Владика Ярослав у свято Богоявлення: Отець говорить і сьогодні: «Це Мій возлюблений народ» – Бог не залишив Україну [фото]

6 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі. Після богослужіння відбулося Велике йорданське водосвяття на площі Ринок біля міської ратуші. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа (2026)

«Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Хрещається!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших і найдавніших свят нашої віри – Богоявлення Господнє, або Хрещення Христа в Йордані. Це свято, коли небеса розкриваються, коли Бог являє Себе людям у повноті Святої Трійці, коли над водами лунає голос Бога Отця, сходить Святий Дух і ширяє у вигляді голуба, а Божий Син стоїть у водах Йордану. Уявімо собі ту мить. Берег ріки Йордан. Натовп людей, які прийшли до Івана Хрестителя, щоб покаятися і хреститися. І ось серед них з'являється Той, Хто не має в чому каятися. Христос підходить до Івана і просить хрестити Його. Іван, побачивши Христа, вказує на Нього і говорить слова, які стануть основою всієї християнської віри: «Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу» (Ів. 1.29). Іван не називає Його царем, не називає Його воїном-визволителем, яким багато хто хотів бачити Месію. Він зве Його Агнцем – беззахисною жертвою, яка віддасть своє життя за інших. Уже тут, на початку служіння Христа, Іван пророчо бачить Голготу. Він розуміє, що хрещення у воді – це лише передвістя іншого хрещення, хрещення на хресті. І коли Христос просить Івана хрестити Його, Іван противиться: «Мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3.14). Це природна реакція людини, яка усвідомлює власну недостойність перед святістю Бога. Іван розуміє, хто стоїть перед ним. Він знає, що Христос безгрішний, що Йому не потрібне хрещення покаяння. Але Христос відповідає: «Залиш це тепер, бо так нам личить виконати всяку правду» (Мт. 3.15). Яка глибина в цих словах! Христос не потребував хрещення для Себе, але Він прийшов виконати всю правду Божу, ототожнити Себе з грішним людством, стати одним з нас, щоб підняти нас з гріхів, щоб ми стали богоносними, синами і дочками Божими по благодаті. І після того, як Христос вийшов з води, Іван свідчить: «Я бачив Духа, що зійшов, як голуб з неба, і перебував на Ньому» (Ів. 1.32). Іван стає першим свідком Богоявлення, першим, хто публічно оголошує світу: ось Він, Месія, на Якого зійшов Дух Святий! І тоді лунає другий голос – голос Отця з небес, який змінює все. Небеса розкриваються, і всі присутні чують: «Це Син Мій Возлюблений, що Його Я вподобав» (Мт. 3.17). Це перше публічне свідчення Отця про Сина. До цього моменту служіння Христа було прихованим - тридцять років у Назареті, у простій родині. Але тепер Отець відкриває світу істину: це не просто праведна людина, не просто пророк – це Його Син, Його Возлюблений. Святитель Іоан Золотоустий про це так пише: «Отець свідчить з небес не для Сина, бо Син не потребував свідчення, але для нас, щоб ми повірили». Так, Христос знав, хто Він є. Але ми не знали. І Отець промовляє, щоб всі ми, хто стояв тоді на березі Йордану і хто стоїть сьогодні в Христовій Церкві – повірили і пізнали істину про Божого Сина – Ісуса Христа, Єдинородного від Отця, Бога істинного. І є ще третій голос у цій дивовижній симфонії Богоявлення – це мовчазна присутність Самого Христа у воді. Він не промовляє багато слів, але Його присутність у воді говорить голосніше за всі слова. Той, Хто не мав гріха, входить у води покаяння. Той, Хто створив воду, занурюється в неї. Той, Хто є джерелом життя, приймає символ очищення. Чому? Через солідарність. Христос ототожнює Себе з нами, грішниками. Він не стоїть осторонь, говорячи: «Я святий, а ви грішні». Ні! Він входить туди, де ми є, бере на Себе наш стан, щоб підняти нас до Свого стану. Святитель Григорій Богослов каже: «Христос занурюється, щоб піднести із дна упадку людську природу. Він виходить з води і підіймає з собою увесь світ». Яка надія в цих словах! Коли Христос виходить з води, Він виносить з неї не лише Себе, але й усіх нас, всю людську природу, піднімаючи її з глибин