SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

«Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!» (2020)

31 жовтня 2020
Послання Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви 2020 рокудо духовенства, монашества і мирян Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! І. «Бідних матимете з собою повсякчас» (Ів. 12, 8): лики і виміри убозтва навколо нас 1. Цим посланням Синоду Єпископів УГКЦ ми, ваші пастирі, прагнемо спільно з вами скерувати наш погляд до стражденної вбогої людини, мовчазний крик якої часто не досягає вух і сердець наших сучасників. Проте вбогі мають особливе місце в серці люблячого Бога, Отця Небесного, який бідного рятує і підносить, засмученим дає зазнати щастя (пор. Пс. 5, 11. 15), а нас взиває устами свого пророка Ісаї «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (Іс. 58, 6–7). Щоб не відвертати своїх сердець від брата і сестри, які страждають поруч із нами, хочемо, наслідуючи милосердного самарянина, зупинитися перед людською недолею і похилитися над нею в жесті милосердної і співчутливої любові, яку Господь вливає своїм Духом у наші душі (пор. Рим. 5, 5). 2. Святіший Отець Франциск, започатковуючи наприкінці Ювілейного року Божого милосердя (2015–2016) щорічний Всесвітній день убогих, звертав увагу на численні прояви, або «лики», убогості, присутні в сучасному світі, — відкритий список болю і страждання, який від віків і до сьогодні поповнюється специфічним і болісним досвідом кожного народу, кожної родини і кожної людини і в якому розпізнаємо і дописуємо чимало власних нужд і болів: убогість тих, хто зазнає страждання, — фізичного, морального чи психічного; убогість маргіналізованих, самотніх, відкинених та ігнорованих суспільством; убогість жертв зловживання владою і впливовістю; убогість тих, кого визискують задля наживи, топчуть спотвореною логікою влади і грошей; убогість приречених на заслання, переслідування і тортури та ув’язнених; убогість жертв війни, конфліктів, тероризму; убогість позбавлених свободи, прав і гідності; убогість безграмотності та неосвіченості, яка тримає в темряві мільйони молодих умів і душ; убогість інтелекту і культури, що пропонує низькопробний сурогат, замість підносити людину на висоти духу; убогість духу, закритого до Божої дійсності, позбавленого світла віри і знання Христа-Спасителя; моральна вбогість занурених у гріхах і поневолених невпорядкованими жаданнями; убогість безробітних, позбавлених медичної та базової соціальної опіки; убогість біженців, мігрантів, заробітчан, безхатченків та ін. «Який же довгий і далеко не завершений список довелося нам укласти, споглядаючи убогість — плід соціальної несправедливості, моральної нужденності, захланності небагатьох і загально поширеного збайдужіння!» — підсумовує Папа свій погляд на убогість у світі і одночасно запрошує всіх нас розпізнавати в ликах убогих цього світу присутнього Христа, щоб похилитися над ними і простягнути їм руку співчуття і допомоги, щоб вилити на рани людства олію розради і милосердної любові. ІІ. «Жаль мені цих людей!» (Мт. 15, 32): виклик матеріального убозтва в сучасному світі 3. Христос, побачивши матеріальну нужду людей, які перебували поруч із Ним у пустині, відчув у своєму Божественному серці зворушення і співчуття до них. Він скерував свій заклик до апостолів, щоб пошукали їсти цим знедоленим. Матеріальне убозтво впадає в око кожному, хто має щире серце і відкриті очі. Достатньо переглянути свіжі дані статистики, сухої і безликої науки, яка представляє за кожною цифрою конкретну людську долю, людську істоту, пригноблену, позбавлену гідності, утиснену у своїх правах, можливостях і свободах. Міжнародні гуманітарні організації повідомляють, що сьогодні у світі майже мільярд людей живе в умовах крайнього зубожіння, маючи на денний прожиток і своє утримання менше ніж два американських долари, хоча в самих США теж є чимало безробітних і убогих, які працюють. Тоді як одна частина людства сягає космічних просторів у своїх технологіях, інша — видає мільярди на смертоносну зброю, майже 800 мільйонів людей — а це близько 10 відсотків населення Землі! — стають жертвами постійного недоїдання і голодної смерті. Ба більше, у багатьох розвинених країнах щоденно викидаються на смітники сотні тисяч тонн продуктів, які могли б порятувати життя тих, хто голодує. Разом із цією їжею на смітники історії і на маргінеси людської спільноти викидаються, як непотріб, живі людські істоти й долі. 4. І в Україні ситуація не набагато краща. Вісім із 10 пенсіонерів перебувають за межею бідності. При цьому щоразу частіше нам сигналізують про труднощі в пенсійному забезпеченні в найближчому майбутньому. За різними оцінками, від 25 до 45 відсотків громадян нашої держави не можуть забезпечити своїх елементарних базових потреб. Незважаючи на деяке збільшення рівня оплати праці, в Україні спостерігається таке явище, як бідність тих, хто працює. Експерти зазначають, кожному третьому працівникові не вистачає заробітної плати на задоволення необхідних життєвих потреб, а кожен другий працездатний працює на умовах вторинної зайнятості. Ударяє по багатьох наших родинах відсутність належного соціального забезпечення осіб із інвалідністю та малозабезпечених співгромадян. Тож попри те, що ми отримали від Бога величезний природний, економічний і людський потенціал, більшість населення нашої країни — через тривалу недолугу політику можновладців і непослідовність у реформах — приречена на животіння. Криза в Україні, спричинена російською агресією на Сході, до якої додалися новітні виклики, пов’язані з пандемією, роблять життя мільйонів українців украй тривожним і важким. Мільйони трудових мігрантів, масове безробіття, соціальна незахищеність — прояви разючої убогості в нашій Батьківщині, «багатій країні бідних людей», як хтось зауважив з гіркою іронією. 5. Бажаючи змінити ситуацію на краще, мусимо почати від заспокоєння базових потреб, зокрема від подолання голоду навколо нас. З глибини століть до наших вух долинає голос св. Василія Великого, пробуджуючи сумління стосовно людей, які вмирають від голоду: «Хвороба нужденного — голод, який є таким великим стражданням, що не може не викликати співчуття. Найгірша з усіх людських бід — голод, і смерть від голоду — тяжча за будь-яку смерть. Інші небезпеки або вістря меча приносять швидку смерть… Але голод є повільним злом, тривалою мукою; смерть, яка причаїлася і заховалася всередині, щомиті загрожує та зволікає» (Гомілія, виголошена під час голоду та посухи). А далі святий дає свободу своєму обуренню, бачачи байдуже ставлення і гріховну нечутливість оточення до цих нелюдських болів і страждання: «Якого покарання заслуговує той, хто здатен байдужо пройти повз людину з таким виснаженим тілом? Хіба можлива більша жорстокість? Хіба не гідна така людина того, щоб вважати її лютим звіром, визнати злодієм і людиновбивцею? Людину, яка має змогу вилікувати, виправити зло, але добровільно та з причини жадібності відкидає це, варто справедливо осудити разом із убивцями» (Там само). Мільйони поруч із нами живуть і сьогодні в тіні цього повільного голодного вмирання, — мовчазні, позбавлені гідності, уваги, співчуття, допомоги і розуміння. Їхнє горе, придушене нашою нечутливістю і бездіяльністю, стає ще більше кричущим і нестерпним. Бо байдужість убиває! 6. Ми, українці, добре знаємо, що таке голод і голодна смерть, а також якою гіркою є самотність помирання на очах збайдужілого і зосередженого на собі світу. Пам’ять про жахи Голодоморів закарбувалася в нашій національній свідомості назавжди. Однак ця пам’ять накладає на нас відповідальність, не лише перед померлими, а й перед сучасниками, які сьогодні на очах в усього світу приречені на подібні муки і страждання, що їх зазнавали наші брати і сестри майже століття тому. Можливо, наш народ, пройшовши такі страшні випробування, має від Бога особливу місію і завдання пробуджувати сумління людства та поодиноких осіб, щоб вони перейнялися ганебним явищем голоду у світі і робили все, аби усунути ці страждання слабких та незахищених братів і сестер, ставши їхнім голосом і простягнувши їм помічну, солідарну руку. І як багатостраждальний єврейський народ, переживши жахіття Голокосту, став запобіжником для грішного людства перед повторенням подібних злочинів, так само наш народ, зазнавши досвіду винищення голодом, мав би слугувати у світі голосом сумління, яке взиває до порятунку тих, хто недоїдає та голодує, і промотором активних дій задля усунення лиха голоду з лиця Землі. Це має стати нашою консолідованою і наполегливою дією, усіх — держави, громадськості, Церков, кожного українця і кожної українки, для кого святою є власна історія, доля країни і пам’ять про загиблих. І це було б нашою найкращою даниною пам’яті мільйонам жертв Голодоморів і нашим дійовим внеском у преображення нинішнього людства: «Пам’ятаючи Голодомор — рятуємо від голоду сьогодні!» ІІІ. «Багатим у цьому світі накажи!» (1 Тим. 6, 17): звернення до сумління про співчуття і солідарність з убогими 7. Господь Бог, Творець і Податель усяких благ, які існують у цьому світі, не засуджує багатства, якого Він є Джерелом і Запорукою для добра всіх своїх дітей. Тому слушно зауважує Святіший Отець Франциск у своїй останній енцикліці «Усі брати», що «найбільша небезпека прихована не в речах, не в матеріальних предметах чи організаціях, а в способі, у який люди їх використовують» (П. 166). Причина спотвореного розуміння вартості матеріальних речей, за словами Папи, закорінена в зраненій гріхом людській природі, дуже податливій до того, що християнська традиція називає «жадібністю», або «захланністю». «Схильність людської істоти до замикання в іманентності власного „я“, у власній групі, у власних нікчемних інтересах. Ця захланність є дефектом не лише нашої епохи, — зауважує автор енцикліки. — Вона існує, відколи людина є людиною, і тільки видозмінюється, набуває різних проявів упродовж століть, використовуючи інструменти, які надає їй у розпорядження історичний момент» (Там само). 8. Коли дорогами українських міст щодня не поодиноко проїжджають у своїх люкс-автомобілях багатії і можновладці (щоправда, подібну картину можна спостерігати в багатьох куточках світу), а при дорогах порпаються в смітниках їхні співгромадяни, як ніколи промовистим стає повчання св. Василія Великого, написане багато століть тому: «Диявол вигадав якийсь хитрий спосіб, завдяки якому багаті мають тисячі приводів до видатків, тому вони домагаються непотрібного, наче необхідного, і найбільших грошових сум їм замало на витрати, які вони собі постійно вигадують… А якщо після численних видатків щось залишається від багатства, це закопують у землю [сьогодні ми б з певністю сказали: виводять в офшори. — Авт.], оскільки майбутнє неможливо передбачити й існує небезпека, що нас несподівано спіткає бідність» (До багатіїв, 2–3). 9. Утім, Слово Боже і Учителі Церкви вказують на небезпеку, пов’язану з багатством. Зокрема, у вищезгаданому творі читаємо ось що: «Багатство, якщо витрачати його, як велить Господь, залишається в тебе, а якщо почнеш утримувати його, — вислизне з рук» (Там само). Очевидно, що Господь не велить витрачати накопичені статки на власні розкоші, як це робив багач із притчі про вбогого Лазаря, що «одягавсь у кармазин та вісон і бенкетував щодня розкішно» (Лк. 16, 19), або безумний багатій, який, зібравши щедрий урожай, промовив сам до себе: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). 