Проповідь у Світлий Понеділок (2025)

«Нині все наповнилося світлом,і небо, і земля, і глибини підземні.Нехай же празнує вся вселеннаХристове воскресіння,- в якому ми утверджуємось!»(Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем. У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху – свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних. Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ. Тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв. Також після свого воскресіння Христос сходить до аду, щоб визволити з його узів смерті Адама та Єву, а також усіх, що очікували спасіння так, як колись зійшов до Єгипту, щоб визволити народ ізраїльський з неволі фараона. Отже, у воскресінні Христос здійснює новий, вселенський пасхальний вихід усього людства. В ту пасхальну ніч в Єгипті святкування Пасхи було позначене для Божого народу надією на визволення. Для учнів, які повірили Христові, ці очікування Ізраїля стали надією на спасіння. Під час страждань, розп’яття і поховання Ісуса ця надія наче згасла: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24,21). І саме у Воскресінні Ісуса Христа учні були відроджені до живої надії (І Пт. 1,21). Цією надією і ми живемо щодня і ця надія стає для нас очікуванням воскресіння з мертвих. Воскресіння Христове є запорукою і нашого воскресіння, адже: «Він – начало, первородний з мертвих…» (Кол. 1,18). Своїм воскресінням Христос відкрив і для нас цей шлях до воскресіння. Пасхальний дар, який містить в собі всі інші – це Святий Дух. Він є між нашим і Христовим воскресінням: «І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» - каже апостол Павло (Рим. 8,11). Іншим визначним прообразом, Ісуса Христа є старозавітна постать Йосифа, улюбленого Сина Якова. Святі отці бачать у Йосифові прообраз Христа: улюблений Син Отця, засуджений на смерть через заздрість своїх братів. Цікаво порівняти історію Якова (пор. Бут 45) з розповідями про появи Христа воскреслого, поглянути на цю історію у світлі Пасхи, щоб побачити величну Божу педагогію спасіння людини. Йосиф – в особливий спосіб люблений Яковом син, що викликає ревність у його братів, які вирішують продати Йосифа, а батькові розповідають, що він загинув. Йосиф, використовуючи в Єгипті свою здатність тлумачення снів, досяг почестей і слави, став другим після фараона. Однак, коли він бачить своїх братів, які прийшли в Єгипет шукати хліба, не відкривається їм відразу. Згідно з біблійною розповіддю, відбувається кілька зустрічей, під час яких Йосиф використовує різні стратегії, перше ніж відкриє себе братам. Цей довгий час необхідний для того, щоб поступово відкрилося серце братів до співчуття і любові, з одного боку, до батька Якова, який помирає від смутку через загрозу втратити ще одного сина, а з іншого – до найменшого брата Веніямина, якому загрожує бути проданим у рабство подібно до Йосифа. Йосиф таким чином дає час братам, щоб вони згадали той момент, коли вони його продали, і в цих спогадах у них має визріти усвідомлення їхнього гріха і болю, який спровокував цей гріх. У появах Воскреслого Христа також є певне відтермінування. Найперше тут йдеться про очікування три дні: від п’ятниці до неділі – першого дня в тижні. Це для того, щоб учні могли роздумати над сенсом подій, у яких вони виявилися негативними протагоністами (втекли, залишили Вчителя). Це були дні сліз і не тільки для Петра, але й для цілої спільноти учнів, яка була причетна до трагедії. Цю педагогію бачимо також в описі подорожі до Емаусу, в якій Ісус також виділяє певний час перш ніж об’явитися двом учням під час ламання хліба. Також всі євангелисти зазначають, що Ісус не з’являється відразу апостолам, але спершу жінкам, які перші зустрічають і впізнають Ісуса. Цей факт інтерпретується таким чином: особи, які мають любляче серце, є найбільше готовими, щоб отримати об’явлення Христа воскреслого. Тому вважається, що найперше Христос воскреслий об’явився Пресвятій Богородиці. Коли жінки, які супроводжували Христа аж на Голготу, сповістили апостолам про воскресіння, то не могли не викликати в них відчуття зради, адже учні тоді втекли, тому й не були готовими