SDE
Послання

Великоднє послання владики Ярослава (2017)

05 квітня 2017
Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького 2017 рОКУ БОЖОГО Мир ВАМ у Господі та моє архиєрейське благословення! Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню,  ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. (Стихири Воскресної утрені) Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Цим християнським привітом, який несе надію і радість у наше повсякдення, ми вітаємося у великодній час у наших домівках, на вулицях наших міст і сіл. Чи замислювалися ми, який глибокий богословський сенс прихований у цьому пасхальному привітанні? Воно випромінює дивовижну силу, яка пронизує все наше єство. У словах «Христос воскрес!» зосереджена сутність християнської віри, сенс буття кожного християнина, адже коли б Господь не воскрес, то даремною була б проповідь апостолів і віра християн (пор. І Кор. 15, 14.17). Промовляючи цей привіт, ми ділимося з іншими вісткою про Христове торжество над смертю і гріхом. Вслухаючись у нього, ми нагадуємо собі про наше воскресіння наприкінці віків, бо, за словами апостола Павла, як в Адамі всі ми вмираємо, так у Христі всі оживемо (пор. 1 Кор. 15, 22). Ці слова кличуть нас до життя вічного, переконують нас, що ми мусимо вмерти для гріха, щоб сказати разом із апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Величному празнику Христової Пасхи передує особливий період підготування. Сподіваюся, що Великий піст став для кожного з нас часом власного духовного воскресіння з-під тягаря власних гріхів, пристрастей і прив’язань. Після належно пройденої великопісної мандрівки ми ще повніше переживаємо радість Христової Пасхи. У Страсний тиждень ми досвідчили драму останніх годин життя нашого Спасителя, таїнственно стаючи учасниками подій зради й неправди, нечесності й підлості, невірності й насильства.Син Божий добровільно віддав за нас своє життя, щоб вивільнити нас із полону гріха. Завдяки Божественній любові хрест, символ ганьби і страждань, став знаком перемоги, любові й надії. Смерть і несправедливість – це не кінець: Блага Вістка полягає в тому, що правда Христова завжди воскресає.За ненависним людським «Ні!» Богові в день Страсної п’ятниці наступило багатонадійне Боже «Так!» людині в недільний ранок Воскресіння Христового.Тому святий Іван Золотоустий вигукує: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти повалена! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває!» (Слово в день святої Пасхи). У ці пасхальні дні радіємо, бо Христос воскрес із мертвих, переміг владу смерті, «подав нам життя вічне і велику милість». Радіє все творіння – святкує весь світ видимий і невидимий, тішиться людство, ликують ангельські сили. Ця пасхальна радість проникає до глибини душі. Вона з боязких і неписьменних рибалок зробила відважних і повних мудрості апостолів, які проповідували воскреслого Божественного Учителя по всій землі. Ця радість надихала мучеників та ісповідників, які не лякалися насмішок і переслідувань, а своїм життям і мученицькою смертю свідчили про віру в Ісуса Христа. Забезпечених людей ця тверда віра у Господнє Воскресіння провадила до благодійності, до богопосвяченого життя і вони ставали святими монахами та великими подвижниками. Дорогі в Христі! Серед торжества празника Христової Пасхи ми не можемо не звернути уваги на виклики, труднощі й небезпеки, які оточують нас, силкуючись затьмарити нашу духовну радість. В Україні триває російська збройна агресія, яка хоч і зосереджена на Сході та Півдні нашої країни, але відгукується болем у серці кожного українця. За таких умов особливо небезпечними стають політичні чвари, які посилюють тривогу в нашому народі. Пригнічують нас і економічні труднощі. За цими очевидними проблемами «невинними» можуть видаватися серйозні загрози, якими ворог людського роду сьогодні намагається знищити людину, сім’ю і суспільство. Дедалі частіше ми керуємося ідеями політкоректності і чинимо так, щоб сподобатися не Богові, а людям з іншими, навіть безбожними, переконаннями, забуваючи при цьому про постулати християнської віри й моралі. Чергові урядові й законодавчі ініціативи, натхненні гендерною ідеологією, мають на меті встановити у світі новий тоталітарний порядок, який заперечує християнські моральні цінності та вже зараз у декотрих країнах загрожує переслідуваннями за їх обстоювання. Багато з нас перебувають у ситуації невиправданої надії, розбитих планів, оповиті мороком невідомості, незахищеності й розгубленості... За таких непростих обставин ми добре розуміємо стан апостолів, зібраних зі страху перед своїми переслідувачами за зачиненими дверима (пор. Ів. 20, 19). Але як тоді, так і тепер воскреслий Христос промовляє до кожної стражденної, стривоженої і збентеженої душі: «Мир вам!» Мир у світі починається з миру в людському серці. Якщо сповнимося миру воскреслого Христа, довіримо Йому своє життя, то станемо справжніми миротворцями.Світло Христове здатне засяяти там, де гріховна темрява намагається поховати всіляку надію. Своєю хресною смертю і воскресінням Спаситель явив славу свого Божества. Силі Божій не здатні протистояти жодний людський закон, зусилля і підступ. Світло Христового Воскресіння просвітлює наші серця, наповнює їх теплотою Божественної любові, дарує всім нам сподівання та життєву силу. Тільки завдяки світлу Воскресіння можна вистояти і протистояти, прощати і благословляти. Воскресіння стверджує нашу віру, дарує нам надію, примножує нашу любов, осушує наші сльози, зцілює рани і біль. Дорогі в Христі! Цього року, у пасхальний час, відзначатимемо 30-ту річницю Грушівського чуда Пресвятої Богородиці. У пам’яті багатьох із нас ще живі ті часи, коли сотні тисяч людей з усього тодішнього Радянського Союзу чи навіть з-поза його меж линули до чудотворного Богородичного місця в селі поблизу Дрогобича. Це було справжнім чудом, яке започаткувало духовне оновлення українського народу і вихід УГКЦ з підпілля. Тодішня тоталітарна машина не встояла перед чудесним явлінням Божої сили, і це було ще одним підтвердження перемоги життя над смертю, божественної Правди над лукавством диявола, вічного над тимчасовим і тлінним. Дорогі в Христі! У цей світлий день, що його створив Господь (пор. Пс. 117, 24), молитовно бажаю вам Божого благословення, духовної кріпості та душевного і тілесного здоров'я. Черпаймо наснаги з вічно живого пасхального таїнства! Нехай радість воскреслого Господа наповнює наші серця, освячує душі й супроводжує на шляху життя і служіння Богові, рідній Церкві та народові.  А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Духовно єднаюся з вами у пасхальному вітанні ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2017 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Другу неділю Великого посту (2017)