10. Блага, багатства, заощадження, якщо їх використовувати вміло і мудро, мають ставати корисними не тільки для нас самих, а й для наших ближніх і перетворюватися в руках відповідальних управителів на майстерні знаряддя творчої любові, що преображає світ. Натомість нечутливість сумління до справжньої вартості матеріальних благ та до крику нужденного лежить в основі криз і потрясінь, які мучать людський рід споконвіку і аж донині, завдаючи страждання мільйонам та наражаючи на вічну небезпеку людей, засліплених багатством і грошима. Тому ми вкотре змушені визнати, що «серед найбільш важливих причин кризи сучасного світу є притуплене людське сумління і віддаленість від релігійних цінностей, як рівно ж домінування індивідуалізму та матеріалістичних філософій, котрі обожнюють людину і ставлять світські та матеріальні цінності на місце найвищих і трансцендентних принципів» (Усі брати, 275). 11. Закликаючи заможних до переміни серця перед лицем Всевишнього, до солідарності і співчуття з убогими, хочемо стати голосом Бога, який промовляє до їхнього сумління задля їхнього ж спасіння і добра. Бо ті, що, за влучним спостереженням Климента Олександрійського, «приносять похвальні слова багатіям, повинні бути справедливо осуджені не тільки як підлесники та як ті, що втратили гідність вільної людини… але їх треба вважати безбожниками і підступниками… [як безбожники] вони не дбають про те, щоби хвалити і прославляти єдиного і благого Бога, і зодягають честю, яка Йому належить, людей, підлеглих Божому судові… їм [як підступникам] самого надлишку дібр достатньо, щоби ввести в гординю душі тих, що є власниками дібр, а вони розтлівають їх і зводять із дороги, якою можна було б осягнути спасіння. Крім того, вони притуплюють розум багатих насолодами від своїх безмірних прославлянь і взагалі роблять так, що багачі зневажають усі речі, крім багатств…» (Який багач спасеться?). Тож, не бажаючи бути засудженими разом із багатіями, а турбуючись про їхнє дочасне справжнє благо та вічне спасіння, кличемо і промовляємо до них: не покладайтеся на багатства, щоб лихо не застало вас зненацька і безповоротно! Натомість, як мудрі управителі, скеруйте засоби, які ви маєте у своїх руках, щоб рятувати вбогих, захищати слабких, підтримувати знедолених. Тоді і ваші душі просвітяться теплом любові, правди та добра, і ви зазнаєте благословення, миру та радості, яких ніякими грошима не зможете собі купити чи гарантувати. 12. Основну відповідальність за покращення ситуації в економіці і на ринку праці відіграє, вочевидь, держава. Тому ми закликаємо державних мужів України та країн нашого поселення вживати рішучих і послідовних заходів, щоб забезпечити власним громадянам, емігрантам і заробітчанам доступ до праці та гідну винагороду за неї, належний соціальний захист і опіку, зокрема найслабшим і найуразливішим. Неприпустимим і таким, що кличе про помсту до неба, є затримання заробітної платні працівникам, як рівно ж несправедливе винагороджування та відсутність соціального захисту працівників. Експерти слушно зауважують, що поки в нас є таке ганебне явище, як бідність серед населення, яке працює, побороти бідність пенсіонерів буде неможливо. 13. Більше від різного роду субсидій чи спорадичних подачок із рук багатих, суспільному благу мало б слугувати впровадження таких підходів і методів ведення підприємництва, які ставлять у центрі уваги людську особу, її гідність, свободи і права. Соціально спрямований бізнес — це те, що має визволити працедавців і економічні структури від поневолення сліпими законами ринку, під дією яких часто гинуть люди, топчуться права простих працівників, перекреслюються долі старших, ламаються надії молодих. 14. Ми вповні усвідомлюємо і підтримуємо слова великого католицького проповідника Фултона Шіна про те, що «людські серця, отруєні ненавистю, хтивістю та заздрощами, не можуть бути зцілені лише мудрими проповідями та суспільними реформами». Є вкрай необхідна «переміна в людських серцях, у звичках і стилях життя» (Усі брати, 166). Про таку переміну сердець молимося, шляхом такої переміни прагнемо крокувати самі і запрошуємо до цього всіх людей доброї волі. ІV. «Блаженні вбогі духом!» (Мт. 5, 3): давати християнське свідчення євангельського убозтва 15. До згаданої переміни серця покликані всі люди, створені на Божий образ і Божу подобу, проте насамперед ті, хто вдостоївся зустрічі з живим Богом у воплоченому Христі. Папа Франциск у Посланні з нагоди Першого всесвітнього дня вбогих пригадує, що «для Христових учнів убогість — це насамперед покликання наслідувати вбогого Ісуса. Це шлях за Ним і з Ним, — шлях, який веде до блаженства Царства Небесного (пор. Мт. 5, 3; Лк. 6, 20). Убогість означає смиренне серце, яке вміє сприйняти власний стан обмеженого і грішного створіння, щоб подолати спокусу всемогутності, яка обманює людину, що вона безсмертна. Убогість — це погляд серця, який перешкоджає думати про гроші, про кар’єру, про розкіш як мету життя і передумову щастя». 16. Щоб наше крокування за Христом убогим дорогою Блаженств було для інших вірогідним і привабливим, доконче мусимо опертися на свідчення, а не обмежуватися словесними деклараціями. При цьому слід наголосити, що переконливість свідчення полягає не просто у відповідності між нашими словами і ділами — справжній «свідок Невидимого» завжди скеровує іншу людину до Бога, сприяє її особистій зустрічі з Ним. З далекого 1974 року лине до нас пророчий голос святого папи Павла VI, актуальний і сьогодні: «Сучасна людина охочіше слухає свідків, ніж вчителів, або, якщо і слухає вчителів, то лиш тому, що вони є свідками. Справді, людина відчуває інстинктивну відразу до всього, що скидається на обман, позірність і компроміс. У цьому контексті розуміємо важливість життя, яке по-справжньому відображає Євангеліє!» (Промова під час Аудієнції в Папській раді у справах мирян, 2 жовтня 1974 р.). На практиці це означає, що всі ми, Христові учні, першими покликані до проголошення блаженства вбогих, яке є наріжним каменем Христової науки, щоб показати, з одного боку, близькість Бога до кожної стражденної людини, а з іншого — щоб явити світові новий, преображений Духом Христа спосіб ставлення до матеріальних благ, котрі Господь вкладає в наші людські руки, аби вони ставали знаряддями любові, милосердя і братерства. 17. Християни, вдивляючись у прийдешні вічні блага, вбачають у дочасних речах цінний Божий дар і водночас засіб служіння. «Добра дочасні в очах християн не мають безоглядної вартости, — застерігав свого часу праведний Андрей Шептицький, — вони є засобом до осягнення вищого і вічного. Чоловік на сім світі єсть в дорозі. В небі його вітчизна» (О квестії соціяльній). Про це не варто забувати та керуватися євангельською мудрістю, яка навчає: «Великий це зиск — побожність, вона бо дає вдовілля. Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо. А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені. А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель. Бо корінь усього лиха — грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбились і прошили себе численними болями. Ти ж, чоловіче Божий, утікай від цього» (1 Тим. 6, 6–11). 18. Господь Ісус, як милостивий Бог і Творець людини, скеровує свої спасенні кроки і спасенне слово передовсім до вбогих. Виголошуючи у синагозі в Назареті свою «програмну проповідь», Він послуговується словами старозавітного пророка Ісаї, який заповідав прихід Спасителя: «Дух Господній на мені, бо Він мене помазав, послав нести Добру новину вбогим». Сповнений Духа милосердя, Ісус відчував скорботу і глибокий біль через людську нужду, голод і страждання. Тож кожен, хто вдостоївся стати храмом Його Святого Духа, неминуче відчуватиме у своєму серці ті самі почуття, що були і в Його Божественному серці: співчуття, милосердя, співучасть, солідарність. Вселенський Архиєрей Франциск закликає сьогодні всю Церкву «говорити свідченням убогості» і пояснює, що це повинно означати на практиці: «Якщо якийсь віруючий говорить про убогість або про бездомних і провадить життя як фараон: такого не можна чинити. Це — перша спокуса. Інша спокуса — це укладати сумнівні угоди із владними структурами. Угоди робити можна, проте вони повинні бути договорами чіткими, прозорими. Бо завжди є спокуса до корупції в публічному житті, як політичної, так і релігійної» (Інтерв’ю нідерландській газеті «Straatnieuws», листопад 2015 р.). 19. То ж у ситуації, коли сучасне людство потерпає від таких численних травм, зранень, бідності і браку найнеобхіднішого, ми, християни, мусимо часто казати собі в ім’я вірності Євангелію і солідарності з убогими: не личить! Не личить жити «понад стан», тобто понад можливості свого становища, накопичуючи про запас достатки, замість ділитися із потребуючими навіть тим скромним, що сьогодні посилає нам Господь; не личить будувати розкішні вілли і палаци, пам’ятники марнославства і знаки недозволеної розкоші; не личить їздити дорогими ексклюзивними авто задля заспокоєння хворобливих амбіцій і здобуття ефемерного статусу; не личить по-хижацькому ставитися до довкілля, засмічуючи Божий дар природи, руйнуючи спільну для нинішніх і прийдешніх поколінь домівку; не личить закривати очі на нужду навколо себе і вибудовувати навколо власного життя, власних родин, спільнот, парафій мурів байдужості й черствості. Ні, таке християнам аж ніяк не личить! 20. У межах церковної спільноти є християни, котрі, спонукані Святим Духом, прагнуть дати світові особливе свідчення відірваності від матеріальних благ і прийняття простого, убогого, євангельського способу життя. Ми називаємо їх богопосвяченими особами, які свідомо і добровільно відрікаються від земних багатств, щоб у свободі серця наслідувати Христа вбогого, смиренного і ціломудренного. Ми дякуємо їм за це свідчення, цінуємо їхню посвяту служінню ближнім — жінкам, дітям і молоді, недужим, особам похилого віку, в’язням і нашим захисникам з їхніми сім’ями, але водночас перестерігаємо їх перед спокусою надмірно турбуватися про матеріальні речі і, що ще небезпечніше, робити це коштом плекання щирого життя в євангельській любові, простоті та співчутті до потребуючих. 