SDE
Послання

Проповідь у П'яту неділю Великого Посту

23 березня 2010
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Слава Ісусу Христу!Кожного разу, як ми приходимо до храму, ми чуємо євангельську розповідь про славні діла Господні або ж чуємо Його спасенне навчання про спасіння та життя вічне. І слухаючи Боже слово ми не просто собі пригадуємо про євангельські історії, але як і Господні учні слідуємо за Ісусом від Галилеї до Єрусалиму. Водночас вони є для нас неначе дзеркало, в котре ми покликані вдивлятись, щоб перевірити та співставити чи ми дійсно слідуємо Христові, чи може, якимось своїм амбіціям, похотям та пристрасним бажанням. Адже в євангеліє потрібно вдивлятися, щоб не загубитися і не зійти зі стежки життя, щоби встигнути зупинитися та навернутися поки не стане занадто пізно. Слова Господні слід не просто слухати, але їх потрібно чути. Ось і сьогодні Церква через читання недільного Євангелія спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму. На ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до святого міста - Єрусалиму. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але на цей раз це була дорога в кінці якої чекав Спасителя хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель, тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: „Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне.“ З іншого боку придивімося сьогодні до учнів, котрі прямують до Єрусалиму разом з Ісусом. Вони покинули все, щоб слідувати за цим великим Вчителем, Який навчав не так, як книжники та фарисеї, але, як повновладний. Своє майно та працю залишили, щоб слідувати за тим, хто часто не має і голови де приклонити. Вони були з ним, коли Він оздоровляв, виганяв бісів, навчав народ. Вони слухали Його. І ось тепер Він іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе усю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають та не чують. Не чують, бо думають, якщо Він творив такі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то певно в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма ворогами, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі станеться найбільше чудо. Станеться справжня перемога та славне торжество, але інакше ніж про це думали та мріяли учні. Вони ж не чують та не розуміють, бо кожен має свої уявлення, що повинен зробити Господь, вони настільки поклалися на свої очікування, що згіршились та налякалися, коли Він вмер на хресті. І ось тоді коли Він - Христос повис на хресті, саме їх амбіції та мрії не дали їм побачити в хресті знак перемоги, але лише поразки та ганьби. Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму і не тільки зараз в часі посту, але ціле наше життя є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Ми теж зрікаємось чогось, також слухаємо Його повчання через Церковну науку, але часто, як апостоли ми слухаємо та не чуємо, що Господь нам хоче сказати, що Він промовляє до нас. Тому і боїмося хреста, свого хреста, повсякденного, падаємо в розпуку перед лицем несправедливості, зневірюємось та опускаємо руки саме тоді, коли нашої терпеливості, нашої віри найбільше потрібно. Ми придавлені несправедливістю, якою здається просякнуте все суспільство, ми нікому не віримо, бо змучились від простих обіцянок. Ми розчарувалися майже у всіх ідеалах, може кричимо до Господа, чому Він таке допустив, „де Твоя справедливість, де Твоя воля”, а Христос несе свій хрест до Єрусалиму, бо страждання і смерть задля людей – це не поразка, це не катастрофа, це справжня перемога, щоправда здобута дорогою ціною. Тож іншої дороги і для нас не має, бо злобу можна перемогти тільки терпеливістю, неправду істиною, а ненависть та гріх любов’ю та прощенням, хоч це є дорога страждання, дорога нашого щоденного хреста. Немає іншої дороги до справжньої життя, до правдивого щастя. Тож просімо сьогодні у Господа, щоб ми були не тільки слухачами Божого слова, але справді чули, що від нас і для нас бажає Господь. Не біймося слідувати по дорозі разом з Ісусом, навіть якщо нам здається що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже саме хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви а світлом воскресіння, знаком надії, і символом незбагненної любові Бога до людини. Завдяки цій Божій любові і милосердю ми постійно отримуємо прощення наших провин через Святу Тайну Покаяння, до якої в часі Великого посту кожен християнин повинен приступити з особливим трепетом і смиренням. І тут приклад такого смиренного покаяння пригадує нам сьогодні свята Церква через літургійний спомин про Святу Марію Єгипетську.Будучи за молодих літ легковажною жінкою у великому розпусному місті В Єгипті, вона завдяки Божому милосердю стала однією з найвідоміших святих жінок. І сьогодні, у п’яту неділю посту, ми вшановуємо її духовний подвиг, подивляючи її мужність і покору. Зворушливою і повчальною є розповідь про навернення Марії, яку подає нам „Житіє святих“. Це якраз і приклад того, як людина з Божою допомогою може змінити своє життя, зійти з дороги гріху та пристрастей і стати на дорогу Христову, котра єдина дає визволення і спасіння. Тому, дорогі у Христі долаючи день за днем, тиждень за тижнем цей шлях Великого посту, як також і наш життєвий шлях, стараймося його пройти зі справжньою та живою вірою, з великою надією та щирою любов’ю до Бога та людей, щоби гідно наблизитись до величного ранку Христового Воскресіння, нової Пасхи, нового життя в Христі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!Слава Ісусу Христу! Детальніше...

