Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх вас у цьому чудотворному місці прослави Пресвятої Богородиці у с. Биличі. Сьогодні ми прибули сюди скромно, не чисельним гроном, з огляду на обмежувальні заходи, які запровадили державні органи. Однак ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місцях, де Вона чудесно прославилася. Кілька тижнів тому ми, як паломники відвідали славний Грушнів. Також сьогодні ми прибули до місця прослави Пресвятої Богородиці – Билицького джерела, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою за посередництвом Богоматері занести наші молитви до Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Свята Церква сьогодні святкує Неділю всіх святих. Минулої неділі ми торжественно спогадували і духовно переживали Зіслання Святого Духа на апостолів, яке із переляканих рибалок вчинило відважних проповідників і свідків Слова Божого, які поширили вістку про воскреслого Ісуса Христа по всій землі. Від Зіслання Святого Духа на апостолів започаткувалася історія Христової Церкви. Це дуже важливо, бо пригадує нам, що Церква не походить із волі людини, із її роздумів, умінь чи організаційних здібностей. Якщо б це було так, то Церква вже давно згасла б, як проминає кожна людська річ. Церква є ділом Божим – Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів – вселенську, тобто католицьку. Вона обіймає весь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Плодом апостольської проповіді, натхненної Св. Духом, є праведне життя тих, у душі яких впало зерно Слова Божого. Відтоді чимало християн своїм чеснотливим життям засвідчили, що вони є плодом Святого Духа. Тому нині ми урочисто святкуємо пам’ять усіх святих – тих, хто є плодом дії Святого Духа в Церкві і світі. Кожний день церковного року присвячений якомусь святому чи кільком святим, але є багато святих, про яких ми не знаємо і чиї імена нам невідомі. Тому Церква присвятила першу неділю після Зіслання Святого Духа для почитання всіх святих, зокрема й тих, які не входять у річний цикл церковного календаря. Слово «святий» - походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього що є погане і зле, що походить від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра. Це вміння відрізняти правду від неправди, добро від зла, чисте від нечистого. Святою називається праведна людина, яка повністю присвятила себе, тобто віддала все своє життя служінню Богові. «Живу вже не я, а живе Христос в мені» – каже апостол Павло (пор. Гал. 2,20). Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті і не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються – святими стають», - каже одна давня приповідка. «І чув я мов голос натовпу численного і мов голос вод багатьох і мов голос громів могутніх, що промовляли: «Алилуя! бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель. Радуймося і веселімося і віддаймо славу йому, бо настав шлюб Агнця і дружина його приготувалася. І дано їй, щоб одягнулася у вісон чистий, ясний, вісон же — це праведність святих» (пор. Одкр. 19, 6–8). Це видіння, яке бачив засланий на острів Патмос святий Йоан Богослов євангелист, влучно передає зміст сьогоднішньої Неділі усіх святих. Свята Церква ставить перед нашими очима величний похід «численного натовпу» тих, котрі є чистим і ясним вісоном, в який зодягається Церква — Христова Невіста. А преподобний Симеон Новий Богослов порівнює собор святих із ланцюгом, до котрого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, об'єднана зі своїм попередником вірою, добрими справами і любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере свій початок від апостолів і доповнюється в наш час. Серед святих є люди різного звання і стану, усякого віку і статі. Є серед них є ті, що спасалися подвигами апостольства, мучеництва й ісповідництва, пустельництва, але є і такі, які стали Божими угодниками, живучи сімейним життям серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були грішниками, але розкаялися і стали взірцевими християнами, сягнувши висот подвижного духовного життя. Свято Всіх святих – це свято всіх нас. Згадуючи сьогодні всіх святих, свята Церква нагадує нам про наше покликання прямувати до святості, до обожествлення, тобто уподібнення до свого Творця. Вона старається надихнути нас уподібнюватися до святих, наслідувати їхній спосіб життя, засвоювати їхню твердість у виконанні Божих заповідей, їхню ревність в очищенні себе від усякої скверни плоті й духа… Христос зіслав Церкві Святого Духа і Його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди свого життя у покаянні і наверненні. Ніщо недосконале не увійде до Царства Небесного. Ще у Старому Завіті Бог закликав людей до святості: «Святими ви