гріха до висот святості. І над усім цим – над Христом у воді, над словами Івана, над голосом Отця – з'являється Дух Святий у тілесному вигляді голуба. Чому голуб? По-перше, голуб символізує лагідність і простоту – ознаки нового народу Божого. Христос прийшов не як грізний суддя з вогнем і мечем, а як лагідний пастир, приятель грішників. По-друге, після потопу саме голуб приніс Ною гілку оливи як знак примирення між небом і землею. І тут, на Йордані, Дух у вигляді голуба приносить остаточне примирення між Богом і людством. Вода, яка колись була знаряддям суду (потоп), тепер стає засобом спасіння (хрещення). По-третє, голуб не живе у бруді. Так і Дух Святий не перебуває там, де панує гріх. Але Дух зішов на Христа, бо хоча Христос стояв у водах покаяння, Сам Він був абсолютно чистий. І тут є ще одна глибока паралель. Пригадаймо початок Біблії: «Земля була безвидна й порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над водою» (Бут. 1.2). Тоді, на початку творіння, Дух був над водами хаосу, і почалося нове творіння. Тепер, на Йордані, Дух знову над водою, і починається нове творіння – відродження людства у Христі. Хрещення Христа – це не просто історична подія. Це новий початок для всього людства. Перше створення дало нам природне життя; нове створення в Христі дає нам життя духовне, вічне. Коли Христос увійшов у воду, «вогненна природа Божества освятила всі води світу». З того часу вода стала засобом відродження в таїнстві хрещення. Те, що Христос зробив на Йордані, відкрило нам дорогу до вічного життя через хрещення. Дорогі у Христі, на Йордані ми бачимо найповніше відкриття Святої Трійці в Новому Завіті. Це один з небагатьох моментів, коли всі три Особи Божества явлені одночасно і видимо: Син стоїть у воді, у Своєму людському тілі; Дух Святий зішов у тілесному вигляді голуба; Отець промовляє з небес. Три Особи, але один Бог. Три голоси, але одна воля. Три явлення, але одна любов до людства. Улюблені браття і сестри, дозвольте тепер звернути наш погляд з давнього Йордану на сьогоднішню Україну. Бо те, що сталося тоді, має значення і для нас сьогодні, у цей трагічний і одночасно героїчний час нашої історії. Сьогодні Україна переживає свою Йорданську епоху – час випробувань, коли здається, що води хаосу поглинають все. Війна, руйнування, смерть, біль – це наші води, наш сучасний потоп. Іноді здається, що ці темні води затоплять усе, що нам дороге. Але саме тут, над цими темними водами, нам потрібно почути той самий голос, який пролунав над Йорданом. Отець говорить і сьогодні: «Це Мій возлюблений народ» – Бог не залишив Україну. Навіть коли здається, що небеса мовчать, навіть коли молитви, здається, не досягають неба, Бог там, над водами нашого страждання, і Він каже: «Це Мої діти, і Я їх не покину вони Мої і ніхто їх не вирве з руки моєї, записав тебе Я в себе на долонях» (пор. Іс. 49, 14-18). Дух зійшов – ми бачимо Його присутність у дивовижній єдності і солідарності нашого народу, у жертовності воїнів – звитяг, у невтомній праці волонтерів, у молитвах матерів, у незламності духу людей, які втратили все, але не втратили віри та надії до Бога. Христос присутній – у кожному праведному захиснику нашої землі, у кожному, хто ділиться останнім хлібом з сусідом, у кожному акті милосердя серед жорстокості війни. Христос там, де любов перемагає ненависть, де світло пробивається крізь темряву, де життя опирається смерті. Хто сьогодні наші Івани Хрестителі – голоси пророків, які вказують на присутність Бога серед страждань? Це священики, які служать на передовій, які приносять Євхаристію солдатам у траншеях, які провадять у вічність полеглих героїв. Це волонтери, які несуть світло у темряву, які плетуть маскувальні сітки, збирають допомогу, евакуюють людей з небезпечних зон. Це кожен з вас, хто свідчить своїм життям: «Бог з нами»! Хто не втрачає віри, хто продовжує любити, хто відмовляється дозволити війні зробити з себе чудовисько ненависті. Христос у воді Йордану вже бере на Себе гріхи світу, які винесе на Голготу. Хрещення – це вже шлях до хреста. Так само і з Україною. Наше страждання має сенс не саме по собі – страждання ніколи не є добром само по собі. Але коли в цьому стражданні присутній Христос, коли люди залишаються людьми всупереч бездіяльності навколо, коли кров мучеників за правду і свободу просочує землю – ця земля стає освяченою. Визнаймо, що Бог може використати навіть найтемніші води для нового творіння, так само як Він використав води Йордану для відкриття нової ери спасіння. Іван називає Христа «Агнцем Божим, що бере гріх світу». Сьогодні Україна, як Агнець, бере на себе тягар боротьби не лише за себе, але й за весь вільний світ. Ми боремося проти імперії зла, яка загрожує не лише нам, але й усій європейській цивілізації, усім цінностям людської гідності та свободи. Це не месіанізм, не зарозумілість. Це проста реальність: хтось має стати на шляху зла, хтось має сказати «ні» тиранії, навіть якщо це коштує крові та сліз. І український народ взяв на себе цей тягар – не тому, що хотів, а тому, що не міг інакше, залишаючись собою. Але не лише до України сьогодні звернене слово Богоявлення. Воно звернене до всього світу, який, здається, втратив здатність чути Божий голос. Сучасний світ – це галасливий натовп на березі Йордану. Стільки голосів, стільки шуму, стільки інформації! Але чи чуємо ми той єдиний Голос, який має значення? Чи розрізняємо ми зішестя Духа серед усіх цих «духів часу»? Багато хто не чує голосу Отця через шум інформаційного хаосу – безкінечний потік новин, більшість з яких лише розпалює страх і гнів; духовну глухоту споживацтво, корупцію та ідеологічні бур'яни, які заступають місце Бога в серці людини. Світу потрібні нові Івани Хрестителі – не самопроголошені пророки, не крикуни на вулицях і в соціальних мережах, а справжні свідки, які вказують не на себе, а на Христа, живуть у простоті серця, звільнившись від зайвого, не бояться говорити правду владі, навіть коли це небезпечно. Але найважливіше, брати і сестри, Богоявлення – це особиста розмова Бога з кожним з нас. Дозвольте мені звернутися тепер до серця кожного з нас. Чи не відчуваємо ми іноді те саме, що відчував Іван: «Мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене»? Чи не здається нам, що ми недостойні Божої любові? Прислухаймось відповідь Христа Іванові, бо ця відповідь адресована і нам: «Залиши це тепер». Бог приходить до тих, хто визнає потребу в Ньому. Христос прийшов не до праведників, а до грішників, не до здорових, а до хворих. Почуття недостойності не є перешкодою для Божої благодаті – воно є саме тим, що робить нас відкритими для неї. Кожна людина переживає свої «води хаосу». Для когось це біль і тривога, які здається затоплюють душу. Для когось – життєва криза: втрата роботи, розлучення, хвороба, смерть близької людини. Для когось – духовна сухість, коли Бог здається далеким і мовчазним. Це наші води. Це наш особистий Йордан, наш особистий потоп, іноді здається, що ці води поглинуть нас. Обітниця Богоявлення така: Дух Святий, як голуб, готовий зійти і на наші води. Він готовий освятити наш хаос, принести мир у наш неспокій, внести порядок у нашу плутанину. Бо і сьогодні, як і дві тисячі років тому, небеса відкриваються. Дух зішов. Отець говорить. Христос присутній у водах нашого життя. Питання не в тому, чи Бог присутній – Він є. Він тут, з нами, в цьому храмі, в нашій країні, в нашому світі, у вашому особистому житті. Питання в тому, чи готові ми почути, побачити, прийняти? Нехай цей день Богоявлення стане для кожного з нас особистою зустріччю з Пресвятою Трійцею над водами нашого життя. Пізнаймо присутність Христа, Який входить у наші води, щоб освятити їх і підняти нас з ними до вічного життя. І нехай це Богоявлення буде не лише святом, яке ми відзначили і забули, але початком нового життя – життя як улюблених дітей Отця, у силі Духа, за прикладом Христа Господа. Амінь. + Ярослав 06 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ми отримуємо шанс покинути життя у неволі гріха й вступити до Обіцяного краю справжньої свободи у Христі

Сьогодні, 5 січня, у Навечір’я Богоявління, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці у співслужінні з духовенством катедрального храму. Детальніше...

