SDE
Ярослав Приріз

Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

03 травня 2013
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові. Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого. Христос воістину подолав духовну смерть, і тепер кожна людина може відновити єдність з Богом, яку втратили наші праотці. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною. Христос воскрес, щоб через духовний подвиг ми змогли перемогти в собі пристрасті та воскреснули з нашої духовної смерті, з наших гріховних гробів. Це наше духовне воскресіння залежить від нас, від нашого зусилля і духовної ревності; від того, чи готові ми позитивно відповісти на заклик Апостола: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). Сподіваюсь, що нині ми переживаємо пасхальну радість не лише як наслідок святкування важливої події з історії спасіння, а є вона для кожного з нас дуже особистим досвідом, який торкається глибини нашого життя. Великий піст був для нас особливою нагодою для покаяння та віднови взаємин із Богом, а в цей святковий день всі ми зібралися, щоб разом з Христовим торжеством над смертю відсвяткувати й свої невеликі перемоги над власними слабостями, пристрастями та гріхами. Ми переживаємо власну Пасху, коли помираємо для гріха та оживаємо для Бога, тому зараз нас переповнює радість і бажання прославити та благодарити Милосердного Отця. Наш постулат християнської віри про те, що Христос подолав владу смерті і гріха над людиною, часто потрапляє у горнило сумнівів і розчарування. Сьогодні ми переживаємо непрості часи. Економічні негаразди й політичні протистояння призвели до того, що багато хто розчарувався, зневірився, озлобився, збайдужів... Ми стаємо свідками, як гріх має на меті цілковито опанувати людиною, духовно й тілесно вбити її. Його дія у нашому суспільстві проявляється через соціальну несправедливість, корупцію, обман, вбивства, знущання над народною пам'яттю, топтання моральних вартостей... За таких обставин нам важливо самим не стати причиною помноження гріха, вміти вчасно зупинитися і не відповідати злом на зло, брехнею на брехню, осудом на осуд... Сьогодні продовжують бути актуальними слова апостола Павла, який всіх закликає до оновлення та переміни: «...вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13,11-14). Пасха – це вершина нашого літургійного року, це свято над святами і Торжество всіх торжеств. У ній сповнюються Старозавітні пророцтва, здійснюються прообрази й Божі обітниці, вона надихає місію Церкви та щоденну діяльність кожного християнина. Це сенс, фундамент і вінець нашої християнської віри, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», – каже Апостол Павло (1 Кор.15,14). Ось чому св. Йоан Золотоустий називає Пасху «святом віри». Цю віру наш народ прийняв у 988 р. на берегах Дніпра. Впродовж 1025 років, що минули з того часу, ми мали багато святих, мучеників та ісповідників, які є для нас зразком благочестивого життя та твердого стояння за віру. До їх сонму маємо сміливість зачислити і Блаженної пам'яті владику Юліана (Вороновського), який упокоївся в Бозі 28 лютого цього року. Смерть дорогого владики, що так засмутила всіх нас, стала для нього пасхою – переходом від землі до небес, від життя земного – до вічності. Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що жодні випробування і перешкоди не змогли знищити християнської віри нашого українського народу. У ХХ ст. ворог людського роду, намагаючись її подолати, спричинив, як говорив ісповідник віри патріарх Йосиф (Сліпий), «горе трупів і ріки крові». Проте віра, пройшовши крізь терни переслідувань, воскресла, і наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, яка у цьому році святкує своє 20-річчя, є наочним прикладом нездоланності і незнищенності цього неоціненного скарбу на наших землях. Нині відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь про Воскреслого Христа лунає там, де раніше її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... У 2013 році Божому, який проголошений Роком віри, наша Церква закликає нас до кращого пізнання своєї християнської віри, зростання у ній та ділення нею. Будьмо її гідними проповідниками через духовне вдосконалення, гідне християнське життя та вірне виконання Божих заповідей. Дорогі у Христі! В цей святковий день щиросердечно вітаю кожного з Вас, бажаючи розділити з Вами воскресну радість. Зачерпнімо її, поділімось нею зі своїми родичами, ближніми і знайомими. Передаваймо її знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Відвідаймо в ці дні самотніх і тих, хто сумує. Хай наші вчинки любові та милосердя стануть для тих, хто нас оточує, найкращою проповіддю про Воскреслого Христа. Нехай Воскреслий Спаситель світу збереже всіх нас від усякого зла, допоможе перебороти життєві труднощі і негаразди, завжди посилає Своє благословення. Нехай зміцнить усіх нас в надії на перемогу добра над злом, життя над смертю, істини над неправдою і подасть нам Свою допомогу у добрих справах! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійців Хрестопоклонну неділю 2013 року Божого АУДІО - Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза) Детальніше...

