SDE
Ярослав Приріз

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»

25 жовтня 2012
Ваше Блаженство, Вельмишановна пані Ректор,високодостойні професори, викладачі,всесвітліші та всечесніші отці,дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції! Сьогодні мені приємно бути тут, у Вашому навчальному закладі, з нагоди відкриття цієї науково-практичної конференції. Ми зібралися, щоб поговорити про роль університету і Церкви у вихованні сучасної молоді, а це у ще зовсім недавньому минулому було просто неможливо. В Україні під час більшовицького режиму молоде покоління виховувалось на постулатах, які осміювали, марґіналізували й навіть боролись з будь-якими проявами духовності та релігії у сфері освіти. На жаль, і сьогодні українське суспільство ще подекуди йде за інерцією такого способу мислення. Проте мені приємно, що принаймні у Дрогобичі ми поступово відходимо від цього бачення. Ця конференція приурочена 10-ій річниці студентського капеланства у нашому Дрогобицькому державному педагогічному університеті, а це означає, що ми не робимо перші кроки у подоланні спадщини комуністично-імперіалістичного мислення, але вже маємо за плечима певний у цьому досвід. Десять років тому мій попередник, преосвященний владика Юліан (Вороновський), і світлої пам'яті Валерій Скотний, ректор Дрогобицького педуніверситету, здійснили крок, який тоді був нечуваний, – домовились, щоб документально ввести у структуру цієї вищої школи посаду капелана. Наскільки мені відомо, це був перший університет в Україні, який розпочав християнське духовне виховання студентів, запроваджуючи духівника для академічної молоді. Мені приємно, що ця смілива і життєво необхідна співпраця започаткувалась саме у нас. Водночас думаю, що не варто зупинятися на досягнутому, а слід поглиблювати співпрацю у вихованні нашої української молоді. Маємо великі перспективи для цього, адже один капелан на кілька тисяч студентів – це надзвичайно мало. Сподіваюсь, що нам вдасться знайти можливість залучити до цієї праці ще декілька духовних осіб, і не тільки в цьому навчальному закладі, але й у дрогобицьких технікумах, коледжах, училищах... Сьогодні хочу щиро подякувати ректорату і викладачам, а особливо вельмишановній п. Ректору Надії Володимирівні Скотній, за ті можливості, які вона створює у закладі, і за ті конкретні кроки, які п. Надія вершить, щоб співпраця між Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією та Університетом у вихованні академічного студентства не тільки не занепадала, але ще більше поглиблювалась. Чому такою важливою є співпраця? Християнство вчить, що кожна людина створена на образ Божий і повинна прагнути до подоби Божої. Образ Божий у кожній людській особі вказує на її велику гідність. Кожен вихователь покликаний пошанувати цю гідність, віднайти її навіть там, де вона прикрита різними немочами. До подоби Божої людина зростає у Святому Дусі, а допомогти у цьому також покликані вчителі та вихователі. Закликаю всіх до плідної праці, спільної відповідальності, взаємодопомоги у процесі такого виховання. Це так необхідно для нашої молоді – українського майбутнього. Думаю, що всі ми погодимось у тому, що Україні потрібні люди з високою духовністю, з новим мисленням, з оновленою свідомістю... Немає справді доброї людини як особи, сім'янина, працівника, суспільного діяча, сповідувача національних інтересів та поваги до решти людства без стійких моральних основ. Досвід показує, що віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Християнська духовність – основа, на якій можливе формування такої молодої особистості у її свободі, вдосконаленні й перспективах, які дарує кожному близький до всіх Господь. Сподіваюся, що учасникам сьогоднішньої конференції вдасться реалізувати задум, який мали її організатори, і вона буде не лише науковою, але й практичною, бо допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для її практичного втілення. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції, щиро сподіваюся, що ваша робота буде плідною, і нехай Божа благодать буде з усіма Вами! + Ярослав 25 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди 50-річного ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

19 жовтня 2012
Слава Ісусу Христу! Вельмишановна пані РекторВисокоповажні професори, шановні педагоги,Любі студенти, Дорогі дрогобичани та гості святкових урочистостей! Сьогодні ми урочисто відзначаємо 50-річний ювілей музично-педагогічного факультету нашого Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Це свято тих видатних знавців, митців та творців музичного мистецтва, хто своєю працею започатковували вищу школу музики на наших землях, хто були її численними випускниками і хто сьогодні становить плеяду професорів-викладачів і талановитого студентства цієї плідної гілки нашого педуніверситету. Хочеться пригадати, що, згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це час для того,  щоб поставити себе в особливу Господню благодатну присутність; це  також час для особливої подяки Богові за усі його щедрі дари. Під час ювілейних святкувань ми також маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність і подякувати Господеві за все, що вдалося звершити, починаючи з далекого 1962 р. і по сьогодні. Знаю, що здобули Ви за цей період чимало: за час свого існування факультет підготував понад чотири тисячі фахівців, які працюють у педагогічних інститутах, училищах, загальноосвітніх та музичних школах, закладах культури, підтримуючи та розвиваючи надбання культурної спадщини нашого народу; маєте три кафедри, де працюють 60 викладачів; ви славитеся кількома музично-педагогічними та художніми колективами; не можна оминути увагою й матеріально-технічну базу, котру має музично-педагогічний факультет... За все це маємо подякувати насамперед Богові. Не можемо сьогодні не згадати й тих першопрохідців, які започатковували музично-педагогічний факультет. Це попередні викладачі, чотири перші декани, а також сьогоднішній декан вельмишановний професор пан Степан Дацюк, який стоїть біля керма цієї мистецько-навчальної структури ось уже 25 років. Сьогодні в його імені хочу привітати всіх Вас – працівників і студентів музично-педагогічного факультету, а також висловити вдячність Вашим попередникам, що внесли свою лепту в розвиток факультету зокрема, та загалом музичної спадщини нашого народу, якого всі ми є нащадками. У своїй творчій праці зродження нових музичних світочів та естетів нашої держави, Ви, напевне, зустрічаєтеся з перешкодами, недосконалостями і навіть спокусами. Все це не повинно знеохочувати Вас! Не забувайте, що праця, яку виконуєте, є важливою: Ви доносите оточуючим красу співу та музики, закладаєте підвалини для народження нових естетико-мистецьких витворів, надихаєте до праці у музичній сфері і тим самим плекаєте та творите національну культуру. Своє привітання хочу завершити словами Святого Йоана Золотоустого, котрий малює нам ідеал досконалого в Божих очах музиканта: «Співаючи за навіюванням Святого Духа, він і нас навчає завжди співати духовно. Він не обмежується співом для задоволення слуху, але й на душу впливає словами чи то красою мелодії. Для слуху він подає напоумлення та пізнання істини, а душу утверджує і зміцнює в спасінні». Щиро бажаю саме таких плодів Вашій творчій праці і досягненням: щоб музика, яка становить осердя Вашої праці, могла підносити думку над всім земним, примиряти зі самим собою і ближніми, зменшувати немочі, полегшувати скорботу, зігрівати серце небесною любов'ю. Бажаю, щоб творена Вами музична краса не лише розвивала у Вас самих, у ваших студентах і слухачах смак до прекрасного, але й облагороджувала і витончувала почуття, та підносила бажання. Щоб під час лекцій і концертів, співом та виконанням творів мистецтва, Ви виражали захоплення вашого духа, заспокоювали тривожні почуття, відганяли нудьгу, полегшували важкість у праці, бідності й скорботі, збільшували радість, звеселяли юність та оживляли старість! З Ювілеєм Вас, дорогі педагоги! + Ярослав, 18 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич  Детальніше...

Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава

03 вересня 2012
Ваше Високопреосвященство, преосвященні владики, всечесніші отці!Шановний міський голово, вельмишановні представники влади, дорогі мешканці нашого міста та гості! Дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сердечно вітаю жителів та гостей м. Борислава, які зібралися тут, щоб благодарити Бога з нагоди святкування 625-річчя цього славетного міста. Дозвольте мені сьогодні особливим чином привітати серед нас Апостольського Нунція Архиєпископа Томаса Едварда Галіксона, який спеціально прибув сьогодні, щоб розділити з вами Вашу радість. Його присутність як представника в нашій державі Святішого Отця Венедикта папи Римського є ще одним свідченням того, що Святішому Отцю є дуже близька наша Церква і її вірні. Також вважаємо це знаком визнання і поваги до славної історії українського народу та до міста Борислава і його жителів. Сьогодні ми чули у Євангелії Христову притчу про виноградник і про виноградарів. Господар насадив його, обгородив і доручив робітникам працювати в ньому. Цю притчу можна по-новому відчитати сьогодні на ювілейному святкуванні 625-річниці від дня першої писемної згадки про славне місто Борислав. Вона допомагає нам, жителям міста, тим, хто тут працює, вчиться, керує ним, усвідомити, що це місто, як і весь сотворений світ, є насамперед власністю Господа. Це Він сотворив його, обдарував природними ресурсами та доручив людям словами: «...наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Бт.1,28). Місто Борислав – це також місто Боже, а не людське. Господь насадив тут своєю щедрою рукою природні багатства: нафту, озокерит, газ; а люди своїми щирими творчими стараннями, важкою працею перетворили їх у засоби людського затишку, добробуту й тепла. Ось так спільно з Божим благословенням та працею наших земляків виріс Борислав з його численними Божими храмами, міськими культурними та житловими спорудами. На жаль, зараз у цьому місті не все є так, як би нам хотілось. Природні багатства вихолощені, вичерпані чи занедбані. Однак славна 625-літня історія міста апелює до нашої християнської та громадянської свідомості: чим більше кожен з нас просвітлює своє мислення і свідомість досвідом зв'язку і життя з Богом та згідно із його заповідями, тим більш вагомими та результативними будуть наші задуми та праця на благо міста, народу, держави. Змінивши себе зсередини через покаяння і прищеплення до Божого світу зможемо перетворитись із споживачів та руйнівників на співтворців та чесних трудівників для себе, своєї сім'ї-родини, нації та країни. Живімо з Богом у церковних богослужіннях, у яких ми виховуємося до постави справжньої та повноцінної людини – святої, правдивої, Богом задуманої та уподобаної. Це дозволить нам сподіватися, що Бориславський природний оазис відновиться. Сьогоднішній ювілей вашого славного міста є доброю нагодою для нас поглянути на історію міста, зачерпнути з скарбниці досвіду предків та з надією прямувати у майбутнє. Ще з біблійно-старозавітньої історії спасіння довідуємося про те, що ювілейні святкування – це передусім подяка Богові за усі люблячі та щедрі сприяння, які від Нього отримав вибраний і боголюбивий народ. Давньоєврейське слово «йовель» означає «рік свободи». Так називали встановлений пророком Мойсеєм рік, коли продані і віддані під заставу землі поверталися до колишніх власників, раби отримували свободу, боржникам прощалися борги.... Юдеї практикували милосердя, солідарність, братерство, через що уподібнювались та ставили себе в особливу Господню благодатну присутність. Так само і ми сьогодні під час наших ювілейних святкувань у місті Бориславі маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність. Сьогоднішній ювілей має бути передусім подячними привітаннями і прославою Господа з тим, щоб Він і надалі, як Батько, перебував поруч зі своїми людьми, спілкувався та взаємообмінювався дарами під час богослужінь у храмах та у молитовно-творчій праці кожного з нас у щоденному житті. Наш сьогоднішній ювілей має бути часом подяки Богові, Який невидимо зсилає нам життєво необхідну благодать. Ми покликані належно відповісти, віддячити Йому в міру своїх талантів, зусиль та праці. Задля нашого ж блага нам слід зробити усе, щоб не повторювати помилки виноградарів з сьогоднішнього Євангелія, не припиняти зв'язок з Господом, не закриватися від Нього, помилково вважаючи, що без Нього нам дозволено робити у Його винограднику все, що заманеться. Співпрацюймо з Господом, перетворюючи Його створений світ нашою творчою, доброю й Богом благословенною працею: окультурюймо навколишнє середовище, оцивілізовуймо й облагороднюймо через творення культури і плекання древніх звичаїв. У цей день і Вам бажаю цієї радості. Відчуйте у своєму житті Божу присутність і нехай це внесе новий імпульс у Ваше життя і плани на майбутнє. Тоді Чоловіколюбний Господь у кожному нашому починанні і ділі даруватиме через Свого Святого Духа мир, охорону, сприяння і благодатну невидиму допомогу кожному чесному трудівнику Бориславської та державної ниви. Зичу цьому місту і кожному його мешканцеві та гостеві духовного і матеріального процвітання, вічного щастя і радості у практикуванні християнських цінностей. Бажаю Божої і міжлюдської любові, злагоди і сили для долання зла на всіх рівнях: особистому, місцевому, національно-державному та світовому! Закликаю всіх якнайбільше вкорінюватися, заглиблюватися у Божу істину про Нього, про кожну людину і світ, будуючи на такій основі відносини правди і справедливості у житті нашого чудового міста і держави! + Ярослав 2 вересня 2012 року Божого,м. Борислав  Детальніше...

