Ніхто й ніколи Бога не бачив.
Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив (Ів. 1, 18)
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у цей Світлий понеділок, ми продовжуємо наш радісний шлях назустріч воскреслому Христові. Подібно до того, як апостоли, перебуваючи в Єрусалимі, зустрічали і по-новому відкривали для себе Учителя. Свята Церква запрошує і нас у цей пасхальний час новими очима і новим серцем зустріти воскреслого Христа.
Ми перебуваємо у Світлому тижні, який ще називають одним великим, безперервним днем Господнім. Воскресіння Христове – не залишилось десь у далекому минулому, це пульсуюча реальність нашого сьогодення, яка торкається кожного з нас, зцілює наші рани і дарує надію там, де людський розум бачить лише безвихідь.
У сьогоднішньому Святому Євангелії апостол і євангелист Іван говорить нам про початок земної місії Ісуса. Христос іще не сказав публічно жодного слова, іще не зробив жодного знамення. І ми читаємо цей текст на другий день Пасхи, яка є кінцем земного шляху Христа і одночасно початок нового, незвіданого способу Його присутності у світі. Між берегом Йордану, де Іван вказує на Ісуса, і порожнім гробом, де ангел вказує на Воскреслого, – багато подій: покликання учнів, повчання, чуда, зцілення, Тайна Вечеря, Гетсиманія, Голгота, Воскресіння.
Предтеча стоїть на початку і свідчить про Того, Хто має прийти. Ми стоїмо після Пасхи і свідчимо про Того, Хто прийшов, помер і воскрес. Але і там, і тут – одна і та ж інтуїція: Він уже тут. Він вже діє. Просто не всі Його бачать. Іван свідчить про Того, Хто «йде за ним» – учні на дорозі до Еммаусу йдуть поруч із Воскреслим і теж Його не впізнають, аж доки Він не ламає хліба. Початок і кінець земного служіння Христа обрамлені одним і тим самим парадоксом: Він присутній – і Його не впізнають.
«Ніхто й ніколи Бога не бачив, Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об’явив (пор. Ів. 1, 18), – так звучить вірш, яким завершується Пролог Іванового Євангелія і яким фактично розпочинається сьогоднішня Добра Новина. Це, мабуть, один із найщільніших богословських висловів у всьому Новому Завіті. І він набуває особливого звучання саме тепер, у великодні дні.
Людство завжди шукало обличчя Бога. Філософи будували складні системи, намагаючись осягнути Першопричину розумом. Містики занурювалися у споглядання, шукаючи Його в тиші. І в усіх цих пошуках – реальна, незаглушима туга: Хто Ти, Боже? Де Ти? Яке в Тебе обличчя? Ця туга вписана в саму природу людини, створеної за образом Божим. Серце, за словами блаженного Августина, неспокійне, доки не спочине в Бозі.
І ось – Пасха. Єдинородний Син, Який «є в лоні Отця», пройшов через смерть і вийшов із неї – і в цьому об’явив нам Отця. Воскреслий Христос – це не просто переможець над смертю. Це Бог, Який вийшов із темряви невідомості назустріч нам. Обличчям до обличчя.
«Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте» (Ів. 1,26). Упродовж двох тисяч років після Пасхи Христос присутній у світі. Через Духа Святого, через Церкву, через Євхаристію, через обличчя ближнього, Він – серед нас.
Але де саме «посеред» – для нас, тут і зараз? Це запитання не риторичне. Воно глибоке. Особливо для нас, людей, які живуть в Україні, в якій вже п’ятий рік повномасштабна війна. Де Він – посеред руїн Маріуполя? Де Він – у лікарні, куди привозять поранених? Де Він – у сім'ї, яка отримала похоронку? Де Він – у серці солдата, який лежить у траншеї і дивиться в нічне небо?
Він – посеред. Воскреслий – це не Бог безпечної відстані. Це Бог, Який має рани на руках. Який знає, що таке зрада, самотність, агонія і мовчання неба. І Який пройшов через це – і вийшов. Тому Він може бути в перев'язувальному пункті, де лікар не спав третю добу – і тримається. В підвалі, де мати шепоче молитву під час обстрілу. На кордоні, де волонтер зустрічає пожертви незнайомих людей. На передовій, де молодий чоловік, можливо, вперше в житті молиться справжньо – не за звичкою, не за традицією, а тому що більше не бачить порятунку. Христос – посеред нас. Але чи ми Його впізнаємо?
Упродовж двох тисяч років знайшлося дуже багато людей, які були абсолютно переконані, що знають Христа. Знають, чого Він хоче. Знають, на чиєму Він боці. Знають, кого Він благословляє і кого засуджує. «Посеред вас стоїть Той, Кого ви не знаєте» – це слова, звернені навіть до людей релігійних, до тих, хто прийшов на богослужіння – до нас з вами! Одна з найнебезпечніших духовних пасток – це впевненість, що ми вже знаємо, Хто такий Христос. Що Він думає так, як ми. Що Він благословляє те, що нам зручно, і засуджує те, що нам заважає. Але Живий Христос перевершує наші очікування. Він руйнує наші проекції. Він не вміщується в жодну ідеологію, жодну партію, жодну культурну традицію, хоч би якою шляхетною вона була.