отримати звістку про воскресіння (коли деякі з апостолів на слова жінок прийшли до гробу, то Христа не побачили, тоді Він їм не з’явився). Отже, час болісного очікування є необхідний, щоб людське серце визріло до здатності сприйняти. Сприйняти насамперед те, що поява Воскреслого – це зустріч прощення і співчутливої любові. Іншою наукою для нас є те, що пізнання воскреслого Христа відбувається не з ініціативи людини, але з Його власної: Він першим Себе об’являє. Це також видно з історії Йосифа: брати коли бачать Йосифа, не впізнають його. Вони не можуть уявити, що цар, який стоїть перед ними це їх брат, якого вони трактували за раба. Тоді Йосиф, керований співчутливою любов’ю, дає себе впізнати і говорить: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали біля шляху в Єгипет» (Бут 45,4). Вже те, що він назвав себе братом свідчить, що злочин його братів буде початком об’єднання, а не помсти. Йосиф відчитує цю історію як момент провидіння Божого: «Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю» (Бут 45,5-8). Йосиф бачить у цьому всьому провидіння Боже, яке навіть важкий злочин може перетворити у торжество добра: він став вельможею в Єгипті, щоб врятувати братів. Подібно й Ісус, коли з’явився своїм учням, показуючи рани від цвяхів і проколений бік, не говорить жодного слова докору. Без жодної згадки про минуле Христос показує знаки своєї перемоги, щоб заявити про свою любов, яка все прощає. Ісус приносить мир до своїх і промовляє слова любові, звернені до тих, які Його зрадили. Він пояснює Писання, в яких говориться про необхідність Його страждань для спасіння людства. Христос виявляє свою любов до учнів і те, наскільки ця любов є готовою до прощення і відродження життя. Поява Христа воскреслого свідчать про новий вимір Його буття, відмінний до того, як Христос раніше жив на землі. Не кожен, хто бачив Воскреслого, зумів Його впізнати, але тільки ті, кому Він сам дав себе впізнати. Це таїнство, в яке можна ввійти тільки вірою. Наступний важливий момент, у цих двох історіях – це післаництво. Це знак віднайденої єдності. Знак прийнятого спасіння тими, котрі могли бути жертвами власного гріха. Брати отримують завдання йти і потішити батька Якова, про те, що його син не тільки живий, але є також запорукою життя для цілої родини. Це завдання свідчити про ці чудесні діла Божі. Подібно жінки біля порожнього гробу отримують завдання від ангела: «…біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї» (Мт. 28,7). А до Марії Магдалини Христос говорить: «Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». Повна Єдність з Богом супроводжується єдністю між братами: «Отця мого й Отця вашого…». Це стає мотивом місії. Ісус, згідно з Євангелієм від Йоана, дарує свого духа любові апостолам, щоб вони, Його брати, також стали вісниками прощення. І вони йдуть аж до кінців землі, щоб звіщати Христа Спасителя, який помер з любові для спасіння всіх людей. Вістку про порожній гріб найперше несуть апостолам жінки мироносиці. Вони перші почули слова ангела про те, що Христос воскрес, однак їм потрібен час, щоб зрозуміти це слово і щоб перемогти страх, який огорнув їх. Апостоли, які спочатку не повірили жінкам, трохи згодом отримають цю вістку від самого Ісуса, який об’явиться їм. Для всіх учнів ці звістки чи появи Ісуса воскреслого завжди були неочікувані. Тому перша реакція з їх боку, не зважаючи на заклик до радості, – це страх, сумнів і недовіра. Однак Христос не докоряє їм, а своєю лагідністю і любов’ю розбиває цю перепону страху і недовіри. Христос так чинить, щоб зробити цю добру новину про воскресіння від самого початку місійною. А Він, маючи всяку владу на небі й на землі (Мт. 28,18), запевняє учнів про свою повсякчасну присутність у цій місії. Дорогі у Христі! Цими днями особливу тривогу переживає український народ, який впродовж останніх одинадцять років потерпає від смертоносної війни, спровокованої північно-східним рашистським агресором, а тепер почувається зрадженим і обманутим «сильними світу цього». Отож, ми вкотре переконуємося, що не потрібно «надіятися на князів, на синів людських, – у них нема спасіння!» (пор. Пс. 