Проповідь у Четверту неділю Великого посту

16 березня 2010
Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Євангельське читання Четвертої неділі Великого посту оповідає нам сьогодні про зцілення Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь переконує нас у важливості віри, молитви і посту. “Все можливе тому, хто вірує”, - відповів Христос батькові, котрий привів до Нього свого хворого сина. Все випробував нещасний батько, щоб допомогти своєму синові, але бажаного результату не було. Почув, нарешті, бідний батько про незвичайного Чудотворця, Котрий лікує всяку хворобу в людях. Він прийшов до Нього й почав умовляти: “Якщо можеш, змилосердься над нами, допоможи нам” У відповідь йому Христос говорить: “Все можливе тому, хто вірує” І батько хворого сина крізь сльози сповідує: “Вірую, Господи! допоможи моєму невірству”. По вірі батька Господь зцілює його сина, вигнавши з нього дух німоти й глухоти. Великий період віддаляє нас від того часу, коли світ мав щастя бачити Христа, слухати Його і отримувати безпосередню від Нього милість, в якій люди завжди матимуть потребу. Ми маємо таке ж щастя, але дається воно нам не інакше, як тільки через віру, віру живу й спасительну, про яку Христос говорив: “Все можливе тому, хто вірує”Правдива віра здатна творити чудеса. Можливо багато з нас і виховані в добрій вірі, але її, як дар Божий, потрібно берегти, зігрівати й примножувати. Однієї віри, без доброго християнського життя недостатньо, слід показувати свою віру в ділах і цілим життям свідчити про свою віру. Хто дійсно вірує в Бога Отця і Вседержителя, той переконаний, що його життя, отримане від Бога, завжди в руках Божих, що все посилається Богом, на Котрого потрібно покладати свою надію. Хто вірує в Бога, той переконаний, що, де б він не був і що б не робив, завжди робить перед очима всюдисущого і всевидящого Бога, Який знає всі наші помисли. Така людина прагне будувати своє життя так, щоб не образити величі Божої та Його святості. Хто вірує в Сина Божого, Котрий втілився заради нас і нашого спасіння, хто пам'ятає, що прощення гріхів заслужене хресною смертю Господа, той боїться смертоносної отрути гріха, любить Бога й намагається провадити побожне життя, згідне з Його святою волею. Хто вірує в Духа Святого, Животворящого Господа, той буде уникати всякої скверни, пам'ятаючи слова апостола: "Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог".Хто вірує в єдину соборну й апостольську Церкву, той буде слухатися її у всьому, жити її життям, виконувати її веління, шанувати її Богом встановлену ієрархію. Хто вірує в життя вічне, той, живучи на землі, готує себе для неба, користуючись земними благами, примножує духовні скарби.Отже на прикладі сьогоднішнього євангелія, Господь і кожного з нас вчить якою має бути наша віра. Багато з нас можуть сказати: і ми віруємо, але чому ж не завжди отримуємо по нашій вірі? Відповідь може бути такою: тому що недостатньо віримо й сумніваємося; віримо, а коли нам важко, впадаємо у відчай, холодно віримо або зовсім не віримо. Після зцілення біснуватого юнака апостоли запитали Христа на самоті: “Чому ми не змогли вигнати його?". Христос відповів: “Цей рід виганяється молитвою і постом” Ці слова особливо повинні бути близькими й зрозумілими для нас в священні дні Великого посту, коли Церква закликає до подвигу стримання, покаяння, й молитви. Як же потрібно молитися й постити? Слово Боже говорить: коли ти молишся, закрий двері свого серця, зосередься на тій бесіді, котру ведеш з Богом, не говори нічого зайвого, не уподібнюйся нерозумним дітям, котрі просять у батьків пекучого вогню або гострого ножа. Коли молишся, не будь, як лицемір і ще: коли стоїш на молитві, прощай... Те саме можна сказати і у відношенні посту. Щоб піст був спасительним, він повинен бути не тільки обмеженням в їжі. Устами старозавітнього пророка Ісаї Господь учить, що, починаючи піст, ми повинні розірвати союз з усякою неправдою, позбавитися злоби, подати допомогу нужденному, очистити своє серце від злопам’ятства та лицемірства. Дорогі у Христі, прислухаючись сьогодні до слів Святого Євангелія, обдумаємо про ці важливі три чесноти в нашому житті: віру, піст і молитву, чи ми належно їх практикуємо. Подякуємо Господу за всі Його милості, котрими Він постійно обдаровує нас. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь! Детальніше...

Проповідь у Третю неділю Великого посту

08 березня 2010
“Радуйся, життєдайний Хресте,прегарний раю Церкви, дерево безсмертя,що дало нам насолоду вічної слави...“Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Піст кожного з нас дуже схожий на подорож. Ця подорож передбачає преображення, осмислення свого життя, покаяння, зміну своєї поведінки, визнання своїх провин, наповнення серця любов’ю до Бога та ближніх. Отже, час посту, це дорога, яка веде нас через Голготу, порожній гріб, до Життя, яким є Христос Воскреслий.    Тому на цій дорозі свята Церква, пам’ятаючи про неміч людини, ставить посеред посту надзвичайно могутню спонуку до дальшої витривалої духовної боротьби. І цією спонукою, заохоченням є для нас Святий Хрест.    Господній Хрест, якому покланяємося в сьогоднішню неділю, пригадує нам про безконечну Божу любов, про Христові страждання задля нас і наш обов’язок терпеливо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас є звернені слова Спасителя: „Коли хто хоче йти за мною нехай зречеться себе, візьме свій хрест на себе і йде слідом за мною... Хто не несе свого хреста і не йде слідом за мною - не може бути моїм учнем.“ Тому хрест є великою надією для всіх тих, що так чи інакше терплять і двигають свій життєвий хрест, піддаючись Божій волі без нарікання ідуть за Христом, пам’ятаючи про Христове запевнення, що наші терпіння і хрест Він у велику радість замінить.    Сьогодні Хрест став для нас одним із найосновніших знаків: з ним ми супроводжуємо наші молитви, ним ми розпочинаємо і закінчуємо день, ним благословляємо їжу, працю, наших дітей. Хрест увійшов глибоко в нашу культуру, про нього ми співаємо багато пісень, йому поклоняємося, на його честь святкуємо празники.     Проте замало є лише пальцями творити знак святого хреста, при цьому повинна бути наша сердечна любов і сильна віра. В підніжжі хреста ми маємо  принести Богові щедрі плоди покаяння і щирого жалю, плоди любові і милосердя, плоди праведного і святого життя. Біля хреста Господнього постановімо сьогодні пройти гідно цю подорож Великого посту до кінця. Згадаймо тут слова Івана Золотоустого про піст, який каже:  «Ти постиш? Нагодуй голодних, напої спраглих, відвідай хворих, не забудь в’язнів у темниці, пожалій змучених, втіш скорботних та тих, хто плаче, будь милосердним, лагідним, добрим, тихим, довготерпеливим, жалісливим, незлопам’ятним, благоговійним, істинним, благочестивим, щоб Бог прийняв і піст твій та щедро дарував плоди покаяння...»Тож Вдивляючись у Хрест Христовий, на якім він в муках вмирав за наші гріхи, стараймося також без нарікання нести свій особистий хрест, бо це є найкоротша і найпевніша дорога до нашого вічного щастя в небі. Пам’ятаймо що постійно відновлювати та поповнювати сили нам допоможе молитва, участь у Святій Літургії і добрі діла.А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Детальніше...

