SDE
Ярослав Приріз

Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2022)

08 квітня 2022
«Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні – одне з найбільших свят літургійного року. Літургійні священнодійства цього дня мисленно переносять нас у світлицю, у якій Архангел Гавриїл через Пречисту Діву Марію приносить світові благу вість про народження Спасителя світу. Тому Церква називає сьогоднішнє свято «главизною нашого спасіння». Архангел Гавриїл вітає Марію з Назарету настільки піднесеними словами, що вони лякають Її: «Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Вперше звучить на землі месіанська радість. «Господь з тобою!» – Бог є з тією, яку вибрав з людського роду на матір Еммануїла – «Бога з нами». Отець посилає свого Сина як спасителя світу, і відтепер Бог завжди буде з людством, щоб спасти його. Марія є живою і конкретною запорукою цієї спасительної присутності Бога у світі. «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову…» (Лк.1,38). Ці слова Марії з Назарету сповнюють наше серце радістю, коли роздумуємо про те, як Слово Боже сталося одним із нас За словом євангелиста Йоана Богослова: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого(пор. Йо. 1,14). Сьогоднішнє свято є наповнене як марійським, так і христологічним змістом. Марія висловлює свою згоду перед Архангелом Гавриїлом, який Їй благовістує величне покликання. Зі спілкування між Марією й Архангелом Гавриїлом відкриваються перед нами й інші основні істини, як-от: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька. (…) Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (пор. Лк.1,31-32.35). Ці слова вказують на прихід того, хто походить від Адама і з родоводу Авраама і Давида (пор. Мт.1,1-17; Лк.3,23-28). Він походить з родоводу божественних обітниць, але, приходячи у світ, не потребує людського батьківства, а, навпаки, приходить з родоводу непорочної віри. Вся Трійця є присутньою в цьому задумі, як звіщає це Архангел: Ісус є Спасителем і «Сином Всевишнього», «Сином Божим». Під час розмови Марії з Архангелом присутній Отець, який оберігає Марію. Присутнім є і Святий Дух, який сходить на Неї, щоб вона зачала Сина Божого. Надзвичайно витончено і детально розважає над цим уривком Євангелії від Луки святий Амвросій Медіоланський. Він навчає, що того дня вперше відбулося одкровення Святого Духа, ба більше, й увірувано в Нього: «почула і повірила» (пор. Лк.1, 38). Архангел Гавриїл просить Марію дати свою згоду на прихід Слова у світ. Всі очікування на сповнення обітниць минулих століть зосереджується в цьому моменті: від нього залежить спасіння людини. Святий Бернард, коментуючи подію Благовіщення, в захопленні висловлюється, звертаючись до Марії: «Увесь світ чекає, лежачи біля твоїх ніг; не дарма так, бо від уст твоїх залежить розрада скорботних, спокута в'язнів, звільнення засуджених, ба більше, порятунок всіх синів Адама, всього його роду. Поспіши, Маріє, з відповіддю». У Святі Благовіщення Пречиста Діва Марія постає перед нами як смиренна слугиня Господня, яка поручає саму себе Богові, дозволяючи, щоб Господь Бог вчинив над нею згідно зі своїм спасенним словом, відповідно до своєї спасенної волі. І таким чином Марія з Назарету дає початок здійсненню у світі Божого плану порятунку, визволення від зла і дарування спасіння не лише власному народові, а й усьому людському родові. Під час хресних страждань нашого Спасителя Богородиця за Його дорученням стала Матір’ю для всіх християн (пор. Йо.19,25-27). Як у створенні світу Єва стала матір’ю всіх людей, так Пресвята Діва Марія у відкупленні тановому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою в Божого Сина Ісуса Христа та благодаттю дарів Його спасіння. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Ми з особливою силою відчуваємо, що Пречиста Богоматір вислуховує тих, хто з вірою і любов’ю до Неї прибігає, допомагає всім нам і своєю материнською любов'ю покриває всі наші печалі й випробування. Пресвята Богородиця, стоячи перед престолом Божим, заступається за нас. Значення Її в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Немає такої людини, яку не почула б Богоматір, немає такої молитви, яка залишилася б не вислухана Нею. «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла», – співаємо в нашому побожному народному гімні. Звертаючись до Богородиці, отримуємо тілесні зцілення або духовні дари. Божа Матір завжди перебуває з нами і завжди допомагає нам у важкі хвилини життя, захищає нас від ворогів видимих і невидимих. Вже минуло більше місяця від нової повномасштабної хвилі страшної війни московії проти мирного українського народу. Україна встояла, молиться і бореться, переживаючи випробування і страждання, яких наш народ не зазнавав від часу Другої світової війни. В цих випробуваннях у нашому житті ми потребуємо Божої допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тож неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів – захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила війну в Україні та поступ зла у світі. Ми молимо Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирається наш народ. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми прохаємо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги нашим воїнам, пораненим. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії московії. Тож, як Її улюблені діти, віддаймо самих себе, наших рідних і близьких, увесь наш народ і все людство під материнську опіку Пресвятої Богородиці, а через Неї – в обійми люблячого нас Небесного Отця. Робімо це з великим упованням і беззастережною вірою в те, що завдяки заслугам Господа нашого Ісуса Христа і за могутнім заступництвом Пресвятої Богородиці Отець Небесний зішле спасенну благодать Святого Духа на нас усіх і обновить нас своєю милосердною любов'ю. Молімося до Богоматері «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 7 квітня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2022)

04 квітня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус Христос адресує нам дуже важливе життєве повчання, коли говорить батькові хворого юнака: «Все можливе тому, хто вірує». Тим самим наш Спаситель підкреслює необхідність віри для духовного життя у Бозі і з Богом, тому що без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Господом. Протягом століть у деяких людей склалось розуміння віри, яке часто не відповідає її сутності. Слово віра позначає різні речі. Її первинна суть – довір’я, вторинна – вірність... Віра – пізнання Бога через безнастанне та необмежене довір’я до Його Особи і вірність до Нього, завдяки чому ми спроможні сказати що-небудь про Господа. Для нас важливим є таке правильне розуміння і наповненість цього слова. Віра – спрямування людського довір’я не до чогось, а до Когось. Як приклад віри до Особи, у Святому Письмі змальований Авраам – батько всіх віруючих, котрий виражає свою вірність не до того, що Бог говорить, а до Того, Хто говорить (пор. Буття 12, 1). Під вірою патріарха розуміємо необмежене, повне, спокійне довір’я до Господа, Його Особи. Сам Христос запитує апостолів у сенсі віри: «Що ви думаєте про Мене?» - отже, не про Його слова чи вчення, а про Нього особисто. Те, що мільйони людей вважають християнське світосприйняття найбільш переконливим і вірять у це, не є вірою, доки немає зустрічі з Богом, особистого молитовного зв’язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла. Отже, під вірою слід розуміти довір’я, вірність передусім до Особи Бога, Живого Господа, і лише згодом – до тез чи правд, які Всевишнім були об’явлені. Коли ми повністю й безмежно довіримося Йому, тоді, як харизму, отримаємо незмінну переконаність у навчанні про Бога, нас і світ, яке походить від Пресвятої Трійці. Щодо віри як Христової науки, то митрополит Андрей Шептицький у пастирському посланні під назвою «Правдива віра» ототожнює віру з «Божим Провідником». Він називає її «святою вірою», тобто наукою, «яку приніс нам Христос із неба на цей світ, - яку