145, 3). Натомість перед лицем мінливості людських поглядів і дій та часом і відвертої людської зради наш погляд ще сильніше скеровується до Христа воскреслого – воістину Сина Божого і Сина Людського, який, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1) і силою цієї вірної любові назавжди подолав наслідки людської злоби, гордині, невірності, ненависті і зради. У Ньому знову і знову шукаємо для себе та для нашого народу порятунку, визволення, спасіння і надії! Тож нехай Воскреслий Господь буде нашою внутрішньою життєвою силою, яка не дасть нам засмучуватися, натомість, обдарує можливістю здобувати перемогу над окупантом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 21 квітня 2025 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2025)

Прийдіть усі вірні, поклонімось Святому Христовому Воскресінню,це бо через хрест прийшла радість усьому світові. Гимн Воскресної утрені Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі вХристі брати і сестри! ХРИСТОС ВОСКРЕС! Після покаянної великопісної мандрівки, впродовж якої ми випрошували в багатомилостивого Бога «духа чистоти, покори, терпеливості й любові», щоб сподобитися духовними очима споглядати нев’януче світло Христового Воскресіння, настав сьогодні справді знаменний і святий Великдень – «свято над святами і торжество всіх торжеств», як співаємо у наших пасхальних піснеспівах. Сьогодні Христос воскрес, подолав смерть і дарував нам перспективу вічного життя! У ці пасхальні дні Церква закликає нас до духовної радості: «Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай же празнує світ увесь, видимий і невидимий, бо Христос воскрес – радість вічна» (Канон Пасхи). Ця пасхальна благовість є джерелом нашої радості, бо утверджує в нас переконання про неодмінну перемогу Істини на брехнею, Добра над злом і Життя над смертю. Із глибини віків аж до сьогодні до нас долинають слова, якими воскреслий Господь звертається до жінок-мироносиць, що засмучені й розчаровані йшли до Його гробу: «Радуйтеся!» і «Не бійтесь» (пор. Мт. 28, 9–10). Завдяки духовній радості, яку Христос подарував нам у пасхальній події, упродовж віків розвивалася наша християнська віра. Саме вона перетворила несміливих рибалок на безстрашних апостолів, які проповідували воскреслого Господа по всьому світі. Саме вона променіла на обличчях Христових мучеників, які заради віри в Нього йшли на страждання і смерть, стаючи насінням, яке зроджувало нових християн і утверджувало Його Церкву. Саме вона надихала численних чоловіків і жінок покидати блиск і принади цього світу та ставати подвижниками чернечого життя. Ця духовна радість має супроводжувати й нас кожної миті нашого життя, надихаючи і скріплюючи навіть у найскрутніші моменти, адже воскреслий Христос, який дарував її нам, запевняє: «… Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Своїм Воскресінням Господь переміг гріх і смерть, зруйнував темне царство сатани. Він відчинив нам двері Небесного Царства, очікуючи, що і ми відкриємо перед Ним двері нашого серця: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Од. 3, 20). Щоб стати співучасниками цієї Христової пасхальної перемоги та спадкоємцями вічного життя у підготованому нам Небесному Царстві, маємо долати гріхи і пристрасті у собі, здобувати перемоги в особистому духовному житті. Воскресіння Христове – справді центральна подія історії спасіння. Апостол Павло у своєму Посланні до Коринтян пише: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (I Кор. 15, 14). Ось уже два тисячоліття Церква живе цією звісткою про Христове Воскресіння і прагне долучити до неї кожну людину. Для свідчення про воскреслого Спасителя необов'язково вирушати у далекі краї, подібно до Христових апостолів, які ширили воскресну євангельську звістку далеко від рідної землі.