Проповідь з нагоди свята Покрову Пресвятої Богородиці (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. У нашій Церкві є багато празників, присвячених Божій Матері, у яких ми пригадуємо Її особливу участь у Божому задумі спасіння: Її Різдво, Введення до храму, Благовіщення, Її материнську присутність при Різдві Христовому, Її земне завершення у таїнстві Успіння. Але сьогоднішнє торжество відрізняється від інших. Воно не лише веде нас до конкретної події з Її життя, а розкриває Її постійне заступництво за нас перед престолом Всевишнього. Свято Покрову бере свій початок з історичної події, яка сталася на початку X століття в Константинополі, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці. За переданням, святий Андрій Юродивий, разом зі своїм учнем Епіфанієм, під час всенічної молитви у храмі побачив дивовижне видіння. У святині над людьми з'явилася Пресвята Богородиця, супроводжувана ангелами, апостолами, пророками та святими. Вона підійшла до престолу, довго молилася, а потім зняла з голови свій омофор і розпростерла його над присутніми в храмі. Це було знаком захисту і заступництва перед Богом. Після цього видіння вороги відступили, і місто було врятоване. У сьогоднішньому святі ми доторкаємося до глибокої таїнственної реальності Церкви як Тіла Христового, яке складається з двох частин: небесної та земної. Небесна Церква – це спільнота святих і ангелів, усіх тих, хто вже увійшов у славу вічного життя з Богом. Вони не віддалені від нас, а навпаки – постійно моляться за нас і підтримують наше земне паломництво. Земна Церква – це ми, вірні, які ще ведемо духовну боротьбу, прямуючи до небесної батьківщини. Ця єдність особливо виявляється у молитві, коли ми звертаємося до святих, просячи їхнього заступництва перед Богом. Особливе місце біля престолу Сина займає Його Мати – Пресвята Богородиця. Її заступництво не є символом чи абстракцією, але живою реальністю, подібною до омофора, яким Вона у Влахернах покрила вірних. «Діва днесь предстоїть у церкві і з лики святих невидимо за нас молиться Богу» (Кондак свята). Ці слова богослужіння відкривають нам глибоку істину про те, що кожна молитва у храмі не є ізольованою, але вливається у велику небесну Літургію. І в цій небесно-земній єдності Пресвята Владичиця невидимо перебуває серед нас, простягаючи свій животворний Покров і огортаючи всіх материнською любов’ю та опікою. Ця єдність небесного і земного корениться в таїнстві Воплочення, коли Бог став людиною. Святий Андрій Юродивий, будучи юродивим – тобто тим, хто вдавав божевільного заради Христа, щоб уникнути людської слави – став свідком цієї єдності. Це не якась «магія», а прояв Божої любові через посередництво Його Матері. У нашому житті ми часто відчуваємо цю єдність, коли досвідчуємо присутність Діви Марії. Свято Покрову запрошує нас усвідомити, що ми не самотні; ми частина великої спільноти, де Богородиця молиться і заступається за нас. Традиційно на багатьох Богородичних святах читається уривок з Євангелія від Луки про сестер Лазаря з Витанії – Марту і Марію. Цей текст виразно підкреслює ті чесноти, які в унікальний спосіб уособлювала Пречиста Діва. Ісус приходить до них, і Марія сідає біля Його ніг, уважно слухаючи Його слова, тоді як Марта клопочеться численними турботами гостинності. Нарешті Марта скаржиться: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк. 10, 40). Ісус відповідає: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк. 10, 41-42). У наступній частині, коли жінка з натовпу вигукує: «Щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), Христос каже: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Цей євангельський уривок вибраний не випадково для сьогоднішнього свята. Тут підкреслюється головна риса Богородиці: слухання і зберігання Божого Слова. Марія з Витанії, яка сидить біля ніг Ісуса, є образом учениці, що обирає «кращу частку», тобто близькість до Господа через слухання Його слова. Це нагадує нам про Діву Марію, яка від початку свого життя була цілковито відкрита на Божу волю. У Благовіщенні Вона відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Її шлях – від Воплочення до Голготи й Воскресіння – був постійним слуханням і зберіганням Божого слова. А на весіллі в Кані Галилейській Вона звертається до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Ів. 2, 5), показуючи, що слухання Божого слова завжди веде до конкретної дії. У світлі свята Покрова цей уривок відкриває нам Пресвяту Богородицю як Заступницю, яка сама слухає і водночас допомагає нам навчитися слухати. Як Марта занурюється в клопоти, так і ми часто губимося у щоденних турботах, забуваючи про «одне потрібне» – про зустріч з Богом. Богородиця ж, обираючи слухання, стає образом небесної Церкви, де все зосереджене на Господі. Водночас Вона залишається Матір’ю, яка дбає і про наші земні потреби: як у Кані, де першою помітила брак вина, так і сьогодні бачить наші нестатки. Проте Її материнська опіка завжди спрямовує нас до Слова Її Сина. Блаженство, про яке говорить Христос, – це життя, побудоване на слуханні й зберіганні Божого слова. Цей образ слухання відкриває двері до глибшого розуміння Покрову Пресвятої Богородиці у світлі Святого Письма. Уже у книзі Буття звучить перша благовість: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Ця «жінка» є прообразом Діви Марії, яка через Свого Сина приносить перемогу над злом. Після гріхопадіння Бог дарує знак надії – обітницю Марії. Вона постає як Матір надії, яка свідчить: Бог не покидає світ, але дає Заступницю. Іншим образом є Ноїв ковчег (Бут. 6–9). Ковчег став місцем порятунку під час потопу, де Бог зберіг життя серед хаосу. Традиція Церкви бачить у ньому не лише прообраз Церкви, але й покрову Діви Марії. Вона – новий Ковчег Завіту, який носить у собі Христа, Спасителя світу. Як ковчег врятував Ноя і його родину, так і Марія своїм Покровом захищає нас від бурь і небезпек цього життя. Пророки також зображують величний образ Дочки Сіону. Це уособлення Ізраїлю, вибраного народу, який очікує приходу Месії. Пророк Ісая звіщає: «Скажіть доньці Сіонській: Ось іде твій Спаситель. Ось із ним його заплата, перед ним його нагорода» (Іс. 62, 11). У Діві Марії цей образ знаходить повне здійснення: Вона стає Дочкою Сіону, яка приймає Месію і народжує Його світові. Як Заступниця, Вона представляє перед Богом увесь люд, так само як колись Дочка Сіону уособлювала Ізраїль. І саме тому Її називаємо Матір’ю надії: в часи вигнання та страждань Ізраїль знаходив у Дочці Сіону знак прийдешнього визволення. Так і сьогодні Пресвята Богородиця дарує нам надію серед наших власних випробувань. Нарешті, у книзі Одкровення з’являється ще один величний символ: «І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Од. 12, 1). Ця Жінка, яка народжує Сина і долає дракона, є образом Марії, але водночас і Церкви, і всього Божого народу. Вона стоїть у сяйві Божої слави, торжествуючи над силами темряви. Як Заступниця, Вона простягає свій Покров над нами у боротьбі зі злом і дарує надію на остаточну перемогу. Таким чином, старозавітні прообрази та новозавітні видіння відкривають Діву Марію як Ту, що від віків була в Божому задумі – Матір надії, яка провадить людство крізь темряву до світла вічного життя. Переходячи до історії Церкви, бачимо, як розуміння ролі Марії як Заступниці формувалося від самих початків християнства. У часи переслідувань вірні зверталися до Неї як до Матері, пригадуючи слова Ісуса Христа на гологоті: «Ось Матір твоя» (Ів. 19:27). Святий Іван Богослов прийняв Її у свій дім, і цей жест став образом для всієї Церкви. У катакомбах Риму збереглися найдавніші зображення Богородиці з Дитям – знак надії для християн, які жили під загрозою гонінь. Згодом, у V столітті, Ефеський собор (431р.) урочисто проголосив Її Богородицею, наголосивши на Її унікальній участі у таїнстві Воплочення. У Візантії Матір Божу почали шанувати як покровительку імперії: імператори будували храми на Її честь, а саме свято Покрову виросло з тієї традиції. Видіння у Влахернському храмі стало її вершиною – знаменням Її материнського заступництва для всього християнського народу. У нашій історії ця традиція утвердилася з хрещенням Київської Русі. Ярослав Мудрий присвятив Богородиці Софію Київську, де й досі бачимо Її у величному образі Оранти – тієї, що стоїть на молитві з піднятими руками. Вона стала Покровою для князів і народу: літописи згадують Її заступництво у битвах, особливо в часи небезпеки від половців чи татарських навал. Богородичні ікони, що зображали Її у молитві, були символами захисту й надії. Для нашого народу Діва Марія завжди залишалася тією, хто об’єднує у молитві та дарує відчуття Божої близькості навіть у найважчі часи. Особливе місце свято Покрову займає в історії козацтва. Запорізька Січ була віддана під Її опіку: козаки зводили храми на Її честь, вважали Її своєю Заступницею у походах і пов’язували численні перемоги з Її допомогою. Саме тому день Покрову став святом козацького війська. У ХХ столітті до Її заступництва зверталися воїни УПА, борючись за свободу проти тоталітарних режимів. Образи Покрови з козаками чи повстанцями під Її омофором увійшли до української іконографії як свідчення того, що Матір Божа завжди поруч зі своїм народом. У наш час ця спадщина отримала нове продовження. Від 2014 року, а особливо від 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення, українці знову відчувають Її молитовну присутність. Воїни на фронті, волонтери, сім’ї в укриттях – усі вбачають у Ній Матір і Заступницю. Не бракує свідчень про дивовижні порятунки, які приписують Її опіці: кулі, що не влучають, ракети, що не вибухають. Недарма сьогоднішнє свято стало також Днем захисників України: воно нагадує, що наша боротьба є не тільки земною, але й духовною, і що ми стоїмо під Її покровом. Свято Покрова має й ширший вимір. У світі, який переживає війни, хвороби, потрясіння, екологічні виклики, покров Пресвятої Богородиці нагадує нам про надію, яка не є ілюзією, а впевненістю в Божій присутності. У часи страждання Пресвята Богородиця молитовно предстоїть поруч так само, як стояла під хрестом Її Сина, і підтримує віру та надію. Дорогі брати і сестри, сьогодні, святкуючи Покров Пресвятої Богородиці, довірмо Їй нашу Церкву, наш народ, Україну і весь світ. Хай Її омофор буде над нашими воїнами, над пораненими й полоненими, над усіма, хто страждає. Хай Її заступництво допомагає нам залишатися вірними Слову Ісуса Христа й жити надією, яка веде до перемоги і справедливого миру. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 01 жовтня 2025 року Божого,м. Самбір     Детальніше...

