SDE

Як «Пінгвіни Мадагскару» катехизували на «Ноєвому ковчезі» молодь міста Самбора

14 січня 2016
Друк E-mail
Ілюстрація
У першу неділю після Різдва Господа нашого Ісуса Христа, 10 січня 2016-го року Божого, десь понад вечір, під віковічними склепіннями древнього храму святого великомученика Пантелеймона м. Самбора, у капеланському центрі «Ноїв Ковчег», зібралося кілька десятків юних людей, щоб… переглянути комедійний анімаційний фільм «Пінгвіни Мадагаскару».

Невже для того, аби пореготати досхочу, потрібно аж збиратися всією молодіжною церковною спільнотою опісля Вечірні? Якби мета тієї зустрічі полягала лише у піднятті гарного настрою, то звичайно, достатньо було би зробити щось аналогічне в себе вдома – у колі сім’ї чи друзів. Однак, кожен із присутніх, напередодні заходу, отримав у соціальній мережі персональне запрошення-анонс, який містив ось ці слова: «Завтра на "Ноєвому Ковчезі" о 18:00 відбудеться перегляд комедійно-БОГОСЛОВСЬКОГО мультика "Пінгвіни Мадагаскару", який принесе Вам не лише масу позитивних емоцій, а й розуміння того, що навіть у таких голлівудських дріб'язках, як оцей витвір, можна побачити ЗАКОДОВАНИЙ християнський месидж...». Таке хитрувате інтригування принесло свій передбачуваний результат. Кожному із присутніх дуже хотілось дізнатися, який же ж християнський посил може містити у собі комедійний мультфільм про чорно-білих пернатих мешканців льодовитої частини світу.

Духівник організації «Українська Молодь – Христові» м. Самбора, отець Тарас Рисей, відразу після перегляду анімаційного фільму «Пінгвіни Мадагаскару», взяв слово… Ось, подаємо кілька думок, які були озвучені цього вечора ним, стосовно побаченого і почутого присутніми «ковчезянами»…

1. Загальна картина: життя пінгвінів у системі крижаної природи.

1Уже в перших кадрах мультфільму, перед глядачами постає білосніжний пейзаж Антарктики, на тлі якого проглядаються довжелезні ланцюги чорно-білих незграбних птахів, котрі і виглядають, і поводяться дуже однотипно: кудись весело крокують, не задаючись жодним питанням про доцільність цього дивакуватого руху та мету власного існування. Для них поводитись так є цілком природно і крапка. Часто вони втрачають (попросту гублять) свої яйця, а також піддаються загрозі знищення від різноманітних сусідів-хижаків. Однак, перейматися «такими дурницями» (у суті ж, своїми побратимами у виді) їм попросту ніколи. Життя є життя – треба рухатись у колонії, дбаючи лише за себе. Знайомтесь – перед нами звичайнісінькі пінгвіни!

У цих невеликих істотках не так вже й важко розпізнати старе-престаре людство (окреслене євангельським терміном як «світ цей»), котре, внаслідок безперервного гріхопадіння та втрати зв’язку із Творцем, «веселими ногами» попрямувало до свого «світлого майбуття» – остаточного провалля-загибелі. Бажання (вірніше, погодження) «бути (виглядати), як усі», притримуючись загальноприйнятої моди і принципів, керуючись одними-лиш тваринними інстинктами, поступово затерло неповторність особистісної ікони істоти, створеної колись на образ і подобу Божу (Див. Бут. 1, 26). Ближній, у цій системі темряви, перетворюється на банальний гвинтик, потрібний лише тоді, коли є здоровий, сильний, красивий та вигідний… Слабким місця у такому суспільстві бути просто не може. Таким легше дозволити щезнути і все. Яскраво про подібний плачевний стан людства, де байдужість та відсутність творчості й любові досяг свого апогею, співав колись Віктор Цой, даруючи радянському народцю (homo sovieticus) потрібну дозу солі власною піснею – «Мурашник». Подамо уривочок тексту мовою оригіналу:

«Муравейник живет,
Кто-то лапку сломал – не в счет,
А до свадьбы заживет,
А помрет – так помрет...».

2. Народження християнина на прикладі трьох інакомислячих пінгвінів.

