Розважаючи над Євангелієм (див. повний текст проповіді) про капернаумського сотника (Лк. 7, 1-10), якого старші називали достойним, а сам він вважав себе недостойним, владика провів паралель із життям о. Михайла. «Між цими двома словами пролягає таємниця справжньої величі. Достойним перед Богом і людьми стає той, хто з любові будує для свого народу, а з покори довіряє все силі Божого слова. Такою була віра сотника, і такою була віра о. Михайла Зубрицького. Такої віри Господь шукає і в нас із вами», – зазначив архиєрей.
Єпископ наголосив, що, як і в сотника, любов о. Михайла до свого народу стала ділом. «Отець Михайло полюбив свій народ, упосліджений на власній землі, і збудував для нього „храм“ в найширшому значенні. У часи, коли селянина мало хто вважав гідним уваги історії, він зробив предметом науки саме життя бойківського села: родину й звичаї, господарство й пісню, імена й молитву. Його вважають одним із перших дослідників, які системно вивчали життя українського селянства, а Мшанець завдяки йому став одним із найдослідженіших сіл Центрально-Східної Європи», – підкреслив владика.
Архиєрей нагадав і про величезний науковий доробок священника. «Він залишив понад 300 праць, видав сотні давніх документів, записував пісні, легенди й приказки, а 1913 року передав до музею у Львові чимало предметів бойківського побуту. Іван Франко, його ровесник і гімназійний товариш, 170-ліття якого ми нещодавно вшановували в Нагуєвичах, високо цінував точність і чесність його досліджень. А історик Франк Сисин назвав о. Михайла „Нестором українського села“», – додав єпископ.
Шлях о. Михайла, за словами владики, не був легким. «Той, хто все життя боровся з москвофільством, 1914 року був заарештований австрійською владою за безпідставним звинуваченням саме в москвофільстві й пройшов через концтабір Талергоф. Так здійснилося слово Господа: „Переслідували мене – переслідуватимуть і вас“ (Йо. 15, 20)», – зауважив архиєрей.
Освячуючи пам’ятник, владика розповів, чому він постав саме в Мшанці. «Цей пам’ятник, який ми сьогодні окропляємо свяченою водою, – передусім подяка Богові за дар, яким для Мшанця і для всіх нас став о. Михайло Зубрицький. Його могила знаходиться далеко звідси, у Берегах Долішніх, по той бік кордону. За радянських часів пам’ять про нього намагалися стерти. Та Господь сказав: „Коли оці замовчать, кричатиме каміння“ (Лк. 19, 40). І ось цей камінь стоїть не там, де спочиває тіло, а там, де жило служіння, у селі, якому о. Михайло присвятив найкращі роки свого життя», – наголосив архиєрей.
Нагадавши про дванадцять каменів, які Ісус Навин звелів поставити на вічну пам’ять для нащадків, єпископ пояснив, якою має бути справжня пам’ять про о. Михайла. «Колись і діти Мшанця, проходячи біля цього пам’ятника, спитають: хто це був? Відповідь мають дати батьки, учителі, священники, але найпереконливішою відповіддю буде наше життя. Апостол закликає: „Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру“ (Євр. 13, 7). Пам’ять без наслідування залишається лише каменем. Апостол Петро показує, яким має бути справжній камінь пам’яті: „А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім“ (1 Пт. 2, 5). Найкращим пам’ятником о. Михайлові будете ми», – закликав владика.
Наприкінці архиєрей щиро подякував о. Романові (Грому), з ініціативи якого увічнили пам’ять о. Михайла, а також дослідникам і науковцям, скульпторові Олексієві Коношенку, архітекторам, жертводавцям, волонтерам, Стрілківській громаді та кожному мешканцеві Мшанця – усім, хто долучився до цієї справи.
Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Проповідь з нагоди 170 роковин отця Михайла Зубрицького (2026)
- Владика Ярослав освятив оновлений храм у с. Коритище на Дрогобиччині [фото]
- Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2026)
- Владика Ярослав: Господь бачить скорботу і милосердиться над людиною
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2026)