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангеліст передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною». Тут ми бачимо тематику наслідування Христа, яка виразно присутня у новозавітних текстах Священного Писання. Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей заклик, коли він говорить: «Будьте моїми наслідувачами, як і я — Христа» (1 Кор. 11,1). А в іншому місці: «І ви почали наслідувати нас і Господа, прийнявши слово серед численних утисків із радістю Святого Духа» (1 Сол. 1,6). Однак найважливішим є те, що ціле життя і діяння Христа, увінчане хресною жертвою з любові за людство, залишається взірцем і ідеалом. Воно закликає не лише до пізнання, але передусім до наслідування. Христос промовляє до апостолів у світлиці після того, як умив їм ноги: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так чинили, як це Я вам учинив» (Йо. 13,15). Ці слова стосуються не лише миття ніг, а й цілого життя Христа. Кожний із учнів приймає виклик іти слідом за Сином Людським, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але — щоб служити й дати життя Своє як викуп за багатьох» (Мт. 20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї вбогості і тієї жертви наслідування Христа стає вимогою для всіх Його учнів і послідовників. Воно є основою євангельського, християнського етосу. Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною»? Особливо для людей ХХІ століття, від яких ми часто чуємо нарікання про постійні проблеми і не завжди сприймаємо їх так, як заповідав нам Христос. Він говорить нам, щоб ми взяли свій хрест на себе — не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом — єдиний шлях життя і спасіння; усі інші — людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирнішим. Ось чому Господь говорить нам: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8,36). Подумаймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа водночас духовно не зростає в досконалості, не стає благороднішою, не просвітлюється — все буде марно. Матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Лише оживотворюючись Божою правдою, просвітлюючись Його благодаттю, вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда зробить вас вільними!» (Йо. 8,32). Христос промовляє до кожного з нас: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого». Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоб мати право називатися Його послідовниками. Це означає, що людина повинна зректися передусім усього, що пов'язане з гріхом, користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов'ю віддає себе на служіння ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. «Зректися себе» означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радощами, труднощами та успіхами, але й інших, які також мають свої радощі та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і життям ближніх. Наступний заклик Христа — це «взяти свій хрест». Тут хрест — це не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що трапляються нам у житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, бо хрест — це щоденний подвиг в ім'я Бога, ближнього, в ім'я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій — тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, які зустрінуть нас на цьому шляху. Звичайно, ми мусимо також молитися, щоб терпеливо нести свої хрести і щоб Господь за Своїм милосердям полегшив наші скорботи чи зменшив страждання наших ближніх, близьких і рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос — це «йти слідом за Ним». Слідувати за Христом означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом — це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також означає завжди бути готовим відповісти «так» на Божий поклик, навіть якщо доводиться йти хресним шляхом крізь приниження та наругу. Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо престольний празник вашого храму — святих мучениць Софії, чиє ім’я означає «премудрість», та її трьох дочок: Віри, Надії і Любові. Це свято — взірець величі материнського серця та світлої дитячої вірності Христу. Історія цієї святої родини, що жила у II столітті, має в собі невичерпну глибину. Вона стає дзеркалом наших власних страждань і випробувань. Їхній приклад сяє як незгасне світло в темряві, як надія серед розрухи й відчаю. Коли імператор Адріан наказав цим святим мученицям відректися Ісуса Христа і принести жертву поганським божкам, ці юні дівчата без вагань відмовилися. В їхніх серцях горів вогонь Христової любові, який не змогли загасити ніякі тортури. Їх били, катували, спокушали обіцянками земного щастя, та вони залишалися непохитними. А свята мати Софія, стоячи поруч і споглядаючи страждання своїх дітей, не просила їх відмовитися від віри