Слава Ісусу Христу!

Дорогі співбраття у священстві та монашестві!

24.02.2022 р. о 05 годин ранку московіти напали на нашу землю з різних сторін наших кордонів. З перших днів захисту українська армія, волонтери, безстрашний народ здивували світ: вірою, силою, єдністю і жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Найменший вогник свічки проганяє навколо найгустішу темряву. Наша найбільша сила – це молитва і довіра до Бога, єдність і солідарність, які додають міцності і витривалості, впевненості і стійкості. Будьмо єдиними у протистоянню ворогові! Нехай кожен із нас служить Божій справедливості у захисті і цілісності нашої Держави від російського агресора згідно свого покликання і можливостей. Не будьмо байдужі! Не піддаваймось паніці!

 В зв’язку з російською військовою агресією та введенням в Україні воєнного стану зобов’язую душпастирів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ:

1. Неухильно дотримуватись обов’язку резиденції на парафії, яка є доручена Вашій пастирській опіці не покидати своїх вірних, особливо в теперішньому загрозливому стані.

2. Щоденно служити Літургію за перемогу українського війська і справедливий мир. 

3. Організувати регулярні моління в храмах, забезпечити, щоб вони були цілоденно відчинені і доступні для молільників. 

4. Ознайомити вірних із Зверненням Патріарха Святослава від 24.02.2022.

5. На заклик Святішого Отця, оголосити 2 березня днем строгого посту і цілоденної молитви.

6. Всіма можливими способами допомагати українській армії в тому числі і за посередництвом гідних довіри волонтерських організацій.

7. При потребі бути готовими приймати біженців і надавати іншу гуманітарну допомогу.

8. Дбати про опіку родин військовослужбовців.

9. Користуватись лише офіційною інформацією з державних і церковних джерел.

10. Перебувати на постійному зв’язку з своїм деканом та єпархіальним управлінням. Всі священнослужителі мають пам’ятати про важливість послуху церковній владі.

11. Не розповсюджувати панічних настроїв, плекати спокій, протидіяти можливим провокаціям. Не виступати із жодними публічними заявами без погодження з єпископом.

12. Наголошувати на взаємодопомозі, підтримці в дусі християнської любові і милосердя, перешкоджати проявам агресії, помсти, безладу.  

13. Пояснювати вірним, що наш народ має священне право і обов’язок обороняти свою землю і незалежність своєї Української Держави.

14. Священнослужитель покликаний, відкинувши страх, бути свідком Христа і Його Правди. «Добрий Пастир душу свою кладе за овець своїх» (Ів. 10, 11).

15. За всіма необхідними роз’ясненнями та з важливими повідомленнями звертатися до Єпархіяльного Управління. В особливих випадках робити це безпосередньо без використання засобів зв’язку.

16. Благословляю священнослужителям під час Божественної Літургії на Сугубій єктенії проголошувати особливі прохання, а після Заамвонної молитви – молитву (див. Додаток).

17. Не втрачає актуальності Синодальне розпорядження стосовно посиленої молитви (щоденно о 20.00) та посту (четвер). Під час спільнотної молитви використовуймо «Молитовний чин про Заступництво Пресвятої Богородиці над Українським Народом»

Дорогі співбрати у священстві, всіх вас по братньому обіймаю і прошу бути гідними свого священичого покликання і громадянського обов’язку. В цих часах нам важливо бути єдиними і близькими у молитві і служінні з Богом і нашим народом.

Нехай Боже благословення перебуває над нашим народом і Україною!

владика Ярослав,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький

24 лютого 2022 року Божого,
м. Дрогобич

Додаток

Прошення на Сугубій єктенії в часі війни російського агресора:

Ще молимось, щоб Господь Бог зіслав Святого свого Духа на весь український народ і дав йому ласку витривалості у вірі, надії й любові серед теперішніх важких випробувань у час війни; дарував йому мир та визволив від усяких ворогів, щоб він міг у справедливості і правді прославляти доброго й милосердного Бога, - Господи, вислухай і милостиво помилуй.

Ще молимось за Божу опіку над усіма воїнами, які виконують свій обов'язок захисту Вітчизни, щоб Господь Бог зміцнював їхні відвагу й мужність та охороняв від ворогів, видимих і невидимих, - Господи, вислухай і милостиво помилуй.

