SDE
Ярослав Приріз

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)

23 вересня 2022
«Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило всій вселенній,бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш,що зняв прокляття, подав благословення,знищив смерть і дарував нам життя вічне».(Тропар свята)   Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому празнику Різдва Пресвятої Богородиці Церква свідчить про те, що прихід Діви Марії у світ – це радість не тільки для праведних Йоакима та Анни, які довго й терпеливо очікували благословення Божого, але всієї вселеної, пояснюючи причину цієї радости словами: “бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш”. Тому сьогодні всі ми радіємо, що у світ прийшла Пречиста Діва, Яка, як співає наша Церква, “вводить Христа у вселенну”. Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, Вона-бо принесла нам порятунок, життя та вічне щастя, бо Вона стане Богородицею, Кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, Який знищив смерть і дарував нам життя вічне. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутности, Цариця ангелів – народилася Діва, єдина захищена від первородного гріха, Яка стане “чеснішою від херувимів”. Народилася Та, Яка вмістить у Собі Невмістимого Бога, Вона буде одночасно і Дівою, і Богородицею, Яку “ублажатимуть усі роди”, бо через хресну смерть Свого Божественного Сина стане й нашою Матір’ю. “День Різдва Пресвятої Богородиці, – каже святий Іван Дамаскин, – є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток праматері Єви перемінився в радість”. Різдво Пресвятої Богородиці є першим великим святом на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, Яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн. Любі брати і сестри, у сьогоднішній празник Різдва Пресвятої Богородиці хотів би звернутися до всіх Вас із пастирським словом заохоти як до постійної прослави Матері Божої і Матері всього людства, так і до того, щоб у своєму житті ми намагалися ревно черпати із багатства чеснот Її боговгодного життя. Пресвята Богородиця подивляє нас Своїми духовними скарбами, гідними наслідування. Чесноти Богородиці та благодать Святого Духа ставлять Її вище за всіх, не тільки святих і праведних людей, але навіть небесних сил. Її віра та всеціле віддання Божій волі, терпеливе й мужнє перенесення всіх життєвих труднощів, материнська турбота, а головне – безумовне смирення та покора – це ті чесноти, які наповнюють все життя Пресвятої Діви Марії. Тому стараймося у своєму житті йти за тією світлою зорею − нашою Небесною Матірʼю. Як колись, так і сьогодні основними запитаннями для кoжнoго є: як “бути людиною”? як навчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на них можемо почути у храмі, бо храм − це місце зустрічі людини з Богом. Дорогі у Христі! Сьогодні ми освятили новий престіл у 140-ву річницю вашого храму. Наші предки спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину “храмом Духа Святого” (пор.1 Кор. 6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують оновлення, бо в минулому столітті десятиліттями їх нищив комуністичний режим, а у ХХІ столітті вони наражаються на небезпеку з боку невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, Який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово кожної неділі і свята, бо воно, каже апостол, є “корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий” (2 Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк. 24, 30−31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освяченому престолі. Пам’ятаймо про потребу частого й гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є “ліком безсмертя”, який не лише захоронює від смерти, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Увійшовши у гріб, у якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідти вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите в цьому храмі має спонукати й нас розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з храму, несімо євангельську вістку в наші домівки, виховуймо наших дітей і внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами, поширюймо її в місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Сьогодні особливо молімося до Пресвятої Богородиці за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – звитягів, які захищають нас від ворожих нападів! Вони – наші легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежности й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої Держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість слугують для нас прикладом, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо для захисту нашої Батьківщини та майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім небайдужим до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській Державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську Державу. У ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона прийняла під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. О Діво милосердна, Яка Своєю стопою розчавила голову змія-спокусника, допоможи, щоб і ми день за днем змогли здійснювати хрещальні обіцянки, якими ми відреклися сатани, його справ і спокус, та змогли дати перед світом радісне свідчення християнської надії в ці важкі часи нашого випробування. О Діво ласкава, Своїм омофором захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твій материнський покров. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові. Улюблені брати і сестри, сьогодні заношу молитви за всіх жертводавців цього храму. Складаю щиру подяку всім парохіянам, особливо вашому отцеві Володимирові (Дашиничу), при цій нагоді заохочую всіх вас, щоб цей храм, якому 140 років, і надалі завжди виконував своє правдиве призначення: щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом, щоб у ньому ви завжди могли зріти близькість неба, близькість Царства Божого. Нехай у цих стінах постійно панує дух навернення й оновлення в частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Нехай у ньому кожна душа знаходить наснагу для очищення та духовного поступу. Сьогодні це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і всієї нашої Батьківщини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав с. Орява, Сколівський деканат21 вересня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

11 вересня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Дорогі брати і сестри! Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Сьогодні Христова Церква також звершує спомин Усікновення чесної глави Йоана Хрестителя, тобто його смерті. Про те, як закінчив свій земний шлях цей останній зі старозавітних пророків, нам розповідає Євангелист Марко. Цей пророк знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту. Його земною місією було приготувати прихід Месії, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу. Йоан Хреститель, пророк і предтеча, має бути для нас взірцем до наслідування у наші нелегкі часи. Він не боявся свідчити перед царем Іродом, вказуючи на його аморальне життя та лицемірство. Нехай ця відвага пророчого голосу Предтечі надихає і нас у щоденному житті до щирої праці та вірність Богові та Україні, а особливо у ці непрості часи, коли захищаємо нашу Батьківщину від російського агресора. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 11 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

04 вересня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє представляє нам розмову Ісуса Христа із багатим юнаком. Він запитав Ісуса: «Вчителю, що маю зробити, щоб мати життя вічне»? Ісус сказав йому дотримуватися заповідей. Молодий юнак відповів: «Усе це я зберіг змалку, чого мені ще бракує»? Тоді Ісус вказав на те, що юнакові справді бракує: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай усе, що маєш, і віддай бідним, тоді матимеш скарб на небі, і йди слідом за мною» (пор. Мт.19,16-21). Потім ми читаємо сумні слова: «Почувши ці слова юнак відійшов сумний, бо він мав велике багатство» (пор. Мт.19,22). Правда в тому, що не юнак володів великим багатством, а багатство володіло ним. Він був опанований власними статками. Вони були в його житті на першому місці. Вони були його справжнім божком – ідолом. Ось чому Ісус просив його роздати майно бідним. Він не міг успадкувати вічне життя, поки Бог не стане першим в його житті, поки він не захоче звільнитися від свого рабства. Сьогоднішня благовість містить важливе повчання для нас. Вона висвітлює проблеми і фундаментальні питання, які аж ніяк не втратили свого значення. Людина завжди собі ставить серйозні питання на тему сенсу життя, правильного життєвого шляху, правдивої шкали цінностей. Що маю робити, щоб осягнути вічне життя? Ці питання виникають у думках, совісті, серці та волі людини. Щоб відповісти на такі питання, потрібно вірити в це життя вічне. Крім того, сам термін «вічність» наближає нас до слова «Бог», тому що тільки Бог має прикмету вічності. Отже кожен із нас може віднайти себе самого у відкритості на Бога, на Істину, на добро і красу; кожен із нас може вповні пережити те, що досвідчив юнак із Євангелії: «Ісус, поглянувши на нього, вподобав його» (пор. Мк. 10, 21). Ісус у сьогоднішньому Євангелії порадив багатому юнакові найкращий вид інвестицій: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (пор. Мт.19,21). Господь найбільший і найкращий у світі радник з інвестицій. У сьогоднішньому Євангелії Він говорить про інвестиції, які принесуть дивіденди не одному чи двом поколінням, а вічно. Часто люди говорять: «З собою цього у вічність не забереш»! Ісус же каже: «Забираєш щось зі собою у вічність, коли допомагаєш бідним, голодним, самотнім, вмираючим, покинутим, страждаючим». «Що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили,» – каже Господь (Мт. 25,40). Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм – це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк. 4,18). Цe oзнaчaє: Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa, істина і життя (пор. Йо.14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, новітні технології, глобалізація тощо. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або інших пристрастях і залежностях. Це щораз більше загрожує сьогоднішній людині. Проте Бог створив кожного з нас і знає кожну людину. Тому послухаймо поклик Христовий, коли говорить до нас: «Ходи за мною!». Будь близько мене! Прийми мою любов! Іди дорогою моїх порад! Нам потрібно зробити вибір, потрібно вибрати Христа, вибрати вказаний Ним спосіб життя, Його заповідь любові. Заповідь любові, дана Христом, завжди є важливою та значною. Неважко є зауважити, що сучасний світ, попри красоту та вишуканість, попри здобутки науки та техніки, попри матеріальні блага, все більше прагне до правди, до більшої любові та радості. Це все ми знаходимо у Христі Господі, у способі життя, який Він нам вказав. І нашим завданням, як християн, щодо світу є вказувати правдивий сенс життя, в той час, коли світові загрожують спокуси ненависті, байдужості та егоїзму. Перед лицем війни, страждань, труднощів багато хто намагатиметься втекти від відповідальності, шукає прихистку в егоїзмі, стає байдужим, морально нестійким. Однак якщо ми насправді приймемо ту любов, що походить від Христа, вона заведе нас до Бога, до перемоги, до життя вічного. Юнак із сьогоднішньої благовісті почув поклик: «Ходи за мною», але «відійшов зажурений, бо мав великі багатства» (пор. Мт. 19, 22). Ці слова ілюструють сказане в Нагірній проповіді Ісусом: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,21), «… бо ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» ( пор. Мт. 6,24). Сум цього юнака схиляє нас до роздуму. Інколи ми є спокушувані думкою, що посідання великої кількості матеріальних благ цього світу може зробити нас щасливими. Проте бачимо, що для Євангельського юнака ці блага стали перешкодою для прийняття Христового покликання. Він не був готовий сказати «так» Богові і «ні» собі самому, «так» Істині і «ні» втечі, та себелюбства. Бути учнем Ісуса – означає намагатися жити любов’ю, бо важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація. Важливо розуміти, що вічне життя – це невимовний дар Бога для всіх людей. Бог є більшим, ніж усі наші недомагання. Він єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Бог, в Якого ми віримо, – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, Який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. Адже сам наш Господь також сказав: «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви — друзі мої» (Йо. 15, 14). Правдива любов вимагає зусилля, особистого заангажування у виконанні Божої волі,означає дисципліну і посвячення. Так з любови до своєї Батьківщини, захищаючи її від орди московії, наші воїни-звитяги стають героями. Тож дорогі брати і сестри, не біймось чесної праці і чесного зусилля для захисту нашої Батьківщини. Бог і Україна – це фундамент, на якому сьогодні маємо будувати майбутнє нашої країни. З Христовою допомогою, молитвою та усильною нашою працею зможемо перемогти агресора расизму. Відкриймо свої серця Богові, відкриймось на Його любов і вірність. Не біймось жити у правді та солідарністі, особливо з потребуючими, допомагаймо нашим збройним силам, бо Україна сьогодні є епіцентром глобальних змін. Вона стоїть у біблійній баталії Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Світ міняється через жертовність українців. Наші збройні сили захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Світ ще ніколи не був таким українським, як зараз. Мужність і стійкість українців є взірцем для людей в усьому світі. Схиляємо голови перед тими, хто жертвує своє життя за волю, за незалежність, за гідність, за майбутнє України. Прохаймо Божої допомоги, робімо кожен, що може на своєму фронті. Нехай Господь благословить це високе наше покликання. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 4 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2022)

28 серпня 2022
У Різдві дівство зберегла Ти,в Успенні світа не оставила Ти, Богородице.Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.I молитвами Твоїмиізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, прославленої у Самбірській іконі, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого доблесного воїнства, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Ще декілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успення Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственними були стрижневі моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, у день Успення Пресвятої Богородиці, споглядаємо торжественне преображення смерти: з трагічної розлуки − у мирне переставлення й сон. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу?Святий євангелист Лука бачить суть восхваляння Марії у вислові Єлисавети: «Щаслива Та, що повірила» (Лк. 1, 45), бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, Який живе і діє в історії, це гимн віри та любови, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала в глибині серця слова Бога до Свого народу, обіцянки, дані Аврааму, Ісааку та Якову, творячи їх суттю Своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки повній посвяті і ревній вірі Вона удостоїлася вмістити у Своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса − це новозавітний Ковчег Божий, який носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і повної радости. Тому Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети під час відвідин Пречистої Діви Марії, адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Марія − «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним: «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого…?» (Лк. 1, 43). Також у Євангелії вміщені слова Богородиці, якими Вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це пророцтво поширюється на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що Вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу й породити Ісуса Христа. Отже, застановімся, яке значення для нашого життя має Успення Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успенні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю в Себе (пор. Йо. 14, 2); Бог є домівкою людини, у Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись із Богом, не віддаляється від нас, не відходить в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І Вона засвідчує це Своїми чудесними ділами по всій землі, у чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька до кожного з нас. Проте варто звернути увагу й на інший аспект: не тільки в Бога є місце для людини − у людині теж є місце для Бога. І ми бачимо це на прикладі Марії, Яка стала Святим Ковчегом, що носить Божу Присутність. Присутність Бога в нас є дуже важливою, бо осяює світ з усіма його проблемами. Ця присутність реалізується через нашу віру. У вірі ми відкриваємо двері нашого буття, щоб Бог увійшов до нас і був силою, яка дає життя і рух нашому буттю. Отже, усередині нас є місце для Бога – відкриймося на Нього, як відкрилася Богомати, кажучи: «Ось Я Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по Твоєму слову». Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Навпаки, наше життя стає повноцінним і великим. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Та чи прийде й коли саме настане це кращий світ, ми не знаємо. Можемо лише бути певними, що світ, який віддаляється від Бога, не стане кращим, а лише гіршим. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ. Також Успіння Богородиці вчить нас, що Бог нас чекає. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо в порожнечу − на нас очікують. Бог чекає нас, і, йдучи до Нього, ми обов’язково зустрінемо Богородицю, наших близьких, знайдемо вічну Любов. Бог чекає на нас − це наша велика радість і велика надія, яка народжується саме в цьому святі. Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас − і це є радістю нашого життя і радістю нашої надії. Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці, на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква ще називалася Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши 1036 року войовничі орди печенігів, у подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії − Премудрости Божої, а над Золотими воротами − храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, у якому весь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді й надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. Дорогі у Христі! Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Зло не має в собі буття, але здавна воно оживало й уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяности. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає всіх вірних у їхній боротьбі зі злом. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькости Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 28 серпня 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на День Незалежності Української Держави (2022)

24 серпня 2022
«Боже великий, єдиний, нам Україну храни»Молитва за Україну Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо велике національне свято – День Незалежності Української Держави. День, про який мріяли мільйони вірних синів і дочок України. Мріяли гетьмани й національні вожді, мріяли наші борці визвольних змагань, мріяв наш боголюбивий український народ. Незалежність України вимолена вірними, оспівана поетами, здобута довготривалою віковою боротьбою і скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Ми сьогодні схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни в сучасних умовах яку веде наш народ проти агресора московії. У ці чи не найскладніші часи вільної України, – часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України. Сьогодні відзначаючи Свято Незалежності України на цій подячній Божественній літургії Євангельська благовість говорить нам про чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених (пор. Лк 17, 12-19). Усі десять осіб очевидно мали необхідну віру, щоб оздоровитися, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священикам, і власне по дорозі оздоровилися. Якби вони не мали віри, то не вирушили б у дорогу. Маючи віру однак, дев’ятеро з них не мали іншої чесноти – вдячності. Заховуючи віру в Бога, потрібно також вміти