12 березня 2017
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати та сестри! В сьогоднішньому Євангелії спостерігаємо за Христом, Котрий іде дорогою до Капернауму, зупиняючись в одному домі, де зібралось дуже багато людей. Святий Євангелист Марко, ще додає, що Господь увійшов в переповнений дім і «проповідував до них словом». Ревність слухачів була щедро винагороджена в цей день, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Цей самий Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної  науки і довершувати нові чуда. Бо Він наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки, Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших „душ і тілес“. Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця де навчає, зціляє і освячує Христос є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати  безмежну Божу любов. Ту любов яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами. Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до роблення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли йдеться до Нього наполегливо, з тою свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо - про це чудо ми сьогодні чули. Але щоб це чудо сталося, потрібно зробити перший крок. Таким першим кроком є визнати свої гріхи. Це сьогодні не є так популярно і легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою і іронією, люди перестали бояться гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, бояться ядерної війни, але не бояться війни з Богом... Це все передається на середовища людей «духовних – християн», котрі затрачають почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на людину як наркоз, тоді людина не розпізнає вже чітко границь добра і зла, і зло поволі вдирається на терен людського серця, роблячи його своїм невільником. Хтось каже: „Маю чисте сумління, бо ...невживане”. Або: „Я не маю викидів сумління, щонайвище - дискомфорт психічний”. Не дивно, що за хвилину чуємо: „Не маю гріха, тільки „проблеми”. Все це замикає наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння, котре пливе з хреста. Що більше, тим, що не визнаємо гріха, попри його існування, тим чинимо Бога неправдомовним, як каже св. Йоан. Бо Ісус говорить, що дає життя своє на викуп за багатьох. А апостол Павло пригадує слова Святого Духа про те, що всі згрішили і потребують визволення. Так це дар Святого Духа - пізнання власного гріха. Бо це Дух Святий переконує світ про гріх. „Христос помер за наші гріхи” (1 Кор 15. 3), і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо: не маємо гріха, самі собі закриваємо дорогу до спасіння... Пізнати гріх - це не тільки признатися: ну так, я грішний, і всі ми грішні. Пізнати гріх - це усвідомити собі цілу його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Пізнати гріх як найбільше нещастя і зло. … Тому коли молимося: „Дай мені бачити гріхи мої” - то не тільки просто зауважити свою гріховність, але пізнати в світлі Божому цілу трагедію нашої неволі, цілу паралізуючу силу гріха - в нас і довкола нас. В часі Літургії ми часто молимося, щоб Святе причастя було нам на відпущення гріхів і на прощення прогрішень. А підчас освячення чуємо слова Христові „Це моє Тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Подібно і при освяченні вина. Важливо, щоб ми в тому моменті не чинили Господа „неправдомовним”. Важливо, щоб не марнували ласки Божої, Його спасаючої присутності і милосердя. Для цього потрібно усвідомити собі свої гріхи - від останньої сповіді, від останнього Причастя, - всі наші невірності, всі осуди, сконцентрування на самих собі, наш егоїзм, нашу гордість, котра так часто домагається визнання і оплесків, наш гнів і нашу ненависть до ближнього, все, що нас упокорює, з чим не даємо собі ради. Принести це все, хоч може це вимагатиме трохи зусилля, але принести і положити у стіп Господа, просячи, аби простив наші гріхи, відновив у нас Духа свого, і визволив нас з неволі наших пристрастей, страху і невіри в Божу доброту і любов. Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо почути в серці лікувальне прощення Ісуса Христа, бо усі ми прогрішили проти Бог, проти ближніх, і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб приходить до нас через Тайну Св. Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога, і від людей; що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів та довір’я у безмежне Боже милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.  Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники; що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі, і потребуємо божественного зцілення. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Слова які Господь сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”,  можуть прозвучати і для нас цього Великого посту, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Ми також можемо прославляти Бога і казати: “Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може статися зі мною.” Прийди, Господи Ісусе, звільни нас від гріхів, які паралізують наше життя і допоможи нам приходити  як справжні ближні до Твоїх страждаючих дітей, щоб їм приносити Твоє зцілення. Амінь. м. Дрогобич 12 березня 2017 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання митрополита Ігоря (2017)

03 січня 2017
Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Церкви Преосвященні владики, доброчесні отці, преподобні ченці та черниці, достойні брати і сестри, З великою радістю вітаю усіх вас у цей величний святковий день Різдва Христового! Цього свята з вдячністю чекаємо щороку, бо воно надихає нас пригадувати та заглиблюватися в історичну правду про прихід на землю Спасителя світу. Людський розум не може, не в силі збагнути цієї правди – залишається схилити голову та подивляти велику Божу доброту та любов Господню до людей! Важко збагнути, що вище - любов Бога до людей чи його упокорення в тілі людини? Правда в тому, що любов вища. Це вона спонукала Божого Сина прийняти на себе людське тіло і спасти увесь людський рід від гріховного засилля. Спаситель народився від Діви Марії, яка відкрила своє серце на благовість і зачала від Духа Святого. Життя Марії не було легким, але попри це, проходило у тісній єдності з Богом. Вона у ранній молодості дуже позитивно й правильно прийняла важливе рішення, непомірну відповідальність, щоб стати матір’ю Господа і Спасителя світу. Її життя проходило у тісній єдності з Богом. Марія спішила зі святим Йосифом до Вифлеєму, щоб сповнити закон про перепис населення, який видав кесар Август. За транспорт їм слугував осел, який ніс на собі певний тягар. Там, у Вифлеємі, їй прийшов час родити. Марія шукала зі святим Йосифом відповідного місця для народження Дитятка. Не знайшлося нікого, хто б проявив якесь милосердя чи найменшу любов до ближнього, щоб прийняти до своєї господи осіб у крайній необхідності. Свята Родина не нарікала на обставини і нікого не звинувачувала. Хоча Ісус не знайшов прийняття серед людей, але його прийняли ясла, з яких худоба споживала свій корм. Людство нічого не запропонувало, а тварини поділилися своїм місцем. Спаситель покірно прийняв понижені умови, в яких народився та з яких простягав свої руки до людей, бажаючи викликати у них любов, милосердя та співчуття. Світ намагається жити своєю уявою й не бачить необхідності та ролі Бога у своєму житті. Світ замкнувся у собі. Христос завжди намагається увійти в контакт з людиною. Присутній поміж людей, у виді хворих, немічних, в’язнів, поранених на війні, полонених, голодних, забутих, опущених, сиріт, бідних людей тощо. Правдиво віруюча людина не може почувати себе щасливою, коли бачить поруч ближнього у дійсній потребі, в небезпеці, коли комусь бракує хліба й до хліба не вистарчає скромної поживи… Шкода, що жорстоких людей не бракує, що існують прихильники Ірода, які видають себе за побожних, а готові вбивати дітей Бога та усіх інших, неугодних їм на їхньому шляху. Спаситель знімав маски з підступних й хитрих людей: «… Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо, що в людей високе - осоружне Богові» (Лк 16, 15). Господь бажає бачити людину простою, покірною, люблячою Бога через послугу ближнім. Але не усі відмовилися від Бога. В полі були пастушки, які стояли вночі біля своїх отар, стерегли їх перед нападом хижого звіра. Вони осяяні Божою славою побачили ангела, який сповістив їм про народження Спасителя у вигляді сповитого дитяти в яслах. Радість ставала більшою, бо з’явилося велике число небесного війська, яке прославляло Бога. Пастухи повірили і прийшовши побачили «Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах». Вони наповнилися радістю, а повертаючись прославляли Бога. Ось світ і люди, які поділяються на прихильників й противників Бога, на добрих і недобрих, на радісних і тих, хто позбавляє радості, хто співає: «слава на висотах Богу…» і тих, хто хулить Бога. Віднайдімо себе у цьому колориті, де ми перебуваємо? Пастухи раділи, розповідали про хлоп’ятко та незвичайну подію усім, кого зустрічали. Люди лише дивувалися тому, не написано, щоб хтось бажав піти й побачити святу Родину. Марія спостерігала усе навколо, мовчала й роздумувала у своєму серці. Пресвята Богомати, допоможи нам завжди перебувати в єдності з Богом та заглиблюватися в його любов! З глибини серця вітаю усіх зі святом Христового Різдва! Хай Господь благословить наш народ миром! Хай зникне війна та кровопролиття на нашій землі! Закликаю усіх, щоб у цьому, 2017 році, ще більше проявляти любов і милосердя до ближніх. Хай радість Різдва Христового наповнить кожне серце мешканців нашого краю! Христос раждається! Славімо його! Благословення Господнє на Вас! ІГОР Архиєпископ і Митрополит Львівський Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