Різдвяне послання "Таємно родився Ти в вертепі"

19 грудня 2009
Таємно родився Ти в вертепі, але небо, Спасе, звістило Тебе всім появою зорі, немов устами. І вірою мудреців Тобі привело, що кланяються Тобі, тому з ними помилуй нас. (Тропар Вечірні Різдва Христового)   Всевітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри!   Христос рождається! Славімо Його! Ангельська звістка про народження у Вифлеємі Христа, Спасителя світу, натхненно та велично лунає сьогодні по всій Україні, у наших храмах, містах і селах, у домівках побожного українського народу. На цю радісну звістку, на звершення Божої обітниці спасіння, довгі роки чекали старозавітні праведники, щоб збулися пророчі слова: «Хлоп'ятко нам народилося, Сина нам дано» (Іс. 9, 5). Чекали цієї звістки і ми з вами, готувалися до цього великого дня, який приносить щастя і мир у кожне людське серце. Ця неповторна і спасенна подія є для нас джерелом невимовної радості, спонукою до подяки та поклоніння Богові. Різдвяні свята стають для нас гарною нагодою споглядати Господнє обличчя, людину в Бозі і Бога в людині, небо на землі й землю на небесах. Днесь предвічний Бог зі своєї превеликої любові зволив стати людиною, щоб перебувати з нами. Він увійшов у нашу людську історію, у нашу обмеженість, аби визволити нас від усього того, що досі віддаляло людину від Творця. Усвідомлення близькості Господа спонукає нас з великим піднесенням і захопленням сповіщати: «З нами Бог»! З нами Бог, який нас підносить і потішає, милосердиться над нами та називає нас своїми братами і сестрами. З нами Бог, який прийшов до всіх – до бідних і багатих, праведних і грішних. Він прийшов, щоб знайти і спасти те, що загинуло; Він воплотився, щоб оновити упалий і заплямований гріхом Божий образ, носієм якого є кожна людина. У ці святкові дні особливо актуальними стають слова святого Лева Великого: «Нехай торжествує святий – він наближається до нагороди; нехай радіє грішник – його запрошують до прощення; нехай окрилюється язичник – його закликають до життя». Воплочена Божа Любов приходить у світ, щоб його перемінити, повернути первісну красу своєму творінню, що була втрачена внаслідок гріха древнього Адама. Цю Любов, в особі малого безпомічного Дитяти, приймають дбайливі материнські руки Богородиці, зігріває турбота праведного Йосифа, прославляють величними піснями ангельські хори. Спішать до вертепу, щоб Їй вклонитися, пастирі, які, почувши звістку ангелів, не засумнівалися, а радо її прийняли. Світло Христа просвітило розум і серця мудреців, які, не вагаючись, покинули все та пустилися в подорож до Нього, відважно ступаючи незвіданими дорогами. Але на жаль, були і такі, що цю Божу Любов відкинули та Її переслідували. Часто щось подібне відбувається і в сучасному світі, який залишається нечутливим до знаків Божої присутності. Тому, щоб пізнати і прийняти Господа, плекаймо у собі смирення Йосифа, віру і любов Пресвятої Богородиці, простоту пастирів і відвагу мудреців. Долаючи власне самолюбство, дбаймо про ці чесноти, щоб поклонитися в покорі правдивому Богові, відкриваючи своє серце до істини та добра. Він не вимагає від нас надзвичайного, а бажає лише нашої любові та щирої відданості. Новонароджений Ісус стоїть біля дверей нашого серця і просить, щоб ми знайшли для Нього місце, щоб не проганяли Його разом із Матір'ю поза «місто» нашого життя… У цей радісний день словами тропаря молимося, щоб Христове Різдво засвітило нам і світові «світло розуміння». Благодать Різдва допомагає усвідомити, що наше життя – паломництво, шлях у пошуках Господа; вона додає нам сил перетворити історію особистого життя на історію власного спасіння. Часто сучасний світ, використовуючи найрізноманітніші технології, закликає нас під час вибору життєвого шляху слухати земних псевдомесій та поклонитися ідолам слави, влади, достатку й задоволення. Однак Церква, маючи за плечима двохтисячолітній досвід, знає, що цей шлях веде в нікуди. Йдучи ним, ми отримаємо не волю, а рабство; не радість, а розчарування; не силу, а руйнацію; не життя, а смерть. Подія Христового Різдва вчить нас, що справжнє щастя не приходить від марних обіцянок сильних світу цього. Воно є в Того, хто смиренно несе нам любов Небесного Отця. Використаймо цю святкову нагоду, щоб віднайти у своєму житті духовні вартості, які набагато важливіші від людських скарбів. Господь прийшов, щоб навчити нас жити в єдності, взаєморозумінні, простоті, долаючи всілякі перешкоди та негаразди, тому проповідуймо всьому світові вістку про перемогу Божої любові над ненавистю, страхом, поділами та егоїзмом. Поспішімо до Христа разом з євангельськими мудрецями і пастухами, бо там знайдемо правдиву радість і справжнє щастя для себе і для свого народу. А знайшовши, несімо їх як Христові свідки, кожен по-своєму – через слова, діла та молитву – до всіх, хто нас оточує, та до прийдешніх поколінь. Після двадцяти років від легалізації УГКЦ радіємо, що наша Церква розвивається та втішається великим скарбом священичих і монаших покликань. Цього року Синод єпископів заохочує нас молитися за богопосвяченних осіб. З ранньої юності кожен хлопець і кожна дівчина у молитві повинні старатися розпізнати Божий задум щодо себе, щоб у належний час виконати доручення Бога-Отця на благо Церкви й народу. Ми ж маємо бути свідомі власної великої відповідальності за плекання цих покликань. Це відповідальність цілої Церкви і, зокрема, християнських батьків. До них звернений приклад життя Пресвятої родини, Йосифа і Марії, які самовіддано й мужньо виховували Ісуса. Вітаю вас, дорогі брати і сестри, і від щирого серця ділюся з усіма вами духовними дарами Христового Різдва та його великою радістю. Нехай ця різдвяна радість і надія досягне і тих наших братів та сестер, які перебувають далеко від рідного дому: на військовій службі, на нелегкій заробітчанській праці, в лікарні чи в'язниці. Нехай Христове Різдво буде нашим спільним великим і благословенним празником. Просімо, щоб Господь поблагословив Україну, оберігав нашу землю від лиха та смутку, дарував нашим державним провідникам мудрість та щире бажання служити своєму народові, дбати про його добробут і кращу долю. А благодать новонародженого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.   ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Дано в Дрогобичі при Кафедральному Соборі Пресвятої Трійці у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, 19 грудня 2009 року Божого Детальніше...