мусите бути, бо я – святий Господь, Бог ваш…. Тож будете мені святими, бо святий я, Господь, що відрізнив вас від народів, щоб ви були моїми» (пор. Лев. 19, 2; 20, 26). У Новому Завіті Христос каже нам: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48). А апостол Павло пише: «Вам треба позбутися старої людини, що жила, як перше, яку розтлівають звабливі пристрасті, і обновитись духом вашого ума, і одягнутись у нову людину, сотворену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4, 23-24). Сьогодні ми є свідками, що наш світ гостро відчуває потребу у святих, тобто людей, які мають тісний зв’язок із Богом, а тому можуть зробити доступною Його присутність і передавати Його благодать. Ці святі люди народжуються і зростають у Церкві. Але на жаль, мусимо констатувати, що сучасний світ замість цього шукає собі дешеві замінники Церкви і святості у вигляді різноманітних сект, культів та магічних практик. Це приваблює багатьох людей, які шукають простих і швидких відповідей на життєві проблеми. Маємо берегтися перед цими загрозами. Безпечним і легкодоступним прикладом для нас є приклад святих: вони вказують нам шлях у правильному напрямку. Серед усіх святих, чию пам’ять ми нині споминаємо, кожен з нас може обрати когось як взірець для уподібнення і як особливого заступника. Сьогодні ж ми зібралися на цьому чудотворному місці у Биличах, прохаючи допомоги особливої Заступниці і Молільниці за людський рід перед престолом Всевишнього – Богородиці. На неї в особливий спосіб при Благовіщенні зійшов Святий Дух і вона стала Матір’ю Божою. Вона – найбільша вершина розвитку людського роду і навіть вища понад ангельський світ. Тому під час наших богослужінь ми часто звертаємося до Неї: «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Богородицю і Приснодіву Марію». Тож серед усіх святих ми величаємо Її Пресвятою. Вона – наш особливий взірець до наслідування і наша особлива заступниця. Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Тому впродовж століть споруджує на її честь храми, прибігає до її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Сьогодні ми стоїмо у Биличах, але наша думка лине далеко поза це маленьке село на Старосамбірщині. У нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші відпустові місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці. Це міста Самбір і Рудки, а також у селах Грушів на Дрогобиччині, Тишковичі на Мостищині, Українська Кальварія в с. Губичі на Добромильщині. А поза межами нашої єпархії хто не знає таких відпустових місць, як Зарваниця, Унів тощо? Хотілося б сьогодні згадати і Богородичні місця світового значення – Люрд, Гваделупу і, особливо, Фатіму. На цих відпустових місцях Богородиця часто перестерігала перед жахливими наслідками гріха та вказувала шлях до виправлення – покаяння і неустанну молитву. Стоячи на билицькому чудотворному місці, ми благаємо Пресвяту Богородицю, прославлену в чудотворних іконах та місцях, щоб вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, але у ці непрості часи сьогодення силою Свого заступництва вимолила для нас у Господа особливі ласки й благодаті. Вдивляючись у просвітлений благодаттю лик нашої Небесної Заступниці, спитаймо самих себе: як ми прожили цей рік від останньої прощі? Чи і наскільки відступило за цей рік зло також із наших сердець, із нашого життя? Наскільки ми наблизилися до мети нашого життя – до святості? На цьому відпустовому місці ми просимо допомоги у Пречистої Діви Марії. Але ми свідомі того, що війни та моральний занепад, які ми спостерігаємо у світі, є прямим наслідком людського гріха і нехтування Божим Законом, а тому самі маємо стати на шлях покаяння, щоб не дати людству дійти до самознищення. Ми прохаємо Богородицю, щоб скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирався наш народ і які зараз різними способами намагаються знищити через просування безбожних законів і гендерних ідеологій. Ми благаємо в неї, щоб на нашій українській землі нарешті настав мир, бо вже кілька років відчуваємо рани і біль від тих вибухів, які лунають за кількасот кілометрів, на Сході нашої держави. Ми молимо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим, непереможною силою зміцнила наших воїнів, у кріпила наших медиків, віддалила від нас небезпечні хвороби. Знаменно, що наша єпархіальна проща до Билич відбувається саме в першу неділю по Зісланні Святого Духа, у Неділю всіх святих. Ось суть нинішнього свята і нашої прощі: запалитися великими бажаннями від прикладу святих удосконалювати своє життєве покликання. Бажаю всім вам, дорогі в Христі паломники, щоб усі ми повернулися до наших домівок із серцем, оживленим вогнем святої віри та сповненим великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, а й ділами. Отож відійдімо з цього відпустового місця і продовжуймо наше земне паломництво дорогою досконалості й любові. Відходьмо з глибоким переконанням, що Богородиця іде разом із нами, покриваючи нас своїм омофором. Просімо в неї зростання в любові: до святої Матері – Церкви, до ближніх, до рідної землі і до батьківщини України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 14 червня 2020 року Божого,с. Биличі Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Вознесінні ГНІХ, Церква святкує пам’ять Отців І Вселенського Собору, який відбувся у далекому 325 р.