Кожен з нас, перемагаючи гріх у собі та ведучи зразкове християнське життя, стає причасником пасхальної перемоги нашого Спасителя, а відтак – свідком Його Воскресіння і апостолом пасхальної радості у світі. Навколо нас є чимало людей, які дуже потребують живого прикладу християнської віри, що вніс би сяйво Воскресіння в їх земне життя, надихаючи прямувати стежками Божих заповідей до Небесного Царства! Станьмо для цих людей носіями пасхального світла і надії, знаряддями миру та свідками жертовної і вірної любові. Улюблені в Господі! Пасхальні заклики до духовної радості можуть видаватися нам надто недоречними, особливо в той час, коли ми із занепокоєнням спостерігаємо, що відбувається у світі і навколо нас. Хоч ворог людського роду переможений Христовим Воскресінням, проте спокусник продовжує вести свою ненависницьку війну супроти нашого спасіння і надалі. Не зумівши подолати Сина Божого, диявол намагається вбити Його у людських серцях, сіючи не тільки смерть і страждання, а й зневіру, страх і безнадію… Ці почуття посилюються в нашому народі суперечливими та образливими для нашої людської, національної і християнської гідність висловами і діями теперішніх можновладців і політиків світового рівня. Ми вкотре переконуємося, що не потрібно «надіятися на князів, на синів людських, – у них нема спасіння!» (пор. Пс. 145, 3). Натомість перед лицем мінливості людських поглядів і дій та часом і відвертої людської зради наш погляд ще сильніше скеровується до Христа воскреслого – воістину Сина Божого і Сина Людського, який, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1) і силою цієї вірної любові назавжди подолав наслідки людської злоби, гордині, невірності, ненависті і зради. У Ньому знову і знову шукаємо для себе та для нашого народу порятунку, визволення, спасіння і надії! Зазнаючи матеріальних втрат і фізичних болів, памʼятаймо, що значно страшнішою за смерть тілесну є смерть духовна. Тому маємо вистояти не лише у видимій війні, а й у духовній боротьбі з гріхами і пристрастями. Це надзвичайно важливо в наш неспокійний час, коли ми стаємо свідками намагань підмінити традиційні моральні цінності, зневажити гідність людини, потоптати вартість сім'ї як нерозривного союзу чоловіка і жінки, підважити духовні й моральні принципи, які походять від Творця і покликані запевнити людині та людській спільноті справжній розвиток, гармонію і мир... У ситуаціях, які ми можемо вважати безвихідними, не забуваймо про численні свідчення зі Святого Письма: «Звірся на Господа всім своїм серцем… У всіх твоїх путях думай про Нього і Він твої стежки вирівняє» (Прип. 3, 5–6); «Не бійся … бо Я – Бог твій! Я додам тобі сили, Я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею Моєю» (Іс. 41, 10).Навіть за найскрутніших обставин, християн, продовжує надихати віра в Христа воскреслого, у торжество Його правди, у справжність і нездоланність Його любові. Син Божий воскрес, попри важкий камінь, яким було привалено вхід до Його гробу, і попри озброєну сторожу, яка стерегла Його. Світло пасхального тріумфу, яке осяяло Всесвіт дві тисячі років тому, продовжує сяяти і нині, просвічуючи наш життєвий шлях і допомагаючи нам долати темряву страждань, труднощів і випробувань, якими древній змій і його теперішні слуги намагаються звести людство з дороги правди і життя. Дорогі в Христі! Прийміть щирі вітання й сердечні побажанняз нагоди світлого свята Христової Пасхи! Сповнюймося духовною радістю, яка засяяла із гробу нашого Спасителя і яка пливе з нашої віри у Христове Воскресіння. У ці святкові дні несімо пасхальну радість і підтримку тим, хто нас оточує, особливо тим, хто цього найбільше потребує: хто переживає біль і жалобу втрати рідних і близьких, хто зазнає поневірянь, бо через війну був змушений покинути домівку, хто носить у собі фізичні й духовні рани і травми, хто страждає в полоні чи, будучи насильно депортованим, на чужинецькі території. Духовно і матеріально підтримуймо наших воїнів-захисників, завдяки яким можемо святкувати Господнє Воскресіння у своїй вільній і соборній, а не окупованій і поневоленій країні. Нехай Божественна любов, яку на Хресті наш Спаситель виявив усьому людському родові, стане сенсом та орієнтиром нашого життя і наших змагань за гідність, правду і свободу. Будьмо доброчесними з ближніми, виявляймо співчуття до знедолених, допомагаймо потребуючим і молімося за кривдників. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю 2025 року Божого   Детальніше...

