Різдвяне послання митрополита Ігоря (2017)

Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Церкви Преосвященні владики, доброчесні отці, преподобні ченці та черниці, достойні брати і сестри, З великою радістю вітаю усіх вас у цей величний святковий день Різдва Христового! Цього свята з вдячністю чекаємо щороку, бо воно надихає нас пригадувати та заглиблюватися в історичну правду про прихід на землю Спасителя світу. Людський розум не може, не в силі збагнути цієї правди – залишається схилити голову та подивляти велику Божу доброту та любов Господню до людей! Важко збагнути, що вище - любов Бога до людей чи його упокорення в тілі людини? Правда в тому, що любов вища. Це вона спонукала Божого Сина прийняти на себе людське тіло і спасти увесь людський рід від гріховного засилля. Спаситель народився від Діви Марії, яка відкрила своє серце на благовість і зачала від Духа Святого. Життя Марії не було легким, але попри це, проходило у тісній єдності з Богом. Вона у ранній молодості дуже позитивно й правильно прийняла важливе рішення, непомірну відповідальність, щоб стати матір’ю Господа і Спасителя світу. Її життя проходило у тісній єдності з Богом. Марія спішила зі святим Йосифом до Вифлеєму, щоб сповнити закон про перепис населення, який видав кесар Август. За транспорт їм слугував осел, який ніс на собі певний тягар. Там, у Вифлеємі, їй прийшов час родити. Марія шукала зі святим Йосифом відповідного місця для народження Дитятка. Не знайшлося нікого, хто б проявив якесь милосердя чи найменшу любов до ближнього, щоб прийняти до своєї господи осіб у крайній необхідності. Свята Родина не нарікала на обставини і нікого не звинувачувала. Хоча Ісус не знайшов прийняття серед людей, але його прийняли ясла, з яких худоба споживала свій корм. Людство нічого не запропонувало, а тварини поділилися своїм місцем. Спаситель покірно прийняв понижені умови, в яких народився та з яких простягав свої руки до людей, бажаючи викликати у них любов, милосердя та співчуття. Світ намагається жити своєю уявою й не бачить необхідності та ролі Бога у своєму житті. Світ замкнувся у собі. Христос завжди намагається увійти в контакт з людиною. Присутній поміж людей, у виді хворих, немічних, в’язнів, поранених на війні, полонених, голодних, забутих, опущених, сиріт, бідних людей тощо. Правдиво віруюча людина не може почувати себе щасливою, коли бачить поруч ближнього у дійсній потребі, в небезпеці, коли комусь бракує хліба й до хліба не вистарчає скромної поживи… Шкода, що жорстоких людей не бракує, що існують прихильники Ірода, які видають себе за побожних, а готові вбивати дітей Бога та усіх інших, неугодних їм на їхньому шляху. Спаситель знімав маски з підступних й хитрих людей: «… Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші; бо, що в людей високе - осоружне Богові» (Лк 16, 15). Господь бажає бачити людину простою, покірною, люблячою Бога через послугу ближнім. Але не усі відмовилися від Бога. В полі були пастушки, які стояли вночі біля своїх отар, стерегли їх перед нападом хижого звіра. Вони осяяні Божою славою побачили ангела, який сповістив їм про народження Спасителя у вигляді сповитого дитяти в яслах. Радість ставала більшою, бо з’явилося велике число небесного війська, яке прославляло Бога. Пастухи повірили і прийшовши побачили «Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах». Вони наповнилися радістю, а повертаючись прославляли Бога. Ось світ і люди, які поділяються на прихильників й противників Бога, на добрих і недобрих, на радісних і тих, хто позбавляє радості, хто співає: «слава на висотах