Проповідь на Навечір’я Богоявлення Господнього (2026)

Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Стоячи сьогодні на порозі світлого дня Богоявлення, ми молитовно споглядаємо, як Сам Господь наближається до річки Йордан, аби хреститися від Йоана. Тому й Церква велично проголошуємо у наших богослужіннях: «Готуйся, Завулоне, зодягнися у прикраси, Нефталіме, Йордане ріко, зупинися і радісно прийми Владику що йде хреститися. Веселися, Адаме з праматір'ю, і не скривайтесь, як колись у раю, бачивши вас нагими, Христос появився, щоб зодягнути в первісну одежу і обновити все творіння» (тропар передсвяття Богоявління). На Вечірні перед святом Богоявленням ми чуємо читання зі старозавітньої книги Ісуса Навина, де розповідається про перехід вибраного народу до обіцяної землі. Ще за 1250 років до того, як Христос прийшов над Йордан, над цією річкою став багатотисячний натовп Мойсеєвого народу. Вони вже попрощалися зі своїм вождем і пророком, і на чолі їх стояв Мойсеїв наступник – 85-річний Ісус Навин. Обіцяна земля манила. Після сорокарічних мандрів пустелею вона здавалася суцільною щедрою оазою, що тече молоком і медом. Йордан, відділяючи народ Авраама від його землі, виглядав останнім, священним рубежем між випробуваннями пустелею та землею обітованою. Ще однією перешкодою було те, що там мешкали інші племена, які не збиралися поступатися. Жорстокі й сильні народи Ханаану лякали Авраамових нащадків. Господь перетворює перехід через Йордан на чудо. Повновода палестинська річка зупиняється, щойно священники, несучи ковчег завіту, занурили ноги в її воду. Увесь народ перейшов Йордан по сухому дні, як колись Червоне море. На місце страху перед майбутнім, Бог вселяє віру своєму народові, дає відчуття непереможної сили людям, які перебувають під Його опікою. Цей символічний рубіж, тобто Йордан, стає знаком надії, джерелом віри в майбутню перемогу над противником. Євангеліє розповідає нам, що Христос, як предвічний Бог, також наближається до Йорданських берегів. Він гряде, аби зануритися в Йорданські води, які занечищені гріхом та злобою людей, які в них обмиваються. Будучи сам Безгрішним, Христос таким чином бере на себе людський гріх. Своїм сходженням до Йордану Він перетворює його у первинні води життя, здатні очищати і обмивати гріх, оновлювати людину, повертати їй нетління, роблячи її вже не дитиною плоті, але вічного життя, дитиною Царства Божого. Всі ми, беручи участь у богоявленських богослужіннях, маємо нагоду таїнственно разом із Христом зануритися у Йорданські очищувальні води. Як колись вибраний народ на чолі з Ісусом Навином, кожен з нас, хто питиме освячену нині воду, кого торкнуться її краплини, хто окроплюватиме нею свою оселю, також ніби опиняється на священному рубежі. Ми отримуємо шанс покинути життя у неволі гріха й вступити до Обіцяного краю справжньої свободи у Христі. Долаючи Йордан і звільняючи своє життя від ганебних наслідків нашої людської недосконалості, ми можемо очиститись від гріха. Іти за Христом також означає жити за Євангелієм, зробити любов до Бога і ближнього головними засадами нашого життя, невпинно поглиблювати свою віру, практикувати щиру щоденну молитву. Іти за Христом означає бути в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві, яка і є тією Обіцяною землею, початком Небесного Царства на землі. Це значить також обмиватись водою очищальних таїн – Святою Сповідддю та Причастям, які повертають нам гідність дітей Божих та дають силу прямувати життєвою дорогою. Дорогі в Христі! Нехай Господь благословляє усіх нас щасливо і благодатно пережити ці Йорданські свята, щоби ми, споживаючи освячену воду, пам’ятали про ту духовну поживу, яку дарує нам Христос. Просімо Всемилостивого Господа, щоб подав нам силу на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов’язки гідних дітей Божих. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 05 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав уділив дияконські свячення двом випускникам Дрогобицької духовної семінарії

4 січня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич і уділив дияконські свячення випускникам Дрогобицької духовної семінарії Петру Кушніру та Роману Федису. Детальніше...