21. «Я так бажаю вбогої Церкви для вбогих!» — часто повторює Папа Франциск. Нашим бажанням рівно ж є давати свідчення євангельської убогості, щоб кожен монастир нашої Церкви випромінював простоту і скромність, відкритість до вбогих і солідарну близькість із ними. Та й у кожній парафіяльній спільноти і в особистому, родинному житті всі ми покликані провадити життя ощадне, повне співчуття до потребуючих і милосердя до нужденних. Пам’ятаймо, що в спільноті і в родині, де любов і милосердя є не абстрактними поняттями, а способом нового християнського буття, зростатимуть здорові діти, дозріватиме свідома молодь, будуть захищені і оточені належною пошаною і турботою дорослі та старі, а над усіма спочине благословення неба. V. «Я між вами як той, що служить» (Лк. 22, 27): бути Церквою, яка виходить, щоб служити вбогим 22. Утім, християнська праведність не полягає і не може полягати тільки в аскезі, у втечі від спокуси, у стриманості від гріха та розкошів, жадібності і захланності. — Христос, запрошуючи багатого юнака на дорогу спасіння, закликав його не лише не покладатися на марне багатство, а йти ще далі в здобутті життя, продавши все, що має, і роздавши вбогим. Іншими словами, Ісус бажав зцілити серце юнака від егоїзму, що засліплює, від самодостатності, яка чинить нечутливим до присутності вбогого, від поневолення багатством, що дає коротке задоволення, проте позбавляє життя глибшого сенсу і правдивої краси. Ось — справжня мудрість віруючої людини: зробити із багатства майстерний інструмент любові до ближнього і засіб власного спасіння. Праведний митрополит Андрей, будучи дуже заможною людиною, посідав саме таку мудрість, поставивши свої маєтки і ресурси на служіння любові та спільному благу. Тому міг зі спокоєм і переконанням духу звертатися до вірних Церкви, бідних і багатих: «В старанню про багатства перед тим одним лишень Христос перестерігає, щоби люди не цінили маєтку вище Бога, над совість, над щастя вічне; щоби дарів Божих самі собі не заміняли на шкоду: бо було би правдивою шкодою для чоловіка, правдивим злом, коли би через маєток один другого кривдив, коли би для гроша запропастив свою безсмертну душу… Будьте ощадними, але не скупими! Ви, багаті, пам’ятайте, що дóбра, які посідаєте, маєте від Бога, а Бог наказав вам давати милостиню. Пам’ятайте, що кожний дар, даний убогому, Всевишній приймає на Свій рахунок. В годині смерті з усього вашого майна залишиться вам єдине — те, що ви дали убогому!» (Перше слово Пастиря, 1899 р.). До цієї мудрості святих закликає нас і Боже слово устами мудреця, сина Сираха: «Сину, ніколи ні одному вбогому не відмов милостині й не відвертай ніколи ока від потребуючого; голодуючого чоловіка ніколи не злегковаж і убогому в його потребі не зроби ніколи прикрости. Не засмучуй серця потребуючого і не поскупи малого дару тому, хто в біді. Не відкидай прохання убогого і не відвертай свого лиця від потреби ближнього» (Сир. 4, 1–4). 23. То ж ідеалом християнської спільноти загалом і кожного християнина зокрема є служіння. Наша Церква має довгу історію солідарності та соціального служіння, які проявилися з особливою силою у важкі періоди нашої церковної і національної історії. На поселеннях ми спомагали одне одного, гуртуючись у церковних громадах і громадсько-культурних організаціях, засновуючи з великою жертовністю наукові інституції, щоб зберегти нашу ідентичність, передати скарб віри нащадкам та поділитися ним із народами, з якими ми творили одне суспільство в країнах, що нас приймали. Наші серця у вільному світі відчували з усією гостротою біль і утиски, яких зазнавали греко-католики під владою комуністичного режиму на материнських землях. З діаспори підносилися до неба неустанні молитви за переслідуваних братів і сестер у вірі, а милосердна та щедра рука простягалася до них у жесті солідарного служіння, що стало особливо цінним і важливим після виходу нашої Церкви з катакомб. Вдячність за цю тривалу вірну і щедру допомогу ніколи не перестане линути з рідної землі до Бога і до вас, дорогі брати і сестри на поселеннях! Тепер Україна поспішає з необхідною допомогою на поселення, зокрема посилаючи працівників у Христовому винограднику, священнослужителів, яких виховують наші семінарії на Батьківщині і які відтак надають духовну опіку та соціальний супровід нашим вірним у різних кутках світу. На цьому цінному досвіді взаємної підтримки і солідарності маємо будувати наше сьогодення і майбутнє, поширюючи і збагачуючи цей досвід нашими відповідями на новітні виклики та завдання. 24. Десять років тому, розпочинаючи програму парафіяльного оновлення під гаслом «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом», ми наголошували, що діяльна любов до ближнього є покликанням і завданням кожного християнина, і закликали поглянути навколо себе, щоб зауважити, скільки у світі є нещастя і бідності, самотності і смутку, болю і страждання! Усі ці прикрі явища нашого земного життя — це для нас запрошення до чинної любові, яка є виявом живої віри. Господь хоче відкрити наші очі на нужду світу, щоб ми навчилися по-справжньому любити і виявляли нашим ближнім Божу любов — увагою до них, сердечним співчуттям, підтримкою, словом потіхи і розради, а головно ділами милосердя. За ті роки, які минули від початку цього спільного шляху церковного оновлення ми стали свідками і співучасниками великого руху солідарності і милосердя серед Божого люду нашої Церкви і нашого народу, в Україні і на поселеннях сущого. Випробування, які падали і падають на нас, не ламають, на щастя, нашого духовного хребта, а навпаки, мобілізують всі душевні і фізичні сили для захисту, підтримки, порятунку. Ми дякуємо всім вірним Церкви і людям доброї волі в нашому суспільстві, в Україні і за кордоном, за вашу доброту, посвяту, щедрість і жертовність, що їх ви проявляли як у рамках програми «Жива парафія», так і за інших численних нагод і потреб. Вашими пожертвами та добрими ділами ви не лише підтримуєте сотні тисяч постраждалих від війни, катаклізмів, несправедливості та соціальної нерівності, — ви даєте перед Божим обличчям ясне і смиренне свідчення живої віри, сили любові, яка заповідає перемогу життя і воскресіння. 25. Та лихо поки що не минуло. Убогих завжди матимемо поміж нами. Тому сьогодні відновлюємо наш заклик продовжувати наполегливо і сумлінно служити потребуючим, убогим і знедоленим. «Лише тоді зможемо вважатися живими християнами, а наші парафії стануть місцем, де піклуються про сироту, заступаються за вдову, допомагають убогому і розділяють страждання із хворими. Так об’являтимемо світові материнське обличчя Церкви та станемо живим знаком присутності Бога серед людей, згідно зі словами св. Августина: „Якщо бачиш любов, бачиш Пресвяту Трійцю“ (Блаженніший Святослав, Пастирський лист „Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом“, 2011 р.). 26. Беручи до уваги критичний стан із продуктовим та матеріальним забезпеченням чисельно значних верств населення в Україні і в різних частинах світу, спричинений і загострений світовою пандемією коронавірусу, пропонуємо усій нашій церковній спільноті цього року започаткувати з нагоди Всесвітнього дня вбогих конкретний милосердний чин — благодійну акцію «Нагодуй убогого!», координацію якої доручаємо нашому Відділу соціального служіння. Ніхто з-посеред нас не є таким убогим, щоб не міг поділитися з іншими. Лише тіснота серця можуть перешкодити нам це зробити. Натомість серце, що містить у собі бодай крихту Христових думок і почуттів (пор. Флп. 2, 5), не зможе не сказати перед лицем людського болю і страждання: «Жаль мені цих людей» (пор. Мт. 15, 32). А цей жаль серця неодмінно породжуватиме щиру молитву, діла милосердя, готовність поділитися, скласти пожертву на благодійну мету, щоб рятувати життя і захищати знедолену людину, даруючи їй свій час, увагу і матеріальні засоби, потрібні для життя. Тож закликаємо братів і сестер у вірі по всьому світі активно долучитися до цієї ініціативи «Нагодуй убогого!», яка надалі діятиме при наших парафіяльних спільнотах і церковних організаціях на постійній основі. При цьому заохочуємо творити щоразу нові підходи та форми, щоб нести своєчасну і посильну поміч усім без винятку нужденним, близьким і далеким, віруючим і невіруючим, бо Божа любов, яка нас надихає, не зводить мурів та бар’єрів, а прокладає шляхи і будує мости всепрощення та милосердя. 27. Дорогі в Христі брати і сестри! Бажаємо дедалі більше бути Церквою, яка виходить, щоб служити, — це наша програма, наша мрія, наш дороговказ. Насамперед маємо служити тим, хто є найближче до нас і відчуває брак уваги, підтримки й розради. Але закон і заповідь любові має універсальний вимір і характер. Тож наша Церква — в Україні і на поселеннях — повинна вчитися виходити дедалі більше за межі своїх парафіяльних, конфесійних і етнічних «огорож», щоб відкритися у милосердній любові до всіх стражденних і знедолених, незважаючи на конфесійну і релігійну приналежність, на расу, стать чи вік. Єдине, що має нас провадити до зустрічі із ними, — це Христова любов, яка нас надихає і спонукає до дії (пор. 2 Кор. 5, 14). Нема на світі для Божої дитини чужої людської долі, чужого горя і нещастя. Усі ми — діти єдиного Отця Небесного і члени тієї самої людської та Божої родини. Тож маємо завдання і доручення, отримане від нашого Спасителя у притчі про милосердного самарянина як напуття, як заповіт і наказ: «Іди і ти роби так само!» (Лк. 10, 36). Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого мученика Лонгина сотника, 29 жовтня 2020 року Божого Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів КГВА УГКЦ до вірних та всіх громадян з нагоди місцевих виборів

15 жовтня 2020
Вих. ВА 20/292 ЗВЕРНЕННЯ Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦдо вірних та всіх громадянз нагоди місцевих виборів Дорогі брати та сестри у Христі! Двадцять п’яте жовтня 2020 року визначене Верховною Радою України як дата проведення чергових виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів. Зміна виборчого законодавства та адміністративно-територіальна реформа завершують процес децентралізації в Україні, внаслідок якого органи місцевого самоврядування отримають значно більше повноважень і ресурсів. Територіальна громада стане місцем, де ухвалюватимуться важливі для українського суспільства рішення. Тому чергові вибори вимагають особливо відповідального ставлення з боку мешканців територіальних громад. Беручи до уваги особливе значення цьогорічних виборів до органів місцевого самоврядування, «цієї кузні кадрів, де під пильним оком ближніх виковуються характери справжніх державних мужів»[1], вважаємо за необхідне звернутися до вірних нашої Церкви та всіх громадян України. Закликаємо вас до свідомої участі у виборах, а осіб, відповідальних за їх організацію, прохаємо докласти всіх можливих зусиль, щоб забезпечити відкритий і чесний виборчий процес. Обираючи сьогодні представників місцевої влади, ми обираємо майбутнє нашої держави, а оскільки йдеться про вибори місцевих органів влади, то це майбутнє неминуче відобразиться в конкретиці нашого щоденного життя – позначиться на нас самих, на наших дітях і родинах. Як добрі християни, ми не можемо відмовитися від своєї відповідальності за впорядкування громадського життя на євангельських цінностях та на засадах соціального вчення Церкви. Саме тому через участь у цьогорічних виборах ми знову покликані «розпізнавати та здійснювати зобов’язання справедливості та милосердя в суспільному житті»[2]. Цьогорічні вибори до органів місцевого самоврядування відбуваються на тлі особливих викликів, пов’язаних із поширенням у світі та в Україні коронавірусної хвороби. Попри загрози, що несе із собою пандемія, не маємо права в цей важливий для країни час допустити, щоби наш острах перед цією небезпекою став загрозою українській державності. Тому звертаємося до представників влади з проханням створити належні санітарно-епідеміологічні умови для гарантування громадянам України максимальної безпеки на виборчих дільницях. Особливу увагу в день голосування слід приділити членам дільничних виборчих комісій та їх відповідному забезпеченню протиепідемічними засобами. Із належною повагою слід поставитися до права на власний голос тих громадян, які хворіють чи перебувають в умовах самоізоляції, та забезпечити їм можливість законного волевиявлення. Відповідальне ставлення до організації самого процесу може захистити здоров’я та права громадян нашої країни. Закликаємо всіх виборців у день голосування обов’язково дотримуватися вимог Уряду щодо запобігання розповсюдженню інфекції та за жодних обставин не легковажити здоров’ям і життям власним та свого ближнього. Ідучи на виборчі дільниці, використовуйте захисні маски, дотримуйтеся безпечної соціальної дистанції, мийте руки та обробляйте їх антисептичними засобами, принесіть із собою власне письмове