«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38)
Дорогі в Христі брати і сестри!
В Старому Завіті час Месії був описаний дуже виразно. Пророк Ісая так про нього пише: «Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля» (пор. Іс. 29,18-19). У вибраному народі, віра про цю правду була розголошена так далеко, що коли єрихонський сліпець почувши, що недалеко проходить Христос без найменшого сумніву прохав Його кажучи:"Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"!
Незрячий чоловік з сьогоднішньої Євангелія був незрячим фізично, однак він мав духовний зір – віру в Христа. Він не бачив того, що бачили інші люди: навколишній світ із його зовнішніми ознаками та формами, людський вигляд тощо. Водночас він бачив те, чого інші люди не помічали – він побачив оком віри Бога в Ісусі Христі. Він вмів мислити і сприймати інших дуже глибоко й уважно. У той час, як інші називали і сприймали Спасителя звичайною людиною – Ісусом з Назарету, сліпець назвав його Сином Давида, тобто Месією, далі найголовніше – Господом, а після оздоровлення пішов за ним.
На основі євангельської розповіді про зцілення незрячого спробуймо перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовну. Сліпець отримав оздоровлення своєю наполегливою вірою. Його віра у те, що Господь, Який прийшов у світ та іменується Сином Давидовим, може дарувати йому зір, не була принагідною чи непевною. Інакше він все-таки не взивав би так голосно і так наполегливо, а тим більше замовчав би після людських докорів. Однак сліпець натомість не зважає на людські докори, а ще дужче проявляє свою віру. Він настійливо просить милості в Ісуса Христа.
Єрихонський сліпець сидів при дорозі і прохав милостині, але сам Спаситель каже: «Я є дорога, істина і життя!» (пор. Йо. 14, 6). Хто не знає «дороги» надприродного світла, є духовно сліпим, хто тільки захоплюється Христом, але Його не знає, не йде за Ним, той є подібний до того, хто в темноті сидить при дорозі і не просить про світло, щоб жити, не благає в Христа уздоровлення. Хто ж пізнає сліпоту свого серця, відчуває брак надприродного світла через свою гріховність, цей взиває з глибини своєї душі: "Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"!
Дорогою до духовного просвічення, як бачимо з сьогоднішнього Євангелія, є сильна віра. Вона є фундаментом і підставою діяльності Бога в нас. Тому розуміємо св. апостола Павла, коли говорить: «Без віри не можливо подобатися Богу» (Євр.11,6) і в другому випадку в посланні до Римлян: «Праведник з віри буде жити» (Рм. 1,17; Гал. 3,11). Але віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше Божим даром. Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним Його божественне життя. Віра народжується від слухання Слова Божого. Те Слово Боже входить до нас через слухання–споглядання і оселюється в нашому серці, тоді починається нове життя, починається життя з Богом. Всі ми до кінця нашого життя маємо боротися з дияволом, який нас спокушає і хоче навести нас на старий – грішний спосіб життя. Однак ми маємо Ісуса Христа, тому віруймо в Нього, молимось до Нього, щоб ми витривали на цій дорозі, якою Господь запрошує нас іти, тобто дорогою Хрещення: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа – дорогою доброти і любові, дорогою ділення і служіння, дорогою присутності там, де інші нас потребують. Хто йде за Христом, той осягає мету свого життя, тобто злуку з Отцем. «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене», каже Ісус (пор. Йо. 14,6). На цій дорозі до Отця, як ми вже бачили у сьогоднішній Благовісті, також дуже важне місце займає молитва. Вона являється основною потребою в житті кожної людини, як в порядку природному, так і надприродному.
У нашій молитві повинні бути чотири дії, про які пише св. Василій Великий: «Спершу восхвали Бога, потім подякуй за добродійства, які Він тобі зробив, далі відкрий Йому свої гріхи і порушення заповідей Його а на кінець проси в Нього те, що потрібне тобі, головно для спасіння твоєї душі». Щоб молитва мала силу перед Господом, треба наповнити її вірою в безмежність Божої щедрості і в непохитність Його обіцянки. «Будьте в молитві витривалі, - каже Апостол Павло, - і чувайте на ній в подяці» (пор. Кол. 4, 2). З найдавніших часів серед християн найбільш відомою з поміж коротких молитов була «Ісусова Молитва» - Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Про неї сказано у св. Єфрема, св. Івана Золотоустого, у св. Ісаака Сирійця. Чули ми її і у сьогоднішньому Євангелії: єрихонський незрячий благав нею Господа про своє просвічення. Щоб молитва в нас проявляла всю свою повноту, то мусимо перебувати в ній безупинно, як у природному стані нашої душі. До цього заохочує нас св. Апостол Павло, кажучи: «Моліться безперестанку» (пор. 1 Кол. 5,17).
«Ісусова Молитва» містить в собі дві складові частини, які є твердою опорою в житті кожної людини: це впевненість у тому, що Христос присутній серед нас, а також свідомість того, що самі по собі ми, слабкі і грішні, повинні просити про Божу допомогу. Духовні отці радять повторювати цю молитву якнайчастіше, аби вона злилась з диханням і з биттям серця. Так вона буде супроводжувати нас при будь-якій нашій діяльності та стане наріжним каменем нашої свідомості. Велика віра і щира молитва здатні привернути увагу Всемогутнього Господа, який звернеться до нас із запитання: «Що бажаєш, щоб я вчинив тобі». Тоді скажімо нашому Богові: Господи, помилуй мене, зціли мої тілесні і духовні очі, очисти мій погляд, скріпи мою віру, щоб я прозрів, щоб я міг знову бачити – міг бачити справжню вартість речей цього земного світу, міг бачити Твою присутність у природі та на дорогах мого життя, міг бачити Тебе в моєму ближньому, міг бачити Тебе в моєму серці і йти за Тобою. Амінь.
+ Ярослав
3 лютого 2019 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Тільки з Богом можемо мати повноту життя
- Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
- Владика Ярослав: Зустріч Ісуса та жінки-ханаанянки - це символічна зустріч двох світів
- Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)
- Владика Ярослав: Хто є вірним у малому, стане великим