SDE
Ярослав Приріз

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

12 грудня 2015
Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!  ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.    Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,  проголошуємо  з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.           Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,  затверджуємо  «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.  Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!     владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії                   Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!     ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.       Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,   проголошуємо   з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.            Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,   затверджуємо   «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.   Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!              владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький         митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії   Детальніше...

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

09 жовтня 2015
Всесвітлішим, преподобним та всечеснішим отцям-священнослужителям Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі співбраття у священстві! У свято Покрови Пресвятої Богородиці українці відзначають День захисника України. Особливої актуальності це свято набирає у цей нелегкий період історії нашої держави, коли наш народ потерпає від військової агресії північного сусіда у східних областях нашої держави. В зв’язку з цим доручаю 14 жовтня 2015 р.Б. провести молитву за живих та полеглих захисників України. Зокрема: Під час проповіді у світлі євангельських слів «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо.15,13) прошу наголосити на важливості служіння воїна-захисника та важливості його підтримки, особливо молитовної. До Сугубої єктенії під час Божественної літургії слід додати наступне прохання:«Ще молимось Господу Богу нашому, щоб милосердно споглянув на слуг своїх – воїнів-захисників Української держави, покривав їх своєю переможною десницею, зберіг від смертоносної рани і всякої недуги душевної і тілесної, охоронив від журби, лиха, гніву і недолі та дарував здоров’я з довголіттям, промовмо всі: скоро вислухай і милостиво помилуй».         3. Після Божественної Літургії слід звершити панахиду за загиблих захисників України, особливо за тих, що загинули у визвольній боротьбі нашого народу та внаслідок теперішньої збройної російської агресії на Сході нашої держави. Благословення Господнє на Вас! владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Слово з нагоди 150-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького

30 липня 2015
Слава Ісусу Христу!  «Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, а всім тим, що з любов’ю чекали на його появу». Дорогі у Христі! Цими словами з ІІ Послання до Тимотея (ІІ Тим. 4,7-8) апостол Павло підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі. Цим висловом Великого апостола народів можна узагальнити життя й працю його не менш великого наступника – Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який жертовно посвятив себе спасінню душ та поширенню Царства Божого на землі. 1 листопада 2014 р.Б. виповнилось 70 років з дня переставлення Митрополита Андрея (Шептицького). З цієї нагоди Глава і Священний Синод  нашої Церкви проголосили «Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького)», котрий завершиться в 2015 році Божому, в якому ми святкуємо 150-ліття від дня його народження. Митрополит Кир Андрей (Шептицький) - ієрарх, обрій ідей і намірів якого виходив далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Він мав найбільший вплив серед Східніх Католицьких Церков впродовж першої половини ХХ століття. Життю митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів; численні конференції висвітлюють його багатогранну діяльність... Висока та всебічна освіта, як і виняткові обдарування серця, розуму й волі, спричинили, що Митрополит Андрей був одночасно справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом… Свого часу Святіший Отець Пій ХІІ, так писав про Митрополита Андрея: «Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли численні фонди матеріальної підтримки для біднішого населення» (Енцикліка Orientales omnes («Всьому Сходові»), 1945). Та все ж не слід забувати,  що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і недивно, що дух святості, який променів від цього великого  Архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду  слухати  слово Боже з його уст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше в його житті. Був він не тільки людиною незвичайних людських якостей, але й надзвичайних християнських чеснот, тому владика Іван (Бучко), Апостольський Візитатор Українців у Західній Європі, 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея (Шептицького). Український народ вважає Митрополита Андрея мужем, якого Боже Провидіння послало йому в час його змагань, на початку за скромні автономні права, опісля за власну незалежну Українську державу. Тоді народ ще раз змінив ім’я ченцеві, назвавши його своїм Мойсеєм, покликаним на те, щоб його вивести з дому неволі на свободу. Митрополит Андрей своєю всебічною і невсипучою працею піднімав український народ до рівня зрілості і гідності бути самостійним державним народом. Він зробив для українського народу все те, чого не зміг зробити ніхто інший. Перед світом український народ мав у величній особі Митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника - князя української Церкви і провідника українського народу. Хай ця велична Постать і сьогодні служить нам достойним прикладом і натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. + Ярослав 28 липня 2015 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на свято св. Володимира Великого