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2025)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус Христос адресує нам дуже важливе життєве повчання, коли говорить батькові хворого юнака: «Все можливе тому, хто вірує». Тим самим наш Спаситель підкреслює необхідність віри для духовного життя у Бозі і з Богом, тому що без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Господом. Вірую в Бога… але що це є віра?Це запитання стає загадковим, навіть якщо перед тим ми мали враження, що це розуміємо. Перш за все, очевидно, що віра є чимось іншим від знання, щонайменше від знання в звичайному сенсі цього слова. Коли я кажу: «Вірую в Бога», це ствердження вимагає вибору, рішення; інакше кажучи, вимагає дуже особистої участі цілої моєї істоти. Таким чином слово віра позначає різні речі. Її первинна суть – довір’я, вторинна – вірність... Віра – пізнання Бога через безнастанне та необмежене довір’я до Його Особи і вірність до Нього, завдяки чому ми спроможні сказати що-небудь про Господа. Для нас важливим є таке правильне розуміння і наповненість цього слова. Віра – спрямування людського довір’я не до чогось, а до Когось. Як приклад віри до Особи, у Святому Письмі змальований Авраам – батько всіх віруючих, котрий виражає свою вірність не до того, що Бог говорить, а до Того, Хто говорить (пор. Буття 12, 1). Під вірою патріарха розуміємо необмежене, повне, спокійнедовір’я до Господа, Його Особи. Сам Христос запитує апостолів у сенсі віри: «Що ви думаєте про Мене?» - отже, не про Його слова чи вчення, а проНього особисто. Те, що мільйони людей вважають християнське світосприйняття найбільш переконливим і вірять у це, не є вірою, доки немає зустрічі з Богом, особистого молитовного зв’язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла. Отже, під вірою слід розуміти довір’я, вірність передусім до Особи Бога, Живого Господа, і лише згодом – до тез чи правд, які Всевишнім були об’явлені. Коли ми повністю й безмежно довіримося Йому, тоді, як харизму, отримаємо незмінну переконаність у навчанні про Бога, нас і світ, яке походить від Пресвятої Трійці. Щодо віри як Христової науки, то митрополит Андрей Шептицький у пастирському посланні під назвою «Правдива віра» ототожнює віру з «Божим Провідником». Він називає її «святою вірою», тобто наукою, «яку приніс нам Христос із неба на цей світ, - яку лишив між людьми, щоб за її поміччю показати їм дорогу до Отця, Сина і Св. Духа». «Божого Провідника» можна знайти там, де «... він із наказу та волі Ісуса Христа знаходиться, - у Святій Церкві». Тут Митрополит має на увазі глибокодуховний, внутрішньонасичений, споконвічний обряд, благочестя, сукупність ритуальних дій, які становлять адекватну людську відповідь Богові під час Богослужінь. Ця відповідь породжує досвід душевної віри: «Свята віра – то наче ланцюг, що в’яже християнина з Богом і до Нього його тягне. Цей ланцюг тримається розуму, а він держиться ланцюга через те, що знає Божу науку». Бачимо, що Митрополит Андрей вказує на важливість укріплення і постійного плекання цієї душевної віри. Першим середником укріплення віри є безпосереднє звернення до Бога з просьбою, щоб Він скріпив нашу віру. Йдеться про щиру і витривалу молитву. Адже протягом нашого життя ми часто досвідчуємо ситуацію св. Петра, котрий йшов по морю, але в певному моменті, побачивши довкола себе розбурхані хвилі, затратив з очей Господа і почав потопати. Так і нам, коли відчуваємо, що життєві обставини поглинають нас, затоплюючи в морі сумнівів і страху, треба молитовно кликати разом з Петром: «Господи, рятуй мене; Господи, поможи моєму невірству, укріпи мою віру!» Саме молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви. В житіях святих часто зустрічаємо описи подібних спокус і випробувань у вірі. Це часто називається «темрявою віри», коли людина посеред сумніву, тривоги і збентеження останніми зусиллями