Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів, про які згадано у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається у Герасин-краї, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який, як писав пророк Ісая, сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9,1).
Cьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом.
В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста».
Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя.
Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священник читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому завжди просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3).
Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “трощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його.
Однак, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37).
Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного не благословенного Богом. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше вилучити Ісуса зі свого життя, і про це так багато говорить сучасний секуляризований світ!
Однак сьогоднішня євангельська благовість хоче показати нам, що Ісус є Добрим Пастирем не лише для овечок Ізраїля, не лише для цієї маленької громади, яка Його оточує, але Він є Спасителем усього людства. Тому Він каже: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один Пастир!» (пор. Йо. 10,16). Тож серед багатьох рис пастирської опіки самого Бога над своїми людьми є одна дуже специфічна і унікальна. Ісус Христос каже: «Я – ворота! Я – ворота для моїх овець, вони через мене увійдуть, вийдуть і знайдуть пашу, бо я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні» (пор. Йо. 10, 9-10). Ісус Христос є єдиними воротами, якими можна увійти в присутність Небесного Отця. Христос, у своїй Особі сповняючи старозавітні пророцтва, відкриває якусь нову еру в історії людства – еру близькості Бога до своїх людей, еру єднання. Оскільки є один Бог, один справжній Пастир овець, є одні-єдині ворота, через які можна увійти в життя вічне, то і Церква Христова є єдиною.
Дорогі в Христі, сьогодні наш погляд також звернений на постать святого священномученника Йосафата, архиєпископа Полоцького, як доброго пастиря. Ми складаємо подяку Богові за дар цього великого мужа нашої Церкви у 400-річчя його мучеництва. Життя і діяльність цього святого свідчать про історичні зв’язки Київської Церкви Володимирового хрещення із Західною Європою і зокрема, з Римським Апостольським Престолом.
Святий Йосафат – наш брат по крові й мученик за віру - прийшов на світ у 1580 році у місті Володимирі на Волині. Побожні батьки – Гавриїл і Марина - охрестили його в місцевій церкві св. Параскевії і надати ім'я Іван. Йому, ще малому хлопчикові, під час молитви у храмі з ікони розп'ятого Христа спала у серце іскра любові. Згодом вона палахкотіла і розросталася. Юнаком він вступає у монастир і цілковито посвячує себе Господеві, далі стає священиком, а потім Єпископом.
Пастирську діяльність Йосафата найвлучніше окреслили самі його противники одним словом: «Душехват»! Так називали його віленські міщани, які зауважили, що Йосафат прикладом свого життя притягує їхніх синів до Свято-Троїцького монастиря. Таким він був уже як диякон, таким залишився як священик і наприкінці – як єпископ.
Йосафат уникав почестей, вправляючись в аскетичного житті та молитві. Своє служіння задля єдності Христової Церкви він завдячував не родинній традиції, не оточенню, в якому виховувався, а Божій благодаті. Згодом він поглибив своє переконання завдяки пізнанню власної церковної традиції, зокрема уважному читанню богослужбових книг. Далі він обстоював це цілим своїм єством – спершу як мирянин, потім як диякон-чернець та ієромонах, а завершив як Архієрей-Пастир своїх овець.
Єдність між християнами є найголовнішою прикметою християнської віри, бо каже Євангелист Йоан: «З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13,35). Св. Йосафат був свідомий того, що пристрасті є причиною всякого гріха, а послідовно вони є причиною кожної сварки та роз'єднання. Гнів і заздрість розділяють і роз'єднують людей, а християнська єдність – це добро, яке треба здобувати через аскетичні вправи над собою й витривалою працею над духовною єдністю між братами. З писань св. Йосафата випливає, що для нього діло об'єднання – це Боже діло, а осягнути його можна тільки з Божою поміччю. Церковну єдність треба здобувати покорою, терпеливістю та самопожертво. Це те, що найважливіше, найцінніше і про що кожний християнин мусить дбати.
Як добрий пастир, святий Йосафат постраждав мученицькою смертю за своє стадо у Вітебську 12 листопада 1623 року, проживши неповних 44 років. Його вбили сокирою, а тіло вкинули у ріку Двіну. Щойно шостого дня знайдено мертве тіло Йосафата. У 1643 році він був беатифікований, а в 1867 році Папа Пій IX проголосив його святим. З нагоди 300-ліття від його мученицької смерті Святіший Отець Пій XI присвятив йому свою енцикліку «Ecclesiam Dei», а святий папа Іван Павло ІІ назвав його Апостолом єдності. Мощі святого Йосафата після довгого поневіряння спочивають у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані.
Зі світлого прикладу св. Йосафата можемо дуже багато чому навчитись, як нам у практичному житті поступати. Коли ми щороку святкуємо річницю смерті св. Йосафата, то робимо це, щоб скласти йому честь і вдячність, яка йому належиться, але передусім для того, щоб вимолити його заступництва та вкотре нагадати собі про подвиг його життя, служіння і мученицької смерті. Його постать заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада. Храм, який збудований у цьому мікрорайоні м. Дрогобича, буде ще однією нагодою звернути нашу особливу увагу на важливість справи, яку звершував св. свящ. Йосафат. Сподіваюсь, що тут не одному юнакові чи дівчині, як колись малому Іванові-Йосафатові, впаде у серце іскра Божої любові, запалахкотить і розвинеться, спонукаючи до жертовної праці на благо Божого люду у священичому чи монашому стані.
Улюблені молільники, Христова Церква, проголошуючи Йосафата Кунцевича святим, ставить його нам за приклад для наслідування. Тож прохаємо святого Йосафата, щоб випроси в нашого Господа зцілення рани нашого народу та справедливий мир на нашій землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Нехай Господь і сьогодні щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну, соборну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.
+ Ярослав
12 листопада 2023 року Божого,
м. Дрогобич
- Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа
- У с. Медвежа на Дрогобиччині понад 1000 днів триває цілодобове молитовне стояння за перемогу і справедливий мир [фото]
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]