28 липня 2015
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам’ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1000-літню річницю переставлення св.. Володимира, тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Легенда розповідає, що першим апостолом на землях нашої держави був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя у Криму, і його мощі ще до сьогодні знаходяться  у Києві, в Печерській Лаврі. В ІХ-му ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св.. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті – Христовій вірі. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. Тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного та жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов завдяки своїм духовним пошукам. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей ювілейний день – 1000 річницю переставлення рівноапостольного Володимира - його приклад є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився до апостолів, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довірили владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні пам’ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм, наслідуймо Св. Володимира Великого у своєму житті та вчинках. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. Детальніше...

Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

22 червня 2015
«Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг.Тепер же приготований мені вінок справедливости,що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя» ІІ Тим. 4,7-8. Дорогі у Христі! Цими словами апостола народів, якими він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі, можна узагальнити життя й працю Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького). Він був не тільки людиною вийняткових якостей, але й надзвичайних чеснот, тому Кир Іван Бучко (+1974) розпочав 28 січня 1955 року беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея. Вступаючи у Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького), який за задумом Глави і Синоду Єпископів УГКЦ розпочався 1 листопада 2014 р.Б., коли ми споминали 70 років з дня переставлення великого Митрополита, завершиться в цьому, 2015 році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо добру нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування. Митрополит Андрей був ієрархом, що мав найбільший вплив на католицькому Сході впродовж першої половини ХХ століття, бо його діяльність та наміри виходили далеко поза межі Галицької Митрополії на Заході України. Митрополит дбав про українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Тому саме йому маємо завдячувати, що УГКЦ сьогодні є не тільки українською, але глобальною Церквою, яка присутня в цілому світі – в Західній Європі, Північній і Південній Америці, Росії, Казахстані, Австралії… Нелегко охарактеризувати таку велику особистість, висвітлити всі грані її діяльності. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві – все це далеко неповний перелік сфер зацікавлень Великого Митрополита. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів митрополита вимальовується образ душпастиря, богослова, вченого-соціолога, великого Батька, якого пізніше наш народ назве своїм Мойсеєм. Святіший Отець Папа Пій ХІІ (1876 – 1958) писав, що Митрополит Андрей «працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення»[1]. Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького констатують, що він був одночасно «справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[2] Водночас не можна забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні».[3] Вивчаючи пастирські послання та душпастирську діяльність митрополита Андрея (Шептицького) можемо зрозуміти, що його духовність не абстрактна, а, якщо так можна висловитись, дуже «соціальна». Охоплюючи різні сфери людського життя і діяльності, митрополит аж ніяк не зраджує харизмі свого архиєрейського служіння. Навпаки, він наголошує: “Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не  лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько”.[4] З огляду на величезне значення діяльності митрополита Андрея (Шептицького) український народ вважає його своїм великим Учителем та Добродієм, а також молиться за його якнайшвидшу прославу серед святих. На закінчення хочу навести слова Блаженнішого Любомира, які хоч і промовлені з нагоди 65 річниці смерті Великого Митрополита, проте не втрачають своєї актуальності сьогодні: «Слуга Божий Андрей промовляє до нас і в нинішні непрості часи. Нас приваблюватимуть нові геополітичні союзи і жахатимуть старі форми рабства, спокушатимуть блага сучасного світу й насторожуватимуть рецидиви давніх утопій. Але хай дух наш вознесеться понад цими буремними хвилями, щоб ми, як і наш великий Митрополит, незмінно бачили гавань Христового спасіння».[5] [1] Енцикліка папи Пія ХІІ Orientales omnes (1945). [2] І. Гриньох, Слуга Божий Андрей-Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, с. 5. [3] Лист митрополита Андрея (Шептицького) до української інтеліґенції (1909)//Твори Слуги Божого Митр. Андрея Шептицького. Торонто, 1965, с. 191. [4]ЦДІАЛ, ф. Бібл., інв. № 781. Перше слово Пастиря.- Львів 1935, с. 4. [5] Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого) (8 грудня 2009). Детальніше...

Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі

05 червня 2015
Слава Ісусу Христу! Вельмишановні представники дипломатичного корпусу Європейських країн, представники місцевої влади, запрошені гості, пані і панове! Мені сьогодні надзвичайно приємно взяти участь у святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі. Особлива подяка за це Генеральному Консульству Республіки Польща у Львові і особисто п. Ярославу Дрозду, завдяки якому нашому місту випала нагода приймати поважних гостей з Європейського Союзу. Думаю, що ця визначна подія допоможе країнам Європейського Союзу та Україні краще пізнати одне одного. Кажу «Європейський Союз», бо думаю, що в нікого з тут присутніх немає сумнівів у тому, що Україна – це Європа. А тому Україні нема потреби пізнавати Європу. Ще з сивої давнини наші пращури підтримували тісні зв’язки з країнами Західньої Європи. Згадаймо, Ярослава Мудрого, якого називали «тестем Європи»; Анну Ярославівну - прабабцю майже 30 французьких королів; Юрія Дрогобича-Котермака – відомого діяча східноєвропейського Відродження, ректора Болонського університету та професора Краківського університету; Пилипа Орлика – автора першої конституції; Івана Франка – мислителя, письменника, поета, науковця, філософа, великого громадянин, надзвичайна постать нашої культури і духовності; Соломію Крушельницьку – «Вагнерівську примадонну» XX століття… І це – далеко не повний перелік… Тому сьогодні у нас є чергова нагода поспілкуватись як друзі і вкотре пригадати, що маємо спільне європейське коріння. Для нас, українців, дрогобичан, це також нагода подякувати нашим партнерам з країн Західньої Європи за підтримку нашого народу і держави, особливо у ці непрості часи, коли ми болісно переживаємо криваву російську агресію, яка хоч і відбувається далеко в Криму та на Сході України, проте її відлуння відчуває кожна українська родина, в тому числі й дрогобичани, які ховають полеглих героїв або вболівають за здоров’я поранених (як, наприклад, в ці останні тижні, коли ми переживаємо за важкопоранену дрогобичанку медика Ірину Іванюш). Нам потрібна підтримка наших європейських друзів, але ми як народ, який здавна відзначається гостинністю, й самі готові щось запропонувати країнам Європейського Союзу. Зараз, після кількох десятиліть панування атеїстичного комуністичного режиму, ми переживаємо часи духовного відродження. Оглядаючись в нашу недалеку історію, ми, українці, добре розуміємо, наскільки небезпечним для людини є втратити духовні орієнтири. Німим свідком цього в Дрогобичі є тюрма на Стрийській, яку ми сьогодні відвідаємо і де комуністами-безбожниками були жахливо вбиті сотні свідомих українців. Агресор нищив нас фізично, проте він намагався знищити також нашу духовність – нам забороняли вірити в Бога, відвідувати храми, навіть носити хрестики чи релігійні зображення... Зараз ми свідомі того, що змогли пережити ці жахіття завдяки своїм глибоким християнським корінням. До нас доходять тривожні вістки про те, що в Західній Європі вихолощуються традиційні загальнолюдські цінності, побудовані на принципах християнської моралі. Це нас не може не тривожити, навіть тому, що цим спекулюють наші північні сусіди, які таким чином навіть намагаються виправдати свої імперські дії. Тому в цій ситуації хочемо поділитись з Вами, дорогі наші друзі з західноєвропейських країн, своїм безцінним досвідом. Міцне коріння забезпечує дерево перед різними бурями - міцні християнські корені збережуть й Європу (в тому числі й Україну) перед різноманітними викликами сучасності. Про це варто пам’ятати. Ще раз вітаю всіх присутніх і як єпископ УГКЦ – Церкви мучеників запрошую спільними зусиллями розбудовувати Європу на тих християнських фундаментах, на яких вона поставала. Нехай допомагає нам у цьому Господь. + Ярослав 5 червня 2015 року Божого м. Дрогобич Детальніше...

