Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про весільний бенкет, який є образом Царства Небесного, до якого всі покликані (пор. Мт. 22, 1-14). Господар радіє, бо може своєю радістю поділитися зі своїми гостями. Цей весільний бенкет, як каже нам євангелист Матей, є образом життя вічного, тому що бенкет – це час і простір ділення дарами. На жаль, багато людей з різних причин, можливо, через незнання, нерозуміння, а чимало – з недбалості, байдужості й навіть лінивство, ігнорують цим Божим запрошенням і, відповідно, втрачають можливість бути присутніми на Небесній трапезі, яка триватиме не один чи кілька днів, а цілу вічність. Царство небесне – це те ж саме, що царство Боже, те царство, яке проповідує Ісус, в його остаточному, тобто есхатологічному сповненні. Теперішнє уприсутнення царства Божого є одночасного його започаткуванням і приготуванням до його остаточного сповнення.
В контексті притчі про царя, який запрошує на весільний бенкет свого сина, Ісус виявляє правду про царство Боже, яку Він сам приносить у світ. Він також передає скероване через Бога Отця запрошення на бенкет Нареченого. Христос пригадує про відповідальність за відмову прийняти це запрошення. Нам важливо ствердно відповісти на запрошення «на весільний бенкет Сина», а не так, як поступили запрошені з сьогоднішнього Євангелія. Деякі запрошені «не хотіли прийти» (пор. Мт. 22, 3), інші познущалися зі слуг (пор Мт. 22, 6). Всі вони «не були гідними» (пор. Мт.22,8). Як наслідок, запрошення було скероване до убогих, калік, до тих, які були «на роздоріжжях» (пор.Мт.22,9-10), тобто до тих, які в покорі отримали незаслужений дар Божої благодаті і прийняли її із простотою.
Через сьогоднішню євангельську притчу Бог пригадує усім запрошеним, у Його час й усі часи, про потребу мати поставу, гідну даному запрошенню, що є виражена через «весільну одіж», в яку повинні бути одягнені всі учасники весільного бенкету. Притча розповідає нам, що прийшов якийсь чоловік, який не потурбувався про те, щоб прийти належно приготованим. Саме про це нагадує й образ весільного одягу. Цар прийняв усіх, кого знайшли на дорогах, але побачив чоловіка, який залишився без весільної одежі, і запитав: «Друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?» (Мт. 22,12). Недостатньо лише почути Божий поклик. Зустріч із Христом повинна щось змінити в нас. Нашим весільним одягом мають стати покаяння, милосердя, прощення, чистота серця і любов. Не можна все життя бути біля Бога і так і не дозволити Богові увійти у наше серце.
За семітським звичаєм з нагоди весільних святкувань для запрошених був приготований одяг. Це дозволяє нам краще зрозуміти цю притчу. Свою відповідальність мають усвідомлювати не лише ті, які відкидають запрошення, але також і ті, які хочуть взяти участь у бенкеті, не виконуючи необхідних для цього умов. Йдеться про тих, які називають себе прихильниками Христа і членами Церкви, однак не сповняють умов, які це передбачають. Притча підкреслює, що кожен із запрошених повинен прийняти Божий закон, вповні відповісти на вимоги, пов’язані з християнським покликанням, і щораз більше брати участь в житті Його Церкви.
Що таке відповідний одяг? Як його можна отримати? Той Всемогутній Бог, що запрошує нас на весільну гостину, дає весільну одіж усім, хто прийде. Люди не повинні купувати чи заробляти на весільну одіж; вона дається нам Богом в дар. Це дар Божий. Це біле крижмо спасіння у Христі. Апостол Павло говорить про це крижмо так: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал.3,27). У Хрещенні ми очищуємося від гріхів. Ми стаємо чистими через Таїнство Покаяння. Проте не лише у Хрещенні ми одягаємося у Христа. Щодня ми маємо одягати «задум Христовий» (пор. 1 Кор. 2,16). Кожного дня ми маємо одягати Його співчуття, доброту, смирення, Його прощення і передусім Його любов, яка усе зв’язує у досконалій гармонії (пор. Кол. 3,12-24).
