Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив (пор. Бут. 2, 2-3). Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя.
Святі Отці називали восьмий день символом вічності та безкінечного перебування в Божій любові. Це день – образ майбутнього віку, час спасенної дії Бога. Як каже Псалмоспівець: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс. 118, 24). Це час перемоги над простором і матерією, передсмак Воскресіння, коли Господь долає межі земного буття. Якщо сім днів – це коло нашого земного мандрування, то восьмий день – це вертикаль, що веде до Бога. Саме тому в цей символічний момент ми розпочинаємо Новий рік, як вхід у нову епоху Божої присутності.
Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Як навчає апостол Пало: «Коли хтось у Христі, той — нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5:17). Сьогодні, дякуючи Творцеві за прожитий час, ми просимо у Господа благословення на Новий рік для наших родин, для нашого духовного зростання та для зболеної, але непереможної України.
Центральною подією восьмого дня після Різдва Христового є Господнє Обрізання і надання імені. Євангелист Лука оповідає нам, що над Хлоп’ятком був здійснений обряд, встановлений ще за часів Авраама як знак заповіту між Богом і Його народом (Бут. 17, 11). Ісус Христос, будучи Творцем Закону, не мав потреби підкорятися людським приписам, бо «у ньому враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2, 9). Проте Він добровільно приймає обрізання, демонструючи Своє глибоке смирення та солідарність із людським родом. Через цей обряд Дитя входить у спадкоємство обітниць, даних патріархам, стаючи «підвладним закону», щоб нас від цього закону викупити і «принести нам усиновлення» (пор. Гал. 4, 4-5). Він приймає печать старої людини, щоб Своєю Кров'ю оновити наше єство, закликаючи нас до «обрізання нерукотворного» (пор. Кол. 2, 11).
Саме восьмого дня Син Божий отримує ім’я Ісус, що означає «Бог спасає». Пророк Ісая свого часу називав Месію Емануїлом – «З нами Бог» (Іс. 7, 14), а також іменував Його Дивним Порадником, Богом Сильним, Отцем Вічності та Князем Миру (пор. Іс. 9, 6). Але саме в імені Ісус, яке архангел Гавриїл звістив Діві Марії, й опісля ангел Господній – Йосифові (Мт. 1, 21), зосереджена найвища влада. Апостол народів нагадує нам, що Бог «вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2, 9-11). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Дія. 4, 12).
Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я несло полум’я надії для багатьох знедолених і було останнім виявом надії для немічних, які благали про зцілення. В ньому закарбована найвища ідентичність і місія Сина Божного – бути Спасителем світу. Навіть на Голготі, на хресті це благословенне ім’я проголошувало світові тріумф Життя над смертю. У найвищій жертві розп’яття воно відкрилося як джерело миру, єдності та спасіння. За словами апостола Павла: «Сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю його хреста» (Кол. 1, 19-20). Сьогодні Церква безнастанно призиває ім’я нашого Спасителя, знаходячи в ньому невичерпну силу, бо сам Господь запевнив нас: «Чого б ви тільки попросили в Отця, — він дасть вам у моє ім’я» (Ів. 16, 23). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк. 6, 19).
Старозавітне обрізання було лише тінню та прообразом великого Таїнства Хрещення. Святий апостол Павло навчає, що у Христі ми отримали «обрізання нерукотворне, коли ви з себе скинули це смертне тіло, — обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11). Це відкинення гріха відбувається через наше занурення в Його смерть і воскресіння. Вступаючи в Новий Завіт, кожен із нас прийняв на себе найвище звання – «християнин». Хрещення – це онтологічний фундамент усього нашого життя та двері, крізь які Бог входить у нашу внутрішню оселю. Силою Святого Духа в хрищальній купелі помирає «стара людина», поневолена тлінням, і народжується «нове творіння» (2 Кор. 5, 17), покликане до святості. Ми врятовані не за наші власні заслуги чи справедливі діла, а «Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит. 3, 5).
Це занурення у Христа робить нас живими членами Його Тіла – Церкви. Ми більше не самотні мандрівники у цьому світу, а гілки на істинній Виноградині, якою є Христос (Ів. 15, 5). Життєдайна благодать Духа проходить від Божественного Кореня до кожної гілочки, дозволяючи нам приносити щедрі плоди милосердя, правди та любові. Хрещення дає нам унікальну можливість дозволити Христові жити в нас, як каже апостол Павло, «живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Це покликання Його очима дивитися на світ, Його серцем любити ближнього і Його руками творити добро. Кожен на своєму місці – у своєму покликанні, професії та щоденній праці – ми покликані бути співпрацівниками Бога у справі преображення цього світу.
