Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим
SDE

Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим

29 березня 2010
Друк E-mail
Дорогі  у Христі брати і сестри!
Дорога  молоде!


Сьогодні, в неділю, перед Світлим Воскресінням Христовим, Церква святкує подію Його торжественного входу в місто Єрусалим. Євангельська розповідь про неї показує нам велич та славу Спасителя. Адже в пропам’ятну суботу у Витанії чимало людей стали свідками, як Ісус воскресив з мертвих Лазаря, а сьогодні Господь, сповняючи старозавітне пророцтво (Зах.9:9), сідає на ослине жереб’я, показуючи, що Він є тим Месією, на якого чекало все людство, та входить у святе місто Єрусалим.

З одного боку, як про це нам оповідають євангелисти, спостерігаємо великий тріумф Спасителя: численний натовп зустрічає Його з великим піднесенням, вітаючи Того, в якому бачить сповнення своїх сподівань та надій на визволення. Але, насправді, в’їзд Христа в Єрусалим не був тріумфальним, а, радше скромним, тому що Христос їхав не в кареті, не на коні, а скромно сидячи на осляті. Ісус сам не бажає величної шани та розголосу, але народ зауважує величність Його й ознаки Месії і відповідно радісно вітає. Тому Христовий приклад має нас навчати скромності й простоти.

Христос входить у Єрусалим, а це місто  можемо вважати символом нашого серця. Історично Єрусалим для юдеїв був осередком релігійного життя, духовності. В Єрусалимі був храм, у якому в Святая Святих стояв Кивот Завіту – знак Божої присутності серед свого народу. Кожен християнин є храмом Духа Святого. Апостол Павло каже: «Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас» (І Кор.3,16). Тому наше серце є тим святилищем «Святая Святих», де перебуває Бог.

З біблійної історії знаємо, що Єрусалим є містом протилежностей. Він був  престолом Царя Давида, котрий любив  Господа Бога. Але, Єрусалим теж був  престолом Царя Ірода, який хотів  Ісуса Христа знищити. Так само і людське серце може бути осідком і любові, і ненависті. В Єрусалимі шанували патріархів і пророків (Авраама, Мойсея, Ісаю й Єремію та інших), котрі були Голосом Божим, але там теж Божих посланників каменували. Так само й людське серце може приймати Боже слово з пошаною, але може не приймати або, прийнявши – вбити його у собі. Сьогодні ми споминаємо подію, коли жителі Єрусалиму вітають Христа, кличучи: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” (Мт. 21:9). Але за кілька днів ми переживатимемо страждання і смерть Ісуса Христа, коли Єрусалим повстане проти нього і кричатиме: “Розіпни, розіпни його!” (Мр.15:13, Лк.23:21, Йо.19:6).

Христос дві тисячі років тому ввійшов у Єрусалим, але Він і сьогодні продовжує приходити до нас. Він приходить до нас під видами Євхаристійного Хліба й Вина, Євангельського Слова, голосу сумління.  Він приходить у Єрусалим нашого серця. Але яким є цей наш Єрусалим? Чи готовий він належним чином зустріти Його? А може він, зустрівши, через декілька днів відкине Його? Тому нам варто приготуватися, щоб достойно зустріти Спасителя. Мешканці Єрусалиму не пожаліли своєї одежі, стелячи її на дорозі, щоб таким чином показати свою пошану до Сина Божого. Це було знаком їх покори і любові до нього. Ми ж постараймося шанувати нашого Господа чистотою свого серця. Тому відкидаймо й осуджуймо у святій тайні Сповіді усякий бруд та гріх і прикрашаймо себе пальмовим віттям – християнськими чеснотами.