Богу…» і тих, хто хулить Бога. Віднайдімо себе у цьому колориті, де ми перебуваємо? Пастухи раділи, розповідали про хлоп’ятко та незвичайну подію усім, кого зустрічали. Люди лише дивувалися тому, не написано, щоб хтось бажав піти й побачити святу Родину. Марія спостерігала усе навколо, мовчала й роздумувала у своєму серці. Пресвята Богомати, допоможи нам завжди перебувати в єдності з Богом та заглиблюватися в його любов! З глибини серця вітаю усіх зі святом Христового Різдва! Хай Господь благословить наш народ миром! Хай зникне війна та кровопролиття на нашій землі! Закликаю усіх, щоб у цьому, 2017 році, ще більше проявляти любов і милосердя до ближніх. Хай радість Різдва Христового наповнить кожне серце мешканців нашого краю! Христос раждається! Славімо його! Благословення Господнє на Вас! ІГОР Архиєпископ і Митрополит Львівський Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог (Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Божою благодаттю ми знову вступили в благословенний різдвяний час. Згадуємо величну подіюв історії спасіння, коли на землі засяяло Сонце Божественної правди – у Вифлеємі народився «Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Духовно споглядаємо таїнство Різдва Христового: як ангели оспівують прихід Спасителя світу; як пастирі поспішають до ясел, в які Його поклала Мати-Діва; як трьом мудрецям зоря вказує до Нього путь; як Пречиста Діва і святий Йосиф благоговійно служать величному Таїнству – воплоченому Богові. Переживаючи різдвяну мить, ми духовно радіємо, бо Христос рождається – і небо приклоняється до землі; Христос рождається – і земля підноситься до неба; Христос рождається – і світ віднаходить надію; Христос рождається – і ми спасаємося благодаттю Божою. Господь із Престолу своєї небесної слави сходить до нашої земної убогості, даруючи усім нам Свою безконечну і безкорисливу божественну любов. І хоч ми своїми гріхами віддаляємося від нашого Творця, Він не відвертається від нас, але надалі зберігає щодо нас своє благовоління. Яку вдячність виявимо Богові за таку велику любов до нас? Євангельські мудреці піднесли народженому Господу золото, ладан і смирну (пор. Мт. 2, 10-11). А що ж ми подаруємо Йому? Він не прийме нашого марнославства, матеріальних цінностей чи людської земної слави. Нехай нашим «ціннішим даром» радше буде «віра серця і любов щира». Теперішній період нашої новітньої історії, хоч який драматичний і наповнений стражданнями, є нагодою до зростання у вірі й любові. Вірмо, що в Бозі ми подолаємо всі життєві негаразди, виклики сучасності та підступи ворога. Нехай наші очі не будуть незрячими на страждання наших ближніх, що живуть поряд із нами. Нехай наше серце не буде нечулим до чужої біди, а наші руки хай не будуть бездіяльними, спаралізованими черствістю і смертоносною байдужістю. Навпаки, покріплені силою з висоти, робімо добро без утоми, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема тим, хто оплакує своїх померлих і загиблих; підтримаймо впалих на дусі; поділімося хлібом з голодними, а одягом – із тими, хто його не має; навідаймося до недужих і поранених; молімося за тих синів і дочок нашого народу, які на Сході України захищають рідну землю, нашу Батьківщину, стоять на сторожі гідності і майбутнього власного народу. Різдво Сина Божого кардинально змінило історію людського роду. Мільйони й мільйони людей черпають від Нього животворчу силу, яка змінює, преображає і наповнює змістом їхнє життя. Утім, ця сила не базується на зовнішній могутності − її джерелом є вічна Божа любов, яка долає царство зла, скидає додолу тиранів, змушує