Пастирське звернення владики Юліяна (Вороновського) у зв’язку з епідемією небезпечного вірусу грипу

31 жовтня 2009
Впродовж останніх двох тижнів Західну Україну охопила епідемія грипу, яка вже забрала з життя понад 30 осіб, серед яких є діти, вагітні жінки та студенти. На даний час десятки осіб перебувають у реанімаційних відділеннях лікарень у вкрай важкому стані.З огляду на ці тривожні події прошу священнослужителів нашої єпархії звернутись до вірних з проханням дотримання усіх порад Міністерства Охорони Здоров'я України щодо профілактики та попередження захворювання грипу. Згадаймо у своїх молитвах тих, кого забрала з життя ця недуга, та їхні родини. Після Святих Літургій у молитві просімо Господа, щоб Він відвернув це лихо від нашого народу, та оздоровив недужих. Детальніше...

Великоднє послання (2009)

14 квітня 2009
ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна Вороновського,Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення! „Цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім ...”(Стих Пасхальної Утрені)Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і  сестри!Христос воскрес!                               Воістину воскрес!В ці благодатні дні, коли Церква святкує найвеличніший празник - Воскресіння Христове, запрошуючи ангелів і людей, небо і землю, увесь світ видимий і невидимий з'єднатися у прославі воскреслого Господа, щиро бажаю, щоб ця світла і всеперемагаюча радість вщерть наповнила сьогодні наші серця. Хотілося б донести добру новину у кожну вашу оселю, до всіх родин нашої єпархії та поза її межами, побажати, щоб чисті почуття торжества і перемоги наповнили кожну християнську душу, можливо сьогодні скорботну і утиснену, але таку, що потребує милості і допомоги Божої, адже "Христос Воскрес - радість вічна". Господь кличе нас на “торжество із торжеств”, бо „цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім”. Ось чому у всіх наших храмах в ці дні ми так велемовно і торжественно поклоняємося величній i безмежній Любові Божій, з якою Син Отця небесного зійшов на землю, став чоловіком, постраждав i помер на хрестi за нас, за нашi грiхи i воскрес задля нашого спасіння. Христос дарував і дарує нам нове життя у свободі Божих дітей. З Ним ми перейшли з рабства до свободи, з темряви до світла, з гріха до благодаті. Ця добра новина, яку Церква голосить вже понад дві тисячі років, проникає крізь нашу щоденність і викликає радість, надію і віру у наше воскресіння.Віра у Христа Воскреслого є наріжним каменем християнства, і кожного року у світлі пасхальні дні ця віра оновлюється, наче вперше торкається людського серця, всього нашого єства. Частим закликом до радості Церква хоче розбудити нас від сну, позбавити хоча б на деякий час від суєти щоденного життя, від земних клопотів та переживань і долучити до світлого торжества. Сьогодні маємо нагоду подумати над тим, скільки Своїх дарів роздає Господь протягом нашого життя! І все це — предмет і привід для радості. Якщо ми молоді та енергійні, то дякуймо Богові і радіймо, особливо тоді, коли живемо в чистоті, довір’ї та відданості Творцеві; радіймо від успіхів у навчанні та роботі. Втішаймось нашими здобутками як у сімейному, так і в богопосвяченому житті, адже Христос є основою і ціллю нашого буття. З Христом радіймо у мудрій і чистій старості. Радіймо, коли ми прощаємо наших кривдників; щиро молимось та маємо нагоду часто відвідувати Божий храм. Радіймо від зустрічі з людьми, від усвідомлення великого дару жити і вірити. І всі ці радості — це лише відблиск, це тільки передчуття тої дійсної та вічної божественної радості, подарованої нам після Воскресіння Христового, адже „що око не бачило та вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те приготував Бог тим, що Його люблять”. Відчуття духовної радості від Воскресіння додає нам сили у земній мандрівці, служить незмінним джерелом надії на вічне і щасливе життя з Христом.Однак, свідомість багатьох із нас, мабуть, перейнята спокусливими думками щодо принизливого економічного становища, соціальних проблем у нашому суспільстві та незреалізованих політичних обіцянок. Звідси – непевність, розпач, сумніви і нарікання. Багато з них є виправдані з людської сторони, однак для всіх християн – це ще одна нагода відкрити мізерність створених нами земних кумирів. Невгамовне бажання успіху, кар'єри, багатства, хвороблива  конкуренція постають мізерними перед Тим, Хто є джерелом і Творцем самого світла. Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх спокус та гріхів. Ми непереможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм і заповідями Божими, доки маємо Церкву як найвищу помічницю у справі нашого спасіння. Саме тому це пасхальне переживання непереможної радости повинно стати для всіх нас джерелом сили у виході з будь-яких життєвих криз, зброєю в боротьбі за правду і справедливість. Живімо з відчуттям постійної присутности Того, Хто об'являє Себе через святе Євангеліє, Хто чекає від нас віри, любови та милосердя. Ми покликані бути для світу свідками Христа: нести впевненість у вірі туди, де вона згасає, світитися надією серед безнадійних, бути непереможною любов’ю там, де панує ненависть і страх.Наша Церква в рамках підготовки до Собору Євангелізації, що має відбутися цього року, старається розбудити в кожній християнській душі гаряче бажання свідчити своїм життям євангельські засади, оживити прагнення кожного християнина стати живою проповіддю Воскреслого Христа у сучасному світі. Пасха Христова — це дар божественної любові, який ми повинні нести у світ і свідчити про істину Воскресіння. Це священна місія кожного християнина, всієї Церкви Христової, особливо це стосується тих, хто згідно зі своїм покликанням, отримав від Христа завдання іти і навчати всі народи, хрестячи усіх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ось чому цей рік наша Церква присвячує глибокій призадумі над священичим покликанням. Ми повинні ще раз зрозуміти, наскільки великою є потреба у добрих та святих священиках, запалених апостольською ревністю у проповіді Воскреслого Христа. Ми повинні збагнути, наскільки важливою є також наша молитва за гідні і достойні покликання робітників до Христового виноградника.  Ми усі, дорогі у Христі, котрі хрещені Його ім’ям, є співпрацівниками Божими на Його ниві, і від нашої життєвої позиції залежить стан духовного клімату в нашому серці, в наших родинах, в суспільстві і державі. Тож відважно проповідуймо своїм життям Воскреслого Христа, несімо свої особисті хрести без страху і розчарування, пам'ятаючи слова Христа Спасителя: "Ось я з вами по всі дні вашого життя". Він з нами в радості і скорботі, в здоров'ї і хворобі, в успіхах і невдачах. Він іде з нами життєвим шляхом, як колись ішов з двома учнями по дорозі в Еммаус. Нехай же промені безмежної великодньої радості щедро осявають ваші душі, наповнюють миром та любов’ю. Хай прослава Воскреслого життя лунає не тільки у нашому великодньому привіті, але стане змістом наших земних реалій. Зробімо так, щоб через нас ця Пасхальна радість огорнула й усіх тих, хто не може бути нині у храмі: хворих, ув’язнених, подорожуючих, тих, хто далеко від рідного дому. Радіймо і веселімся, відкиньмо страх і сміливо рушаймо за ангельським наказом, як апостоли і праведні жінки-мироносиці, звіщаючи світові величну новину, що Христос воскрес!А благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.Христос воскрес!+ Юліян Вороновський,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Різдвяне послання преосвященнішого владики Юліяна Вороновського

