SDE

Проповідь на неділю після Воздвиження

02 жовтня 2018
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі! Сьогодні, у Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, ми чуємо уривок з Євангелія, в якому євангелист Марко передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною» (Мр.8,34).

Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоби могти зватись Його послідовниками. Він до нас каже, щоб ми взяли свій хрест на себе, не чужий, не Його хрест, а свій! Шлях Христа – єдиний шлях життя і спасіння, всі інші – людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирним. Ось чому Господь говорить нам ці слова: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8, 36). Поміркуймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа одночасно духовно не зростає у досконалості, не стає шляхетнішою, не просвітлюється, ‒ усе буде марно. І зараз ми це добре усвідомлюємо, дивлячись навколо себе, знаючи, що навіть матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Потрібно, щоб людина оживотворювалась Божою правдою, просвітлювалась Його благодаттю, йшла дорогою Божих заповідей – тоді вона буде щасливою.

Отож Христос промовляє до кожного з нас: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Це означає, що людина повинна зректися в першу чергу всього, що пов’язане з гріхом, із користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов’ю віддає себе на служіння ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. „Відректися себе” означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радостями, труднощами та успіхами, але й інших, у яких також є свої радості та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і їхнім життям.

Наступний заклик Христа – це „взяти свого хреста”. Тут хрест – не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що зустрічають нас в житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини і суспільства, тому що хрест – це щоденний подвиг в ім’я ближнього, в ім’я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій – тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, котрі стрінуть нас на цьому шляху.

Очевидно, що мусимо також молитися, щоби терпеливо зносити свої хрести, щоби Господь, за своєю волею зменшив наші скорботи чи біди наших ближніх, близьких та рідних.

І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос – це „йти слідом за Ним”. Слідувати за Христом – означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом – це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також значить завжди бути готовим відповісти „так” на Божий поклик, навіть якщо приходиться іти хресним шляхом, крізь приниження та наругу.

Напевно, кожен з нас несе в цьому житті свій хрест. Інколи ми не розуміємо, чому Господь допускає на нас певні випробовування, труднощі чи скорботи. Деколи нарікаємо, не вміємо прийняти по-християнськи те, що переживаємо. Однак завжди пам’ятаймо, що Господь ніколи не допускає того, чого людина не може перенести. Якщо довіримося Йому, то завжди відчуємо Його підтримку, любов та благословення.

Як колись так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe oзнaчaє: «Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя,  Бiльшe тoгo, я є ця дoрoгa».

Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині. Бог живе, Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас…

Дорогі у Христу! Сьогодні ми освятили цей оновлений храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. Ми оновили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм...

У цьому святому храмі ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17).

У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на святому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі.

Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими.

Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у оновленні цього храму. Велике спасибі о. Руслану та його попередникам, які тут трудилися всі ці роки… Велике спасибі сільській громаді та жертводавцям, які у нелегкі часи економічної скрути взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Складаю сердечну подяку усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей оновлений храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом.. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. 

+ Ярослав

с. Волостків,
30 вересня 2018 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

LOGO ZIZD MYRIAN 2018

^ Догори