воздавати Йому хвалу, благодарення за вісі щедрі дари які від Нього отримуємо . Благання молитва: «Ісусе, Наставнику змилуйся над нами», — це молитва в Імені Ісуса, що поєднує нас із Господом, в нашій подорожі, під час якої ми очищаємося. Порятунок, якого ніхто не може досягнути, був дарований всім десятьом чоловікам. Але тільки один з них має чесноту вдячності і повертається, щоб благодарити Господа. Він є відповідальний за інші дев'ятьох, щоб і вони зрозуміли, що вони зцілилися і повернулися до Господа, щоб подякувати Йому. Бо відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати є також посланий, щоб принести благу звістку всім, що прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Поки що тільки один входить в ікономію дару, зустрічає Ісуса і дякує Отцеві. Подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння по всіх кінцях землі. Постійно мандруючий Господь йде, звичайно, до решти дев’яти, щоб відкрились очі сліпих і побачили світло яке веде до відкриття і прийняття дару. Сьогодні згадаймо, що наша держава належить до найстарших країн Європи. Нашу державність у нас багато разів хотіли забрати. Були часи, коли наш народ жив на своїй землі, але в чужих державах. Тому сьогодні згадаймо і пам’ятаймо тих, які боролися і віддали своє життя впродовж століть за створення, укріплення і утвердження вільної, незалежної Української Держави. Сьогодні згадаймо всіх тих, які страждали і страждають за вільну Україну. Сьогодні линуть наші думкою до домівок тих, хто оплакує загибель своїх рідних через війну, хто був змушений покинути свої домівки, можливо, навіть утратили їх, однак нехай жодна скорбота і тривога не затьмарять та не применшать наших зусиль молитви та боротьби, щоб Господь Бог зберіг нашу державу, дав їй свободу, щоби ми могли перемогти війну, щоб ми разом могли втішатися нашою свободою і незалежністю. Щоб ми в майбутньому могли святкувати це свято в мирній країні, сьогодні працюймо разом, молімося, борімося і працюймо на незалежну Українську Державу. Бо Україна є нашою матір'ю. Вона - наша єдина, - бо передала нам кров наших предків, віру, мову, культуру, звичаї. Іншого вибору в нас не має. Бо, як сказав поет Василь Симоненко: «Можна все на світі вибирати сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Тому правдивий патріотизм вимагає жертовнності і посвяти для народу, для Батьківщини. «Жертвами і кров'ю поколінь здобувається воля народу», - писав Слуга Божий Митрополит Андрей. Мусимо пам'ятати, що любов до Батьківщини проявляється не лише у маніфестаціях та високих фразах про патріотизм, але у повсякденній ревній праці, у веденні праведного християнського життя. Для визволення народу з неволі, для збереження і розбудови державності, для покращення добробуту народу потрібні не лише фізичні сили й зброя. Потрібні передусім благословення й поміч Всемогутнього Бога, бо в Його руках спочиває доля кожного народу. Для забезпечення волі і збереження добробуту народу потрібно найперше ревних, побожних громадян, які будуть своїми молитвами і своїм праведним християнським життям, відповідальною працею та своєю щирою молитвою випрошувати у Бога благословення для своєї Батьківщини та кожного дня благо дарити Бога… Якщо Україна плекатиме таких борців і героїв, то з певністю переможе всі тимчасові труднощі й знайде для себе належне їй місце у світовому співтоваристві. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш нарід від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні та щирі вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 24 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2022)

15 серпня 2022
Слава Ісусу Хритсу!Дорогі у Христі брати і сестри! Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам… Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, у дуже скорботний час війни коли звуки від російських бомбардувань широкомаштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ. Сьогодні наш народ переживає свою Голготу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм військом відстоює свою свободу. Сьогодні ми є свідками, як наші воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Сьогодні ми прибули на цю прощу до Пресвятої Богородиці прославленої у Пацлавській іконі, щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Улюблені прочани кожного разу, коли ми приходимо на прощу, найперше приходимо для того, щоб перевірити, чи ми ідемо добрим шляхом у своєму житті, бо слухаючи читання Євангелія, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, який до нас промовляє. І євангельське читання сьогоднішньої неділі повчає нас про це. Властиво, воно є іконою життя Церкви, світу, кожної людини в сучасних обставинах. Тож у сьогоднішній євангельській благовісті взаємно переплітаються дві головні теми. Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, – Господь наш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки надзвичайній присутності та благодаті слова Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, - це Я не страхайтеся!» (пор. Мт 14,27). Після розмноження хлібів Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалили за Його розпорядженням, а Сам Він пішов на гору молитися на самоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учнів кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані. «Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?» – питали себе учні. «О, якби Ісус був тут!» – часто ці слова є й на наших устах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашого життя, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт 14, 26). І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – таких же ж бурхливих, як і на Галилейському озері. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій. Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічну відсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі. Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселеної. Все Йому підкорене, і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися.Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога. Святі отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання. В свою чергу, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення. І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі. Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім. Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен, а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир.І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!». Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні  море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. І сьогодні у розбурханому морі – світі, хто вагається у вірі або уповає лише на свої сили, той потоне. Хто ж не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія додавала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру у перемогу страждаючого і воскреслого Христа. Ці самі слова, що Ісус сказав Петрові, він говорить до нас сьогодні: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя навіть у час війни агресора». Ця сама влада, ця сама віра, той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Саме Ісус дає нам силу переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги. Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, нещирості, спокус тощо. Однак сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може все поміняти в нашому житті. Застановімось, як Христос відповів на крик апостола Петра про допомогу у небезпеці. Негайно! Коли Ісус подивився на море і побачив своїх учнів у загрозі, Він негайно пішов до них. Коли ж побачив потопаючого Петра, негайно простягнув cвою руку, щоб його врятувати. Це є найважливішим посланням сьогоднішнього Євангелія. Коли наше життя стає подібне до бурхливого моря, повного труднощів та викликів, Господь є поруч з нами. Саме Він здатний нам допомогти, принести нам мир і спокій у наше життя. Сьогодні в обставинах сучасної війни, яку на нашій землі нав’язала московія, ми вкотре переживаємо те саме, що й апостоли серед розбурханого Галилейського моря. Сьогодні ми стоїмо серед бурі нашого українського буття. Шукаймо з вірою спасаючу руку нашого Господа і одразу ж її знайдемо. Жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Той мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога, який тут у ці хвилини є разом з нами на цій Божественній літургії. На цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя, для нашого воїнства, для нашого народу, для нашої многостраждальної України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав с. Губичі,14 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

07 серпня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Як це важливо сьогодні для нас пам’ятати коли переживаємо війну агресора московії. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Вітальний лист з нагоди 70-го ювілею Митрополита Ігоря (2022)

03 серпня 2022
Слава Ісусу Христу! Високопреосвященний Владико Ігоре! З нагоди сімдесятої річниці Ваших уродин прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання від духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Кожен Ювілей – добра нагода благодарити Господа за дар життя. Своє життя Ви, дорогий Митрополите, посвятили служінню Богові і своєму народові. Відповівши на Боже покликання «во время люте», коли наша Церква була в катакомбах. Ви ревно трудились і свідчили перед ордою московії, що наша Церква жива і врата більшовитсього аду її не подолали. Все ж, коли споглядаємо на Ваш життєвий шлях, бачимо, як мудро Господь приготовляв Вас до цього пастирського завдання. Ви протягом усього свого монашого та священичого покликання змагалися за життя і за обнову Церкви. Робили це передусім вступаючи до монашого Чину Найсвятішого Ізбавителя в темні роки переслідувань. Цей крок означав тоді готовність до самопожертви включно з жертвою власного життя. Але завдяки тому, що були саме такі як Ви особи, наша Церква могли перетривати і підготувати фундамент для прийдешньої відбудови церковного життя. Що й сталося на початку 90-их років минулого століття. Саме тоді Ви знову прийняли на себе завдання відбудови Провінції