приладдя для заповнення бюлетеня. Представників вразливих соціальних груп просимо в день голосування прийти в такий час, коли передбачається присутність найменшої кількості людей на дільницях, щоб уникнути додаткових загроз для власного здоров'я. Заохочуємо наших душпастирів звернутися з проханням до наших вірних не відкладати голосування до часу після Літургії, щоб уникнути надмірного скупчення людей на виборчих дільницях. Нагадуємо всім нашим вірним, що участь християн у суспільно-політичному житті завжди має бути спрямована до забезпечення спільного блага. Кожен мирянин, який бере участь у суспільно-політичному процесі, зобов’язаний своїм християнським сумлінням втілювати у своїй діяльності Божі заповіді та діяти відповідно до принципів і засад Христового Євангелія[3]. Доля країни та майбуття нашого народу вимагають сьогодні від нас відповідального ставлення до власного громадянського обов’язку. Обираючи представників місцевої влади, слід звернути увагу на їхню відповідність таким ціннісним засадам, як порядність і відповідальність, щира та діяльна любов до України, готовність віддано трудитися заради спільного добра в громаді та в державі. Звертаємося до кожного громадянина України з проханням зробити власний вибір свідомо та зважено, після ретельного молитовного розпізнавання, та за жодних обставин не торгувати власним голосом і сумлінням. Сьогодні безпеку українському суспільству та правильний напрямок розвитку Українській Державі може гарантувати лише наша особиста відповідальність. Нехай всемилостивий Господь пошле нашому народові свою небесну мудрість, щоби в таких складних і незвичних для нас обставинах ми виконали свій громадянський і християнський обов’язок для добра нашої незалежної і вільної Батьківщини! Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого священномученика Кипріяна,15 жовтня 2020 року Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю, 18 жовтня цього року. [1] пор. Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства. Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 8. [2] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 83. [3] Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни, 13. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до свята Святого великомученика і цілителя Пантелеймона

08 серпня 2020
Дорогі брати та сестри! 9 серпня 2020 року Божого, у день пам’яті Святого великомученика і цілителя Пантелеймона, у м. Києві вже вчетверте відбудуться урочистості з нагоди відзначення найкращих медиків України та нагородження їх орденом Святого Пантелеймона. Цією відзнакою за професіоналізм та милосердя, яка має професійно-фахову спрямованість і присуджується за гуманістичну й благородну діяльність у галузі охорони здоров’я, будуть нагороджені найкращі лікарі та медичні працівники. Як відомо, святий Пантелеймон загинув мученицькою смертю на початку IV століття. Його вшановуємо як святого і цілителя, великомученика перших віків християнства. За фахом Пантелеймон був лікарем, який робив безоплатно багато добра для страждаючих, і тому його величаємо як святого безсеребреника. Його вважають покровителем лікарів й усіх медичних працівників. Вшановувати святого великомученика і цілителя Пантелеймона та молитися за його заступництво для нашого здоров’я цього року будемо в особливих умовах, коли поширення коронавірусу Sars-Kov-2 і спричинена ним пандемія не відступають у світі й Україні та залишається велика небезпека зараження цим небезпечним вірусом. Переживаючи час пандемії, спричиненої цією коронавірусною інфекцією, на передовій боротьби з невидимим, непомітним неозброєному оку смертоносним ворогом стали наші медики та медичні працівники. Вони, ризикуючи своїм здоров’ям, а навіть життям, захищають нас усіх, рятуючи від смертельної небезпеки. Ці наші захисники та їхні рідні і близькі потребують нашої підтримки та співпраці, а особливо – наших молитов. У день вшанування святого Пантелеймона прошу всіх вірних нашої Церкви духовно долучитися до спільної молитви, яку здійснюватимуть представники найбільших релігійних конфесій України у Святій Софії Київській. У цей день молімося разом за всіх медичних працівників і весь медичний персонал, за їхніх рідних та близьких, які з ними розділяють особливі тягарі теперішнього медичного служіння, за весь український народ, мудрість керівників та силу для людей, особливо за хворих та їхнє одужання, і за тих, які перебувають у групах ризику. Молячись за здоров’я, пам’ятаймо, що надприродна віра не повинна вимагати від Господа Бога чудесного вирішення земних хворіб чи проблем, а прямувати до їхнього вирішення через мобілізацію зусиль, використовуючи дари божественної благодаті та природні здібності, котрі одержуємо й розвиваємо у вірі. З огляду на це, нагадуємо ще раз усім вірним і духовенству, що кожен християнин покликаний відповідально ставитися до свого власного здоров’я та здоров’я інших людей, ретельно дотримуючись основних правил під час карантину, які можуть суттєво обмежити поширення інфекції: дотримуватися дистанції у місцях скупчення людей, використовувати медичні маски у приміщеннях, часто мити руки та застосовувати засоби дезінфекції, на чому ми часто наголошуємо й до чого закликають Міністерство охорони здоров’я України й інші компетентні установи державної влади та органів місцевого самоврядування. Наші храми мають бути завжди чистим і безпечним місцем для особистої та спільної молитви. Нехай всемилостивий Господь подарує нам спасительну віру, яка підтримуватиме й надихатиме нас у цих нелегких теперішніх випробуваннях! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святих мучеників Бориса і Гліба, у хрещенні Романа і Давида,6 серпня 2020 року Божого Доручаю усім священнослужителям Києво-Галицького верховного архиєпископства УГКЦ в неділю, 9 серпня 2020 року Божого, у день Святого великомученика і цілителя Пантелеймона, помолитися разом із вірними після кожної Божественної Літургії цю молитву: Господи Ісусе Христе, Ти на землі перебував й добро усім чинив. Ти зцілював хворих, щоби зміцнити нашу віру. Вчини так, щоб кожен медичний працівник своєю дбайливістю і щирістю продовжував у хворих надію на одужання. Вчини, аби кожен з них пам’ятав, що його праця є служінням Тобі. Обдаруй їх усіх здоров’ям, терпеливістю, добротою, щоб через його допомогу хворі пізнавали Твою доброту. Господи, Ти похвалив милосердного самарянина за те, що він не обминув потерпілого. Вчини так, щоб увесь медичний персонал із турботою дбав про хворих. Нехай у кожному хворому вони зуміють побачити страждаючого Христа. Обдаруй їх Своїм Милосердям, щоб вони вкладали душу у свою працю. Бо тоді хворі менше страждатимуть і матимуть надію на одужання. Нехай їхні слова будуть лагідними і добрими. Нехай вони зносять усі труднощі з усмішкою на обличчі. Вчини так, щоб несучи милосердя хворим, вони доступили й Твого Милосердя. Амінь. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ і людей доброї волі в Україні та в усьому світі з приводу паводків у Західній Україні

25 червня 2020
Високопреосвященні та преосвященні владики!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні брати і сестри в монашестві!Дорогі браття і сестри в Христі! Одна із стихій, яка дає життя нам, людям, і всьому, що нас оточує та приносить комфорт у наші оселі, цими днями перетворилася на справжнє лихо на теренах Західної України, котре характеризують як чи не найбільший паводок за останнє століття. У воді опинилися понад триста населених пунктів. Зруйновані важливі транспортні магістралі, пошкоджені залізничні колії та мости, знеструмлені тисячі будинків. Але найбільше лихо – це людські жертви. Тож на початку цього послання висловлюю щире співчуття та запевнення в молитві всім тим, хто втратив своїх рідних. Якщо пандемія коронавірусу зачинила нас у власних помешканнях, то водна стихія позбавила тисячі людей і цього захисту. Негода знищила врожаї, зруйнувала присадибні ділянки і домашні господарства, люди втратили засоби для існування. Десятки тисяч гектарів землі опинилися під шаром води і мулу. Людей масово евакуйовують із місць проживання, намагаючись подбати про безпеку їхнього життя. Затоплено лікарні, де, зокрема, лікують хворих на коронавірус. Наслідки повені в умовах економічної кризи, посиленої епідемією, несуть загрозу справжнього соціального лиха загальнодержавного масштабу. Якщо не вжити швидких і рішучих заходів, то ми напередодні зими можемо опинитися перед лицем гуманітарної катастрофи. У цьому посланні звертаюся до всіх тих, хто постраждав від паводку, який завдав вам страху, болю і відчуття безпорадності, зокрема до тих, хто зараз перебуває серед розбурханої стихії, словами Ісуса Христа: «Не бійтеся!» Ваша Церква, яка постійно молиться до милосердного Бога, є з вами в цей складний час і прагне огорнути вас своїм теплом, увагою та допомогою. Хочу запевнити вас, що вона є і буде вашим голосом і захисницею перед могутніми цього світу та донесе правду про вашу тривогу і ваш розпач до світового співтовариства та вселенської християнської спільноти. Кожне нещастя, яке людина переживає у своєму житті, є нагодою до вияву християнської солідарності та соціального служіння, щоб якомога швидше допомогти постраждалим. Тому закликаю всі наші церковні інституції: єпархії, спільноти богопосвяченого життя, а особливо мережу організацій благодійного фонду «Карітас» – організувати порятунок тих, хто волає про допомогу. Звертаюся до всіх громад нашої Церкви в Україні та світі в дусі євангельського самарянина підтримати тих, хто тепер позбавлений свого дому та опинився віч-на-віч із бідою. Скеровую своє прохання до світового співтовариства та міжнародних гуманітарних інституцій: будьте відкритими, щоб відповісти на потребу постраждалих від стихійного лиха в західних областях України. Дивлячись на наслідки катастрофи, маємо водночас замислитися над тим, що до неї призвело. Папа Франциск каже: «Бог прощає завжди, людина інколи, але природа не прощає ніколи». Причиною лиха, яке переживаємо, є хижацьке ставлення людини до довкілля. Зміна клімату на глобальному рівні та безконтрольне винищення карпатських лісів змусило природу промовити своє грізне слово, на яке ми не сміємо промовчати. У час Петрового посту, зважаючи на сучасну драматичну ситуацію, закликаю вас переосмислити своє ставлення до навколишнього середовища, що повинно виявитися в усвідомленні небезпеки екологічного гріха та в покаянні перед обличчям Бога-Творця, щоб навчитися відповідально дбати про наш спільний Божий дім і примножувати природну спадщину. Дорогі в Христі брати і сестри! Постраждалі від стихії потребують нашої молитви та співчуття. Щиро прохаю цієї неділі під час Божественної Літургії усильно молитися за всіх, хто постраждав від паводка та за рятувальників, які ліквідовують його наслідки. Нехай Господь, який є з нами завжди, у радостях та небезпеках нашого життя, допоможе нам з гідністю синів Божих пройти це випробовування. Хай покров Його Пречистої Матері, прославленої в багатьох храмах наших гостинних Карпат, буде над усіма, хто став заручником водної стихії. Випрошуючи в Господа щедрих дарів для тих, хто допомагатиме постраждалим, молюся про те, щоб Він був милосердним до всіх нас. † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Віддання свята Пресвятої Євхаристії,25 червня 2020 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це звернення після кожної Божественної Літургії в неділю, 28 червня 2020 року Божого. Детальніше...

