Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято. Минулого четверга ми відсвяткували Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушно перебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» ( Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою  нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви варто звернути нашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією, адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші. Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва – жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т.зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1-18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення. Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це – година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це – година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога». Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Молитва християнина – середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі. Також сьогодні святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді.44, 29). Дорогі в Христі, в нашій Церкві від Вознесіння до Зіслання Святого Духа розпочалась Декада місійності. Упродовж десяти днів ми разом, як Церква, молимося за місійність наших парафій, єпархії та всієї нашої помісної Церкви. Очікуючи Духа Святого, слухаємо Боже слово, у якому Господь нам допоможе зрозуміти, що ми маємо зробити в цьому світі, а також роздумуватимемо, як нам поділитися нашою вірою в Бога з іншими людьми. Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає. У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 28 травня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас. Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі драти і сестри! Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з’являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі. У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з’єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20). Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях». Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності.  «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18). Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне. Рівно ж Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірують у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх.  Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» – каже Господь (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх зоставляв. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав’язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов’язує нас зробити наш особистий  внесок у будівництво «нового творіння»! Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця.Таким чиномсенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя. Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім’я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг. Тому у ці дні війни агресора московії проти нашого народу хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта. Завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Дорогі у Христі,нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, та всіх святих яких видала українська земля, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його Ім’я в нашому народі. Молімо нашого Господа, щоб Він зміцнив нашу віру, вислухав нашу посильну молитву, благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками, подав нам справедливий мир, щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем і всією думкою та щоб Спаситель перебував з нами завжди бо в Ньому живемо, рухаємося і перебуваємо нині і по всяк час. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь!  + Ярослав 25 травня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...