Слово у Світлий понеділок (2015)

15 квітня 2015
Христос Воскрес! «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні.  Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння,  - в якому ми утверджуємось!» (Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Дорогі у Христі! Празник Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебуває Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем. У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі - до свободи, з рабства фараона - до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху - свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних. Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ, тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв. І ось коли юдеї зібрались, щоб відсвяткувати Пасху, в той самий час в  Єрусалимі перейшов через обмову, неславу, страждання та ганебну смерть Син Божий – Ісус Христос. Він помер задля нас і через нас. Здавалося б, все, немає надії, загинув праведний учитель, зло та несправедливість восторжествували; вже немає місця для істини та любові в цьому світі, де зло та гріх перемагають… На третій же день жінки, що прийшли намастити померлого, знайшли тільки пустий гріб. І зустріли Ангела Божого, що благовістив про Воскресіння Того, який своєю смертю смерть переміг і життя дарував. Згодом і сам Господь Ісус постав серед своїх учнів, коли зібралися разом у зачиненім домі, коли були в дорозі, коли ламали хліб, коли ловили рибу. Зустріч з Воскреслим Господом перетворила переляканих учнів у безстрашних проповідників, перевела їх від рабства страху до свободи в надії. Воскресіння Господнє явило їм та нам, що є справжнє життя, є істина, є любов та добро, перед якими смерть, зло, несправедливість та гріх безсилі. Воскресіння Христове, свідками якого були апостоли, про яке свідчили численні мученики та переслідувані за правду, це – Христова перемога, яка навчає нас, що не треба боятись страждань та хреста, переслідувань за правду чи навіть смерті, бо це - наша дорога до воскресіння, це - наш перехід до життя справжнього, до свободи дітей Божих, це - наша Пасха. Бо Пасха – це не просто спогад про історичну подію Воскресіння Христового, це джерело нашої віри та надії, це – наше покликання своїм життям свідчити про перемогу Христову. Саме така віра у Воскресіння зростила Церкву, перемогла численних гонителів, пронесла істину скрізь віки та змінила світ. Тим-то і радісний цей день, бо нам, часто зневіреним, розчарованим, наляканим та знеохоченим, нагадує і свідчить про те, що Христос воскрес, і смертю смерть подолав та тим, що в гробах – життя дарував! Повірмо, що воістину Христос Воскрес – і звершиться наш перехід, наша Пасха: від смерті – до життя, від страху – до надії, від рабства – до свободи.  І для нас сьогодні голосною сурмою Ангел Господній звіщає благовість: «Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги його, і хай тікають від лиця Його ті, що ненавидять його». Ця ангельська звістка втілилась у наше патріотичне гасло: «Воскрес Христос – воскресне Україна!». І справді наше покоління переживає моменти, коли під час всенародної хресної дороги відбуваються глибинні зміни в свідомості мільйонів людей: ми сьогодні почали дуже ясно і сильно відчувати та усвідомлювати себе єдиною великою українською християнською родиною. Ми не знаємо як довго буде тривати наша Хресна дорога, але твердо знаємо, що Господь веде по ній наш народ не до смерті, а до життя. Господь воскрешає нову Україну! Дорогі у Христі! У ці світлі дні просвітімось світлом Христового Воскресіння. Нехай воно розвіє усі наші сумніви і зневіру. Нехай проникне у найпотаємніші закутки нашої душі, проганяючи задавнілі пристрасті і гріхи. Нехай світло Христове просвітить наші уми і серця, щоб ми навчились по-справжньому пізнавати Бога. Сьогодні для нас усіх пробуджується новий спосіб християнського служіння своїй Батьківщині, допомагати українському війську, захистити нашу землю і нашу духовну і національну спадщину на ній. Призиваючи заступництво Пречистої Діви Марії, яка прославлена у Самбірській чудотворній іконі і Яка зберігала у своєму серці кожну подію Богоявління, просімо Її, щоб вчинила нас здатними пам’ятати, що Господь присутній в нашому особистому житті та в житті світу. Нехай Вона вчинить нас здібними відчувати Господа Животворящого, живого та діяльного між нами. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 13 квітня 2015 року Божого Детальніше...