Владики Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали Блаженнішого Святослава з 50-літнім ювілеєм

04 травня 2020
Завтра, 5 травня, в житті Української Греко-Католицької Церкви особливий день — її Глава і Отець, Патріарх Святослав, відзначає 50-літній ювілей життя. З цієї нагоди єпископи Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владика Ярослав і владика Григорій, надіслали Блаженнішому Святославу привітального листа від імені духовенства і вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2020)

14 квітня 2020
Високопреосвященним і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Христос воскрес! Ті, що були в оковах адових,Побачивши безмірне Твоє милосердя,До Світла радісно поспішали, Христе,Пасху хвалячи вічную.Пісня 5 Канону Воскресної утрені Дорогі в Христі! Цього року ми зустрічаємо Пасху Христову в особливих обставинах. Чимало з нас пройшли час Великого посту вдома, ізольовані від інших, фізично віддалені від наших храмів і парафіяльних спільнот. Однак навіть у таких складних обставинах ніхто не в силі зупинити радісного руху сучасної людини до Світла, щоб у вірі в Христове воскресіння, у надії на Божу перемогу та в любові спільноти дітей Божих привітати одне одного радісним і переконливим «Христос воскрес!». Понад три тисячі років тому Господь почув і прийняв плач та голосіння синів Ізраїлю, що знемагали в Єгипті в неволі. У ніч старозавітної Пасхи Господь кров’ю пасхального ягняти захоронив своїх людей перед смертоносним ангелом і вивів їх з дому неволі. Відтак на морському узбережжі втеча з Єгипту під проводом Мойсея принесла чергову небезпеку – глибокі води попереду, фараон з колісницями і кіньми – позаду. І море відкрилося перед ними! Таким чином для Божого народу Пасха поєдналася з досвідом порятунку від смерті. Кожний ізраїльтянин, переживши визволення з Єгипту, досвідчив свого Бога як Бога-Визволителя: мене минула смерть! Усі, що врятувалися, відчули себе єдиним народом: разом були в рабстві, разом уціліли від смерті, маємо одного й того ж Бога – Спасителя і Визволителя. Ми – народ Божий! У воскреслому Христі перехід від смерті до життя проходить усі межі людської історії. Пасха Старого Завіту була обмежена лише порятунком вузького кола людей від однієї, обмеженої в часі, небезпеки. Наша Пасха, Пасха Господня, Пасха вічна, про яку співаємо на Пасхальній утрені – це не тільки досвід порятунку від тимчасової небезпеки фізичної хвороби та лише тілесної смерті. Христос сьогодні дарує спасіння всім людям, усіх часів і народів, від самої причини смерті. Тут йдеться не лише про порятунок від збудника якоїсь хвороби чи порятунок від меча, і то навіть ангельського, як це було у випадку ізраїльтян в Єгипті. Пройшовши крізь страждання і смерть у воскресіння, Христос, за словами апостола Павла, знищив і розіп’яв на хресті смертоносний гріх із його пекельною поневолюючою силою. Пасха вічна є перемогою і насмішкою над самим жалом смерті, як проголошує сьогодні апостол: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало смерти – гріх, а сила гріха – закон. Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15, 54–57). У своєму воскресінні Христос скинув із нас невільничі окови страху перед смертю, перетворив її на пасхальний вхід до нового життя. З Воскресінням відкриваються для нас двері переходу від того, що минає, до того, що залишається навіки. Пасха Господня відкриває нам двері до радісної вічності. Ми були разом у кайданах смерті – сьогодні ділимося спільним досвідом радості воскресіння як єдиний новозавітний Божий люд. Ті, що були в оковах адових, побачивши безмірне твоє милосердя... Перед обличчям глобальної пандемії ми раптом побачили, що всі ми слабкі і смертні люди. Коронавірус став вбивчою небезпекою і для багатих, і для бідних, для всіх людей, незалежно від місця проживання на земній кулі, від раси та релігійного переконання. Можливо, вперше нам прийшло розуміння, що всі ми є однаково вразливі й потребуючі, однак ми теж відчули себе єдиною людською родиною: те, що торкнулося людей в одному кінці планети – перекотилося та зачепило людей на іншому кінці світу, – зачепило особисто кожного з нас. Увесь світ немовби спільно став закутий в адові кайдани. Страх захворіти і померти, біль втрати рідних і близьких та знайомих, темрява самотності й відчаю в умовах вимушеної ізоляції, зруйновані новітні способи комунікації та падіння світових економічних систем стали нашими спільними всесвітніми оковами. Як кайдани знерухомлюють невільника, так суворі правила карантину, єдиний необхідний засіб боротьби з цією смертоносною хворобою, вмить знерухомили все людство: летовища припинили роботу, потяги зупинилися, кордони між державами, про існування яких вже почали забувати, знову закрилися, як залізні непрохідні ворота. Серед цієї темряви страху і неволі сучасної людини ми маємо унікальну можливість наново усвідомити, що сьогодні означає бути християнином. Як християни, ми є ті, що в Таїнстві Хрещення вже були померли для цього світу і воскресли разом із нашим Спасителем! Ми є спадкоємцями апостолів, які бачили на власні очі Воскреслого і торкалися своїми руками Його прославленого тіла, що пройшло крізь смертне розп’яття в життя вічне. В обставинах, які тимчасово позбавляють нас можливості повноцінно брати участь у літургійному житті в наших храмах і спільнотах, ми мали нагоду усвідомити важливу роль духовного життя в християнських сім’ях, що їх традиційно називаємо домашніми церквами. Багато з нас мимоволі згадує святкування Пасхи в умовах підпілля, як ми, не маючи можливості бути разом у храмі, духовно єдналися з євхаристійним Христом через трансляцію Ватиканським радіо Божественної Літургії та освячували наші великодні кошики перед радіоприймачами. Ніхто і ніщо не може позбавити християн радості Воскресіння Христового! Родини, в яких християни свідомо і зріло переживають теперішні виклики, особливо виразно виявляють свій характер домашніх церков, стаючи для своїх членів домами особливо інтенсивної молитви, благословення, жертви і духовного зросту, місцями зустрічі з живим Христом. Водночас ми відкриваємо нові способи духовного єднання, над якими жодні обмежувальні заходи не можуть мати сили, бо те, що нас єднає, – це «одне духовне тіло Церкви, одна надія нашого покликання, один Господь, одна віра, одне Хрещення» (див. Еф. 4, 4-5). Саме в такому дусі надії ми сьогодні святкуємо Пасху і молимося за її довершення у відродженні й оновленні церковного та духовного життя! У відповідь на темряву відокремлення і страху людини перед людиною як імовірним носієм вірусу смерті, ми зустрічаємо в цю ніч живого воскреслого Христа, який проходить крізь усі зачинені двері карантину, щоб зустріти нас, Його учнів. «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, а двері ж були замкнені… увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» (Ів. 20, 19). Страх перед усім, чого в час пошесті торкнулася рука людини, відступає перед рукою живого Бога – воскреслого Христа, яка носить у собі рани від цвяхів і простягається до нас та об’являє нам безмірне Боже милосердя! Усі наші гріхи і хвороби, пандемії і страхи переможені Божою любов’ю. Сучасні фізичні кайдани не мають сили перед духовною свободою віри і духу, перед життям вічним, даним нам у Христі Ісусі. Він свого часу розіб’є зачинені двері карантину, усуне наш страх, який чатує на нас за цими дверима, і покличе нас проголосити світові, як колись це зробили апостоли, що «Христос воскрес!». До Світла радісно поспішали, Христе, Пасху хвалячи вічную... Святкуючи Пасху, ми віримо і вже бачимо, що сучасна пандемія обов’язково закінчиться, а людство вийде з неї кращим, з відчуттям солідарності і єдності між собою, з глибшим розумінням значення і покликання людського життя. У це свято Христос нам засвічує Світло надії, відкритої для всіх людей без обмежень. Жоден карантин, жодне соціальне відокремлення не може нам загородити шлях до Нього. Навпаки, ми всі разом, і ті, що живемо, і ті, що відійшли у вічність, як єдиний Божий люд святкуємо радість перемоги над смертю. У нашому горі й болю отримуємо надію і потіху. Дане нам вічне звільнення від духовних кайданів. Отож Пасху славімо вічну! Дорогі в Христі браття і сестри! У цей світлий, радісний день спішу до кожного вашого дому, щоб поділитися з вами радістю визволення, що дане нам із Воскресінням. Усім, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої щирі молитви й сердечні вітання. Благословляю вас усіх: здорових і хворих, сильних і немічних, молодих і старших, батьків і дітей. Спішу також до всіх лікарень і домів опіки, щоб із вами поділитися радісною і життєдайною новиною та заохотити вас нести терпіння в молитві, з духом самопожертви. Особливо вітаю та благословляю наших лікарів і медичних працівників – усіх, хто по-геройськи піклується хворими і потребуючими в цих надзвичайних обставинах. Духовно єднаюся з нашими воїнами, що на передовій, та з їхніми сім’ями, з пораненими, з вимушено переселеними особами і мешканцями окупованих територій, з полоненими та в’язнями сумління. Усіх самотніх і тих, хто далеко від своїх рідних, обіймаю батьківською любов’ю. Нехай воскреслий Христос перемінить цей момент вселенського плачу і болю всього людства на пасхальну радість перемоги над хворобою і смертю, як Він цього ранку перемінив плач жінок-мироносиць на радість! Нехай дарує нам кожної миті дар перемоги над гріхом і відродження в любові та надії через зростання в нашому житті Божого дару вічного життя, що його ми всі отримали у Хрещенні! Щиро бажаю кожному з вас благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого Кирила, архиєпископа Єрусалимського,31 (18) березня 2020 року Божого Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до духовенства УГКЦ на Великий четвер

07 квітня 2020
Дорогі співбрати в Христовому священстві! Напередодні власних страстей, прямуючи до світлого торжества остаточної перемоги життя над смертю, наш Спаситель Ісус Христос, попри особливі обставини цього року, знову кличе кожного з нас об’єднатися навколо своєї Таїнственної трапези Страсного четверга. Тут ми святкуємо особливу близькість Господа, який вибрав нас для участі у своєму вічному священстві. Сьогодні, у час буремних викликів і загроз, Він знову обирає і збирає нас, своїх співпрацівників на душпастирській ниві, щоб розділити з нами найглибші прагнення власного серця, поділитися власним життям і зробити нас причасниками Його Тіла та Крові, аби ми стали спільниками Його служіння людині, задля спасіння якої Він іде на добровільні страждання і хресну смерть. Установлюючи Святе Таїнство Священства Нового Завіту, наш Господь чинить нас спільнотою: спільнотою причасників одного Хліба – Його Тіла, та єдиної Чаші – Його Крові. Разом із тим наш Учитель робить нас спільнотою Його однодумців. Віднині Його Слово та приклад стають сенсом і змістом нашого особистого життя в сучасному світі. Він знову повторює нам: «Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця Мого» (Ів. 15, 14-15). Отож, для того щоб гідно звершувати священниче служіння, ми покликані зростати в однодумності з нашим Спасителем, бути причасниками Його опіки над світом. А відтак повинні в особливий спосіб прислухатися до тривог і надій сучасної людини, щоб могти вірно приносити перед Боже обличчя молитви та прохання всього нашого народу, біль і смуток кожного людського серця, скеровані сьогодні до самого Творця життя. Сьогодні ми святкуємо Великдень за надзвичайних обставин. Урочисті слова нездоланної надії – “Христос воскрес! Воістину воскрес!” – цього року в усьому світі лунатимуть у порожніх храмах. Новітня смертельна хвороба змусила людство зупинитися та переосмислити цінність людського життя і спосіб своєї діяльності. Цьогорічний час Великого посту враз перетворився на час перегляду та очищення способу будувати людські стосунки як з Богом, так і з ближнім. В умовах замкненого на карантин людства сьогодні, як ніколи, сучасна людина відчула себе вразливою та слабкою, а світ, створений власними руками, – крихким і непевним. Саме через нас, своїх священників, Господь прагне бути поруч із людиною у дні її випробувань. У цей Пасхальний час – час переходу від смерті до життя, від темряви ночі до світлого ранку воскресіння Христового – Спаситель прагне через нас схилитися над людською крихкістю, підставляючи власні рамена під важкий Хрест людства. Вимушені за нинішніх обставин значно більше часу проводити в колі родини, люди враз почали переживати кризу родинних стосунків, усе глибше усвідомлюючи, що подружня та батьківська любов – це не формальність, а осмислений подвиг відважної відповідальності одне за одного. За зачиненими через небезпеку хвороби дверима наших домівок ми всі стаємо заручниками загрозливої тривоги, що постає на тлі поширення інфекції та збільшення кількості жертв епідемії, нас охоплює відчуття власної безпорадності, самотності. Особливо вразливими в таких обставинах є люди похилого віку. Ми спільно переживаємо досвід глобального відчуження. Водночас через новітні можливості сучасних засобів спілкування між людьми нам відкрилася унікальна нагода долати самотність силою спільної молитви.  