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

05 березня 2013
Слава Ісусу Христу!Ваше Блаженство,Преосвященні владики, дорогі співбраття у священстві й монашестві,преподобні сестри, дорога скорботна громадо. На Тайній вечері Господь наш Ісус Христос, знаючи, що наблизився час його смерті, потішаючи своїх апостолів каже: „Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця іду" (Ів. 14,28). Ці самі слова промовляє сьогодні до кожного із нас блаженної пам'яті наш дорогий владика Юліян, а ми разом із всією Церквою йому відповідаємо: «Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо Тобі приготовлено місце упокоєння». Життя преосвященного Владики було життям відданого і дбайливого пастиря, який життя своє віддає за овець (Ів. 10, 11). Св. Іван Золотоустий, роздумуючи над цим євангельським образом сказав: „Добрий пастир, якого саме бажає Христос, своїми подвигами суперничає з самими мучениками. Мученик бо умирає за Христа тільки один раз, але добрий пастир умирає за своє стадо багато разів. Він навіть примушений щодня за вас, своїх вірних умирати". Важким є хрест пастиря. Взяти цей хрест означає зректися себе, стати на тернисту хресну дорогу і до кінця служити тим, за кого помер Спаситель на Голгофі. Пастир іде попереду, говорить нам Євангеліє від Івана, і тільки таким чином може вести за собою інших, показуючи їм дорогу та першим зустрічаючи всі небезпеки, які постають на шляху. Владика Юліян завжди був таким добрим пастирем: не лякався і не втікав перед тими, хто хотів знищити Христове стадо. Те, що він став священиком, а тим більше єпископом, в умовах підпілля і переслідувань, свідчить про його готовність пожертвувати для Христа і його Церкви усім, навіть власним життям. Владика був цього свідомий, але, задивлений у лик розп'ятого Христа, черпав від Нього мужність іти до кінця. Переконаний, що історія не завагається назвати його ісповідником віри, святцем наших часів. Дивлячись на життя усопшого Божого Слуги архиєрея Юліяна, з певністю можемо сказати, що прожив він його богоугодно, стараючись у міру своїх людських сил зробити цей світ кращим, поділитися з ближніми своєю любов'ю. Почувши голос Божого покликання, Він не завагався і, „покинувши все, пішов за Ісусом" (Мт. 19, 27) та цілопально віддався на службу Христові та рідному українському народові, служачи йому в любові і покорі. Владика Юліян народився 5 травня 1936 року в родині Івана та Ксенії Вороновських в Гумниськах біля Буська. Від батьків перейняв щиру побожність та любов до свого народу. Після навчання у місцевій школі вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту. Бажання посвятити своє життя служінню Богові приводить його в 1958 році до підпільної спільноти монахів студійського уставу. Після відповідного приготування 27 жовтня 1968 року ісповідник віри владика Василь (Величковський) висвятив брата-студита Юліяна на священика. 30 вересня 1986 року – в день молитовної згадки святих мучениць Віри, Надії, любові та їхньої матері Софії – митрополит Володимир (Стернюк) здійснив архієрейську хіротонію нового владики УГКЦ Юліяна (Вороновського). Коротко служіння нашого владики Юліяна можна охарактеризувати словами апостола Павла: „Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти " (1Кор.9,22). Справді, наш дорогий владика був саме таким. Його навчання було правдиве, його приклад - світлий і гідний до наслідування, його терпіння – благородне, покора – глибока, віра – тверда, надія - непохитна. Він, кажучи словами тропаря, був і надалі залишається для всіх нас правилом віри, образом смиренності, учителем стриманості, святителем, що своє духовне стадо беріг перед усяким лихом і злом. Своїм життям і ревним служінням владика Юліан вірно наслідував Христа – вічного архієрея. Як зумів він осягнути все це? Відповідь одна: силою молитви, посвяти і жертви. Всі добре знаємо, як багато владика молився і як вмів терпеливо зносити всі прикрощі і тягарі. Скільки вложив він, часто навіть непомітно для нас, своїх молитов, праці, жертв і тривог, щоби наша Церква і зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу! Ми сьогодні дякуємо Богові за ті щедрі благословення і духовні дари, які отримали через святительські руки нашого владики Юліяна. Варто лише б згадати той факт, що владика з поміж усіх єпископів висвятив найбільше священиків. Після виходу з підпілля, Церква покликала його до відповідального служіння – стати ректором відновленої Львівської Духовної Семінарії. На цьому становищі він зробив усе можливе, щоби приготувати до священичого служіння ревних пастирів, яких тоді відчутно не вистачало. А це завдання не було з легких. По сьогоднішній день вихованці владики пам'ятають як його мужність і, насамперед, любов до Церкви, відповідальність за її майбутнє, не дозволили аби cемінарія, якій відключили тепло і електрику, припинила існування. Не зменшилася його апостольська ревність і посвята після призначення на єпископа новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку потрібно було розбудовувати у твердій надії на те, що милосердний Господь не позбавить свого слугу благодатної допомоги. Сьогодні бачимо плоди його молитви і трудів. З його благословення постали єпархіальна Дрогобицька Семінарія і Катехитичний інститут, побудовано і освячено велику кількість церков і каплиць. Напевне немає такої парафії в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, яку б владика не відвідав, щоб помолитися зі своїми вірними, перейнятися їхніми проблемами та болями, пам'ятаючи про свій вчительський і пастирський обов'язок. Траплялося і так, що він по засніжених гірських дорогах добирався на санах до бідних сільських церков, де народ чекав на Його пастирське слово і архієрейську молитву. Тож знаючи труди і подвиги свого архипастиря, Церква Христова дякує сьогодні Богові за всі щедрі ласки, які Він зіслав на свій народ через його архиєрейські руки. Зібравшись біля домовини преосвященного Владики Юліяна, ми переповнені смутком, тому що в останній раз прощаємося з пастирем і батьком, якого ми любили і поважали. Але наша християнська віра спонукує нас не до розпачу, але до радості, бо сьогодні збулося найбільше бажання покійного, якого прагнув він усією своєю душею – злучитися зі своїм Небесним Отцем, якому ревно служив як християнин, монах і єпископ. Він дійшов до кінця своєї земної мандрівки та спішить до Небесної Батьківщини, щоби здати звіт за своє земне життя і прийняти вінець небесної слави. Кожен, хто зустрічався з преосвященним Юліяном найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому був він для нас таким доступним, дорогим і близьким. Спочилий у Бозі, святителю Юліяне, Ваше життя – це відблиск тихого діяння Божої благодаті, яка так виразно проявилася в благословенних плодах Вашої ревної невтомної праці. До життя, священства і архієрейського служіння покликав Вас Господь „во время люте", коли наш народ поневолювали три різні загарбники. Ми від щирого серця дякуємо Вам за те, що Ви відважно пішли за голосом Божого поклику, із великим завзяттям і посвятою служили святій Церкві та нам, своїм духовним дітям, котрі у Вашій скромній особі пізнали свого дорогого батька і водночас великого архієрея, „самовідданого і ревного душпастиря". Завершуючи своє слово хочу висловити в імені владики Юліяна особливу вдячність Блаженнішому Святославу. Ваша Святосте, дякую що Ви є сьогодні з нами, що Ви прибули щоб попрощати дорогого нам владику Юліяна, свого ректора і святителя. Коли я передавав в реанімації владиці вітання від вашого Блаженства, владика відкрив очі, монітор показував прискорене биття серця, а вираз його обличчя доносив нам присутнім його вдячність. Дорогий владико Юліяне, сьогодні ми служимо Літургію за упокій Вашої душі, благаючи Бога, щоби Ви служили Літургію у небі за нас, нашу Церкву і народ. Нехай ці хвилини прощання і Ваша остання пастирська наука, яку Ви сьогодні голосите своїми бездиханними устами надихають нас продовжувати все те святе і світле, ради чого Ви жили і служили. Дорогі брати і сестри, молімось, щоб Господь подав упокоєння для переставленого від нас архиєрея Юліяна, а нам – миру і свою милость. Амінь. Детальніше...