лишив між людьми, щоб за її поміччю показати їм дорогу до Отця, Сина і Св. Духа». «Божого Провідника» можна знайти там, де «... він із наказу та волі Ісуса Христа знаходиться, - у Святій Церкві». Тут Митрополит має на увазі глибокодуховний, внутрішньонасичений, споконвічний обряд, благочестя, сукупність ритуальних дій, які становлять адекватну людську відповідь Богові під час Богослужінь. Ця відповідь породжує досвід душевної віри: «Свята віра – то наче ланцюг, що в’яже християнина з Богом і до Нього його тягне. Цей ланцюг тримається розуму, а він держиться ланцюга через те, що знає Божу науку». Бачимо, що Митрополит Андрей вказує на важливість укріплення і постійного плекання цієї душевної віри. Першим середником укріплення віри є безпосереднє звернення до Бога з просьбою, щоб Він скріпив нашу віру. Йдеться про щиру і витривалу молитву. Адже протягом нашого життя ми часто досвідчуємо ситуацію св. Петра, котрий йшов по морю, але в певному моменті, побачивши довкола себе розбурхані хвилі, затратив з очей Господа і почав потопати. Так і нам, коли відчуваємо, що життєві обставини поглинають нас, затоплюючи в морі сумнівів і страху, треба молитовно кликати разом з Петром: «Господи, рятуй мене; Господи, поможи моєму невірству, укріпи мою віру!» Саме молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви. В житіях святих часто зустрічаємо описи подібних спокус і випробувань у вірі. Це часто називається «темрявою віри», коли людина посеред сумніву, тривоги і збентеження останніми зусиллями волі кличе з глибини душі: «Боже мій, я вірю, що Ти є, всупереч всьому тому, що бачу і досвідчую довкола, вірю, що Ти живий і дієш в моєму житті і не допустиш, щоб я загинув в морі розпуки і зневіри». І другий середник укріплення віри, можливо найбільш діяльний, – це переконання на власному досвіді щодо правдивості того, в що віруємо. Завдяки частій, уважній та зосередженій молитві у Святому Дусі досвідчуємо особисту зустріч із Богом. Таке пережиття Його діяння у власному житті є не лише необхідною умовою зростання у вірі, але також і свідченням про цю віру іншим. Святе Писання постійно звертає увагу на особисте досвідне переконання. Апостол Тома повірив, бо сам «діткнув» ран Спасителя і переконався, що Він – не примара і не галюцинація. Учень повірив своєму досвідові. Ми не маємо можливості фізичного контакту з Богом, але можемо торкнутися Його в духовний спосіб: пережити особисту зустріч з ним у зосередженій молитві і в життєвих випробуваннях та терпінні, досвідчити Його силу і Його мир, через низпослання яких Господь навідується до нас у всі часи і обставини. Таке пізнання Христа веде нас до духовного бажання всецілого єднання з Ним аж до замешкання Його в нашому серці через доторкання до Нього у Пресвятій Євхаристії. Через її прийняття ми покликані «спробувати і побачити, який добрий Господь», отримуючи благодать для уподібнення до нашого Спасителя. Адже Він тут є реально присутній, а не лише символічно! Також Савло, пізніший апостол Павло, теж молитовно досвідчив особистої зустрічі з Христом, і то неодноразово. Це були глибоко-містичні пережиття, які спершу навернули Савла з дороги гріха, а потім укріпили його для відважного визнання Ісуса Христа серед євреїв і поган. Молитовно-таїнственна зустріч з Спасителем зумовила дуже сильний вплив на нього, і ніщо вже не могло захитати чи знеохотити його віру – ані насмішки, ані каменування, ані смерть. Усе це надихнуло апостола незабутньо сказати для всіх нас: «Віра – впевненість у речах невидимих» (Євр. 11, 1) Подібне трапилося і з сліпородженим (пор. Йо. 9,1-41). Пережите духовне і фізичне оздоровлення, тобто особистий молитовний досвід, викликали в колишньому незрячому віру в Сина Божого, і якої ніхто не міг зламати: ані родина, ані оточення, ані навіть засліплені духовні провідники єврейського народу. Однак, повстає ряд запитань: як можна пережити таке досвідчення зустрічі з Богом? Як можна набратися досвіду близькості Бога і правдивості віри? На ці запитання дає відповідь сам Христос: «Моя наука – не моя, а Того, Хто послав Мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи Я промовляю сам від себе» (Йо. 7, 16-17). Тобто, щоб пересвідчитися на власному досвіді у достовірності науки, яку містить слово Боже і яку навчає нас Церква, немає іншого способу, як лише почати жити цією наукою, впроваджуючи її принципи в своє життя. Святе Письмо – це не підручник з психології чи біології, це книга Життя, і щоб переконатися у правдивості віри, треба почати жити цією наукою віри. Якщо нам радять певний курс лікування, то, звичайно, можна прийняти ці поради на віру, але щоб вона була ще міцнішою, треба самому впровадити ці ради у життя. Коли зробимо цей крок назустріч Господеві, то немає сумніву, що Бог уділить нам великого світла на пізнання ще глибше правд віри, і цей досвід буде неначе цемент, який скріплятиме і гартуватиме нашу віру. Щодо цього Ісаак Сирін говорить так: «За збереження заповідей розум удостоюється благодаті таїнственного споглядання і одкровення духовного знання». Не забуваймо також, що ми віруємо, спираючись на авторитет Самого Бога, Який об’являється, і Який не може ні помилятися, ні «ввести нас в оману». Віра – людська чеснота, що означає насамперед особисте пригорнення до Бога, визнання усієї Правди, Яку Він об’явив. Добре й праведно повністю довіритись Господу й абсолютно вірити в те, що Всевишній говорить. Вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір’я, і краще зрозуміти, що було об’явлено.Справді, об’явлені Господом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте, як стверджує святий Тома Аквінський: «Впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму». Звершення Євхаристії – це час таїнственного приходу Господа до свого вибраного народу в Божий храм. А цикл молитов Божественної Літургії та решти богослужінь Церкви – унікальна можливість для нас так необхідної для нас розмови з Богом, під час якої можемо висловити наші найглибші прагнення, які пов’язані з нашою вірою. Благаймо Господа, щоб Він укріпив нас своєю благодаттю, щоб ми могли не лише самі через віру щораз сильніше єднатися з Ним, але також, щоб зуміли відважно давати свідоцтво нашої віри в нашому оточенні. Дорогі брати і сестри. Нова фаза загарбницької війни, яку 24 лютого розв’язала московія проти України для багатьох людей по всьому світі стала справжнім шоком, а для нас українців великим горем. Україна мужньо борониться проти лютого ворога вже більше місяця. Вона попри всі реалістичні прогнози жива, хоч страшно поранена і стікає кров’ю своїх синів і дочок. Кров, яка особливо кличе до неба про порятунок – це кров невинних діточок, яких вже вбито більше сотні. Зараз дуже важко обчислити кількість жертв, але без сумніву мова йде про десятки тисяч людей, які ще зовсім недавно працювали вчилися, виховували дітей мріяли. Кожного дня ми бачимо зруйновані школи, лікарні, дитячі садочки, музеї, церкви, житлові будинки. Мільйони біженців рятують своє життя у відносно безпечних регіонах Україні та закордоном, а інші мільйони в обложених вже майже зруйнованих містах і понищених селах плекають надію на порятунок. В цей період Великого посту, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16,33). Тому уклінно благаємо Господа нашого Ісуса Христа, щоб прийняв під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захистив свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини. Вчини Господи наш народ силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів його укріпи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради Імені Твого, на землі, на морі і в повітрі. На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні Твою Пресвяту Матір, як Неустанну поміч і Покров, всіх святих нашого народу, мучеників й ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих і подвижників, яких видала українська земля. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! 3 квітня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2022)