ЧНІ, коли перейняли від блаженної пам’яті Кир Филимона Курчаби уряд Настоятеля Провінції. Своєю терпеливістю, уважністю та мудрістю Ви зуміли згуртувати розсіяних братів через переслідування, творячи з них дійсно апостольську спільноту. Дбали про освіту, духовний зріст спільноти братів у монашестві, про відбудову домів Провінції. По нині з вдячністю згадуємо ті славні вівторки, коли всі ми збиралися, щоб ділитися тим, чим ми були і чим жили. Певного часу один співбрат звернув увагу на Ваш цінний дар кажучи: отець Ігор Возьняк завжди вмів вислухати. І дійсно, Ви завжди мали час і серце для кожного співбрата. Таким чином Господь проложив Ваш життєвий шлях відповідальними стежками людської історії. Він покликав Вас також до благодатного Архипастирського служіння та доручив Вам важливі завдання у Божому винограднику. Жертовно виконуючи їх, Ви здобули любов, повагу і вдячність Люду Божого. Тож у день, коли Ви відзначаєте 70-ліття Ваших уродин, я приєднуюсь до всіх привітань, які линуть на Вашу адресу, і молю Господа, аби благословляв усі Ваші добрі починання та архипастирські труди на теренах нашої рідної Львівської митрополії та всієї УГКЦ в Україні та на поселеннях. Сердечно дякую Богові за Ваше життя і служіння, яке Ви звершуєте у твердій вірі і непохитній надії за допомогою мудрого і виваженого слова та світлого і гідного до наслідування прикладу любові Бога, Церкви і свого народу. Нехай Милосердний Господь допомагає Вам відкривати нові горизонти перед нашою Церквою, облагороджувати наше зболене суспільство переконливим архипастирським словом та у непрості часи війни московії правдивим подвижницьким свідченням вміло провадити Божий люд до спасіння. Бажаю Вам, дорогий Владико, у архиєрейському служінні і надалі відчувати супровід Святого Духа та материнську опіку Пресвятої Богоматері Неустанної Помочі, щоб Ви змогли якнайповніше сповнити Божий задум щодо Вас, бо у цьому й полягає справжнє щастя кожної людини. Нехай Господь посилає Вам міцне здоров’я, духовний мир і щедру благодать на дорогах Вашого життя і служіння на многії і благії літа! + Ярослав м. Дрогобич,3 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

01 серпня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 липня 2022 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

27 червня 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання описує перші дні прилюдного месіанського служіння Сина Божого. Дізнавшись про ув’язнення Іродом Йоана Хрестителя, Ісус Христос вперше виступив зі словами: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Після цієї проповіді відбулось покликання чотирьох рибалок – Петра, Андрія, Якова та Йоана до апостольського служіння. Коли Ісус проходив вздовж Галилейського озера, про що розповідається у сьогоднішньому Євангелії, Петро й Андрій, а також сини Заведея вже знали Ісуса. Про це нам говорить євангелист Йоан (пор. Йо. 1, 38-42). Ісус звертається до них: «Ідіть за мною», Господь не пояснює, до чого кличе їх, лише говорить дещо незрозумілі слова: «Зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). Ми чули, як вони, покинувши човен, сіті, свої родини, пішли вслід за Ісусом. Для них розпочалось інше життя: життя людей, які навернулися і довірились цілковито Тому, Кому посвятилися. Читаємо у Євангелії: «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей. Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки. Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха… Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе. Хто Він, що каже і нам сьогодні: «Іди за мною»? Він Той, Хто твердить, що рівний з Богом Отцем. «Я і Отець – одно» (пор. Йо. 10,30). «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14,9).  «Я – дорога, правда і життя» (пор. Йо.14,6). Коли Бог творив світ, то також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити у ній свою подобу (Бут 1, 26). Внаслідок гріхопадіння людина відійшла від Бога, почала ховатися від нього (Бут 3, 8). Творець же ж шукає її, його погляд біжить до людини. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Первообраз, до якого вона хоче уподібнюватися. Людина в Ісусі Христі є покликана уподібнюватися до свого Творця, ставати богоносною. Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію. У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34). Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Ним. Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаєте шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаєте шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32). Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Ним. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас вартими. Бог не обирає досконалих. Він виправляє тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо. Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, вкладаємо своє життя і майбутнє України у Божі руки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 червня 2022 року Божого,с. Бісковичі, Самбірський деканат Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 18
^ Догори