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

20 січня 2013
Дорогі в Христі! Сьогодні східні християни, серед яких і наша Церква, торжественно відзначають величний празник Богоявлення Господнього, який у нашому народі називаємо Йорданські свята. У цей день ми літургійно згадуємо й актуалізуємо для себе подію Христового хрещення у ріці Йордан. Це добра нагода запитати себе: чому сьогоднішнє свято називається Богоявленням? Хіба не потрібно було би так називати той день, коли народився Ісус? Адже саме тоді через Христове воплочення серед людей з'являється і з ними проживає невидимий, незбагненний та невмістимий Бог! І справді, празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, насамперед, Його Різдва і Хрещення. Завдяки таїнственній силі сьогоднішньої святкової Літургії ми можемо зустріти Христа та пережити усі ті невимовні і спасенні речі, які два тисячоліття тому бачили і відчували тисячі людей, спостерігаючи Христове хрещення у ріці Йордан. Розважмо, що означає ця подія для нас. Господь зупиняється біля річки Йордану, запрошуючи нас застановитися над тим, яке значення має ця ріка для кожного з нас. Вона, передусім, нагадує нам про повінь гріхів, які заливали цілий світ і заливають нині наше життя. Та сьогодні Сам Христос, Який не має жодного гріха, входить у цю воду, аби символічно змити наші з вами провини і показати нам єдиний шлях до справжнього щасливого життя – шлях покаяння. Той, Який не потребує очищення, входить у воду, і під час цього його сходження ми чуємо урочисту звістку про Його таємничу природу Сина та Месії. Як води всесвітнього потопу мали знищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так і Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу й нову благодать, мала потопити гріхи людські, їхню гіркоту й руйнівні наслідки. Ось чому нині, згадуючи спасенну євангельську подію, ми освячуємо воду й молимося, щоб через причащання води причаститися нам благодаті освячення, що веде в життя вічне. Предтеча, побачивши здалека Христа – Того, Кому приготовляв дорогу, закликав голосно: «Ось агнець Божий, що бере на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29). Христос приходить з проханням про хрещення до Івана Предтечі не заради задоволення власних інтересів. Господа ведуть до Йордану потреби інших, потреби кожного з нас, усього людства загалом. Найбільше ми потребуємо, щоб кожному з нас відкрився, став зрозумілим та доступним сам Господь Бог. Метою Христового Хрещення було також показати кожному з нас причини усіх наших земних бід і нещасть, коренем яких є гріх. У Йорданських водах Христос бере на Свої пречисті плечі важкий тягар – гріх усього людства, колишнього й майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу кожній християнській душі. Тому Хрещення у Йордані є правдивим прийняттям провини людства й початком звільнення його від гріховного ярма. Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою чисте сумління впродовж усього життя. Коли знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дане у Святій Тайні Хрещення слово. В своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже в Таїнстві Покаяння – «другому Хрещенні». Тому дуже актуальним є заклик Предтечі й Хрестителя Господнього Івана до покаяння заради якнайповнішого прийняття у своє життя Месії та духовного Визволителя: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство, приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт. 3, 2-3). Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз чи силою наших переживань і благодатним припаданням до Господа воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам'ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше життя. «Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3,14), – смиренно схиляє свою голову перед Христом Йоан і чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Цей короткий діалог має неабияке значення для кожного з нас, не лише як християн, але як свідомих громадян власної держави і дітей своєї землі. Христос розпочинає своє служіння, йде, щоб звершити велику місію, і при цьому приймає знак покаяння. Цей вчинок нашого Спасителя дуже знаковий для нас. Часто у нашому житті ми демонструємо зовсім протилежну до Христової постави поведінку: воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади... Водночас самі ми рідко даємо іншим приклад дотримання Божого закону, виконання приписів свого покликання, сповнення всякої життєвої правди – голосу сумління. Христос нині показує правдивий приклад того, як слід засвідчити свою вірність Законові: Він йде хреститися до свого Предтечі, хоча, насправді, не зобов'язаний, бо Сам є незрівнянно вищий від нього. Сьогоднішня подія Богоявлення також найяскравіше з-поміж усіх свят засвідчує дію в історії людства живого, люблячого і єдиного Бога у своїх Трьох Особах. Отець промовляє з неба, Син Божий перебуває у ріці Йордані, а Святий Дух сходить, немов голуб. Три Особи Божі, але один Бог! Одна й та сама природа Божа в трьох Особах! Незбагненне таїнство навіть для небесних ангелів! Жодне сотворіння через свою недосконалість, обмеженість й мінливість не в силі до кінця збагнути це троїчне таїнство. Ми ж довіряємо Церкві, котра навчає, що Бог Отець є Особою всемогутності, Бог Син – Божої мудрості, а Бог Дух Святий – Божої любові. Таке незбагненне Таїнство Пресвятої Тройці об'явив людям Ісус Христос. Вона діє через Воплоченого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – єдиного з-поміж Божественних Осіб, Кого ми можемо бачити, торкатися, чути... Незбагненна єдність та спільність Отця, Сина і Святого Духа у Своїй єдиній божественній природі є для нас ідеалом єдності, до якої стремить усе людство. Ця єдність, необхідна нам, є багаторівневою. Передусім, це - божественно-людська єдність, яку творимо, збираючись у храмі навколо Євхаристії, причащаючись з однієї чаші. Це також образ загальнолюдської спільнотної солідарніості у творенні миру і добра серед Божого світу. Крім того, це є прикладом державно-національної єдності заради примирення і наведення ладу у своєму домі, на своїй землі. Сьогоднішнє свято є нагодою згадати й про подію Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого ми святкуємо цього року. Далекого 988-го року на українському Йордані – Дніпрі – сталося українське Богоявлення: нашому народу з'явився Христос як основа, на якій ми почали будувати своє національно-культурне життя. Пам'ятаймо про ці наші християнські джерела! Дорогі браття і сестри! Звертаючи наш погляд до Йорданської події, переживаймо її знову і знову. Нехай вона буде постійним нагадуванням про наше власне Таїнство Хрещення, а також закликом до того, щоб пам'ятати про важливість покаяння. В день сьогоднішнього торжественного свята також просімо Всемилостивого Господа, щоб дав нам Свою благодать на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов'язки гідних дітей Божих. Тоді напевно створимо велику творчу цілість для нового розквіту і прослави нашої Церкви і народу. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]