заради порятунку життя. Навпаки, вона підбадьорювала їх іти дорогою за Христом до кінця. Її серце розривалося від болю, як і кожне материнське серце, та водночас вона знала: є цінність, вища за земне існування, — це вірність Богові. Їхня смерть була не поразкою, а перемогою. Бо навіть уся міць Римської імперії не змогла здолати їхньої віри. Імена цих юних дівчат і їхньої матері назавжди залишилися взірцем святості в пам’яті Церкви, тоді як ім’я їхнього гонителя, опанованого злом, загубилося в тіні історії. Це ще раз підтверджує істину Христових слів: «Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує» (Лк. 9, 24). Сьогодні ця історія звучить для нас особливо близько й болісно. В Україні ми щодня бачимо нові сторінки мучеництва. Наш народ проходить через страшні випробування війни. Ми бачимо матерів, що віддають своїх синів на фронт; батьків, які ридають над могилами дітей, убитих ракетами й бомбами; дитячі очі, повні болю через втрату дому, батька чи матері. У Святому Письмі ми чуємо про плач Рахилі: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає» (Єр. 31, 15). Цей плач сьогодні лунає в Україні, де матері ридають за своїми дітьми. Він зливається з плачем матері Софії за доньками, із скорботою Пресвятої Богородиці під хрестом Її Сина. І водночас, як до Рахилі, до нас звернене слово Господа: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій… є ще надія для потомства твого» (Єр. 31, 16–17). Так ми чуємо обітницю Господньої надії. Свята мати Софія не прагнула зберегти життя дочкам за будь-яку ціну, бо знала, що життя без Бога втрачає сенс. Так само й сучасні українські матері, які щодня переживають тривогу за своїх дітей або несуть тягар непоправної втрати, повторюють подвиг святої Софії. Вони залишаються вірними, не зрікаються правди, а своїм болем і своєю вірністю свідчать про вищі цінності, які перемагають страх і смерть. Дорогі у Христі! Чесноти, якими жили ці святі юні дівчата, є відповіддю на наш біль. Що може врятувати людину серед війни? Лише віра— що Господь із нами в цих страшних випробуваннях. Лише надія — що темрява не вічна і ранок воскресіння обов’язково настане. Лише любов — яка не дозволяє нашому серцю озлобитися і уподібнитися до ворога. Сьогодні ці три чесноти стають дороговказом для України. Віра підтримує нас, коли зло виявляється безжальним і жорстоким. Надія дарує силу для майбутнього, а любов не дозволяє нашому суспільству розсипатися: вона єднає, надихає на служіння, допомагає рятувати дітей, біженців, лікувати поранених та постраждалих від війни. Однак щоб плекати віру, надію і любов, нам необхідна Божа мудрість — Софія, яка була силою й підтримкою для юних дочок і матері. І сьогодні ця мудрість має жити серед нас, бо Україна покликана бути свідком не лише болю і страждання, але й свідком віри і надії. Світ дивиться на нас і питає: «Звідки у цього народу така незламність?» І наша відповідь має бути одна: від Бога. Дорогі брати і сестри. В час, коли наша земля обагрена кров'ю мучеників за віру і свободу, коли українські матері повторюють подвиг святої Софії, ми повинні усвідомити: наше покликання — бути свідками Христової істини. Не випадково Провидіння послало нам такі випробування. Через них ми маємо очиститися, зміцнитися у вірі та показати світові, що є сила, яка сильніша за смерть — це сила Христової любові і воскресіння. Тому сьогодні, у це святкове престольне торжество, звернімося до святих мучениць з молитвою: нехай їхнє заступництво допоможе нам залишатися непохитними у вірі, незламними в надії і палкими в любові. Нехай їхній приклад надихає нас на щоденне несення свого хреста з довірою до Бога, терпеливістю і мужністю. У це свято молімося за наших матерів, які втратили своїх дітей, щоб Господь дав їм сили вистояти. Молімося за наших дітей, які живуть у непростий час війни. Просімо надії для нашого воїнства та всього нашого народу, щоб ми не зламалися під тягарем війни. І благаймо любові — тієї євангельської любові, яка перемагає все, бо «любов ніколи не переминає» (пор. 1 Кор. 13, 8). Нехай з заступництвом святих мучениць Софії, Віри, Надії і Любові, Боже благословення перебуває з нашим многостраждальним народом. Нехай їхні святі молитви донесуть до престолу Всевишнього наші прохання про справедливий мир, перемогу істини над брехнею, добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь! + Ярослав 21 вересня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на свято Різдва Пресвятої Богородиці (2025)

Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш, що зняв прокляття, подав благословення, знищив смерть і дарував нам життя вічне. (Тропар свята)   Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні наші серця наповнюються особливою радістю, бо ми святкуємо Різдво Пресвятої Богородиці – день, коли у світ прийшла та, яка стане Матір'ю нашого Спасителя. Це свято нагадує нам про дивний Божий план спасіння, який почав здійснюватися ще до того, як Архангел Гавриїл приніс Марії благовісну звістку. Коли ми говоримо про життя та служіння Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, апостолів, а також про життя ранньої Церкви, ми спираємося насамперед на Святе Писання – книги, написані під натхненням Святого Духа, які Церква приймає як канонічні, тобто як правило віри. Зокрема, про Пресвяту Богородицю ми найбільше знаємо з Євангелія від Луки, в якому про неї так багато розповідається, а також із Євангелія від Івана. Однак є події в житті Пресвятої Богородиці, про які ми знаємо не з канонічних книг, а з апокрифів – текстів, які відображають давню церковну традицію, хоча й доповнені народними деталями. Ці писання зберігають здорове ядро Передання Церкви, проте не є святими книгами у повному розумінні, тому не є канонічними для нас. Саме тому, коли ми святкуємо події, згадані в Євангелії, ми читаємо відповідні уривки – як на Стрітення чи Благовіщення. Але коли святкуємо події, відомі з Передання, тоді читаємо уривок про Марту і Марію. Кожного разу Євангеліє читається для того, щоб нас чогось навчити, щось роз'яснити, наситити нас Словом Життя. І на Богородичні свята, які прямо не згадуються в канонічних текстах, читається саме цей уривок, де йдеться не про Діву Марію, а про сестру Лазаря. Чому ж читається саме цей уривок про Марту і Марію? Тому що він відкриває нам духовну сутність Пресвятої Богородиці, показує нам, ким Вона є у своїй найглибшій основі. Пригадаємо цю євангельську сцену: Марта і Марія, сестри Лазаря, жили у Витанії – невеличкому містечку, яке було місцем перепочинку для прочан на шляху до Єрусалиму. Це було місце для відпочинку простих людей, адже багаті могли зупинятися в самому Єрусалимі. У Витанії бідніші прочани знаходили допомогу та лікування, якщо поранилися в дорозі. Ісус любив часто зупинятися в домі Лазаря, і його радо приймали там. Але цього разу відвідини були особливими, бо Господь йшов до Єрусалиму на свої страсті. Так багато ще треба було сказати, так багато ще треба було навчити своїх учнів. Марта, як завжди, хотіла прийняти Ісуса якнайкраще і клопоталася про все – це також був прояв її щирої любові до Господа. Але Марія відчувала, що цей момент особливий, тому сіла «у ногах Ісуса» і уважно слухала Його слова. «Сидіти у ногах» – це технічний вираз, що означає навчатися. Так викладали книжники: вони сиділи на узвишші, а учні розташовувалися у їхніх ногах. Марія стала ученицею, і це могло обурити багатьох, бо вона немовби «перетнула всі межі». У ті часи жінка не мала бути помітною, мала йти за своїм чоловіком, займатися домашніми справами. Але бути учнем і навчатися – це вважалося чоловічою справою. Можливо, це також обурило Марту, яка не встигала все приготувати і потребувала допомоги. Вона звернулася не до Марії, а безпосередньо до Ісуса: «Скажи їй, щоб мені допомогла». І Господь, не засуджуючи жодної з сестер, м'яко відповідає: «Марто, Марто! Ти клопочешся і турбуєшся про багато, але одного потрібно. Марія вибрала кращу частку, яка не відніметься від неї». Чому цей уривок читається на Богородичні свята? Тому що Пресвята Богородиця поєднала в собі служіння і слухання. Вона була першою ученицею Христа, яка зберігала Слово у серці своєму. Вона подає нам приклад справжньої учениці – вміти, слухати, і служити. Все починається з того, щоб зрозуміти час Божий, розпізнати момент, коли потрібно зупинитися і почути голос Ісуса, зрозуміти, що Він очікує від нас. У цьому Пресвята Богородиця дає нам найдосконаліший приклад. Сьогоднішнє свято – нагода роздумати про дивне життя Тієї, яка стала Матір'ю Божого Сина, Відкупителя всього світу. Ісус звертає нашу увагу на те, що Марія була насамперед ученицею – тією, яка слухала і зберігала Слово Боже у своєму серці. Святий Августин влучно зауважує: «Марія перше, ніж стати Матір'ю, стала ученицею» (Проповідь 25. Про слова Господа). Коли ми дивимося на її життя, то бачимо риси найдосконалішої учениці. Насамперед, Марія була покликана, обрана. Учень Ісуса не сам обирає собі Вчителя. Ісус є Тим, Хто обирає апостолів, обирає своїх учнів, Хто кличе і сьогодні кожного з нас, щоб сиділи у Його ногах, щоб слухали Слово, щоб зберігали це Слово у своїх душах. Марія була тією, хто найдосконаліше слухала Боже Слово. Першу духовну лекцію Ісус дав своїй Матері, коли мав дванадцять років у Єрусалимській святині. Коли Марія з Йосифом шукали Його, Він сказав: «Хіба ви не знали, що Мені потрібно бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» Євангелист Лука пише, що Марія це слово взяла глибоко до серця і постійно над ним роздумувала. Марія є