01 січня 2017
Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог (Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Божою благодаттю ми знову вступили в благословенний різдвяний час. Згадуємо величну подіюв історії спасіння, коли на землі засяяло Сонце Божественної правди – у Вифлеємі народився «Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Духовно споглядаємо таїнство Різдва Христового: як ангели оспівують прихід Спасителя світу; як пастирі поспішають до ясел, в які Його поклала Мати-Діва; як трьом мудрецям зоря вказує до Нього путь; як Пречиста Діва і святий Йосиф благоговійно служать величному Таїнству – воплоченому Богові. Переживаючи різдвяну мить, ми духовно радіємо, бо Христос рождається – і небо приклоняється до землі; Христос рождається – і земля підноситься до неба; Христос рождається – і світ віднаходить надію; Христос рождається – і ми спасаємося благодаттю Божою. Господь із Престолу своєї небесної слави сходить до нашої земної убогості, даруючи усім нам Свою безконечну і безкорисливу божественну любов. І хоч ми своїми гріхами віддаляємося від нашого Творця, Він не відвертається від нас, але надалі зберігає щодо нас своє благовоління. Яку вдячність виявимо Богові за таку велику любов до нас? Євангельські мудреці піднесли народженому Господу золото, ладан і смирну (пор. Мт. 2, 10-11). А що ж ми подаруємо Йому? Він не прийме нашого марнославства, матеріальних цінностей чи людської земної слави. Нехай нашим «ціннішим даром» радше буде «віра серця і любов щира». Теперішній період нашої новітньої історії, хоч який драматичний і наповнений стражданнями, є нагодою до зростання у вірі й любові. Вірмо, що в Бозі ми подолаємо всі життєві негаразди, виклики сучасності та підступи ворога. Нехай наші очі не будуть незрячими на страждання наших ближніх, що живуть поряд із нами. Нехай наше серце не буде нечулим до чужої біди, а наші руки хай не будуть бездіяльними, спаралізованими черствістю і смертоносною байдужістю. Навпаки, покріплені силою з висоти, робімо добро без утоми, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема тим, хто оплакує своїх померлих і загиблих; підтримаймо впалих на дусі; поділімося хлібом з голодними, а одягом – із тими, хто його не має; навідаймося до недужих і поранених; молімося за тих синів і дочок нашого народу, які на Сході України захищають рідну землю, нашу Батьківщину, стоять на сторожі гідності і майбутнього власного народу. Різдво Сина Божого кардинально змінило історію людського роду. Мільйони й мільйони людей черпають від Нього животворчу силу, яка змінює, преображає і наповнює змістом їхнє життя. Утім, ця сила не базується на зовнішній могутності − її джерелом є вічна Божа любов, яка долає царство зла, скидає додолу тиранів, змушує до втечі агресорів... Цю силу Божої любові оспівує Пресвята Богородиця, коли відвідує свою родичку Єлизавету та сповнена радістю вихваляє Бога, який «виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець; могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 50−52). Вифлеємська благовість несе у собі радість нашого примирення з Господом. Тому український народ колядками прославляє предвічного Бога: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» Наші колядки, а ще більше – наші різдвяні богослужіння й молитви, є продовженням того ангельського славослів'я, яке лунало в Різдвяну ніч. Ми приєднуємося до цієї ангельської пісні і співаємо: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир, в людях Його благовоління» (Лк. 2, 14). Ангельське сповіщення про мир звучить для багатьох у цьому світі, зокрема й для українського народу, як надія і мета. Рідко для сучасного покоління воно було настільки актуальними, як останніми роками, коли східні регіони нашої країни здригаються від артилерійської канонади, а кримську землю топче нога підступного північного агресора. Серед нас не панує принесений Христом мир, бо все ще є ті, хто його не приймає і не бажає ним жити. Обітниця миру сповнюється лише для тих, хто прямує шляхом, який вказує народжене Боже Дитя. Тільки дотриманням Божих заповідей і поглибленням духовного життя можна досягти і внутрішнього миру, і мирного співіснування у світі. Господь Ісус Христос рождається, щоб звільнити людей від страху, який сковує їхні благородні пориви. Євангелист Лука розповідає нам, що свідки різдвяної події були збентежені нею, але ангел промовив до них: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2, 10). У теперішньому світі теж маємо багато причин непевності і тривоги. Ворог людського роду загрожує фізичним знищенням, воює він і на невидимому фронті, руйнуючи традиційні моральні устої суспільства через поширення новітніх тоталітарних ідеологій. У цій ситуації пам’ятаймо ангельські слова: «Не бійтеся!», що лунають не тільки до пастухів, а скеровані до всіх народів, яких сягає Євангельська благовість. У Різдві Христовому долаємо страх і смуток, натомість сповнюємося надією і радості. Бог оселився серед своїх людей, щоб бути нам надійною опорою і охороною проти всіх диявольських підступів. «Надіятися буду на Господа і Він спасе мене – бо з нами Бог!» Дорогі в Христі! У 2016 р.Б. ми пережили Надзвичайний ювілейний рік, упродовж якого мали можливість скористати з особливих дарів Божого милосердя. Віримо, що Божа милість продовжує перебувати з нами, допомагаючи у скрутних хвилинах нашого життя. Віримо, що і в прийдешньому році Господь посилатиме нам особливі нагоди і знаки своєї близькості до нас: вміймо використати їх для збагачення нашого духовного життя, для добра рідного народу та Церкви. Сердечно вітаю всіх із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Різдвом Христовим! Несімо різдвяну коляду від хати до хати, вулицями наших міст і сіл, нехай вона лине серед тих, хто ціною власного життя захищає наш спокій. Зичу вам благодатної допомоги всемилостивого Бога у всіх благих починаннях, міцного здоров’я, внутрішнього миру та Господнього благословення для кожного особисто і для членів Ваших сімей і родин, особливо для тих, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому! Нехай радість і мир Різдва перебуває з нами, сповнюючи наші серця невечірнім світлом Христовим. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІМО ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2016 року Божого ЗАВАНТАЖИТИ АУДІО-ФАЙЛ Детальніше...

Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії

15 жовтня 2016
Ваша Ексцеленціє, Архиєпископе Клаудіо, Апостольський нунціє в Україні! Дорогий Владико Григоріє! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, наші добродії, улюблені у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сьогодні ми зібралися на цю євхаристійну молитву з особливої нагоди – 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії. Ми благодаримо Бога за ті Його великі благодійства, які впродовж цього періоду Він чинив для Свого виноградника, підтримуючи нашу семінарію. Це день радості і подяки Богові за його „дар несказанний” (пор. ІІ Кор.9,15). Ми зібралися, щоб подякувати Йому за те, що наша семінарійна спільнота увесь цей час була домом на Його непохитній скелі. Господь у здійсненні свого Промислу послуговується людьми, за яких ми також заносимо благодарення. В особливий спосіб ми дякуємо тим і за тих, хто співпрацював з Господом у реалізації Його промислительного плану стосовно цього духовного закладу. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна (Вороновського), який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. Дякуємо гронові Його найближчих співпрацівників, які допомагали йому реалізовувати його задуми. Господь пам’ятає кожного. У світі, що нас оточує, як рівно ж в історії нашого життя, що завжди має спасенну і благословенну спрямованість, ми можемо спостерегти безліч величавих проявів Божої любові стосовно людського роду. Захоплені величчю Бога Творця, ми споглядаємо Його творіння і бачимо, за вираженням біблійної книги Буття, що „воно добре” (Бут. 1). Я не завагаюсь назвати нашу єпархіальну духовну семінарію оцим „ділом добрим”, великим задумом Божого Провидіння та даром безконечної Божої любові стосовно Його Божого Люду - Церкви. Тому слідом за Псалмопівцем промовляю: «Які то величні діла твої. Господи, все в премудрості сотворив Ти» (Пс. 103). Хоча святкування ювілею і спонукає нас зробити певні висновки, ми свідомі того, що збагнути та оцінити значення цієї події вповні можна буде тільки через певний час. Впродовж 20 років ми були свідками того, як наша Семінарія робила свої перші кроки, духовно росла, міцніла та прагнула якнайкраще сповнити свою місію виховання майбутніх священиків для нашої Церкви і єпархії зокрема. За цей час, з Божою допомогою, зроблено справді немало. Хотів би зупинитися на конкретних проявах дії Божої благодаті впродовж цих 20 незабутніх років. Це передусім ріст і розвиток від 1996 року Божого від часу заснування богословського факультету при Дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці. Ба навіть ще й раніше, коли Господь сподобив гідних мужів нашої Церкви при її виході з підпілля у кінці 80-их рр. ХХ ст. заснувати семінарійні курси у Самборі та Дрогобичі. Чому 20 р. тому створювалася Дрогобицька духовна семінарія? – Звичайно, перша відповідь – щоб забезпечити гостру потребу у священиках. Але не тільки. Сподвижники нашої семінарії добре усвідомлювали, що УКГЦ як Східня Католицька Церква має одночасно і міцно стояти на Петровій скелі, і належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Тому біля витоків Дрогобицької семінарії лежить задум відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, літургійному, богословському та дисциплінарному вимірах. В цьому її харизма, яка її вирізняє. Черпаючи від джерел Божої благодаті, священики, які стояли біля витоків цієї семінарії, молитовно приймали від Господа натхнення, доповнені їхнім власним зусиллями і практичними їх втіленнями не без духовного наставницького благословення блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського. Він був живим знаком Божого милосердя і сприяння нашій єпархіальній семінарії, посередником здійснення Божої волі у підготовці кандидатів до Христового священства. А їх за 20 років було немало, бо з близько 180 студентів, які закінчили Дрогобицьку семінарію, 120 випускників вже сподобилися отримати Святу Тайну Священства, а решта навчаються або ще очікують свячень. Основною ділянкою служіння наших випускників є Самбірсько-Дрогобицька єпархія, в котрій на сьогоднішній день служить більше 80 наших випускників. Інші священики душпастирюють в інших єпархіях УГКЦ – зокрема, на місійних теренах Сходу України та за її межами. Дорогі наставники та викладачі семінарійного Христового виноградника. Дякую Вам за Ваші труди! Нехай кожна Ваша лекція, кожен прихід до студентів стає середовищем богослов’я, у якому Ви, накреслюючи духовний шлях до Господа, стаєте у Його благодатній присутності й разом всесторонньо пізнаєте Непізнаваного. Сьогодні у наш святковий ювілейний, Богом благословенний день бажаю Вам постійної свідомості й сконцентрованості навколо того, що чините. Адже, як колись Богородиця супроводжувала новонародженого Христа, так і Ви виховуєте нових Його послідовників – служителів Божого виноградника. Не сміємо забувати Христових слів: «… де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18:20). До цих спасительних слів віднесемо атмосферу ваших зустрічей зі студентами, їх побудову на зразок містагогійної святоотцівської традиції та духовно-досвідних відносин «вчитель-учень», дозволяючи Господові через Вас благодатно торкатись кожного спраглого знанням і досвідом студента, щоб усіх довести до божественного бачення і розуміння буття, а самим скріпитись у безперервному спогляданні Божественного Промислу у світі. Через Ваше спілкування з семінаристом, немов між Христом та апостолами, відбувається осідання Божественної мудрості в розумі і серцях тих, хто Вас слухає. Самі ж Ви все більше поліпшуєте й увиразнюєте особистісне Богопізнання, молитовно загартовуючись та відповідально готуючись до кожної з лекцій, ніби кожна нова зустріч із студентами була першою і для Вас, і для них. ІІ Ватиканський Собор у декреті про священичий вишкіл називає семінарію серцем єпархії. І дійсно семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Це – місце, де виховується душа народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. Згадаймо, у ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Також і сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. Сьогодні за семінарійними партами сидять ті, що готуються до цієї важливої місії. Дорогі семінаристи! Вам, безперечно, відомі сповнені Божої мудрості слова апостола Павла: «Слухайтеся ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно» (Євр. 13:17). Знайте, що в цьому й полягає наставництво ректорату, викладачів, усіх інших працівників семінарії: відображати й практично реалізовувати дію Божого Промислу поміж вас. Настоятелі, дорогі семінаристи, ведуть себе і Вас до Божого буття, прищеплюючи вам спасенний євангельський стиль життя та застерігаючи від небезпек на шляху Богопізнання. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви, бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читання духовної літератури... Слід розширювати свій кругозір про сотворіння, розпізнавати Божу присутність і діяльність у світі, осмислювати мету і значення людського життя, пізнавати глибини Духа... Тоді відчуватимемо Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, та Його світ. Дорогі в Христі! Щиро вітаю з 20-літнім ювілеєм Дрогобицької духовної семінарії настоятелів, викладачів та всіх працівників. Висловлюю всім і кожному свою глибоку вдячність. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати добрими служителями Христового виноградника. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та закликаю з вдячністю згадувати та підтримувати свою Alma mater. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб блаженні священномученики Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Будьте, як вони, Христовими свідками і світичами. Нехай допомагає Вам у цьому Господь! + Ярослав м. Дрогобич, Катедральний храм Пресвятої Трійці 15 жовтня 2016 року Божого Детальніше...