до втечі агресорів... Цю силу Божої любові оспівує Пресвята Богородиця, коли відвідує свою родичку Єлизавету та сповнена радістю вихваляє Бога, який «виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець; могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 50−52). Вифлеємська благовість несе у собі радість нашого примирення з Господом. Тому український народ колядками прославляє предвічного Бога: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» Наші колядки, а ще більше – наші різдвяні богослужіння й молитви, є продовженням того ангельського славослів'я, яке лунало в Різдвяну ніч. Ми приєднуємося до цієї ангельської пісні і співаємо: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир, в людях Його благовоління» (Лк. 2, 14). Ангельське сповіщення про мир звучить для багатьох у цьому світі, зокрема й для українського народу, як надія і мета. Рідко для сучасного покоління воно було настільки актуальними, як останніми роками, коли східні регіони нашої країни здригаються від артилерійської канонади, а кримську землю топче нога підступного північного агресора. Серед нас не панує принесений Христом мир, бо все ще є ті, хто його не приймає і не бажає ним жити. Обітниця миру сповнюється лише для тих, хто прямує шляхом, який вказує народжене Боже Дитя. Тільки дотриманням Божих заповідей і поглибленням духовного життя можна досягти і внутрішнього миру, і мирного співіснування у світі. Господь Ісус Христос рождається, щоб звільнити людей від страху, який сковує їхні благородні пориви. Євангелист Лука розповідає нам, що свідки різдвяної події були збентежені нею, але ангел промовив до них: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2, 10). У теперішньому світі теж маємо багато причин непевності і тривоги. Ворог людського роду загрожує фізичним знищенням, воює він і на невидимому фронті, руйнуючи традиційні моральні устої суспільства через поширення новітніх тоталітарних ідеологій. У цій ситуації пам’ятаймо ангельські слова: «Не бійтеся!», що лунають не тільки до пастухів, а скеровані до всіх народів, яких сягає Євангельська благовість. У Різдві Христовому долаємо страх і смуток, натомість сповнюємося надією і радості. Бог оселився серед своїх людей, щоб бути нам надійною опорою і охороною проти всіх диявольських підступів. «Надіятися буду на Господа і Він спасе мене – бо з нами Бог!» Дорогі в Христі! У 2016 р.Б. ми пережили Надзвичайний ювілейний рік, упродовж якого мали можливість скористати з особливих дарів Божого милосердя. Віримо, що Божа милість продовжує перебувати з нами, допомагаючи у скрутних хвилинах нашого життя. Віримо, що і в прийдешньому році Господь посилатиме нам особливі нагоди і знаки своєї близькості до нас: вміймо використати їх для збагачення нашого духовного життя, для добра рідного народу та Церкви. Сердечно вітаю всіх із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Різдвом Христовим! Несімо різдвяну коляду від хати до хати, вулицями наших міст і сіл, нехай вона лине серед тих, хто ціною власного життя захищає наш спокій. Зичу вам благодатної допомоги всемилостивого Бога у всіх благих починаннях, міцного здоров’я, внутрішнього миру та Господнього благословення для кожного особисто і для членів Ваших сімей і родин, особливо для тих, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому! Нехай радість і мир Різдва перебуває з нами, сповнюючи наші серця невечірнім світлом Христовим. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІМО ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2016 року Божого ЗАВАНТАЖИТИ АУДІО-ФАЙЛ Детальніше...

Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії

Ваша Ексцеленціє, Архиєпископе Клаудіо, Апостольський нунціє в Україні! Дорогий Владико Григоріє! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, наші добродії, улюблені у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сьогодні ми зібралися на цю євхаристійну молитву з особливої нагоди – 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії. Ми благодаримо Бога за ті Його великі благодійства, які впродовж цього періоду Він чинив для Свого виноградника, підтримуючи нашу семінарію. Це день радості і подяки Богові за його „дар несказанний” (пор. ІІ Кор.9,15). Ми зібралися, щоб подякувати Йому за те, що наша семінарійна спільнота увесь цей час була домом на Його непохитній скелі. Господь у здійсненні свого Промислу послуговується людьми, за яких ми також заносимо благодарення. В особливий спосіб ми дякуємо тим і за тих, хто співпрацював з Господом у реалізації Його промислительного плану стосовно цього духовного закладу. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна (Вороновського), який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. Дякуємо гронові Його найближчих співпрацівників, які допомагали йому реалізовувати його задуми. Господь пам’ятає кожного. У світі, що нас оточує, як рівно ж в історії нашого життя, що завжди має спасенну і благословенну спрямованість, ми можемо спостерегти безліч величавих проявів Божої любові стосовно людського роду. Захоплені величчю Бога Творця, ми споглядаємо Його творіння і бачимо, за вираженням біблійної книги Буття, що „воно добре” (Бут. 1). Я не завагаюсь назвати нашу єпархіальну духовну семінарію оцим „ділом добрим”, великим задумом Божого Провидіння та даром безконечної Божої любові стосовно Його Божого Люду - Церкви. Тому слідом за Псалмопівцем промовляю: «Які то величні діла твої. Господи, все в премудрості сотворив Ти» (Пс. 103). Хоча святкування ювілею і спонукає нас зробити певні висновки, ми свідомі того, що збагнути та оцінити значення цієї події вповні можна буде тільки через певний час. Впродовж 20 років ми були свідками того, як наша Семінарія робила свої перші кроки, духовно росла, міцніла та прагнула якнайкраще сповнити свою місію виховання майбутніх священиків для нашої Церкви і єпархії зокрема. За цей час, з Божою допомогою, зроблено справді немало. Хотів би зупинитися на конкретних проявах дії Божої благодаті впродовж цих 20 незабутніх років. Це передусім ріст і розвиток від 1996 року Божого від часу заснування богословського факультету при Дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці. Ба навіть ще й раніше, коли Господь сподобив гідних мужів нашої Церкви при її виході з підпілля у кінці 80-их рр. ХХ ст. заснувати семінарійні курси у Самборі та Дрогобичі. Чому 20 р. тому створювалася Дрогобицька духовна семінарія? – Звичайно, перша відповідь – щоб забезпечити гостру потребу у священиках. Але не тільки. Сподвижники нашої семінарії добре усвідомлювали, що УКГЦ як Східня Католицька Церква має одночасно і міцно стояти на Петровій скелі, і належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Тому біля витоків Дрогобицької семінарії лежить задум відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, літургійному, богословському та дисциплінарному вимірах. В цьому її харизма, яка її вирізняє. Черпаючи від джерел Божої благодаті, священики, які стояли біля витоків цієї семінарії, молитовно приймали від Господа натхнення, доповнені їхнім власним зусиллями і практичними їх втіленнями не без духовного наставницького благословення блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського. Він був живим знаком Божого милосердя і сприяння нашій єпархіальній семінарії, посередником здійснення Божої волі у підготовці кандидатів до Христового священства. А їх за 20 років було немало, бо з близько 180 студентів, які закінчили Дрогобицьку семінарію, 120 випускників вже сподобилися отримати Святу Тайну Священства, а решта навчаються або ще очікують свячень. Основною ділянкою служіння наших випускників є Самбірсько-Дрогобицька єпархія, в котрій на сьогоднішній день служить більше 80 наших випускників. Інші священики душпастирюють в інших єпархіях УГКЦ – зокрема, на місійних теренах Сходу України та за її межами. Дорогі наставники та викладачі семінарійного Христового виноградника. Дякую Вам за Ваші труди! Нехай кожна Ваша лекція, кожен прихід до студентів