волі кличе з глибини душі: «Боже мій, я вірю, що Ти є, всупереч всьому тому, що бачу і досвідчую довкола, вірю, що Ти живий і дієш в моєму житті і не допустиш, щоб я загинув в морі розпуки і зневіри». І другий середник укріплення віри, можливо найбільш діяльний, – це переконання на власному досвіді щодо правдивості того, в що віруємо. Завдяки частій, уважній та зосередженій молитві у Святому Дусі досвідчуємо особисту зустріч із Богом. Таке пережиття Його діяння у власному житті є не лише необхідною умовою зростання у вірі, але також і свідченням про цю віру іншим. Святе Писання постійно звертає увагу на особисте досвідне переконання. Апостол Тома повірив, бо сам «діткнув» ран Спасителя і переконався, що Він – не примара і не галюцинація. Учень повірив своєму досвідові. Ми не маємо можливості фізичного контакту з Богом, але можемо торкнутися Його в духовний спосіб: пережити особисту зустріч з ним у зосередженій молитві і в життєвих випробуваннях та терпінні, досвідчити Його силу і Його мир, через низпослання яких Господь навідується до нас у всі часи і обставини. Таке пізнання Христа веде нас до духовного бажання всецілого єднання з Ним аж до замешкання Його в нашому серці через доторкання до Нього у Пресвятій Євхаристії. Через її прийняття ми покликані «спробувати і побачити, який добрий Господь», отримуючи благодать для уподібнення до нашого Спасителя. Адже Він тут є реально присутній, а не лише символічно! Також Савло, пізніший апостол Павло, теж молитовно досвідчив особистої зустрічі з Христом, і то неодноразово. Це були глибоко-містичні пережиття, які спершу навернули Савла з дороги гріха, а потім укріпили його для відважного визнання Ісуса Христа серед євреїв і поган. Молитовно-таїнственна зустріч з Спасителем зумовила дуже сильний вплив на нього, і ніщо вже не могло захитати чи знеохотити його віру – ані насмішки, ані каменування, ані смерть. Усе це надихнуло апостола незабутньо сказати для всіх нас: «Віра – впевненість у речах невидимих» (Євр. 11, 1) Подібне трапилося і з сліпородженим (пор. Йо. 9,1-41). Пережите духовне і фізичне оздоровлення, тобто особистий молитовний досвід, викликали в колишньому незрячому віру в Сина Божого, і якої ніхто не міг зламати: ані родина, ані оточення, ані навіть засліплені духовні провідники єврейського народу. Однак, повстає ряд запитань: як можна пережити таке досвідчення зустрічі з Богом? Як можна набратися досвіду близькості Бога і правдивості віри? На ці запитання дає відповідь сам Христос: «Моя наука – не моя, а Того, Хто послав Мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи Я промовляю сам від себе» (Йо. 7, 16-17). Тобто, щоб пересвідчитися на власному досвіді у достовірності науки, яку містить слово Боже і яку навчає нас Церква, немає іншого способу, як лише почати жити цією наукою, впроваджуючи її принципи в своє життя. Святе Письмо – це не підручник з психології чи біології, це книга Життя, і щоб переконатися у правдивості віри, треба почати жити цією наукою віри. Якщо нам радять певний курс лікування, то, звичайно, можна прийняти ці поради на віру, але щоб вона була ще міцнішою, треба самому впровадити ці ради у життя. Коли зробимо цей крок назустріч Господеві, то немає сумніву, що Бог уділить нам великого світла на пізнання ще глибше правд віри, і цей досвід буде неначе цемент, який скріплятиме і гартуватиме нашу віру. Щодо цього Ісаак Сирін говорить так: «За збереження заповідей розум удостоюється благодаті таїнственного споглядання і одкровення духовного знання». Не забуваймо також, що ми віруємо, спираючись на авторитет Самого Бога, Який об’являється, і Який не може ні помилятися, ні «ввести нас в оману». Віра – людська чеснота, що означає насамперед особисте пригорненнядо Бога, визнання усієї Правди, Яку Він об’явив. Добре й праведно повністю довіритись Господу й абсолютно вірити в те, що Всевишній говорить. Вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір’я, і краще зрозуміти, що було об’явлено.