Пасхальне послання владики Ярослава (2015)

07 квітня 2015
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню,  ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. (Пасхальна Утреня) Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі В Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Ось вже майже дві тисячі років святкує Церква своє найбільше свято – Христову Пасху. Цього року ми знову співпереживаємо перехід нашого Спасителя через страждання і смерть до воскресіння і життя, – перехід, що дарував світові відкуплення. Від апостольських часів і донині звучить проповідь про це найбільше чудо в історії людства. Церква несе цю благовість не просто як повідомлення про історичний факт, а прагне, щоб кожен пережив Христове Воскресіння як доленосну для себе подію.Це свято стосується кожної людини, бо відкриває перед нею перспективи нового життя в Господі. Тому апостол Павло пише: «Той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм» (Рим. 8, 11). На іконі Воскресіння Христового споглядаємо, як Спаситель за руку виводить Адама і Єву з глибин аду. Через наших прародичів Господь повертає до життя все людство, кожного з нас. Тепер від кожної людини залежить, як вона скористається подарованим їй спасінням; чи відгукнеться на таку безмежну любов Господа, який страждав і помер задля нас. Ми покликані цю любов прийняти, сповнивши все своє життя живою вдячністю Господу та служінням ближньому. Любити Бога – значить присвятитися сповненню Його заповідей, бути готовим пожертвувати всім заради Нього. Любов до Бога, яка проявляється в любові до ближніх, вимагає готовності пожертвувати навіть найдорожчим і найнеобхіднішим. Справжня християнська любов спонукає людину до великого самозречення. «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», – каже євангелист Іван (Ів. 15, 13). Упродовж останніх місяців увесь світ став свідком численних прикладів дивовижної самопожертви на українській землі її синів і дочок. Ці наші брати і сестри, які віддали найдорожче, що мали, – власне життя, – за рідний край, за незалежність і соборність Батьківщини, за гідність і свободу кожного її мешканця, на ділі виявили Божу любов, що наповнила їхнє серце, а своєю жертвою з’єдналися з жертвою Пасхального Агнця Христа, який віддав своє життя за порятунок світу. Віримо, що Всевишній прийняв їхню жертву та відкрив перед ними двері вічного життя і пасхальної радості, яка не проминає. Не меншу самопожертву та любов виявляють і ті тисячі наших співвітчизників, котрі ділами милосердя, благодійністю, волонтерською діяльністю підтримують наших воїнів, опікуються вимушено переселеними особами, допомагають тим, котрі перебувають на тимчасово окупованих територіях. Роблячи ці діла милосердя, вони виявляють любов до самого Господа, котрий колись скаже до праведників по своїй правиці: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 35). Нехай воскреслий Спаситель дасть нам сили і надалі виконувати Його заповіді любові до Бога і ближнього! Свято Христової Пасхи вносить світло надії в темінь проблем, труднощів і несправедливостей, які нас оточують, бо демонструє, що хоч би яким складним був наш життєвий шлях, зло і неправда ніколи не можуть остаточно запанувати, а перемагає завжди Божа Істина і Божа Любов. «Воскрес Христос – і впали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели», – повчає нас св. Іван Золотоустий. За Страсною п’ятницею, в якій була зрада, підступ, злоба, страждань і смерті, неодмінно наступає світла Неділя Воскресіння. Тому в наших літургійних піснеспівах Церква радісно закликає: «Небеса ото достойно нехай веселяться, земля ж нехай радується, нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, бо Христос востав – радість вічна». Остаточним актом людської історії є не терпіння і страждання, а радість воскресіння. Тому радіймо нині духовною радістю, святкуючи Христову перемогу над адом і смертю. Обставини та події, що оточують нас, на перший погляд не виправдовують нашої радості. Ми святкуємо свято Христового Воскресіння, проте небо над українською землею все ще вкрите хмарами воєнних лихоліть, що не дозволяють нам вповні пережити радість Пасхальної події. Наша країна все ще потерпає від нашестя окупантів, кровоточить рана на тілі українського народу, завдана підступним північним агресором. Людські жертви від військових конфліктів і терористичних актів показують, що наш світ скалічений і страждає від гніту сил зла. Ми стали свідками жахливих злочинів проти українського народу не тільки на полях битви, а і в мирних містах і селах. Проте в ці найважчі моменти нашого життя згадаймо слова, які Христос не один раз промовляє для підбадьорення своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мк. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Ці слова скеровані і сьогодні до нас. Часом нам може здаватися, що ситуація безнадійна і наше становище безвихідне, проте євангельське читання у Свято Пасхи додає нам впевненості: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1,5). Ми черпаємо особливе натхнення з пасхальної події: темрява не може перемогти світла, хоч би й силкувалася затьмарити його; світло Христове здатне засяяти там, де гріховна пітьма хоче позбавити нас усілякої надії! Дорогі в Христі! Щиро вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай воскресна радість увійде в кожен дім і в кожну родину. Донесімо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Передаваймо її і тим, хто перебуває далеко від рідного дому. Нехай невечірнє світло Христової Пасхи освячує наш життєвий шлях та скріплює нашу віру в неминучість перемоги добра й істини. Нехай світла звістка про воскреслого Спасителя з'єднується нині з нашою твердою надією на перемогу правди і світла в нашому особистому житті та в житті нашої Батьківщини. «Воскресіння день просвітімося торжеством, одні одних обіймім і так усі заспіваймо: Христос воскрес із мертвих. Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Квітну неділю 2015 року Божого Детальніше...