стає середовищем богослов’я, у якому Ви, накреслюючи духовний шлях до Господа, стаєте у Його благодатній присутності й разом всесторонньо пізнаєте Непізнаваного. Сьогодні у наш святковий ювілейний, Богом благословенний день бажаю Вам постійної свідомості й сконцентрованості навколо того, що чините. Адже, як колись Богородиця супроводжувала новонародженого Христа, так і Ви виховуєте нових Його послідовників – служителів Божого виноградника. Не сміємо забувати Христових слів: «… де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18:20). До цих спасительних слів віднесемо атмосферу ваших зустрічей зі студентами, їх побудову на зразок містагогійної святоотцівської традиції та духовно-досвідних відносин «вчитель-учень», дозволяючи Господові через Вас благодатно торкатись кожного спраглого знанням і досвідом студента, щоб усіх довести до божественного бачення і розуміння буття, а самим скріпитись у безперервному спогляданні Божественного Промислу у світі. Через Ваше спілкування з семінаристом, немов між Христом та апостолами, відбувається осідання Божественної мудрості в розумі і серцях тих, хто Вас слухає. Самі ж Ви все більше поліпшуєте й увиразнюєте особистісне Богопізнання, молитовно загартовуючись та відповідально готуючись до кожної з лекцій, ніби кожна нова зустріч із студентами була першою і для Вас, і для них. ІІ Ватиканський Собор у декреті про священичий вишкіл називає семінарію серцем єпархії. І дійсно семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Це – місце, де виховується душа народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. Згадаймо, у ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Також і сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. Сьогодні за семінарійними партами сидять ті, що готуються до цієї важливої місії. Дорогі семінаристи! Вам, безперечно, відомі сповнені Божої мудрості слова апостола Павла: «Слухайтеся ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно» (Євр. 13:17). Знайте, що в цьому й полягає наставництво ректорату, викладачів, усіх інших працівників семінарії: відображати й практично реалізовувати дію Божого Промислу поміж вас. Настоятелі, дорогі семінаристи, ведуть себе і Вас до Божого буття, прищеплюючи вам спасенний євангельський стиль життя та застерігаючи від небезпек на шляху Богопізнання. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви, бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читання духовної літератури... Слід розширювати свій кругозір про сотворіння, розпізнавати Божу присутність і діяльність у світі, осмислювати мету і значення людського життя, пізнавати глибини Духа... Тоді відчуватимемо Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, та Його світ. Дорогі в Христі! Щиро вітаю з 20-літнім ювілеєм Дрогобицької духовної семінарії настоятелів, викладачів та всіх працівників. Висловлюю всім і кожному свою глибоку вдячність. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати добрими служителями Христового виноградника. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та закликаю з вдячністю згадувати та підтримувати свою Alma mater. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб блаженні священномученики Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Будьте, як вони, Христовими свідками і світичами. Нехай допомагає Вам у цьому Господь! + Ярослав м. Дрогобич, Катедральний храм Пресвятої Трійці 15 жовтня 2016 року Божого Детальніше...

Місія Дрогобицької духовної семінарії

Вітальне слово на Урочистій академії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії (Дрогобич, Муздрамтеатр, 14.10.2016) Дорогі у Христі! Я щиро вітаю сьогодні всіх тут зібраних з нагоди святкування 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима і Віталія. Цей маленький ювілей торкається не лише семінарійної спільноти, але й нашого міста, єпархії і Української Греко-Католицької Церкви загалом. Тому й вітаю всіх і кожного, а особливо тих, хто має безпосереднє відношення до постання і розвитку нашої семінарії. Чому цей здавалося б на тілі історії такий незначний ювілей є так важливим для нас? – Бо є черговою нагодою поглибити свою свідомість відповідальності за виховання майбутнього нашої Церкви і народу, яке відбувається у семінарії. Ця відповідальність лягає не лише на тих, хто викладає чи працює в семінарійних стінах, але й на усіх, хто може своїми молитвами, підтримкою, порадою та пожертвами