найкращою ученицею також тому, що виявляє глибоку покору. Це означає, що вона готова не свою думку й не свою волю ставити на перше місце, а волю Божу, навіть коли не все зрозуміло людським розумом. Марія є живою іконою найдосконалішої учениці – вона є втіленням євангельських блаженств. Вона є вільною від прив'язаності до тимчасового, а тому повністю покладається на Господа. Вона приймає обставини свого життя, приймає те, що приносить їй доля. Не нарікає та не скаржиться, а бачить, як Господь провадить її в складних обставинах, оберігає родину. Для нас Марія – це найдосконаліша учениця, перша учениця Ісуса. Вона показує нам, що всі обставини нашого життя, якими б важкими вони не здавалися, коли ми дивимося на них очима віри, коли більше довіряємо Слову Божому та Його обітницям, аніж труднощам, які зустрічаємо, тоді завжди отримуємо допомогу від Господа. Пресвята Богородиця на власному досвіді пізнала, що Господь завжди виходить назустріч тим, хто довіряє Йому, що Він завжди є поруч, щоб допомогти у найскладніші хвилини життя. Дорогі у Христі, наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність,  традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ.  Сьогодні, коли святкуємо 130 річницю храму у вашому місці, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовності та української національної свідомості.  Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина.  Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, молімося до Бога через Її материнське заступництво, щоб і ми, подібно до Неї, змогли зрозуміти те «одне, що потрібно», вибрати ту частку, «яка ніколи не відніметься від нас». Нехай приклад Пресвятої Богородиці надихає нас бути справжніми учнями Христа – такими, що вміють і слухати Боже Слово, і служити ближнім з любов'ю. Нехай Її материнські молитви допоможуть нам зростати у вірі, надії та любові, щоб і наше життя стало справжньою відповіддю на Божий заклик. У це величне свято Різдва Пресвятої Богородиці ми з благанням звертаємося до Пресвятої Богоматері й у повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Її Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти Своїм Покровом свободу й незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Святій Тройці Єдиного. Молімся і борімся за нашу Україну, бо вона також наша Мати. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 08 вересня 2025 року Божого,м. Сколе     Сьогодні наші серця наповнюються особливою радістю, бо ми святкуємо Різдво Пресвятої Богородиці – день, коли у світ прийшла та, яка стане Матір'ю нашого Спасителя. Це свято нагадує нам про дивний Божий план спасіння, який почав здійснюватися ще до того, як Архангел Гавриїл приніс Марії благовісну звістку. Коли ми говоримо про життя та служіння Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, апостолів, а також про життя ранньої Церкви, ми спираємося насамперед на Святе Писання – книги, написані під натхненням Святого Духа, які Церква приймає як канонічні, тобто як правило віри. Зокрема, про Пресвяту Богородицю ми найбільше знаємо з Євангелія від Луки, в якому про неї так багато розповідається, а також із Євангелія від Івана. Однак є події в житті Пресвятої Богородиці, про які ми знаємо не з канонічних книг, а з апокрифів – текстів, які відображають давню церковну традицію, хоча й доповнені народними деталями. Ці писання зберігають здорове ядро Передання Церкви, проте не є святими книгами у повному розумінні, тому не є канонічними для нас. Саме тому, коли ми святкуємо події, згадані в Євангелії, ми читаємо відповідні уривки – як на Стрітення чи Благовіщення. Але коли святкуємо події, відомі з Передання, тоді читаємо уривок про Марту і Марію. Кожного разу Євангеліє читається для того, щоб нас чогось навчити, щось роз'яснити, наситити нас Словом Життя. І на Богородичні свята, які прямо не згадуються в канонічних текстах, читається саме цей уривок, де йдеться не про Діву Марію, а про сестру Лазаря. Чому ж читається саме цей уривок про Марту і Марію? Тому що він відкриває нам духовну сутність Пресвятої Богородиці, показує нам, ким Вона є у своїй найглибшій основі. Пригадаємо цю євангельську сцену: Марта і Марія, сестри Лазаря, жили у Витанії – невеличкому містечку, яке було місцем перепочинку для прочан на шляху до Єрусалиму. Це було місце для відпочинку простих людей, адже багаті могли зупинятися в самому Єрусалимі. У Витанії бідніші прочани знаходили допомогу та лікування, якщо поранилися в дорозі. Ісус любив часто зупинятися в домі Лазаря, і його радо приймали там. Але цього разу відвідини були особливими, бо Господь йшов до Єрусалиму на свої страсті. Так багато ще треба було сказати, так багато ще треба було навчити своїх учнів. Марта, як завжди, хотіла прийняти Ісуса якнайкраще і