28 квітня 2015
Минулого тижня, 22 квітня в Україну, а саме у наше славетно місто Дрогобич прибули шестеро волонтерів із Франції, регіону Бургундія. Метою їхнього візиту є допомога спільноті для бездомних, котра знаходить неподалік Дрогобича у селі Рихтичі – «Наша Хата». Самі ж французькі колеги є учасниками та добровольцями так званого волонтерського руху «Емаус» у Франції.
Детальніше...
28 квітня 2015
ЛЮДИНА-ЧОЛОВІК-СВЯЩЕНИК
„Надгробне Слово”
в пам'ять Христового священика
отця Василя ПОТОЧНЯКА
Дорогий читачу!
Важко і майже не можливо вичерпно охарактеризувати в кількох сторінках цього Надгробного Слова, таку багатогранну особу, якою був за життя Христовий священик о.Василь Поточняк, що відійшов у вічність 15 квітня 2015 року.
На сторінках преси та інтернет видань з’явиться багато пафосних статей в яких, як завжди, буде багато спроб визнати, блаженної пам’яті отця Василя, „героєм” посмертно. Однак хочу сказати, що таким героєм у боротьбі за Царство Боже та його початки поміж нами тут на Землі, отець Василь був усе своє життя.
Можливо сказані речі для декого видадуться надто дріб’язковими, але саме вони, ті дріб’язки, проливають світло та відкривають нам цей дар Божий, яким було життя і служіння отця Василя.
Напевно про нього, як про друга скажуть більше ті, хто були його друзями, мені ж краще говорити про отця Василя, як про наставника та доброго вихователя в прямому сенсі.
Вперше я зустрів отця Василя в стінах, щойно створеної Дрогобицької Духовної Семінарії в 1996 році. Поступивши на 1-й курс Семінарії, ми новоспечені семінаристи отримали в особі отця Василя від Бога і з благословення Владики Юліана Вороновського, свого вихователя та наставника, якого називали префектом. Отець Василь, який сам нещодавно сидів у семінарійній лаві Любліна, прекрасно розумів, що це означає для молодих хлопців потрапити в стіни навчального закладу в якому ще не було жодних традицій, бо все тільки починалося. Його суворий вигляд був тільки назовні, бо всередині це була ЛЮДИНА, від якої просто випромінювало те, що ми називаємо людяністю. Розуміючи, що йому потрібно було поєднати в собі і наставника і викладача і просто доброго приятеля, отець Василь і сам поряд з нами, молодими семінаристами, вступив в процес становлення тим, ким ми потребували його бачити. Це глибоке людське нутро отця Василя не раз приходило нам на поміч, особливо тоді, коли між провиною і покаранням треба було зайняти таку позицію в якій би кожен розумів, що має свободу, яка повинна вміститися в контексті певних правил, яких неможна переступати.
Як ЧОЛОВІК, отець Василь свідомо вибрав у житті шлях неодруженого священика, як кажемо „целібат”. Однак своїм вибором, він ніколи не хизувався і не створював дискомфорту для семінариста, який орієнтувався вже зі стін семінарії бути одруженим священиком. Оця свобода у виборі стану одруженого чи не одруженого священства, навпаки, потягала а не відштовхувала, можливо тому з 1-го випуску семінарії з 11 студентів аж двоє вибрали неодружене священиче життя і служіння.
Оцей ЧОЛОВІК, яким був отець Василь, виражався через нього в його мужній і вимогливій поставі до життя та священичого служіння. Вимогливість найперше до себе самого, а мужність у вмінні мати свою точку зору і не бути просто сіренькою мишкою, яка з огляду на кар’єрний ріст здатна зректися всього в що раніше вірила. О, як захоплювала нас молодих студентів, його мужність та суворість до себе самого. Думаю це була правдива риса його як бойка, яким отець Василь був як по місцю народження (Турківський район, с.Лімна) так і по духу та філософії життя. На підтвердження того досить згадати молодіжні табори, так звані „Сарепти”, які отець не комплексував організовувати в своєму родинному селі в горах, яке любив і яким, в доброму сенсі, гордився.
Будучи молодим по віку та по складу ума, отець Василь просто притягував до себе молодь, саме тому Владика Юліан покликав його очолити Молодіжну Комісію в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ. Вечори відпочинку, моложідні табори, цікаві зустрічі, прощі та багато іншого, все це завжди було заповнене молодими людьми, які бачили в отцеві свого лідера та наставника.