2Після невеликого вступу і ознайомлення зі середовищем, де проживають колонії пінгвінів, перед глядачем раптом постають три пташенятка, котрі вистрибують-випадають із шеренги крокуючих побратимів. Один із них, на ім’я Шкіпер, голосно запитує: «Хто-небудь знає, куди ми маршируємо?» І відразу чує такі відповіді: «Яка різниця? Я нічого не питаю! Я теж…». Люди, котрі знаходяться у системі гріха, зазвичай, поводяться аналогічно. Вони не задаються питанням, чим закінчиться їхнє блукання. Власні пристрасті легше назвати темпераментом, даниною природі і т. д. Боротися з ними, плисти проти течії, видається більшості справою безглуздою. «Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно!», – радять з усіх сторін. Людина залишається між тими, які себе прирікають на смерть вічну. Ось якими рядками, зі смутком великим у серці, висловлюється про аналогічний стан душі старозавітній цар Давид: «Лихо мені, що подорож моя продовжилася: оселився я між оселями кидарськими. Довго подорожувала душа моя: з тими, що ненавидять мир, був я сумирний. Коли промовляв до них, вони без вини ворогували проти мене» (Пс. 119, 5-7).

Стати християнином – це рішуче постановити собі випасти зі системи гріха. Сказати голосно: «Стоп! Мені в іншу сторону!» Щось подібне робить і пінгвіненя на ім’я Шкіпер. Побачивши, як в черговий раз втрачається яйце і зрозумівши, що ніхто не збирається його рятувати, він робить різку заяву: «Я проти системи! Хто зі мною?» З цими словами він береться за добродітель, вибираючи шлях самопожертви, заради життя ближнього.
Мало є сказати собі, що я більше не хочу грішити! Недостатньо просто так піти в черговий раз до сповіді, щоб висказати перед Богом, які ми були негідники, погоджуючись далі жити за принципами гріховної системи… Необхідною умовою справжнього християнського оновлення є те, про що так наполегливо говорив святий Йоан Предтеча: «Гадюче поріддя! Хто вам вказав утікати від настигаючого гніву? Чиніть плоди, достойні покаяння…» (Лк. 3, 7-8).
Рятуючи яйце, а в суті – майбутнього улюбленця команди – пінгвіна з іменнячком Рядовий, Шкіпер спонукує до активної антисистемної діяльності ще двох пернатих – Ріко та Ковальського. Гарні слова проповіді – це завжди є щось добре. Але слова плюс приклад життя – добре в квадраті. Християнська теорія не може йти в розріз із практикою. Інакше, знову над головами бездіяльних проповідників зазвучать гарячі слова Ісуса Христа: «Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть» (Мт. 23, 3-4).
Отож, рішуча самопожертва Шкіпера відкриває йому цілком нове життя, наповнене пригодами та мандрівками, у компанії чудових друзів-соратників.
Достатньо один раз рішуче відірватись від землі (почати творити діла милосердя, відчайдушно зануритись з головою у молитву та піст, заради Христа та Євангелії, плекати чесноти), як людина швидко помічатиме, що поступово віднаходить себе саму – власну ідентичність. Вона ставатиме неповторним воїном Живого Бога…

3. Поява небезпеки. Ворог не спить. Падіння.

3У день народження Рядового, браві члени «славної четвірки» вирішують трохи розслабитись-посвяткувати, зробивши щось вкрай для них недобре, але таке солодкаве... Їхня спокуса полягала ось в чому: живучи у мегаполісі, пінгвіни задумують непомітно прокрастись у національне сховище США та заволодіти вмістом останнього апарату зі шкідливим харчовим продуктом (котрий був заборонений Міністерством Охорони Здоров’я держави), з метою поласувати ним досхочу. Підійшовши до «заказаного плоду», пінгвіни стають жертвами, ще зовсім невідомого для них, восьминогого нападника…

