Христос Воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, дорога наша молоде, улюблені в Христі брати і сестри, дорогі молільники! З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до цього чудотворного місця на прощу. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий у цілому світі як місце чудесного об’явлення Матері Божої. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові та вдячності, щоб подарувати його нашій небесній Матері. Цьогорічна проща особлива тим, що ми звершуємо її у 25-річчя створення Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Минулого року ми відзначали 30-ліття чудесних подій у Грушові, під час яких своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система. Тоді вона розбудила у наших серцях найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Так що події у Грушові мають прямий зв’язок з виходом з підпілля та відродженням нашої Церкви у кінці 80-их – на початку 90-их рр. ХХ ст., завдяки яким у 1993 р. Б. була проголошена і постала Самбірсько-Дрогобицька Єпархія. Тому і по сьогоднішній день ми переживаємо об’явлення Богородиці у Грушові як Благовіщення нашої церковної і національної свободи. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру та правдиву Христову віру, яку завжди старалися знищити вороги правди. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. В євангельському читанні сьогоднішньої неділі євангелист Йоан оповідає нам про зцілення сліпородженого. Цьому багатостраждальному чоловікові, який просив милостиню у Єрусалимському храмі, Господь відкрив не тільки його тілесні очі, але і дарував духовне прозріння. Жебракуючи він, очікував хоч трохи милосердя і співчуття від людей, а отримав найбільшу милість та любов від самого Бога. Отримав, бо повірив. Його шлях до віри не був легким: його допитували, над ним насміхалися, йому погрожували, примушували відректися від Ісуса, в кінці навіть вигнали геть, але віра цього чоловіка допомогла йому здолати всі перешкоди, пізнати Христа і поклонитися йому - своєму Cпасителеві і Богу. Як дуже подібною є ця євангельська історія до подій з нашого недавнього минулого. Як часто такі самі труднощі на дорозі віри і нашого християнського життя переживаємо ми навіть і тепер в часі відносної релігійної свободи! Неодноразово опиняємося в такій ситуації, коли свою віру, свої християнські переконання і принципи потрібно захищати перед новітніми ідеологіями секуляризму, агностицизму, гендеру, лібералізму тощо. Христос приходить на цей світ, щоб відкрити наші очі, просвітити кожну людину, звільнивши від темряви гордості, облуди та зла. Ми прагнемо цього божественного просвіщення та очищення наших почуттів, щоб побачити Христа – сонце Правди, що всім життя просвітлює. Побачити Господа так, як побачив Його сліпороджений, якого знайшов Господь у храмі. Адже він саме і для цього прийшов, щоб шукати і знайти те, що загинуло (пор. Мт. 18, 11). Наше життя – це радісне, хоч і нелегке, паломництво у напрям Світла і Правди, в якому наші особисті зусилля є випереджені і підтримані Божою благодаттю. То ж Євангеліє закликає нас сьогодні, не боячись труднощів, відкинення, навіть переслідувань, відважно іти за Христом, стаючи свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину. Бо ж кожна Євангельська розповідь, чи слово, яке промовив Ісус залишається живим і діяльним, Боже слово промовляло і змінювало людські серця в усі віки, ту саму силу воно має і сьогодні. Воно може зціляти недуги, давати прозріння та духовну силу для тих, хто вірує в Ісуса і визнає його Божим Сином. Тож Христос і сьогодні продовжує направляє людей до джерела цілющої води, більше необхідної народові, яка оздоровлює душу, а саме: до святої Тайни Сповіді. І тут значення має те, щоб через щире покаяння звернутися до