Дорогі брати і сестри! Коли Бог надає ім’я людині, Він кличе її до вічності. Коли Він кличе нас на ім’я, утверджує наше життя під Своїм всесильним захистом та батьківською опікою. Як каже Господь через пророка Ісаю: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти — мій» (Іс. 43, 1). Це знання дає нам непохитну впевненість у майбутньому, попри всі земні бурі, війну та випробування. Святе Письмо нагадує: «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр. 13, 8), тому для нас, віруючих людей, прийдешній рік – це рік Божий, «час сприятливий» і «день спасіння» (2 Кор. 6, 2). Вступаючи в цей новий відрізок часу, несімо святе ім’я Ісуса у своїх серцях як найдорожчий скарб, бо саме в Ньому ми знаходимо повноту життя, яке ніхто і ніщо не зможе у нас відняти.
Сьогодні ми також вшановуємо пам’ять святого Василія Великого, який належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). У своїй родині він успадкував їхню незламну віру, бо вони пройшли крізь горнило переслідувань імператора Діоклетіана. Василій Великий постав перед світом як невтомний проповідник Христової істини та мудрий законодавець чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється десять разів у літургійному році.
Він був одним із тих «велетнів духу», каппадокійських Отців, які сформулювали догмат про Пресвяту Трійцю, відстоявши божественність Сина Божого і Святого Духа у боротьбі з єресями. Святий Теодор Студит казав: «Хто йде за Василієм, той іде за Святим Духом». А наш праведний митрополит Андрей Шептицький, захоплюючись його постаттю, називав Василія чоловіком всебічно освіченим, незрівнянним знавцем Писання та блискучим проповідником. Будучи архиєпископом Кесарії, він поєднав сувору аскезу та геніальний організаторський хист, глибоке богослов’я та ревну опіку над сиротами й убогими. Саме за цю всеосяжну любов до Бога і ближнього Церква навіки закріпила за ним титул – Великий.
Церква називає його «Великим», бо своєю мудрістю він сягнув найвищих таємниць Пресвятої Трійці, а своїми руками обмивав рани нужденних. Він залишив нам образ пастиря, який служить, і вчителя, чиє життя було красномовнішим за будь-які слова. У наш час, коли світ часто шукає істину в поверхових речах, святий Василій нагадує нам, що справжня велич людини народжується у смиренні перед Божою волею та в невтомній праці заради блага інших. Його постать залишається для нас вічним дороговказом, що веде до джерела справжнього світла і життя.
Тож сьогодні, на порозі Нового року, святий Василій звертається до кожного з нас із закликом бути справжніми християнами не лише за назвою, а й за суттю, щоб наше світло «світило перед людьми» (пор. Мт. 5, 16). Ми не просимо в Бога «магічної» зміни обставин, а Його батьківської опіки, яка преображає будь-які обставини. Нехай «восьмий день» вічності, що сьогодні входить у наш земний час, дарує нам здатність бачити далі за горизонт щоденних турбот. Ми ввіряємо цей Новий 2026 рік Божий Тому, Хто тримає у Своїх руках минуле, теперішнє і майбутнє. Нехай наше життя стане проповіддю Божого миру, а кожен день – кроком до тієї перемоги, яка починається в серці та завершується торжеством правди на нашій землі.
У цей перший день Нового року ми підносимо нашу соборову молитву за українське воїнство, яке стоїть на захисті нашої свободи і незалежності. Ми складаємо глибоку подяку нашим захисникам, волонтерам, медикам та капеланам, чия жертовність є найвищим проявом християнської любові (Ів. 15, 13). Ми благаємо Всевишнього про переможний рік для України, бо Він – наш мир, наше світло і наша надія. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
01 січня 2026 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Ми благаємо Всевишнього про переможний рік для України, бо Він – наш мир, наше світло і наша надія
- Владика Ярослав: Ми не залишаємо надію в минулому, а беремо її з собою як найцінніший скарб у Новий 2026 рік Божий та в наше життя [фото]
- Проповідь на неділю після Різдва Христового (2025)
- Владика Ярослав у Самборі урочисто завершив Ювілейний рік надії [фото]
- Слово на Собор Пресвятої Богородиці (2025)