28 грудня 2008
Уже понад тисячу років Україна святкує Різдво Христове. Нам важко уявити собі наше життя без цього радісного свята з його колядками, вертепом та Святою вечерею. Свято це увійшло в саму душу нашого боголюбивого народу. Воно свідчить про те, що Бог прийняв людську природу й увійшов у нашу історію. Вічний, безмежний, неосяжний Бог увійшов у простір і час, став людиною, не перестаючи бути Богом. Наш народ упродовж своєї історії за всіх обставин свято дотримувався традицій святкування Різдва, споживаючи Святу вечерю і колядуючи Божественному Дитяткові. Але Різдво Христове – це не тільки вечеря, колядки й вертеп, не лише народні звичаї. Суть Різдва в тому, що Бог посилає у світ Сина Свого, а ми, люди, покликані вийти Йому назустріч.Всемогутній Бог приходить у світ як немічне, беззахисне немовля. Він не змушує любити Себе, нікого не карає і не залякує, нікого не обманює і не підкуповує, як це роблять сильні світу цього. Він приходить і разом із Йосифом та Марією проситься до господи нашого серця. Заради людини Бог стає людиною і приходить до неї, щоб людина стала подібною до Бога, прийшовши до Нього. Чи ми впустимо Небесного Гостя у наші серця? Бо впустити Господа у власне життя – це скерувати життя до Бога, подібно як Він у воплоченні скерував Своє Божество до нас. Детальніше...