28 березня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Вже минуло кілька тижнів від початку широкомасштабної російської збройної агресії супроти України. Зараз наш народ переживає свою Голготу, яку спричинив нам каїн–московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Щодня агресор забирає життя та калічить мирних людей та воїнів, спричинює масштабні руйнування наших міст і сіл. Потерпають мільйони людей, втративши домівку, рідних і близьких. Нова і широкомасштабна російська військова агресія супроти України продовжує серію агресивних і жорстоких дій супроти українців, і нинішній світ нарешті починає усвідомлювати, що московитський режим загрожує не лише українському народові, але й цілому світові. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Нині нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою та довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», - каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? - Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших родичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця, або моїх рідних, або ж зовсім незнайомих мені людей. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто годують одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те. щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (Бут 3, 15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, але є включеними в спасенний план Бога. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). У зв’язку з новою фазою російсько-української війни, 25 березня 2022 р.Б., Папа Римський Франциск здійснив урочистий Акт посвяти людства, а особливо Росії та України, Непорочному Серцю Марії. Святіший Отець так пояснив значення цього жесту: «Це має бути жестом Вселенської Церкви, яка в цю трагічну хвилину підносить до Бога, за посередництвом своєї і нашої Матері, крик болю тих, хто страждає і благає припинити насильство та довіряє майбутнє людства Цариці миру». Позаяк Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, втратив все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! + Ярослав 27 березня 2022 року Божого,м. Дрогобич Проповідь у Хрестопоклонну неділю   Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри!   Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Вже минуло кілька тижнів від початку широкомасштабної російської збройної агресії супроти України. Зараз наш народ переживає свою Голготу, яку спричинив нам каїн–московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Щодня агресор забирає життя та калічить мирних людей та воїнів, спричинює масштабні руйнування наших міст і сіл. Потерпають мільйони людей, втративши домівку, рідних і близьких. Нова і широкомасштабна російська військова агресія супроти України продовжує серію агресивних і жорстоких дій супроти українців, і нинішній світ нарешті починає усвідомлювати, що московитський режим загрожує не лише українському народові, але й цілому світові. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Нині нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою та довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», - каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? - Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших родичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця, або моїх рідних, або ж зовсім незнайомих мені людей. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто годують одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те. щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (Бут 3, 15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, але є включеними в спасенний план Бога. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). У зв’язку з новою фазою російсько-української війни, 25 березня 2022 р.Б., Папа Римський Франциск здійснив урочистий Акт посвяти людства, а особливо Росії та України, Непорочному Серцю Марії. Святіший Отець так пояснив значення цього жесту: «Це має бути жестом Вселенської Церкви, яка в цю трагічну хвилину підносить до Бога, за посередництвом своєї і нашої Матері, крик болю тих, хто страждає і благає припинити насильство та довіряє майбутнє людства Цариці миру». Позаяк Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, втратив все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! Детальніше...

Проповідь в 2-у неділю Великого посту (2022)

21 березня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ми продовжуємо нашу великопісну мандрівку, прямуючи за Христом, уважно вслухаючись у Його слово та стаючи свідками Його спасительних чудес. Євангельське читання другої неділі Великого посту розповідає нам про оздоровлення розслабленого. Ми спостерігаємо, як Христос дорогою до Капернауму зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей. Євангелист Марко додає, що Господь увійшов в переповнений дім і «проповідував до них словом»(Мк. 2,2). Ревність слухачів Господнього Слова була щедро винагороджена, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Будинок, про який розповідає нам Євангеліє, належав Симону Петру (пор. Мк. 1,29; 3,20; 9,33). Святий Марко благовістує нам, як Ісус вперше прийшов в Капернаум і в суботу, після проповідування в синагозі зцілив одержимого (Мк.1,21-26). Увечері того ж дня біля будинку Петра зібрався великий натовп людей, які шукали зцілення Ісусом: «Почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. Усе місто зібралося перед дверима» (Мк. 1,32-33). У сьогоднішньому епізоді подія повторюється; натовп здається ще чисельнішим. Це пояснює і второпність чотирьох чоловіків, які принесли розслабленого: «А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений» (Мк. 2,4). Дім Симона Петра завдяки присутності Христа стає священним місцем, в якому Ісус «промовляє до них словом» (Мк. 2,2), тобто звіщає добру новину про спасіння, прощає гріхи і зцілює розслабленого. Все це є передчуттям і образом того, якою буде Вселенська Церква під проводом Петра в усіх куточках світу – «вселенським таїнством спасіння», за словами Отців ІІ Ватиканського Собору (Lumen gentium, п. 48), тобто місцем примирення та спасіння, домом втіхи та надії для всіх людей на землі. Чотири друзі несуть розслабленого до Ісуса, одухотворені сильною вірою у Нього, яка полягає у цілковитій впевненості в його чудотворній силі. Із такою вірою вони не зважають на осудження людей, бо те, що вони шукають і що їх веде — це бажання фізичного зцілення для їх друга. Ісус відповідає на їх віру ласкавим зверненням до хворого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк. 2,5). Таке дарування прощення в той час, коли очікується зцілення, може спантеличити. Однак це пояснює, чому нераз стаються хвороби. Вони тісно пов’язані з гріхом і є або його прямим наслідком, або нагодою для виходу з нього. Пізнати гріх означає усвідомити його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Усвідомити, що він є найбільшим нещастям і злом. Тому коли впродовж Великого Посту молимося словами Молитви Св. Єфрема Сирійського: «Господи, дай мені бачити гріхи мої», то просимо не тільки зауважити свою гріховність, але пізнати її як трагедію нашої неволі, усвідомити паралізуючу силу гріха в нас і довкола нас. Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної науки і довершувати нові чуда. Він – наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки (Євр. 13,8). Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших «душ і тілес». Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця, де навчає, зціляє і освячує Христос, є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо духовного зцілення, бо усі ми прогрішили проти Бога, проти ближніх і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб, приходить до нас через святу Тайну Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога і від людей, що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів, а також брак довір’я до безмежного Божого милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник. Людина не може сама собі відпустити гріхи. Немає значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, вони все ж таки продовжать переслідувати її. Слова, які Господь сказав паралітикові: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи», мають прозвучати і для нас у цей Великий піст. Тому покаймося і визнаймо наші гріхи перед Ісусом у святій тайні Сповіді. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого стану, страху, переживань, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти, любови і надії. Великий піст – це також особлива нагода для нас вчинити милосердя для ближнього. Тому погляньмо навколо себе, щоб побачити розслаблених, тобто тих, хто потребує нашої допомоги духовної і матеріальної. Станьмо для них тими «друзями» з сьогоднішього євангельського читання. Вже йде четвертий тиждень, страшної війни, яку розпочала орда московитів проти мирного українського народу. Україна бореться, переживаючи випробування і страждання, яких наш народ не зазнавав від часу Другої світової війни. Ми як народ усвідомлюємо, що ці випробування — це ціна свободи, гідності  нашого духовного і національного буття, яких нас намагаються позбавити. Початок інтенсивного воєнного вторгнення московії в Україну співпав з початком Великого посту, коли вірні готуються, щоб стати свідками славного Христового воскресіння. Зараз наш народ переживає свою Голготу, яку спричинив нам каїн–московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Ми сьогодні молимося за всіх, хто страждає від війни, яку розпочала московія проти нашого народу. Принесімо сьогодні у нашій молитві перед обличчя нашого Господа наших Героїв, які віддали своє життя за цілісність і соборність України. поранених, тих, хто носить на своєму тілі рани задля перемоги добра і правди, волонтерів, медиків, всіх, хто підтримує українську армію. Молимося за тих, хто був змушений покинути свої домівки і кого сьогодні називають переселенцями та біженцями. Молимося за сім’ї, які втратили своїх близьких. Молимося за тих, хто перебуває в полоні, кого сьогодні, можливо, найбільше зневажають та піддають тортурам саме за те, що вони хочуть бути вільними людьми. Всіх цих людей, а також окуповані наші міста і села які терплять знущання від агресора – московита ми приносимо у своїй сердечній молитві перед Боже обличчям. Благаємо Господа нашого Ісуса Христа, щоб прийняв під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захистив свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини. Вчини Господи наш народ силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів укріпи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради Імені Твого, на землі, на морі і в повітрі. На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні Твою Пресвяту Матір, як Неустанну поміч і Покров, всіх святих нашого народу, рівноапостольного великого князя Володимира, хрестителя України, блаженну рівноапостольну Ольгу Київську, мучеників й ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих і подвижників, яких видала українська земля. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! + Ярослав 20 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту (2022)

13 березня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри!  Сердечно вітаю всіх вас із цього древнього самбірського храму Різдва Пресвятої Богородиці. Особливо знаковим є те, що торжество перемоги іконопочитання сьогодні ми святкуємо у храмі, в якому перебуває цінний скарб – чудотворна ікона, в якій прославилася Пресвята Богомати. Ця ікона впродовж століть засвідчує силу і дієвість Божої благодаті, яка у скрутних хвилинах людського життя сходить до нас за посередництвом Матері Божої. «Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла», – співаємо ми в нашій побожній пісні. Ось чому і сьогодні, у дуже скорботний час війни, коли звуки від російських бомбардувань широкомасштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ, ми молимось перед Самбірською чудотворною іконою про Її заступництво. Бо людський рід знає Її як помічницю покривджених, надію зневірених, убогих заступницю, засмучених утіху, недужих зцілення, грішних спасіння, всіх християн покров і прибіжище. Пресвята Богомати, як пише святий Папа Іван-Павло II, була першою ученицею свого Сина, якій Він сказав: «Йди за мною», – ще до того, як Він звернувся з цим закликом до апостолів або до ще кого-небудь. Тому ми сьогодні прибули до Матері Божої, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, з благодаренням, любов’ю і вдячністю, але також із проханням про заступництво та Її неустанну поміч. Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». Вираження цих духовних почуттів споглядаємо у Самбірській чудотворній іконі. На ній дитятко Ісус притуляється cвоїм обличчям до Богоматері. Однією рукою легеньким рухом повертає обличчя Богородиці до молільника, а другою рукою привідкриває Її мантію і в той спосіб немовби повторює слова, сказані на Голготі до свого улюбленого учня Йоана: «Ось Мати твоя», – а сьогодні ці слова нашого Господа линуть до всіх нас у скорботі засмучених війною, яку розпочала проти нашого народу московія. Пресвята Богородиця, будучи випробуваною болем, є прикладом витримки у стражданнях, відкритою для надії на перемогу послідовників Її Сина, які свідчать і борються за правду. Таким чином, Вона ефективно сприяє освяченню невинного страждання перед обличчям випробувань близьких і рідних. Вона звільняє християн від відчаю та допомагає їм сказати «так» життю, незважаючи на присутність смерті. Дорогі у Христі! Божа допомога була необхідна нам для відновлення незалежності Української держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, коли всі ми переживаємо російську збройну агресію супроти нашої Батьківщини. Перед лицем теперішніх загроз і викликів об’єднуймося в обороні дару української незалежності і соборності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших попередників. З перших днів війни українська армія, волонтери, безстрашний боголюбивий український народ здивували світ своєю вірою, силою, єдністю і жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Найменший вогник свічки проганяє навколо найгустішу темряву. Наша найбільша сила – це молитва і довіра до Бога, єдність і солідарність, які додають міцності і витривалості, впевненості і стійкості. Будьмо єдиними у протистоянню ворогові! Нехай кожен із нас служить Божій справедливості у захисті і цілісності нашої Держави від російського агресора згідно свого покликання і можливостей. Молімося за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів – Звитягів, які нас захищають від ворожих нападів! Вони – наші Легіони, які стали справжньою скелею на захисті незалежності й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість є для всіх нас прикладом того, як треба любити свою країну, пишатися її історією, захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо задля захисту нашої Батьківщини та для майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім, хто небайдужий до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській державі понад тридцять років тому. На жаль, каїн-московит спричинив нам чергову Голготу, щоб перешкодити осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. У ці надважкі часи війни ми благаємо Пресвяту Богородицю, прославлену у чудотворній Самбірській іконі: прийми під свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоби народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Твоє материнське заступництво. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. 13 березня 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь в День молитви за мир в Україні (2022)