Б. У євангельському читанні ми почули слова молитви Ісуса Христа. Це – Його «архиєрейська» молитва заступництва за людський рід, якою Він не перестає звертатися до Небесного Отця. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1).Перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (пор. Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (пор. Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа» (пор. Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос, дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає: «а людське життя полягає у спогляданні Бога». Отож сьогодні тут серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (пор.Мт.18, 20). Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ось чому християни збираються разом. Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення – Божий храм. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва – все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а ще й місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває. Євангелист Йоан також пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (пор. Йо. 15,19). Однак вони мають бути у світі, який їх ненавидить, тому що вони належать Христові. Ісус вже більше не у світі, тому молить Отця за своїх учнів. Ісус молиться за учнів і тому, що вони справді прийняли Його слово, зрозуміли, що все, що Він чинить – походить від Отця. Вони зрозуміли і повірили, що їх учитель, Ісус з Назарету, справді вийшов від Отця (пор. Йо.17,10). Учні, приймаючи і об’являючи Ісуса своїм свідченням, щораз більше входять у Його таїнство і прославляють Його у світі. Отець дав їх Синові, а тепер Син доручає їх Отцеві. У своїй молитві Ісус просить в Отця про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! – Йо.17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» - Йо.17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» – Йо.17,17). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Мова йде ні про що інше, як про входження у життя Пресвятої Тройці через участь в любові Сина до Отця. В цій радикальності любові неможливі компроміси зі світом, неправдою, з гріхом. Дорогі брати та сестри! Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. Християнин, через страждання, смерть і воскресіння нашого Господа стає свідком надприродної надії, яка допомагає людині в її земній подорожі, яка часто позначена випробовуванням та терпінням. У постановах ІІ Ватиканського Собору Церква пригадує нам, що всі християни, будь-якого стану та професії, є покликані до повноти християнського життя і до досконалої любові. Віруючі люди є покликаними до того, щоб завдяки святості свого життя ставати світлом для інших на дорогах цього світу (пор. Світло народів, 40). На жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, аніж епохою святих. Однак якщо людина духовно не удосконалюється через внутрішнє уподібнення і наближення до Христа, всі її досягнення не мають жодного значення і навіть можуть бути небезпечними. Саме тому, що сьогодні загальнопоширеним є прагнення до певної особистої реалізації, світ потребує святців. Наша епоха вимагає зрілих людей, які зрозуміли б значення святості і старалися б втілювати її у щоденному житті. Приглядаючись ближче до сучасного суспільства, можемо зауважити, що воно глибоко відчуває потребу у святих, тобто потребу людей, які завдяки тісному зв’язку із Богом можуть в певний спосіб зробити доступною Його присутність і передавати Його благовість. На жаль, є досить багато людей, які, хибно розуміючи ці потреби, підпадають під захоплення магією або пробують за допомогою зірок відчитати своє майбутнє. Забобони і магічні практики притягують чимало осіб, які шукають простих і швидких відповідей на життєві проблеми. Однак потрібно берегтися від цієї небезпеки. Насправді, безпечним і легкодоступним прикладом для нас є життя святих, вони вказують нам шлях у правильному напрямку. Святкуючи неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Вони захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину через Символ Віри. За цю віру страждали мільйони мучеників у всі часи. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти її, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (пор. Ді.44, 29). Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає, чи то вдома, чи на місцях нашої праці, тощо. У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною ...і всі вони пильно і однодушноперебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» (пор. Ді.1, 12-14). Отож наша подячна молитва відбувається у тому час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Марія, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Першість молитви – це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Молитва Церкви в сіонській горниці має кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає утому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою  нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. Ми бачили, що молитва апостольської спільноти, об’єднаної довкола Марії, була пильною і тривалою. Це аж ніяк не був хвилевий душевний порив, але терпеливе, молитовне очікування, яке потребувало самовіддачі і мужності в подоланні різноманітних перешкод. Цією молитвою були охоплені не тільки їхні серця, але і воля. Тут маємо перед собою приклад настійливої молитви, якої нелегко навчитися. Як часто ми розчаровуємося, зневірюємося, коли не отримуємо відразу того, про що просимо у своїх молитвах? Іншою трудністю є також те, що ми не завжди знаємо, про що просити, деколи бажаємо для себе того, що не є корисним для нашого спасіння і вічності.  І ще на одну властивість молитви бажав би звернути вашу увагу. А саме, молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією,адже вона – Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші. Наприкінці роздумів над сьогоднішнішнім євангельським читанням хотів би звернути увагу на слова молитви, яку Ісус промовляв до Отця: «Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання (…). Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені — від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо. 17, 4-8). Ісус вимовив ці слова у день перед стражданнями. Для нас, які сьогодні над ними роздумуємо, кілька днів після Його Вознесіння, ці слова мають дуже велику актуальність, адже виявляють характер цієї молитви як постійного заступництва за Церкву Христову, засновану на апостолах, за нашу Церкву: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої.(…). Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх …» (пор. Йо. 17. 9-11). Дорогі у Христі! Нехай наша молитва з Христом і через Христа допоможе нам достойно приготуватися до празника Святої П’ятидесятниці та стати причасниками благодатних дарів Пресвятого Духа. Бажаю всім вам повернутися з цього Божого храму духовно оновленими, збагаченими відчуттям материнської любові Пресвятої Богородиці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 31 травня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас. Слава Ісусу Христу!Дорогі в Христі драти і сестри! Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з’являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі. У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з’єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20). Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях». Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності.  «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18). Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне. Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім’я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг. Він з усіма, хто Його любить,  виконує Його заповіді і свідчить про Христа у світі. Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірує у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх.  Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! » (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх покидав. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав’язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов’язує нас зробити наш особистий  внесок у будівництво «нового творіння»! Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця. Таким чином сенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя. Молімо нашого Господа, щоб Він зміцнив нашу віру, прийняв нашу посильну працю, щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем і всією думкою та щоб Спаситель перебував з нами завжди бо в Ньому живемо, рухаємося і перебуваємо нині і по всяк час. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 28 травня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Христос Воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри. З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що дорогою до Єрусалимської святині Ісус зустрів сліпого від народження чоловіка. Учні запитали Його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпи він уродився?» (пор. Йо. 9, 2). «Ані він не згрішив, ані його батьки, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому» – каже Христос (пор. Йо. 9, 3), таким чином Господь вчить нас подивитися іншими очима на проблему страждання, яке так часто зустрічаємо на дорогах людського життя. Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань фізичних і моральних назавжди – вони вже не покарання і не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним усезагальним, вселенським таїнством спасіння для людства. Дуже часто в нашому щоденному житті ми не розуміємо, як колись апостоли, таємниці терпіння, і здається, що причина нашого нерозуміння є в тому, що наші очі не звернені на Христа розп'ятого і воскреслого. Чим глибше вникаємо в таємницю християнського життя і досконалості, тим краще розуміємо позитивну вартість терпіння. Можемо сказати, що разом із страстями Христа і Його воскресінням кожне людське терпіння знаходиться в новій ситуації. Вже в Старому Завіті праведний Йов розумів його коли говорив: «Я знаю - Захисник мій живе...» (пор. Йов. 19,25). І відносно цього розуміння скеровував своє власне терпіння, яке без спасіння не могло б мати повноти свого значення. Людина знаходить у воскресінні Ісуса Христа нове світло, що допомагає їй переходити густу темряву сумнівів, безнадійності, пониження та переслідування. Тому Апостол народів пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1,5). Світ пізнає в нас образ Христа і задля того поводиться з нами так, як поводився з Христом. Бо ж хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест, а мудрість хреста - це логіка воскресіння (пор. Йо.16, 33). Однак для цього потрібне довір’я в Божу любов і милосердя. Потрібно молитись і жити «Таїнствами Спасіння», щоб знайти досить сили і змогти відректися самого себе взяти свій щоденний хрест і йти слідом за Христом (пор. Мт. 16, 24). Оздоровлення сліпородженого, про яке читаємо у сьогоднішній Євангелії, є дуже промовистою подією, яка відкриває нам, з одного боку страждання невинної людини, а з другого – силу Божої любові та милосердя. Можемо собі уявити стан чоловіка, який був позбавлений зору ще від лона своєї матері. Його життя почалося та протікало в цілковитій темряві, так що він ніколи не бачив своїх батьків, тим більше не мав гадки побачити обличчя Месії, Сина Божого, на якого очікував весь Ізраїль. Кожен, хто проходив повз нього, відчував, що такий стан для людини не є природній і може є наслідком якогось тяжкого гріху. Ісус, відповідаючи учням про причину цієї тілесної сліпоти, спрямовує їх погляд в іншу площину, в якій така тілесна недуга є тільки символом набагато гіршої темряви, яка обіймає весь людський рід після гріхопадіння наших прародичів – темнота духовна. Сліпота ця унеможливлює пізнання правди, яка нас визволяє (пор. Йо. 8, 32). Це зло, починаючи від Адама, успадкувала кожна людина і вже не бачить Бога як Отця, себе самого як сина, а інших як ближніх. Такою темрявою оповита кожна людина, яка засліплена життям без Бога. Тому Христос сьогодні відкрито заявляє як учням, так і кожному з нас, що саме Він є тим Світлом невечірнім для просвічення духовних сліпців, які живуть у темряві гріха (пор. Йо. 9, 5). У пролозі євангелиста Йоана сказано, що Боже Слово, є джерело життя всього, що існує, - є світлом людей (пор. Йо.1,4). Ісус, Воплочене Слово, Син Чоловічий і Син Божий, об’явив себе як життя і світло. Життя і світло є внутрішньо пов’язані між собою: вийти на світло означає народитися. В сьогоднішній благовісті представлено дорогу хрещення: це дорога просвітлення, яка робить нас новими людьми народженими з висоти з води та Духа (пор. Йо. 3,3-5). Охрещенні є названі просвітленими (пор. Євр 6,4;10,32). Тому християнська віра з своєї природи є «баченням». Не йдеться тут про особливі чи надзвичайні видіння, а про те, щоб відкрити очі на дійсність. Адже людина є від народження сліпою. Гріх, морок і страх закрили їй очі і проектують на її уста її ж переживання. Лише світло любові дозволить їй відкрити очі і побачити дійсність. Ось чому Спаситель, уздоровлюючи сліпородженого, разом з тим відкриває йому також і його очі віри (пор. Йо. 9, 38). Помазання очей незрячого глеєм ще не дає прозріння, але чоловікові наказано Господом піти і вмитися в Силоамській купелі. Це - вчинок віри. Це не так як Нааман-сирієць у схожих обставинах (пор. 2 Цар. 5,10-12). Незрячий зразу ж послухався і отримав дар зору. Силоамська купіль, що означає «посланий» – це ніщо інше як Ісус, який є справді «Посланим». Для ранніх християн Ісус був