Різдвяне послання

25 листопада 2003
Мир у Господі і моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Христос Рождаеться! Славімо Його!Сьогодні, як і кожного року, в цей величний різдвяний час, спішу привітати Вас радісним традиційним християнським привітом і складаю Вам якнайсердечніші святочні побажання. І це природно, бо ж відзначаємо якраз надзвичайно важливу подію в історії спасіння людського роду. Власне понад дві тисячі років тому зреалізувалось те, що обіцяв прародичам Всевишній після їхнього гріхопадіння. Сталося те, про що говорили старозавітні пророки. Читаємо, зокрема, в Ісаї, найбільшого з них: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім'я Еммануїл (Іс.7,14). На світ з'явився Відкупитель людства. У зоряну ніч, яка стала переломним моментом в історії нашого спасіння, над Вифлиємом пролунав спів ангельських хорів "Слава на висотах Богові, а землі мир людям доброї волі". Побожний люд оспівує це радісними словами коляди: "Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій увесь". Інша колядка, знаменуючи ликування на небесах і радість на землі, гласить: "Небо і земля нині торжествують, ангели, люди весело празнують".Пам'ять про цю подію не може залишити нас байдужими. Тож ми прийшли сьогодні до храму, немов до своєрідного Вифлиєму, аби пригадати собі й усім про те, що "хлоп'ятко нам народилось". Разом з тим ми прагнемо заявити перед світом: "3 нами Бог, розумійте, народи". Не випадково чуємо нині саме ці слова з Великого Повечер'я, які звучать потужним рефреном в стінах скромних сільських церков і під склепіннями великих соборів. Вони - запорука тому, що не вдадуться задуми і нездійсняться прикази людські. Вони наша спонука до утвердження в надії на Господа, якого потрібно боятися і перед яким треба тремтіти. Вони сповіщення світла, яке засяяло над тими, що живуть у смертній тіні.Оцінюючи Різдво Спасителя як довершений факт з висоти історичного досвіду, ми наражаємося на небезпеку дуже применшити значимість того, що, властиво, називаємо Таїнством Воплочення. Саме тому Св.Василій Великий застерігає нас від наміру через "розум утворити собі якесь поняття". "Отець був і Син народився! Не кажи: коли?, а радше залиш це питання! Не питай: як?, бо на це нема відповіді!". А Св.Іван Золотоустий, ніби продовжуючи цю думку, в одній з різдвяних проповідей саме так звертається до нас: "Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи... Що сьогодні зродила Його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою..." (Твори, том 12).Але навіть якщо момент воплочення розглядати у просторі і в часі, то замало нашу увагу приковувати лише до тої ночі, коли Дитя-Ісус з'явилось на світ. Попередження Його Різдва - у шуканні древніми греками незнаного Бога, у подвижництві праведників Старого Завіту, у передбаченнях пророків, в очікуванні народу Ізраїпя на прихід Месії. Його продовження - у твердій поставі Івана Хрестителя, у відвазі і одержимості учнів Христових, у постійному поступі Церкви, покликаної привести люд Божий до спасіння.Проминуло лише кілька десятиліть відтоді, як Вифлиємську яскиню осяяло світло від народження Христового, а вже під спекотним сонцем кам'янистими дорогами Палестини пішли за Христом Його апостоли. Разом з Ним вони проповідували і навчали, зцілювали і воскрешали. Вони були реалістами, тож добре пам'ятали і розуміли слова Учителя: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас". Однак, вони ніколи не втрачали відчуття чуда. Тобто живучи в матеріальному світі, вони вірили в найвищу ідею, вірили в те, що спасіння можливе лише через того, хто народився від Діви. Ось чому Апостол Петро, стоячи з Іваном, улюбленим учнем Христа, перед синедріоном і відповідаючи на запитання, якою силою вони допомогли недужому, ствердно промовив: "...нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа назарянина... Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. І немає ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися" (Ді.4,10-12).Сутність Божого Воплочення спонукає нас до призадуми над нашим життям, вимагає знехтувати марним, дочасним, смертним, а звернути увагу передусім на безсмертне, вічне, святе. Усвідомлюючи вищесказане, занесімо правду про народженого Христа до наших домівок, до своїх сімей, до своїх домашніх церков. Спішимо до Ісуса, адже Він кличе нас: "Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу Вас". Різдво Христове повинно об'єднувати усіх нас, християн, у єдину Божу родину незалежно від наших суспільних і політичних поглядів. Головне - щоб ми почувалися і були Дітьми Божими, гідними синами свого народу. Як відомо, вже понад рік на теренах нашої Держави перебуває копія Туринської плащаниці. Діткнутися устами до святого полотнища мали змогу сотні тисяч різних конфесій. Забувши про розбіжності у політичних поглядах і етнічну приналежність, ставши понад вузькими особистими інтересами, люди об'єднались навколо Ісуса Христа.Рік, що проминає, у Вселенській Церкві та, зокрема, в УГКЦ, ознаменовано особливою увагою до проблем сім'ї. Такий інтерес викликаний несприятливою, а деколи й навіть загрозливою ситуацією, яка склалася в царині плекання правдивих подружніх стосунків, збереженні життя дітей, пошануванні батьківства. Особливий наголос на цьому було зроблено учасниками III сесії Патріаршого Собору нашої Церкви влітку 2002 року. Маємо надію, що тисячі чоловіків і жінок, змушених через різні обставини поневірятись на чужині, повернуться до своїх родин.Мусимо також пам'ятати, що рік, який розпочинаємо, буде нелегкиму політичному житті нашої країни. Нас чекають різні й, мабуть, немалі випробування. Мусимо бути надзвичайно пильними й обачливими. Не виключеною є можливість, коли людьми, охопленими ейфорією у прагненні провести реальні реформи, конструктивно вплинути на зміни політичної системи, спробують маніпулювати ті, хто насправді змін не бажає. Україна робить лише перші кроки на шляху побудови громадянського суспільства. Тож будьмо тверді й виважені. Не йдімо на жодні компроміси й не спокушаймось на сумнівні обіцянки. Пам'ятаймо про подвиги наших великих предків, живім свято і дбаймо про долю прийдешніх поколінь. Берім за приклад Пресвяту Родину з Назарету, у якій гармонійно поєднані найшляхетніші риси, притаманні людям. Пресвята Діва Марія і Праведний Йосиф шанували свій древній і славний рід, вели святе праведне життя й подарували світові Спасителя - дателя життя вічного.На цій оптимістичній ноті я закінчую звернення і ще раз вітаю вас, мої дорогі, із Різдвом Христовим і Новим Роком. Нехай цей рік принесе усім Вам світло, мир, злагоду і тепло. Якщо ж комусь доведеться пережити у цьому році певні випробовування, то згадаймо пораду псальмопівця: "3алиши на Господа твого турботу, а Він тебе підтримає". А сьогодні радіймо і веселімося та колядами й різдвяними співами вітаймо одні одних, бо "Великий Пророк устав між нами", "Бог навідався до народу свого".Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами!+ Юліян (Вороновський),Єпископ Самбірсько-ДрогобицькийХристос Рождається! Славімо Його!Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці25 листопада 2003 р.Б. у празник Святого священомученика Йосафата Детальніше...

Різдвяне послання "Бог предвічний народився"