Слово владики Ярослава з нагоди благословення початку навчального 2012/2013 року

01 вересня 2012
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Сердечно вітаю у нашому Катедральному храмі всечесне духовенство, тут присутніх представників ректоратів навчальних закладів м. Дрогобича, професорів, викладачів, студентів, семінаристів, школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені сьогодні особливим чином привітати серед нас Апостольського Нунція Архиєпископа Томаса Едварда Галіксона, який представляє в Україні Святішого Отця. Думаю, що його присутність тут серед нас є ще одним свідченням того, що Святішому Отцю є дуже близька наша Церква і її вірні, які, незважаючи на переслідування, залишилися вірними Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (Йо 17,21). Це є для нас також знаком визнання і поваги до славної історії українського народу, наших велетнів духа, котрі з чистих джерел християнської віри черпали свою мудрість і свою любов до Бога і Батьківщини. Сердечно вітаю усіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Вітаю тих, хто тільки розпочинає свій черговий етап здобуття знань; вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Освіта є важливим елементом у вихованні та зростанні кожної людської особи. Один священик напередодні закінчення канікул спитався хлопчика-третьокласника, що прислуговував у церкві: "Канікули кінчаються. Тішишся, що вже знову підеш до школи?" Той щиро відповів: "Не тішуся, але я хочу бути мудрим, то мушу туди йти". Справді добра відповідь. Та й не за віком зріла, бо з неї видно не тільки мудрий підхід до школи, але й до самого життя. Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей... Але справжньою нашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа. Знання це ще не мудрість. Є люди, яких називають «ходячою енциклопедією»; їхні голови повні різних відомостей. Інші можуть миттєво здійснити важкі математичні підрахунки... Є люди, котрі вміють використовувати свої знання на те, щоб як кажеться "давати собі раду в житті", вони вміють крутитися; але й їхні знання – це не мудрість, а радше хитрість. Є люди, котрі здобуті знання використовують на злі цілі. Серед злочинців є багато спритних і ерудованих людей... Одним словом, завдяки навчанню ми можемо навіть до безмежності розвинути наш розум, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати. Що ж таке мудрість? Мудрий це той, хто знає, що світ не існує сам зі себе, але що його сотворив Бог і Бог підтримує його при існуванні. Мудрий той, хто пам'ятає, що людина є покликана до вищих цілей, а не прив'язана тільки до розв'язання клопотів, котрі переслідують її кожного дня. Мудрий той, хто вміє розпізнати у світі голос Божий, що кличе його до вищої досконалості. Мудрий це той, хто пізнав вічну ціль свого земного життя і згідно цієї цілі влаштовує своє щоденне життя. Мудрим є той, хто вміє чинити добро, шукає добра і ширить навколо себе добро. Одного разу до Христа прийшов юнак, і спитав його: «Вчителю добрий, що доброго маю чинити, щоб мати вічне життя?» (Мт. 19,16). Вам, дорогі викладачі і вчителі, протягом навчального року ваші учні і студенти задаватимуть безліч питань. Як християни ми знаємо, що серед усіх цих питань найголовнішим мало б бути саме це питання: Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Молодій людині не вистачить тільки дати набір певних знань, треба навчити її жити, і жити так, щоб життя мало сенс і щасливе продовження у вічності. Можна б сказати, що найкраща школа – це та, яка дає відповідь саме на це найголовніше питання: як жити, щоб осягнути вічне життя? А найважливіший екзамен – це той, котрий кожен з нас „здаватиме" на порозі вічності. „Добрий вчитель" – це не те саме, що „поблажливий". „Добрий" означає перш за все люблячий, чесний і правдивий. Маємо у цьому прекрасний приклад – Божественного Вчителя, Христа. Не біймося наслідувати його у нашій викладацькій діяльності. «Якщо не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились. Якщо не Господь охоронятиме місто, даремне пильнував сторож», - каже Псалмопівець (пор. Пс. 127,1). Майбутнє нашого народу – в руках наших дітей та молоді, а тому їх навчання і виховання є надзвичайно відповідальним завданням. Вчителі та викладачі, пам'ятайте, що сьогодні ви закладаєте фундамент під ту будівлі, яка виросте завтра. Відповідально віднесімося до нашого важливого завдання, а ви, їх вихованці, будьте сумлінними учнями, бо зараз навчання – це Ваша найбільша інвестиція у майбутнє. Знання треба здобувати постійною клопіткою працею. Час — то дорога річ. Шануйте його, використовуйте кожну хвилину. Хай всемилостивий Господь благословить Вас усіх – і тих, хто навчає, і тих, хто навчається, - на добрі діла. Хай Святий Дух просвічує ваш розум своїм світлом й укріплює ваші душі своїми ласками. Будування рідного дому, якому на ім'я Україна, буде тривалим і міцним лише тоді, коли будуватиметься на міцних фундаментах Божого закону і Божої волі. Маємо пам'ятати, що людина тільки тоді розвиватиметься повноцінно, коли гармонійно розвиватиметься її тіло, душа і дух. Не може правильно рости організм, якщо ми штучно не даватимемо розвиватися якимось його органам. Не може повноцінно розвиватися людська особа, якщо ми виключимо з виховного процесу якусь її складову – тіло, інтелект чи духа. Батьки як добрі християни мають подбати, щоб їхні діти отримували належну освіту і виховання. Це їхнє право як громадян і обов'язок як християн. Ще зовсім недавно нам намагались нав'язати зовсім іншу ідеологію, виключаючи з виховання духовність. Наші навчальні заклади були "мовчазними". Бракувало в їх стінах молитви, бракувало правди про Бога, про вічність, про безсмертність людської душі, про наше покликання до святості... На жаль, вчителі були позбавлені можливості формувати світогляд дітей на Заповідях Божих, на принципах християнської моралі, тобто на тому, що, як свідчить досвід поколінь, є необхідною нормою соціальної поведінки, моральним абсолютом, безумовним життєвим пріоритетом людини. Заповіді Божі – це немов компас, який під час подорожі серед бурхливих хвиль не дає нам втратити правильний напрямок. На рамена вихователів лягає відповідальність, аби наші діти часто споглядали на цей компас, згідно з ним синхронізували своє життя і свої прагнення. В кожній малій дитині закладено велике майбутнє. Серед теперішніх школярів і студентів напевно стоять великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки і матері, а передовсім святці. Бо саме святість є найголовнішим покликанням, яке дав нам Бог, привівши нас у це життя. Молімося сьогодні разом до нашого Бога, щоб ми ніколи не забували, чиї ми діти, щоб пам'ятали, що Бог є нашим спільним Отцем, Котрий любить нас ніжною любов'ю. Нехай Господь благословить наших дітей, нехай захоронить перед зіпсуттям та наповнить їх серця мудрістю з неба, а Пресвята Богородиця захоронить перед усіляким злом та безнастанно опікується нашою молоддю, щоб вона зростали літами, мудрістю, ласкою в Бога та людей. Амінь! +Ярослав м. Дрогобич,1 вересня 2012 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава на празник Успення Пресвятої Богородиці

