Власне, виходу у світ цієї книги передувала, окрім клопіткої роботи молодого науковця, також і налагоджена та ефективна праця всіх пошуковців різноманітних архівних матеріалів на чолі з отцем Юрієм Щурком (тепер викладач УКУ), родини Вовчиків та інших небайдужих до нашої історії людей. Маємо своїм святим обов'язком продовжити та сприяти Місії "Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ", де серед 45-ти новомучеників Церкви є й ім'я отця Михайла Вовчика. Варто відзначити, що з-посеред інших менш відомих широкому загалу постатей є такі відомі особи вже в історичному плані як отець Августин Волошин (президент Карпатської України) чи отець Андрій Бандера - батько Провідника ОУН.
То хто ж такий Михайло Вовчик? Як відомо, в ХІХ та ХХ столітті в історії Галичини для самоутвердження української нації, її прагнення до самостійності, особливу роль відіграли священики Української греко-католицької церкви, які своєю просвітницькою діяльністю та твердою національною позицією були справжніми "будителями" національної свідомості українців. Саме до таких священиків та громадських діячів і належить отець Михайло Вовчик.
Народився Михайло Вовчик 5 вересня 1892 року в Старому Самборі в родині ремісників, де окрім Михайла були ще два брати і сестра. Родина займалася вичинкою шкіри. Проявивши ще з дитинства тягу до знань, початкову освіту майбутній священик здобув у рідному місті, потім навчався у Перемишльській гімназії та вступив у 1913 році на юридичний факультет Львівського університету. З початком Першої світової війни навчання в університеті змушений був припинити. Проте, вже у 1916 році Михайло Вовчик вступає на теологічний факультет Львівського університету, закінчивши який у 1920 році, був висвячений Перемишльським владикою Йосафатом Коциловським. Цього ж року отець Михайло Вовчик одружився зі старосамбірянкою Анною з родини Добрянських. Свою священичу діяльність отець Михайло Вовчик розпочав у селі Мшана, що на Лемківщині, потім душпастирював у Галівці (1924 - 1925), у Лопушанці- Хоминій (1925 - 1929), у Верхній Яблінці (1929 - 1930) та у Нижній Яблінці (1930 - 1941), що на Турківщині. Із 1941 року до арешту енкаведистами у 1947 році був парохом у селі Торчиновичі.
Впродовж всієї своєї священичої діяльності отець Михайло, усвідомлюючи величезне значення просвітницької роботи серед населення, особливо у важкі міжвоєнні роки окупації Галичини Польщею, бере активну участь у розбудові мережі закладів "Просвіти", створення хат-читалень, тощо. Особливо велика увага приділялася вихованню молоді. Займаючи активну громадянську позицію, отець Михайло Вовчик систематично робить дописи до часопису "Нова зоря". Розуміючи, яку загрозу суспільству несуть поширювані в краї комуністичні ідеї, отець сміливо виступає проти їх впровадження та застерігає громадськість щодо їх шкідливості. Окрім публіцистичної діяльності отець Михайло також активно займався і етнографічними дослідженнями бойківського краю. Будучи активним у громадському житті, отець також відзначився як добрий спортовець, виступаючи за старосамбірську футбольну команду.
Така активна життєва позиція не могла залишитися непоміченою окупаційною польською владою. Проте найбільші неприємності очікували сім'ю Вовчиків після приходу в Галичину у 1939 році радянської влади. У поле діяльності радянських спеціальних органів потрапила вся сім'я Вовчиків, особливо діти, виховані у патріотичному дусі. В часи німецької окупації сини отця Михайла - Іларіон та Орест - активно долучилися до політичної боротьби.
Зокрема, Іларіон вступив до лав дивізії "Галичина", мотивуючи свій вчинок необхідністю "для майбутньої України мати добре вишколене військо". У боях під Бродами Іларіон пропав безвісти, очевидно, загинув там. Другий син, Орест, активно співпрацював з ОУН та УПА.
Із другою окупацією наших теренів найперше зазнала переслідувань вся греко-католицька церква як носій самоідентичності українців. Радянська репресивна система готувала ліквідацію УГКЦ, де шляхом шантажу та залякуванням, силоміць затягували священиків до російського православ'я. Такі пропозиції надходили і до отця Михайла. На цей крок спонукали його і окремі мешканці села, розуміючи всю небезпеку, яка може спіткати його сім'ю. Проте отець Михайло виявився непохитним у своїх переконаннях, він залишився вірним церкві, якій служив вже понад чверть століття. Як наслідок, у липні 1947 року він був арештований та опісля засуджений на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Не витримавши табірних поневірянь, 4 листопада 1953 року у таборі Щегловка, що на Донеччині, відійшов у Вічність мученик за Христову віру отець Михайло Вовчик. А роком скоріше така ж доля спіткала і його другого сина - Ореста, який відбував заслання на півночі, в Комі АРСР.
Ігор МАКАР
- У Старому Самборі відбувся "Тиждень соціального служіння" [фото]
- "Молитовна мобілізація" та молитовне стояння У Старосамбірській парафії УГКЦ в другу річницю повномасштабного вторгнення російських окупантів
- У Старому Самборі відбувся фестиваль Розколяди [фото]
- У Мшанці встановили новий рекорд України з наймасовішого виконання колядки
- Мелодію найдавнішої української колядки записали на Львівщині