03 березня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі драти і сестри! Сердечно вітаю всіх вас з цього чудотворного місця прослави Пресвятої Богородиці у Грушівській іконі. Сьогодні ми прибули тут у дуже скорботний час війни коли звуки від російських бомбардувань широкомаштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ. З перших днів захисту українська армія, волонтери, безстрашний боголюбивий український народ здивували світ: вірою, силою, єдністю і жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Найменший вогник свічки проганяє навколо найгустішу темряву. Наша найбільша сила – це молитва і довіра до Бога, єдність і солідарність, які додають міцності і витривалості, впевненості і стійкості. Будьмо єдиними у протистоянню ворогові! Нехай кожен із нас служить Божій справедливості у захисті і цілісності нашої Держави від російського агресора згідно свого покликання і можливостей. Ми стоїмо перед Матір’ю Божою, прославленою у Грушівській іконі, з благодаренням, любов’ю і вдячністю, але також із прохання про заступництво, допомогу та Її неустанну поміч. Ми прибули сюди, аби в імені наших воїнів, волонтерів і всього боголюбивого українського народу в цей час війни занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці. Грушів, до якого прибувають прочани, відомий у цілому світі як місце чудесної появи Пресвятої Богородиці. Згадаймо хоча б 1987 рік: Україну вже кілька десятків років поневолював безбожний більшовицький режим; наша Церква була заборонена і переслідувана; храми зачинені... І ось як проблиск світла у цій темряві лунає звістка про те, що в селі Грушові, поблизу м. Дрогобича, з’являється Пресвята Богородиця. Ця новина миттєво облітає цілий світ і сюди, незважаючи на протидію богоненависницької ідеологічної системи та зусилля брехливої пропаганди, потоками линули сотні тисяч людей, щоб помолитись на цьому відпустовому місці, зачерпнути води з цього чудотворного джерела. Пройшло кілька років і безбожний режим впав так, що ніхто цього навіть не сподівався і не передбачував. Від цієї благословенної події нас віддаляють 35 років, але ми і по-сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна більшовицька система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних і національних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать… Божа допомога була необхідна нам для відновлення незалежності Української держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, коли всі ми переживаємо російську збройну агресію супроти нашої Батьківщини. Перед лицем теперішніх загроз і викликів, об’єднуймося в обороні дару української незалежності і соборності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших попередників. Молімося за справедливий мир в Україні і світі! Молитовно та матеріально підтримуймо українських воїнів, які нас захищають від ворожих нападів! Вони стали справжньою скелею на захисті незалежності й суверенітету України, проходячи найгарячіші етапи новітньої російської збройної агресії проти нашої держави. Їхня сила духу, терпіння та виваженість є для всіх нас прикладом того, як треба любити свою країну, пишатися її історією захищати її майбутнє. Молімося, борімося і працюймо задля захисту нашої Батьківщини та для майбутнього блага нашого народу! Пам’ятаймо, що Бог є на боці тих, хто бореться за правду, справедливість, добро і мир! Дякуємо всім, хто небайдужий до воскреслої ходи українського народу, яку він відновив у суверенній Українській державі понад тридцять років тому. Нажаль каїн-московит, спричинив нам чергову голготу, щоб перешкодити нам осягнути мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. В цих складних умовах війни залишаються актуальними заповіти Патріарха української літератури Тараса Шевченка, який писав: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая! У ці непрості для нашої Батьківщини дні війни, нас надихає і «патріотична молитовність» нашого поета який каже: Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню, тяжкую минуту, За неї Господа моліть. Тому ми з благанням звертаємось до Пресвятої Богоматері, прославленої у чудотворній Грушівській іконі! Й у повній довірі до Божого Милосердя, покладаємо всю нашу надію на Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти своїм Покровом свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоби народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у святій Тройці єдиного, щоб на нашій землі «Врага не було, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люди на землі»! Амінь! Низький уклін усім небайдужим, за соборну молитву про мир в Україні і в цілому світі! Слава Ісусу Христу! 2 березня 2022 року Божого,с. Грушів, Дрогобицький р-н   Детальніше...

Розпорядження щодо поведінки духовенства в теперішній ситуації військового вторгнення Росії в Україну

24 лютого 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі співбраття у священстві та монашестві! 24.02.2022 р. о 05 годин ранку московіти напали на нашу землю з різних сторін наших кордонів. З перших днів захисту українська армія, волонтери, безстрашний народ здивували світ: вірою, силою, єдністю і жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Найменший вогник свічки проганяє навколо найгустішу темряву. Наша найбільша сила – це молитва і довіра до Бога, єдність і солідарність, які додають міцності і витривалості, впевненості і стійкості. Будьмо єдиними у протистоянню ворогові! Нехай кожен із нас служить Божій справедливості у захисті і цілісності нашої Держави від російського агресора згідно свого покликання і можливостей. Не будьмо байдужі! Не піддаваймось паніці!  В зв’язку з російською військовою агресією та введенням в Україні воєнного стану зобов’язую душпастирів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ: 1. Неухильно дотримуватись обов’язку резиденції на парафії, яка є доручена Вашій пастирській опіці не покидати своїх вірних, особливо в теперішньому загрозливому стані. 2. Щоденно служити Літургію за перемогу українського війська і справедливий мир.  3. Організувати регулярні моління в храмах, забезпечити, щоб вони були цілоденно відчинені і доступні для молільників.  4. Ознайомити вірних із Зверненням Патріарха Святослава від 24.02.2022. 5. На заклик Святішого Отця, оголосити 2 березня днем строгого посту і цілоденної молитви. 6. Всіма можливими способами допомагати українській армії в тому числі і за посередництвом гідних довіри волонтерських організацій. 7. При потребі бути готовими приймати біженців і надавати іншу гуманітарну допомогу. 8. Дбати про опіку родин військовослужбовців. 9. Користуватись лише офіційною інформацією з державних і церковних джерел. 10. Перебувати на постійному зв’язку з своїм деканом та єпархіальним управлінням. Всі священнослужителі мають пам’ятати про важливість послуху церковній владі. 11. Не розповсюджувати панічних настроїв, плекати спокій, протидіяти можливим провокаціям. Не виступати із жодними публічними заявами без погодження з єпископом. 12. Наголошувати на взаємодопомозі, підтримці в дусі християнської любові і милосердя, перешкоджати проявам агресії, помсти, безладу.   13. Пояснювати вірним, що наш народ має священне право і обов’язок обороняти свою землю і незалежність своєї Української Держави. 14. Священнослужитель покликаний, відкинувши страх, бути свідком Христа і Його Правди. «Добрий Пастир душу свою кладе за овець своїх» (Ів. 10, 11). 15. За всіма необхідними роз’ясненнями та з важливими повідомленнями звертатися до Єпархіяльного Управління. В особливих випадках робити це безпосередньо без використання засобів зв’язку. 16. Благословляю священнослужителям під час Божественної Літургії на Сугубій єктенії проголошувати особливі прохання, а після Заамвонної молитви – молитву (див. Додаток). 17. Не втрачає актуальності Синодальне розпорядження стосовно посиленої молитви (щоденно о 20.00) та посту (четвер). Під час спільнотної молитви використовуймо «Молитовний чин про Заступництво Пресвятої Богородиці над Українським Народом» Дорогі співбрати у священстві, всіх вас по братньому обіймаю і прошу бути гідними свого священичого покликання і громадянського обов’язку. В цих часах нам важливо бути єдиними і близькими у молитві і служінні з Богом і нашим народом. Нехай Боже благословення перебуває над нашим народом і Україною!   владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 24 лютого 2022 року Божого, м. Дрогобич Додаток Прошення на Сугубій єктенії в часі війни російського агресора: Ще молимось, щоб Господь Бог зіслав Святого свого Духа на весь український народ і дав йому ласку витривалості у вірі, надії й любові серед теперішніх важких випробувань у час війни; дарував йому мир та визволив від усяких ворогів, щоб він міг у справедливості і правді прославляти доброго й милосердного Бога, - Господи, вислухай і милостиво помилуй. Ще молимось за Божу опіку над усіма воїнами, які виконують свій обов'язок захисту Вітчизни, щоб Господь Бог зміцнював їхні відвагу й мужність та охороняв від ворогів, видимих і невидимих, - Господи, вислухай і милостиво помилуй. Ще молимось за тих, які постраждали внаслідок війни російського агресора: за поранених, переселенців; тих, які втратили рідних, помешкання, майно; за всіх тих, які перебувають у зоні бойових дій, щоб Господь Бог захистив та оздоровив їх, зберіг від усякого лиха та обдарував своєю благодаттю, - Господи, вислухай і милостиво помилуй.   Після Заамвонної молитви: Диякон: Господеві помолімся. Люди: Господи, помилуй. Священик голосно промовляє:  Священик: Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, ми, сини і дочки українського народу, стоячи перед Твоїм святим обличчям, дякуємо Тобі за дар свободи, незалежності й волі нашої Української держави. Нині ж, коли наша Батьківщина переживає війну від нападів російського агресора, прибігаємо під Святий Покров Твоєї Святої Матері та благаємо Заступництва у Тебе, Христе Боже наш. Молимо Тебе: пошли благодать Святого Твого Духа і навчи всіх дітей України любити свою Батьківщину такою жертовною любов'ю, якою Ти полюбив нас. Надихни серця керівників нашого народу жертовною любов'ю служити для добра нашого народу, цілісності і соборності нашої держави України. Пошли силу благодаті і мужності нашим воїнам, аби вони могли жертовно виконувати свій святий обов'язок захисту нашої Батьківщини. Вибав нас від всякого нападу чужинців. Вчини наш народ силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів його укріпи, і в єдиномислії і праведному послусі тримай, і мир справедливий подай нам Господи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради імені Твого, на землі, на морі, і в повітрі. На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні всіх святих нашого народу, рівноапостольного великого князя Володимира, хрестителя України, блаженну рівноапостольну Ольгу Київську, мучеників та ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих в праведних, яких видала українська земля. До кінця нашого життя оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки вічні.  Детальніше...

Проповідь на неділю про Блудного сина (2022)

20 лютого 2022
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити. Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, іншим і Богові. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя. «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим. Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. До молодшого сина дуже подібна сучасна людина: вона прагне розпоряджатися своїм життям так, як бажає, хоче бути господарем свого життя, не визнаючи авторитету Бога, свого Творця. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Один син, задля власного «звільнення», вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від батька і приводить до рабства гріха. Інший – задля «придобрення» вибирає шлях «обов’язку та поверховості» і стає слугою, забувши про своє синівство. І в нашому духовному житті може трапитися, що, якщо немає розуміння тих чи інших духовних практик, то це може привести до бунту як у молодшого сина, або до формального сповнення своїх обов’язків як у старшого. Притча, яку ми сьогодні почули у Євангелії, підкреслює не тільки риси двох братів, але й характеризує Бога як Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони є синами і братами. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1). Після гіркого досвіду, усвідомивши важкість свого бунтівного вчинку, молодший юнак ще може визнати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже не має. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на наймитів, яким не бракує поживи. Син стався наймитом, втратився зв’язок батько – син.Але бути сином – це не питання гідності чи заслуги. Бути сином – це дійсність, від якої неможливо ухилитися.Батько, побачивши свого блудного сина, вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина бути наймитом, перериває його мову. Син, що він не вчинив би, для Батька завжди залишається сином. Батько наказує принести найкращу одіж. Цікаво, що тут грецький текст стосовно одежі вживає слово, яке означає «найкраща одежа» у розумінні «перша і тому найкраща». «Перший одяг» – це ті шати, що їх блудний син носив, коли перебував з Батьком – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9-10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися у Христа одягнулися» (Гал 3,27), – співаємо ми на Божественній Літургії у дні великих свят замість Трисвятого. На жаль, своїми гріхами ми нищимо даний нам у Хрещенні світлосяйний одяг, що його символізує нам крижмо. У Таїнстві Покаяння Милосердний Отець повертає нам чистоту цієї першої найкращої одежі. У ці дні підготовки до Великого посту Церква кличе нас до навернення та переміни словами пророка Ісаї: «Вернітесь, о сини Ізраїля, до того, проти кого ви так дуже збунтувалися! Бо того дня кожен відкине свої срібні кумири й свої золоті кумири, що ваші руки вам самим на гріх наробили» (Іс.31, 6-7); «Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни» (Іс. 1, 16-19). Старший син не знає, що діється в домі його батька. Він не йде дізнатися про причину гостини до господаря дому, хоч і має з ним родинні відносини, але шукає відповіді в одного зі слуг. «Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим» (Лк.15,27). Отой «один зі слуг» виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обійми господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака тим, за кого визнає його господар. Звернімо увагу на слова, які промовляють дійові особи цієї притчі. Молодший син вживає слово «батько» п’ять разів, а у мові старшого сина воно відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує батька, який є поруч. Для нього батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам – наймитом. Батько звертається до старшого сина словом «дитино», намагається пригадати йому його походження і вказати, що навіть коли син відкидає, чи забуває своє синівство, то батько пам’ятає про своїх синів. Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення. Дорогі у Христі! Те, що Отець чекає з відкритими обіймами на свої дітей, є Доброю Новиною для нас. Сьогоднішня притча залишається актуальною для нас незалежно від того, чи ми відійшли в далекий край (як блудний син), чи просто формально перебуваємо поруч Бога – Отця (як старший син). У цій Божественній Літургії подякуймо Богові за ті великі дари, якими нас обдарував Господь. Застановімся, чи ми їх використовуємо для того, щоб ще сильніше і щиріше служити Богові? Просімо також усвідомлення потреби навернення нас самих, а також чутливості до відходу і навернення наших ближніх: аби разом з Отцем сумувати з приводу тих, хто віддалився від Нього. Не біймося наслідувати Сина Божого, Який йде шукати заблукану овечку (пор. Мт.18, 12). Особливо впродовж благодатного часу Великого посту допомагаймо тим, хто заблукав чи спотикнувся, щоб ми могли всі разом чистим серцем удостоїтися участі в радості самого Бога, коли вся Божа родина збереться на пасхальному євхаристійному бенкеті у Небесного Отця. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 20 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь з нагоди 295-ліття з дня об’явлення та 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (2022)

15 лютого 2022