28 серпня 2012
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!Всесвітліші та Всечесніші Отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Дорогі прочани! Ведені любов'ю до Пресвятої Богородиці Марії зібралися ми всі сьогодні тут у Самборі у день величного празника Успіня Богоматері, біля чудотворної Її ікони, щоб подякувати, прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Дуже радію і дякую Богові за те що можу разом із вами молитися на цьому святому відпусті, що кожного року так чисельно збирає вірних-прочан, які приходять сюди аби відчути близькість Пресвятої Богородиці Марії та віддати їй належну честь. В день свого чудесного Успення Божа Мати зібрала біля себе Христових апостолів і учнів, так і сьогодні вона зібрала всіх нас, своїх дітей, щоб вислухати і прийняти наші щирі молитви, підтримати й обнадіяти наше паломницьке життя, і як добра Мати, обдарувати нас своїми щедрими дарами. Люди усіх часів і народів вшановували великих людей. Так і християни усіх народностей і поколінь звеличують Пречисту Богородицю з самих початків християнства. Кожна людина створена на образ і подобу Божу, однак Марія, повна благодаті, є найбільш подібною до Господа. Вона є представницею й іконою цілого творіння у його повноцінній і постійній відповіді Богові. Завдяки їй здійснився Божий план спасіння, який полягав у тому, щоб піднести кожну людину до духовної висоти свого Троїчного життя. Східна Церква зосереджує в особі Пречистої Діви Марії увесь досвід відносин між Богом і Його творінням, між Спасителем і світом. Вона завдяки своїй цілковитій покорі, довірі і відданості відновлює щось абсолютно найголовніше в порядку творіння. Успення Богородиці нагадує нам, що наше тіло є частиною нас. Це свято пригадує правду про те, що Христос спас усю людську особу з її тілом і душею. А також, що Воскресіння не є якоюсь незвичною, паранормальною подією, але наслідком нашого спасіння. Успення Богоматері є другим відгомоном і знаком після воскресіння самого Христа. Воно пригадує нам про людську гідність і наше остаточне духовно-тілесне покликання, і що в Божих очах людське тіло є створеним, задуманим і баченим як прекрасне. Празник Успення Богоматері є яскравим свідченням тої славної перспективи, до якої покликані всі християни. Свято Успення вказує нам на наше подібне піднесення, возвеличення і воскресіння, однак за умови, якщо ми є частиною Христового Тіла, тобто Церкви. У своєму Успенні Богоматір була піднесена до висоти споглядання Бога. Це сталося не тільки завдяки тому, що вона дала тіло віковічному Божому Слову, але й тому, що вона завжди жила Ним та Його словами і зберігала їх у своєму серці. Божа Мати, таким чином, стає першою з-поміж людей, яка стала учасницею кінцевого обожествлення, до чого покликані усі Божі вірні – розділити спільно з Богом Його вічну славу. Ми можемо виробити християнське ставлення до смерті, роздумуючи над значенням свята Успення Божої Матері. Успення – не означає заперечення смерті, але правдиве розуміння і прийняття смерті. Чи ми сприймаємо смерть як етап власного піднесення та зростання? Чи можемо ми сприймати її як крок вперед до завершення нашої мандрівки? Ми не бажаємо відмовитись від почуття болю і втрати, які приходять разом зі смертю того, кого ми любимо. Ми знаємо, що нам їх бракуватиме, але ми також знаємо, що завдяки Христу смерть не є кінцем. Ми очікуємо «воскресіння з мертвих і життя будучого віку». Живучи поки що на землі, нашою метою є участь у Божому житті і славі вже тепер через церковно-таїнственне життя. Ця світла мета поступово реалізується у повноті під час нашого переходу в інше життя. Тому сьогоднішнє свято сприяє зближенню реальності нашого воскресіння до нас. Успення Пресвятої Богородиці є для нас актуальним ще й тому, що засвідчує правду про кожну людину, зокрема її тайну – як буття тіла і духовної душі, а також про понадземне покликання кожного – бути синами і дочками Бога, які розділять з Ним у повноті божественного життя з Христом у небі. У другому посланні святого апостола Петра ми читаємо про те, що Ісус подарував нам «цінні і превеликі обітниці, щоб ними... стали учасниками Божої природи...» (II Пт. 1:3-4). У своїй власній Пречистій Богоматері, Ісус дає нам найвищий і перший приклад того, що означає бути «учасниками Божої природи», слави і досконалості. Кожен із нас, дорогі браття і сестри, покликаний до такої слави і досконалості. Ісус Христос ділиться своєю божественною природою із кожним з нас. І кожен із нас має перед собою той вибір, який мала Марія, і таку саму місію. Господь закликає нас бути особливими, унікальними у несенні Христа іншим, у відкритті Його присутності світові. У Святих Таїнства Хрещення і Миропомазання святий Дух сходить на нас, а в Святій Тайні Євхаристії Христос об'єднує нас зі своїми Тілом і Кров'ю. Отже, Він замешкує у нас і серед нас, тому ми покликані народжувати та являти Його для інших. Згідно з переданням, коли апостол Тома увійшов до гробу, щоб побачити тіло Марії востаннє, він не знайшов його там. Замість запаху смерті і тління, який, зазвичай, наповнює гріб, відчувався солодкий аромат квітів. Тому згідно з прадавньою традицією в день Успення Богоматері Церква освячує квіти, зелень та рослини. Вірні у день цього свята приносили до храму квіти для освячення, а згодом несли їх на місця поховання своїх родичів і знайомих. Квіти і зелень символізують світанок нового початку і завжди нове вічне життя, яке буде спадщиною кожного віруючого, яка полягатиме в наближенні до Христа у вічному новому житті і супроводжуватиметься воскресінням із мертвих у їхній безхмарній чудовій красі. Освячене зілля відображає мир, гідність і безмежну славу, відблиск і величність Божественного Творця, з Котрим ми проводитимемо вічність і божественної слави Котрого ми станемо учасниками, здійснюючи наше віддане служіння крізь теперішнє існування, яке звемо земним життям. Закономірною і відповідною сьогодні буде наша подяка Богові за дарування в особі Марії та її Успенні передсмаку перемоги, яка незабаром буде і нашою у Христі. Тож прийдімо сьогодні, щоб довідатися про благодать, яка дарується нам через Богородицю, котра вірила в те, що Бог виконає все, що обіцяв (пор.: Лк. 1:45). Тому зі страхом і покорою, із впевненістю в те, ким є Богомати, що вона здійснила і де зараз перебуває, благаймо Її про те, щоб вона відвідала нас сьогодні, як вона свого часу провідала Єлисавету, привносячи у наше життя присутність і радість свого Сина. Амінь. + Ярослав Самбір,28 серпня 2012 року Божого Детальніше...

Звернення з приводу загострення суспільно-політичної ситуації в Україні через намагання впровадити в життя законопроект «Про засади державної мовної політики»

06 липня 2012
Дорогі в Христі браття і сестри! 3 липня 2012 р.Б. ми стали свідками, як частина депутатів українського Парламенту всупереч численним застереженням провела голосування щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики», який небезпідставно можна назвати актом наруги над українською мовою. Прикро, що таким чином питання мови, яка б мала єднати і сприяти взаємопорозумінню між людьми, через недалекоглядність політиків стало джерелом ворожнечі та протистояння. Ще у 2006 році Глави українських Церков та релігійний організацій у своєму спільному зверненні застерегли, що мовне питання не можна перетворювати на предмет протистояння. Про це 25 травня 2012 р.Б. ще раз нагадав Глава УГКЦ Патріарх Святослав, звернувшись до української влади з проханням не вносити даний законопроект на голосування. На жаль, владоможці не прислухались до застережень духовних лідерів України, спровокувавши хвилю протестів по цілій Україні. Ми всі з тривогою спостерігаємо, як дедалі більше поглиблюється розкол у суспільстві і таким чином розхитуються основи української державності, адже «кожне царство, розділене в собі самому, не встоїться» (Мт. 12, 25). Цей факт серйозно непокоїть нашу Церкву, яка завжди, і в горі, і в радості, крокувала поряд зі своїм народом, утверджуючи його гідність і національно-культурну самобутність. Не є завданням церковної ієрархії робити політичні заяви чи виступати з політичними закликами. Проте Церква не може залишатись осторонь і мовчати, коли нехтуються основні права українського народу. Тому закликаю всіх вірних Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ молитись за мир у суспільстві та між людьми і робити свій посильний внесок у його розбудову. З огляду на ситуацію, що склалася в нашій державі в зв’язку з намаганнями впровадити в життя вищеназваний законопроект, аж до подальшого розпорядження, благословляю парохам, адміністраторам, настоятелям храмів у неділі і свята після кожного богослужіння проводити моління за Україну, відмовляючи в цьому намірі «Отче наш» і «Богородице Діво» та співаючи молитву-гімн «Боже Великий, Єдиний…». Засилаючи моє Архиєрейське благословення, прошу вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі не розчаровуватись, а відважно стояти на захисті своїх основоположних прав, пам’ятаючи, що Господь у Своєму Провидінні навіть в найважчих хвилинах ніколи не опускав свій народ. Благословення Господнє на Вас! +Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько–Дрогобицький Дано у Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,дня 6 липня  2012 року Божого Детальніше...