прилучитися до цієї важливої справи. Священнослужителі – спільнота на взірець апостольської Зі Священного Писання дізнаємось, що Ісус Христос для продовження своєї спасительної місії згуртовує навколо себе гроно своїх найближчих співпрацівників (пор. Лк. 10, 1–12). Кожного з них Він кличе особисто, разом з ними якийсь час проживає, спілкується, передає їм словом і прикладом свою науку спасіння, а опісля посилає їх до всього людства благовістити Євангеліє. Для здійснення цієї місії Ісус уділяє своїм апостолам особливе помазання Святого Духа і пов'язує їх місію з власною, кажучи: «Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто послав мене» (Мт. 10, 40). Отже, місія апостолів не є їх особистою, а тою самою, що і місія Ісуса Христа. Св. Апостол Павло в Посланні до Євреїв каже: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8). Як Ісус Христос в минулому кликав своїх учнів, так Він продовжує кликати їх і сьогодні. Як стверджують Отці ІІ Ватиканського Собору, священство є даром Божим для Церкви задля людського спасіння. Завдання священнослужителя продовжувати живити народ Божий Словом і Таїнствами, так щоб через них Христос – Єдиний Первосвященик – міг діяти на благо Народу Божого. Семінарія – місце приготування до священства Підставою існування семінарії як інституції є необхідність належного приготування до прийняття величного дару священства, який є виявом Божої любові щодо людини. Семінарія – це місце, де зростає й утверджується дар покликання до священства через духовне та інтелектуальне зростання. У семінарії відбувається формація пастирів на взірець Ісуса Христа - Доброго пастиря, які в Його імені опікуються Його стадом. Проповіді апостолів передував певний час їх перебування з Христом як учнів. Це – час утвердження у вірі і щораз більшого усвідомлення свого духовного покликання. Поряд із духовним зростанням, загальнолюдським і специфічно священичим вихованням особливу увагу звертається й на інтелектуальний розвиток. Всі ці складові є між собою тісно взаємопов’язаними. Сьогодні семінарія існує як навчальний заклад і студентів зараховують методом академічного відбору, потім йде навчання як форма підготовки. Так є тому що апостол Павло у листі до Тимотея застерігає: «Рук надто поквапно не клади ні на кого» (1 Тим 5,22). Звідси очевидно, що має бути певний період підготовки, свого роду випробування перед прийняттям Таїнства Священства. Час перебування і навчання у семінарії – це можливість глибше відчути та розвинути своє покликання, нагода для належної підготовки до майбутнього священичого служіння. У семінарії Господь кличе і гуртує довкола себе новітніх Христових апостолів. Семінарійна спільнота йде тим самим шляхом, яким пройшла євангельська спільнота найближчих Христових співпрацівників. Сьогодні цей семінарійний процес приготування до майбутньої місії має назву «формація - виховання». Під цим терміном в даному випадку не маємо на увазі певних стандартів чи норм, яких потрібно досягти. Це не є приготування службовців для якої-небудь фірми чи бюрократичної структури. Семінарія - це формування зрілої і відповідальної особи християнина з наголосом на приготуванні до прийняття великого дару священства. Такий розвиток можливий лише у спільноті: священиком не стається на самоті – потрібна «спільнота учнів», у якій можливе глибше пізнання Бога, себе і ближнього. Таким чином, священик виховується у спільноті, щоб згідно з Христовим ідеалом служити одній святій соборній і апостольській Церкві, де одне стадо і один пастир. Семінарія як осередок ідентичності Київської Церкви Семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Духовно-академічна та душпастирська підготовка у Дрогобицькій духовній семінарії базується на святоотцівській традиції, яку перейняла Київська Церкви від вселенського християнства через Володимирове хрещення Руси-України у 988 р.