Дивна Твоя Тайна, чистая явися,Новосамбірська Церков чудес ісполнися,де ікона твоя слези істочила,невидящим очи дала, хромих ізцілила…(Пісня до Чудотворної Пречистої Діви Самбірської) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Різдвяна серія свят завершується Стрітенням Господнім, яке ми святкуємо у сороковий день після Христового Різдва. Це свято своїм змістом тісно пов’язане з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя – зі спрагненим спасіння людством. Сьогодні і ми прибули до Матері Божої, прославленої у Самбірській чудотворній іконі – з благодаренням, любов’ю і вдячністю але також із прохання про заступництво, допомогу та Її неустанну поміч. У 2022 році Божому на свято Стрітення наша єпархія вшановує два ювілеї, пов’язані з Самбірською Чудотворною іконою Пресвятої Богородиці: 295-ліття з дня об’явлення ікони як чудотворної та 25-ліття обрітення цієї ікони, яка впродовж півстоліття вважалась втраченою. Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». Вираження цих духовних почуттів споглядаємо у Самбірській чудотворній іконі. На ній дитя Ісус притуляється cвоїм обличчям і рукою до обличчя Богоматері. У свою чергу Пресвята Богородиця по-материнському пригортає до себе Сина в передчутті сповнення пророцтва старця Симеона Богоприємця, яке той промовив в Єрусалимському храмі: «Ось цей поставлений для падіння і встання багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34-35). Пригортаючи Сина, Пресвята Богородиця пригортає до себе кожну скорботну душу. А Ісус, обіймаючи і бажаючи утішити Свою Матір, обіймає своєю благодаттю кожну людину, яка вдається до Нього в молитві. Божественне «умиління», окрім згаданих традиційних рис, проявилось на Самбірській іконі також в чудесний спосіб — кривавих сліз, які з’являлись на іконі впродовж тривалого часу і правдивість яких ствердили учасники єпархіальної комісії, призначеної для вивчення ікони перемишльським єпископом Єронімом Устрицьким (1715-1746), а також чимало державних урядовців і  вірян. Чому Пресвята Богородиця «заплакала» в той час кривавими сльозами? Відповідь на це питання слід шукати в обставинах, в яких у той час знаходився наш народ. Гортаючи книгу Буття нашого народу, спостерігаємо як майже до кінця XVII ст., наші терени потерпали від несподіваних наїздів загарбників зі Сходу, від яких найбільше страждав простий люд, то гинучи від їх рук, то потрапляючи в полон, або залишаючись біля руїн спаленої оселі без даху над головою. Початок XVIII ст. ознаменувався моровою пошестю. Відомо, що від чуми померла родина, яка первісно володіла цією іконою. Загалом же впродовж кількох років пандемія відібрала життя у двох третин мешканців м. Самбора. З такими наслідками пошесті зустрілись не тільки самбірчани, але мешканці решти наших містечок і сіл. Адже, як добре знаємо, пандемію не спиняють географічні кордони. Своїми кривавими сльозами Пресвята Богородиця засвідчила скорботу свого материнського серця над стражданням улюблених дітей Христової Церкви. У своєї слабкості й хиткості посеред випробувань і горя людина потребує видимих знаків Божої присутності для зміцнення віри, а Бог у такий спосіб засвідчує силу Своєї благодаті, яка постійно присутня в Церкві, зокрема в Святих Таїнствах, у щирій довірливій молитві до Бога. Любов Божого люду до Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, виразив незнаний митець, зобразивши в її нижній частині місцеве шляхетне подружжя Іллю та Єлизавету Комарницьких, яке звертається до Божої Матері словами молитви «О Всепітая Мати». Цією молитвою завершується Акафіст до Пресвятої Богородиці, який перед чудотворною іконою після отримання Божих ласк за Її посередництвом молились вдячні вірні. Заможне подружжя Комарницьких не випадково зображено на іконі. Завдяки їхнім коштам і старанням упродовж десяти років (1728-1738 рр.) було збудовано кам’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який сьогодні є однією з найдавніших кам’яних парафіяльних церков Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ілля Комарницький склав також у пожертву для парафіяльної громади територію перед храмом, яка впродовж трьох століть уможливлює проведення численних прощ до Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Так стараннями благочестивих християн «Мудрість собі будинок збудувала, і витесала сім стовпів до нього. Забила свої жертви, вина свого налила і стіл свій теж приготувала. Послала своїх служниць, щоб оповістити, по щонайвищих закутках у місті: „Хто простодушний, нехай сюди заверне“» (Прип. 6, 1-4). Почитателі Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, не лише молились до неї за свого життя, але забажали бути похованими в крипті храму, щоб в такий спосіб залишитись під Покровом Божої Матері й у вічності. Відомо, що у підземеллі церкви Різдва Пресвятої Богородиці похована родина Комарницьких та перемишльський єпископ Атанасій Шептицький (1762-1779). 25-літній ювілей обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці ми святкуємо у свято Стрітення Господнього, яке, за Божим Промислом, віддавна було одним з днів церковного року, коли ця ікона вшановувалась в урочистий спосіб. Зокрема, у 1830 році перемишльський єпископ Іван Снігурський визначив це свято днем відпусту в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самборі. Однак чудесні події, пов’язані з цим періодом церковного року, сталися також і значно пізніше. У ХХ ст. вважалось, що з 1944 року місцезнаходження оригіналу ікони є невідомим, а в святилищі храму Різдва Пресвятої Богородиці за коштовними срібно-золотими ризами знаходиться одна з її копій. Втім восени 1996 року під час ремонту освітлення довкола місця зберігання ікони було виявлено, що за срібними шатами знаходиться старовинна ікона Самбірської Пресвятої Богородиці. Образ вирішено віддати на експертизу, а відтак відновлення старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському. Під час дослідження ікони, вивчення стану полотна, техніки її написання, використаних фарб, реставратор встановив, що образ походить з кінця XVII ст., а отже і є тією славнозвісною Самбірською чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. У лютому 1997 року, в період святкування свята Стрітення Господнього, після завершення реставраційних робіт, Самбірську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці внесено до Архикатедрального собору св. Юра в м. Львові, де урочисте богослужіння відслужив владика Любомир (Гузар), єпископ-помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви, у співлужінні владики Юліяна (Вороновського), єпископа Самбірсько-Дрогобицького та за участі численного духовенства й вірних. Опісля ікона побувала в храмах Львова, Дрогобича, Старого Самбора, а 23 лютого 1997 року її процесійно внесли до храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора, де вона зберігається по сьогоднішній день. У 2010 році блаженної пам’яті владика Юліян Вороновський проголосив свято Стрітення Господнього на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії днем почитання Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Як часто в нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Господь наш Ісус Христос обдаровує нас своєю опікою і, за словами псалмоспівця, посилає ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. 90, 12). Але найбільшим благодіянням Бога є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, Яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Вона піклується про своїх дітей, супроводжує своїм покровом кожну християнську душу. Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Упродовж століть споруджує на Її честь храми, прибігає до Її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається Її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Крім Самбора, Грушева і Билич, у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші чудотворні місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці. Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила поступ зла російського агресора, який окупував наші землі на сході і півдні України, збираючи біля наших кордонів сотні тисяч війська. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії і війни. І сьогодні молімося до Богоматері, «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінне уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Просімо, щоб Пресвята Богородиця донесла молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 15 лютого 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на неділю митаря і фарисея (2022)