Справді, об’явлені Господом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте, як стверджує святий Тома Аквінський: «Впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму». Звершення Євхаристії – це час таїнственного приходу Господа до свого вибраного народу в Божий храм. А цикл молитов Божественної Літургії та решти богослужінь Церкви – унікальна можливість для нас так необхідної для нас розмови з Богом, під час якої можемо висловити наші найглибші прагнення, які пов’язані з нашою вірою. Благаймо Господа, щоб Він укріпив нас своєю благодаттю, щоб ми могли не лише самі через віру щораз сильніше єднатися з Ним, але також, щоб зуміли відважно давати свідоцтво нашої віри в нашому оточенні. Дорогі брати і сестри. Окупант, який ступив на нашу землю і хоче нас поневолити так само, як злий дух обезсилював бідного хлопця. ОднакБог ніколи не залишить за злом останнє слово, тому ми сьогодні як народ, подібно до цього батька юнака, приходимо до нашого Спасителя і кажемо Йому: допоможи нам, бо ніхто у світі не може зупинити війни в Україні, ні дипломати, ані могутні світу цього. А Ісус Христос питає нас: чи ти віриш, що Я можу це зробити? Чи ти віриш у перемогу України? Нам так важливо усвідомлювати, що перемога України буде виявом Божої сили через віру і боротьбу українського народу. Тому нам сьогодні Христос каже: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Скажімо сьогодні разом з євангельським батьком: Господи, віруємо, але допоможи нашому невірству. В цей період Великого посту та загально національної Голготи, яку спричинив нам каїн – московит, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо. 16,33). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 30 березня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2025)

«Радуйся благодатна, Господь з тобою …!» (Лк. 1, 28). Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні – одне з найбільших свят літургійного року. Літургійні священнодійства цього дня мисленно переносять нас у світлицю, у якій Архангел Гавриїл через Пречисту Діву Марію приносить світові благу вість про народження Спасителя світу. Тому Церква називає сьогоднішнє свято «главизною нашого спасіння». Архангел Гавриїл вітає Марію з Назарету настільки піднесеними словами, що вони лякають Її: «Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Вперше звучить на землі месіанська радість. «Господь з тобою!» – Бог є з тією, яку вибрав з людського роду на матір Еммануїла – «Бога з нами». Отець посилає свого Сина як спасителя світу, і відтепер Бог завжди буде з людством, щоб спасти його. Марія є живою і конкретною запорукою цієї спасительної присутності Бога у світі. «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову…» (Лк.1,38). Ці слова Марії з Назарету сповнюють наше серце радістю, коли роздумуємо про те, як Слово Боже сталося одним із нас За словом євангелиста Йоана Богослова: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого(пор. Йо. 1,14). Сьогоднішнє свято є наповнене як марійським, так і христологічним змістом. Марія висловлює свою згоду перед Архангелом Гавриїлом, який Їй благовістує величне покликання. Зі спілкування між Марією й Архангелом Гавриїлом відкриваються перед нами й інші основні істини, як-от: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька. (…) Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (пор. Лк.1,31-32.35). Ці слова вказують на прихід того, хто походить від Адама і з родоводу Авраама і Давида (пор. Мт.1,1-17; Лк.3,23-28). Він походить з родоводу божественних обітниць, але, приходячи у світ, не потребує людського батьківства, а, навпаки, приходить з родоводу непорочної віри. Вся Пресвята Трійця є присутньою в цьому задумі, як звіщає це Архангел: Ісус є Спасителем і «Сином Всевишнього», «Сином