21 листопада 2004
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі та моє архиєрейське благословення!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Христос Рождається! Славімо Його!Поспішаю сьогодні до вас, щоб сповістити всім Добру Новину: "Бог предвічний народився, прийшов десь із небес, щоб спасти рід свій увесь". Ця подія не може залишити байдужою ні одну християнську душу, а тим більше зібраних тут у Господньому храмі. Адже цю радість ангели оспівують на небесах, звіщаючи землі мир, а людям - благовоління. І ми всі, "що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися"(Гл. 3.27) ведені ясною зіркою поспішали до місцевого "вифлеєму-храму", бо "хлоп'ятко нам народилося", "Бога нам дано". І припавши навколішки перед Божим Дитям, відважно звіщаємо всьому поганському світу, що "З нами Бог, розумійте народи". Кінець темряві, бо "Світло тихе святої слави" "просвічує всяку людину, що приходить на світ" і, кожен, хто просвітиться тим світлом, не блукатиме у темряві.Оспіване нашими колядками та овіяне таємничістю різдво Христове щорічно заставляє нас задуматися над великою тайною Божого воплочення. Своїм рождеством Господь і нас запрошує до нового життя. Але, щоб це життя було зрозумілим для смертної людини, Бог приймає людське тіло, а разом із ним всі людські прикрості, бо зазнає холоду, голоду, невдач, очорнення, зради, бичування, розп'яття і, навіть, смерти. Адже все це ми унаслідували в Адамі. Син Божий відкриває нам істину, що Він прийшов на світ, щоб здійснити свою місію спасіння і відкрити нам тайну: "як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі"(1Кр.15.22).Роздумуючи над тайною Божого воплочення, пригадаймо собі подію, про яку описує святий апостол Лука. У своїй євангелії, розповідаючи про похорон єдиного сина вдови із Наїну, про плач матері та багатьох людей із цього міста, які брали участь у жалібній процесії (пор. Лк.7. 11-16), євангелист вдало змальовує ситуацію, в якій жив вибраний народ. Все це виглядало дуже блідо, плачевно і трагічно. Ізраїльський люд жив "у тіні смерти" та "ходив у пітьмі". Тому "Бог так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне"(Ів.3.16). Господь, бачачи духовний занепад народу в особі мертвого біблійного єдиного сина вдови, "як викуп за всіх" (1Тм.2.6.) дає свого єдинородного Сина на смерть. Євангелист Лука продовжує: "Господь зглянувся над нею і сказав до неї: Не плач." Іншими словами можна сказати: Бог не лише полюбив людину, не лише надіявся на її покаяння і навернення - Бог повірив, що людина здатна прийняти Його спасіння. Він першим підійшов, особисто доторкнувся до нар, тобто наповнив собою все, навіть ад, де до тепер не було для Нього місця. Він своєю святістю доторкнувся до причини гріха, і ті що несли, розповсюджували, пропагували гріх, а значить і смерть, змушені були зупинитися. Саме так, зупинитися. Бо коли чоловік чи, в цілому, народ, який перебуває у гріховному стані, хоче покращити своє становище, змушений зупинитися, побачити і почути Христа, і лише тоді підвестися та починати говорити. Починати жити новим життям - життям вічним. За словами святого апостола Луки, "страх огорнув всіх, і вони прославляли Бога". А у книзі Сираха сказано: "початок мудрості - острах Божий"(Сир.1.14). Народ, який хоче бути великим Божим народом, народом вільним, новим - змушений вчитися мудрості, в ній вдосконалюватися, у ній багатіти. А для цього необхідний острах Божий.Євангельська подія, яку подаю Вам для роздумів, відкриває нам сутність Божого воплочення. Христос прийшов на світ у виді раба, щоб запросити нас до нового життя. Саме до цього Він кличе апостолів вказуючи: "залишіть мертвим мертвих хоронити"(пор. Мт.8.22). Бо, "народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике", бо "над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло", бо нам дано "Князя миру", бо йому ім'я "Чудесний порадник". Воплочення Бога заставляє людину покинути все смертне, темне, гріховне і зодягнутися в безсмертне, світле, святе.Усвідомлюючи вище сказане, занесімо правду про народженого Христа до своїх сімей, до своїх домашніх церков. І обходячи Рік Пресвятої Євхаристії, прийдімо до Воплоченого і "вкусімо", "який благий Господь". Прийдімо всі: струджені, обтяжені, скривджені, голодні, спраглі, вдоволені і невдоволенні, багаті і бідні, здорові та хворі, старі разом з юнацтвом й Господь заспокоїть нас. (пор. Мт.11.28) Бог підніме упалих, потішить скривджених, "врозумить сильних світу цього", лише щоб ми у своїх подружжях зважали на Бога, адже Він є Правда і Життя, Він є Початок і Кінець.Рівнож, Різдво Христове об'єднює всіх нас у єдину Божу родину вказуючи, що незалежно яких ми поглядів чи до якої партії належимо, головне, щоб ми чулися синами Божими і дітьми свого народу. Щоб не плакала над нами наша Мати-Україна, як над померлою своєю дитиною, і рідний люд наш не йшов безмовним натовпом, як у місті Наїн, встидаючись наших яничарських вчинків.Рік, в який входимо, буде не простим у політичному житті нашої країни. Про це свідчать події минулого року. І нашим завданням є не зневіритися, не датися в обману, не продати своєї гідности, совісти і біблійного первородства, залишитися самим собою та бути "сином не рабині", а "вільної"(пор.Гал.4.). Пам'ятаймо на подвиги великих наших предків, живімо свято і дбаймо за прийдешні покоління. Адже все це поєднано у Святій родині з Назарету. Вони шанували свій древній і славний рід, вели святе і праведне життя, що дало змогу їм подарувати світові Ізбавителя і Спасителя, дателя Життя вічного. Плекаймо надію, що задля нашої праведності, Господь спасе нас. І які б системи поневолення наші недруги не плекали, то нічого з того не вийде, "Бо з нами Бог. Давайте накази, та вони не здійсняться: Бо з нами Бог" (із Великого Повечеря).На тій оптимістичній ноті хочу вітати всіх Вас, дорогі мої духовні чада, із Різдвом Христовим та Новим роком. Нехай цей рік принесе всім вам лише світло, мир, і тепло. А якщо комусь прийдеться пережити у цьому році якесь випробування, то "залиши на Господа твою турботу і він тебе підтримає"(Пс. 55.23), - закликає псалмопівець. А сьогодні радіймо і веселімося та колядками і різдвяними піснеспівами витаймо одні одних, бо "великий пророк устам між нами. Бог навідався до народу свого" (Лк. 7. 16).Благодать Господа нашого Ісуса Христаі любов Бога і Отця, і причастя Святого Духанехай буде з усіма вами!Христос Рождається! Славімо Його!+Юліян (Вороновський),ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичіпри Катедральному Соборі Пресвятої Трійці21 листопада 2004 р.Б.у празник Святого архистратига Михаїла Детальніше...