Ще молимось за тих, які постраждали внаслідок війни російського агресора: за поранених, переселенців; тих, які втратили рідних, помешкання, майно; за всіх тих, які перебувають у зоні бойових дій, щоб Господь Бог захистив та оздоровив їх, зберіг від усякого лиха та обдарував своєю благодаттю, - Господи, вислухай і милостиво помилуй.

Після Заамвонної молитви:

Диякон: Господеві помолімся.

Люди: Господи, помилуй.

Священик голосно промовляє: 

Священик: Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, ми, сини і дочки українського народу, стоячи перед Твоїм святим обличчям, дякуємо Тобі за дар свободи, незалежності й волі нашої Української держави.

Нині ж, коли наша Батьківщина переживає війну від нападів російського агресора, прибігаємо під Святий Покров Твоєї Святої Матері та благаємо Заступництва у Тебе, Христе Боже наш. Молимо Тебе: пошли благодать Святого Твого Духа і навчи всіх дітей України любити свою Батьківщину такою жертовною любов'ю, якою Ти полюбив нас. Надихни серця керівників нашого народу жертовною любов'ю служити для добра нашого народу, цілісності і соборності нашої держави України. Пошли силу благодаті і мужності нашим воїнам, аби вони могли жертовно виконувати свій святий обов'язок захисту нашої Батьківщини.

Вибав нас від всякого нападу чужинців. Вчини наш народ силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів його укріпи, і в єдиномислії і праведному послусі тримай, і мир справедливий подай нам Господи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради імені Твого, на землі, на морі, і в повітрі.

На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні всіх святих нашого народу, рівноапостольного великого князя Володимира, хрестителя України, блаженну рівноапостольну Ольгу Київську, мучеників та ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих в праведних, яких видала українська земля.

До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки вічні. 

Улюблений Богом бережений
Український народе!

У черговий раз наша Батьківщина в небезпеці!

Віроломний ворог, незважаючи на власні зобов’язання та запевнення, ламаючи основні норми міжнародного права, як несправедливий агресор ступив на українську землю, несучи зі собою смерть і розруху.

Наша Україна, яку світ справедливо назвав «кривавими землями», яка стільки раз була скроплена кров’ю мучеників та борців за свободу і незалежність свого народу, кличе нас сьогодні стати на захист своєї Батьківщини, своєї гідності перед Богом і людством, свого права на існування та права на вибір свого майбуття.

Це наше природнє право і святий обов’язок кожного боронити свою землю і свій народ, свою державу і все що є для нас найрідніше: свою родину, свою мову і культуру, свою історію і свій духовний світ! Ми є мирним народом, який християнською любов’ю любить дітей усіх народів, незважаючи на походження чи переконання, національну чи релігійну приналежність. Ми не зазіхаємо на чуже і не погрожуємо нікому, але і свого нікому не маємо права віддати! У цей історичний момент голос нашого сумління кличе нас усіх як один стати на захист вільної, соборної і незалежної Української держави!

Істрія минулого століття вчить нас, що всі ті, хто починали світові війни – були тими, хто їх програвав, а ідолопоклонники війни приносили лише знищення і занепад своїм власним державам і народам. Ми віримо, що в цю історичну хвилину Господь Бог є з нами! Він, у руках якого лежить доля цілого світу і кожної людини зокрема, є завжди по стороні жертви несправедливої агресії, по стороні страждаючих та поневолених. Це Він, який об’являє своє Святе Ім’я в історії кожного народу, вловлює і скидає додолу могутніх світу цього їх власною гординею, завойовників – ілюзією їхньою всемогутності, гордих і зухвалих – їх власною самопевністю. Це Він дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України буде перемого божої сили над ницістю і зухвальством людини! Так було, так є і так буде!

Наша Свята Церква-мучениця завжди була, є і буде зі своїм народом! Цю Церкву, що вже пережила смерть і воскресінння, як Тіло Воскреслого Христа над яким смерть не має жодної сили, дарував Господь своєму людові у хрещальних водах Дніпра. Відтоді історія нашого народу і його Церкви, історія їх визвольних змагань, історія втілення Божого Слова і вияву Його духа істини у нашій культурі переплелися навіки. І у цей драматичний момент наша Церква як мати і учителька є і буде зі своїми дітьми, буде їх боронити і їм служити в Ім’я Боже! У Бозі наша надія і від Нього буде наша перемога!

Сьогодні ми урочисто проголошуємо: «Душу і тіло ми положим за нашу свободу!» Сьогодні єдиним серцем і устами ми молимося: «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!»

Святі праведники, мученики та ісповідники української землі моліться і заступайтеся за нас перед Богом!

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав

Дорогі брати і сестри! 

Визнання президентом Російської Федерації «незалежності та суверенітету» самопроголошених ЛНР і ДНР створює серйозні виклики та загрози для міжнародної спільноти і міжнародного права, на основі якого сьогодні існують та взаємодіють народи та їхні держави. Завдано непоправної шкоди самій логіці міждержавних відносин, що покликані забезпечувати мир і справедливий устрій суспільств, верховенство закону, підзвітність влади, захист людини, її життя та природних прав. Сьогодні все людство опинилося у небезпеці того, що право сильного нав’язуватиме себе кожному, нехтуючи силу права.

Своїм рішенням влада Російської Федерації в односторонньому порядку вийшла із тривалого мирного процесу, завданням якого було забезпечити відновлення гідних людини умов життя на територіях ОРДЛО України, що постраждали внаслідок російської збройної агресії. Війна, розв’язана проти нашого народу у 2014 році, залишила глибокі рани на долях багатьох із наших співвітчизників: тисячі убитих, поранених, самотніх. Вчорашній крок президента РФ зруйнував базові принципи тривалого процесу відновлення миру в Україні, створив можливості для нової хвилі збройної агресії проти нашої держави, відкрив двері для повномасштабної воєнної операції проти українського народу.

Особистою відповідальністю та святим обов’язком громадян України сьогодні вважаємо захист рідної землі, нашої пам’яті та надії, нашого Богом дарованого права на існування. Захист Батьківщини – це наше природне право і наш громадянський обов’язок. Ми сильні, коли ми разом. Тепер настав час об’єднати наші зусилля для того, щоб обстояти незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Української Держави. Обов’язком і відповідальністю всього людства сьогодні є діяльна турбота про запобігання війні та захист справедливого миру.

Ми переконані, що світ не може розвиватися та знаходити відповіді на виклики сучасності, вдаючись до сили та насилля, нехтуючи загальнолюдськими цінностями та євангельською істиною. Закликаємо всіх людей доброї волі не стояти осторонь страждань українського народу, спричинених російською військовою агресією. Ми народ, що любить мир. І саме тому готові обстоювати його і за нього віддано боротися.

Звертаємося сьогодні в молитві до Творця всесвіту з особливим проханням про мудрість для тих, хто уповноважений ухвалювати суспільно важливі рішення, у чиїх руках опинилася доля людства. Просимо Небесного Отця про допомогу для відновлення справедливого миру на українській землі.

Особливу молитву складаємо за захисників України, що цими днями є для нас прикладом жертовної любові та відданого служіння своєму народові. Нехай милосердний Господь захистить їх від усяких небезпек і обдарує їхні зусилля остаточною звитягою правди і добра.

Закликаємо щире благословення люблячого Бога і Творця на Україну та її народ!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

20 лютого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити.

Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, іншим і Богові. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим.

Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. До молодшого сина дуже подібна сучасна людина: вона прагне розпоряджатися своїм життям так, як бажає, хоче бути господарем свого життя, не визнаючи авторитету Бога, свого Творця. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Один син, задля власного «звільнення», вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від батька і приводить до рабства гріха. Інший – задля «придобрення» вибирає шлях «обов’язку та поверховості» і стає слугою, забувши про своє синівство. І в нашому духовному житті може трапитися, що, якщо немає розуміння тих чи інших духовних практик, то це може привести до бунту як у молодшого сина, або до формального сповнення своїх обов’язків як у старшого.

Притча, яку ми сьогодні почули у Євангелії, підкреслює не тільки риси двох братів, але й характеризує Бога як Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони є синами і братами. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1).

Після гіркого досвіду, усвідомивши важкість свого бунтівного вчинку, молодший юнак ще може визнати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже не має. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на наймитів, яким не бракує поживи. Син стався наймитом, втратився зв’язок батько – син.Але бути сином – це не питання гідності чи заслуги. Бути сином – це дійсність, від якої неможливо ухилитися.Батько, побачивши свого блудного сина, вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина бути наймитом, перериває його мову. Син, що він не вчинив би, для Батька завжди залишається сином.

Батько наказує принести найкращу одіж. Цікаво, що тут грецький текст стосовно одежі вживає слово, яке означає «найкраща одежа» у розумінні «перша і тому найкраща». «Перший одяг» – це ті шати, що їх блудний син носив, коли перебував з Батьком – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9-10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися у Христа одягнулися» (Гал 3,27), – співаємо ми на Божественній Літургії у дні великих свят замість Трисвятого. На жаль, своїми гріхами ми нищимо даний нам у Хрещенні світлосяйний одяг, що його символізує нам крижмо. У Таїнстві Покаяння Милосердний Отець повертає нам чистоту цієї першої найкращої одежі. У ці дні підготовки до Великого посту Церква кличе нас до навернення та переміни словами пророка Ісаї: «Вернітесь, о сини Ізраїля, до того, проти кого ви так дуже збунтувалися! Бо того дня кожен відкине свої срібні кумири й свої золоті кумири, що ваші руки вам самим на гріх наробили» (Іс.31, 6-7); «Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни» (Іс. 1, 16-19).

Старший син не знає, що діється в домі його батька. Він не йде дізнатися про причину гостини до господаря дому, хоч і має з ним родинні відносини, але шукає відповіді в одного зі слуг. «Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим» (Лк.15,27). Отой «один зі слуг» виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обійми господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака тим, за кого визнає його господар.

Звернімо увагу на слова, які промовляють дійові особи цієї притчі. Молодший син вживає слово «батько» п’ять разів, а у мові старшого сина воно відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує батька, який є поруч. Для нього батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам – наймитом. Батько звертається до старшого сина словом «дитино», намагається пригадати йому його походження і вказати, що навіть коли син відкидає, чи забуває своє синівство, то батько пам’ятає про своїх синів.

Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення.

Дорогі у Христі! Те, що Отець чекає з відкритими обіймами на свої дітей, є Доброю Новиною для нас. Сьогоднішня притча залишається актуальною для нас незалежно від того, чи ми відійшли в далекий край (як блудний син), чи просто формально перебуваємо поруч Бога – Отця (як старший син). У цій Божественній Літургії подякуймо Богові за ті великі дари, якими нас обдарував Господь. Застановімся, чи ми їх використовуємо для того, щоб ще сильніше і щиріше служити Богові? Просімо також усвідомлення потреби навернення нас самих, а також чутливості до відходу і навернення наших ближніх: аби разом з Отцем сумувати з приводу тих, хто віддалився від Нього. Не біймося наслідувати Сина Божого, Який йде шукати заблукану овечку (пор. Мт.18, 12). Особливо впродовж благодатного часу Великого посту допомагаймо тим, хто заблукав чи спотикнувся, щоб ми могли всі разом чистим серцем удостоїтися участі в радості самого Бога, коли вся Божа родина збереться на пасхальному євхаристійному бенкеті у Небесного Отця. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

20 лютого 2022 року Божого,
м. Дрогобич

13 лютого з нагоди 130-ї річниці від дня народження Йосифа Сліпого у церкві св.Миколая с.Хлопчиці відбулося представлення виставки філателістичних і пропам'ятних матеріалів.

Суботнього дня 12 лютого літургійного року Христова Церква вшановує трьох вчителів церкви, єрархів: Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого. Також особливістю цього дня для всієї Церкви-мучениці є те, що вона вшановує пам'ять довголітнього Єпископа УГКЦ Митрополита Володимира Стернюка, який проніс світильник віри в катакомбах підпілля саме на теренах Галичини. Цьогоріч, 12 лютого 2022 р., ми відзначаємо 115-ти ліття з нагоди дня його уродин.

6 лютого 2022 р. у Центрі Душпастирства Молоді відбулася святково-різдвяна зустріч християнських сімей, які хоч у невеликому колі, але у справжній родинній атмосфері впродовж вечора прославляли Новонародженого Спасителя. Радісно та щиро виконувалися колядки, з дитячих уст лунали віншування, ще раз і ще раз вітали Того, кого називаємо «Емануїлом» - того, Хто є між нами.

24 січня 2021 р. парафія храму святого Миколая с. Головське Підбузького деканату стала центром усієї світової родини УГКЦ, взявши участь у онлайн молитві на вервичці під час акції "Вервиця єднає".

15 лютого, у свято Стрітення Господнього, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самбір відбулись святкування з нагоди 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбісрько-Дрогобицький, у співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського і адміністратора парафії), о. Михайла Николина (декана Старосамбірського) і священиків Самбірського, Рудківського і Лішнянського деканатів.