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) на тему соціального служіння Церкви

19 червня 2012
- Преосвященіший Владико, якою, на Вашу думку, має бути благодійність в Україні, та яким бачите її основний розвиток? - Думаю, що для правильної відповіді на це запитання слід замислитись над сенсом благодійності взагалі. Саме слово «благодійність» означає – «чинити благі, тобто добрі діла». В основі благодійності лежить природній і Божий закон, а тому вона є притаманною кожній людині, а свідомому християнину тим більше. Що я маю на увазі? Неможливо бути добрим християнином і не бути благодійним, не чинити добрі діла. Християнин, який зростає у своєму духовному житті, воцерковлюючись через Св. Таїнства, доходить до свідомості, що він отримав і продовжує отримувати великі дари від Бога. Якщо він прагне зростати у Бозі, то не може закриватися сам у собі, а повинен цими дарами ділитися з тими, що його оточують, з потребуючими. Тільки відчувши силу від спілкування з Повнотою Добра, тобто Богом, можна бути по справжньому добродійним. Коли людина відчуває оцю доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди. В іншому випадку, без цього духовного виміру, благодійність буде простим спонсорством – людина ніколи не зрозуміє сенсу євангельського принципу «нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (пор. Мт.6,3) і завжди шукатиме нагоди через якийсь добрий вчинок прорекламувати себе. Зрозуміло, що за таких умов нам слід робити все, щоб виховувати свідомих, воцерковлених християн. Це є завданням не тільки Церкви, але й родини, школи й інших виховних закладів. Маємо гарні приклади цього у нашій історії. Згадаймо св. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, митрополита Андрея (Шептицького)... Як багато вони зробили у соціальній сфері! Якщо говорити про українське суспільство загалом, то не можна сказати, що соціальна діяльність є в задовільному стані. З боку держави на сьогоднішній день в цій сфері є все ще є багато прогалин. Тому і на законодавчому рівні, і на рівні практичної реалізації законів слід дбати про захист тих верств населення, які є незахищеними та потребують соціального захисту та опіки. - Власне, 2013 рік проголошений в УГКЦ Роком соціального служіння. Яким Ви бачите цей рік? - Церква, присвячуючи окремі роки окремій застанові над чимось, нагадує своїм вірним і цілому українському суспільству про важливість певних координат, критеріїв діяльності людини, які повинні бути невід'ємними частинами її життя. У 2013 році ми святкуватимемо 1025-річний ювілей Хрещення України. Щоб він був для вірних нашої Церкви справді духовним святом, ми впродовж трьох років готуємося до цієї події. Перший рік був присвячений значенню Божого Слова. У 2012 році темою нашої уваги є Святі Таїнства в житті християнина, а у 2013 – соціальне служіння Христової Церкви. Тобто, наша Церква пропонує кожній людині пройти шлях від почутого Божого Слова - через Таїнства - до зрілої відповіді, тобто зрілого прийняття відповідальності за ближніх. Надіюся, що з нагоди Року соціального служіння будуть проведені різні заходи, спрямовані на служіння спільноті, людям потребуючим, адже зрілий християнин повинен служити, ділитися тим досвідом, який він набув у слуханні Слова, у прийнятті Таїнств. Стаючи зрілою людиною, він стає повноцінним членом і Церкви, і суспільства. - Як оцінюєте ефективність діяльності «Карітасу» СДЄ в рамках розвитку благодійності та соціального служіння? - Я дуже радий, що в нашій Єпархії якраз ця ділянка соціальної діяльності досить добре розвинута. Я вважаю, що перед «Карітасом» і соціальною комісією нашої Єпархії відкривається широкий спектр роботи. Особливим чином я б відзначив діяльність Всецерковного Реабілітаційного Центру «Назарет». Також мені дуже приємно, що на сьогоднішній день наш «Карітас» охоплює і людей похилого віку, і людей з фізичними вадами, і дітей трудових мігрантів... Я багато разів відвідував різні підрозділи «Карітасу», бачив працю, наприклад, з неповносправними дітьми. Це вражає. Це важка, але дуже потрібна праця, тому я радий, що «Карітас» нею займається. - Преосвященіший Владико, Ви згадали про Реабілітаційний Центр «Назарет». Як Ви ставитеся до цієї ділянки роботи «Карітасу»? - Я, як Єпископ, поставив собі за мету відбудовувати не тільки історичні цінності - храми, пам'ятки культури, але й відновити людину, яка знищена якимись антихристиянськими ідеологіями або стоїть на межі деградації через наркотичну чи алкогольну залежність. Яку радість переживаємо, коли можна цій людині допомогти! Говорячи про «Назарет», думаю, що ця спільнота є одним з найбільш важливих напрямків діяльності Карітасу. Я зустрічався з людьми, які проходили реабілітацію в «Назареті», і вони визнавали, що завдяки цьому центру їм вдалося повернутися з шляху деградації, маргінального життя. Маємо приклади, коли люди вже скористались такою допомогою, вийшли з труднощів і сьогодні є повноцінними членами суспільства. Зараз ці реабілітовані своїм власним прикладом показують, що є вихід навіть з таких складних ситуацій. Тому мене дуже тішать успіхи в цій ділянці. Сподіваюся, що надалі вона тільки розвиватиметься. - Що б Ви зараз хотіли побажати реабілітантам, які перебувають в «Назареті», а також їхнім сім'ям та близьким? - Хотілося б підтримати їх та сказати наступне: максимально старайтеся довіритися Богові і, в довірі до Бога та співпрацюючи з людьми, які вам допомагають, старайтеся виходити з цього стану узалежнення. Знаю, що це непросто. Треба багато зусиль, щоб вилікувати свої болючі рани, але досвід говорить про те, що, якщо людина робить зусилля, робить кроки, хоч і малі, то це веде до великих успіхів. Про це можна зробити висновок з розповідей колишніх реабілітантів, людей, які вилікувалися з недуги алкоголізму чи наркоманії. Варто прислухатися навіть до таких простих висловів: «Якщо хтось зміг – то чому я не зможу?!». Адже чеснота – приваблива, вона манить вирватися з тенет узалежнення, щоб стати вільною людиною. Хотілося б підтримати вас на дусі і сказати, що біля вас є люди, які наполегливо та самовіддано працюють, бо хочуть вам допомогти. Тому будьте певні, що ви не є самотні в цій своїй біді та нужді. Повірте, що ви спроможні вийти з цієї хвороби, з цих ран свого життя, в яких опинилися. В довірі до Бога повірте самі в себе та в свої сили! Членам сім'ї і друзям хотілося б наголосити, що ніколи не можна перекреслити людину. Ми можемо говорити про якісь труднощі, людські пороки, які є негативні, недобрі, але в християнському розумінні ніколи не можна перекреслювати людину, яка завжди здатна піднятися, відродитися, переобразитися наново. Ми це бачимо на Голготі. Розбійник на хресті кається, і просить: «Згадай мене, Господи, в своєму Царстві», і стає першим членом Божого царства, адже Бог відповідає: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю». Це говорить про те, що ніколи не можна категорично засуджувати людину, але робити все можливе для її порятунку. Важливо також ставити собі запитання – чи я все зробив, щоб цій людині допомогти? Чи я все зробив, щоб ця людина стала інакшою? Слід разом творити таку атмосферу, щоб ці люди могли якнайшвидше повернутися до повноцінного життя в спільноті. - «Карітас» провадить осередок для безпритульних осіб «Наша хата». Як Ви ставитеся до цієї роботи, адже держава на даний час недостатньо робить для вирішенням цієї проблеми? - Дуже добре, що «Карітас» цим займається і йде назустріч людям, які стали самотними та безпритульними. Проте, я вважаю, що це є також певним викликом для суспільства, для держави, яка мала б дбати про ці речі. Людина має бути захищена з боку своїх ближніх, суспільства, держави, тому слід говорити про співпрацю з державними службами в цьому напрямку, проведення певних спільних проектів для ефективнішої допомоги безпритульним людям. - Незважаючи на складне економічне становище в Україні, та й у цілому світі, знаходяться люди – волонтери, жертводавці, які допомагають «Карітасу» СДЄ. Що б Ви хотіли їм сказати? - Ці люди - волонтери, доброчинці, благодійники – є особами, які своїми діями та життям демонструють, що є дуже зрілими і відповідальними. Це - глибоке служіння і хай Бог благословить цих людей та їхню працю! І нехай таких свідомих людей буде якнайбільше. Я вдячний за таких відданих осіб, які готові відкликатися на потреби людини. Ми знаємо з Євангелія, що Господь братиме до уваги під час Страшного суду: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (пор. Мт.25, 35-36). Господь питає не так про віру, як про те, чи наша віра є діяльною, наскільки ми служимо вірою іншим. Служіння іншій людині - це певний виклик. - З наступного року вперше буде впроваджена збірка для потреб «Карітасу». Як, на Вашу думку, це сприймуть священики та вірні нашої Єпархії? - Збірки необхідні для того, щоб підтримувати благодійну діяльність «Карітасу», яка тільки тоді буде справді ефективною, активно розвиватися і приносити плоди своєї діяльності, коли матиме постійну підтримку нашої церковної спільноти. Думаю, що в цьому не мало б бути ніяких особливих проблем – інакше це суперечило б сенсу християнства. Людей треба вчити благодійності. Вони мають розуміти, що навколо них є багато потребуючих людей, і що є така організація як «Карітас», яка цілеспрямовано займається благодійною діяльністю. Вже давно є рішення нашого Синоду про те, що на благодійну діяльність варто отримувати якість пожертви від наших вірних. Таким чином, маючи таку фінансову підтримку, можна було б ще краще організовувати підтримку потребуючих. Правда, думаю, що особливо на початках певні труднощі будуть. Треба розуміти, що зараз через економічну кризу матеріальний стан людей є важким, у кожній парафії є багато потребуючих і душпастирі зобов'язані допомагати в межах спільноти тим людям. Проте я вір'ю в чуйне серце нашого українського народу, а тому переконаний, що це синодальне рішення вдасться успішно реалізувати. - Знаємо, що «Карітас» проводить різні заходи та акції: прощі неповносправних осіб, родин трудових мігрантів... Як, на Вашу думку, можна привернути більше уваги людей до таких акцій? - Думаю, що про подібні акції варто повідомляти громадкість. Наприклад, знаю, що багато батьків соромилися своїх дітей з вадами розвитку, вони були наодинці зі своїми клопотами, труднощами, викликами. Згодом вони почали об'єднуватися у спільноти при єпархіальному «Карітасі», такі як наприклад центр «Дивовижні долоні» для молоді з вадами розвитку. Це дало їм змогу ділитися своїми труднощами, своїм хрестом, і їм ставало легше. Треба пам'ятати, що люди з особливими потребами своїм прикладом можуть повчити здорових людей, адже часто ми не цінуємо свій стан, своє здоров'я – ті дари, які Господь нам дарує. Ось чому важливо представляти таку соціальну діяльність «Карітасу» у ЗМІ - в Інтернеті, на шпальтах газет, на радіо і телебаченні. - На завершення нашої розмови, що б Ви хотіли побажати усім тим, що потребують допомоги, а також тим, хто буде читати це інтерв'ю? - Тим людям, які опинилися перед різними викликами свого життя, мені хотілося б побажати, щоб вони не тратили надії на Христа. Христос є основою нашого життя. І кожна людина, незалежно від обставин, повинна завжди мати перед очима Христа, який приходить в людське життя, Христа, який є не тільки історичною особою, але близьким для кожної людини. Це додасть сили пережити труднощі, подивитися іншими очима на скрутну ситуацію, в якій опинилася людина. Усіх читачів я заохочую по можливості ставати активними членами благодійних організацій та спільнот або, принаймні, допомагати у їхній діяльності. Нехай Господь благословить Вас усіх! Розмовляла Наталія ЯЦИК Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії

16 червня 2012
Слава Ісусу Христу! Всесвітліший отче Ректоре! Всечесні отці! Дорогі семінаристи, випускники нашої семінарії, улюблені брати і сестри у Христі! Сьогодні стоїмо перед Божим Престолом і наші серця наповнюються величними почуттями радості, адже Божа благодать зібрала нас у цьому семінарійному храмі, щоб на завершення урочистого Ювілею 15 річчя Дрогобицької Духовної Семінарії ми спільно могли поблагодарити Бога за його щедрі дари, які Він посилав нам впродовж цього періоду часу. Сьогодні семінарія дає й свій маленький дар Богові – 17 своїх випускників, яким ми сьогодні вручаємо дипломи та уділяємо нижчі свячення. Так, на тлі історії ці п'ятнадцять років здаються невеликим ювілеєм, проте з впевненістю можна сказати, що він золотими літерами буде вписаним в книгу буття нашої єпархіальної спільноти, адже дає змогу оглянутись назад, проаналізувати зроблене та впевнено крокувати в майбутнє, зробивши висновки з прожитого та здобутого. Ми сьогодні з великою радістю мусимо визнати і те, що історія нашої семінарії не обмежується лише п'ятнадцятьма роками. Вона є тою ріллею, яка увібрала в себе зерна праці та мучеництва і мрій Великих попередників – Велетнів Духа та Мудрості Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа, спадкоємницею семінарії Перемиської Єпархії, вона натхнена мученицьким подвигом багатьох свідків віри, зокрема блаженних мучеників Северина, Якима та Віталія, котрі освятили наші землі та духовно опікуються нею... За свою невелику, але плідну історію наша семінарія вже стала справжньою „Святинею Духа", в котрій формуються добрі та жертовні священики. Вона є вогнищем, в якому загоряються ясні вогні духовного та національно-культурного відродження, тим орлиним гніздом, з якого постійно вилітають все нові орли, що не тільки рвуться до піднебесного лету, але стараються вести за собою людей до Бога, до сонця правди, до здобуття найвищих ідеалів. Саме і тому сьогоднішній Ювілей і випускний – це нагода до вдячності та благодарення Всевишньому за його любов до нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії, Церкви і народу. Ми дякуємо Господеві сьогодні і за те, що ця семінарія є плодом великих трудів та найкращих переживань всіх тих, котрі виношували у своїх серцях, плекали своїми турботами та переживаннями, і врешті виростили таку гарну духовну установу, горнило, де гартуються молоді юнаки, готуючись до праці і служіння Церкві і народу. Сьогодні маємо велику приємність вручити дипломи нашим цьогорічним випускникам, які невдовзі стануть Христовими пастирями та служителями Його Божественних Таїнств. До вас, дорогі випускники, Господь звертається такими словами: „Підведіть очі ваші та погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного" (Ів. 4, 35-36). Цей заклик Господній спонукує з радістю прийняти на себе подвиг священства і вже відтепер зробити все можливе, щоб воно стало угодним Богові та спасительним для людей. Не забувайте, що пастирський хрест є надзвичайно важкий і нести його потрібно до кінця. Наставляючи пресвітерів в Церквах Іконії й Антіохії, апостол Павло повчав: „Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже" (Ді. 14, 22). Ці слова є підтвердженням того, що священство – це неустанна, цілопальна жертва. ІІ Ватиканський Собор у розділі про „Священиче виховання" подає такі слова: „Нехай радше вихованці навчаються жити за взорами Євангелії, утверджувати себе у вірі, надії й любові, щоб виконуючи їх, набувати собі Духа молитви, скріплювати й захороняти своє покликання, досягати свіжості в інших чеснотах та зростати в ревності, щоб усіх людей позискати для Христа". Бажаю вам, щоб ви ніколи не занедбували величний депозит живої віри та євангельської науки. Про те, яким має бути цей «дух молитви», який підтримуватиме ваше майбутнє священиче служіння, добре нас повчає Христос у сьогоднішньому Євангелії: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють» (Мт. 7, 7-8.). Будьмо наполегливими у нашій молитві – і особистій, і спільнотній. Тільки тоді можемо сподіватись, що і самі отримаємо від Господа все, що необхідне нам для служіння, і для нашого народу Божого випросимо заступництва і благословення. Окрім великої любові до Бога та замилування побожним життям і ревною молитвою, як і всього, що стосується суті духовного життя кожного священика, розвивайте також велику любов до своєї Церкви, до славних її традицій та до рідного народу. Гетьман Павло Скоропадський у своїй „Відозві з приводу смерті митрополита Андрея Шептицького" промовив важливі слова: „Народові не страшні ніякі бурі життєві, бо коли народ цей розуміє нутром велич Того, кого він нині втратив, може бути певним, що на зміну спочилому прийдуть також Велетні Духа й Розуму, що зуміють захистити народ свій. Вірю, що так станеться...". Бажаю вам, дорогі випускники, ставати такими велетнями Духа і Розуму, бо саме такими Вас потребує Церква і Народ. Завжди пам'ятайте, що ви є спадкоємцями величної історії. Знання, отримані в Семінарії, ви повинні використати для служіння іншим. Будьте світлом для світу, станьте служителями радості, яку дарує Господь! Розділене людство, наш народ чекає на вас, на ваше свідоцтво віри. Своєю готовністю до праці і жертви свідчіть Христа, який любить людину і приносить спасіння у світ. Не забувайте свою „Альма Матер" своїх вчителів і наставників, які так багато зробили для того, щоб ви могли стати добрими і святими священиками та отримали все те, що є необхідне для успішного пастирського служіння. Дорогі брати і сестри! Разом із усіма вами заношу щиру подяку Богові за всі Його щедрі дари і благословення для нас і нашої Семінарії, адже ювілей це насамперед день подяки. Сердечно дякуємо сьогодні всесвітлішому о. митрату Миронові Бендику, бо всі добре знаємо, яким невтомним і самовідданим є його ректорське служіння. Разом з ним складаю подяку проректорові о. Григорієві, протосинкелу єпархії, вихователям, викладачам і всім тим, хто від самих початків існування Семінарії дбали про її добробут і належне приготування кандидатів до священства. За молитвами блаженних священномучеників Северина, Якима і Віталія – небесних покровителів Семінарії, нехай усіх нас благословить Господь, а цей виноградник, який насадила Господня десниця, нехай росте й розвивається та приносить рясні і добрі плоди. Амінь. +Ярослав 16.06.2012 року Божого  Джерело: сайт Дрогобицької духовної семінарії Детальніше...