Пригадаймо учнів на дорозі до Еммаусу. Вони йдуть і розмовляють. До них приєднується незнайомець. І вони кажуть йому із сумом: «А ми сподівалися, що Він визволить Ізраїль». Їхній Христос – переможений. Їхні надії – поховані. Справжній Христос іде поруч із ними вже кілька годин – і вони не впізнають. Вони впізнали Його лише тоді, коли Він узяв хліб, поблагословив і ламав. Тобто – в Євхаристії. У тому простому, повторюваному жесті, який Церква здійснює щонеділі і свята, який здається, такий звичний. Ось де пізнається Воскреслий – не в теоріях про Нього, а в зустрічі з Ним. Церква сьогодні запрошує нас відкритися на присутнього серед нас Христа.
Іван Хреститель свідчить про Господа, «Той Хто йде за мною, але був переді мною». Ця фраза – ключ до розуміння всієї Біблії. Авраам, Мойсей, пророки, Псалми – уся ця багатовікова духовна традиція була, якщо дивитися у Пасхальному світлі, одним великим «предтечею», вказуванням на Того, Хто має прийти. Пасха – це момент, який промовляє: Ось Він. Ось, до Кого все прагнуло. Христос Воскреслий – Той, до Кого вся ця дорога вела.
Якщо Іван Хреститель – ікона свідка, то що це означає для нас? Кожен охрещений покликана бути «предтечею» Христа в житті конкретних людей які поряд. Але – яким «предтечею»?
Не можна свідчити про Того, з Ким не маєш живого стосунку. Пасхальна радість, якщо вона справжня, шукає виходу. Вона сама просить, щоб нею поділилися – не агресивно, не нав'язливо, але неодмінно. Коли людина пережила щось справді важливе, вона говорить про це. Так само і з досвідом Бога. Запитаймо себе прямо: чи маємо ми такий досвід? Чи є у нас щось справжнє, чим можна поділитися?
Нам як «предтечам» важливо познайомити інших з Христом. Це не означає зробити людину залежною від себе, від своїх пояснень, від своєї духовності. Це потребує глибокого смирення: я – не Христос. Я лише голос. Голос, який існує не заради себе. Після цього треба вміти відступити, як Іван. І це, мабуть, найважче з трьох. Іван міг образитися, коли його учні почали ходити за Ісусом, однак він не образився. Він сам їх відпустив – і радів. «Йому належить рости, а мені – маліти» – це не слова поразки чи зневаги до себе. Це слова людини, яка зрозуміла сенс власного покликання і радіє, бачачи його здійсненим.
Батьки знають цей жест із дітьми. Є момент, коли найбільша любов – це відпустити дитину в її власний шлях. Духовні наставники знають це з учнями. Друзі знають це одне з одним. Познайомивши когось із Христом, ми маємо знати, коли «маліти» – відступити, відійти і дозволити людині вирушити у власну подорож із Господом. Не контролювати. Не перевіряти. Довіритися – Христові і людині.
«Посеред вас стоїть Той, Кого ви не знаєте». Не всі у натовпі на березі Йордану впізнали Христа того дня. Але дехто – пішов за Ним: Андрій, Симон, Филип, Натанаїл, пізніше – Марія, Марта, Закхей, митник Матвій, самарянка біля криниці, сліпий Вартимей на узбіччі дороги. Люди найрізноманітніших доль, найрізноманітнішого минулого. Їх об'єднало одне: хтось сказав їм «прийди і подивися» – і вони подивилися і побачили.
Сьогодні, на другий день Пасхи, Церква говорить нам те саме. Воскреслий Христос – тут. Посеред нашої розчарованості й нашої радості, посеред недочитаних новин і стомленості від усього, що відбувається у світі, посеред наших сумнівів і наших молитов, посеред цього храму і за його стінами – посеред усього цього стоїть Воскреслий. Він – вже тут. Впізнаймо Його і йдімо за Ним! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос Воскрес!
+ Ярослав
13 квітня 2026 року Божого, м. Самбір
- Владика Ярослав: Воскреслий – це не Бог безпечної відстані, це Бог, Який має рани на руках і знає, що таке зрада, самотність та агонія [фото]
- Великоднє привітання владики Ярослава [відео]
- «Хрест і гріб Господній є найбільшою проповіддю для кожного з нас», – Владика Ярослав у Велику п’ятницю [фото]
- Владика Ярослав у Великий четвер: Пам’ятаймо, дорогі отці, що джерело наших священичих свячень – у тому, що ми зустріли Особу Ісуса Христа [фото]
- Проповідь на Страсний четвер (2026)