Місія Дрогобицької духовної семінарії

15 жовтня 2016
Вітальне слово на Урочистій академії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії (Дрогобич, Муздрамтеатр, 14.10.2016) Дорогі у Христі! Я щиро вітаю сьогодні всіх тут зібраних з нагоди святкування 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима і Віталія. Цей маленький ювілей торкається не лише семінарійної спільноти, але й нашого міста, єпархії і Української Греко-Католицької Церкви загалом. Тому й вітаю всіх і кожного, а особливо тих, хто має безпосереднє відношення до постання і розвитку нашої семінарії. Чому цей здавалося б на тілі історії такий незначний ювілей є так важливим для нас? – Бо є черговою нагодою поглибити свою свідомість відповідальності за виховання майбутнього нашої Церкви і народу, яке відбувається у семінарії. Ця відповідальність лягає не лише на тих, хто викладає чи працює в семінарійних стінах, але й на усіх, хто може своїми молитвами, підтримкою, порадою та пожертвами прилучитися до цієї важливої справи. Священнослужителі – спільнота на взірець апостольської Зі Священного Писання дізнаємось, що Ісус Христос для продовження своєї спасительної місії згуртовує навколо себе гроно своїх найближчих співпрацівників (пор. Лк. 10, 1–12). Кожного з них Він кличе особисто, разом з ними якийсь час проживає, спілкується, передає їм словом і прикладом свою науку спасіння, а опісля посилає їх до всього людства благовістити Євангеліє. Для здійснення цієї місії Ісус уділяє своїм апостолам особливе помазання Святого Духа і пов'язує їх місію з власною, кажучи: «Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто послав мене» (Мт. 10, 40). Отже, місія апостолів не є їх особистою, а тою самою, що і місія Ісуса Христа. Св. Апостол Павло в Посланні до Євреїв каже: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8). Як Ісус Христос в минулому кликав своїх учнів, так Він продовжує кликати їх і сьогодні. Як стверджують Отці ІІ Ватиканського Собору, священство є даром Божим для Церкви задля людського спасіння. Завдання священнослужителя продовжувати живити народ Божий Словом і Таїнствами, так щоб через них Христос – Єдиний Первосвященик – міг діяти на благо Народу Божого. Семінарія – місце приготування до священства Підставою існування семінарії як інституції є необхідність належного приготування до прийняття величного дару священства, який є виявом Божої любові щодо людини. Семінарія – це місце, де зростає й утверджується дар покликання до священства через духовне та інтелектуальне зростання. У семінарії відбувається формація пастирів на взірець Ісуса Христа - Доброго пастиря, які в Його імені опікуються Його стадом. Проповіді апостолів передував певний час їх перебування з Христом як учнів. Це – час утвердження у вірі і щораз більшого усвідомлення свого духовного покликання. Поряд із духовним зростанням, загальнолюдським і специфічно священичим вихованням особливу увагу звертається й на інтелектуальний розвиток. Всі ці складові є між собою тісно взаємопов’язаними. Сьогодні семінарія існує як навчальний заклад і студентів зараховують методом академічного відбору, потім йде навчання як форма підготовки. Так є тому що апостол Павло у листі до Тимотея застерігає: «Рук надто поквапно не клади ні на кого» (1 Тим 5,22). Звідси очевидно, що має бути певний період підготовки, свого роду випробування перед прийняттям Таїнства Священства. Час перебування і навчання у семінарії – це можливість глибше відчути та розвинути своє покликання, нагода для належної підготовки до майбутнього священичого служіння. У семінарії Господь кличе і гуртує довкола себе новітніх Христових апостолів. Семінарійна спільнота йде тим самим шляхом, яким пройшла євангельська спільнота найближчих Христових співпрацівників. Сьогодні цей семінарійний процес приготування до майбутньої місії має назву «формація - виховання». Під цим терміном в даному випадку не маємо на увазі певних стандартів чи норм, яких потрібно досягти. Це не є приготування службовців для якої-небудь фірми чи бюрократичної структури. Семінарія - це формування зрілої і відповідальної особи християнина з наголосом на приготуванні до прийняття великого дару священства. Такий розвиток можливий лише у спільноті: священиком не стається на самоті – потрібна «спільнота учнів», у якій можливе глибше пізнання Бога, себе і ближнього. Таким чином, священик виховується у спільноті, щоб згідно з Христовим ідеалом служити одній святій соборній і апостольській Церкві, де одне стадо і один пастир. Семінарія як осередок ідентичності Київської Церкви Семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Духовно-академічна та душпастирська підготовка у Дрогобицькій духовній семінарії базується на святоотцівській традиції, яку перейняла Київська Церкви від вселенського християнства через Володимирове хрещення Руси-України у 988 р.Б. УКГЦ як Східня Католицька Церква має належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Наша семінарія надзвичайно важлива для відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, історичному, літургійно–богословському, еклезіологічному, дисциплінарному та екуменічному вимірах. Семінарія - це середовище обміну думками, дискусії для пошуку з одного боку ідентичності нашої Церкви як прямої спадкоємиці Володимирового хрещення, а з іншого – єдності з іншими Церквами Київської традиції та вселенського християнства. Особливо актуальною сьогодні є потреба цінностей, які б стали основою нашої національної єдності. Для об’єднання нашого народу на основі християнських вартостей Київської традиції надзвичайно важливою є роль священиків, а їх світогляд великою мірою плекається у семінарії. Роль семінарії в житті українського народу Поряд із своїм основним завданням – проповідь Євангелія і освячення Божого люду – священнослужителі роблять вагомий вклад і в національно-культурне життя свого народу. Відродження нашої духовно-національної та культурно-історичної самобутності на основі київської церковної традиції поширюється за межі семінарії, адже в українському народі особа священика має своє особливо місце, і сліди його праці бачимо в майже кожній ділянці життя, на кожній сторінці нашої істо­рії. Не забуваймо, що наше духовне та національне відродження ХІХ і ХХ ст.. почалось працею і великим трудом священиків, які своїм служінням будили, підтримували і розвивали народний дух. Семінарія завдяки Божій благодаті є запорукою майбутнього розвитку Церкви і народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. У ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. У духовно-культурному відродженні нашого народу беруть активну участь не тільки священики, але також і семінаристи під час навчання. Їхня участь зосереджена, у допомозі й організації різних душпастирських ініціатив в єпархії і поза її межами – на Сході і Півдні України та в інших державах. Це – культурно-просвітницькі заходи, загальноєпархіальні прощі, праця з молоддю, відвідини наукових закладів, соціальні ініціативи, допомога потребуючим, громадська активність, харитативне служіння, місійні поїздки для допомоги нашим громадам у Східній і Південній Україні, в Росії, Казахстані, Молдові... Важливість семінарії для Самбірсько-Дрогобицької єпархії Місія семінарії найкраще проявляється на прикладі єпархії, яку Катехизм «Христос – наша Пасха» називає місцевою Церквою. Наша духовна семінарія є окрасою Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже не кожна єпархія має свою семінарію. Як єпископ, вважаю, що це для нашої єпархії великий позитив, адже семінаристи вже впродовж свого навчання і виховання тут мають змогу краще пізнавати потреби і обставини свого майбутнього священичого служіння в цій єпархії. Крім того вони вже зараз допомагають в організації різних душпастирських ініціатив і, переконаний, є справжніми Христовими свідками своєю поставою, словами й ділами. Єпископ, спостерігаючи зблизька за семінаристами, краще їх пізнає, а це допомагає йому в прийнятті рішення при уділенні кандидату священичих свячень та призначенні на душпастирське служіння. Позитивом є й те, що у нашій єпархії маємо коло викладачів, зокрема, священнослужителів, які постійно самовдосконалюються, щоб їхні семінарійні лекції були цікаві і корисні майбутнім священикам. Це – справжній Божий дар, бо можемо використовувати їхній потенціал при проведенні різних єпархіальних заходів. Все це дуже допомагає у проповіді Христової Благовісті в нашому народі. Вітання і подяка Хочеться в особливий спосіб благодарити Бога за 20-літній ювілей Дрогобицької семінарії як особливий інституційний дар Божому людові. Господь у виконанні свого провидіння послуговується людьми за яких ми також заносимо благодарення. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна, який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. З 20-літнім ювілеєм семінарії щиро вітаю настоятелів, викладачів та всіх працівників і висловлюю свою глибоку подяку. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати гідними наступниками тих священиків нашої Церкви, які були взірцевими провідниками і будителями українського люду, в недалекому минулому, а в часи переслідування, залишались вірними Своїй Матері Церкві та попри гоніння і випробування сміливо провадили наш народ до Царства Божого, зберігаючи його духовну і національну ідентичність. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та прошу Вас з вдячністю згадувати та підтримувати свою Almamater, яка підготувала вас до гідного крокування життєвими стежками. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб Пресвята Богородиця, празник Покрови якої сьогодні святкуємо, та блаженні Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Нехай Господь щедро благословить усіх! + Ярослав 14 жовтня 2016 року Божого м. Дрогобич Детальніше...