Силоамською купіллю, вода якої представляла воду хрещення, якою Ісус обмиває наші очі сьогодні, щоб дати нам світло свого божественного об’явлення. Так само як він запитав сліпородженого: «Віруєш…?», Він питає і нас сьогодні у хрещенні, і ми відповідаємо Символом Віри, після якого ми, як і сліпороджений, схиляємося і поклоняємося Йому. Розповідь про зцілення сліпородженого часто використовувалася у підготовці оглашенних, яких Рання Церква готувала до хрещення. Святий Августин каже: “Цей сліпий показує людство... коли сліпота є невірством, а прозріння є вірою... Він вмив свої очі у купелі, яка перекладається як «посланий»: він в Христа охрестився.” Ісусові чуда є праобразом чудесних речей, які стаються у Церкві під час звершення святих Тайн. Жодна вода не може обмити душу людини від гріха, однак це звершується під час хрещення силою Святого Духа присутнього в обряді таїнства Хрещення Церквою. Той самий Святий Дух діє і в олії під час святої Тайни Єлеопомазання і, передовсім, у Таїнстві Євхаристії – євхаристійному хлібі та вині. Святі Таїнства є початком майбутнього часу. Християнський мислитель Ориген метафорично говорить про дві «книги», які ми повинні прочитати, щоб зрозуміти сотворений Богом світ. Перша – це наша душа, яка «відчитує» події власними очима та розумом. Другою книгою є Святе Письмо. Ці дві книги взаємодоповнюються. Читаючи Святе Письмо, ми краще розуміємо самих себе, і легше віднаходимо духовне значення його текстів для нас. Коли ми пізнаємо духовний сенс існування людини, тоді також розширюється і наше розуміння реальності. Один вчений ботанік часто ходив до лісу збирати зразки рідкісних рослин і коренів. Його побачив лісник і почав за ним стежити, проте не побачив нічого підозрілого у поведінці того чоловіка. Коли вчений зауважив, що за ним іде лісник, взяв його за руку і сказав до нього: «Ходи зі мною і я тобі покажу те, що ти ще ніколи не бачив на цій території». Лісник почував себе дещо ображеним, але позволив себе попровадити: «Чи бачиш ці рослини? Вони ніде більше не ростуть, лише на цьому пагорбі. І подивись на цей незвичний вид комах!» Тоді зник скептицизм лісника. Пізніше він визнав: «Я ходив по цій території як сліпий, а той чоловік відкрив мені очі». Світ був створений, щоб нас провадити до Бога. Глей і вода, використані Ісусом, оздоровили сліпонародженого. В алегоричному сенсі все Боже створіння повинно лікувати нашу духовну сліпоту. Ми часто забуваємо про Бога, ми не зауважуємо Його на нашій дорозі життя, де, натомість, зауважуємо і захоплюємось іншими речами та особистими пріоритетами. Однак все творіння говорить: Творець існує, все було нам дане, щоб бачачи ми підносили душу до Господа. Космос є монументальним діянням Божественого Митця. Природні науки досліджують його, проте Творець очікує, що духовні люди через всесвіт пізнають Його Самого. Так як визначні твори мистецтва стають в повні зрозумілими лише експертам, так і діла Божі можуть споглядати духовні люди. У Старому Заповіті таких людей спочатку називали «видющими», тому що вони пояснювали іншим їхні видіння. Потім, саме тому, що вони говорили, їх називали «пророками». Вони відкривали перед іншими правдиве бачення реальності. Свої слова вони записували самі, або це робили їхні учні. Так народилися книги, які ми називаємо Священним Писанням. Дорогі у Христі, сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам тайну нашої віри - можливість бачити нашого воскреслого Господа і Творця своїми духовними очима. Господь прагне розвіяти духовну сліпоту в кожному із нас. Він прагне роз'яснити, що Він є світлом для світу, він відкриває очі на правдиву реальність, хоче показати всі наші темні сторони, на які є прикро дивитися, бажає уздоровити нас від темряви наших гріхів та пристрастей. Ісус зможе привернути нам духовний зір тоді, коли ми будемо готові поглянути на свої темні сторони гріха, навернутися до Бога і відчути потребу Його помочі. Він вчить нас покори, щоб людина могла відвернутися від гордого ідеалу самої себе і визнати свою гріховність перед Господом. Після цього Ісус наказує «іти», це означає не затримуватися на одному місці, але прямувати вперед дорогою досконалості життя. Слова Ісуса є джерелом, яке очищує людину, обмиває з усіх уявлень, які спотворили первісний і правдивий образ Божий в нас. Адже кожен з нас отримав таке оздоровлення у Тайні Хрещення, через яку ми перейшли як через силуамську купіль і завдяки якій ми стали називатися Божими дітьми, дітьми Його світла. Тому стараймося відкрити свої серця, щоб могти сказати: «Вірую Господи» і поклонитись Йому. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 24 травня 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...