Бога, який радо прощає вчинений гріх. Сліпий не бачив від народження і це не стало трудністю для Христа, щоб привернути йому зір. Бог не має труднощів прощати нам гріхи, це люди мають упередження й страх, навіяний злим духом, щоб каятися і прибігати з довірою до Господа. Це людина, яка привикла до беззаконня, а згодом має трудність покинути темноту, пута гріха, щоб одягнутися у Боже світло, яким є Христос. Євангельський незрячий чоловік також духовно зростав, бо спочатку назвав Ісуса чоловіком, потім пророком, а вкінці, зустрівшись із Христом у храмі визнав його Господом – і поклонився Йому (Ів 9,38). Сьогодні також святкуємо День Матері, тому хочу скористатися цією чудовою нагодою, щоб привітати всіх українських матерів, особливо тих, що тут присутні. Всім вам складаю мої найщиріші побажання щедрих Божих ласк, доброго здоров’я і многих літ життя. Молю нашу небесну Матір – Пресвяту Богородицю, щоб вона взяла всіх наших матерів під свій материнський покров та випросила для них у Бога благословення та щастя для всіх наших родин. Сьогодні тут у Грошові перед нами дуже виразно постає правда про те, що кожен із нас має не тільки земну матір, яка дала нам життя, свою материнську любов, яка навчила нас рідної мови та молитви, але маємо ми також Матір на небі, яка пригортає кожну людину до свого серця, яка знає всі наші турботи, труднощі, немочі. Вона є нашою помічницею і заступницею, що завжди благає свого Сина про Його милосердя для нас грішних. Це чудотворне місце та свята ікона є свідченням того якою великою є любов Матері Божої до нашого стражденного народу. Тож сьогодні, ми з глибини душі дякуємо Богові за наших двох матерів. Приносячи цю Євхаристійну Жертву молимося з пречистою пре благословенною славною Владичицею нашою і Богородицею і Приснодівою Марією за всіх і за все: за наш народ, Церкву, Україну, за наших матерів, за наших воїнів. Нехай світло Божої правди прожене всяку темряву, щоби очима віри могли ми споглядати славні Божі діла в нашій історії і сьогоденні. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця та причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 13 травня 2018 року Божогос. Грушів Детальніше...

Христос Воскрес! Дорогі у Христі! Дозвольте привітати Вас у цей другий день Великодніх свят, у Світлий понеділок, коли ми продовжуємо святкувати Христову Пасху. Дух Воскреслого Христа перебуває серед нас, і це сповнює нас невимовної радості. Пасха – центральна подія в історії спасіння, звідки ми черпаємо наснаги і для нашого особистого шляху духовного вдосконалення, і для місії великої Христової спільноти, яку ми називаємо Церквою. Бо пише апостол Павло у своєму листі до Коринтян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша …» (1 Кор. 15, 15.). Всі ми, християни, є свідками воскреслого Христа – Його Воскресінням надихаємося, Його Воскресіння проповідуємо. Тому слова «Христос воскрес!», які ми традиційно промовляємо у великодній час, є не просто християнським привітанням, а нашою проповіддю, яку ми несемо у світ - і до тих, хто далекий від Христа, бо ніколи не чув про нього, і до тих, хто знав Його, але чомусь відпав від Його спасительного стада, і до наших ближніх, скріплюючи їх на дусі в нелегких хвилинах – бо для всіх Воскрес Христос і кожному прагне подарувати плоди свого Воскресіння. Вчора ми на Божественній Літургії розпочали, а сьогодні продовжуємо читати новий цикл читання Апостола – Діяння апостольські. Їх Автором є св. Лука, який також написав одне з чотирьох Євангелій. Таким чином його розповідь ніби поділена на дві частини. У першій, Євангелії, він розповідає про життя Ісуса Христа і про його відкупительне діло, а у другій – про життя і діяльність ранньохристиянської спільноти Христових Учнів – Церкви як Тіла Христового. Таким чином Церква після воскресіння і вознесіння Христа на небо продовжує на землі Його спасительну місію, долучаючи людей до дарованого Ним відкуплення. Церква – це не просто якась архітектурна споруда чи адміністративна структура, а, насамперед, жива спільнота Христових послідовників, яка актуалізується навколо Його євхаристійної трапези. Ми всі творимо Церкву, коли збираємось навколо Божого Престолу у храмі. Ми належимо до Христової Церкви, коли перебуваємо разом зі спадкоємцями Христових апостолів, найближчих свідків Його Воскресіння. Наслідниками Спільноти Дванадцятьох є Єпископи на чолі з наслідником Апостола Петра – папою Римським. Це йому Христо доручив провадити корабель Церкви бурхливим морем людської історії, з’явившись після Свого Воскресіння і звертаючись до Нього: «Паси мої ягнята! Паси мої вівці» (пор. Йо.21, 15-17). Наслідник Апостола Петра є видимим знаком єдності Христової Церкви. Якщо перебуваємо з ним, то перебуваємо у кораблі Христової Церкви і нам не страшні бурхливі хвилі цього світу. З сьогоднішнього апостольського читання дізнаємося, що особливу роль у Церкві апостол Петро продовжує виконувати одразу ж після Христового Воскресіння і Вознесіння. Саме він очолює вибори нового апостола на заміну Юди, який став нерозкаяним зрадником і загинув, долучивши до інших своїх проступків ще й страшний гріх самогубства. На св. апостолі Петрі спочиває особливе Христове благовоління, який каже: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22,31-32). Петро провадив Христове стадо і скріплював християн у вірі тоді, продовжує він це робити і сьогодні. З сьогоднішнього читання Діянь апостольських для нас цікавими є такі слова апостола Петра: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, - щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння» (Ді 1,21-22)». Таким чином новий апостол Матій, а також всі наступники апостолів – єпископи - з часів цієї першохристиянської спільноти і аж по сьогодні є «свідками Христового воскресіння». Стоячи у цьому величному храмі Воскресіння ГНІХ, 5-річчя освячення якого ми сьогодні святкуємо, також і ми виконуємо це велике покликання – свідчити про Воскресіння Христове. Це і є найважливішою місію єпископа, яку він звершує у своїй єпархії, яку називаємо місцевою Церквою. З цим свідченням Христові слуги прямують крізь століття аж до краю землі, наражаючись на нерозуміння, насмішки, обмови, переслідування і мучеництво. Ще апостол Павло так вказував на глибинну причину свого арешту, який завершився його мученицькою смертю: «За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!» (пор. Ді 24,21). Ще зовсім недавно й багато вірних нашої Церкви склали це свідчення ціною власного життя, свободи чи добробуту під час переслідувань безбожним радянським режимом. Проте УГКЦ встояла, бо збудована на Петровій скелі, а тому ворота пекельні її не подолають (пор. Мт.16,18). Цей храм Воскресіння ГНІХ символізує воскресіння нашої Церкви у Дрогобичі на поч. 90-их рр. Свідчити про Христове воскресіння не означає лише розповідати про нього як про давноминулу подію, хоча й це є дуже корисним, бо впродовж історії не бракувало тих, які марно намагалися поставити під сумнів оце свідчення апостолів – починаючи від перших століть Христової ери і дотепер. Свідчити про це значить проповідувати його як подію, яка безпосередньо торкається кожного з нас, відкриваючи перспективи нового життя у Господі, бо «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих» (пор. І Пт 1,3). Свідчити про Христове воскресіння означає дарувати непохитну і перевірену досвідом надію на перемогу добра і правди над злом і брехнею у нашому земному житті. Свідчити про це значить відкривати людині перспективи її власного воскресіння у Господі. Саме це сповнює нас справжньою радістю. Свято Пасхи і є таким величним та торжественним, бо торкається долі кожного з нас. Дорогі у Христі! Сьогоднішнє читання з Діянь апостольських розповідає нам про маленьку спільноту Христових учнів. Євангелист Лука розповідає у Діяннях, що тоді Церква нараховувала якихось 120 Христових послідовників. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду якоїсь окремої культури, народу і місцевості. Завдячуємо ми цьому численним свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо вже 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій маленький ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви – Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. 25 років – досить невеликий відлік часу на тлі історії світу, але для нас він дуже важливий, адже в історії спасіння людини кожна мить має свою вагу. За цей період нам вдалося здійснити чимало, щоб проповідь Воскреслого Христа з катакомб, де з огляду через переслідування комуністичним режимом перебувала наша Церква, зазвучала у численних повернутих і новозбудованих (як оцей величний храм Воскресіння ГНІХ) храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях... За ці 25 років зроблено чимало, адже на теренах 6 адміністративних районів Львівської області (Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський, Турківський), на яких простягається Самбірсько-Дрогобицька єпархія, ми маємо 230 парафій із 420 громадами, поділених на 20 деканатів, в яких душпастирюють понад 280 священнослужителів. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цьому році споминаємо п’яті роковини переставлення першого правлячого архиєрея нашої єпархії – владики Юліяна. Його геройське свідчення віри в часи переслідувань, надзвичайна пастирська ревність, коли наша Церква поставала з попелища катакомб, велика любов до Бога і свого народу стали тими наріжними каменями, які Боже Провидіння поклало у фундаменти новоствореної єпархії, запевняючи їй динамічний зріст і розвиток. У цей ювілейний рік, споглядаючи на постать блаженної пам’яті владики Юліяна та інших ісповідників віри, приймімо до серця навчання св. апостола Павла, який закликає: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). Тому я сьогодні хочу подякувати за усі труди на благо нашої місцевої Церкви усім мирянам, монашеству і духовенству Дрогобицького деканату, в якому ми сьогодні маємо ці ювілейні святкування. Саме завдяки Вам з двох храмів з кількома священиками (до п’ять осіб) на початку 90-их років ХХ ст. ми розрослися у Дрогобичі до 18 храмів з майже 40-ма священнослужителями. І це не суха статистика – за цим стоїть інтенсивне духовне життя на наших парафіях, які є справжнім місцем зустрічі людини з Живим Воскреслим Господом. Хочу усім нам побажати не зупинятися на досягнутому, а продовжувати наполегливо душпастирювати, бо, будьмо певні, навіть у нашому місті ще багато є тих, хто потребують зустріти нас - свідків Христового Воскресіння, щоб стати живими членами церковного Тіла Христового. Ми вдячні Богові, бо за ці 25 років – виросло ціле нове покоління вірних нашої Церкви, які вже це роблять і продовжуватимуть цю місію у майбутньому. Ще раз щиро вітаю всіх з цими трьома урочистостями, які так промислительно випали на нинішній день – з Христовою Пасхою, з деканальними святкуваннями 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і відзначенням 5-річчя посвячення храму Воскресіння ГНІХ у Дрогобичі. Нехай Господь благословить вас усіх і допомагає нам звершувати велику місію свідчення Христового Воскресіння і так розбудовувати Його Святу Церкву. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, абиукраїнський народ, об’єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь. + Ярослав храм Воскресіння ГНІХ, 9 квітня 2018 роко Божого, Світлий Понеділок Детальніше...

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям, Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям, Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії Христос Воскрес! Усі чотири євангелисти описали подію Воскресіння Ісуса Христа. Господь багато разів повторяв своїм учням, що Він воскресне, вони чули це, але не сприймали й не розуміли. Син Божий говорив глибоку правду, апостоли сприймали як могли, або не надавали цьому значення. Коли Христос говорив учням, що необхідно йти в Єрусалим, там Він буде страждати від фарисеїв та книжників, Його вб’ють, але Він на третій день воскресне, апостол Петро зреагував: «… Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою! Він обернувся і сказав Петрові: Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт 16,22-23). Господь ступав глибокими духовними водами, виконуючи волю Небесного Отця, натомість Петро тонув у своїх мізерних міркуваннях, страх та недовіра до Бога огортали його. Майже увесь народ очікував зміни, але навіть віруючі ізраїльтяни бачили це по-своєму, як от Натанаїл промовив до Христа: «… Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів» (Ів 1,49). Люд очікував царя-визволителя з-під політичного й фізичного панування римлян, а Ісус прибув у світ з волі Отця: «Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня» (Ів 6,40). Ісус проголосив: «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19,10). Син Божий прибув із неба, щоб переблагати Отця за людські беззаконня, які сягають прогрішень людей від першого гріхопадіння аж до кінця світу. Його завдання – привернути синівство, встановити життя любові між людьми, дарувати вічне щастя у небі та звільнити увесь людський рід від диявольських гріховних кайдан. Людські гріхи розіп’яли Ісуса Христа, Він помер на хресті, був покладений у гріб, щоб тріумфально воскреснути. Тому правда про Воскресіння стала переможною, більш тріумфальною від потрібного розп’яття, на що добровільно погодився Спаситель! Не допомогла навіть сторожа, марні були печаті та не затьмарили Воскресіння гроші, що юдеї дали військовим! Христос воскрес, переміг смерть, гріх, диявольську та людську злобу й пекло, відчиняючи людям вічне щасливе небо та життя в любові з Богом! Євангелисти описали правду про початкову віру апостолів у Воскресіння Ісуса. Жінки – Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія – купили пахощів, щоб піти та намастити Його тіло (пор. Лк 24,1). Вони були здивовані, коли побачили відкочений камінь від гробниці, а тіла Христа не знайшли, натомість побачили двох чоловіків у блискучих одежах, які сказали, що Ісуса немає тут. Жінки-мироносиці дивовижно остовпіли, боячись, щоб не померти, нахиляючись низько обличчям до землі. Не знали що думати про відсутність тіла у гробі. Прийшли намастити тіло пахучими олійками, а його не було. В діалог вступали ангели, які направляли жінок та учнів, щоб спішили у Галилею, де побачать Ісуса. Всюди точилася розмова про Ісуса, порожній гріб, невдачу охорони при гробі, землетрус та заляканий спокій учнів. Марія Магдалина при гробі почула ніжні слова воскреслого Месії: «Маріє!» Не розгубилася, зраділа й радісно промовила: «Раввуні!». Двоє з учнів віддалялися від Єрусалиму, наближалися до Емаусу, до них приєднався воскреслий Ісус. Слухали Його пречудного навчання, але не пізнали Його, бо щось заступило їм очі на воскреслого Христа. Хоч віддалялися в розчаруванні, однак Спаситель бажав потішити їх, запобігти недовірі, привернути їм віру в Його навчання та переконати про світле воскресіння. Він не покидає нікого, навіть, маловірам запалює вогонь надії та любові: «… Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» (Лк 24,32). Життя апостолів продовжувалося згодом у правильному руслі: усе оберталося навколо особи Ісуса Христа, Його розп’яття, а головне – Воскресіння з мертвих! Так повинно проходити життя кожної людини, яка має в усьому шукати й віднаходити Бога. Жити без Бога – означає втрачати життя! Хто від Бога далекий, той близький до зла! Велика необхідність кожної людини запитувати себе про життя з Богом, про шукання Господа, відповідальність за життя, про вічність, безсмертність душі, про вічну нагороду чи покарання… Як і чи ми віримо в Бога, вічну нагороду чи покарання?  Як пристосовуємо наше життя, щоб бути щасливими в небі? Взагалі чи віримо в те, що маємо в смертному тілі безсмертного духа? Ось воскрес Христос, який підвів з мертвих Лазаря, що лежав чотири дні у гробі: «А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» (Ів 11,43). Також Христос воскресив хлопця, якого вже мали поховати: «… Тоді Ісус сказав: Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк 7,14). Подібно Ісус воскресив дочку начальника синагоги, промовивши: «… Дівчино, пробудися!» (Лк 8,54). Тіла згаданих осіб були мертві, а душі – живі, їх призвав Господь, і вони, повернувшись в тіло на голос Бога, оживили його. Усі воскреснемо, бо так постановив наш Творець! Святий апостол Павло писав до коринтян: «Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки?» (1Кр 15,30). Або інші слова Його до солунян: «Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним» (1Сл 4,14). Якщо ми віримо, що Христос воскрес, тоді Він у силі воскресити нас так, як воскресив Лазаря, що вже чотири дні перебував у гробі! Бажаю усім радості свята Христового Воскресіння! Хай ця велика правда надихає нас до гідного та чесного християнського життя! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Благословення Господнє на Вас! ІГОР Архиєпископ і Митрополит Львівський Дано у Львові при Архикатедральному Соборі св. Юра Дня 28 березня 2018 року Божого Великоднє послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Детальніше...

«Cмерті празнуємо умертвіння, аду зруйнування, іншого життя вічного начало…». Тропар 7 пісні канону Пасхи Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Звершивши великопісну мандрівку, ми нині з трепетом святкуємо велике торжество Христового Воскресіння – події з історії спасіння, яка є перемогою правди, добра і життя над темними силами брехні, ненависті та смерті. Сталося незбагненне для людського розуму таїнство: після трьох днів «воскрес Ісус із гробу, як і провістив, подав нам життя вічне і велику милість». Христова перемога над смертю є запевненням воскресіння людини, а також запорукою наших перемог над темними силами зла, що нам загрожують. Бо Христос воскрес із мертвих і показав безсилля гріха. Воскресіння Христове – настільки важлива подія, що св. апостол Павло визначає ним істинність усього християнського віровчення: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Воскресіння дало новий напрямок життю людини, зробило наше земне життя осмисленим і цілеспрямованим. Тому Церква – Мати закликає нас не просто згадувати Пасху як чергову історичну подію, а духовно пережити її як реальність, яка стосується нашої сутності. Своїм воскресінням із мертвих Христос утверджує в нас віру в майбутнє блаженне життя та дає силу вже тепер жити новим життям у Святому Дусі, що Його Він нам дарує у Святому Хрещенні. Святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові, усвідомлюючи цей невимовний дар божественного життя, джерелом якого є Воскреслий Христос, закликає до святкування всіх: тих, хто постив, і тих, хто не постив; тих, хто вчинив великий духовний подвиг, і тих, хто тільки розпочинає свій шлях у Христі. Отож радіймо і веселімся, бо «Христос воскрес – радість вічна» (Тропар 1 пісні канону Пасхи). Христова Пасха не тільки відкриває перспективи нашого майбутнього, – вона має бути рівно ж наснагою до теперішнього. Хто вірить у Воскресіння, той не боїться смерті, а хто не боїться смерті, той духовно непохитний і свобідний. Тому Воскресіння Господнє – це свято не одного дня, а всього життя! Христос торжествує щоразу, коли ми перемагаємо зло і несемо любов нашим ближнім. Пасха Господня покликана стати поштовхом для нашого особистого воскресіння, тобто для зміни способу поведінки, поглиблення духовного життя через живу і діяльну віру у воскреслого Христа та виконання Божих заповідей. Перемога Сина Божого над смертю і силами зла зміцнює нас на цій духовній дорозі. Пам’ятаймо, що наша християнська віра без діл залишатиметься мертвою (пор. Як. 2, 20). Тому нам слід докласти зусиль, щоб дозволити Богові змінити нас, знищити в нас гріх і пристрасть, адже ніщо нечисте не увійде в Царство Небесне (пор. Одкр. 21, 27). Маємо преобразити також наш навколишній світ добротою, сіючи в ньому любов і милосердя через допомогу ближнім, щоб наприкінці віків почути від Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Нехай Христова Пасха зробить нас вразливими до людської біди, смутку і недолі, щоб, допомагаючи іншим, ми дали їм відчути і пізнати присутнього в нас воскреслого Спасителя. Нині Церква закликає нас розділити радість Воскресіння Господнього, а ще зовсім недавно, під час Страсного тижня, ми співстраждали з Христом, який зазнав людської зради й невдячності та розп’яття на хресті. У Воскресінні Христовому ми, віруючі люди, черпаємо тверду надію, що після Страсної п’ятниці наших земних страждань і випробувань обов’язково настане світлий великодній ранок нового преображеного життя. Що більше, світло Христового Воскресіння вже тепер освічує наші терпіння, надаючи їм новий сенс і спасенне значення. Відблиск цього пасхального світла ми бачимо всюди, де люди переживають страждання і випробування в єдності з Христом розп’ятим і воскреслим, а найважливішим мотивом їхніх дій та рішень є любов. Воістину, кожне страждання, кожна жертва, принесена з Христом і задля Христа, веде до воскресіння і до нового життя в Господі! У цій надії ми линемо думками і молитвою до всіх людей у нашій Батьківщині, кого безпосередньо зачепило лихо воєнних дій, спричинених російською агресією проти України: до родин загиблих, до поранених, до біженців і переселенців, до наших воїнів-захисників на Сході України та в інших місцях їхнього перебування – із ними всіма прагнемо сьогодні розділити нашу пасхальну радість і надію. У світлі Христової Пасхи ми кріпимося переконанням, що зло, насильство і неправда не мають життєвої сили і тому раніше чи пізніше проминають, а добро, любов і правда – неодмінно перемагають. Дорогі в Христі! Дві тисячі вісімнадцятий рік є ювілейним для Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже виповнюється 25 років від її заснування. Історія нашої єпархії підтверджує пасхальну істину. Як впокорення і розп’яття Христа, а потім привалений до Його гробу камінь і поставлена сторожа не змогли завадити Господньому воскресінню, так безбожному комуністичному режимові в минулому столітті не вдалося знищити зерна Христової віри, яке проросло на українських землях завдяки Свято-Володимировому Хрещенню 1030 років тому. На початку 90-х років минулого століття наша Церква воскресла з катакомб, ще активніше розвиваючи своє служіння серед Божого люду в Україні і на поселеннях, зокрема й у нашій єпархії, створеній у 1993 році. Уже 25 років душпастирі Самбірсько-Дрогобицької єпархії відроджують рукотворні храми та храми людських душ і голосять благовість воскреслого Христа навіть там, де колись її неможливо було почути: у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях… Вдивляючись у прийдешнє, ми наполегливо працюємо над втіленням синодальної програми «Святість об’єднаного Божого люду», долаючи виклики новітніх загроз для нашого особистого, родинного і національного буття. Передусім мусимо чувати над сімейними цінностями, яким загрожує новітня ідеологія так званого гендеру, як рівно ж усіма способами оберігати святість і гідність людського життя, починаючи від зачаття і до природної смерті. Як улюблені діти Божі, вірні учні Христові, спільнота віруючих у воскреслого Спасителя людей, продовжуймо невпинно прямувати шляхом, відкритим нам через Христову Пасху, – шляхом часом вузьким і тернистим, але надійним, бо ним світло, що засяяло нам у Воскресінні нашого Спасителя, провадить нас до спасіння. Дорогі в Христі! Вітаю Вас зі святом Христової Пасхи і зичу Вам великих милостей та щедрот воскреслого Спасителя, духовної радості, миру і блаженства! Нехай невечірнє світло Господньої Пасхи просвічує Ваше життя та допомагає долати всі труднощі й перешкоди. Нехай воскреслий Христос оберігає всіх нас у єдності й любові та принесе в наші серця мир, радість і надію, щоб жодна скорбота і тривога не затьмарили нашої пасхальної радості! Хай вона зігріває і тих, хто віддалився від Бога, хто ще не пізнав правдивого сенсу свого земного життя і покликання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 11 березня 2018 року Божого Детальніше...