не самі. У молитві та різноманітних миротворчих актах з нами єднається Святіший Отець Франциск, з нами солідаризуються провідні демократії світу, мільйони людей доброї волі різних народів і віровизнань. Складаємо сердечну подяку всім, хто активно долучається до того, щоб зупинити війну, усім молільникам, які невпинно підносять свої руки до Господа, благаючи Його про мир у світі, умиротворення агресора та краще майбутнє для всього людства.

Нехай Господь благословить нас і охороняє нас! Нехай Господь світить обличчям своїм до нас і та милує нас! Нехай Господь оберне обличчя своє до нас і дасть нам мир! (пор. Чис. 6, 24–26).

Від імені Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих мучеників Онисифора й Порфирія; святої преподобної Матрони;
святого преподобного Теоктиста, що з Лезви,
22 листопада 2021 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним цей Заклик після кожної Божественної Літургії в неділю, 28 листопада цього року.

Практичні душпастирські вказівки
щодо спільної молитви та посту за Україну

1. Закликаємо всіх наших вірних та людей доброї волі щодня о 20.00 єднатися в спільній молитві за Україну в таких наміреннях:

- понеділок – за Президента, Уряд та Верховну Раду України;
- вівторок – як учив нас Господь наш Ісус Христос, молимося за ворогів: за навернення тих, хто переслідує нас та чинить нам зло;
- середа –  за українське військо;
- четвер –  за правоохоронні органи і поліцію;
- п’ятниця – за поранених, полонених, біженців та їхні родини;
- субота – поминання усопших, зокрема загиблих воїнів і всіх невинно убієнних;
- неділя – за єдність і соборність України.

2.  Заохочуємо вірних також до приватних молитов за Україну.

3. Оголошуємо безперервний строгий піст у наших єпархіях та екзархатах за таким порядком:

- понеділок – Київська архиєпархія, Донецький, Харківський, Одеський і Кримський екзархати;
- вівторок – Львівська архиєпархія, Стрийська єпархія;
- середа – Івано-Франківська архиєпархія, Коломийська єпархія, Чернівецька єпархія;
- четвер – Тернопільсько-Зборівська архиєпархія, Бучацька єпархія, Самбірсько-Дрогобицька єпархія, Кам’янець-Подільська єпархія;
- п’ятниця – Сокальсько-Жовківська єпархія, Луцький екзархат.

4. Доручаємо після кожної Божественній Літургії співати молитву «Боже, великий, єдиний».

14 листопада 2021 р., у Всесвітній день убогих, преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав спільноту
взаємодопомоги для безхатченків «Наша хата». Архиєрей поспілкувався з членами цієї спільноти, оглянув умови їхнього побуту, ознайомився з різними сферами діяльності. Мешканці висловили свою щиру вдячність Церкві за турботу та опіку, а також побажання і плани на майбутнє, та представили свої найнагальніші потреби.

14 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова – Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро.

Перші рядки Євангелії Св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Слово Боже – "живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного", воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12). Воно є "силою Божою на спасіння кожному, хто вірує" (Рим 1,16). Це – "слово життя" (Флп 2,16), "слово примирення" (2 Кор 5,19), як твердить апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10 – 11).

Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в церкві чи на молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання.У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця.

Ісус у Господній молитві закликає всіх молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (пор. Мт. 6,11; Лк 11,2). Притча про сіяча голосить, що Царство Боже стає реальністю вже у вченні Ісуса, і одночасно вказує на безмежну кількість плодів, які складають велике благо Царства, що об'являться при кінці часів. Не всі зерна дадуть плід. Це залежить від того, якою буде відповідь на запрошення, як буде прийняте зерно Слова Божого.

Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священика до вірних: «Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся у Слово, яке промовляє до мене Господь.

Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, аби тільки воно не принесло жодного плоду в нашому житті.

Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає  закритися від світських перешкод. Щоб чути слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус, - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих хтось Його слухав називав:  «Блаженні ті, що слухають…».

            Словами сьогоднішньої притчі Господь також хоче нам сказати, наскільки важливим є грунт, тобто людське серце, у сприйманні Слова Божого.Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь вглиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує кожного дня і кожної години. Плід завжди приноситься у терпінні (пор. Лк. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не готова пожертвувати чимось своїм заради іншого, вона не зможе приносити плоди добра.

У притчі про сівача, Ісус, згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як ми це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими ділами? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, то чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову були посіяні. Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита.

У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя?

Дорогі у Христі! Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Він бачить нас так, наче у світі нема жодної Його дитини, крім нас. Він прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч. Каже псалмоспівець:  «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Нехай Господь щедро благословить кожного з нас, щоб рілля нашого серця була родючою землею. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

14 листопада 2021 року Божого
м. Дрогобич

8 листопада, у свято св. великомученика Дмитрія Солунського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Вознесіння Господнього в м. Борислав. У спів-служінні о. Романа Василіва (декана Бориславського), о. Петра Івасівки (декана Трускавець-кого), о. Анатолія Демченка (адміністратора парафії) і священиків Бориславського, Дрогоби-цького деканатів владика Ярослав відслужив Божественну Літургію.

Греко-католицька церква завжди була церквою українською, яка зберегла і передала нащадкам пам'ять народу та у круговерті проблем насущних і буденних не дає людям забути "чиїх батьків чиї ми діти". То ж і вшановує важливі державотворні національні події. Одна з таких — проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) на наших теренах.

7 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

1 листопада 2021 року, в день 77-х роковин відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея, Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові.