Дорогі брати і сестри! 

Визнання президентом Російської Федерації «незалежності та суверенітету» самопроголошених ЛНР і ДНР створює серйозні виклики та загрози для міжнародної спільноти і міжнародного права, на основі якого сьогодні існують та взаємодіють народи та їхні держави. Завдано непоправної шкоди самій логіці міждержавних відносин, що покликані забезпечувати мир і справедливий устрій суспільств, верховенство закону, підзвітність влади, захист людини, її життя та природних прав. Сьогодні все людство опинилося у небезпеці того, що право сильного нав’язуватиме себе кожному, нехтуючи силу права.

Своїм рішенням влада Російської Федерації в односторонньому порядку вийшла із тривалого мирного процесу, завданням якого було забезпечити відновлення гідних людини умов життя на територіях ОРДЛО України, що постраждали внаслідок російської збройної агресії. Війна, розв’язана проти нашого народу у 2014 році, залишила глибокі рани на долях багатьох із наших співвітчизників: тисячі убитих, поранених, самотніх. Вчорашній крок президента РФ зруйнував базові принципи тривалого процесу відновлення миру в Україні, створив можливості для нової хвилі збройної агресії проти нашої держави, відкрив двері для повномасштабної воєнної операції проти українського народу.

Особистою відповідальністю та святим обов’язком громадян України сьогодні вважаємо захист рідної землі, нашої пам’яті та надії, нашого Богом дарованого права на існування. Захист Батьківщини – це наше природне право і наш громадянський обов’язок. Ми сильні, коли ми разом. Тепер настав час об’єднати наші зусилля для того, щоб обстояти незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Української Держави. Обов’язком і відповідальністю всього людства сьогодні є діяльна турбота про запобігання війні та захист справедливого миру.

Ми переконані, що світ не може розвиватися та знаходити відповіді на виклики сучасності, вдаючись до сили та насилля, нехтуючи загальнолюдськими цінностями та євангельською істиною. Закликаємо всіх людей доброї волі не стояти осторонь страждань українського народу, спричинених російською військовою агресією. Ми народ, що любить мир. І саме тому готові обстоювати його і за нього віддано боротися.

Звертаємося сьогодні в молитві до Творця всесвіту з особливим проханням про мудрість для тих, хто уповноважений ухвалювати суспільно важливі рішення, у чиїх руках опинилася доля людства. Просимо Небесного Отця про допомогу для відновлення справедливого миру на українській землі.

Особливу молитву складаємо за захисників України, що цими днями є для нас прикладом жертовної любові та відданого служіння своєму народові. Нехай милосердний Господь захистить їх від усяких небезпек і обдарує їхні зусилля остаточною звитягою правди і добра.

Закликаємо щире благословення люблячого Бога і Творця на Україну та її народ!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

20 лютого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити.

Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, іншим і Богові. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим.

Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. До молодшого сина дуже подібна сучасна людина: вона прагне розпоряджатися своїм життям так, як бажає, хоче бути господарем свого життя, не визнаючи авторитету Бога, свого Творця. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Один син, задля власного «звільнення», вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від батька і приводить до рабства гріха. Інший – задля «придобрення» вибирає шлях «обов’язку та поверховості» і стає слугою, забувши про своє синівство. І в нашому духовному житті може трапитися, що, якщо немає розуміння тих чи інших духовних практик, то це може привести до бунту як у молодшого сина, або до формального сповнення своїх обов’язків як у старшого.

Притча, яку ми сьогодні почули у Євангелії, підкреслює не тільки риси двох братів, але й характеризує Бога як Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони є синами і братами. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1).

Після гіркого досвіду, усвідомивши важкість свого бунтівного вчинку, молодший юнак ще може визнати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже не має. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на наймитів, яким не бракує поживи. Син стався наймитом, втратився зв’язок батько – син.Але бути сином – це не питання гідності чи заслуги. Бути сином – це дійсність, від якої неможливо ухилитися.Батько, побачивши свого блудного сина, вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина бути наймитом, перериває його мову. Син, що він не вчинив би, для Батька завжди залишається сином.

Батько наказує принести найкращу одіж. Цікаво, що тут грецький текст стосовно одежі вживає слово, яке означає «найкраща одежа» у розумінні «перша і тому найкраща». «Перший одяг» – це ті шати, що їх блудний син носив, коли перебував з Батьком – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9-10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися у Христа одягнулися» (Гал 3,27), – співаємо ми на Божественній Літургії у дні великих свят замість Трисвятого. На жаль, своїми гріхами ми нищимо даний нам у Хрещенні світлосяйний одяг, що його символізує нам крижмо. У Таїнстві Покаяння Милосердний Отець повертає нам чистоту цієї першої найкращої одежі. У ці дні підготовки до Великого посту Церква кличе нас до навернення та переміни словами пророка Ісаї: «Вернітесь, о сини Ізраїля, до того, проти кого ви так дуже збунтувалися! Бо того дня кожен відкине свої срібні кумири й свої золоті кумири, що ваші руки вам самим на гріх наробили» (Іс.31, 6-7); «Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни» (Іс. 1, 16-19).

Старший син не знає, що діється в домі його батька. Він не йде дізнатися про причину гостини до господаря дому, хоч і має з ним родинні відносини, але шукає відповіді в одного зі слуг. «Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим» (Лк.15,27). Отой «один зі слуг» виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обійми господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака тим, за кого визнає його господар.

Звернімо увагу на слова, які промовляють дійові особи цієї притчі. Молодший син вживає слово «батько» п’ять разів, а у мові старшого сина воно відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує батька, який є поруч. Для нього батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам – наймитом. Батько звертається до старшого сина словом «дитино», намагається пригадати йому його походження і вказати, що навіть коли син відкидає, чи забуває своє синівство, то батько пам’ятає про своїх синів.

Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення.

Дорогі у Христі! Те, що Отець чекає з відкритими обіймами на свої дітей, є Доброю Новиною для нас. Сьогоднішня притча залишається актуальною для нас незалежно від того, чи ми відійшли в далекий край (як блудний син), чи просто формально перебуваємо поруч Бога – Отця (як старший син). У цій Божественній Літургії подякуймо Богові за ті великі дари, якими нас обдарував Господь. Застановімся, чи ми їх використовуємо для того, щоб ще сильніше і щиріше служити Богові? Просімо також усвідомлення потреби навернення нас самих, а також чутливості до відходу і навернення наших ближніх: аби разом з Отцем сумувати з приводу тих, хто віддалився від Нього. Не біймося наслідувати Сина Божого, Який йде шукати заблукану овечку (пор. Мт.18, 12). Особливо впродовж благодатного часу Великого посту допомагаймо тим, хто заблукав чи спотикнувся, щоб ми могли всі разом чистим серцем удостоїтися участі в радості самого Бога, коли вся Божа родина збереться на пасхальному євхаристійному бенкеті у Небесного Отця. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

+ Ярослав

20 лютого 2022 року Божого,
м. Дрогобич

13 лютого з нагоди 130-ї річниці від дня народження Йосифа Сліпого у церкві св.Миколая с.Хлопчиці відбулося представлення виставки філателістичних і пропам'ятних матеріалів.

Суботнього дня 12 лютого літургійного року Христова Церква вшановує трьох вчителів церкви, єрархів: Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого. Також особливістю цього дня для всієї Церкви-мучениці є те, що вона вшановує пам'ять довголітнього Єпископа УГКЦ Митрополита Володимира Стернюка, який проніс світильник віри в катакомбах підпілля саме на теренах Галичини. Цьогоріч, 12 лютого 2022 р., ми відзначаємо 115-ти ліття з нагоди дня його уродин.

6 лютого 2022 р. у Центрі Душпастирства Молоді відбулася святково-різдвяна зустріч християнських сімей, які хоч у невеликому колі, але у справжній родинній атмосфері впродовж вечора прославляли Новонародженого Спасителя. Радісно та щиро виконувалися колядки, з дитячих уст лунали віншування, ще раз і ще раз вітали Того, кого називаємо «Емануїлом» - того, Хто є між нами.

24 січня 2021 р. парафія храму святого Миколая с. Головське Підбузького деканату стала центром усієї світової родини УГКЦ, взявши участь у онлайн молитві на вервичці під час акції "Вервиця єднає".

15 лютого, у свято Стрітення Господнього, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самбір відбулись святкування з нагоди 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбісрько-Дрогобицький, у співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського і адміністратора парафії), о. Михайла Николина (декана Старосамбірського) і священиків Самбірського, Рудківського і Лішнянського деканатів. 

Дивна Твоя Тайна, чистая явися,
Новосамбірська Церков чудес ісполнися,
де ікона твоя слези істочила,
невидящим очи дала, хромих ізцілила…
(Пісня до Чудотворної Пречистої Діви Самбірської)

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Різдвяна серія свят завершується Стрітенням Господнім, яке ми святкуємо у сороковий день після Христового Різдва. Це свято своїм змістом тісно пов’язане з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя – зі спрагненим спасіння людством.

Сьогодні і ми прибули до Матері Божої, прославленої у Самбірській чудотворній іконі – з благодаренням, любов’ю і вдячністю але також із прохання про заступництво, допомогу та Її неустанну поміч. У 2022 році Божому на свято Стрітення наша єпархія вшановує два ювілеї, пов’язані з Самбірською Чудотворною іконою Пресвятої Богородиці: 295-ліття з дня об’явлення ікони як чудотворної та 25-ліття обрітення цієї ікони, яка впродовж півстоліття вважалась втраченою.

Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». Вираження цих духовних почуттів споглядаємо у Самбірській чудотворній іконі. На ній дитя Ісус притуляється cвоїм обличчям і рукою до обличчя Богоматері. У свою чергу Пресвята Богородиця по-материнському пригортає до себе Сина в передчутті сповнення пророцтва старця Симеона Богоприємця, яке той промовив в Єрусалимському храмі: «Ось цей поставлений для падіння і встання багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34-35). Пригортаючи Сина, Пресвята Богородиця пригортає до себе кожну скорботну душу. А Ісус, обіймаючи і бажаючи утішити Свою Матір, обіймає своєю благодаттю кожну людину, яка вдається до Нього в молитві.

Божественне «умиління», окрім згаданих традиційних рис, проявилось на Самбірській іконі також в чудесний спосіб — кривавих сліз, які з’являлись на іконі впродовж тривалого часу і правдивість яких ствердили учасники єпархіальної комісії, призначеної для вивчення ікони перемишльським єпископом Єронімом Устрицьким (1715-1746), а також чимало державних урядовців і  вірян. Чому Пресвята Богородиця «заплакала» в той час кривавими сльозами? Відповідь на це питання слід шукати в обставинах, в яких у той час знаходився наш народ. Гортаючи книгу Буття нашого народу, спостерігаємо як майже до кінця XVII ст., наші терени потерпали від несподіваних наїздів загарбників зі Сходу, від яких найбільше страждав простий люд, то гинучи від їх рук, то потрапляючи в полон, або залишаючись біля руїн спаленої оселі без даху над головою. Початок XVIII ст. ознаменувався моровою пошестю. Відомо, що від чуми померла родина, яка первісно володіла цією іконою. Загалом же впродовж кількох років пандемія відібрала життя у двох третин мешканців м. Самбора. З такими наслідками пошесті зустрілись не тільки самбірчани, але мешканці решти наших містечок і сіл. Адже, як добре знаємо, пандемію не спиняють географічні кордони.

Своїми кривавими сльозами Пресвята Богородиця засвідчила скорботу свого материнського серця над стражданням улюблених дітей Христової Церкви. У своєї слабкості й хиткості посеред випробувань і горя людина потребує видимих знаків Божої присутності для зміцнення віри, а Бог у такий спосіб засвідчує силу Своєї благодаті, яка постійно присутня в Церкві, зокрема в Святих Таїнствах, у щирій довірливій молитві до Бога.

