Під час проповіді (див. повний текст проповіді) владика Ярослав звернув увагу на євангельську подію воскресіння сина вдови з Наїна, наголошуючи на Божій близькості до людського болю. «Євангелист Лука зазначає: “Побачивши її, Господь зглянувся над нею” (Лк. 7,13). Це слово – “зглянувся” – виражає глибоке співстраждання, яке лине із самого серця. Христос не просто бачить скорботу, але переживає її у Собі. Він не проходить повз, як священик чи левіт у притчі про милосердного самарянина (пор. Лк. 10, 25–37), а зупиняється, бо Його любов не може бути байдужою», – зазначив владика.
Єпископ підкреслив, що слова Ісуса до жінки «Не плач!» (Лк. 7, 13) відкривають джерело надії. «З першого погляду ці слова можуть видатися незвичними: як можна казати “не плач” матері, що втратила дитину? Але Христос не забороняє сліз, а обіцяє втіху… Сльози вдови – це образ плачу всього людства. Ми оплакуємо гріх, втрати, смерть, але Христос каже кожному: “Не плач!” – бо Він Сам заплакав нашими сльозами», – підкреслив архиєрей.
Проповідник зауважив, що Христос діє силою Божої любові, яка перемагає смерть. «“Юначе, кажу тобі, встань!” (Лк. 7, 14) – промовляє Христос. І мертвий чує. Бо це слово – те саме, яким Творець сказав: “Нехай буде світло!” (Бут. 1, 3). Слово Боже творить життя. Юнак встає і починає говорити, а Ісус віддає його матері», – наголосив проповідник.
Архиєрей зазначив, що ця подія особливо відлунює в серці українців. «Наш народ – це великий Наїн, що оплакує своїх синів і дочок. Наші міста стали місцями плачу, де життя стикається зі смертю. Ми щодня чуємо про нові втрати, про поранених, про полонених. І серце кричить: “Господи, де Ти?” Господь іде процесією життя серед нашого народу – у волонтерах, у капеланах, у військових, які захищають життя. Він торкається наших ран, нашого болю, наших руїн, щоб дати надію», – сказав владика.
У наступній частині проповіді владика Ярослав звернув увагу вірних на подвиг святого великомученика Димитрія Мироточця як приклад вірності Христові. «Його постать – це символ віри, мужності й вірності Христові, що сяють світлом на тлі темряви переслідувань. У ньому ми бачимо образ людини, яка не боїться зла, бо знає, що Христос уже переміг світ (пор. Йо. 16,33)», – зауважив владика.
Підкреслюючи роль храму у житті громади, єпископ наголосив, що саме у храмі людина черпає духовну силу. «Для нашого українського народу храм завжди був духовною фортецею і джерелом єдності. Довкола нього гуртувалося життя: тут благословляли дітей, молилися за воїнів, тут черпали силу, коли навколо згущувалася темрява. І сьогодні, коли ворог нищить наші міста та святині, ми ще глибше розуміємо: храм – це місце, де кожен може відчути присутність Бога», – підкреслив архиєрей.
Завершуючи проповідь, владика подякував усім, хто долучився до оновлення храму, та закликав до молитви за перемогу і справедливий мир. «Святкуючи ваш 150-літній ювілей, це добра нагода подякувати Богові за благодаті, які ми від Нього отримали… Поки ми зберігаємо цей храм живим нашою активною участю у богослужіннях, поки підносимо руки до неба у молитві, доти стоятиме Україна, і світло Христове не згасне серед темряви війни у нашому народі», – сказав у підсумку владика.
Після Божественної Літургії владика Ярослав подякував усім, хто долучився до оновлення святині: «Висловлюю щиру вдячність усім, хто брав участь у оновленні та оздобленні цього святого храму. Велике спасибі о. Володимиру (Дашиничу), меценатам і церковній громаді, які у нелегкі часи війни й економічної розрухи взялися за благородну справу оновлення і прикрашення Божого дому».
Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2025)
- Владика Ярослав освятив оновлений храм в с. Добрівляни на Дрогобиччині [фото]
- Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2025)
- У Дрогобичі завершився ювілейний турнір з мініфутболу серед священників УГКЦ [фото]
- Владика Ярослав здійснив освячення оновленого храму Покрова Пресвятої Богородиці в с. Хоросниця [фото]