Слово з нагоди 120-ї річниці з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

05 червня 2012
Слава Ісусу Христу!Всесвітліші та всечесніші отці,Дорогі у Христі брати і сестри. Ушанування пам’яті, зокрема ювілейних дат великих постатей і діячів нашої Церкви та народу не є лише одноденною згадкою про їхнє життя і труди у форматі молитовних панахид і мистецьких заходів. Це передусім наша духовна зустріч із цією непересічною постаттю, під час якої можливий позачасовий діалог з нею через молитву, пізнання її життєвих кроків і діяльності, місця і значення в історії, ознайомлення із її творчою спадщиною, обмін досвідом. Цьогорічне ювілейне святкування 120-річчя з дня народження ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого) є нагодою задуматися над тим, що сьогодні, тут і тепер промовляє до кожного з нас, церковних християн та українців, незалежно від того, чи ми перебуваємо в географічних межах своєї держави, чи далеко поза нею, той, хто своїм духовним та національним життям продовжує благословляючи усіх спраглих Церкви й українства. Адже саме він духоносністю своїх поглядів щодо майбутнього на кілька десятиліть випередив свою епоху, стаючи цінним, життєво необхідним та актуальним у нашому сьогоденні. З нагоди святкування року Патріарха Йосифа (Сліпого) хотілося б звернути увагу на три моменти його життя – служінні науці, душпастирство та працю на користь єдності. Патріарх Йосиф як науковець, пастир та служитель єдності Церкви та народу   Як Богом обдарована людина і здібний до наукової праці Блаженніший Йосиф був служителем у храмі науки. Він – один з дуже небагатьох українських богословів, яких автори цитують у своїх творах. Своїм великим завданням він вважав не лише працювати науково самому, але й виховати людей, які б любили науку і науково працювали. Велику частину свого життя він посвятив тому, щоби готувати майбутніх богословів й спеціалістів в інших ділянках церковних наук. Перша половина його життя присвячена, власне, цій праці, як ректора семінарії, ректора академії, вихователя багатьох поколінь священиків. Коли після багатолітніх тюрем і заслання Патріарх Йосиф приїхав до Риму, то й там продовжив втілювати цю свою мрію, заснувавши Український Католицький Університет. Патріарх через свої численні богословсько-наукові праці дає нам зрозуміти, що знання, володіння ними, освіта – один з талантів, який дав кожному Бог при народженні. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читанні духовної літератури. Тому цілком природно звучать його слова: «Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука – це їхнє дихання життя!» Свої ініціативи щодо духовного оздоровлення української нації патріарх Йосиф тісно поєднував з наукою: «З усіх сил намагався я шукати виходу з цього майже безвихідного становища, щоб підняти Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті». Прислухаючись до цих заповітних слів Блаженнішого Йосифа і розширюючи свій кругозір, шукаючи мети і сенсу усього в світі, зможемо відчувати Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, нас та навколишній світ. А в царині історичної, політико-економічної та суспільної науки зможемо нарешті ствердно й одноголосно обґрунтовувати свою українську споконвічність як нації та народу перед масовими замовчуваннями, перекрученнями і переслідуваннями ворогом правди. Саме тому для нас, християн і громадян власної держави важливими є мудрість та дієва освіченість якнайширшого кола українців.   Другим важливим елементом життя великого Патріарха, на який я б хотів звернути увагу, є його душпастирська праця. На перший погляд це може звучати дивно, бо він до 1944 року, коли став митрополитом, займався майже виключно науковою працею. Згодом, здавалося б, знову не було нагоди для душпастирювання, адже діючим митрополитом він був всього 5 місяців (від 1 листопада 1944 року до 11 квітня 1945), а потім його заарештовують. Проте 18 років тюрем і заслань – це теж час його душпастирської праці. Коли Патріарх Йосиф був немічним, ув’язненим і, здавалося б, знедоленим, тоді духовне життя та вкраїнська любовно-синівська свідомість разом із фізичними обмеженнями на багаторічних засланнях гуртували й надихали його вірних, трощили кордонні мури і сягали членів його Церкви, де б вони не проживали. Його служіння в нелюдських умовах для людей – вираз дії Божої благодаті в людській немочі і приклад людської відкритості на неї, довіри Богові усюди й завжди. Він терпів за свій народ, а це також важлива форма душпастирства. Його терпіння і терпіння багатьох інших – це великий духовний скарб, завдяки якому наша Церква пережила переслідування і завдяки якому ми, відродження, сьогодні можемо планувати шляхи подальшого розвитку. З огляду на це кожна українська родина як молитовний, творчий і пам’ятний спогад про Блаженнішого Йосифа сьогодні має повісити в своєму духовному домі ікону - ікону ідеалу праведності перед Богом і перед людьми, навченого від Бога батьківства, вимоленої життєвої мудрості, божественної смиренності і далекоглядності, до яких має стреміти кожен. Можемо також навчитись від великого Патріарха витривалості в життєвих випробуваннях, де кожна людина –  Божі образ і подоба, а не заручник обставин.   Третій елемент, про який хочу згадати, це діяльність Патріарха Йосифа (Сліпого), коли він повернувся після заслання у 1963 році і аж до смерті у 1984 році. Тоді він дуже багато часу і зусиль присвятив на служіння єдності, єдності Церкви та народу. Наш народ і Греко-Католицька Церква тоді не в змозі були вільно розвиватися на своїх рідних землях, а були присутніми в різних країнах по цілому світі. Патріарх Йосиф зробив багато для того, щоб кожен член Церкви думав не тільки про себе і про власні потреби, але й про інших, та намагався у щоденному житті реалізовувати єдність. А це дуже важливо для збереження духовних вартостей, віри, для справжнього служіння Богові і ближнім. Цей Божий слуга вказував на визначальну роль Церкви не тільки для духовного і національного відродження в Україні, а й для збереження української ідентичності в глобальному масштабі. А дієвою силою Церкви і її гілок в Україні мала бути «… любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення…». За таких умов буде можлива міжцерковна та національна єдність. Тому заклики Патріарха до єдності і старання про її здобуття – дуже важливий дороговказ для кожного небайдужого, сповненого Божого життя християнина та повноцінного члена Церкви.   Закінчення Сьогодні молитовно дякуймо Богові, що в бурі й штормах наших життєвих пошуків справедливості, національної і суспільної стабільності, повноцінного і правильного зросту й виховання молодих поколінь українців Господь дарував нам подивугідну, умиротворюючу пристань – життя і спадщину патріарха Йосифа (Сліпого). Патріарх близький до кожного з нас. Він справді є живим втіленням долі, потреб і старань  Української Церкви та нашого народу. Три аспекти його життя – це матерія для застанови, щоб кожен і з нас міг подумати, що він і як він може послужити своєму народові і своїй Церкві. Гаряче заохочую вірних нашої Церкви молитися за прославу слуги Божого Йосифа (Сліпого). Просімо у всерозуміючого Бога про інших подібних лідерів для Церкви і народу, які би своїми життям та працею наново благодатно освятили нашу душу, сім’ю, родину і народ. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава з нагоди прощі у с. Грушів на Дрогобиччині