26 грудня 2012
Різдво Твоє, Христе Боже наш,засвітило світові світло розуміння.(Тропар Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається! У цей святковий та урочистий празник Різдва Христового ми знову сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу. Для нас ця неповторна, у своїй суті спасенна подія є перш за все джерелом невимовної радості, а також спонукою до благодарення та поклоніння Богові. «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині народжується! – закликає нас у цей день Св. Лев Великий. – Не повинно бути місця для скорботи там, де народжується Життя... Нехай торжествує святий, бо він наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо дарується йому прощення. Нехай окрилюється поганин, бо його закликається до життя» (Св. Лев Великий, Слово на Різдво Христове). І справді, маємо радіти, бо нині Церква святкує незбагненну і таїнственну подію, перед якою всі інші події та турботи нашого щоденного життя є незначними. Нині «визволення послав Господь народові своєму» (Пс. 110,9). Нині Предвічний Син Божий народжується від Пречистої Діви Марії заради спасіння роду людського. Нині Бог, приймаючи на Себе людську плоть, ніби знову творить людину (Григорій Богослов). Нині все творіння радісно оспівує початок свого оновлення. І цей час подяки й поклоніння, час радості й миру є для нас гарною нагодою застановитися над цим таїнством віри та над його значенням для нашого спасіння і вічного життя. «Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діва, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його, оспівуючи, величаємо», – проголошує Церква у своїх піснеспівах з нагоди цього празника. Споглядаючи Тайну Божого Воплочення очима віри, ми бачимо воістину дивовижні речі. Справді, вертеп, в якому народжується Христос, стає Небом, бо в ньому замешкав Бог. У Св. Письмі читаємо, що Бог сидить на херувимах, як на Своєму престолі, а нині у своєму Різдві во плоті Він спочив на лоні й на руках Своєї Пречистої Матері, Котра справді стає Престолом Херувимським. Маленькі ясла, що вміщали корм, прийняли у себе Сина Божого, Котрий у Святій Тайні Євхаристії дає нам поживу безсмертя. Споглядаючи на це таїнство, разом зі світлосяйними ангелами, вбогими пастирями та багатими мудрецями впадімо ниць перед Вифлеємським вертепом, у якому малим Дитям з'явився Цар світу і Спаситель душ наших. В Ньому ми завжди можемо знайти силу, яка долає несправедливість і зло. Святкуючи Різдво, заново переживаємо і пізнаємо, що з нами Бог, тому ми не покинуті наодинці з нашими труднощами і болями; а «новітнім іродам» не вдасться побороти Правду, застрашити людину, вирвати з її серця Господню надію і посіяти зневіру. Дві тисячі років тому і ангели, і пастирі, і мудреці, побачивши Бога в немічному тілі немовляти, мали дуже нелегке завдання: вони повинні були переглянути свої уявлення про Нього і Його владу. Важко було навіть уявити, щоб небесне військо ангелів перед немічним Немовлям співало «Слава во вишніх Богу» (пор. Лк.2,14). Небагато підстав мали бідні пастирі повірити, що Христос-Спаситель може перебувати в яслах (пор. Лк.2,10-12). Нелегко було мудрецям впізнати Царя Юдейського у Новонародженому від незаможних батьків і віддати Йому свої дорогоцінні скарби (пор. Мт.2,9-11). Проте всі вони здійснили внутрішній подвиг віри, впізнали у бідному Дитяті Ісусі – Христа Господа і Спасителя світу, сповнилися радістю та поклонилися Йому. Цим вони подають приклад і нам сьогодні. На жаль, після двох тисячоліть від Христового Різдва присутність Бога посеред людей все ще не є очевидним фактом для сьогоднішнього світу. Ще багато є тих, хто не прийняв Христа як свого Спасителя і Господа. До них, а також до всіх нас, Церква сьогодні звертається із закликом вирушити у мандрівку віри, пройти шляхом ангелів, пастирів та мудреців, долаючи при цьому релігійну байдужість і зростаючи в своєму покликанні до святости. Цей заклик набирає особливої актуальності у 2013 році Божому, котрий присвячено спомину та святкуванню кількох важливих подій. Цей рік у цілій Католицькій Церкві, в тому числі й в Українській Греко-Католицькій Церкві, проголошено Роком віри. Тому закликаю вас підтримати всі церковні ініціативи та використати всі можливі засоби, які пропонує нам Церква з цієї нагоди, щоб краще пізнати свою християнську віру, поглиблювати та зміцнювати її, не соромитись і не боятись жити нею, а також передавати її своїм дітям та внукам. Сьогодні перед нами відповідальна місія: не тільки не втратити цей скарб віри, котрий наш народ отримав у Володимировому Хрещенні, що його 1025-ту річницю відзначатимемо цього року, а й розвинути і передати його майбутнім поколінням. 2013 рік є також роком, коли звертатимемо особливу увагу на соціальне служіння Церкви, через яке маємо змогу практично виразити нашу християнську віру. Адже наше ставлення до потребуючих людей є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості. Людина зазвичай уявляє Бога як Того, Хто втілює в Собі все те величне і чудове, про що тільки можна мріяти. Але в Христі Ісусі Господь з'явився нам незбагненним чином: у Своєму Різдві Бог став людиною не у славі, а в немочі; зробився безпорадним і вразливим, долучившись до крайньої людської знедоленості. Тому, як тоді євангельські пастирі і мудреці зуміли знайти Царя і Спасителя світу не серед блиску багатств та розкошів, а у бідній яскині, так і ми сьогодні вміймо впізнати Христа серед тих, хто голодний або спраглий, чужинець або нагий, недужий або у в'язниці (пор. Мт. 25, 31-46). Пам'ятаймо слова Христа: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (пор. Мт. 25, 40). Всі ми є Церквою і Тілом Христовим. За словами апостола Павла, «як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (І Кор. 12, 26). Впродовж цього року соціального служіння намагаймося діяти так, щоб навколо нас було якнайменше знехтуваних, забутих, страждущих та знедолених людей. Плекаймо в собі чесноти милосердя, співчуття та солідарності з усіма, хто терпить, у кому очима віри завжди можемо побачити лик Христа. Цей рік також є знаковим для нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, адже у 2013 році Божому ми святкуємо наш скромний ювілей – 20 років від створення єпархії. Це є гарною нагодою подякувати Господеві за ті щедрі дари, якими Він обдаровував нас усі ці роки, коли ми поставали з попелища нищення віри безбожним тоталітарним режимом, і просити в Нього й надалі супроводжувати нас своєю благодаттю. Дорогі во Христі! Вітаю всіх з Різдвом Христовим і прошу Вас нести духовне світло Вифлиємської зорі у Ваші сім'ї та родини, до Ваших друзів та знайомих, а також до тих, хто хворий та самотній, а тому, може, вже й втратив надію, що матиме нагоду розділити радість Христового Різдва з ближніми. Прославою Господа у колядках та вертепах продовжуймо величні різдвяні традиції нашого народу і передаваймо їх майбутнім поколінням. Бажаю Вам, щоб у новому 2013 році Божому Вас не покидали Христова радість та мир, а Господь благословив усі Ваші добрі починання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2012 року Божого АУДІОЗАПИС РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ Детальніше...

Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»

05 грудня 2012
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! В ці дні християнський світ перебуває в очікуванні Христового Різдва. І в цей літургійний період дуже актуально лунають слова Йоана Хрестителя: «Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт.3,3). Мати Церква вказує нам шлях, йдучи яким можемо удостоїтись того, щоб народжений від Діви Христос Спаситель, народився і в наших серцях. До зустрічі з Господом нашим Ісусом Христом, Який приходить в людському тілі, ми готуємось впродовж Різдвяного посту – Пилипівки! Для того щоб увійти в свято Христового Різдва з чистими серцем, душею і тілом, Церква пропонує нам практикувати молитву, піст та милостиню. Впродовж Пилипівки стараймося відкинути нашу гордість і осудження інших людей, відкиньмо також вивищення над іншими та ненависть, зупинімо нашу захланність і переборімо байдужість. Готуючись до празника Христового Різдва, необхідно є також перепросити наших ближніх, виправдати завдану шкоду, допомогти потребуючій людині та відвідати хворих і немічних. Так ми відчиняємо двері нашого серця, щоб туди міг ввійти новонароджений Христос. 2013 рік Божий в Українській Греко-Католицькій Церкві є проголошений Роком Віри, а також Роком соціального служіння, як практичної реалізації християнином своєї віри. З цієї нагоди у нашій Церкві проводяться різні ініціативи, покликані на те, щоб допомогти християнину краще усвідомити та пережити власну віру. За словами Св. Лева Великого, Різдвяний піст – це наша жертва Богові за всі дари, якими Він нас обдаровує: «Як Господь ущедряв нас плодами землі, так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних». Тому цими днями, коли ми готуємось до зустрічі з Новонародженим Христом, ми бажаємо скласти нашу посильну допомогу тим, хто опинився в дуже важких ситуаціях і потребує нашої допомоги. Зокрема, у нашій Церкві розповсюджуються Різдвяні свічечки із написом «Карітас», що означає «милосердна любов». Кошти з реалізації цих свічок будуть спрямовані для допомоги дитям з сиротинців та неповних сімей, які позбавлені належної батьківської опіки і часто переживають різдвяні свята не так святково, як це роблять українські родини, дотримуючись наших народно-релігійних традицій. Складаючи свою пожертву за цю свічечку, вірний символічно запрошує бідних, покинутих, осиротілих, обділених дітей до свого Різдвяного столу. Хотілося б висловити побажання, щоб цього року ці різдвяні свічки були запалені у всіх куточках нашої Єпархії, щоб кожна християнська родина прилучилася до цієї важливої ініціативи. Тому прошу усіх надати свою посильну допомогу у їх розповсюдженні. Дорогі в Христі! Сідаючи до Святої Вечері, звертаймо наші серця до Ісуса Христа, присутність Якого нагадуватиме нам світло палаючої Різдвяної свічки. Бажаю Вам, щоб цьогорічні Різдвяні Свята принесли у Ваші родини мир, а новонароджений Ісус, нехай щедро винагороджує Ваші пожертви для потребуючих! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Празник Введення в Храм Пресвятої Богородиці4 грудня 2012 року Божого Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»