14 лютого 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Цими днями Свята Церква своїми богослужіннями розпочала готувати нас до Великого посту, який церковні автори називають духовною весною. В попередній неділі – про Закхея – ми роздумували над важливістю бажання споглядати Христа, а це – перший крок на дорозі спасіння. Другий крок цього шляху описаний у сьогоднішньому євангельському читання, в якому чуємо притчу про митаря і фарисея. З неї ми дізнаємося, що, окрім бажання бачити Бога, ми маємо навчитись бачити себе такими, якими ми є насправді, з нашими слабкостями, упадками, гріхами та пороками. У сьогоднішній євангельській благовісті Ісус навчає нас, як ми повинні молитися, вести діалог з Богом. В єврейському суспільстві часів Ісуса клас фарисеїв вважав себе найблагороднішим виявом завіту між Богом та обраним народом з огляду на виконання Божих обіцянок даних праотцям. Фарисеї були переконані, що прихід спасіння у цей світ буде підготовлений та прискорений через ретельне дотриманням усіх приписів Закону. Це, вважали вони, «змусить» Бога спасти людину. Керуючись цим принципом, фарисей висловлює це переконання у своїй молитві. Цікаво, що замість того, щоб прославляти Бога, у храмі фарисей починає прославляти себе самого. Митар натомість пізнає себе в убогості свого серця, як бідного грішника. Стояння перед присутністю Божою у храмі дає митареві усвідомлення своєї нескінченної віддаленості від Божої справедливості. Внутрішні почуття, які надихали на молитву цих двох молільників, відображаються у їхній зовнішній поставі; фарисей, вважаючи себе праведним, молиться напереді з піднятою головою. Натомість, зовнішня постава митаря демонструє внутрішнє каяття і смирення: «Не смів і очей звести до неба» (Лк. 18, 11-13). Фарисей, відчуваючи, що має заслугу перед Богом, стає у перших рядах і обертається, щоб порівняти себе з іншими; митар же, «ставши здалека», ніби схиляється, відчуваючи тягар свого гріха, і відкривається лише Богові та Його милосердю. Зовнішня постава в храмі підкреслює зміст молитви цих двох осіб. Фарисей символічно представляє самовпевнених людей. У своїй молитві фарисей починає творити гімн хвали і подяки Богові («дякую тобі»), але це одразу ж перетворюється у пісню самопрослави та гордості. Фарисеї вважали себе людьми вищого класу і спиралася на помилковому розумінні важливості зовнішнього зберігання норм закону, ритуальних приписів. Вони забули, що єдиною мірою справжньої справедливості є сам Бог, Єдино Святий і Справедливий. Тож на відміну від фарисея, митар перебуває у присутності Бога, покладаючись на Його нескінченну милість. Суть молитви митаря відповідає його внутрішній і зовнішній поставі: «Митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк.18, 13). У цих коротких словах євангелист Лука повторює нам вчення Ісуса про те, як правильно стояти перед Богом, як піднести нашу молитву до Нього. Людині щоб вступити в розмову з Богом, насамперед потрібно прийняти поставу смирення, тобто правди, визнаючи себе грішником. Зустрічаючись з безмежною святістю Бога та Його милістю, людина не може не промовити слідом за Давидом: «Боже, помилуй мене грішного»! (Пс.50). Саме цей вислів покаяння за свій гріх міститься у благанні митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Це – псалом, у якому народ Божий  віднаходить себе, щоденно молячись ним і довіряючись Господньому милосердю. Молитва фарисея характеризується марнославством, майже зарозумілістю, а молитва митаря – смиренням. Митар виходить з храму виправданим, бо він прибув у храм, щоб зустрітися із Божим милосердям. Натомість фарисей, який у своїй безглуздості порівняв свою «праведність» із нескінченною праведністю Бога, повертається додому не тільки не оправданим зі своїх попередніх гріхів (яких він не бачив через власну зарозумілість), але ще й з додатковим гріхом – гордині. Молитва митаря прийнята Богом, бо вона випливала зі смирення й усвідомлення власної гріховності. Ще зі Святого Письма Старого Завіту дізнаємося, що «смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи», – каже Ісус син Сираха (Сир.35,17-18). Митар покладався на довіру у всемогутність Божого милосердя. Його молитва заслуговує на похвалу Бога, оскільки це справжній гімн прослави Божого милосердя, вихваляння Його любові. У митарі збувається те, що ми читаємо в псалмі: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс.33, 3.18-19). Сьогоднішня притча вчить нас, що якщо грішник визнає себе винним, визнає, що спасіння – це дар Бога, а не заслуга людини, то досвідчує Боже милосердя та отримує спасіння. Увесь її зміст міститься в останньому реченні, яке є прямим підсумком діяння «двох людей»: «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений» (Лк. 18,14). Ці слова мають христологічну суть і знаходять повноту свого сенсу у Христі Господі. Вони відображають пасхальну таїну Ісуса: шлях прославлення і спасіння проходить через хрест. Ісус досягнув піднесення і слави через воскресіння, але перед тим він пройшов через приниження і страждання на хресті. Доля християнина також є подібною до цього шляху Ісуса Христа (Йо.15, 20). Замислившись над сьогоднішнім євангельським читанням, запитаймо себе, стоячи перед найвищою Божою справедливістю: в кому з двох осіб, описаних у притчі, я бачу себе? Відкриваючи глибину своєї совісті перед Богом, ми зауважуємо, що дуже часто ми проявляємо фарисейську зарозумілість. Адже нерідко ми, християни, вважаємо себе добрими лише тому, що беремо участь у літургії у неділю і свята або тому, що не вчинили трьох класичних гріхів: «не вкрав», «не вбив», «не проклинав». Одна з найбільших труднощів у нашому житті – це вміння бути чесними із собою. Один з видатних людей одного разу сказав: «Будь чесним перед самим собою». Однак це легше промовити, аніж зробити. Диявол, який є великим брехуном, підступно штовхає нас на шлях самообману й ілюзій. Хтось одного разу сказав: «Найлегша річ – це дурити себе самого». Схильність до самообману не є чимось новим. Гріх засліпив людину ще тоді, коли змій спокушував Єву, розказуючи їй, що якщо вона не послухається Бога, то її очі відкриються і вона стане як бог. Бог у Христі приходить, щоб визволити нас від цього стану духовного самообману і засліплення. Той, хто сам не знаходить у собі провини, потребує погляду зі сторони. Хворий потребує лікаря, який, об’єктивно і неупереджено проаналізувавши його стан, вкаже йому шлях виходу з хвороби. У святій тайні Покаяння Бог дає нам отой «погляд збоку», у духівниках та сповідниках – духовних лікарів. Рівно ж апостол Йоан пригадує нам: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (І Йо. 1,9). А святий Іван Ліствичник зазначає: «Якщо хтось може бачити свої пороки без пелени любові до себе, він більше ні про що в житті не буде турбуватись крім спасіння». Дорогі у Христі! Ми готуємось до того, аби ввійти у Великий Піст – благодатний час покаяння. Думаю, що не буде перебільшенням сказати, що найкращі уроки покаяння  можемо навчитись від розкаяних грішників – від тих, які не ховали свої гріхи під надуманими відмовками, які бачили себе такими, якими є насправді. Від таких, хто як митар смиренно падають на коліна перед Спасителем, благаючи милосердя, а тому отримують оправдання, прощення, очищення, духовну радість і мир у серці. Це також може статися і з нами. Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. 13 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 7 з 23
^ Догори