Божим». Під час розмови Марії з Архангелом присутній Отець, який оберігає Марію. Присутнім є і Святий Дух, який сходить на Неї, щоб вона зачала Сина Божого. Надзвичайно витончено і детально розважає над цим уривком Євангелії від Луки святий Амвросій Медіоланський. Він навчає, що того дня вперше відбулося одкровення Святого Духа, ба більше, й увірувано в Нього: «почула і повірила» (пор. Лк.1, 38). Архангел Гавриїл просить Марію дати свою згоду на прихід Слова у світ. Всі очікування на сповнення обітниць минулих століть зосереджується в цьому моменті: від нього залежить спасіння людини. Святий Бернард, коментуючи подію Благовіщення, в захопленні висловлюється, звертаючись до Марії: «Увесь світ чекає, лежачи біля твоїх ніг; не дарма так, бо від уст твоїх залежить розрада скорботних, спокута в'язнів, звільнення засуджених, ба більше, порятунок всіх синів Адама, всього його роду. Поспіши, Маріє, з відповіддю». У Святі Благовіщення Пречиста Діва Марія постає перед нами як смиренна слугиня Господня, яка поручає саму себе Богові, дозволяючи, щоб Господь Бог вчинив над нею згідно зі своїм спасенним словом, відповідно до своєї спасенної волі. І таким чином Марія з Назарету дає початок здійсненню у світі Божого плану порятунку, визволення від зла і дарування спасіння не лише власному народові, а й усьому людському родові. Під час хресних страждань нашого Спасителя Богородиця за Його дорученням стала Матір’ю для всіх християн (пор. Йо.19,25-27). Як у створенні світу Єва стала матір’ю всіх людей, так Пресвята Діва Марія у відкупленні тановому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою в Божого Сина Ісуса Христа та благодаттю дарів Його спасіння. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Ми з особливою силою відчуваємо, що Пречиста Богоматір вислуховує тих, хто з вірою і любов’ю до Неї прибігає, допомагає всім нам і своєю материнською любов'ю покриває всі наші печалі й випробування. Пресвята Богородиця, стоячи перед престолом Божим, заступається за нас. Значення Її в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Немає такої людини, яку не почула б Богоматір, немає такої молитви, яка залишилася б не вислухана Нею. «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла», – співаємо в нашому побожному народному гімні. Звертаючись до Богородиці, отримуємо тілесні зцілення або духовні дари. Божа Матір завжди перебуває з нами і завжди допомагає нам у важкі хвилини життя, захищає нас від ворогів видимих і невидимих. Вже минуло три роки від повномасштабної хвилі страшної війни московії проти мирного українського народу. Україна встояла, молиться і бореться, переживаючи випробування і страждання, яких наш народ не зазнавав від часу Другої світової війни. В цих випробуваннях у нашому житті ми потребуємо Божої допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тож неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів – захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила війну в Україні та поступ зла у світі. Ми молимо Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирається наш народ. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми прохаємо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги нашим воїнам, пораненим. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії московії. Ми сьогодні дякує Богові за новопоставлених священнослужителів о. Тараса й о. Івана, які також сказали Богові «Так». Це Боже запрошення прийняли у своє життя, як силу Божого слова, щоб його проповідувати, щоб цим Божим словом зігрівати серця людей. Нехай сила Всевишнього огорне вас (пор. Лк. 1, 35). Поручаємо ваше священниче служіння особливій опіці Пресвятої Богородиці, Матері Найвищого Архиєрея — Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, нехай Вона донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 25 березня 2025 року Божого,м. Стебник Детальніше...