клопоталася про все – це також був прояв її щирої любові до Господа. Але Марія відчувала, що цей момент особливий, тому сіла «у ногах Ісуса» і уважно слухала Його слова. «Сидіти у ногах» – це технічний вираз, що означає навчатися. Так викладали книжники: вони сиділи на узвишші, а учні розташовувалися у їхніх ногах. Марія стала ученицею, і це могло обурити багатьох, бо вона немовби «перетнула всі межі». У ті часи жінка не мала бути помітною, мала йти за своїм чоловіком, займатися домашніми справами. Але бути учнем і навчатися – це вважалося чоловічою справою. Можливо, це також обурило Марту, яка не встигала все приготувати і потребувала допомоги. Вона звернулася не до Марії, а безпосередньо до Ісуса: «Скажи їй, щоб мені допомогла». І Господь, не засуджуючи жодної з сестер, м'яко відповідає: «Марто, Марто! Ти клопочешся і турбуєшся про багато, але одного потрібно. Марія вибрала кращу частку, яка не відніметься від неї». Чому цей уривок читається на Богородичні свята? Тому що Пресвята Богородиця поєднала в собі служіння і слухання. Вона була першою ученицею Христа, яка зберігала Слово у серці своєму. Вона подає нам приклад справжньої учениці – вміти, слухати, і служити. Все починається з того, щоб зрозуміти час Божий, розпізнати момент, коли потрібно зупинитися і почути голос Ісуса, зрозуміти, що Він очікує від нас. У цьому Пресвята Богородиця дає нам найдосконаліший приклад. Сьогоднішнє свято – нагода роздумати про дивне життя Тієї, яка стала Матір'ю Божого Сина, Відкупителя всього світу. Ісус звертає нашу увагу на те, що Марія була насамперед ученицею – тією, яка слухала і зберігала Слово Боже у своєму серці. Святий Августин влучно зауважує: «Марія перше, ніж стати Матір'ю, стала ученицею» (Проповідь 25. Про слова Господа). Коли ми дивимося на її життя, то бачимо риси найдосконалішої учениці. Насамперед, Марія була покликана, обрана. Учень Ісуса не сам обирає собі Вчителя. Ісус є Тим, Хто обирає апостолів, обирає своїх учнів, Хто кличе і сьогодні кожного з нас, щоб сиділи у Його ногах, щоб слухали Слово, щоб зберігали це Слово у своїх душах. Марія була тією, хто найдосконаліше слухала Боже Слово. Першу духовну лекцію Ісус дав своїй Матері, коли мав дванадцять років у Єрусалимській святині. Коли Марія з Йосифом шукали Його, Він сказав: «Хіба ви не знали, що Мені потрібно бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» Євангелист Лука пише, що Марія це слово взяла глибоко до серця і постійно над ним роздумувала. Марія є найкращою ученицею також тому, що виявляє глибоку покору. Це означає, що вона готова не свою думку й не свою волю ставити на перше місце, а волю Божу, навіть коли не все зрозуміло людським розумом. Марія є живою іконою найдосконалішої учениці – вона є втіленням євангельських блаженств. Вона є вільною від прив'язаності до тимчасового, а тому повністю покладається на Господа. Вона приймає обставини свого життя, приймає те, що приносить їй доля. Не нарікає та не скаржиться, а бачить, як Господь провадить її в складних обставинах, оберігає родину. Для нас Марія – це найдосконаліша учениця, перша учениця Ісуса. Вона показує нам, що всі обставини нашого життя, якими б важкими вони не здавалися, коли ми дивимося на них очима віри, коли більше довіряємо Слову Божому та Його обітницям, аніж труднощам, які зустрічаємо, тоді завжди отримуємо допомогу від Господа. Пресвята Богородиця на власному досвіді пізнала, що Господь завжди виходить назустріч тим, хто довіряє Йому, що Він завжди є поруч, щоб допомогти у найскладніші хвилини життя. Дорогі у Христі, наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність,  традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 130 річницю храму у вашому місці, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовності та української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, молімося до Бога через Її материнське заступництво, щоб і ми, подібно до Неї, змогли зрозуміти те «одне, що потрібно», вибрати ту частку, «яка ніколи не відніметься від нас». Нехай приклад Пресвятої Богородиці надихає нас бути справжніми учнями Христа – такими, що вміють і слухати Боже Слово, і служити ближнім з любов'ю. Нехай Її материнські молитви допоможуть нам зростати у вірі, надії та любові, щоб і наше життя стало справжньою відповіддю на Божий заклик. У це величне свято Різдва Пресвятої Богородиці ми з благанням звертаємося до Пресвятої Богоматері й у повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Її Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти Своїм Покровом свободу й незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Святій Тройці Єдиного. Молімся і борімся за нашу Україну, бо вона також наша Мати. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! Детальніше...