25 жовтня 2012
Ваше Блаженство, Вельмишановна пані Ректор,високодостойні професори, викладачі,всесвітліші та всечесніші отці,дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції! Сьогодні мені приємно бути тут, у Вашому навчальному закладі, з нагоди відкриття цієї науково-практичної конференції. Ми зібралися, щоб поговорити про роль університету і Церкви у вихованні сучасної молоді, а це у ще зовсім недавньому минулому було просто неможливо. В Україні під час більшовицького режиму молоде покоління виховувалось на постулатах, які осміювали, марґіналізували й навіть боролись з будь-якими проявами духовності та релігії у сфері освіти. На жаль, і сьогодні українське суспільство ще подекуди йде за інерцією такого способу мислення. Проте мені приємно, що принаймні у Дрогобичі ми поступово відходимо від цього бачення. Ця конференція приурочена 10-ій річниці студентського капеланства у нашому Дрогобицькому державному педагогічному університеті, а це означає, що ми не робимо перші кроки у подоланні спадщини комуністично-імперіалістичного мислення, але вже маємо за плечима певний у цьому досвід. Десять років тому мій попередник, преосвященний владика Юліан (Вороновський), і світлої пам'яті Валерій Скотний, ректор Дрогобицького педуніверситету, здійснили крок, який тоді був нечуваний, – домовились, щоб документально ввести у структуру цієї вищої школи посаду капелана. Наскільки мені відомо, це був перший університет в Україні, який розпочав християнське духовне виховання студентів, запроваджуючи духівника для академічної молоді. Мені приємно, що ця смілива і життєво необхідна співпраця започаткувалась саме у нас. Водночас думаю, що не варто зупинятися на досягнутому, а слід поглиблювати співпрацю у вихованні нашої української молоді. Маємо великі перспективи для цього, адже один капелан на кілька тисяч студентів – це надзвичайно мало. Сподіваюсь, що нам вдасться знайти можливість залучити до цієї праці ще декілька духовних осіб, і не тільки в цьому навчальному закладі, але й у дрогобицьких технікумах, коледжах, училищах... Сьогодні хочу щиро подякувати ректорату і викладачам, а особливо вельмишановній п. Ректору Надії Володимирівні Скотній, за ті можливості, які вона створює у закладі, і за ті конкретні кроки, які п. Надія вершить, щоб співпраця між Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією та Університетом у вихованні академічного студентства не тільки не занепадала, але ще більше поглиблювалась. Чому такою важливою є співпраця? Християнство вчить, що кожна людина створена на образ Божий і повинна прагнути до подоби Божої. Образ Божий у кожній людській особі вказує на її велику гідність. Кожен вихователь покликаний пошанувати цю гідність, віднайти її навіть там, де вона прикрита різними немочами. До подоби Божої людина зростає у Святому Дусі, а допомогти у цьому також покликані вчителі та вихователі. Закликаю всіх до плідної праці, спільної відповідальності, взаємодопомоги у процесі такого виховання. Це так необхідно для нашої молоді – українського майбутнього. Думаю, що всі ми погодимось у тому, що Україні потрібні люди з високою духовністю, з новим мисленням, з оновленою свідомістю... Немає справді доброї людини як особи, сім'янина, працівника, суспільного діяча, сповідувача національних інтересів та поваги до решти людства без стійких моральних основ. Досвід показує, що віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Християнська духовність – основа, на якій можливе формування такої молодої особистості у її свободі, вдосконаленні й перспективах, які дарує кожному близький до всіх Господь. Сподіваюся, що учасникам сьогоднішньої конференції вдасться реалізувати задум, який мали її організатори, і вона буде не лише науковою, але й практичною, бо допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для її практичного втілення. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції, щиро сподіваюся, що ваша робота буде плідною, і нехай Божа благодать буде з усіма Вами! + Ярослав 25 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди 50-річного ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

19 жовтня 2012
Слава Ісусу Христу! Вельмишановна пані РекторВисокоповажні професори, шановні педагоги,Любі студенти, Дорогі дрогобичани та гості святкових урочистостей! Сьогодні ми урочисто відзначаємо 50-річний ювілей музично-педагогічного факультету нашого Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Це свято тих видатних знавців, митців та творців музичного мистецтва, хто своєю працею започатковували вищу школу музики на наших землях, хто були її численними випускниками і хто сьогодні становить плеяду професорів-викладачів і талановитого студентства цієї плідної гілки нашого педуніверситету. Хочеться пригадати, що, згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це час для того,  щоб поставити себе в особливу Господню благодатну присутність; це  також час для особливої подяки Богові за усі його щедрі дари. Під час ювілейних святкувань ми також маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність і подякувати Господеві за все, що вдалося звершити, починаючи з далекого 1962 р. і по сьогодні. Знаю, що здобули Ви за цей період чимало: за час свого існування факультет підготував понад чотири тисячі фахівців, які працюють у педагогічних інститутах, училищах, загальноосвітніх та музичних школах, закладах культури, підтримуючи та розвиваючи надбання культурної спадщини нашого народу; маєте три кафедри, де працюють 60 викладачів; ви славитеся кількома музично-педагогічними та художніми колективами; не можна оминути увагою й матеріально-технічну базу, котру має музично-педагогічний факультет... За все це маємо подякувати насамперед Богові. Не можемо сьогодні не згадати й тих першопрохідців, які започатковували музично-педагогічний факультет. Це попередні викладачі, чотири перші декани, а також сьогоднішній декан вельмишановний професор пан Степан Дацюк, який стоїть біля керма цієї мистецько-навчальної структури ось уже 25 років. Сьогодні в його імені хочу привітати всіх Вас – працівників і студентів музично-педагогічного факультету, а також висловити вдячність Вашим попередникам, що внесли свою лепту в розвиток факультету зокрема, та загалом музичної спадщини нашого народу, якого всі ми є нащадками. У своїй творчій праці зродження нових музичних світочів та естетів нашої держави, Ви, напевне, зустрічаєтеся з перешкодами, недосконалостями і навіть спокусами. Все це не повинно знеохочувати Вас! Не забувайте, що праця, яку виконуєте, є важливою: Ви доносите оточуючим красу співу та музики, закладаєте підвалини для народження нових естетико-мистецьких витворів, надихаєте до праці у музичній сфері і тим самим плекаєте та творите національну культуру. Своє привітання хочу завершити словами Святого Йоана Золотоустого, котрий малює нам ідеал досконалого в Божих очах музиканта: «Співаючи за навіюванням Святого Духа, він і нас навчає завжди співати духовно. Він не обмежується співом для задоволення слуху, але й на душу впливає словами чи то красою мелодії. Для слуху він подає напоумлення та пізнання істини, а душу утверджує і зміцнює в спасінні». Щиро бажаю саме таких плодів Вашій творчій праці і досягненням: щоб музика, яка становить осердя Вашої праці, могла підносити думку над всім земним, примиряти зі самим собою і ближніми, зменшувати немочі, полегшувати скорботу, зігрівати серце небесною любов'ю. Бажаю, щоб творена Вами музична краса не лише розвивала у Вас самих, у ваших студентах і слухачах смак до прекрасного, але й облагороджувала і витончувала почуття, та підносила бажання. Щоб під час лекцій і концертів, співом та виконанням творів мистецтва, Ви виражали захоплення вашого духа, заспокоювали тривожні почуття, відганяли нудьгу, полегшували важкість у праці, бідності й скорботі, збільшували радість, звеселяли юність та оживляли старість! З Ювілеєм Вас, дорогі педагоги! + Ярослав, 18 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич  Детальніше...

Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава

03 вересня 2012
Ваше Високопреосвященство, преосвященні владики, всечесніші отці!Шановний міський голово, вельмишановні представники влади, дорогі мешканці нашого міста та гості! Дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сердечно вітаю жителів та гостей м. Борислава, які зібралися тут, щоб благодарити Бога з нагоди святкування 625-річчя цього славетного міста. Дозвольте мені сьогодні особливим чином привітати серед нас Апостольського Нунція Архиєпископа Томаса Едварда Галіксона, який спеціально прибув сьогодні, щоб розділити з вами Вашу радість. Його присутність як представника в нашій державі Святішого Отця Венедикта папи Римського є ще одним свідченням того, що Святішому Отцю є дуже близька наша Церква і її вірні. Також вважаємо це знаком визнання і поваги до славної історії українського народу та до міста Борислава і його жителів. Сьогодні ми чули у Євангелії Христову притчу про виноградник і про виноградарів. Господар насадив його, обгородив і доручив робітникам працювати в ньому. Цю притчу можна по-новому відчитати сьогодні на ювілейному святкуванні 625-річниці від дня першої писемної згадки про славне місто Борислав. Вона допомагає нам, жителям міста, тим, хто тут працює, вчиться, керує ним, усвідомити, що це місто, як і весь сотворений світ, є насамперед власністю Господа. Це Він сотворив його, обдарував природними ресурсами та доручив людям словами: «...наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Бт.1,28). Місто Борислав – це також місто Боже, а не людське. Господь насадив тут своєю щедрою рукою природні багатства: нафту, озокерит, газ; а люди своїми щирими творчими стараннями, важкою працею перетворили їх у засоби людського затишку, добробуту й тепла. Ось так спільно з Божим благословенням та працею наших земляків виріс Борислав з його численними Божими храмами, міськими культурними та житловими спорудами. На жаль, зараз у цьому місті не все є так, як би нам хотілось. Природні багатства вихолощені, вичерпані чи занедбані. Однак славна 625-літня історія міста апелює до нашої християнської та громадянської свідомості: чим більше кожен з нас просвітлює своє мислення і свідомість досвідом зв'язку і життя з Богом та згідно із його заповідями, тим більш вагомими та результативними будуть наші задуми та праця на благо міста, народу, держави. Змінивши себе зсередини через покаяння і прищеплення до Божого світу зможемо перетворитись із споживачів та руйнівників на співтворців та чесних трудівників для себе, своєї сім'ї-родини, нації та країни. Живімо з Богом у церковних богослужіннях, у яких ми виховуємося до постави справжньої та повноцінної людини – святої, правдивої, Богом задуманої та уподобаної. Це дозволить нам сподіватися, що Бориславський природний оазис відновиться. Сьогоднішній ювілей вашого славного міста є доброю нагодою для нас поглянути на історію міста, зачерпнути з скарбниці досвіду предків та з надією прямувати у майбутнє. Ще з біблійно-старозавітньої історії спасіння довідуємося про те, що ювілейні святкування – це передусім подяка Богові за усі люблячі та щедрі сприяння, які від Нього отримав вибраний і боголюбивий народ. Давньоєврейське слово «йовель» означає «рік свободи». Так називали встановлений пророком Мойсеєм рік, коли продані і віддані під заставу землі поверталися до колишніх власників, раби отримували свободу, боржникам прощалися борги.... Юдеї практикували милосердя, солідарність, братерство, через що уподібнювались та ставили себе в особливу Господню благодатну присутність. Так само і ми сьогодні під час наших ювілейних святкувань у місті Бориславі маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність. Сьогоднішній ювілей має бути передусім подячними привітаннями і прославою Господа з тим, щоб Він і надалі, як Батько, перебував поруч зі своїми людьми, спілкувався та взаємообмінювався дарами під час богослужінь у храмах та у молитовно-творчій праці кожного з нас у щоденному житті. Наш сьогоднішній ювілей має бути часом подяки Богові, Який невидимо зсилає нам життєво необхідну благодать. Ми покликані належно відповісти, віддячити Йому в міру своїх талантів, зусиль та праці. Задля нашого ж блага нам слід зробити усе, щоб не повторювати помилки виноградарів з сьогоднішнього Євангелія, не припиняти зв'язок з Господом, не закриватися від Нього, помилково вважаючи, що без Нього нам дозволено робити у Його винограднику все, що заманеться. Співпрацюймо з Господом, перетворюючи Його створений світ нашою творчою, доброю й Богом благословенною працею: окультурюймо навколишнє середовище, оцивілізовуймо й облагороднюймо через творення культури і плекання древніх звичаїв. У цей день і Вам бажаю цієї радості. Відчуйте у своєму житті Божу присутність і нехай це внесе новий імпульс у Ваше життя і плани на майбутнє. Тоді Чоловіколюбний Господь у кожному нашому починанні і ділі даруватиме через Свого Святого Духа мир, охорону, сприяння і благодатну невидиму допомогу кожному чесному трудівнику Бориславської та державної ниви. Зичу цьому місту і кожному його мешканцеві та гостеві духовного і матеріального процвітання, вічного щастя і радості у практикуванні християнських цінностей. Бажаю Божої і міжлюдської любові, злагоди і сили для долання зла на всіх рівнях: особистому, місцевому, національно-державному та світовому! Закликаю всіх якнайбільше вкорінюватися, заглиблюватися у Божу істину про Нього, про кожну людину і світ, будуючи на такій основі відносини правди і справедливості у житті нашого чудового міста і держави! + Ярослав 2 вересня 2012 року Божого,м. Борислав  Детальніше...