Проповідь на неділю перед Богоявленням (2026)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! В період Різдвяних свят ми, зокрема, роздумували про те, що Різдво Христове не повинно залишитися однією з визначних подій давноминулої епохи, а має бути пережите нами: Христос має народитися в нашому серці, щоб Його являти і свідчити кожного дня. Але як можна це звершувати? Відповідь на це запитання дає нам Йоан Хреститель у сьогоднішньому Євангелії. В неділю перед святом Богоявлення Предтеча кличе нас на пустиню. Під пустинею ми можемо розуміти не тільки місце, але також стан нашої душі, нашого життя. Пустиня часто є символом сучасного світу. Пустиня означає брак життя, незаспокоєну спрагу, а також брак сенсу, коли людина не знає, для чого вона живе і куди йде. Саме в таких крайніх обставинах нашого життя Господь прагне зустрітися з нами і ми повинні приготувати дорогу для Господа. «Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки Його» (Мк 1, 3). Цей заклик Йоана Хрестителя є поєднаний з радісною вісткою Бога, який приходить щоб спасти людину. Делегація ізраїльських лідерів приходить до Предтечі і питає, хто він такий: пророк, чи обіцяний Месія (Йо.1,20-21). Йоан, сина Захарії й Єлизавети, який навчає в околицях Йордану, так свідчить про себе: «Я – голос вопіющого в пустині…» (Йо.1,23). Йоан є голосом. Святий Августин, в подиву гідний спосіб, навчає: «Йоан є голосом. Про Господа ж сказано: “На початку було Слово”. Йоан це голос, який проминає, а Христос є Слово вічне, яке було на початку. Якщо в голосу забрати слово, то що залишиться? Де немає зрозумілого значення, то те, що залишається, є некорисним звучанням. “Голос без слова потрапляє на слух, але не будує серця”». Йоан свідчить, що не є ані Месією, ані Іллею, ані пророком (Йо.1, 21-22). «Чого ж бо христиш…?», – питали його посланці з Єрусалиму. Це була основна причина їх занепокоєння. Проте Йоан навчає, повторюючи слова Ісаї: «Приготуйте дорогу Господеві» (Мр.1,3). Хрещення, яке приймали його слухачі, було знаком, що його слова промовляли до них і схиляють їх до навернення та покаяння. Також він відповідає на питання воїнів, митарів і цілого натовпу: «Що ж нам робити?» (Лк.3,10). Предтеча відповідає, щоб поступали справедливо, виконуючи сумлінно свої обов’язки. Навчіться давати зі свого іншим потребуючим. Діліться тим, що маєте, бо дорога до Бога є дорогою сумління і моральності (Лк.3,11-14). Проповідуючи над Йорданом, Йоан вказує на особливу свою поставу: «Я не є гідний розв’язати ремінець на сандалях Того, який йде за мною» (Йо.1,27). Це вказує на те, що Йоан говорить про себе і ким відчуває себе по відношенню до Господа, прихід якого сповіщає. Відомо, що ремінець на сандалях розв’язували слуги пана. Йоан же ж каже, що навіть не гідний бути слугою Христа. Господь приходить до тих, які глибоко відчувають свою негідність і виявляють її через смирення, покаяння і навернення. Предтеча Христа звіщає об’явлення кульмінаційного моменту в історії спасіння. Бог Отець, Який «багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків» (Євр.1,1), тепер має остаточно сказати своє слово через Сина. Навернення, якого бажає від нас Йоана Хреститель і до якого закликає своїх сучасників над водами Йордану, є початком зустрічі з Сином Божим. Рівно ж заклик до навернення є скерований і до нас, охоплює наше життя – особисте, родинне і суспільне. Тому в такому дусі потрібно приготувати дорогу і вирівнювати стежки. Це завдання є сьогодні дуже важливим на різних рівнях нашого життя. Бо у Христі Бог прийняв конкретну постать Доброго Пастиря, який був заповіданий пророками, а одночасно стається й Агнцем, який бере гріх світу. Тому Ісус і долучився до натовпу, який йшов за Йоаном, щоб з його рук прийняти хрещення покути і стати солідарним з кожною людиною, щоб передати їй, зі своєї сторони, Святого Духа, ту Божу силу, яка чинить нас здібними до визволення з гріхів і співпраці з Божою благодаттю. Йоан уділяє хрещення через покаяння, але одночасно проголошує про прихід Христа, Який «буде вас христити Духом Святим і вогнем» (Лк.3,16). Дорога до Бога полягає не лише на дотриманні заповідей, але на глибокому очищенні своєї душі від прив’язаності до гріха, пристрастей і жадібності. Щоб пояснити це, Йоан використовує у своїй проповіді дуже промовистий образ. Предтеча говорить, що як вітер відділяє пшеницю від полови, так благодать Божа, яка діє в людській душі, очищує її від злих схильностей і вад, щоб була вона сховищем – клунею для чистої пшениці. Таке очищення іноді є важким для людини, бо є поєднане з болем і зусиллями, але воно є необхідним, якщо душа прагне зберегти в собі те, що є шляхетне, чесне і чисте. Полову необхідно спалити, щоб залишилась лише пшениця, яка потрібна для приготування хліба. Ось чого навчає Йоан Хреститель над Йорданом. Пророк Софонія підбадьорює людину, яка боїться очищаючої сили Господньої і Його благодаті: «Не бійся! О Сіоне, нехай не опадають руки в тебе! Господь, твій Бог, посеред тебе, могутній, що врятує» (Соф.3,16-17). Прагнення спасіння або життя в благодаті Божій мусить побороти страх, через який людина обороняється перед очищаючою