Дорогі в Христі!
Сердечно вітаю у цьому Божому храмі всечесне духовенство, керівників навчальних закладів, професорів, викладачів, семінаристів, студентів і школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені передусім привітати тих семінаристів і студентів, хто тільки розпочинає свій шлях у новому для себе навчальному закладі. Вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Сьогодні тут, під склепінням храму, зібрались і ті, що вчаться, і ті, що навчають, але всі ми тут є рівними, бо стоїмо перед кафедрою Божественного Вчителя – Ісуса Христа, Який промовляє до нас через Слово Боже.
У сьогоднішньому євангельському читанні ми стаємо свідками розпачливого горя батька, який просить допомоги в Христа через недугу власного сина. Його дитина не могла володіти собою, не могла самостійно прийти і просити про уздоровлення, бо зла сила керувала всіма її діями і кидала «в огонь і воду» (пор. Мт. 17,15). У цьому уривку йде мова про одержимість злим духом, в яку людина може потрапити через схильність до важких гріхів. Це гріховні пристрасті кидають людину у різні крайнощі, подібно як євангельського біснуватого часто кидало у вогонь і воду. Ми можемо втішати себе думкою, що це нас не стосується. Проте маємо бути пильними, щоб через власну легковажність не потрапити у подібну ситуацію. Не повинні обманювати себе, бо через гордість, захланність, нечистоту, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство й інші гріхи ми потрапляємо під владу того ж самого злого духа, який оволодів молодим юнаком.
Як нам боротися з духовною одержимістю, гріхом і пристрастю? На найнеобхідніші засоби вказує нам сьогодні Сам Христос: "Коли матимете віру ... нічого не буде для вас неможливого», «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (пор. Мт.17,20-21).
Що ж таке віра, в чому вона полягає? Віра – це не просто переконання або впевненість в Божому існуванні; це не знання про Бога, тому її не можна виміряти кількістю прочитаних книг. Апостол Яків застерігає нас перед таким спрощеним віруванням: „Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять" (Як.2,19). Віра – це, насамперед, довір'я до Бога, це пізнання Христа, пам'ять про Нього, життя в Його присутності. Вірити – це настійливо шукати зустрічі з Господом, переступаючи через свою зневіру та розчарування.
Господь у сьогоднішньому Євангелії порівнює віру до «зерна гірчиці» (пор. Мт.17,20), яке дуже дрібне і, щоб принести плід, потребує уваги, зусиль, терпеливої праці... Саме молитвою віра зростає, а постом мужніє. Проте прямувати шляхом посту означає не тільки бути поміркованим у їжі. Мова йде і про піст духовний, тобто відмову, або радше унезалежненість від усього того, що нас поневолює, що нас приваблює у грісі... Молитва ж полягає у тому, щоб ми, скинувши з себе ланцюги наших залежностей, стояли перед Богом, вслухаючись всім нашим єством у Його присутність, Його животворче слово, відповідаючи Йому: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову» (пор. Лк.1,38).
«Віра без діл не приносить плоду», - каже апостол Яків (Як.2,20). Плід же приносить вона, коли творимо діла милосердя для всіх потребуючих; коли захищаємо переслідуваних; коли є чесними і боремось за правду; коли ми не байдужі до тих, хто біля нас, коли усвідомлюємо свою відповідальність за свою Батьківщину. Саме така віра, скріплена молитвою, постом і вчинками, здатна на чудо, як каже Господь: «...скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (пор. Мт. 17,20). Ось таку науку подає нам Божественний Учитель через сьогоднішнє євангельське читання. Він є для нас Педагогом. Він є тим, кого мають слухати всі: учні, батьки і вчителі. Тому, хочу коротко звернутися до всіх Вас. Прошу батьків і викладачів, взоруватись на нашого Небесного Педагога. Не біймося наслідувати Його у виховній і викладацькій діяльності. Завданням педагогів є не так збагатити дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, Церкву і державу. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «цілісною людиною» і «цілісним Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше вподібнитися до Нього.
Що ж означає бути «цілісною людиною», сформуватися на «взір Христа»? Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними дисциплінами... Одночасно не повинні забувати про виховання духа людини, тобто її відкритості на Бога. Без релігійної складової навчання і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінним. Що ж стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, неповносправністю... Не маємо морального права вчинити злочин духовного каліцтва, нехтуючи духовно-релігійним вихованням! Неможливо говорити про добру освіту, якщо не буде в ній справжньої моралі, котра ґрунтується на віковічних християнських цінностях. Вслухаймося в слова Христа, котрий закликає нас не перешкоджати дітям приходити до Нього (пор. Мат.19,14; Мр.10,14).
Дорогі вихованці, будьте сумлінними учнями, бо Ваше навчання – це Ваш найбільший вклад у ваше особисте життя. Серед теперішніх школярів і студентів стоять майбутні великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки та матері... Знання потрібно здобувати постійною клопіткою працею. Шануйте час, навчаючись, використовуйте кожну хвилину, готуючись до іспитів і заліків, одночасно пам'ятаючи, що найважливіший екзамен – це той, який «складатимемо» на порозі вічності. Тому наслідуймо приклад євангельського юнака, котрий сумлінно виконував Божі заповіді і шукав глибшого духовного життя, запитуючи Христа: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (пор. Лк. 18,18).
Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей, талантів і чеснот... Бажаю всім школярам, студентам і семінаристам на цьому шляху підкорити нові вершини знань. Але справжньою вашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа. Знання це ще не мудрість. Завдяки навчанню ми здатні розвинути наш розум і вміння, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати.
Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Бажаю, щоб Боже благословення завжди перебувало з усіма, хто трудиться на ниві просвіти! Закликаю до терпеливості й наполегливості в опануванні знаннями, вдосконаленні себе, бо і землероб, засіваючи поле, покладає надію на Бога, доглядає посіяне, смиренно чекаючи, коли Господь благословить урожай. Нехай Божа благодать зміцнює Ваші сили та подає натхнення. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
- Владика Ярослав: Тільки з Богом можемо мати повноту життя
- Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
- Владика Ярослав: Зустріч Ісуса та жінки-ханаанянки - це символічна зустріч двох світів
- Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)
- Владика Ярослав: Хто є вірним у малому, стане великим