Слово владики Ярослава з нагоди благословення початку навчального 2012/2013 року

01 вересня 2012
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Сердечно вітаю у нашому Катедральному храмі всечесне духовенство, тут присутніх представників ректоратів навчальних закладів м. Дрогобича, професорів, викладачів, студентів, семінаристів, школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені сьогодні особливим чином привітати серед нас Апостольського Нунція Архиєпископа Томаса Едварда Галіксона, який представляє в Україні Святішого Отця. Думаю, що його присутність тут серед нас є ще одним свідченням того, що Святішому Отцю є дуже близька наша Церква і її вірні, які, незважаючи на переслідування, залишилися вірними Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (Йо 17,21). Це є для нас також знаком визнання і поваги до славної історії українського народу, наших велетнів духа, котрі з чистих джерел християнської віри черпали свою мудрість і свою любов до Бога і Батьківщини. Сердечно вітаю усіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Вітаю тих, хто тільки розпочинає свій черговий етап здобуття знань; вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Освіта є важливим елементом у вихованні та зростанні кожної людської особи. Один священик напередодні закінчення канікул спитався хлопчика-третьокласника, що прислуговував у церкві: "Канікули кінчаються. Тішишся, що вже знову підеш до школи?" Той щиро відповів: "Не тішуся, але я хочу бути мудрим, то мушу туди йти". Справді добра відповідь. Та й не за віком зріла, бо з неї видно не тільки мудрий підхід до школи, але й до самого життя. Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей... Але справжньою нашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа. Знання це ще не мудрість. Є люди, яких називають «ходячою енциклопедією»; їхні голови повні різних відомостей. Інші можуть миттєво здійснити важкі математичні підрахунки... Є люди, котрі вміють використовувати свої знання на те, щоб як кажеться "давати собі раду в житті", вони вміють крутитися; але й їхні знання – це не мудрість, а радше хитрість. Є люди, котрі здобуті знання використовують на злі цілі. Серед злочинців є багато спритних і ерудованих людей... Одним словом, завдяки навчанню ми можемо навіть до безмежності розвинути наш розум, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати. Що ж таке мудрість? Мудрий це той, хто знає, що світ не існує сам зі себе, але що його сотворив Бог і Бог підтримує його при існуванні. Мудрий той, хто пам'ятає, що людина є покликана до вищих цілей, а не прив'язана тільки до розв'язання клопотів, котрі переслідують її кожного дня. Мудрий той, хто вміє розпізнати у світі голос Божий, що кличе його до вищої досконалості. Мудрий це той, хто пізнав вічну ціль свого земного життя і згідно цієї цілі влаштовує своє щоденне життя. Мудрим є той, хто вміє чинити добро, шукає добра і ширить навколо себе добро. Одного разу до Христа прийшов юнак, і спитав його: «Вчителю добрий, що доброго маю чинити, щоб мати вічне життя?» (Мт. 19,16). Вам, дорогі викладачі і вчителі, протягом навчального року ваші учні і студенти задаватимуть безліч питань. Як християни ми знаємо, що серед усіх цих питань найголовнішим мало б бути саме це питання: Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Молодій людині не вистачить тільки дати набір певних знань, треба навчити її жити, і жити так, щоб життя мало сенс і щасливе продовження у вічності. Можна б сказати, що найкраща школа – це та, яка дає відповідь саме на це найголовніше питання: як жити, щоб осягнути вічне життя? А найважливіший екзамен – це той, котрий кожен з нас „здаватиме" на порозі вічності. „Добрий вчитель" – це не те саме, що „поблажливий". „Добрий" означає перш за все люблячий, чесний і правдивий. Маємо у цьому прекрасний приклад – Божественного Вчителя, Христа. Не біймося наслідувати його у нашій викладацькій діяльності. «Якщо не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились. Якщо не Господь охоронятиме місто, даремне пильнував сторож», - каже Псалмопівець (пор. Пс. 127,1). Майбутнє нашого народу – в руках наших дітей та молоді, а тому їх навчання і виховання є надзвичайно відповідальним завданням. Вчителі та викладачі, пам'ятайте, що сьогодні ви закладаєте фундамент під ту будівлі, яка виросте завтра. Відповідально віднесімося до нашого важливого завдання, а ви, їх вихованці, будьте сумлінними учнями, бо зараз навчання – це Ваша найбільша інвестиція у майбутнє. Знання треба здобувати постійною клопіткою працею. Час — то дорога річ. Шануйте його, використовуйте кожну хвилину. Хай всемилостивий Господь благословить Вас усіх – і тих, хто навчає, і тих, хто навчається, - на добрі діла. Хай Святий Дух просвічує ваш розум своїм світлом й укріплює ваші душі своїми ласками. Будування рідного дому, якому на ім'я Україна, буде тривалим і міцним лише тоді, коли будуватиметься на міцних фундаментах Божого закону і Божої волі. Маємо пам'ятати, що людина тільки тоді розвиватиметься повноцінно, коли гармонійно розвиватиметься її тіло, душа і дух. Не може правильно рости організм, якщо ми штучно не даватимемо розвиватися якимось його органам. Не може повноцінно розвиватися людська особа, якщо ми виключимо з виховного процесу якусь її складову – тіло, інтелект чи духа. Батьки як добрі християни мають подбати, щоб їхні діти отримували належну освіту і виховання. Це їхнє право як громадян і обов'язок як християн. Ще зовсім недавно нам намагались нав'язати зовсім іншу ідеологію, виключаючи з виховання духовність. Наші навчальні заклади були "мовчазними". Бракувало в їх стінах молитви, бракувало правди про Бога, про вічність, про безсмертність людської душі, про наше покликання до святості... На жаль, вчителі були позбавлені можливості формувати світогляд дітей на Заповідях Божих, на принципах християнської моралі, тобто на тому, що, як свідчить досвід поколінь, є необхідною нормою соціальної поведінки, моральним абсолютом, безумовним життєвим пріоритетом людини. Заповіді Божі – це немов компас, який під час подорожі серед бурхливих хвиль не дає нам втратити правильний напрямок. На рамена вихователів лягає відповідальність, аби наші діти часто споглядали на цей компас, згідно з ним синхронізували своє життя і свої прагнення. В кожній малій дитині закладено велике майбутнє. Серед теперішніх школярів і студентів напевно стоять великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки і матері, а передовсім святці. Бо саме святість є найголовнішим покликанням, яке дав нам Бог, привівши нас у це життя. Молімося сьогодні разом до нашого Бога, щоб ми ніколи не забували, чиї ми діти, щоб пам'ятали, що Бог є нашим спільним Отцем, Котрий любить нас ніжною любов'ю. Нехай Господь благословить наших дітей, нехай захоронить перед зіпсуттям та наповнить їх серця мудрістю з неба, а Пресвята Богородиця захоронить перед усіляким злом та безнастанно опікується нашою молоддю, щоб вона зростали літами, мудрістю, ласкою в Бога та людей. Амінь! +Ярослав м. Дрогобич,1 вересня 2012 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава на празник Успення Пресвятої Богородиці