Слово з нагоди святкування 201- річниці від дня народження Т.Г. Шевченка

10 березня 2015
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади!Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо 201-річницю від дня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря. Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б минулорічний майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу. Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу. Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови. Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.» Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи. У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви: Помолюся ГосподевіСерцем одинокимІ на злих моїх поглянуНезлим моїм оком(Т. Шевченко, Давидові псалми, 53). В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав: Борітеся — поборете,Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая!(Т. Шевченко, Кавказ) У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка: Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню, тяжкую минутуЗа неї Господа моліть.(Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..) Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України: Обніміте ж, брати мої,Найменшого брата, –Нехай мати усміхнеться,Заплакана мати.…Обніміться, брати мої,Молю вас, благаю!(Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим). Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли: Врага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люди на землі.(Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей) +Ярослав 9 березня 2015 року Божого,м. Дрогобич, Муздрамтеатр Детальніше...

Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

06 березня 2015
Cлава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади.Шановні учасники ювілейних урочистостей! Мені дуже приємно сьогодні бути присутнім на цьому важливому заході – вшанування пам’яті автора музики українського державного гімну о. Михайла Вербіцького. Хочу подякувати організаторам цих святкувань, які незважаючи на те, що наша держава переживає непрості часи російської збройної агресії, змогли організувати і сьогоднішню ранішню Літургію у виконанні нашого славного хору «Легенда», і цю святкову академію. Дуже важливо посеред канонади гармат не втратити почуття прекрасного. А це прекрасне являє нам наша українська культура, яку вороги нашого народу віками намагалися знищити. Це прекрасне видобував з української душі і клав на нотний стан й композитор о. Михайло Вербицький, 200-ту річницю народження якого відзначаємо 4 березня 2015 р.Б. Думаю, що сьогодні багато буде сказано про музичну творчість о. Михайла Вербицького. Тому не хочу повторювати те, що говоритимуть фахівці. Натомість мені як представнику духовенства вартувало б звернути увагу на наступне. Михайло Вербицький був греко-католицьким священиком, походив зі священичої сім’ї (його батько - священик), члени його ширшої родини були духовні особи (тіточний брат – владика Іван (Снігурський), єпископ перемишльський). Як це характерно для тих часів, коли наш народ не мав власної держави, то священики УГКЦ були не лише його духовними провідниками, але й національними будителями. В священичих родинах плекалася українська культура, розвивалося українське слово, лунала українська пісня, виховувалися національні лідери… Зараз ми щораз більше відкриваємо для себе провісника національного відродження о. Івана Могильницького, будителя українського духу о. Маркіяна Шашкевича й інших священнослужителів, які в ті часи були чільними представниками тоді не чисельної саме української інтелігенції. Для мене це є ознакою