Пасхальне послання владики Ярослава (2016)

24 квітня 2016
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Воскресіння день, просвітімся люди: Пасха, Господня Пасха, від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, переможну пісню співаючи (Ірмос першої пісні Канону Пасхи). Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Подолавши духовну мандрівку Великого посту, ми знову вдостоїлися зустріти свято Христової Пасхи. Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – це великий дарунок Божого милосердя для людства. Показуючи нам торжество Правди над несправедливістю, а Життя над смертю, ця подія утверджує серце кожного християнина в міцній християнській вірі, постійній надії на Господа та безмежній любові до Бога і ближнього. Великоднє привітання, яке цими днями лунає в наших храмах, на вулицях і в домівках, сповнює наші серця благоговінням і радістю, адже ми святкуємо незбагненну для людського розуму подію: після трьох днів від погребіння Господь наш Ісус Христос «воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Відзначаючи це найбільше християнське свято, сповнюємося впевненістю в перемозі життя над смертю, добра над злом і світла над темрявою. Святий Григорій Ніський щодо свята Пасхи повчає: «Цей день… Христового Воскресіння є світлим і радісним, навіть більш радісним, ніж майбутній день славного пришестя Праведного Судді й Господа. Тоді з необхідності будуть плакати ті, чиї гріхи будуть явлені, нині ж між нами немає сумних. Нині і праведник радіє, і той, хто не очистив свою совість покаянням, має надію та сподівання виправити себе через покаяння. Цей день усуває всякий смуток, і немає людини, яка б не знаходила утіхи в торжестві цього світлого дня Господньої Пасхи… У ньому прихована надія нашого воскресіння, яка спонукає дбати про чесноти і ненавидіти пороки» (Св. Григорій Ніський.Слово на святу Пасху. Про Воскресіння). Христова Пасха – наріжний камінь християнської віри. Вона знаменує зцілення людства і очищення його від гріха, повернення до джерела любові й життя - Творця і Господа нашого. Своїм воскресінням Христос усуває перешкоди зі шляху нашого спасіння, повертаючи нам можливість знову відчути себе улюбленими синами й дочками нашого Небесного Отця. Христос воістину переміг смерть, і тепер кожна людина через хрещення може відновити єдність із Богом, яку людство втратило через гріх наших праотців Адама і Єви. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною, бо через покаяння та сповідь можемо перебороти в собі гріх і стати на шлях богоугодного та морального життя. Воскресіння - це Христова перемога, якою Господь відкриває перед нами перспективи нашої перемоги. Як Ісус подолав гріх і смерть, так і ми покликані у своєму житті перемагати зло, Божою благодаттю скидати із себе стару людину і, дотримуючись Божих заповідей, зодягатися в нову людину, щоб таким чином стати співучасниками слави воскреслого Христа та спадкоємцями Небесного Царства. Апостол Павло навчає нас, що маємо для цього робити: «Вам треба позбутися, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті... Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму… Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує. Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його… Усяка досада, гнів та неправда мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 22-32). Характер Пасхальної перемоги показує нам Голгофа. Це перемога жертовної любові, перемога Того, хто жертвує собою сам. Христос не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зауважує: «У світі страждатимете. Та бадьортесь! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати, коли зазнаємо труднощів і страждань чи стаємо свідками горя наших ближніх, коли спостерігаємо непросту ситуацію в нашій державі та світі. Цього року ми вкотре святкуємо Великдень в умовах анексії Криму та воєнних дій у східних регіонах України, котрі щоденно стають причиною страждань численних українських громадян, які змушені хоронити своїх найближчих, дбати про лікування покалічених, розраджувати та допомагати тим, кого підступний і жорстокий агресор зробив вдовами і сиротами, позбавив власних домівок... У такій ситуації в наші серця може закрадатися відчай, смуток і непевність. Подібне відчули й апостоли, коли тіло Того, на кого вони покладали надії, було покладено у гробі і вхід закрито каменем із печатками. Але Христос воскрес! У непростих обставинах нашого життя і до кожного з нас лунають слова Господа, якими Він підбадьорював і зміцнював дух своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мр. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Не біймося, бо воскреслий Христос перебуває з нами, Він завжди стоїть на боці скривджених та утиснених. Сьогодні поразки – завтра перемога. Ми твердо віримо, що Бог підтримує нас своєю переможною десницею, бо з нами правда, яка завжди торжествує, як це демонструє свято Христового Воскресіння! Пасхальний досвід страждань і воскресіння досвідчила у своїй новітній історії і наша Церква, на якій сповнилися пророчі слова св. ап. Павла про те, що «Слова Божого зв'язати не можливо» (пор. 2 Тим. 2, 9). Цього року виповнилися сумні 70-ті роковини відтоді, як внаслідок Львівського псевдособору 1946 року Українська Греко-Католицька Церква ступила на свій хресний шлях. Це був і трагічний, і славний період нашої історії. Трагічний, бо декілька десятиліть ми були позбавлені можливості вільно сповідувати свою віру, наражаючись на загрози ув’язнення, заслання, переслідування та катувань. Славний, бо, будучи випробувані як золото в горнилі, ми стали міцнішими, а кров наших мучеників та ісповідників слугувала запорукою відродження і розквіту нашої Церкви, яка, пройшовши крізь терни катакомб, наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. пережила радісний досвід воскресіння. Дорогі в Христі! Переживаючи пасхальне таїнство нашого Господа, прийміть мої найщиріші вітання та найкращі побажання з нагоди цього найбільшого християнського свята. Нехай всі наші житейські турботи й печалі відступлять перед немеркнучим світлом Христового Воскресіння, а нескінченна радість пасхального торжества сповнить все наше життя. Ділімося нею з тими, хто страждає і переживає труднощі, хто потребує співчуття і уваги. Нехай воскреслий Спаситель вдихне і в наші душі твердий намір виконувати Його заповіді! У всіх життєвих обставинах нехай будуть нам підтримкою слова Божественного Вчителя: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 3 квітня 2016 року Божого Детальніше...

Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)

21 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Першу неділю Великого посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на Сьомому Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена на Помісному Константинопольському Соборі у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, і ця неділя по сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон. Дух сьогоднішніх літургійних богослужінь – це дух радості, перемоги, тріумфу та пошани до святих ікон. «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, - співаємо на стихирах великої Вечірні, - проганяючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдім усі, припадьмо побожно з поклоном до чесних Христових ікон». На перший погляд здається, що це свято немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Проте наше торжество полягає у тому, що завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі, чимало людей, незважаючи на переслідування, гоніння та суспільні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, благовійно дотримались свого богослужіння, зберегли той духовний шлях, який нам залишив Христос, Святе Євангелія та Отці Церкви. Тим то для них, як і для всіх поколінь християн справжнім торжеством стало проголошення цими Вселенськими Соборами догми про почитання ікони. Суть сьогоднішнього свята не полягає тільки в тому, що Церква відстояла своє право та обов’язок поклоніння святим іконам, вона відстояла також важливу істину Боговтілення, істину про те, що Бог являє та відкриває себе людям. Завдяки цьому Предвічний та Недослідимий Господь, прийнявши людську подобу, може бути зображений лініями та фарбами, не як портрет, але як внутрішній, таїнственний образ Божий, пізнаний, пережитий та прославлюваний у Церкві. Отже ікони є наглядним виявом нашої віри, бо „Слово сталося Тілом і замешкало між нами...і ми бачили славу Його”. Усунення святих ікон з церков та заборона їхнього почитання означало б заперечення правди про Воплочення Ісуса Христа, та заперечення можливості нашого спасіння. Тому для побожних християн святі ікони не є тільки якийсь звичайний предмет до набожності, але таїнство нашої віри, істоту якого гарно оспівує недільний кондак: «Неописане Слово Отця через Тебе, Богородице, описалось у Воплоченні, наново з’єднало образ упавшої людини з Божеською красою і запровадило її назад у первісний стан. А ми визнаючи спасіння, ділом і словом все це виявляємо». Отож бачимо, що ікона сповнює важливу функцію об’явлення про істотні правди християнства. Ікона, що виконана в дусі молитви і посту, не мовчить. Вона говорить нам про створення людини на образ і подобу Божу, про спотворення цього образу гріхом та про прихід Ісуса Христа, який у своєму Воплоченні цей образ обновив, а у своєму Воскресінні підняв його до небесних висот, наповнюючи його Святим Духом. Через ікону також по-новому відкривається перед нами слово з книги Буття, про те, що кожна людина створена на образ Божий. Споглядаючи один на одного, так само як на ікону, ми можемо оком віри, оком любові та взаємоприйняттям побачити також і в іншій людині цей образ Божий. Тому сьогоднішня неділя говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог став людиною та є зображуваний, але також про те, як нам треба відноситися до того, що кожна людина – ікона написана Св. Духом. Отже, з якою повагою повинні ми дивитися один на одного, з якою великою любов’ю відноситися до інших, незважаючи на наші немочі та слабкості, адже всі ми – Божий образ; часто осквернений і притемнений, проте освячений та відкуплений. Окрім того, що ікона дає свідоцтво важливих правд, вона також наділена динамічною силою Божої благодаті. Видимий образ, що зображений під дією Святого Духа та освячений мольбами багатьох молільників, має велику силу в освяченні людини. Недаремно мабуть в нашій українській християнській традиції ікони займають таке важливе місце: вони утворюють іконостас, їх несуть у процесіях і ними благословляють вірних, їх залюбки почитають як у святинях, так і в приватних домах. Зрештою так багато маємо на нашій землі відпустових місць, де люди прибігають до чудотворних ікон, отримуючи там полегшу та заспокоєння своїх просьб. Улюблені у Христі, стараймося відроджувати у наших душах отой гідний та величний образ Божий. Адже ще в момент нашого хрещення, коли ми були занурені разом з темрявою нашого гріха в очищувальні води нашого хрещення, всі ми тоді «у Христа христилися у Христа зодягнулися». Кожен з нас став живим образом та подобою Божою - живою іконою. Нехай у ці спасенні дні Великого посту кожна ікона, що не на дереві написана, але в наших душах очиститься, зцілиться, та знову стане іконою на славу Божу. Просімо нашого Господа, щоб через наше богоугодне життя, над нашими родинами, українським народом, цілою державою справді засяяло небесне спасіння та піднесло всіх нас до повноти пасхальної радості до якої прямуємо. Амінь. + Ярослав 20 березня 2016 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди зустріч з воїнами та волонтерами - «Дрогобич-SOS - допомога армії»