14 травня 2012
Христос Воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі брати і сестри, дорогі прочани! З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до Грушова, до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері, Пречистій Богородиці і Приснодіві Марії. Сьогоднішній день є також Днем матері. Тому сьогодні тут, на цьому чудотворному місці, маємо усі добру нагоду подякувати Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. Ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі, якої ми виросли і увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність для неї повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, Вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють вже 25 років, але ми і сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. Євангельське читання сьогоднішньої неділі веде нас до криниці Якова, де Ісус зустрівся з жінкою-самарянкою. Ми знаємо, що для багатьох євреїв і самарян така поведінка Христа виглядала дивною та незрозумілою, адже жінка належала до народу, котрий здавна ворогував з євреями. Однак в цій зустрічі Христос показує правдиву ціль післаництва Сина Божого, котра перевищує різні викривлені людські уявлення, адже Він є джерелом любові для всіх, незалежно від їх національності, територіальної чи політичної приналежності. Христос приходить до людей не для того, щоб від них щось отримати, але щоб дати їм те, що потрібно для їхнього спасіння. Вслухаймося уважно у сьогоднішній діалог Христа із самарянкою. Жінка говорить про речі матеріальні та земні, Христос натомість веде мову про справи духовні та вічні; спочатку вона пізнає в Ньому тільки звичайного подорожуючого юдея, Він же знає про неї усі таємниці її життя; самарянка виявляє свої тільки поверхові знання про прихід очікуваного месії, Христос же являє перед нею саму суть, відкриваючи їй себе, чого може не робив навіть перед юдеями. Дорогі брати і сестри! Як часто і ми дивимося на все поглядом прив’язаності до земного світу, міряємо земними мірками та прагнемо насититися тим, що лиш на короткий час приносить задоволення. Христос відкриває самарянці правду про те, що тільки Бог може наповнити людське серце своїми дарами, залишаючи при цьому за нами вільний вибір: прийняти або ж не прийняти ті потоки Божих ласк, що пливуть з Його безмежної доброти. І тоді, коли людина стає у правді перед світлом живого Бога, вона здатна зрозуміти також темноту своїх гріхів і свого життя. Правда це Особа – Правда це сам Бог. Ісус про себе виразно сказав: Я – дорога, правда і життя. Віднині жити в правді означає жити в глибокому з’єднанні з Ісусом. Прийняти Його до свого життя як Бога і Господа.  Покланятися Богові в правді означає також пізнати правду про своє власне життя. Ця правда інколи буває не така рожева, як ми часто намагаємося показати перед іншими людьми. Ця правда буває болюча. Слова Христа про неправедне життя самарянки по-особливому вплинули на неї: вся таємниця, з якою вона ходила, яка її мучила і дорікала за гріх, була виявлена, і що характерно, від цього їй аж ніяк не стало гірше на душі, а навпаки, вона відчула полегшу на серці, Господь зняв з її душі гнітючий тягар, так що вона вже з твердим переконанням говорить до Христа „бачу, що ти пророк”. Митрополит Андрей (Шептицький) у своїй науці про найбільшу любов повчає: „Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим та милим стає їй Боже слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон в якому виражена його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє... Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини між людьми”. Ісус Христос називає себе Дверима. Лиш той, хто увійде крізь ці Двері, спасеться (пор. Йо 10). До нашого Небесного Отця приходимо через Ісуса Христа. Тільки Він об’являє нам Отця, і тільки через Нього – у Святому Дусі маємо доступ до Отця. Саме тому так важливо досвідчити у своєму житті зустріч з Ісусом Христом, зустріч, яка ціле наше життя скерує у світлі Божого слова. Жінка самарянка після зустрічі з Христом змінюється в першу чергу внутрішньо (пізнає в Ньому Месію), а потім свою переміну проявляє на зовні (кличе інших мешканців Самарії до Христа). Приклад сьогоднішньої євангельської жінки-поганки, котра велику частину свого життя провела негідно, вчить нас, що ніколи не є пізно встати з гріха. Адже Син Божий прийшов у світ, щоби спасати тих, що погибають, заради нашого спасіння вийшов на хрест, щоби всіх нас з собою воскресити до життя вічного та святого. Символічним є те, що самарянка залишає порожній свій глечик біля стіп Христа і біжить наповнена духовною радістю, щоби поділитися нею з іншими. Вона залишає біля Христа свою „духовну порожнечу”, наповнюється живою водою, Духом Святим, і спішить служити Господу і людям, запрошуючи інших до зустрічі з Господом. Дорогі у Христі, історія про самарянку з сьогоднішньої Євангелії вчить нас потреби безнастанно шукати зустрічі з Богом. З волі Божої такою спасенною криницею є Христова Церква. У кожній нашій парафіяльній спільноті вона живить нас Божим Словом, святими тайнами та дією Святого Духа, з яких ми маємо нагоду постійно користати. Коли кожен з нас зрозуміє, що Господь постійно чекає нас біля тієї криниці, щоби відкрити нам правду про нас, перемінити і щедро наповнити наше серце своєю любов’ю та миром, тоді зможемо радісно ділитися дарами Божої благодаті також і з іншими. Приходьмо і черпаймо на наших парафіях, у різних відпустових і чудотворних місцях живу воду, про яку говорить сьогодні Христос, тобто Божу благодать, відкрившись на яку ми здатні змінити наше життя і зростати як добрі християни, ревні парафіяни та віддані вірні своєї Церкви. Сьогодні ж, бажаю, щоб тут у Грушові кожен з Вас, як колись самарянка, за посередництвом Богородиці зустрів Господа нашого Ісуса Христа, а Його благодать, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма Вами. Амінь. с. Грушів 13 травня 2012 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 10 з 14
^ Догори