SDE

Толока на витоках Дністра

11 липня 2013
Друк E-mail
Фото Сніжани КРЕХОВЕЦЬКОЇ
Зараз 21 година і 47 хвилин по ній. Чую, як десь далеко гавкають собаки... Біля берегів ріки багатоголосим хором квакають жаби, а майже поруч періодично гудять автомобілі... І ще... безперервно дзижчать якісь комашки. Хтось раптово, так безцеремонно, порушив вечірній спокій якимсь технічним приладом, тому я поспішила закрити вікно, щоб побути у тиші. У мене гарне завдання – написати звіт про світлу подію, яка вкотре перемінила мене й заставила зупинити свої думки на чомусь важливому. Напевно дивуєтесь, навіщо такий великий вступ? Просто важко зробити лаконічний висновок, якщо він не один; нелегко описати день кількома сотнями слів, якщо він незабутній. Однак, попробувати варто.

Отож, дозвольте почати. У суботу, 6 липня 2013 року Божого, наш духівник і просто улюблений татусь молодіжних спільнот «УМХ» і «Ноїв Ковчег» м. Самбора, о. Тарас Рисей, вкотре затіяв щось цікавеньке. Можливо, він знову подумав: «Чому б нам не вибратись на витік Дністра, щоб саме там влаштувати тихий молодіжний протест, як відповідь язичницькому беззаконню, яке у цей час коїться на берегах вищезгаданої ріки – купальським гулянням?». Щоб цю мить зробити більш кориснішою, отець запропонував влаштувати екологічну толоку-сміттєзбирання, а для внутрішнього очищення – молитовні реколекції. І все це посеред чарівної природи. Самбірські волонтери завжди були готовими до тих чи інших пригод, тому, у пошуках блискучих вражень, активно сказали своє «так».

Все,я к і завжди, розпочалось із Літургії у лікарняному храмі святого влкм. Пантелеймона м. Самбора. Мудрий вислів нашого народу «без Бога ні до порога», ми завжди намагаємося втілювати у життя. По закінченні богослужіння, ми хутко сіли в автобус і... пострибали-погойдались у напрямку Турківського району. Їхали ми довго, а приїхали швидко. Дивує? Повірте, так буває! Коли ми разом, то всі довгі подорожі здаються дуже короткотривалими. Опинившись серед величезних зеленезних гір у с. Вовче, ми вдягнули наплічники і, знайшовши хлопчину-провідника, помандрували до лісу. Піднімаючись вгору, мимоволі пригадувались слова із 103 Псалма: «Які-то величні діла Твої, Господи, все в премудрості сотворив Ти...». Коли всі дочалапали до витоку Дністра, то багато-хто надзвичайно здивовався. «Невже така розлога повноводна ріка Західної України може народжуватися з малесенького джерельця? А ми думали, що будемо купатися-пірнати!», - говорили деякі. О так, Божій премудрості можна дивуватись безкінечно!

Поклавши наплічники на дерев'яні, змайстровані якимись добрими людьми, лавки, молодь відразу взялась до свого діла. Кожному волонтеру вручили по парі будівельних рукавиць і великий білий мішок, в якому колись, мабуть, зберігався цукор. На перший погляд, як і людські серця, ліс виглядав досить чистим, однак, чим ретельніше ми приглядались до ландшафту, тим частіше помічали між хащами, а то й перед самим носом щось дуже небезпечне – уламки скляних чи пластмасових пляшок, фантики, пластикові пакети, пачки від сигарет, банки з-під консерви, навіть мисливські гільзи... Часом знаходили цілі купи сміття, замасковані гіллям. Мішки молодих християнських волонтерів дуже швидко переповнювались неочікуваними знахідками, від чого ставало дуже сумно, і, як це не дивно, водночас, радісно. Зажурилась і я. Стало вельми прикро, що наш український нарід у своїй більшості добровільно відмовився від рис людини – турботливого далекоглядного господаря, якого первинно Господь покликав «порати цей сад». А усмішка народилась від того, що все ж таки на цьому українському світі є друзі, які щоденно готові робити, хоч маленькі, але добрі справи з любові до Бога та ближніх.

Коли ж навколо природа знову стала впорядкованою і прибраною, ми дружньо взялись готувати обід. Смачненько підкріпившись, приступили і до духовного наповнення. Ангельським відлунням бескидами Карпат покотилась святкова Вечірня. Все було настільки прекрасно, що аж запирало дух у грудях, особливо, в момент, коли з неба почав кропити дрібнесенький теплий дощик і, водночас, світити тепле сонечко. По закінченні гарячої молитви, о. Тарас Рисей звернувся до молоді із пастирським словом. Після чудових духовних настанов, ми почали йти туди, звідки прийшли. В підніжжі гори розпалили невеличкий вогник, повечеряли і, як завжди після спільних подорожей, поспівали наших пісень. Молодь поверталась з усвідомленням того, що виросла духовно на один день, збагатившись небесними скарбами. А в своїх маленьких світлих серцях усі безмежно були вдячні Богові!

Сніжана Креховецька, волонтер

Теми: Самбірський деканат

Інші публікації за темою
Архів
^ Догори