Покажімо  нашу добру волю і вийдім назустріч Христові. Зустрічаймо Його з такою ж радістю, як це робили ізраїльтяни багато років тому, кличучи: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!” (Йо.12,13). Але будьмо уважні і не поступаймо так, як це зробили вони декілька днів опісля – кричали проти Сина Божого: „Геть! Геть! Розіпни його” (Йо.19:14). Часом і ми в нашому серці є такими ж непослідовними: спочатку ми з радістю вітаємо Христа, а потім, своїми гріхами, розпинаємо Його.

Які наслідки приходу Ісуса Христа у  Єрусалим? – Він проганяє купців з храму, що там торгували. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в храмі нашої душі. Просімо Ісуса допомогти прогнати з неї отих купців гордості, захланності, нечистоти, заздрості, непоміркованості, гніву і лінивства, що часом знаходять собі місце у храмі нашого серця. Ісус Христос навчав: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт.6:24, пор. Лк.16,13). Ми не можемо служити мамоні – світові та його гріхам, але ми покликані служити Богові. Тому один раз вийшовши Йому назустріч і радісно привітавши, більше не зраджуймо Його своєю негідною поведінкою.

Дорогі  в Христі брати і сестри, сьогодні в особливий спосіб хочу привітати нашу молодь. Блаженної пам’яті Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ з 1985 р.Б. започаткував у Квітну неділю світовий день молоді. Тому, ми сьогодні в особливий спосіб молимось за нашу молодь, бо молодість є часом особливого відкриття власного «я» та складання «життєвих планів», є періодом росту, котрий повинен бути ростом « в мудрості, в роках і в ласці у Бога і у людей» (Лк 2, 52).

Молоді  люди часто є сповнені тривог, розчарувань, турбот і страхів, бо не бачать, як зреалізувати себе за існуючих обставин. Часто молодь потрапляє у полон спокус, які неодноразово пропонує «князь цього світу». Історія спасіння, про яку читаємо у Святому Письмі продовжується в історії молоді нашого часу. Головна спокуса, як і колись, полягає в тому, що людині пропонують збудувати справедливе суспільство і осягнути особисту свободу і щастя тільки відкинувши Бога з власного життя. Це та сама стародавня «хитрість змія», яка пропонує жити так, наче Бог не існує. Цю спокусу сьогодні звемо секуляризацією, лібералізмом, індиферентизмом, яка неминуче веде до втрати дару молодості та до глибокої кризи молодої людини. Отож не дивно, що першими жертвами духовної і культурної кризи, яка охопила сучасний світ, стають представники молодого покоління. Спрагла до пізнання чогось нового і полишена на саму себе, молода людина схильна почути і здійснити першу-ліпшу пропозицію і, таким чином, наражається на небезпеку потрапити у пастку.

Церква  прагне допомогти молоді, з однієї сторони, зреалізувати свій потенціал, а з іншої – уникнути небезпек. Кожен юнак та дівчина внутрішньо шукає Того, хто відкриє таємницю, як залишитись вічно молодими (див. Йо 3,29; Мт 9,15; Лк 5,34). Спасителем вічної юності, який відновлює у нас подобу до Вічного є Ісус Христос, Воскреслий, Вічний Бог і «Молодий» своєї Церкви. Тому у Христі, дорога молоде, ви зможете знайти відповіді на всі ваші труднощі і запитання, які носите у ваших серцях; бо Господь є великим люблячим і вічно молодим приятелем ваших душ, єдиний, хто знає досконало ваші серця і може вам сказати істину.

У ці передпасхальні дні пам'ятаймо, що Христос входив в Єрусалим не лише як всемогутній цар, але і як Первосвященик, для того, щоб принести в жертву Самого Себе. І цю майбутню жертву хресних страждань Спаситель приніс заради нашого спасіння. Стараймось з вдячністю прийняти його Священну Жертву, щоб наша душа не залишилася безплідною смоковницею, але розцвіла християнськими чеснотами як це вербне віття, що ми його сьогодні принесли у храм.

Тому  щиро закликаю всіх нас якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоби через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного Тижня приготовити свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню „Осанна” Воскреслому Христу. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
^ Догори