Мабуть, як ніколи раніше, тепер душпастирі мають нагоду щодня бути в домівках своїх вірних через онлайн-трансляції та відповідати на глибокий духовний пошук Бога. Вимушено роз’єднані карантином, ніхто із нас у великій спільноті Церкви Христової не заслуговує почуватися забутим, покинутим, приреченим до самотності. Бо ми – Церква Христова, об’єднані одвічною любов’ю Того, хто, приймаючи на себе відповідальність за людський гріх, зійшов до радикального виміру його наслідків, до аду відкинення та болю самотності (пор. Пс. 22, 1), щоб назавжди здолати його ворожу темряву сяйвом своєї божественної любові. Нині ми, Його душпастирі, покликані нашою вірою і турботою про довірений нам Божий люд впевнено горіти світлом надії в сутінках глобальної ізоляції. Драматичні обставини вселенської тривоги та людського болю створюють перед нами нові та непрості виклики. Саме через нас Господь прагне наблизитися до зраненої людини і схилитися над нею. Відправляючи богослужіння в порожніх святинях, ми щоразу більше усвідомлюємо, що бути Христовим священником сьогодні означає бути не лише служителем божественного культу, а й воднораз будівничим культури, можливо, нової чи оновленої культури нашого буття разом. Тепер ми значно глибше починаємо усвідомлювати, що бути Церквою Христовою означає бути спільнотою, – спільнотою причасників єдиного Тіла і Крові нашого Спасителя, спільнотою Христових однодумців, братів і сестер однієї надії, об’єднаних розділеною поміж усіма єдиною любов’ю. Спільнота – те місце, де не відчувають самотності. Тому душпастирювати сьогодні – це насамперед спілкуватися, а також у світлі Божого Слова зрозуміти сенс людського досвіду в сучасних обставинах нашого життя. Саме людське життя, людський досвід стає амвоном, з якого в широкий світ лунають слова Христового Євангелія, – стає осердям Божої присутності серед свого народу, де ми з вами звершуємо служіння Святих Таїнств. Нова культура побудови стосунків між людьми, яка народжується на наших очах в обставинах сучасної пандемії, новий спосіб бути однодумцями та жити одним і тим самим Святим Духом, вимагає від нас справжнього душпастирського навернення. Спочатку ми самі мусимо йти духовним шляхом навернення до повноти Христа. Лише навернений священик, який повсякчасно пізнає у світлі Христового Євангелія правду про себе самого, поборює власний гріх і зростає у святості, зможе допомогти навернутися та віднайти дорогу до Бога іншим людям. Душпастирське навернення полягає в суттєвій зміні способу спілкування священника з людьми, за душі яких він несе особисту відповідальність перед Богом. Змушені до самотності, люди очікують, що Бог про них не забуде. Тому ми покликані сьогодні стати для багатьох наших вірних живим втіленням турботи Господа Бога, цілющим голосом Його втіхи та розради. У вимушеній ізоляції такі пастирські відвідини за допомогою телефонного дзвінка чи інших засобів комунікації є особливо цінною дорогою Божого Слова до людини. Промовистим свідченням живої церковної спільноти сьогодні є опіка над старшими та потребуючими, недужими і тими, хто за ними доглядає. Для того щоби допомогти сучасній людині відкритися до Бога у вірі, не можна діяти силою влади, примусу, зухвалої зарозумілості чи пихатості. Людських стосунків годі комусь накинути. Вони є плодом щирої взаємної поваги до гідності кожного. Не можна когось змусити любити чи бути щасливим. Бог не накидає себе людині, а ділиться собою, як діляться хлібом, із кожним, хто відчуває голод. Не можна когось змусити молитися чи виконувати Господні заповіді. Божу любов до людини потрібно засвідчити і подарувати розділеним із нею життям. Тоді на Боже покликання людина відповість взаємністю, до якої вона була сотвореною, відкриється і допустить в особистий світ Того, хто нею поцікавиться у скрутну хвилину. Зробити сучасну людину другом Христовим можна лише «захопивши» її силою власного прикладу та глибиною внутрішнього переконання, свідченням життя, розділеного серед братів і сестер, як євхаристійний хліб – переламаного, роздрібленого і розданого, щоби втамувати голод людського серця. Єдиний ефективний шлях душпастирського служіння в нових обставинах – це у світлі християнської віри усвідомити зміст власного болю та пережитої радості, це здатність силою Святого Духа відкрити перед людиною нові обрії надії та любові в її житті. Важлива частина нашої місії – допомогти сучасній людині бути вповні собою та побачити всю красу її людяності у стосунках з іншою людиною. Відтак одне з основних наших завдань у сучасному людському суспільстві — творити культуру, що виховує повагу до гідності людської особи та вчить відповідальності за спільне благо. Людині ніколи не набридне власна людяність. Але вона [людяність] нині таки потребує захисту, і його вповні можна забезпечити лише в лоні спільноти Церкви Христової. Дорогі браття в Христовому служінні! Із вдячністю і подивом споглядаю сьогодні на вашу пастирську ревність за людські душі в цих обставинах великого вселенського болю і загальної тривоги. Особливо мене вразили слова нашого співбрата з Італії, який сказав: «Не боюся померти від цього вірусу! Боюся лише бути носієм цієї хвороби і наразити на небезпеку життя моїх парафіян!» Така ревність і християнська свідомість, навіть стосовно дотримання вимог карантину, у звершенні священничих обов’язків, є виявом готовності пастиря бути поруч зі своїм народом і «покласти душу свою за своїх овець» (пор. Ів. 10, 15). Дякую тим священникам, які записали відеозвернення до наших вірних під гаслом: «Ми з вами!» Радію з того, що ви тужите за живим спілкуванням зі своїми людьми та шукаєте всіх можливих шляхів, аби бути з ними та дати їм можливість відчути вашу турботу і молитву. З особливою вдячністю згадую сьогодні тих із наших душпастирів, які здійснюють довірене їм служіння на передових позиціях сучасних українських фронтів – медичних і військових капеланів. Я переконаний, що ці нові обставити дозволять нашому народові краще пізнати й полюбити свою Церкву, а через ваше служіння – глибше довіритися Господу Богу. Особливою молитвою огортаю тих наших душпастирів, які захворіли коронавірусною хворобою і зараз перебувають у лікарнях на вимушеній ізоляції. Запевняю вас у молитві й солідарності з вами всієї нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях. Нещодавно, спілкуючись із одним із наших хворих співбратів, я побачив у його обставинах особливу місію: бути обличчям Церкви та дорогою Божої благодаті до хворих і медичних працівників, що перебувають поруч із ними там, по той бік невидимого муру ізоляції. Це пригадує нам подвиг нашого небесного покровителя священномученика Омеляна Ковча, який відчував себе єдиним священником поруч із приреченими на смерть, для того щоби вірно супроводити їх до вічності. У схожий спосіб сьогодні й наші уражені недугою співбрати у священстві відчувають себе покликаними нести Христа тим, хто перебуває в небезпеці для їхнього життя і здоров’я в медичних закладах. Нехай Господь допоможе кожному з нас у всіх життєвих обставинах вірно здійснювати нашу священничу місію смиренною силою і творчим діянням Святого Духа! Вже сьогодні, у тих незвичних обставинах карантину, ми повинні готуватися до його завершення. Ми обов’язково вийдемо із вимушеної самоізоляції і будемо повертатися і повертати інших до звичайного ритму нашого церковного життя і служіння! Саме нам Господь дає нам світло надії, що рани епідемії ми зможемо спільно подолати. Можливо, ми ще не усвідомлюємо вповні всіх труднощів економічного чи суспільно-політичного характеру, які ще на нас усіх очікують. Але радості Воскресіння у нас ніхто не зможе відібрати. Радіймо, як апостоли, які побачивши воскреслого Спасителя, позбулися сумнівів, і їхнє розчарування перетворилося на надію. Нехай ця радість і надія Воскресіння будуть змістом нашої проповіді, як це було в апостольські часи! . Дорогі співбрати! Щиро вітаю вас із цим особливим для нас днем – днем установлення Святого Таїнства Священства. Зичу всім вам, щоби Дух Святий своїм подихом повсякчас обновляв у вашій душі печать священства за чином Мелхіседека та навіть у найважчі хвилини пригадував вам ту радість первісної любові до Христа, яку ми переживали в нашій першій Божественній Літургії – радість бути Його навіки! Від усього серця бажаю вам і всім вашим родинам веселих свят світлого Воскресіння Христового, міцного тілесного і душевного здоров’я, небесного миру та радості. Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у передсвяття Благовіщення Пресвятої Богородиці,6 квітня 2020 року Божого Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді на Квітну неділю

07 квітня 2020
Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях! Квітня неділя, день славного Входу Христа в Єрусалим, для мене і для всього проводу нашої Церкви традиційно є нагодою звернутися до вас з окремим посланням. Щоразу тішуся і дорожу цією можливістю, бо відчуваю особливий привілей разом міркувати і разом шукати відповіді на запити й потреби, до яких прислухаюся під час різноманітних зустрічей і розмов з вами протягом року. Цього року, попри незвичні життєві обставини, ви, молоді люди, навіть не йдучи до храму через введені обмеження, можете почути чи прочитати це наше звернення. Церква приходить до вас, хоч би де ви  були: сподіваємося, що її голос, який звучить з екранів різної величини та модифікації, відгукнеться у ваших серцях, підтримає та надихне кожного і кожну з вас.    Бути молодим завжди дуже гарно, а водночас непросто. Бо молодість — це відкрите гаряче серце, гнучкий допитливий розум та бунтівливий характер, що гостро реагує на будь-яку несправедливість, на кожне викривлення, на всяку кривду, які дорослі навчилися ігнорувати або ж використовувати. Для сучасної молодої людини виклик посилюється швидкістю та віртуальністю глобалізованого світу, економічною кризою та пандемією. Для молодих українців додається фактор несправедливої загарбницької війни на сході країни, в якій уже сьомий рік гинуть сини та доньки нашої Батьківщини, обороняючи її спокій і майбутнє. Світ огорнули непевність і страх. Мотиваційні промовці, мабуть, зароблять мільйони з виступами на тему «Як жити в час невизначеності». Випускники шкіл хвилюються, як проводитимуться ЗНО і вступна кампанія, а випускники вишів — чи знайдеться їм робота у світі, що швидко котиться в чергову економічну кризу. Власники маленьких кав’ярень стурбовані, чи вдасться їм відкритися після карантину, а програмісти — чи не скоротять замовлень великі закордонні компанії, на яких тримається фінансова стабільність їхніх фірм.  Створюється враження, що немає сьогодні молодої людини, яка б не трепетала перед невизначеністю, що нависає над нами. Папа Франциск у своєму зверненні «Urbi et Orbi» («Місту і світу»), яке прозвучало нещодавно з нагоди молитви за відвернення пандемії коронавірусу, порівнює сучасну ситуацію з бурею на морі. Увесь світ — наляканий, дезорієнтований і розгублений, неначе сидить в одному човні, який кидають хвилі. У цій бурі ми відчуваємо свою крихкість, свою смертність, часом свою недосвідченість і зарозумілість. Проте ми, християни, знаємо, що в цьому човні на хвилях бурхливого моря з нами є сам Бог. З любові до нас Він став Людиною і помер на хресті, щоб ми «мали життя і мали його вповні» (Ів. 10, 10). Пам’ять про Воскресіння допомагає нам не поринати у відчай, а вчитися продовжувати веслувати і з довірою до Господа опановувати хвилі. Шлях до Воскресіння починається із тріумфального Входу в Єрусалим. Вхід до Єрусалиму — це початок нової епохи. У своїх стражданнях, смерті на хресті та Воскресінні Господь уклав Новий Завіт із усім людством. Ця нова угода вже не стосується одного народу, не обмежується однією країною чи культурою, а обіймає всіх — кожного і кожну з вас. На Тайній вечері, яку ми молитовно згадуватимемо цього тижня, Христос передав своїм учням Таїнство Євхаристії – Таїнство своїх Тіла і Крові, у яких цей Завіт усталений і запечатаний, — та виразно сказав, що Кров Нового Завіту проливається «за вас і за багатьох» (див. Мт. 26, 28; Мр. 14, 24; Лк. 22, 20). Це наша гарантія певності в непевні часи — Він нас викупив, зробив своїм народом, пролив і проливає за нас свою Кров. Вітаючи Спасителя, що входив в Єрусалим, молодими пагонами дерев, нові пагони людства – ізраїльські діти – стали носіями і благовісниками нового часу, нової епохи, суспільної парадигми, що змінила світ. Історія людства, зокрема історія Європи другого тисячоліття, показує, що після темних часів, трагедій чуми або холери людська спільнота трансформується і починаються нові епохи розвитку цивілізації. Багатьом стає зрозумілим, що саме це відбувається на наших очах і ми будемо свідками таких «тектонічних рухів», що змінять основи сучасних держав, економічних систем і способів організації світового співтовариства. Подальша доля держав, систем і всього світового співтовариства залежатиме передовсім від того, чи цей сучасний «глобальний Єрусалим» відкриє свої брами для Бога, що в Христі-Спасителі приносить мир, мудрість і надію. Не менш важливо також, щоб у цей оновлений Богом «глобальний Єрусалим» молодь ввійшла не з порожніми руками, як лише пасивний спостерігач чи просто «людський ресурс». Молоді люди повинні, подібно як під час входу Христа до Єрусалиму, проявити себе, взяти за основу справжні цінності, що роблять людину людиною, і цим, наче зеленими галузками, привітати Спасителя-Месію. Лише тоді, коли сучасна молодь заспіває Йому «Осанна», цей новий світ стане світом людини і для людини, в якому будуватиметься культура життя, а не смерті, – світом, в якому людське життя, що його цінність ми вкотре для себе відкрили під час епідемії, буде наріжним каменем демократії, міжнародного права та нових глобальних економічних стосунків. Якщо цього не станеться і цих молодих «пальмових галузок» ніхто сьогодні в руки не візьме, то прихід нових смертоносних вірусів буде лише питанням часу.  Проте, замість тремтіти перед невидимим ворогом, усім нам, а насамперед вам — молодим, треба об’єднатися у вірі та солідарній дії. Пам’ятаймо слова Папи Франциска: «Молитва й тихе служіння — це наша переможна зброя». Отже, перед нами чергова зміна епохи. Ми ще не знаємо, якою буде нова доба, проте чітко розуміємо, що саме ви є її людьми. Будьте благовісниками нової соціальної справедливості, нової парадигми милосердя, нових стосунків відкритості і служіння. Цьогорічні Великодні свята відзначаємо в один із найважчих періодів людства нової ери глобалізації. Протягом років ми втішалися мережевістю та взаємопов’язаністю, а тепер переживаємо глобальний карантин. Цей новий виклик вимагає від нас уважної творчості та розвинутої системи служіння. І в цьому ми потребуємо допомоги та підтримки креативної та винахідливої молоді. Ви ж справжні експерти! Не один внук чи внучка вмикали бабусі трансляцію Літургії, вчили дідуся користуватися Інтернетом, даруючи свій старий комп’ютер, показували, як оплачувати комунальні послуги онлайн і наказували не виходити з дому, а самі купували для них найнеобхідніше. Скільки благодійних громадських ініціатив з’явилося в різноманітних куточках України, що допомагають тим, хто виявився найуразливішим!  Від імені старших людей Церква сьогодні каже вам: «Щире спасибі!» Продовжуйте і розвивайте своє служіння, дбаючи при цьому про особисту безпеку, скеровуйте свою енергію на тих, хто її потребує. Багато з вас давно не перебували так довго вдома — це шанс почути всі родинні історії! Спілкуйтеся, займайтеся спільними справами з найріднішими, з якими живете під одним дахом і проводите цей вимушений карантин. Це ще одна можливість відкрити дар особи, що є поруч! Не сумніваємося, що вам це вдасться. Епідемія, яку переживає наше покоління, — це наче прочуханка для зарозумілого людства, щоб відсіяти зерно від полови і ще раз усвідомити, що є найважливіше. Ми усвідомлюємо, що економічна криза, яка починається, болісно вдарить по найуразливіших – наших родинах, особах старшого віку і молодих людях. Її негативні наслідки відчують усі. Водночас, ми в цьому теж глибоко переконані, ця криза — це тест на милосердя,  нагода для доброти та служіння. Хочемо, щоб зокрема ви, молоді люди, знали, що ваша Церква-мати проходитиме спільно з вами ці випробування, оточуючи та супроводжуючи вас і ваших рідних своєю неустанною молитвою. Ми стоїмо на порозі нового світу. Яким він буде – залежить від усіх нас. Сьогодні, як ніколи, час для найсміливіших ваших мрій: підкорити космос, винайти ліки від раку, подолати епідемії, збудувати справедливу економічну систему, захистити хворих і немічних, шукати альтернативні джерела енергії, сконструювати нешкідливі для планети засоби пересування тощо. Дерзайте! Мрійте про велике! Великого бажайте! Запросіть Христа до своїх мрій! Будьте певні, Він допоможе. Ісус Христос уже переміг найбільший наш страх і дав нам самого себе як невичерпне джерело надії і життя. У цей день Входу Господнього в Єрусалим відкрийте Йому всю ширину свого серця. Приймаючи нашого Спасителя в особисте життя, дозвольте Йому повести вас за Собою в те невідоме «завтра», яке саме Він зробить для нас світлим і радісним днем Його Воскресіння! Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобного ісповідника Якова, єпископа Катанського,3 квітня 2020 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 12 квітня цього року. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2020)

29 грудня 2019
Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість! Лк. 2, 10 Христос народився! Славімо Його! Дорогі в Христі! Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди! В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості. Новонароджений Спас – воплочена Божа любов, що, як єдине і вічне джерело радості, усуває страх. Справжня любов –це не тимчасове і швидкоплинне людське почуття, а животворна сила, обшир життя, дарований і забезпечений самим Богом. Лише в просторі Божої любові й радості людина може жити вповні, розвиватися і бути собою. Бог не хоче, щоб Його творіння боялося, і тому в Різдві приходить до нас як беззахисна дитина. Син Божий дає себе покласти в ясла на сіні, дає себе обійняти людськими руками, годувати людськими грудьми Богоматері. Всемогутній Бог, який нічого не потребує, робить себе потребуючим, немічним і залежним від тепла й ніжності людської любові! Він робить нас сьогодні здатними без страху відкрити наші обійми Богові та ближньому. Тож звідки береться цей страх? Людина боїться передусім тому, що вона, будучи відокремленою від Бога через гріх, почувається покинутою і самотньою: сам-на-сам зі світом, якого не знає, і беззахисною перед його ворожістю. Коли людина закрита до любові свого Творця, вона навіть Його боїться, хибно сприймаючи Бога як ворожу і чужу силу, що начебто може їй загрожувати, а тому намагається будувати свій світ без Нього. Вона ховається від Господа Бога свого, як це колись робив у раю після гріхопадіння Адам. Читаємо у книзі Буття: «Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?". Той відповів: "Я чув твою луну у саді й злякався…"» (3, 9-10). Життя людини без Божої любові перетворюється на «простір тривоги і неспокою». Людина, віддалившись від обличчя Бога, потрапляє на терени постійного страху за своє життя перед обличчям смерті. Саме цей страх і є інструментом зла, яке неминуче проймає і паралізує людину, відбирає в неї свободу, позбавляє її радості й надії. Людина поза Богом боїться також свого ближнього, чужинця, емігранта, бо підсвідомо вважає його конкурентом за її ілюзорний простір безпеки і достатку. Врешті, вона боїться самої себе: своєї слабкості та обмеженості. Вона боїться не виправдати очікувань інших, боїться бути невдахою в навчанні та на роботі в контексті дедалі агресивнішої конкуренції у світі. І ось сьогодні серед нашої сучасної ночі боязні і непевності лунає голос ангела з небес: «Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість!» Лк. 2, 10 Син Божий народився в людському тілі, щоб подолати саму причину тривоги, страху і загублення людини. Він і сьогодні, у своєму Різдві, входить зі своєю визвольною божественною любов’ю у холодні й темні печери сучасної людини, у наш світ, сповнений щоразу більшою тривогою, у наш особистий простір життя. Народжується між нами, щоб усунути паралітичну силу наших теперішніх страхів і тривог і щоб сказати людині ХХІ століття, сказати кожному з нас: «Не бійся!» Про це читаємо у Посланні до євреїв:  «А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (2, 14-15). Різдво – джерело перемоги над страхами сучасної людини: страхом перед майбутнім і невідомим, страхом перед іншими, страхом перед смертю. Святкуючи народження нашого Спасителя, Його радісне різдвяне входження в горизонти нинішнього людства, не даймо нікому себе залякати! Сказане сьогодні слово ангелів «не бійтеся» також звернене до українського народу перед лицем викликів сучасної історичної хвилі нашого національного буття. Якщо «з нами Бог», то хто зможе нас залякати, забрати чи поневолити нашу волю до захисту нашої держави і народу, до істинної справедливості, гідності та свободи? Пише св. Іван: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо він перший полюбив нас» (1 Ів. 4, 18-19). Різдво – це єднання Бога з людиною: Бог сам входить у життєвий простір людини і починає жити як людина, приймаючи всі невигоди, виклики й загрози. Радіймо, отже, бо ми ті, кого Христос у своєму народженні визволив від страху, даруючи нам радість у любові. Він також відновить нашу здатність до любові Бога і ближнього. У Ньому – основи нашого народного, державного і церковного буття. Дорогі брати і сестри! З Різдвом Христовим щиро вітаю всіх вас: тих, хто в Україні і на поселеннях, хто сьогодні святкує разом з рідними і хто далеко від рідних, молодих і старших, дітей і батьків, здорових і немічних, заможних і бідних. Сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Думкою і серцем я з тими, хто страждає від тілесних і душевних ран. Усі, хто з вас перебуває у сумнівах і пошуках серед небезпек і тривог сучасного світу, хто спраглий справжнього миру й радості – прийміть оце моє різдвяне вітання і мої обійми в любові. Особливо сьогодні я єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу. З цієї святкової нагоди висловлюю вдячність і передаю благословення також нашим ветеранам бойових дій. Хай слова нашої колядки промовляють до серця кожного: Пастирям уподобімся, Рожденному поклонімся, Щоб ізволив мир нам дати, Скорби в радость преміняти, Віруючим, віруючим у Нього (Вселенная, веселися). Зі щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого всехвального апостола Андрія Первозваного, 13 грудня 2019 року Божого Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо аграрної реформи в Україні