14 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі воїни та волонтери, дорогі брати і сестри у Христі! Одне з імен, Божих, що його часто зустрічаємо на сторінках священного Писання, - Господь Саваот, тобто Господь Воїнств. А воїнство Бога, воїнство Його Царства – це Народ Божий, який вершить праведні діла, боронить справедливість, гідність, свободу, захищає Богом даровану землю. Військо, яке захищає рідний край, яке веде справедливу захисну війну, - є відображенням і віддзеркаленням тут на землі воїнства небесного – захисників правди. Тому покровителем нашого українського війська є Небесний архистратиг – архангел Михаїл. Сьогодні ми зібралися, щоб подякувати нашим земним ангелам-хоронителям – нашим воїнам. Однак найперше хотілося б згадати і подякувати милостивому Богу за служіння і кровну жертву тих, хто вже приєднався до небесного воїнства – воїнів Небесної сотні і небесних полків. Гібридна війна, яку веде московський ворог супроти України і її народу, насправді є дуже контрастною. Справді у ній ми дуже чітко зауважуємо протистояння добра і зла, світла і темряви, істини та брехні, і це добре виражають слова пісні: «Воїни світла, воїни добра». Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя. Ще кілька років тому ці слова, можливо, не здавалися аж надто актуальними для українців. Сьогодні ж, коли наш народ втратив кільканадцять сотень, ба навіть кілька тисяч, своїх захисників, ми по-новому відкриваємо глибинний зміст цієї євангельської фрази. Їх жертва є найвищим виявом любові і запевненням нашого майбутнього. Перед Богом жодна жертва не є марною, а особливо така велика. Проте, незважаючи на те, що жертовність наших полеглих військових захисників і героїв Небесної сотні вже є оцінена Богом, ми також не можемо дозволити собі, щоб знехтувати нею, забути про неї чи не розвивати те, що вони захищали і за що боролись. Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. На нас і на прийдешні покоління лягає велика відповідальність не змарнувати цей дар, не потоптати цю невинну кров – вона ціна нашої свободи та захисту. З 211 невинно убієнних воїнів, які походять з Львівської області, більше 60 проживали на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, біля 19 з Дрогобиччини. Ми співчуваємо, дякуємо і схиляємо голови перед родичам загиблих воїнів. Перед Батьками, які виховали таких синів і дочок. Перед Родинами (в першу чергу дружинами і дітьми), які мужньо переносили труднощі, відпустивши своїх найближчих на війну – на захист України. Ми молитовно і жертовно маємо підтримувати тих, хто був поранений, покалічений цією війною. Хто прикутий до ліжка; чиї фізичні та психічні рани не дозволяють йому вповні реалізувати свої мрії й задуми, хто перебуває в полоні за нашу свободу. Нехай Боже благословення спочине на них і на всіх, хто допомагає їм і їхнім близьким у скруті і терпінні. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує лютого ворога. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях, ми тут можемо спокійно розбудовувати і розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. В ці дні кожен українець і не тільки подивляє мужність, свідоцтво і боротьбу нескореної Надії Савченко, яка стала уособленням незламності українського народу і його духу. Сьогодні дякуємо і Вам, наші воїни. Багато з Вас пройшли через найгарячіші етапи війни, і Ви вистояли. Дякуємо за те, що сповнюєте той святий обов’язок – захистити покривджену Матір. За те, що не уникали його а засвідчили свою любов до рідного краю ділом і подвигом, а не тільки словами. Дякуємо за Ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами і в боях. Нехай милостивий Господь зцілить всяку вашу рану душевну і тілесну, а вільна, квітуча і справедлива Україна буде Вам найкращою нагородою. Радію в Господі, що маю цю змогу побачити усіх Вас, імена котрих ми згадуємо у молитвах. Хочу в імені всіх тих, хто за Вас молиться, особисто подякувати Вам і уділити благословення. Хотів би висловити велику подяку та визнання нашим волонтерам, нашим добрим самарянинам, зокрема спільноті «Дрогобиччина-СОС» - велике Спасибі за Вашу невтомну працю та допомогу воїнам, пораненим та їх родинам. Спаси Вас, Господь. У Святому Письмі ми читаємо про те, як Авраам молився за порятунок міста, але в ньому не знайшлося і десятьох праведних. Натомість в пророка Ісаї ми читаємо про святий решток - про тих вірних і послушних Богові, задля яких Господь врятував Єрусалим (пор. Іс. 1,9; 37,31-32). Хочеться вірити, що Ви всі для Бога є тою символічною «десяткою», тим «святим рештком», задля якого Господь милує нашу Україну. У Вашій особі маємо завдаток і паростки нової, вільної, Богом благословенної України. Насамкінець, до всіх хочу звернутись з великим проханням. Один з волонтерів якось звернувся до своїх підопічних промовивши: «Допоможіть нам допомагати Вам». І це ж слово скеровую до Вас: «Допоможіть нам допомагати Вам»! Цей рік є Роком Божого Милосердя, закликом якого є: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний (Лк 6,36)». Знаком і нагадуванням про любов Бога, який чекає своїх дітей, є відкриті двері Його Дому, Двері Його милосердя. Ми стоїмо на порозі благодатного часу Великого Посту – особливого періоду покаяння, молитви і милосердя. Тож скористаймось цим і дозвольмо Богові огорнути нас своїми милосердними обіймами у Таїнстві Сповіді; приступімо до того бенкету, який вготовано нам у Таїнстві Євхаристії. Поможіть нам послужити Вам! «Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає», - каже Псалмоспівець (Пс 34,9). Щоб бути милосердними, щоб не вигоріти у служінні, не стомитись любити, служити, щоб не зневіритись і не опустити руки, ми всі потребуємо занурення у це батьківське милосердя нашого Небесного Отця. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

09 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади! Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо 202-річницю віддня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря. Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу. Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу. Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови. Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.» Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи. У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви: Помолюся Господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (Т. Шевченко, Давидові псалми, 53). В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! (Т. Шевченко, Кавказ) У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка: Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню, тяжкую минуту За неї Господа моліть. (Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..) Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України: Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. … Обніміться, брати мої, Молю вас, благаю! (Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим). Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли: Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. (Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей) + Ярослав 9 березня 2016 року Божого, м. Дрогобич Детальніше...

 

banner

Архів
^ Догори