Пройшовши хорошу школу життя та практичного служіння Церкві на теренах Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, Господь кличе отця Василя до діяльності в ширших масштабах Церкви Христової. Саме тому в 2000 році отець Василь їде до Риму ніби під приводом науки, яку він дуже любив, але насправді Бог знав для чого його кликав. Приїхавши до Італії, та зустрівши там жалюгідний стан духовної опіки заробітчан - українців, отець Василь з головою занурився в організацію душ пастирства по всій Італії. Об’їздивши всі міста та містечка, отець організовував та гуртував людей навколо Бога у Церкві і саме тут у повноті явився в ньому СВЯЩЕНИК, бо його серце не могло дозволити йому залишити без опіки тисячі вірних, які скиталися по Європі в пошуках кращої долі. Це той правдивий СВЯЩЕНИК-пастир, який і за одну овечку готовий покласти своє життя не кажучи вже про тисячі.
Напевно важко і навіть неможливо і більше того просто не потрібно розділювати в одній особі людину-чоловіка-священика і ми це зробили лиш умовно, щоби кожен, хто знав отця Василя чи хоч раз перетинався з ним у життя, міг відчути, якою з тих граней його особи, був охоплений.
Думаю, людська правда проте, що починаємо цінувати лиш тоді, коли втрачаємо, в певній мірі стосується кожного у нашому стосунку один до одного і в даному випадку до особи отця Василя. Коли він був між нами, можливо ми сприймали його як конкурента, який завжди завищував стандарти священичого служіння на благо Церкви і людей, однак сьогодні ми розуміємо, що це все було як наслідок його яскравої духовної особистості, яка просто прагнула реалізувати в своєму житті Богом даровані таланти.
Його передчасна, згідно людський мірок, смерть, сьогодні і є відповіддю на питання чому отець Василь так багато і невтомно трудився у Винограднику Христовому ніби відчуваючи, що дні його життя полічені і що все, що маєш зробити сьогодні не відкладай на завтра, щоб не було пізно.
Ці десятки, а може й сотні тисяч людей, яких отець Василь зустрів на протязі свого життя тривалістю в 41 рік виносили із спілкування з ним елементи віри, надії і любові бо саме ці риси яскраво характеризували його життя. Його проповідницький дар став для багатьох нагодою для глибшого навернення до Бога. Слово, яке сходило з його уст лікувало, заохочувало та скріплювало на дусі, а скромне, навіть непомітне земне життя, заставляло повірити, що все сказане ним є воістину правда.
Тисячі проповідей, сотні тисяч сповідей, духовних наук та настанов не були і ніколи не будуть марними. Все це як зерно, яке вже проросло та заколосилося і ще довго проростатиме в душах людей, які мали нагоду слухати отця Василя та зростати духовно.
Сьогодні розумію, що цей час, коли я мав можливість бути поряд з отцем Василем був унікальним часом у моєму житті, коли я старався у всьому наслідувати його особу. Немає випадкових людей у нашому житті бо кожен залишає у нас відбиток свого життя і розуміння. Отець Василь залишив добрі відбитки в багатьох душах, які Господь ставив на його життєвій стежці.
Особливо яскравими з точки зору свідчення віри були його останні роки життя коли невиліковні хвороба торкнулася його тіла, але не духа. Про це напевно скажуть більше ті, хто товаришували йому в останні місяці його земного життя на півночі Італії в місті Бреша. Однак і всім нам, що були на відстані, отець Василь зумів багато проповідувати без слів. Сприймаючи невиліковну хворобу не як прокляття а як волю Божу, він знову явив нам ЛЮДИНУ, яка охоплена немочами, але не є у відчаї, ЧОЛОВІКА який все сприймає як є, але мужньо обходить параліч страху і СВЯЩЕНИКА який жертвує свої терпіння, молитву і життя в наміренні за навернення інших.
Серед багатьох яскравих „меседжів”, які отець Василь послав усім нам, були також і такі: „Шукайте друзів за життя, щоб потім коли настане час, було кому поправити подушку під головою та моліться і шукайте Бога коли ви здорові і повні сил, бо в немочах не легко є молитися”.
Дорогий отче Василю, дякуємо тобі що був з нами, що був одним з нас. Дякуємо Богу за дар твого життя і за Божий дар священичого покликання і життя, яким ти вірою і правдою послужив Церкві і своєму народу, достойним сином якого ти ніколи не цурався бути.
Хай Милостивий Господь прийме твою душу! Вічная пам'ять! Христос Воскрес!
о.д-р. Роман ФЕДЬКО
Детальніше...