28 серпня 2012
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!Всесвітліші та Всечесніші Отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Дорогі прочани! Ведені любов'ю до Пресвятої Богородиці Марії зібралися ми всі сьогодні тут у Самборі у день величного празника Успіня Богоматері, біля чудотворної Її ікони, щоб подякувати, прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Дуже радію і дякую Богові за те що можу разом із вами молитися на цьому святому відпусті, що кожного року так чисельно збирає вірних-прочан, які приходять сюди аби відчути близькість Пресвятої Богородиці Марії та віддати їй належну честь. В день свого чудесного Успення Божа Мати зібрала біля себе Христових апостолів і учнів, так і сьогодні вона зібрала всіх нас, своїх дітей, щоб вислухати і прийняти наші щирі молитви, підтримати й обнадіяти наше паломницьке життя, і як добра Мати, обдарувати нас своїми щедрими дарами. Люди усіх часів і народів вшановували великих людей. Так і християни усіх народностей і поколінь звеличують Пречисту Богородицю з самих початків християнства. Кожна людина створена на образ і подобу Божу, однак Марія, повна благодаті, є найбільш подібною до Господа. Вона є представницею й іконою цілого творіння у його повноцінній і постійній відповіді Богові. Завдяки їй здійснився Божий план спасіння, який полягав у тому, щоб піднести кожну людину до духовної висоти свого Троїчного життя. Східна Церква зосереджує в особі Пречистої Діви Марії увесь досвід відносин між Богом і Його творінням, між Спасителем і світом. Вона завдяки своїй цілковитій покорі, довірі і відданості відновлює щось абсолютно найголовніше в порядку творіння. Успення Богородиці нагадує нам, що наше тіло є частиною нас. Це свято пригадує правду про те, що Христос спас усю людську особу з її тілом і душею. А також, що Воскресіння не є якоюсь незвичною, паранормальною подією, але наслідком нашого спасіння. Успення Богоматері є другим відгомоном і знаком після воскресіння самого Христа. Воно пригадує нам про людську гідність і наше остаточне духовно-тілесне покликання, і що в Божих очах людське тіло є створеним, задуманим і баченим як прекрасне. Празник Успення Богоматері є яскравим свідченням тої славної перспективи, до якої покликані всі християни. Свято Успення вказує нам на наше подібне піднесення, возвеличення і воскресіння, однак за умови, якщо ми є частиною Христового Тіла, тобто Церкви. У своєму Успенні Богоматір була піднесена до висоти споглядання Бога. Це сталося не тільки завдяки тому, що вона дала тіло віковічному Божому Слову, але й тому, що вона завжди жила Ним та Його словами і зберігала їх у своєму серці. Божа Мати, таким чином, стає першою з-поміж людей, яка стала учасницею кінцевого обожествлення, до чого покликані усі Божі вірні – розділити спільно з Богом Його вічну славу. Ми можемо виробити християнське ставлення до смерті, роздумуючи над значенням свята Успення Божої Матері. Успення – не означає заперечення смерті, але правдиве розуміння і прийняття смерті. Чи ми сприймаємо смерть як етап власного піднесення та зростання? Чи можемо ми сприймати її як крок вперед до завершення нашої мандрівки? Ми не бажаємо відмовитись від почуття болю і втрати, які приходять разом зі смертю того, кого ми любимо. Ми знаємо, що нам їх бракуватиме, але ми також знаємо, що завдяки Христу смерть не є кінцем. Ми очікуємо «воскресіння з мертвих і життя будучого віку». Живучи поки що на землі, нашою метою є участь у Божому житті і славі вже тепер через церковно-таїнственне життя. Ця світла мета поступово реалізується у повноті під час нашого переходу в інше життя. Тому сьогоднішнє свято сприяє зближенню реальності нашого воскресіння до нас. Успення Пресвятої Богородиці є для нас актуальним ще й тому, що засвідчує правду про кожну людину, зокрема її тайну – як буття тіла і духовної душі, а також про понадземне покликання кожного – бути синами і дочками Бога, які розділять з Ним у повноті божественного життя з Христом у небі. У другому посланні святого апостола Петра ми читаємо про те, що Ісус подарував нам «цінні і превеликі обітниці, щоб ними... стали учасниками Божої природи...» (II Пт. 1:3-4). У своїй власній Пречистій Богоматері, Ісус дає нам найвищий і перший приклад того, що означає бути «учасниками Божої природи», слави і досконалості. Кожен із нас, дорогі браття і сестри, покликаний до такої слави і досконалості. Ісус Христос ділиться своєю божественною природою із кожним з нас. І кожен із нас має перед собою той вибір, який мала Марія, і таку саму місію. Господь закликає нас бути особливими, унікальними у несенні Христа іншим, у відкритті Його присутності світові. У Святих Таїнства Хрещення і Миропомазання святий Дух сходить на нас, а в Святій Тайні Євхаристії Христос об'єднує нас зі своїми Тілом і Кров'ю. Отже, Він замешкує у нас і серед нас, тому ми покликані народжувати та являти Його для інших. Згідно з переданням, коли апостол Тома увійшов до гробу, щоб побачити тіло Марії востаннє, він не знайшов його там. Замість запаху смерті і тління, який, зазвичай, наповнює гріб, відчувався солодкий аромат квітів. Тому згідно з прадавньою традицією в день Успення Богоматері Церква освячує квіти, зелень та рослини. Вірні у день цього свята приносили до храму квіти для освячення, а згодом несли їх на місця поховання своїх родичів і знайомих. Квіти і зелень символізують світанок нового початку і завжди нове вічне життя, яке буде спадщиною кожного віруючого, яка полягатиме в наближенні до Христа у вічному новому житті і супроводжуватиметься воскресінням із мертвих у їхній безхмарній чудовій красі. Освячене зілля відображає мир, гідність і безмежну славу, відблиск і величність Божественного Творця, з Котрим ми проводитимемо вічність і божественної слави Котрого ми станемо учасниками, здійснюючи наше віддане служіння крізь теперішнє існування, яке звемо земним життям. Закономірною і відповідною сьогодні буде наша подяка Богові за дарування в особі Марії та її Успенні передсмаку перемоги, яка незабаром буде і нашою у Христі. Тож прийдімо сьогодні, щоб довідатися про благодать, яка дарується нам через Богородицю, котра вірила в те, що Бог виконає все, що обіцяв (пор.: Лк. 1:45). Тому зі страхом і покорою, із впевненістю в те, ким є Богомати, що вона здійснила і де зараз перебуває, благаймо Її про те, щоб вона відвідала нас сьогодні, як вона свого часу провідала Єлисавету, привносячи у наше життя присутність і радість свого Сина. Амінь. + Ярослав Самбір,28 серпня 2012 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 10 з 14
^ Догори