Великоднє послання "Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце"

09 квітня 2006
ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення!"Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере."(Ів. 16, 22)Христос Воскрес!Дорогі брати і сестри!Празник Христової Пасхи - це найвеличніше свято у церковно-літургійному році. Ця світлоносна подія наповнює наc духовним піднесенням та невимовною радістю, вселяє в серця мир та злагоду, запевнює в обітниці нашого спасіння. Адже порожній гріб Христа відкрив і для нас перспективу та дійсність безсмертя, він став доказом того, що Христос перевів нас від смерті до життя, від сліз до радості, від темряви до світла. " ... Христос Воскрес із мертвих славою Отця, щоб і ми жили новим життям" (Рим. 6, 4). У своєму Воскресінні Ісус дарує нам життя вічне, життя з Богом і в Бозі, життя над яким час немає влади. Так воскреслий Христос стає для нас джерелом нового буття, його вічним початком. "Христос, воскреснувши із мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує" (Рим. 6.9). Тому Христове Воскресіння є для нас завжди актуальне, завжди дійсне, з нього ми повсякденно черпаємо силу для життя вічного. Воно утверджує наші надії, зцілює рани завдані гріхом, відроджує віру і закликає нас перемінити своє життя, центром якого стає Божественна Євхаристія - Таїнство зустрічі з воскреслим Господом. Причащаючись пасхального Агнця Нового Завіту, ми дозволяємо Ісусові ввійти в наше життя і просвітити його божественним сяйвом Воскресіння. Євхаристія дає нам змогу по-новому стати причасниками пасхального досвіду і радості, дарує нам можливість жити у Бозі. Тому гаряче прошу Вас, мої духовні діти, якнайчастіше єднатися з воскреслим Христом у Причасті Його Тіла і Крові.Однак, коли у щоденному житті нас охоплюють сумніви, і ми, як Марія Магдалина, думаємо, що немає з нами Господа, що хтось Його від нас сховав - зникає світло, радість і сенс життя. Тоді особливо пам'ятаймо, що Правди Божої сховати неможливо, вона завжди перемагає, і Церква, колискою якої став порожній гріб Ісуса, вірить у це неустанно і цю віру проповідує своїм дітям.Така реальність Христового Воскресіння проявилася в історії нашої Церкви зовсім недавно, коли вона несподівано для багатьох вийшла з підпілля і відновила все необхідне для повного духовного життя. А перед тим була смерть Церкви. Вирок смерті для неї був виданий 60 років тому на Львівському псевдособорі 1946 року. Виконували цей вирок органи державної атеїстичної влади. Вони пильно охороняли "гріб", а всьому світу сповіщали про доконаний факт. Ті, хто бачили знищення Церкви поза перспективою воскресіння, погоджувалися, що, мовляв, Церкву знищено і вона вже не підніметься. Вони не знали і не розуміли сенсу такої жертви. Неможливо говорити про Церкву і оминати воскресіння, бо "якщо Христос не воскрес, то даремна наша віра". Той, Хто підняв із гробу Сина Божого, підніме і Його Тіло-Обручницю - тобто Церкву. Наша УГКЦ, з одного боку, все більше віддаляється від 1946 року - року офіційної "смерті", щоб, з іншого боку, жити щораз більшою повнотою воскреслого життя. Без жертви й мучеництва Церкви не було б славного її воскресіння. Тому - у світлі Пасхи - події 1946 року стали початком прославлення Церкви у її кращих дітях - мучениках та ісповідниках віри.Світло воскресіння переможно сяє й у нашому народі. Адже п'ятнадцять років тому цілий світ із подивом довідався про воскресіння України - землі вільних людей. У минуле відійшли століття іноземних окупацій, набігів і наїздів, геноцидів і голодоморів. Це творилося в історії заради безчесної мети - смерті нації, її мови й культури, володіння її землею й багатством надр. Проте християнський дух, віра поколінь, ріки крові мучеників та ісповідників були недаремні. Ми сподобилися від Бога на власні очі побачити Воскресіння Христа в новітній історії народу, яка вже п'ятнадцять років є історією його незалежності. Наша минулорічна присутність на українських майданах внесла в історію ще один знак воскресіння - національну гідність українців. Ці великі пасхальні вартості - свободу, незалежність і гідність - ми покликані плекати і розвивати.Тому вітаю представників нової влади, яку наш народ обрав для служіння Богові й Україні. Сподіваюся, що українська влада зуміє належно відповісти на очікування, запити і потреби свого народу, об'єднавшись у воскреслому Христі в ім'я майбутнього.Сьогодні Церква з новою силою закликає нас просвітитися торжеством, обійняти одні одних та простити все заради Христового Воскресіння. Не повинно бути місця у нашому серці для злоби, гніву, ненависті, бо з Воскресінням Ісуса відійшло з нашого життя все старе, що прив'язувало нас до гріха, а прийшло нове, яке наповнює надіями, бо старий Адам відроджений Новим, світлоносним, небесним (І Кор. 15, 45-49).Дорогі брати і сестри, повертаючись із цього пасхального бенкету віри в наші домівки, принесімо туди частинку неприступного світла Христового Воскресіння, станьмо, як апостоли і жінки - мироносиці, живими свідками того, що Христос Воскрес. Нехай ця благовість наповнить нашу рідну землю, щоб усі дізналися про радість і щастя, які дарує нам воскреслий Господь, а особливо ті, кому сьогодні важко нести життєвий хрест. Молюся, щоб ми всі з вдячністю прийняли щедрі плоди Христового Воскресіння і, як вільний Божий народ, розпочали нове життя, Пасху хвалячи вічную.Христос Воскрес! Воістину Воскрес!+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу п'яту неділю Великого Посту9 квітня 2006 р.Б. Детальніше...
<< Початок < Попередня21222324252627282930Наступна > Кінець >>
Сторінка 30 з 31

 

banner

Архів
Теми публікацій
Блаженніший Святослав Григорій (Комар) Добромильський деканат Дрогобицький деканат Катедральний собор Катехитична комісія Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Комісія у справах молоді Прокатедральний собор Самбірський деканат Сколівський деканат Старосамбірський деканат Трускавецький деканат Юліан (Вороновський) Ярослав (Приріз) карітас похорон свячення семінарія студентське капеланство

Адреса:
Самбірсько-Дрогобицька єпархія
вул. Трускавецька, 2
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел/факс:                         Ел.пошта Єпархіальної курії:                      Ел.пошта Прес-служби єпархії:
(0324) 45-30-34                 curia@sde.org.ua                                              press@sde.org.ua

^ Догори