Любов Божого люду до Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, виразив незнаний митець, зобразивши в її нижній частині місцеве шляхетне подружжя Іллю та Єлизавету Комарницьких, яке звертається до Божої Матері словами молитви «О Всепітая Мати». Цією молитвою завершується Акафіст до Пресвятої Богородиці, який перед чудотворною іконою після отримання Божих ласк за Її посередництвом молились вдячні вірні. Заможне подружжя Комарницьких не випадково зображено на іконі. Завдяки їхнім коштам і старанням упродовж десяти років (1728-1738 рр.) було збудовано кам’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який сьогодні є однією з найдавніших кам’яних парафіяльних церков Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ілля Комарницький склав також у пожертву для парафіяльної громади територію перед храмом, яка впродовж трьох століть уможливлює проведення численних прощ до Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Так стараннями благочестивих християн «Мудрість собі будинок збудувала, і витесала сім стовпів до нього. Забила свої жертви, вина свого налила і стіл свій теж приготувала. Послала своїх служниць, щоб оповістити, по щонайвищих закутках у місті: „Хто простодушний, нехай сюди заверне“» (Прип. 6, 1-4).

Почитателі Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, не лише молились до неї за свого життя, але забажали бути похованими в крипті храму, щоб в такий спосіб залишитись під Покровом Божої Матері й у вічності. Відомо, що у підземеллі церкви Різдва Пресвятої Богородиці похована родина Комарницьких та перемишльський єпископ Атанасій Шептицький (1762-1779).

25-літній ювілей обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці ми святкуємо у свято Стрітення Господнього, яке, за Божим Промислом, віддавна було одним з днів церковного року, коли ця ікона вшановувалась в урочистий спосіб. Зокрема, у 1830 році перемишльський єпископ Іван Снігурський визначив це свято днем відпусту в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самборі.

Однак чудесні події, пов’язані з цим періодом церковного року, сталися також і значно пізніше. У ХХ ст. вважалось, що з 1944 року місцезнаходження оригіналу ікони є невідомим, а в святилищі храму Різдва Пресвятої Богородиці за коштовними срібно-золотими ризами знаходиться одна з її копій. Втім восени 1996 року під час ремонту освітлення довкола місця зберігання ікони було виявлено, що за срібними шатами знаходиться старовинна ікона Самбірської Пресвятої Богородиці. Образ вирішено віддати на експертизу, а відтак відновлення старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському. Під час дослідження ікони, вивчення стану полотна, техніки її написання, використаних фарб, реставратор встановив, що образ походить з кінця XVII ст., а отже і є тією славнозвісною Самбірською чудотворною іконою Пресвятої Богородиці.

У лютому 1997 року, в період святкування свята Стрітення Господнього, після завершення реставраційних робіт, Самбірську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці внесено до Архикатедрального собору св. Юра в м. Львові, де урочисте богослужіння відслужив владика Любомир (Гузар), єпископ-помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви, у співлужінні владики Юліяна (Вороновського), єпископа Самбірсько-Дрогобицького та за участі численного духовенства й вірних. Опісля ікона побувала в храмах Львова, Дрогобича, Старого Самбора, а 23 лютого 1997 року її процесійно внесли до храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора, де вона зберігається по сьогоднішній день. У 2010 році блаженної пам’яті владика Юліян Вороновський проголосив свято Стрітення Господнього на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії днем почитання Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Як часто в нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Господь наш Ісус Христос обдаровує нас своєю опікою і, за словами псалмоспівця, посилає ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. 90, 12). Але найбільшим благодіянням Бога є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю.

В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62).

Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, Яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Вона піклується про своїх дітей, супроводжує своїм покровом кожну християнську душу.

Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Упродовж століть споруджує на Її честь храми, прибігає до Її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається Її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Крім Самбора, Грушева і Билич, у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші чудотворні місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці.

Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила поступ зла російського агресора, який окупував наші землі на сході і півдні України, збираючи біля наших кордонів сотні тисяч війська. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії і війни.

І сьогодні молімося до Богоматері, «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінне уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Просімо, щоб Пресвята Богородиця донесла молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.

+ Ярослав

15 лютого 2022 року Божого,
м. Самбір

13 лютого, у неділю митаря і фарисея, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.