З великим піднесенням розпочалася мандрівка. Виїжджали 24 серпня. Ще на устах - патріотичні пісні, за вікном – чудові краєвиди. На подвір’ях, будинках вздовж вулиць розвівались національні стяги. Все це переповнювало душу гордістю за свою країну,повагу до символіки.
А яке піднесення отримали, коли під‘їхали до Києва! Пригадалися слова Пантелеймона Куліша із твору «Чорна рада»: «Перед нами так і заблищало, так і замиготіло, так і замережило церквами, хрестами, горами і будинками. Святий город сіяв, як той Єрусалим. Сонце ще не піднялось високо: так не то церкви й хоромини, да й зелені садки, і все, що загледіло око в Києві, усе горіло, мов парча золототканая».
З особливим хвилюванням підходили до сучасної будови храму. Дехто ділився спогадами про свої попередні прощі до цієї святині, зокрема посвячення.
Святу Літургію очолював наш духовний поводир отець Михайло у супроводі хору «Дзвони Старого міста». Церковний спів - це особливий трепет найчутливішої душі перед Господом. В українській традиції зодягнений у величне хорове багатоголосся. Потужне потрясіння можна отримати від такої духовної музики. Щирий, мелодійний спів був як «єлей» на душу. Не могли залишити байдужими нікого і слова проповіді. Великим щастям було знаходитися у цей час у храмі.
Є люди, які, немов яскраве світло, освітлюють всіх навколо, які несуть Христову науку і пам'ять про яких триває вічно. Таким для нас є постать Любомира Гузара. Після Літургії прочани зайшли до крипти, де поховане тіло, щоб помолитися панахиду і попросити благословення.
І знову вирушили в дорогу. На Майдані Небесної Сотні перед нами постали портрети людей зі щирими посмішками, впевненим виглядом, молодими обличчями. Це Вони поклали на вівтар Батьківщини найбільшу цінність – життя. Від болю розриваються серця, а на очі навертаються сльози. Подякою полеглим була панахида біля каплички.
Народ страждальний буде жити,
А в пам’яті буде завжди:
Небесна Сотня України –
Вам вічна слава навіки!
Марія Мазурик
Далі прямуємо до дорогих серцю кожного українця місць. . . Дорога до Канева не близька. Милують око безкраї поля, «тополі . . .мов сторожа», ледь чутний сплеск хвиль красеня Дніпра. А ось і очікувані 364 кам’яні сходинки! У декого бринять у голові думки: «Я син народу, що вгору йде!»
Моє серце радіє! Вже вдруге приходжу «мов на сповідь перед власною совістю». Переповнюють почуття вдячності, намагаюся заглянути в очі Пророка, прагну почерпнути сили й надії для життя.
Відвідавши музей, Тарасову світлицю, кладемо скромні квіти у підніжжя пам’ятника. Панахида. «Заповіт». Поезії Марії Прокопець. Здалося, що очі Шевченка загорілися тим вогнем, що здатен запалити мільйони.
«Тут, на цьому святому місці, з якого видно всю Україну, має побувати кожен українець, щоб усвідомити: мало знати і шанувати Шевченка. Треба знати і любити Україну так, як Шевченко»
(із книги вражень).
Дні, які провели в Києві, стали незабутніми. Велике ДЯКУЮ прочани кажуть отцю – декану Михайлу Николину за таку неповторну поїздку. Хай Господь і надалі дає Вам терпіння, сили і натхнення у всіх Ваших починаннях.
Дуже хотілося б, щоб запанував мир на нашій землі, навкруги звучала рідна мова, линула українська пісня, а душі героїв Небесної сотні відчули, що їхня смерть не була марною.
Співай, Кобзарю! Кобзо, грай!
Народ ти мусиш розбудити,
Щоб полюбив свій рідний край
І захотів в нім вільним жити! (Сл. М. Прокопець)
Враженнями від подорожі ділиться учасниця поїздки Любов Галай:
- «Як тебе не любити, Києве мій?» - зринають в пам’яті слова відомої і колись дуже популярної пісні про столицю України славне місто Київ, до якого наша група старосамбірян нещодавно здійснила дводенну прощу.
Особливе враження справив на нас Патріарший собор Воскресіння Христового, поріг якого ми благоговійно переступили 25 серпня із трепетом серця відспівали Святу Літургію. Світлий, величний простір храму, чудова акустика, а в підземеллі - тихий сум і спокій, крипта блаженнішогоЛюбомира Гузара і наша поминальна молитва.
А коли були на Тарасовій горі, то мали відчуття, що Шевченко все бачить і чує зі своєї високості, слухає і нашу молитву, і поезію, і наше голосне «На високій дуже кручі», що він терпеливо чекає від нас , синів і дочок цієї стражденної землі, добрих справ, чистої совісті, тихої молитви і допомоги нашій матері Україні».
Олена ДОХНЯК
ФОТОРЕПОРТАЖ
- У Старому Самборі помолились "Хресну дорогу моєї України" [фото]
- У Старому Самборі відбувся "Тиждень соціального служіння" [фото]
- "Молитовна мобілізація" та молитовне стояння У Старосамбірській парафії УГКЦ в другу річницю повномасштабного вторгнення російських окупантів
- У Старому Самборі відбувся фестиваль Розколяди [фото]
- У Мшанці встановили новий рекорд України з наймасовішого виконання колядки