04 грудня 2019
Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці.  Псалом 24, 1 Дорогі в Христі! Живемо в час, який попри воєнне лихоліття, спричинене зовнішньою агресією,  позначений  викликами внутрішнього суспільного буття. Відповіддю на ці виклики може бути тільки позитивна трансформація всього суспільно-державного організму шляхом виважених реформ. Ми, єпископат Української Греко-Католицької Церкви в Україні, відчуваємо свій християнський і громадянський обов’язок дбати про спільне благо нашого народу і не відсторонюватися від його проблем. Злободенною темою в нашій країні є аграрна реформа, особливо її частина, що стосується ринку земель сільськогосподарського призначення. У цьому зверненні - не втручаючись у політичний процес і міжпартійні суперечки та протистояння - прагнемо представити тим, хто здійснює важливі реформи для добра нашого народу, суспільне вчення Церкви щодо земельної реформи та проголосити ті моральні засади, якими потрібно керуватися в цій царині. Так ми чинили щодо освітньої, медичної, судової, адміністративної, пенсійної реформ та інших перетворень і плануємо робити це надалі. Ще від середини 1990-х років наполегливо доносили до органів державної влади консолідований досвід Католицької Церкви стосовно подібних реформ у багатьох країнах світу, який свідчить про конечну потребу дотримання фундаментальних принципів задля успішного управління. Моральними нормами для проведення аграрної реформи є такі принципи: $11.    Згідно з Божественним Одкровенням земля є даром Божим для людства в цілості. Вона має універсальне призначення  і дарована Всевишнім для спільного блага всіх людей. Всяке володіння людиною землею є відносним і підпорядковане цій первинній волі Бога Творця. Тож людина є лише управителем Божих дарів і не може їх ексклюзивно привласнити. У притчі про робітників у винограднику (пор. Євангеліє від Матея, 21, 33-46) читаємо про сумну долю тих, хто захотів вповні привласнити її, тому псалмоспівець каже, що земля і вся її повнота є Господньою (пор. Пс. 24, 1). $12.    У правовому суспільстві має бути справедливий розподіл землі між людьми, які всі є рівними за гідністю перед Богом і рівноправними у своїй країні. $13.    З огляду на своє універсальне призначення земля не може вважатися товаром нарівні з іншими продуктами праці й діяльності людини. Земля не є цільовим об'єктом ринку. Це не просто товар, який призначений для продажу чи накопичення. $14.    Цінність землі не може бути визначена її комерційною відносною вартістю. З цього випливає традиційне для українців почуття відповідальності господаря за ту землю, на якій він працює. Жахіття Голодомору показали, що український селянин дуже міцно пов'язаний зі своєю землею, бо захищав своє право на неї навіть ціною власного життя. Лихо комуністичної колективізації глибоко зранило українську культуру господарювання на рідній землі. Тож наше спільне завдання - відновити цю культуру. Селянин має відчути себе повноправним господарем на своїй землі. Він повинен мати право і обов’язок нею управляти, і ніхто не може його цього позбавити: ані новітні економічні обставини, ані політична доцільність. Це відповідальне господарювання на своїй землі є необхідне для забезпечення спільного блага українського народу: його державності та добробуту. Така культура праці на землі може убезпечити її від хижацької, нищівної експлуатації, яка створює небезпеку перетворити наші унікальні родючі чорноземи на пустелю. Відповідно до цих засад, аграрна реформа, метою якої має бути формування високої культури та етики господаря, становлення та розвиток сільських територій і громад, повинна базуватися на верховенстві права та принципах сталості, прозорості, справедливості та всеосяжності. Не можна сегментарно запроваджувати ринок земельних угідь, не здійснивши цілісного та системного реформування всього аграрного комплексу, відповідних підготувань і змін у пов’язаних із ним супутніх сферах народного господарства: правосудді, фінансово-економічній системі, екології, державній безпеці та ін. Ми всі розуміємо, що аграрна реформа є потрібною. Проте слід пам’ятати, що вона має слугувати справедливому розподілу землі та всебічному розвитку українського села.  «Справедливий розподіл землі є основним питанням, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах, які нещодавно вийшли з колективістських чи колоніальних систем. У сільській місцевості можливість стати власником землі через механізми ринку праці й кредитного ринку – необхідна умова доступу до інших благ і послуг. Ця можливість становить не тільки ефективний засіб охорони навколишнього середовища, а й створює систему соціальної безпеки, яку можна реалізувати й у країнах зі слабкою адміністративною структурою», - читаємо в п. 180 Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви. Тому не можна дозволяти створювати надмірні земельні володіння – латифундії які, за вченням Церкви, є нелегітимними самі в собі, бо дозволяють окремим особам концентрувати у своїх руках великі масиви землі. Сучасні латифундисти намагатимуться скористатися убогістю селян, пропонуючи їм «швидкі гроші» за їхню землю, позбавивши їх доступу до цієї землі, тобто реальної власності на неї. Такий оманливий порятунок селян від знедолення прирікає їх на тривалу недолю. Земля була і є основою та джерелом утримання селянської родини. Стан нашого суспільства прямо залежить від стану української сім'ї як його основної клітини. Заробітчанство насильно відірвало українців від землі і створило оманливе враження, що можна обійтися без її плекання і відповідального використання для блага власної сім'ї та всього суспільства. Боляче дивитися на запустілі, некультивовані поля навколо сіл і містечок, значна частина населення яких покинула родину в пошуках засобів для виживання на чужині. Безумовно, не можна безкінечно продовжувати мораторію на впровадження цивілізованого ринку землі. Останній є необхідним для розвитку малого та середнього аграрного бізнесу, головно приватних фермерських господарств. Але й не можна його запроваджувати поспіхом, без належного підготування і без використання перевіреного світовою практикою арсеналу механізмів та інструментів, спрямованих на недопущення загроз, які б стали фатальними для України як держави. Навіть у нашій ситуації, коли т.зв. чорний ринок сільськогосподарських земель, за свідченням фахівців, процвітає, – квапитися треба без поспіху, а злочинні схеми ліквідовувати правовими засобами. Ринок земельних угідь сільськогосподарського призначення, який має розкрити великий потенціал для економіки України, запроваджувати потрібно, але після ретельної підготовки процедури його запуску. Крім необхідних законів, слід подбати про: побудову справедливої судової та правоохоронної систем, організацію дешевого кредитування фермерів і дотації фермерів на зразок країн Євросоюзу, вдосконалення екологічних норм щодо збереження ґрунтів, реформування Державного геокадастру - та добре проаналізувати й усунути всі можливі корупційні ризики. Перелічені заходи мають супроводжуватися широкою просвітницькою роботою громадян нашої держави щодо цієї проблематики. Усе це  потрібно зробити, щоб уникнути негативних наслідків, подібних до тих, які спричинила в Україні неналежнопідготована т.зв. широка приватизація в середині 90-х років минулого століття. Без здійснення цього арсеналу заходів і, особливо, без широкої просвітницької роботи задля піднесення рівня правової, екологічної, фінансової та суспільно-політичної грамотності населення -  безвідповідальним і згубним є говорити про проведення народного референдуму щодо ринку землі. Вирішення цього комплексу питань, як свідчить новітня українська історія, потребує доволі тривалого часу, значно більше ніж один рік, як це заплановано в прийнятому в першому читанні профільному законопроєкті. Кажучи про час, мусимо ще раз нагадати, що в Україні триває гібридна війна. У час, коли українці ціною власного життя захищають свою землю, наш політикум дискутує щодо питання її продажу. Тут доречно сказати, що війна, яка виснажує наші життєві сили, має два найбільш дієві невійськові механізми - захоплення умів і захоплення земель. Чи можливо встановити всі необхідні запобіжники задля унеможливлення такого фатального розвитку подій – питання риторичне.  Тож чи варто ризикувати, якщо йдеться про майже дві третини території нашої Вітчизни? Загроза втрати території йде не тільки від зовнішнього недруга. У Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви читаємо: «Зв’язок корінних народів з власною землею і її ресурсами заслуговує особливої уваги, оскільки він – основний вияв їхньої ідентичності. Внаслідок потужних агропромислових інтересів чи процесів асиміляції й урбанізації багато народів уже втратили чи ризикують втратити землі, на яких вони живуть і з якими пов’язаний сенс їхнього існування» (п. 471). Тому звертаємося до людей, які є власниками чи користувачами земельних ділянок, із закликом відповідально ставитися до землі і до свого права розпоряджатися нею як даром Божим та приймати рішення щодо неї дуже виважено, не спокушаючись примарними надіями швидкого зиску, але думаючи мудро і далекоглядно про її збереження та розвиток. Якщо ми легковажно і поквапливо відчужимо свою землю, вона відчужиться від нас і вже не працюватиме на благо – наше, наших родин та всього суспільства, і ця втрата може стати непоправною. Звертаємося до державної влади України з проханням не пришвидшувати штучно земельну реформу, а підійти ґрунтовно до цього надзвичайно важливого питання і вирішувати його комплексно задля ефективного використання земельних ресурсів нашої країни та формування високої культури й етики господаря. Адже, як було сказано вище, поспіх і неналежна підготовка до здійснення аграрної реформи несе в собі небезпеку державності України і може призвести до катастрофічної втрати землі, яку український народ відчуватиме на собі впродовж століть. Звертаємося ще до лідерів політичних партій і громадських активістів. Не політизуйте питання аграрної реформи та не використовуйте тему землі як інструмент політичної боротьби! Святість української землі, годувальниці нашого народу, повинна всіх нас об’єднати у відповідальності за її захист, справедливий розподіл і плідний розвиток. Це потрібно для того, щоб тепер сущі і ще не народжені українці почувалися захищеними, повноправними і ефективними господарями на своїй рідній землі – справжніми добрими управителями Божих дарів. «Мир братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа в нетлінності! Амінь» (Еф. 6, 23-24). Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Від імені Мукачівської Греко-Католицької єпархії † Мілан Шашік Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама, 2 грудня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії у неділю, 8 грудня цього року. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 16

banner

Архів
^ Догори