силою Бога. Тоді поступово відступає зло, яке було закорінене в душі, і послаблюються грішні прив’язання, а Бог зближується з нами і разом з Ним приходить до душі любов, радість і мир. Духовне життя християнина, як співпраця з Ісусом Христом у молитві і святих Тайнах, має зроджувати в нашій душі щораз глибше відчуття Божої сили і ласки, Божої всемогутності, і провадити до зміцнення віри, надії і любові та повного довір’я Божого провидіння. Міцна віра і непохитна надія на Бога пробуджують в душі людини любов до Нього, яка ще більше зміцнює нас духовно, чинить сміливими і відважними у боротьбі зі спокусами, гріхами і різними життєвими труднощами у слідуванні за Господом. Плоди такої духовної співпраці з Христом виразно відчув у собі апостол Павло й описав це такими словами: «Я все можу в тому, хто мене скріпляє» (Фп. 4, 13). Коли наша душа відривається від гріха, від пристрастей і вад, то Бог наближається до нас, і вона може переживати близькість Господа, тобто Його прихід, Його присутність. Ця близькість виявляється в молитві, бо людина «виявила Богові всі свої прохання молитвою і благанням, і перебуває в подяці» (Фил.4,6). Очищення душі приносить з собою «мир Божий, що вищий від усякого уявлення…» (Фил.4,7). Отже, дорога Господня є дорогою до радості і до внутрішнього миру, яких гріх, пожадливість і земні втіхи не можуть дати людині. Перебуваючи в такому стані навернення людське серце може співати разом з пророком Ісаєю: «Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, він – моє спасіння» (Іс.12,2). Ці слова відображають стан душі людини, яка живе в благодаті Божій. Однак дорога Господня не завершується переживанням відчуття внутрішньої радості. Людина має прагнути, щоб і інші набрали води «з джерел спасіння» (Іс.12,3). Той, хто живе благодаттю Божою, прагне теж поділитися з іншими цією близькістю з Богом: «Ликуйте й веселіться, мешканці Сіону! Бо Святий Ізраїля – великий серед вас» (Іс.12,6). Вона стає вісником і апостолом Божої любові, як каже Священне Писання: «Хваліте Господа, признавайте його ім'я! Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне» (Іс.12,4). Таким чином наше приготування до святкування хрещення Ісуса має спонукати нас до глибших роздумів над рівнем свого духовного життя. Кожен із нас носить у собі «глас вопіющого в пустині», яким є сумління. Особливо відчутним він є тоді, коли людина у всій своїй наготі, у своєму серці стоїть перед Богом. Той голос сумління говорить про нас правду. Тож застановімося, наскільки наша віра провадить нас до тіснішого з’єднання з Богом, спонукає до частішої і більш щирої, витривалої молитви, частішого прийняття Святих Тайн, глибшого духовного очищення. Чи наші труднощі та проблеми, наші рани на душі і на тілі є місцями, в яких ми можемо і повинні зустрічати Ісуса Христа. Адже ж Він сам сказав: «Не здорові потребують Лікаря, але хворі. Я прийшов не праведників кликати, але грішників до покаяння» (пор. Мк.2,17). В наш глобалізований час ми все більше переконуємося в тому, що всі досягнення науки, техніки та засоби комунікації не здатні зробити людину щасливішою. Значна кількість людей відчуває самотність, порожнечу та суєтність власного життя. За повсякденними клопотами не залишається місця для Бога. І в цьому ми дуже близькі до людей, що приходили послухати Йоана Хрестителя. Голос Божий звучить в пустелі на самоті, там, його можна почути. Де вимкнуто гучну музику, телебачення, телефони, інтернет, де не потрібно постійно спішити і трудитись безплідно. Голос Божий звучить там, де тиша, мир і спокій. Дорогі у Христі, клич Йоана Предтечі: «Готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки Його!» — це заклик до всіх нас. Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Вчімося перемагати, будьмо народом витривалим у боротьбі та вірним Богові, бо знаємо, що перемогу над окупантом нам наблизить Господь, коли наша до Нього довіри не малітиме. Нехай Господь наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні! Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з подякою та надією. Нехай Христос, Цар миру і справедливості, благословить нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного! Тому бажаю всім нам жити за сумлінням і слухати Бога, бо Його голос надходить через голос нашої совісті, Церкви та Божого слова. Бажаю, щоб ми свято пережили дні Богоявлення і відчули, що Господь є Той, Хто приходить та визволяє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 04 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Різдвяний акорд незламності: у Мшанці відбувся масштабний карнавал вертепів «Вертепія» [фото]

3 січня село Мшанець на Самбірщині перетворилося на осередок різдвяних традицій і волонтерства. Тут відбувся масштабний карнавал вертепів «Вертепія», який об’єднав 113 творчих колективів. Захід став частиною всеукраїнської благодійної акції «Різдвяні пташки», метою якої є збір коштів на підтримку 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Фестиваль відбувся вже втретє з благословення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та став одним із наймасштабніших вертепних з’їздів в Україні. Детальніше...