Відомий богослов о. Олександр Ельчанінов говорить, що легкими у християнському поступі є лише перші кроки…Пізніше стає щораз, то важче, немов, у якійсь комп’ютерній грі – чим вищий рівень, тим більші виклики. Допоки ти висловлюєш бажання «бути, як усі» у гріховній системі світу цього, то жодної загрози темряві не несеш. Якщо ж, немов Шкіпер та друзі, починаєш бути яскравим світильником, начувайся – прийдеться відбивати атаку за атакою ворога невидимого. Пригадується історія про якогось подвижника, якого постійно, різноманітними спокусами, напастував диявол. Одного разу монах не витримав і вигукнув: «Доки ти будеш мене так важко мучити, лукавий душе??? Відстань від мене, благаю тебе!» Нечистий не забарився із відповіддю та й відрік: «Якщо послухаєш мене і зробиш один гріх із трьох, мною запропонованих, негайно покину тебе й більше ніколи не атакуватиму! Отож, вибирай: або вбий когось, або згріши із жінкою, або просто впийся алкоголем!» Подумав інок, та й вибрав третє. Воно йому видалось чимось найбільш невинним. Тож, пішов подвижник до шинку, набрався понадміру і не зумів справитись зі собою, коли до нього підійшла розпусна жінка, пропонуючи вчинити блуд. Коли ж її чоловік застав картину гріха і хотів помститися, горе-монах, захищаючи себе, убив його, без жодних вагань… З дияволом не можна шукати жодних компромісів. Якесь, навіть незначне у наших очах гріхопадіння, може привести людину до вихідного положення – найжалюгіднішого стану духовного рабства. Ось чому Господь робив такий великий наголос на духовній пильності: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41).

4. Знайомтесь – восьминіг Дейв і його план помсти усім пінгвінам планети.

4Пінгвіни Шкіпер, Ковальський, Ріко та Рядовий, «ковтнувши отруйну наживку», опиняються у халепі – полон неминучий. Невдовзі їм випадає нагода зустрітися зі самим викрадачем та дізнатися про його мерзенний план. На перший погляд, ним є людина з науковим ступенем – доктор Октавій Спрут. Але такий достойний вигляд є тільки його личиною – гарною маскою і не більше, за якою причаївся потворний восьминіг з іменням Дейв. Його ненависть до пінгвінів та бажання помсти є пов’язані із жахливою пристрастю, яку часто недооцінюють у світі людей – збунтованою заздрістю. Як виявилось, колись восьминіг Дейв, живучи собі спокійненько у зоопарку, був улюбленцем місцевої публіки. Йому єдиному належала похвала, бурні аплодисменти, визнання, увага та захоплення відвідувачів. Однак, з появою у мегаполісі чотирьох пінгвінів, ставлення глядачів до нього різко міняється. З того часу, люди воліють симпатизувати більше оцим чудернацьким істотам у чорно-білих «фраках», аніж йому – прекрасному і неповторному. З часом у нього виник план: виловити усіх «мімішних» пінгвінів та, за допомогою «медузячої сироватки», понівечити їхню красу, зробивши потворними монстрами, щоб люди світу просто зненавиділи цих пташок… І йому це частково вдається…

У постаті доктора Октавіана (восьминога Дейва) не важко впізнати Денницю – Ангела Світла – Люцифера, який збунтувався проти Бога, забажавши бути як Він, та й «хоботом свого безумства відірвав третину зір небесних, тобто ангелів», щоб лукавством своїм пізніше потягнути за собою «ввесь рід людський, запустивши смертоносну отруту в його коріння» (як читаємо у стихирі Вечірні в день празника Зачаття святої Анни). В історії людства, щоб звабити найкращих, диявол часто поставав у виді розумного генія світу цього, який жонглює тими чи іншими привабливими пропозиціями. Як навчав святитель Йоан Золотоустий, гріх Єви полягав не у самому споживанні забороненого плоду, а в тому, що вона зважилася вести розмову-діалог із найхитрішим сотворінням – змієм.

У мультиплікаційного Дейва – вісім ніг… Це також дуже показовий символ. Вже у IV столітті, ранньо-візантійський богослов Евагрій Понтійський вирізняв вісім головним помислів, котрими маніпулює лукавий, щоб звести людину до стану падіння і полонення: гординя, марнославство, жадібність, гнів, блуд, черевоугодництво, зневіра, сум (униніє). Все життя християнина – це безперервна невидима боротьба (згідно Никодима Святогорця) проти духів піднебесних злоби (за вченням апостола Павла). «Ось чому, – пише святий тарсієць, – ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (Еф.6,13-17)…

Теми: Самбірський деканат

Інші публікації за темою

stsambir2

Архів
^ Догори