Б. УКГЦ як Східня Католицька Церква має належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Наша семінарія надзвичайно важлива для відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, історичному, літургійно–богословському, еклезіологічному, дисциплінарному та екуменічному вимірах. Семінарія - це середовище обміну думками, дискусії для пошуку з одного боку ідентичності нашої Церкви як прямої спадкоємиці Володимирового хрещення, а з іншого – єдності з іншими Церквами Київської традиції та вселенського християнства. Особливо актуальною сьогодні є потреба цінностей, які б стали основою нашої національної єдності. Для об’єднання нашого народу на основі християнських вартостей Київської традиції надзвичайно важливою є роль священиків, а їх світогляд великою мірою плекається у семінарії. Роль семінарії в житті українського народу Поряд із своїм основним завданням – проповідь Євангелія і освячення Божого люду – священнослужителі роблять вагомий вклад і в національно-культурне життя свого народу. Відродження нашої духовно-національної та культурно-історичної самобутності на основі київської церковної традиції поширюється за межі семінарії, адже в українському народі особа священика має своє особливо місце, і сліди його праці бачимо в майже кожній ділянці життя, на кожній сторінці нашої істо­рії. Не забуваймо, що наше духовне та національне відродження ХІХ і ХХ ст.. почалось працею і великим трудом священиків, які своїм служінням будили, підтримували і розвивали народний дух. Семінарія завдяки Божій благодаті є запорукою майбутнього розвитку Церкви і народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. У ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. У духовно-культурному відродженні нашого народу беруть активну участь не тільки священики, але також і семінаристи під час навчання. Їхня участь зосереджена, у допомозі й організації різних душпастирських ініціатив в єпархії і поза її межами – на Сході і Півдні України та в інших державах. Це – культурно-просвітницькі заходи, загальноєпархіальні прощі, праця з молоддю, відвідини наукових закладів, соціальні ініціативи, допомога потребуючим, громадська активність, харитативне служіння, місійні поїздки для допомоги нашим громадам у Східній і Південній Україні, в Росії, Казахстані, Молдові... Важливість семінарії для Самбірсько-Дрогобицької єпархії Місія семінарії найкраще проявляється на прикладі єпархії, яку Катехизм «Христос – наша Пасха» називає місцевою Церквою. Наша духовна семінарія є окрасою Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже не кожна єпархія має свою семінарію. Як єпископ, вважаю, що це для нашої єпархії великий позитив, адже семінаристи вже впродовж свого навчання і виховання тут мають змогу краще пізнавати потреби і обставини свого майбутнього священичого служіння в цій єпархії. Крім того вони вже зараз допомагають в організації різних душпастирських ініціатив і, переконаний, є справжніми Христовими свідками своєю поставою, словами й ділами. Єпископ, спостерігаючи зблизька за семінаристами, краще їх пізнає, а це допомагає йому в прийнятті рішення при уділенні кандидату священичих свячень та призначенні на душпастирське служіння. Позитивом є й те, що у нашій єпархії маємо коло викладачів, зокрема, священнослужителів, які постійно самовдосконалюються, щоб їхні семінарійні лекції були цікаві і корисні майбутнім священикам. Це – справжній Божий дар, бо можемо використовувати їхній потенціал при проведенні різних єпархіальних заходів. Все це дуже допомагає у проповіді Христової Благовісті в нашому народі. Вітання і подяка Хочеться в особливий спосіб благодарити Бога за 20-літній ювілей Дрогобицької семінарії як особливий інституційний дар Божому людові. Господь у виконанні свого провидіння послуговується людьми за яких ми також заносимо благодарення. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна, який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. З 20-літнім ювілеєм семінарії щиро вітаю настоятелів, викладачів та всіх працівників і висловлюю свою глибоку подяку. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати гідними наступниками тих священиків нашої Церкви, які були взірцевими провідниками і будителями українського люду, в недалекому минулому, а в часи переслідування, залишались вірними Своїй Матері Церкві та попри гоніння і випробування сміливо провадили наш народ до Царства Божого, зберігаючи його духовну і національну ідентичність. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та прошу Вас з вдячністю згадувати та підтримувати свою Almamater, яка підготувала вас до гідного крокування життєвими стежками. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє. Підношу свої молитви, щоб Пресвята Богородиця, празник Покрови якої сьогодні святкуємо, та блаженні Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Нехай Господь щедро благословить усіх! + Ярослав 14 жовтня 2016 року Божого м. Дрогобич Детальніше...