Владика Ярослав: Ми благаємо Всевишнього про переможний рік для України, бо Він – наш мир, наше світло і наша надія

Сьогодні, 1 січня, у свято Обрізання Господнього і святого Василія Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці у співслужінні з духовенством катедрального храму. Детальніше...

Слово на свято Обрізання Господа нашого Ісуса Христа (2026)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив (пор. Бут. 2, 2-3). Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя. Святі Отці називали восьмий день символом вічності та безкінечного перебування в Божій любові. Це день – образ майбутнього віку, час спасенної дії Бога. Як каже Псалмоспівець: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс. 118, 24). Це час перемоги над простором і матерією, передсмак Воскресіння, коли Господь долає межі земного буття. Якщо сім днів – це коло нашого земного мандрування, то восьмий день – це вертикаль, що веде до Бога. Саме тому в цей символічний момент ми розпочинаємо Новий рік, як вхід у нову епоху Божої присутності. Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Як навчає апостол Пало: «Коли хтось у Христі, той — нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5:17). Сьогодні, дякуючи Творцеві за прожитий час, ми просимо у Господа благословення на Новий рік для наших родин, для нашого духовного зростання та для зболеної, але непереможної України. Центральною подією восьмого дня після Різдва Христового є Господнє Обрізання і надання імені. Євангелист Лука оповідає нам, що над Хлоп’ятком був здійснений обряд, встановлений ще за часів Авраама як знак заповіту між Богом і Його народом (Бут. 17, 11). Ісус Христос, будучи Творцем Закону, не мав потреби підкорятися людським приписам, бо «у ньому враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2, 9). Проте Він добровільно приймає обрізання, демонструючи Своє глибоке смирення та солідарність із людським родом. Через цей обряд Дитя входить у спадкоємство обітниць, даних патріархам, стаючи «підвладним закону», щоб нас від цього закону викупити і «принести нам усиновлення» (пор. Гал. 4, 4-5). Він приймає печать старої людини, щоб Своєю Кров'ю оновити наше єство, закликаючи нас до «обрізання нерукотворного» (пор. Кол. 2, 11). Саме восьмого дня Син Божий отримує ім’я Ісус, що означає «Бог спасає». Пророк Ісая свого часу називав Месію Емануїлом – «З нами Бог» (Іс. 7, 14), а також іменував Його Дивним Порадником, Богом Сильним, Отцем Вічності та Князем Миру (пор. Іс. 9, 6). Але саме в імені Ісус, яке архангел Гавриїл звістив Діві Марії, й опісля ангел Господній – Йосифові (Мт. 1, 21), зосереджена найвища влада. Апостол народів нагадує нам, що Бог «вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 9-11). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Дія. 4, 12). Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я несло полум’я надії для багатьох знедолених і було останнім виявом надії для немічних, які благали про зцілення. В ньому закарбована найвища ідентичність і місія Сина Божного – бути Спасителем світу. Навіть на Голготі, на хресті це благословенне ім’я проголошувало світові тріумф Життя над смертю. У найвищій жертві розп’яття воно відкрилося як джерело миру, єдності та спасіння. За словами апостола Павла: «Сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю його хреста» (Кол. 1, 19-20). Сьогодні Церква безнастанно призиває ім’я нашого Спасителя, знаходячи в ньому невичерпну силу, бо сам Господь запевнив нас: «Чого б ви тільки попросили в Отця, — він дасть вам у моє ім’я» (Ів. 16, 23). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк. 6, 19). Старозавітне обрізання було лише тінню та прообразом великого Таїнства Хрещення. Святий апостол Павло навчає, що у Христі ми отримали «обрізання нерукотворне, коли ви з себе скинули це смертне тіло, — обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11). Це відкинення гріха відбувається через наше занурення в Його смерть і воскресіння. Вступаючи в Новий Завіт, кожен із нас прийняв на себе найвище звання – «християнин». Хрещення – це онтологічний фундамент усього нашого життя та двері, крізь які Бог входить у нашу внутрішню оселю. Силою Святого Духа в хрищальній купелі помирає «стара людина», поневолена тлінням, і народжується «нове творіння» (2 Кор. 5, 17), покликане до святості. Ми врятовані не за наші власні заслуги чи справедливі діла, а «Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит. 3, 5). Це занурення у Христа робить нас живими членами Його Тіла – Церкви. Ми більше не самотні мандрівники у цьому