чогось глибшого: біля джерел української культури стоїть духовне життя, фундаментом української ідентичності є духовність українського народу. Недаремно, як це показує наша недавня історія, вороги української незалежності нищили українську Церкву: адже значно легше є маніпулювати бездуховним натовпом. Хто знає минуле, добре розуміє, чому й сьогодні УГКЦ є так атакована північним сусідом. Запитаймо себе: наскільки автентичною буде українська культура, позбавлена своїх духовних витоків? Не можна, як каже наша приказка, рубати гілку, на якій сидимо. Зараз, коли ми в умовах української незалежності плекаємо українське мистецтво, музику, пісню, літературу і т.д. не сміємо віддалятись від наших духовних джерел. Плекаймо побожного духа і тоді нам не забракне достойних патріотів, поетів, композиторів, митців… Тому я з великою охотою відгукнувся на ініціативу взяти участь у цьому важливому заході на вшанування о. Михайла Вербицького – священика, який є автором музичного символу нашої держави. Фахівці називають його «мужем високого таланту, Композитором з великої букви, патріярхом західно-української професійної музики». Він працював зі священичим патріотизмом і з повною самопосвятою, надаючи поетичним творам красу невмерущої пісні. о. Вербицького вважають дійсним творцем хорового співу, солоспіву, вокальних ансамблів, музики для театральних вистав, увертюр для симфонічної оркестри та численних церковних композицій. Кажуть, що його головною заслугою було розбудження музичного руху в Галичині. Проте думаю, що своєю невтомною працею о. Михайло популяризував не лише музику, але й галицьке українство, яке в ХІХ ст. було затиснуте польською та російською мовами та ворожо наставленим москвофільством. Ще донедавна о. Михайло Вербицький був для нас зовсім невідомим. Про його смерть згадав лише один часопис, помістивши невеликий некролог про те, що 9 грудня 1870 р. численне духовенство Яворівського та близьких деканатів брало участь у похороні в селі Млинах його пароха о. Михайла Вербицького – забутого, але високо Богом обдарованого Композитора церковного і світського співу, добре відомого також ревнителя богослужіння. Небагато людей за часів Радянського Союзу знали про існування гімну «Ще не вмерла Україна», не говорячи вже й про те, що автором його музичної композиції є священик Української Греко-Католицької Церкви. Згодом, вже за незалежної України, 12 квітня 2005 за участю Президента Віктора Ющенка в с. Млини (тепер - Польща) було посвячено пантеон над могилою о. Вербицького. А вчора я повернувся з с. Млинів, де під патронатом Президента Республіки Польща Броніслава Коморовського за участю Глави й Отця нашої Церкви Блаженнішого Святослава та греко-католицьких єпископів України й Польщі відбулися святкові заходи на вшанування 200 – річчя від дня народження о. Михайла Вербицького (1815-1870) та 150 – ї річниці першого публічного виконання національного гімну України. Так що цей великий син українського народу потрохи знаходить визнання серед своїх нащадків. Проте думаю, що навіть на 24-ій річниці відновлення української незалежності буде надто сміливим сказати, що ми вповні відкрили для себе особу о. Михайла Вербицького, як автора численних музичних композицій та першопрохідця професійної музики Галичини. Переконаний, що сьогоднішня подія – ще один вклад у донесенні до широкого загалу знань про духовні джерела української музики. Тому ще раз дякую ініціаторам та організаторам цього святкового заходу у м. Дрогобичі. Нехай Господь щедро всіх благословляє! +Ярослав м. Дрогобич, Муздрамтеатр5 березня 2015 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 7 з 14
^ Догори