Часто ми приходимо на великий бенкет Божої присутності – Таїнство Євхаристії – неприготованими. Приходимо з маленьким сокрушенням або й взагалі без нього; приходимо з малим бажанням відкинути наші гріхи. Приходимо з відчуттям, що Бог все одно нас пробачить. Ми приходимо без справжнього покаяння, без сокрушенного серця. Ми приходимо з вірою в нашу доброту, з відчуттям, що ми зробили стільки добрих діл, що сам Бог в боргу перед нами. Він мусить нас прийняти. Ми приходимо в одежі власної самоправедності і гордості. Саме ця одіж Царю – Господу не подобається (пор. Мт. 22. 12).
Коли Бог запрошує нас християн на весільну гостину, Він каже: «Приходьте одягнені в Христа». Коли священик запрошує нас до Євхаристії під час Божественної Літургії, він звертається до народу: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Тобто, підходьте, але перед тим як прийдете, переконайтеся, що ви знищили стару грішну людину в собі. Переконайтеся, що ви покаялися з гріхів і висповідалися з них. Переконайтеся, що ви їх переосмислили і вирішили їх позбутися. Тому Бог сказав до Мойсея в неопалимій купині: «Не підходь ближче. Зніми своє взуття, бо земля. На якій стоїш, свята» (пор. Вих. 3,5). Бог попросив його зняти звичне взуття, у якому він ходив кожного дня, бо він стояв на святій землі.
Улюблені у Господі! Сьогодні ми освятили престіл у вашому храму. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули. У цьому рукотворному храмі, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Ви оновили і реставрували цей храм рукотворний, щоб він допомагав кожному, хто тут молитиметься, розбудовувати свій храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм. Коли людина більше не відчуває Бога, життя її стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, що провадить до узалежнення і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині.
Дорогі у Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь в оновленні та оздобі цього храму. Велике спасибі о. Антонові (Котило), який тут трудиться всі ці роки. Велике спасибі церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу оновлення та оздоби Божого храму. Він промовляє до нас, як цар з сьогоднішньої євангельської притчі, запрошуючи кожного прийти на весільний бенкет. Маємо бути свідомі, що ми запрошені до перемінюючої єдності з Христом. З цим запрошенням Бог звертається до нас через Слово Боже і навчання Церкви. Маємо прийняти його цілим серцем, з повною готовністю, певністю, що Господь Бог прагне лише нашого зросту та спасіння.
Нарешті, як це і пропонує алегорія весільного одягу, яка закінчує притчу, ми також є покликаними, щоб стати перед Господом у відповідному вбранні. Ми маємо цінувати наш світлий одяг, даний нам у таїнстві хрещення — одяг нашої християнської віри. Не скидати його, не бруднити своїми гріхами, відступництвом, порушенням заповідей. І саме тоді ми можемо почути від Бога радісний заклик увійти у вічну радість нашого Господа. «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм. 14,17).
Господь кличе нас бути з Ним, і цей поклик є найрадіснішим для нас, навіть під час війни, бо нам так бракує сьогодні радості, миру і сповнення надії на майбутнє. Ми сьогодні молимо Господа за нашу країну, за наше воїнство, за справедливий мир і перемогу, за єдність нашого народу і внутрішню здатність протистояти будь-якому злу ворога, яке на нас напосідає. Нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, святих і праведних яких видала українська земля, допомагає нам в цьому благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа. Амінь.
+ Ярослав
06 вересня 2026 року Божого,
с. Сусідовичі
- Владика Ярослав взяв участь у відкритті навчально-практичного центру у Бориславі [фото]
- Владика Ярослав освятив богослужбову каплицю на Cамбірщині [фото]
- Владика Ярослав освятив у Дрогобичі меморіал полеглим захисникам України [фото]
- Владика Ярослав: Нехай слова великого Каменяра будуть для нас дороговказом на скрижалях нашого серця [фото]
- Слово з нагоди 170-ліття від дня народження Івана Франка