світу, а гілки на істинній Виноградині, якою є Христос (Ів. 15, 5). Життєдайна благодать Духа проходить від Божественного Кореня до кожної гілочки, дозволяючи нам приносити щедрі плоди милосердя, правди та любові. Хрещення дає нам унікальну можливість дозволити Христові жити в нас, як каже апостол Павло, «живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Це покликання Його очима дивитися на світ, Його серцем любити ближнього і Його руками творити добро. Кожен на своєму місці – у своєму покликанні, професії та щоденній праці – ми покликані бути співпрацівниками Бога у справі преображення цього світу. Дорогі брати і сестри! Коли Бог надає ім’я людині, Він кличе її до вічності. Коли Він кличе нас на ім’я, утверджує наше життя під Своїм всесильним захистом та батьківською опікою. Як каже Господь через пророка Ісаю: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти — мій» (Іс. 43, 1). Це знання дає нам непохитну впевненість у майбутньому, попри всі земні бурі, війну та випробування. Святе Письмо нагадує: «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр. 13, 8), тому для нас, віруючих людей, прийдешній рік – це рік Божий, «час сприятливий» і «день спасіння» (2 Кор. 6, 2). Вступаючи в цей новий відрізок часу, несімо святе ім’я Ісуса у своїх серцях як найдорожчий скарб, бо саме в Ньому ми знаходимо повноту життя, яке ніхто і ніщо не зможе у нас відняти. Сьогодні ми також вшановуємо пам’ять святого Василія Великого, який належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). У своїй родині він успадкував їхню незламну віру, бо вони пройшли крізь горнило переслідувань імператора Діоклетіана. Василій Великий постав перед світом як невтомний проповідник Христової істини та мудрий законодавець чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється десять разів у літургійному році. Він був одним із тих «велетнів духу», каппадокійських Отців, які сформулювали догмат про Пресвяту Трійцю, відстоявши божественність Сина Божого і Святого Духа у боротьбі з єресями. Святий Теодор Студит казав: «Хто йде за Василієм, той іде за Святим Духом». А наш праведний митрополит Андрей Шептицький, захоплюючись його постаттю, називав Василія чоловіком всебічно освіченим, незрівнянним знавцем Писання та блискучим проповідником. Будучи архиєпископом Кесарії, він поєднав сувору аскезу та геніальний організаторський хист, глибоке богослов’я та ревну опіку над сиротами й убогими. Саме за цю всеосяжну любов до Бога і ближнього Церква навіки закріпила за ним титул – Великий. Церква називає його «Великим», бо своєю мудрістю він сягнув найвищих таємниць Пресвятої Трійці, а своїми руками обмивав рани нужденних. Він залишив нам образ пастиря, який служить, і вчителя, чиє життя було красномовнішим за будь-які слова. У наш час, коли світ часто шукає істину в поверхових речах, святий Василій нагадує нам, що справжня велич людини народжується у смиренні перед Божою волею та в невтомній праці заради блага інших. Його постать залишається для нас вічним дороговказом, що веде до джерела справжнього світла і життя. Тож сьогодні, на порозі Нового року, святий Василій звертається до кожного з нас із закликом бути справжніми християнами не лише за назвою, а й за суттю, щоб наше світло «світило перед людьми» (пор. Мт. 5, 16). Ми не просимо в Бога «магічної» зміни обставин, а Його батьківської опіки, яка преображає будь-які обставини. Нехай «восьмий день» вічності, що сьогодні входить у наш земний час, дарує нам здатність бачити далі за горизонт щоденних турбот. Ми ввіряємо цей Новий 2026 рік Божий Тому, Хто тримає у Своїх руках минуле, теперішнє і майбутнє. Нехай наше життя стане проповіддю Божого миру, а кожен день – кроком до тієї перемоги, яка починається в серці та завершується торжеством правди на нашій землі. У цей перший день Нового року ми підносимо нашу соборову молитву за українське воїнство, яке стоїть на захисті нашої свободи і незалежності. Ми складаємо глибоку подяку нашим захисникам, волонтерам, медикам та капеланам, чия жертовність є найвищим проявом християнської любові (Ів. 15, 13). Ми благаємо Всевишнього про переможний рік для України, бо Він – наш мир, наше світло і наша надія. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 01 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ми не залишаємо надію в минулому, а беремо її з собою як найцінніший скарб у Новий 2026 рік Божий та в наше життя [фото]

У неділю після Різдва Христового, 28 грудня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі, де відбулося завершення Ювілейного року надії. Детальніше...