Проповідь на неділю перед Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2025)

  Слава Ісусу Христу.Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогоднішньою неділею свята Церква приготовляє нас до святкування празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, а після свята неділя називатиметься Неділею після Воздвиження, і знову Церква ставитиме нам перед очі Животворящий Господній Хреста. Такий порядок церковних богослужінь має своє глибоке значення. Бо Господній Хрест становить центральне таїнство християнської віри. Через хрест Бог прагне показати нам найбільшу свою любов. Сьогоднішнє Євангеліє – весь Новий Завіт у скороченні, суть усього Євангелія. Це свого роду ісповідь віри ранньої Церкви про Особу Ісуса Христа і Його діло спасіння. Євангелист Йоан цими перлами благовісті впроваджує нас у таємницю Господнього Хреста і відкриває глибину Божої любові й милосердя до людства. Ця євангельська новина сказана в контексті розмови нашого Господа з Никодимом, законовчителем Ізраїля, який вночі таємно приходив до Ісуса, щоб послухати Його науки. Никодим, бачачи знаки, які чинив Ісус, зрозумів, що їх може чинити той, хто є від Бога. Христос навчає, що для того, щоб увійти в Царство Боже, людина повинна народитися з висоти (пор. Йо.3.13). Тобто, тільки Ісус Христос, Син Божий, який став Сином Чоловічим може об’явити волю і задум Небесного Отця про спасіння людини (пор. Йо.1.18) У цій розмові з Никодимом Ісус згадує про одну подію зі Старого Завіту (пор. Чис. 21, 4-9). Коли народ, вийшовши з Єгипту, й у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. В той момент їх почали жалити змії, так що люди почали масово вмирати. Мойсей у молитві заступається за народ і Господь наказує йому зробити мідяного змія – і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха, для того, щоб дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Тоді особа яка розкаяно споглядала на мідяного змія не вмирала. Цю подію зі Старого Завіту Христос відносить до себе. Так треба Синові Чоловічому бути піднесеним… (пор. Йо.3,14). Таким чином євангелист Йоан передає нам слово Ісуса Христа про хрест. Пізніше Ісус скаже учням: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» ( Йо. 12,32). Цей піднесений мідяний змій є прообразом хресної жертви Ісуса Христа. Так як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожний, хто з вірою буде споглядати на розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт. 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку злобу нашого гріха, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. Наше спасіння приходить через Господній Хрест і заради цього Бог став – Людиною. Немає спасіння в ідеях, у добрій волі, в бажанні бути хорошими... Єдине спасіння у розп'ятого Ісуса Христа, бо тільки Він, зміг прийняти всю отруту і злобу гріха, і зцілити нас. Хто не буде дивитися на Розп’ятого Господа так, як євреї в пустелі дивилися на мідяного змія, хто очима віри не побачить у ньому жертву Сина Чоловічого, той наражає себе на втрату вічного спасіння… Дорогі у Христі! Сьогодні у вашій парафії ми урочистістю, відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. У нашій літургійній традиції цим святом розпочинається новий літургійний рік, а Успінням Богородиці завершується річне коло дванадцяти свят у році. Це свято нагадує нам про дивний Божий план спасіння, який почав здійснюватися ще до того, як Архангел Гавриїл приніс Марії благовісну звістку. Сьогоднішній празнику свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної, богослужіння пояснюючи причину цієї радости словами: “бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш”. Тому сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як співає наша Церква, “вводить Христа у вселенну”. Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя, бо Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутности, Цариця ангелів – народилася Діва, єдина захищена від первородного гріха, Яка стане “чеснішою від херувимів”. Народилася Та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога, Вона буде одночасно і Дівою, і Богородицею, Яку “ублажатимуть усі роди”, бо через хресну смерть Свого Божественного Сина стане й нашою Матір’ю. Пречиста Діва є єдиною, в чиїй долі знаходимо відповіді на багато питань, які ставить нам життя. Це не просто якісь побожні теорії, але дуже конкретні свідчення, які у життєвих випробуваннях дарують нам спокій та силу їх гідно подолати. Жодні терпіння ніколи не були для Богородиці причиною відчаю. Навпаки, послушно та терпеливо сповняючи Божу волю, вона особливо у стражданнях під хрестом, відкрила для нас правдиве розуміння змісту життя, та ціну справжньої радості з співучасті у сповнення спасительного Божого задуму, її свідчення запевнює, що в цьому житті терпіння відкривають людину на отримання допомоги з неба, на втіху від Бога, на розуміння волі Божої, і в кінці ведуть до закуштування іншої радості, ніж яку дає світ — радості, яку дарує Бог. Любі брати і сестри, у сьогоднішній свято хотів би звернутися до всіх Вас із заохотою до постійної прослави Матері Божої і Матері всього людства, так і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх, не тільки святих і праведних людей, але навіть небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють все життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за тією світлою зорею − нашою Небесною Матірʼю. Як колись, так і сьогодні основними запитаннями для кoжнoго з нас є: як “бути людиною”? як навчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на них можемо почути у храмі, бо храм − це місце зустрічі людини з Богом. Сьогодні ми освятили цей новий храм у вашому місті. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. Ви побудували цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). Тому спрямуймо свій погляд до Ісуса, піднесеного на хресті. Ми є Тілом Христа в нашому народі який сьогодні переживає агресію московії, і ми покликані бути поглядом на Ісуса всіх тих людей які борються з рашизмом, які страждають, поневолені, невинних дітей війни, бути їхнім поглядом зверненим до Господа, Який прославився на хресті, воскрес, вознісся на небо і кличе за собою всіх людей. Це один з аспектів покликання всіх нас, що творимо Церкву Христову як Його Тіло. Переживаймо це покликання у правді нашого розмоленого серця, у ревній і жертовній праці на благо захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 07 вересня 2025 року Божого,м. Мостиська     Детальніше...